ДИДАКТИЧНІ УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ КУРСАНТІВ ВИЩИХ ЮРИДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, з’ясовано мету й завдання дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення, описано методи дослідження та подано положення, які винесено на захист, обґрунтовано достовірність результатів дослідження, наведено дані про апробацію одержаних результатів і впровадження в практику вищої школи.

У першому розділі «Теоретичні засади реалізації особистісно-орієнтованого навчання курсантів вищих юридичних навчальних закладів» здійснено теоретичний аналіз наукових джерел із досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі; подано характеристику різних підходів до особистісно-орієнтованого навчання; розкрито зміст поняття «особистісно-орієнтоване навчання», визначено його структуру та окреслено вимоги до його ефективної реалізації.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що розгляд змісту особистісно-орієнтованого навчання та визначення дидактичних умов його реалізації видається неможливим без урахування здобутків філософсько-педагогічної думки на різних історичних етапах розвитку людства. Ідеї розвитку особистості через навчання зародилися в античному періоді історії. Незважаючи на особливості розвитку освітньо-виховної практики середньовіччя, певні гуманістичні погляди філософів античності були розвинені в трактатах тогочасних філософів, а людська культура збагачена християнськими ідеями любові до ближнього. Розвиток ідеї особистісно-орієнтованого навчання в межах культурної парадигми  відбувається в епоху Відродження. На цьому етапі активно змінюються підходи до навчання, педагогічні ідеї здебільшого орієнтовані на гуманне ставлення до тих, хто навчається, на організацію навчання, яке створює умови для вільного розвитку особистості. Проте поворотним пунктом не тільки у формуванні наукового світогляду, нових підходів до вивчення навколишнього світу, але й значущим в обґрунтуванні особистісно-орієнтованого підходу до навчання стає епоха Нового часу.

Поняття особистісно-орієнтованого навчання є складним поняттям, для глибокого розуміння якого необхідним постає аналіз його змісту та обсягу. З’ясування педагогічного змісту та статусу категорії «особистісно-орієнтоване навчання» передбачає визначення її місця в категорійно-понятійній системі педагогіки й, насамперед, встановлення її взаємозв’язків з поняттями «формування та розвиток особистості» й «навчання».

Аналіз різних підходів до розуміння «особистісно-орієнтованого навчання» дає підстави стверджувати, що на сьогодні це поняття не має чіткої дефініції. В роботах дослідників поняття «особистісно-орієнтоване навчання» розглянуто як:

– навчальну діяльність, що забезпечує створення умов для розвитку індивідуальності учня та реалізації його суб’єктного досвіду (психолого-педагогічна концепція І. Якиманської);

– навчання, яке орієнтоване на особистість, на створення умов для повноцінного прояву й розвитку функцій особистості (дидактична концепція В. Сєрикова);

– культурний процес, рухомими силами якого є особистісні смисли, діалог і співпраця його учасників у досягненні мети їх культурного саморозвитку (культурологічна концепція О. Бондаревської);

– особливий тип педагогічної діяльності, організаційне оформлення якого орієнтовано на врахування типу психічного розвитку особистості, особистісних можливостей і особливостей педагога тощо (проектна концепція М. Алексєєва) тощо.

У межах дослідження особистісно-орієнтоване навчання курсантів ми розуміємо як організований певним чином процес суб’єктно-суб’єктної взаємодії (співпраці) викладача та курсанта, який спрямовано не тільки на засвоєння знань, умінь та навичок, на формування наукового світогляду, а й на врахування суб’єктивного досвіду, реальних навчальних можливостей, потреб, інтересів та розвиток потенційних інтелектуальних і пізнавальних здібностей, суб’єктності та творчої самореалізації як курсантів, так і викладачів у процесі навчання.

Встановлено, що особистісно-орієнтоване навчання являє собою динамічну систему – сукупність взаємопов’язаних елементів, які утворюють певну цілісність та взаємодіють між собою.

Основними структурними компонентами особистісно-орієнтованого навчання є мета, завдання, зміст, форми та методи, контроль, оцінка суб’єктного досвіду життєдіяльності, набутого молоддю до навчання у вищому навчальному закладі. Жодний компонент системи не може бути заміненим на інший або на їх сукупність, оскільки система перестає функціонувати, відокремлення будь-якого елемента системи призводить до її руйнації. За всіма компонентами особистісно-орієнтоване навчання має суттєві відмінності від традиційного підходу до навчання, тому що теоретичну основу особистісно-орієнтованого навчання, становлять інші концептуальні засади.

За своєю метою особистісно-орієнтоване навчання спрямовано не на запам’ятовування готових знань, а, перш за все, на розвиток потенційних можливостей курсантів, на особистісний розвиток та творчу реалізацію як курсантів, так і викладачів.

Суть особистісно-орієнтованої системи навчання визначається тією роллю, яку система навчання відводить для викладача й курсанта у визначенні смислу й цілей навчання. Чим більше система дозволяє курсанту впливати на процес навчання, тим особистісна спрямованість цієї системи є більшою.

На підставі системного підходу до особистісно-орієнтованого навчання було  побудовано дидактичну модель реалізації особистісно-орієнтованого навчання курсантів у вищих навчальних юридичних закладах (рис. 1).

Системний підхід дозволяє структурувати процес навчання загалом та кожний його компонент зокрема: ланки процесу особистісно-орієнтованого навчання як відбиття взаємозв’язку актів діяльності викладача та курсанта; принципи особистісно-орієнтованого навчання як систему вимог до обрання та реалізації компонентів навчального процесу; методи особистісно-орієнтованого навчання як систему, побудовану на основі врахування багатовимірності їх ознак та властивостей.

Усі компоненти дидактичної моделі презентовані закономірним взаємним зв’язком. Цілі й завдання особистісно-орієнтованого навчання постають вихідними у визначенні, уточненні й удосконаленні змісту навчання, яке, в свою чергу, впливає на уточнення завдань особистісно-орієнтованого навчання. На зміст особистісно-орієнтованого навчання й організацію навчального процесу значною мірою впливають принципи навчання. Вони постають визначальними і для обрання методів і форм особистісно-орієнтованого навчання.