ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, відображено її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначено мету і завдання, наведено загальну характеристику методів дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі – “Теоретичні засади впливу органів місцевого самоврядування на аграрні відносини” – з’ясовуються сутнісні особливості і основні складові аграрних відносин, обґрунтовується еволюція їх регулювання в Україні, узагальнюється зарубіжний досвід впливу органів місцевого самоврядування на сільськогосподарське землекористування.
Аграрні відносини розглядаються як специфічний вид економічних зв’язків, які складаються в суспільстві між суб’єктами господарювання й суб’єктами управління з приводу володіння, користування і розпорядження землею як головним засобом виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів господарств. Специфічна особливість аграрних відносин полягає у тому, що вони спричиняються наявністю земель сільськогосподарського призначення. Оскільки Україна є великою аграрною державою, в сільській місцевості домінують саме аграрні відносини, які є базовими, а тому сільськогосподарське виробництво можна вважати бюджетоутворюючим і таким, що забезпечує добробут територіальних громад. Головною складовою аграрних відносин є земельні відносини. Ефективність управлінського впливу органів місцевого самоврядування на їх розвиток визначається рівнем розвитку інших сфер суспільного життя (економічного, політичного, соціального, культурного).
Дієздатність, самодостатність системи місцевого самоврядування в сучасних умовах значною мірою залежать від спроможності територіальних громад безпосередньо або через обрані ними органи вирішувати самостійно і під свою відповідальність питання місцевого значення, серед яких чільне місце належить аграрним питанням.
Розбудова Української держави супроводжується радикальними змінами форм власності на селі, а також переглядом структури та повноважень органів місцевого самоврядування з метою їх оптимізації, з’ясування дійсної ролі і значущості територіальних громад з домінуючим сільськогосподарським виробництвом.
Сільські, селищні ради беруть активну участь у приватизації земель сільськогосподарського призначення (зміні правового статусу), завдяки чому відбувається їх перехід від органів державної влади і органів місцевого самоврядування у власність фізичних та юридичних осіб.
У дисертації аналізується вплив органів місцевого самоврядування на аграрні відносини як їх управлінські дії, що чітко регламентуються законодавством і дозволяють забезпечити послідовність прийняття управлінських рішень щодо раціонального землекористування, відтак, призводять до нових якісних змін у сфері аграрних відносин, що відповідають сучасним вимогам сільськогосподарського виробництва і спрямовуються на підвищення добробуту мешканців відповідних територій.
Доведено, що найбільш придатним для використання в Україні є польський досвід реформування системи місцевого самоврядування, коли під юрисдикцією місцевих рад перебувають усі сільські території. Органи місцевого самоврядування різних рівнів ефективно впливають на підвищення ефективності землекористування, а визначальною умовою забезпечення високої дієздатності польських гмін стало досконале законодавство, що гарантує передачу повноважень у сфері управління землями за межами населених пунктів від органів державної виконавчої влади до органів місцевого самоврядування.
У другому розділі – “Сучасний стан впливу органів місцевого самоврядування на аграрні відносини в Україні” – досліджуються особливості організаційної структури управління земельними відносинами на місцевому рівні, аналізується правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування щодо управління процесами сільськогосподарського землекористування.
Застосування в Україні моделі місцевого самоврядування, побудованої на принципах сильної центральної влади, уповільнило процеси деконцентрації та децентралізації державного управління, отже, ще не відбулося становлення дійсно публічного урядування, що негативно позначається на добробуті громадян. Органи місцевого самоврядування не мають необхідних повноважень в системі аграрних відносин, а відтак – і реальних можливостей для їх плідної реалізації на найбільш наближеному до населення рівні, а у підсумку – й фінансово забезпеченої управлінської самостійності.
Для сільських і селищних територіальних громад та їх самоврядних органів актуальним є питання матеріального і фінансового забезпечення своєї діяльності. На районному і обласному рівнях в Україні тривалий час не вирішується проблема формування виконавчих комітетів місцевих рад, внаслідок чого безпідставно розширюються повноваження місцевих державних адміністрацій, управлінські рішення яких часто не узгоджуються з інтересами мешканців і, навіть, часто суперечать цілям діяльності територіальних громад.
Незважаючи на намагання центральної влади унормувати повноваження органів місцевого самоврядування, їх правовий статус залишається недосконалим, як і окремі положення Конституції України та законів України “Про місцеві державні адміністрації” і “Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно з якими основна більшість важелів впливу на аграрні відносини концентруються у місцевих державних адміністрацій.
Місцеве самоврядування в Україні здійснюється лише в адміністративних межах населених пунктів, що становить 7,4 млн. га (12,3 % території держави), в т. ч.: землі 28520 сільських населених пунктів – 5,5 млн. га (9,1 %); землі 884 селищ – 0,6 млн. га (1,0 %); землі 457 міст – 1,3 млн. га (2,2 %).
Більша частина земель в Україні знаходиться за межами юрисдикції територіальних громад, зокрема 41,7 млн. га (69,2 %) земель сільськогосподарського призначення, що суперечить практиці розвинених європейських країн, де місцеве самоврядування, у т. ч. на базовому рівні (села, селища, міста) здійснюється в межах територіальних одиниць, що включають як територію населеного пункту, так і прилеглу територію. Закріплена у чинній Конституції України система територіальної організації влади лише частково відповідає європейським принципам і стандартам децентралізованого державного управління, що й зумовлює необхідність розв’язання проблеми удосконалення конституційних основ реформування системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування.
Результатом недосконалого управління місцевими справами з боку державних адміністрацій є нераціональне використання земельних ресурсів, зниження добробуту територіальних громад, що вимагає зміни суб’єктів управлінської діяльності та передачі частини повноважень у сфері аграрних відносин від місцевих державних адміністрацій до органів місцевого самоврядування.
У третьому розділі – “Удосконалення механізмів впливу органів місцевого самоврядування на аграрні відносини” – пропонуються та обґрунтовуються дієві інструменти з реформування системи управління сільськогосподарським землекористуванням, а також реальні заходи щодо удосконалення правового і організаційного механізмів посилення впливу органів місцевого самоврядування на формування та розвиток аграрних відносин, аналізується розроблений автором механізм забезпечення інтересів територіальних громад шляхом більш ефективного використання земель сільськогосподарського призначення.
В дисертації обґрунтовано положення, що запровадження у практику публічного адміністрування принципу повсюдності місцевого самоврядування потребує законодавчого корегування меж втручання держави у місцеві справи і визначення територіальної основи для базових самоврядних утворень (сільських, селищних рад). Це дозволить легітимізувати право членів територіальних громад через обрані ними органи місцевого самоврядування реально впливати на прийняття управлінських рішень у сфері використання земель сільськогосподарського призначення.
Удосконалення правового і організаційного механізмів посилення впливу суб’єктів управління на аграрні відносини на місцевому рівні має на меті:
- перегляд правого забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування з внесенням відповідних змін до законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про місцеві державні адміністрації” та розробкою нових законопроектів “Про адміністративно-територіальний устрій України”, “Про ринок земель”, “Про державний земельний кадастр”, а також нового Земельного кодексу України;
- запровадження нової організаційної структури місцевих рад усіх рівнів з чітким визначенням їх цілей, завдань та функцій, створенням власних виконавчих комітетів у складі районних і обласних рад.
Правовим і організаційним механізмами управління в контексті даного дослідження можна вважати сукупність засобів, за допомогою яких розв’язуються наявні та постійно виникаючі проблеми і суперечності в аграрних відносинах, що дозволяє забезпечити посилення дійсно адекватного потенціалу органів місцевого самоврядування, виходячи із їх реального статусу в сучасному суспільстві.
Механізми забезпечення інтересів територіальних громад щодо раціонального використання земель сільськогосподарського призначення полягають у створенні місцевими радами структурних підрозділів з контролю за наявними ресурсами, наданні управлінських послуг населенню з питань землекористування, зосередженні у власності територіальних громад певних площ земель сільськогосподарського призначення для надання їх у користування на умовах оренди, розширенні матеріально-фінансової бази сільських, селищних рад за рахунок надходжень від орендної плати і податку за використання земель, розташованих на сільських територіях.
| 
