ПРИПИНЕННЯ ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стаття 47 Конституції України закріплює право кожного на житло, яке є однією з основних матеріальних умов існування людини. Припинення житлових правовідносин є завершальною стадією дії житлових відносин, при настанні якої права і обов’язки сторін перестають існувати. Складність припинення житлових відносин в Україні зумовлено тими численними перетвореннями, які починаючи з 1991 р. тривають в Україні. Перехід від радянської системи регулювання житлових відносин до системи ринкового обігу житла, приватизація, розвиток приватного житлового фонду, іпотечного кредитування тощо вимагають від держави вироблення чіткої політики, основою якої має стати законодавство, що регулює не тільки виникнення, функціонування, а й припинення житлових відносин.

За таких умов в Україні постало складне завдання: з одного боку здійснити правове регулювання умов реалізації права на житло, з іншого – виникає проблема дотримання житлових прав фізичних осіб при припиненні житлових правовідносин.

Способи та порядок припинення прав на житло різняться за нормативним регулюванням, що багато в чому залежить від правових підстав набуття житлових прав. Правове регулювання припинення житлових відносин здійснюється Цивільним кодексом України, житловим законодавством, зокрема, Житловим кодексом УРСР 1983 р., відповідно в юридичній науці сформувалися різні точки зору з багатьох питань і концепції їх обґрунтування. При цьому залишається невирішеною проблема щодо співвідношення житлового законодавства з цивільним, що впливає на статус учасників житлових правовідносин. Питання охорони житлових прав фізичних осіб, особливо якщо вони пов’язані із застосуванням примусових заходів, наприклад виселенням, є найбільш проблемними, як в юридичній науці, так і в правозастосовній практиці. Проблема припинення житлових правовідносин, які за своєю правовою природою є цивільно-правовими, полягає у визначенні чітких правових критеріїв, пошуку адекватних механізмів їх правового регулювання, що відповідали б інтересам людини, ринковим засадам розвитку суспільства на шляху до Європейської інтеграції. Актуальним є питання доцільності прийняття нового ЖК України, узгодження його з положеннями ЦК, чому мають сприяти наукові дослідження в цій сфері.

Чимало проблем постає при застосуванні правових норм при розгляді житлових справ у судовій практиці. Загроза бути позбавленим житла є однією з крайніх і небажаних форм втручання у право людини на її житло. Держава має створити кожній фізичній особі, гарантії ефективного правового захисту у випадку порушення її житлових прав. Все це безперечно вимагає проведення ґрунтовного наукового аналізу правових засад припинення житлових правовідносин, їх складових елементів, підстав для застосування цивільно-правових санкцій.

Дослідження цих питань ускладнюється ще й тим, що виникає багато проблем пов’язаних з невідповідністю житлового законодавства сучасним умовам, відсутністю адекватних механізмів реалізації нормативних положень у Конституції України, наявністю прогалин регулювання житлових відносин у цивільному законодавстві, що вимагає створення більш чіткої та ефективної системи регламентації прав та обов’язків учасників житлових відносин з врахуванням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та розумності, загальновизнаних стандартів щодо забезпечення прав і свобод людини в правовій державі.

Особливе значення за сучасних умов має вивчення механізму захисту суб’єктивних житлових прав. У дисертаційних дослідженнях розглядалися лише окремі питання припинення житлових правовідносин, зокрема, судовий захист прав та інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення (Л.Г. Лічман, 2005), позбавлення суб’єктивного права на житло (О.Є. Аврамова, 2008).

Теоретичну основу дисертаційної роботи склали праці відомих українських та зарубіжних учених, таких як: С.С. Алексеєв, С.І. Аскназій, І.А. Бірюков, С.М. Братусь, І.Л. Брауде, В.І. Борисова, І.С. Будзилович, Т.П. Базова, М.К. Галянтич, В.С. Гопанчук, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, М.А. Голодний, П.Н. Дятлов, І.В. Жилінкова, Ю.О. Заіка, В.А. Золотарь, П.В. Крашенінніков, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, В.Н. Литовкін, С.Н. Ландкоф, Т.Н. Лисниченко, В.П. Маслов, Л.Г. Лічман, Є.О. Мічурін, Н.О. Саніахметова, Г.С. Сиволобова, П.І. Седугін, М.І. Сібільов, С.О. Сліпченко, О.В. Соболєв, І.В. Спасибо-Фатєєва, А.А. Тітов, Ю.К. Толстой, А.М. Фельдман, Є.О. Харитонов, Ю.С. Червоний, В.Ф. Чигір, Я.М. Шевченко, С.І. Шимон та ін.

Усе вищенаведене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження і доцільність надання їй уваги в межах цієї дисертаційної роботи.