ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід України від планово-розподільчої до ринково-орієнтованої системи управління господарським комплексом обумовив необхідність вибору найбільш оптимальної моделі подальшого економічного розвитку. Світовою практикою доведено, що така модель повинна бути заснована на принципах інноваційного розвитку всіх галузей економіки. Необхідність переходу економіки України на інноваційну модель продиктована сьогоднішніми реаліями її розвитку. Так, згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, Україна серед 134 країн зайняла у 2009 році у сфері формування факторів інноваційного розвитку 52 місце, за оснащеністю сучасними технологіями – 65 місце, у сфері захисту прав інтелектуальної власності – 114 місце, що свідчить про неефективне використання власного інноваційного потенціалу, перетворення України в державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, та виникнення загрози економічній та національній безпеці. В умовах, коли мова почала йти не просто про інноваційну діяльність, а про інноваційну модель економічного розвитку всієї країни, виникла гостра необхідність реформування системи правового забезпечення інноваційної діяльності та науково-технічного прогресу.

Аналіз стану науково-технічного розвитку базових галузей економіки свідчить про неефективність системи державної підтримки інноваційної діяльності в Україні. Так, при збільшенні протягом 2000 - 2007 років обсягу фінансування з державного бюджету технологічних інновацій майже у 19 разів (з 7,7 млн. до 144,8 млн. гривень), щорічного обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у 3,4 раза (з 1978,4 млн. до 6700,7 млн. гривень) зменшилася частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції з 6,8 до 6,7 відсотка, частка підприємств, які провадили інноваційну діяльність – у 1,27 раза (з 18 до 14,2 відсотка) та кількість освоєних такими підприємствами інноваційних видів продукції – в 6 разів (з 15323 до 2526).

Підвищення ефективності державної підтримки інноваційної діяльності тісним чином пов’язано з реформуванням діючого законодавства. Незважаючи на прийняття за останні роки достатньо великої кількості нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють відносини у сфері інноваційної діяльності, зокрема, Законів України «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» тощо, більшість проблем теоретичного та практичного характеру у сфері правового забезпечення інноваційної діяльності залишаються не вирішеними, а законодавчі норми – нечіткими та неузгодженими. Недосконалість умов та видів державної підтримки інноваційної діяльності, які передбачені Законами України «Про інноваційну діяльність» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» обумовлює необхідність реформування системи правового забезпечення інноваційної діяльності. Окреслені недоліки правового забезпечення інноваційної діяльності ускладнюють реалізацію основних напрямків державної інноваційної політики.

Проблеми правового забезпечення інноваційної діяльності поки що недостатньо вивчені й висвітлені в юридичній науці і досліджувалися переважно з економічної точки зору в працях таких учених-економістів, як А.І. Амоша, Г.О. Андрощук, В.А. Будянський, І.Р. Бузько, О. Бутнік-Сіверський, М.М. Долішня, А.І. Землянкін, Б.Т. Кліяненко, М.І. Крупка, О.П. Осика, В.П. Соловйов, Р.А. Фатхутдинов та ін.

Серед дослідників у галузі господарського права слід відзначити Ю.Є. Атаманову, яка здійснила дисертаційне дослідження основних проблем господарсько-правового регулювання відносин в інноваційній сфері, що дозволило розробити пропозиції щодо оптимізації механізму та засобів господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності та державної інноваційної політики. Проте значне коло питань, пов’язаних з дослідженням проблем правового забезпечення інноваційної діяльності, не ввійшли в предмет дисертаційної роботи.

Окремі проблеми правового забезпечення інноваційної діяльності досліджуються в роботах інших вчених-юристів, зокрема, В.А. Бабаєва, Ю.М. Жорнокуя, О.О. Підопригори, О.Д. Святоцького, О.Е. Сімсон. Але автори торкалися лише деяких проблем правового забезпечення інноваційної діяльності. Комплексні дослідження правового забезпечення інноваційної діяльності не проводилися.

З огляду на викладене, дослідження питань щодо правового забезпечення інноваційної діяльності є актуальним і доцільним, що обумовило вибір теми дисертації.