НОРМА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ, МЕЖІ ДІЇ, ТА РЕАЛІЗАЦІЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ.

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України 10 травня 2006 року, відзначає, що справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства (Розд. І ст.3). У зв’язку з цим усе більшої актуальності набуває проблема не просто якісного оновлення категоріально-понятійного апарату науки цивільного процесуального права, але й узагалі концептуально відмінного підходу до текстуального закріплення норм цієї галузі права в нормативно-правових актах.

Зміни законодавства, поява докорінно нових категорій цивільних справ (особливо, в окремому провадженні) та їх складність викликали реальну потребу у дослідженні та вдосконаленні цивільних процесуальних норм, що регулюють відносини, пов’язані зі здійсненням правосуддя. Відбулося розширення дії принципу диспозитивності, з’явилася можливість ухвалення заочного рішення у випадку неявки у судове засідання відповідача, сповіщеного про час та місце розгляду справи по суті, внесені істотні зміни в порядок розгляду справи в касаційній інстанції. Але нові положення співіснують із раніш чинними, і не завжди має місце узгодженість між ними, що викликає певні труднощі в судовій практиці. Поряд з дещо невдалими  формулюваннями тексту цивільних процесуальних норм, які потребують уточнення і перефразування, часто навіть очевидні положення не знаходять свого відображення в Цивільному процесуальному кодексі України. Зокрема, йдеться про особливості дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб. Поглиблений аналіз цивільного процесуального законодавства переконує в необхідності його подальшого вдосконалення шляхом проведення науково-практичних досліджень з метою розв’язання найбільш актуальних проблем правового регулювання цивільно-процесуальних відносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця тема входить до плану науково-дослідної роботи кафедри правосуддя Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича “Проблеми розвитку і вдосконалення процесуального законодавства в Україні та практики його застосування” (номер державної реєстрації  0105 U 002887).

Мета та основні завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний науковий аналіз понятійного, видового і системного аспектів дослідження проблемних питань закріплення та реалізації норм цивільного процесуального права, формулювання теоретичних висновків та розробка пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, усунення колізій законодавства з досліджуваних питань, для подальшого вдосконалення й підвищення якості системи норми цивільного процесуального права та їх застосування.

Тому серед основних завдань даного теоретичного дослідження варто виділити наступні: 

-         дослідити процес становлення, нормативного закріплення і теоретичного

    розвитку змісту й значення норм цивільного процесуального права України;

-         здійснити комплексну класифікацію норм цивільного процесуального права

    України за різними критеріями на основі спільності їх ознак і функціонального  

    призначення;

-         розглянути структуру внутрішньої будови норми цивільного процесуального

    права і дослідити специфіку її окремих складових - гіпотези, диспозиції та

    санкції норм цивільного процесуального права;

-         проаналізувати особливості та закономірності дії норми цивільного

    процесуального права в часі, просторі та за колом осіб;

-         дослідити форми й особливості реалізації норм цивільного процесуального

    права;

-         на основі проведеного дослідження виробити способи вдосконалення цивільного процесуального законодавства нашої держави, в тому числі шляхом внесення відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що регулюються нормами цивільного процесуального права, і виникають, змінюються та припиняються для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави.

Предметом дослідження є аналіз правових норм цивільного процесуального права, що розміщені в чинному цивільному процесуальному законодавстві України та в нормативно-правових актах матеріальних галузей права нашої держави, а також доктрина науки цивільного процесуального права.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для виконання завдань дослідження та досягнення його мети. Дисертаційне дослідження базується на методах і прийомах наукового пізнання, основу яких складають діалектичний метод як загальнонауковий метод, та системно-функціональний – в якості конкретно-прикладного методу дослідження. У роботі також застосовані формально-логічний, порівняльно-правовий та істо­ричний методи дослідження, що дало можливість дослідити зміст і виділити найважливі­ші особливості норм цивільного процесуального права України та специфіку їх реалі­зації

Науково-теоретичною основою даного дисертаційного дослідження стали основні положення загальної теорії права, викладені у працях С.С.Алєксєєва, В.В.Лазарева, В.Н.Хропанюка, В.В.Копєйчикова, А.М.Колодія та інших. Основи дослідження цивільного процесуального права заклали вчені-процесуалісти кінця ХІХ – початку ХХ століття, теоретичні напрацювання яких також використані в даній дисертаційні роботі, зокрема це праці О.Бюлова, Є.В.Васьковського, Г.Вербловського, А.Г.Гойхбарга, М.І.Малініна, Є.О.Нєфєдьєва, А.Х.Гольмстена тощо. Окремі аспекти осмислення, вдосконалення та реалізації норм цивільного процесуального права в різні роки досліджували О.Т.Боннер,  М.А.Вікут, В.М.Горшенев, М.А.Гурвіч, А.О.Добровольский, О.ГДріжчана, П.П.Заворотько, П.Ф.Єлісейкін, В.В.Комаров, С.В.Курильов, О.Г.Лук’янова, А.О.Мельніков, Ю.І.Мельніков, В.М.Протасов, В.І.Тертишніков, М.К.Треушніков, Д.М.Чечот, М.С.Шакарян, М.Й.Штефан, С.Я.Фурса, К.С.Юдельсон та інші правознавці. Поряд з цим, норма цивільного процесуального права декілька разів ставала предметом дисертаційних досліджень:  Н.О.Чечіної (1965 р.), Л.С.Самсонової (1982 р.), Є.А.Крашеннікова (1983 р.), Д.В.Малихіна  (2005 р.). Нормативну основу дослідження складають норми чинного ЦПК та інших кодексів України, окремі міжнародні договори та угоди  з питань взаємної правової допомоги. Емпіричною основою дослідження стали опубліковані постанови Європейського суду з прав людини, а також розміщена в офіційних джерелах та інтернет-сайтах практика Верховного Суду України, практика місцевих судів та результати соціалогічних досліджень.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що в національній цивільній процесуальній науці ця робота є одним із комплексних, системних наукових досліджень маловивчених проблем визначення змісту й особливостей норм цивільного процесуального права при їх застосуванні в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах в Україні та реформування законодавства в проаналізованій сфері. Дана робота являє собою перше дисертаційне дослідження з цих питань, виконане на основі нового вітчизняного процесуального законодавства. Загальна спрямованість дослідження дала змогу обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, що виносяться на захист:

1.         Уперше обгрунтовано і сформульовано критерії співвідношення норм цивільного процесуального права та норм матеріальних галузей права, які містять норми, що стосуються особливостей здійснення правосуддя. З огляду на це доводиться необхідність законодавчого закріплення принципу верховенства процесуальних норм, розміщених у ЦПК України, над нормами матеріального права, які стосуються окремих питань цивільного процесу.

2.         Обгрунтовується наявність, окрім загальних ознак, властивих всім нормам права (загальнообов’язковість, формальна визначеність, установленість або санкціонованість державою, гарантованість заходами державного примусу), специфічних особливостей, притаманних виключно нормам цивільного процесуального права, а саме: 1) спрямованість на виконання завдань цивільного судочинства – забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ; 2)реалізуються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; 3)системний характер норм цивільного процесуального права полягає в тому, що при розгляді і вирішенні цивільних справ застосовується не окреме правило поведінки, а певна сукупність норм цивільного процесуального права; 4) організаційно-процедурний характер, що розрахований на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях; 5) особливим адресатом норм цивільного процесуального права виступає суд.

3.         Сформульовано положення, відповідно до якого поняття “заходи процесуального примусу” ширше від поняття “санкції цивільного процесуального права”. Якщо перше спрямоване, насамперед, на уникнення чи припинення правопорушення, то санкція норми цивільного процесуального права є кінцевою оцінкою, реакцією держави на здійснене порушення правових приписів, що може і не виражатися в примусовості.

4.         Визначаючи межі дії норм цивільного процесуального права, вперше виділяється необхідність розмежування об’єктивного (дія в часі і просторі) і суб’єктивного (дія норми за колом осіб) критеріїв, головна відмінність між якими виражається ступенем та формою можливого впливу учасника цивільного процесу на реалізацію норми цивільного процесуального права. Виділено особливості меж такої дії.

5.         Аргументується необхідність виділення поряд із формами реалізації норм цивільного процесуального права (застосування, виконання, використання, дотримання) і способи такої діяльності (активний і пасивний). Доводиться, що форми, які залежать від мети правозастосування, та способи реалізації норм цивільного процесуального права, зумовлені конкретними діями суду чи учасників цивільного процесу, співвідносяться між собою як загальне і окреме. Дано авторське визначення обох правових категорій.

6.         На основі аналізу існуючих у науці цивільного процесуального права поглядів на стадії застосування цивільних процесуальних норм (встановлення фактичних обставин справи; вибір і аналіз норм цивільного процесуального права; постановлення акта застосування норми цивільного процесуального права) автор обгрунтовує наявність кінцевої стадії – контролю за виконанням правозастосовчого акта.

7.         Доведено, що судове рішення, окрім вимог законності та обгрунтованості, повинні також відповідати ознакам однозначності та своєчасності. Однозначною є постанова суду, зміст якої чітко і зрозуміло викладено у вигляді, доступному для сприйняття та виконання. Своєчасною є постанова суду, ухвалення, проголошення та набрання законної сили котрою здійснюється в порядку та в строки, визначені цивільним процесуальним законодавством.

8.         На основі застосування системного, видового, функціонального та структурного аналізу норм цивільного процесуального права уточнено визначення поняття “норма цивільного процесуального права”, як  встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових, формально-визначених правил поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах закріплюють права й обов’язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами  державного примусу чи іншими процесуальними засобами.  

9.         На підставі аналізу необхідної кількості структурних елементів норми цивільного процесуального права (класичний, дуалістичний, комплексний та факультативний підходи) знайшло подальший розвиток положення про те, що норма цивільного процесуального права обов’язково складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції, які можуть бути текстуально закріплені в одній або декількох статтях цивільного процесуального законодавства.

10.    Обгрунтовується необхідність доповнення чинного ЦПК України главою І “Основні поняття цивільного процесуального права”, в якій розміщуватимуться основоположні терміни та категорії цієї галузі права. 

Практичне значення висновків і пропозицій, що містяться в дисертаційному дослідженні, полягає у тому, що вони можуть бути ви­користані: 1) у законодавчій діяльності – з метою подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства та узгодження його положень зі змістом нормативно-правових актів матеріальних галузей права, а також істотного оновлення структури цивільного процесуального кодексу України; 2) у правозастосовчій діяльності – для уникнення розрізненого тлумачення норм цивільного процесуального права в процесі їх реалізації при здійсненні правосуддя в цивільних справах; 3) у науково-дослідницькій діяльності - для наступного поглибленого наукового аналізу проблем, пов'язаних із реалізацією норм цивільного процесуального права України в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах; 4) у навчальному процесі – шляхом розробки та читання лекцій зі спецкурсів із цивільного процесуального права для студен­тів вищих юридичних закладів освіти, а також при підготовці підручників, навчальних посібників із зазначених дисциплін цивільного процесуального права України.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оьговорювались на засіданнях відділу проблем приватного права Науково-долідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України. Основні положення дисертації були оприлюднені на міжнародній науковій конференції, присвяченій 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького (м.Київ, 2002 р.), на науково-практичній коференції “Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України” (м.Івано-Франківськ, 2002 р.), на науково-практичній конференції “Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м.Івано-Франківськ, 2002 р.), на всеукраїнській науково-практичній коференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (м.Хмельницький, 2002 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Тактика, методика, етика захисту та представництва” (м. Київ, 2003 р.), на науково-теоретичній конференції “Методологія приватного права” (м. Київ, 2003 р.), на науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м.Київ, 2003 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 2003 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 2004 р.), на І міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу’ 2004”. (м. Дніпропетровськ: 2004 р.), на VІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта’ 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.).                                                                                                                               

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в  шести статтях, які входять до переліку фахових наукових видань ВАК України, а також у тезах 10 доповідей на конференціях різного рівня.

Структура дисертації. У відповідності до мети, завдань і предмета дослідження структура дисертації наступна: вступ, три розділи, які мають загалом 10 підрозділів, висновки, список використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації 235 сторінок, в тому числі список використаних джерел, який охоплює 310 найменувань.