МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ РУХОВИХ УМІНЬ І НАВИЧОК МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано на зв’язок роботи із науковими планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методологію та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, а також визначено особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та публікації автора за темою дисертації.

У першому розділі – "Методологія дослідження проблеми навчання спеціальним руховим діям" – здійснено аналіз досліджень з проблеми формування рухових умінь і навичок майбутніх учителів фізичного виховання у процесі занять з плавання. На думку Л. І. Лубишевої, проблеми підвищення ефективності процесу навчання рухам, його інтенсифікації вирішуються з позицій різних наук: біомеханіки, педагогіки, психології, фізіології, кібернетики. Комплексний підхід, що дозволяє використовувати досвід багатьох наук, сприяє вирішенню проблеми на системній основі.

Як зазначає Е. С. Садовнікова, при опануванні навичкою плавання, студент виконує велику кількість різноманітних рухів, які підвищують рівень його фізичної працездатності. Виконуючи спеціальні вправи, плавці безупинно вдосконалюють рухові навички, використовують можливості розвитку своїх фізичних якостей для уточнення елементів техніки й техніки плавання в цілому. На думку А. П. Слободяна техніку вправ варто розглядати в єдності форми і змісту, як цілісну діяльність людини, її психічної й фізіологічної діяльності в певних умовах зовнішнього середовища. У процесі вдосконалення техніки плавання підвищується точність, економічність, ефективність рухів, їхня стійкість до факторів, що можуть їх порушувати. У студентів виховується уміння відчувати й використовувати для просування вперед у водному середовищі додаткові зовнішні й внутрішні сили, що супроводжують рухи. Послідовно виробляються основні ритми в кожному зі способів плавання, розвивається уміння варіювати рухи за темпом, амплітудою, зусиллями. Структура й характер рухів приводяться у відповідність із морфо­функціональнми особливостями плавця, з новим рівнем розвитку його силових і швидкісних здібностей. Крім того, в процесі вдосконалення техніки плавання у студента виробляється індивідуальна манера плавання, виконання старту, поворотів, закріплюється правильна (раціональна) рухова установка – моторний “образ” оптимального варіанту рухів.

Питанню вдосконалення методики навчання плаванню у всіх її аспектах приділяється велика увага у працях В. А. Аікіна, М. А. Бутовича, А. Д. Вікулова, В. І. Маслова, Д. Ф. Мосунова, Б. Н. Нікит­ського, В. А. Парфьонова, А. І. Погребного, та інших.

Як вказують В. С. Васильєв, З. П. Фірсов, навичку плавання рекомен­дується формувати якомога раніше. Дуже важливо в початковий період навчання плаванню зробити акцент на виконання таких вправ, які будуть попереджати можливість появи у новачків негативних відчуттів, пов’язаних із впливом водного середовища. Що стосується шляхів підвищення ефективності навчання, то на сучасному етапі формування рухових умінь і навичок, повинні будуватися насамперед на вивченні біомеханічної основи рухової дії. Як зазначають автори В. А. Аікін, В. Ф. Сопов, А. М. Строкіна, В. С. Фарфель та інші, постійне вдосконалення техніки способів плавання змушує удосконалювати методику, яка б застосовувала новітні засоби, методи і форми навчання, використовуючи на практиці біомеханічні методи контролю за формуванням рухових умінь і навичок у плаванні.

У другому розділі – “Біомеханічний аналіз рухових здібностей майбутніх учителів фізичного виховання в процесі занять плаванням” – викладено та обґрунтовано необхідність застосування методів та особливості організації дослідження, вивчено загальні відомості про контингент обстежуваних, розглянуто анатомо-фізіологічні особливості організму, особливості технічної підготовки, а також рухову та біодинамічну структуру у процесі занять із плавання.

Дослідження проводились в три етапи в продовж 2008-2011 років з студентами факультету фізичного виховання Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю "Фізична культура, методика спортивно-масової роботи, туристична робота". У дослідженні брали участь 108 юнаків віком 17-18 років Після опрацювання результатів тестів, які представлені в даному розділі, враховуючи коефіцієнт варіації, нами була сформована однорідна група в кількості 64 студентів. У ході дослідження однорідна група була поділена на контрольну (32 студенти) та експериментальну (32 студенти) групи До модельної групи входили студенти групи СПУ в кількості 15 чоловік. Послідовність виконання етапів, розв’язання завдань диктувалися логікою процесу дослідження та отриманими на проміжних етапах результатами.

На першому етапі для вирішення поставлених задач використовувались методи теоретичного аналізу й узагальнення даних науково-методичної літератури, вивчення досвіду практичної роботи фахівців. Це дозволило визначити актуальність проблеми.

На другому етапі вивчався розвиток моторики студентів факультету фізичного виховання, побудовані біомеханічні моделі основних технічних елементів плавання.

На третьому етапі розроблена методика формування рухових умінь і навичок студентів факультету фізичного виховання та експериментально доведена її ефективність.

Визначення фізичного розвитку студентів є невід’ємною частиною їх комплексного обстеження. Від фізичного розвитку людини багато в чому залежать як його функціональні можливості, так і прояв рухових здібностей. З огляду на специфічність адаптаційних змін в організмі, можна припускати й специфічність характеристик у студентів які навчаються на факультеті фізичного виховання залежно від рухової діяльності. У зв’язку з цим одержання інформації про особливості фізичного розвитку студентів має як теоретичне значення, так і можливість використовувати ці дані в процесі практичної роботи.

Треба відмітити, що морфологічні особливості впливають на результати у фізичному вихованні як через масо-ростові показники (у важкій атлетиці, баскетболі, волейболі, спортивній гімнастиці, плаванні), так і безпосередньо, через прояв рухових здібностей. Багато індивідуальних рис рухових здібностей в значній мірі залежать від особливостей статури: тотальних розмірів тіла (основні розміри, які характеризують його величину – довжина тіла, маса тіла, окружність грудної клітки), пропорцій (співвідношення розмірів окремих частин тіла – кінцівок, тулуба тощо), конституційних особливостей.

Отримані данні свідчать, що студенти І курсу мають у середньому масу тіла – 72,3±3,5 кг, показники ОГК на (вдиху) – 94,2±1,89 см, на (видиху) – 89,1±1,1 см, показники обхвату передпліччя, плеча, стегна та гомілки становлять 24,2±1,5 см, 30,6±0,71 см, 57,1±1,12 см. і 35,2±0,5 см відповідно. Довжина тіла становить – 174,2±2,61 см, голови – 21,3±0,7 см, тулуба –56,9±0,85 см, руки – 76,1±1,2 см, плеча – 30,4±0,46 см, передпліччя –28±0,42 см, кисті – 18,4±0,26 см, стегна – 43,6±0,34 см, гомілки – 44,4±0,6 см, стопи – 26,7±0,31 см відповідно.

Тобто, знаючи характерні специфічні особливості статури того чи іншого студента, можна не тільки об’єктивно судити про його рухові можливості, а й рекомендувати той чи інший вид фізичних вправ, відповідний режим рухової діяльності та тренування для досягнення високих результатів.

На наступному етапі експерименту була розроблена модельна оцінка біомеханічних показників студентів на заняттях з плавання За результатами її аналізу побудовано графічні моделі: проба Ромберга, стартове положення, виконання старту, кінематична структура технічних елементів плавання.

Перед тим, як почати розроблення моделі, було з’ясовано сутність структурних елементів, з яких вона складається, співвідношення між компонентами моделі. Досить важливим етапом моделювання стало кількісне оцінювання всіх параметрів, які беруть участь у функціонуванні об’єкту.