ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНЦЕНТРАЦІЇ

Краткое содержание

Розділ 1. Економіко-правові засади регулювання концентрації суб’єктів господарювання складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються економіко-правовий зміст та сутність визначення економічної концентрації, порогові показники та умови здійснення кваліфікованої концентрації, а також аналізуються зарубіжний і національний досвід правового регулювання здійснення концентраційних дій господарюючими суб’єктами.

У підрозділі 1.1. „Зміст та сутність визначення економічної концентрації” досліджено причини та наслідки концентрації суб’єктів господарювання, проаналізовано способи формулювання терміну “концентрація суб’єктів господарювання” з точки зору економічної та юридичної наук, а також розглянуто критерії надання дозволу антимонопольних органів на економічну концентрацію.

У роботі відмічається відсутність у чинному законодавстві України поняття “концентрація суб’єктів господарювання”, а економічна концентрація визначається Законом України „Про захист економічної конкуренції” через вичерпне коло певних дій, які, по суті, є окремими способами її здійснення. Доводиться доцільність законодавчого визначення терміну „концентрація суб’єктів господарювання” як злиття раніше незалежних суб’єктів господарювання або поглинання, встановлення іншим способом контролю над всією чи частиною господарської діяльності суб’єкта господарювання однією чи декількома пов’язаними особами. Таке визначення узгоджується з термінологічним інструментарієм антимонопольно-конкурентного законодавства України, відповідає європейським стандартам та сприятиме ефективному правозастосуванню у цій сфері. Відмічається, що з подальшим розвитком економічних відносин перелік способів здійснення економічної концентрації підлягатиме постійному удосконаленню і доповненню, тому з метою надання цьому переліку невичерпного характеру пропонуються відповідні зміни до частини другої статті 22 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.

У дисертації аналізуються наслідки процесів економічної концентрації, що можуть бути як позитивними (створення додаткових робочих місць, здійснення технічної реконструкції виробництва, вихід на нові ринки збуту, зменшення матеріальних і трудових витрат тощо), так і негативними (монополізація товарного ринку, суттєве обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині), останні є підставами відмови у санкціонуванні антимонопольними органами України концентрації суб’єктів господарювання. З огляду на те, що в законодавстві про економічну концентрацію використовуються оціночні категорії, зміст та сутність яких не розкриваються, робиться висновок про необхідність закріплення у Законі „Про захист економічної конкуренції” ознак суттєвого обмеження конкуренції шляхом визначення невичерпного переліку обставин, що надають можливість господарюючим суб’єктам в односторонньому порядку впливати на загальні умови обігу товару на ринку.

У підрозділі 1.2. „Порогові показники та умови здійснення кваліфікованої концентрації” обґрунтовується доцільність введення в антимонопольно-конкурентне законодавство України поняття кваліфікованої концентрації суб’єктів господарювання як концентрації, що за пороговими показниками її учасників потребує попереднього дозволу Антимонопольного комітету України на її здійснення, шляхом доповнення ст. 1 Закону „Про захист економічної конкуренції”. Зважаючи на складність законодавства про економічну концентрацію, доводиться, що визначення кваліфікованої концентрації на законодавчому рівні, як складової правового інструментарію у цій сфері, має  практичне значення саме для учасників концентрації, які повинні самостійно визначати обов’язковість попереднього державного санкціонування запланованих концентраційних дій.

У роботі отримали подальший розвиток положення щодо підвищення та вартісного визначення порогових показників кваліфікованої концентрації, зокрема, запропоновано враховувати у складі вартості активів учасників концентрації лише вартість матеріальних необоротних активів, а саме вартість основних засобів суб’єктів господарювання. Це, по-перше, спростить здійснення концентраційних дій вітчизняними та іноземними суб’єктами, які мають значні активи і незначні обсяги реалізації товарів в Україні, що мінімізує можливість їхнього впливу на відповідні товарні ринки, і по-друге, таке спрощення стане ще одним кроком на шляху адаптації національного законодавства до стандартів конкурентного права ЄС. З метою виведення зі сфери попереднього державного санкціонування випадків концентрації суб’єктів господарювання, які не можуть істотно вплинути на стан конкуренції на товарних ринках, доводиться необхідність підвищення порогових показників кваліфікованої концентрації, що надасть органам АМК України можливість зосередитися на розгляді більш значних концентрацій, а також певною мірою зніме адміністративний тягар з учасників незначних трансакцій, спрощуючи їх здійснення. Запропоновано більш сприйнятливу з точки зору практичного застосування авторську редакцію частини першої статті 24 Закону „Про захист економічної конкуренції”.

Систематизовано рекомендації щодо аналізу рівня економічної концентрації на основі встановлення взаємозв'язків підприємств та оцінки ступеня контролю між ними. Зокрема, обґрунтовано необхідність створення органами АМК України автоматизованої інформаційної бази даних для виявлення відносин контролю між окремими суб'єктами господарювання і груп підприємств, що діють як єдина економічна одиниця, на основі відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, даних органів статистки та податкових органів, а також відомостей, що надаються суб’єктами господарювання антимонопольним органам. Про високу ефективність інформаційних баз такого спрямування свідчить позитивний досвід європейських країн, проаналізований у роботі.

У підрозділі 1.3. „Зарубіжний та національний досвід правового забезпечення процесів концентрації в економіці” дається порівняльний аналіз правового регулювання державного контролю за концентрацією господарюючих суб'єктів у США, в окремих західноєвропейських країнах (Франції, Великобританії, ФРН), а також в Україні. На основі здійсненого аналізу зроблено  наступні висновки щодо загальних рис та властивостей досліджених антимонопольних процедур:

наявність спеціального законодавства (антитрестовського, конкурентного, антимонопольного), що встановлює основи державного контролю за злиттям компаній, а також спеціальних відомств з попередження монополізації ринків у процесі структурних економічних трансформацій;

узагальнюючий характер застосування антимонопольних правових норм щодо |визначення підстав заборони економічної концентрації; заборона західними антимонопольними законами всіх дій з концентрацій, які привели або могли привести до обмеження конкуренції або появи монополії, що є достатньо виправданим, оскільки діапазон дій з подібними наслідками широкий і постійно змінюється в процесі розвитку правової бази та економічної системи;

поступове пом'якшення антимонопольних обмежень щодо економічної концентрації; антимонопольному контролю досліджених країн властиве балансування між різними інтересами; у більшості країн діє система винятків для здійснення концентраційних дій, зокрема, у галузях, що визначають конкурентні переваги держави;

основною відмінністю українського антимонопольного контролю за економічною концентрацією від зарубіжного є: по-перше, найнижчий показник ринкової частки суб'єкта господарювання, що визнається законом монопольною (більше 35%), і, по-друге, використання при формулюванні підстав надання дозволу на здійснення економічної концентрації оціночних категорій, які діючим законодавством не розкриваються|.

Розділ 2. Способи здійснення економічної концентрації складається з трьох підрозділів, у яких аналізується правовий режим найбільш поширених концентраційних дій суб’єктів господарювання, а саме злиття і приєднання суб’єктів господарювання, придбання чи одержання в управління корпоративних прав, а також набуття контролю одним чи кількома суб’єктами господарювання над одним чи кількома суб’єктами господарювання.

У підрозділі 2.1. „Злиття суб’єктів господарювання та приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого” досліджено різні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до аналізу економіко-правової сутності злиття, поглинання, приєднання господарюючих суб’єктів, проаналізовано різні формулювання цих термінів, охарактеризовано спільні та відмінні риси основних форм концентрації капіталу.

На підставі проведеного дослідження пропонується уніфікована класифікація форм та способів здійснення економічної концентрації, яка має узагальнений з точки зору економічних та правових поглядів характер (рис. 1) та спрямована на полегшення загального сприйняття і застосування норм про економічну концентрацію. Таким чином, зроблена спроба зблизити понятійний апарат економічної та юридичної наук у досліджуваній сфері відносин. Запропоновано класифікувати економічну концентрацію залежно від наявності відносин залежності між її учасниками на дві форми: злиття (повне, неповне) та поглинання (повне, неповне), та обґрунтовується, що всі можливі способи здійснення економічної концентрації є різновидами злиттів й поглинань.

Аргументовано, що злиття як форма економічної концентрації завжди пов’язане з утворенням нової юридичної особи, при цьому воно може бути повним (з повним правонаступництвом) чи неповним (об’єднання частки активів двох і більше суб’єктів господарювання при заснуванні ними нового суб’єкта господарювання, що не призводить до координації конкурентної поведінки між цими всіма суб’єктами господарювання).