МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ТЕХНІКИ УЧНІВ БАЗОВОЇ ШЕСТИРІЧНОЇ ШКОЛИ ПОЛЬЩІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробленості проблеми, визначено мету, об’єкт і предмет, завдання дослідження, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження, наведено дані щодо апробації та впровадження його результатів.

У першому розділі «Мотивація в дидактиці техніки у школах Польщі» описано історичні аспекти досліджуваної проблеми, висвітлено стан її вирішення у педагогічній літературі, проаналізовано сутність загальнотехнічної освіти та розкрито етапи становлення предмету «Техніка» у структурі навчальних планів базових шкіл Польщі. Розкрито фундаментальні засади активності школярів і проблеми мотивації навчального процесу, визначено поняття мотивуючої дії та сукупність мотивуючих дій під час уроку техніки, наведено результати пошукових досліджень ролі вчителя у мотивації учнів до навчально-пізнавальної діяльності.

Розкриттю особливостей мотивації навчальної діяльності учнів на уроках техніки, усвідомленню її ролі у загальній освіті школярів та розробці відповідної методики мотивації сприяє аналіз сутності та загальної структури технічної освіти в Польщі, концептуальних засад і напрямів дослідження проблеми загальнотехнічної підготовки учнівської молоді.

Існує кілька підходів до трактування понять технічної та загальнотехнічної освіти, які розкриті у працях З. Волк, З. Вятровського, Й. Гушулея, Х. Квятковскої, Ч. Купісевича, T. Новацького, В. Оконь, Г. Поганке, Е. Форе, В. Фурманека та ін. У дослідженні ми користуємося більш широким поняттям загальнотехнічної освіти і дотримуємося визначення З. Вятровського, який розуміє під ним запланований та спеціально організований вид педагогічної діяльності, основою якого є використання технічного навчання з метою активного впливу на учня, всебічного розвитку особистості й формування технічної культури, що зумовлює правильну і свідому діяльність у насиченому технікою світі.

Проведений аналіз наукових публікацій З. Волк, В. Фурманека, В. Пшановського свідчить, що поняття «техніка» науковці здебільшого трактують з таких основних позицій: праксеологічного підходу, пов’язаного з етимологією визначення техніки, тобто її трактування як майстерності, швидкості виконання, вміння, практичності; онтологічного підходу, що окреслює техніку як створену людиною систему предметів, машин, інструментів, транспортних засобів, знарядь, необхідних для здійснення діяльності; онтологічно-антропологічного підходу, за якого головна увага зосереджена на посередницькій функції, яку виконує техніка в процесі взаємодії між людиною і природою. У контексті дослідження термін «техніка» означає шкільну навчальну дисципліну та є складовим елементом освіти в її широкому розумінні.

«Техніка» як сучасна назва шкільного предмету з’явилася в Польщі у 1995 р. Зміст чинних програм із цього предмету розрахований на 1 тижневу годину, розроблений на засадах інтеграції навчального матеріалу з ряду галузей знань і реалізується в базових школах у два етапи:

-    Перший етап – навчання учнів 1–3 класів (рання шкільна освіта) – передбачає засвоєння змісту шести розділів («Організація праці», «Технічна інформація», «Матеріалознавство», «Інструменти та технічне обладнання», «Технологія виробництва», «Техніка вчора й сьогодні».

-    Другий етап – навчання учнів 4–6 класів (пропедевтичне інтегроване навчання) – засвоєння матеріалу про технічну складову оточуючого середовища, технічну документацію та економічні основи виробництва, конструкційні матеріали, технології виробництва, машини та пристрої (побутова техніка, велосипед), безпечну поведінку в технічному середовищі.

Дослідження науковців дозволяють зробити висновок, що на результативність навчання істотний вплив чинить мотивація. Мотиви впливають на пізнавальні процеси й відіграють важливу роль у навчанні та всебічному розвитку особистості.

Узагальнюючи визначення науковців (О. Нельга, В. Немірко, В. Оконь, Й. Поплюч, А. Юрковські та ін.), ми дійшли висновку, що мотивація є дією або комплексом навмисно запланованих дій – заходів, що пробуджують мотиви. Вона є довготривалим процесом, пов’язаним із певними особистісними здібностями вчителя, який здійснюється шляхом відповідно запланованих, підготовлених і реалізованих заходів – мотивуючих дій.

На основі аналізу публікацій у дослідженні виділено мотивуючі дії інтелектуального характеру (застосування додаткових пояснень, покликання на наявні знання, застосування показу, пригадування правил, підкреслення важливості проблеми, підказування ідей, організація взаємодопомоги, використання прикладів для ілюстрацій та ілюстрування складних питань, зазначення джерел, регулювання темпу праці, вивчення технік учіння, вказування на придатність знань, стимулювання ініціативи) та емоційні (зауваження, звертання уваги, похвала, допомога, порада, заохочення, зацікавлення, оцінювання, порівнювання (завдання чи особи), об’єднання в групи, контролювання, покарання, схиляння до самоконтролю, схиляння до самокорекції, пробудження амбіцій, створення перспектив саморозвитку, нагорода, заборона, організація змагання).

Мотиви, якими керуються учні у процесі навчання техніки, є важливим елементом у плануванні уроків. Це вимагає від учителя певних педагогічних здібностей, знань, умінь створювати доброзичливу атмосферу, зрозуміти учня, зацікавити його, здобути довіру й визнання. Для забезпечення позитивної мотивації слід враховувати стиль роботи вчителя, його толерантність, спосіб звертання до учня, авторитет у шкільному середовищі.

Істотним елементом методики мотивації навчання техніки є оцінювання вчителем і учнем своєї дидактичної роботи, визначення її сильних і слабких сторін, оцінювання її наслідків і небезпеки для шкільного навчального процесу в галузі техніки. Кожному учаснику цього процесу важливо оцінити прийняті дидактичні та мотивуючі дії, визначити їх ефективність. Сьогодні школа перестала бути єдиною інституцією, яка навчає, а вчитель – головним джерелом інформації, домінуючою особою в процесі пізнання. Головним споживачем інформації є учень, котрий як дослідник прагне розкрити й вирішити навчальну проблему. Такий підхід вимагає оптимального підбору методів і прийомів, що активізують учня до навчання, за допомогою яких учитель стимулює процес шкільного навчання й одночасно керує ним, щоб зміст навчання та методи засвоєння знань відповідали можливостям сприймання учнів, забезпечували розвиток учня.