ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ (ІНСТИТУЦІЙНИЙ ПІДХІД)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання, визначено предмет і об’єкт дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, надано інформацію щодо їх впровадження.

У розділі 1 «Методологічні засади дослідження інвестиційного потенціалу» проаналізовані теоретико-економічні підходи до визначення змісту та структури інвестиційного потенціалу, розглянуто інвестиційний потенціал в контексті інституційної теорії прав власності та досліджено інституційне середовище його формування.

Термінологічно поняття «інвестиційний потенціал» передбачає його розгляд з позиції двох вихідних дефініцій – «інвестиції» та «потенціал», що дає підстави у першому наближенні розуміти під інвестиційним потенціалом суб’єктно-об’єктні можливості здійснення інвестиційного процесу. Розгляд інвестиційного потенціалу з точки зору інституційного підходу передбачає необхідність врахування в методології його аналізу не лише факторних можливостей та інвестиційних потужностей, а також і інституційних спроможностей продукування інвестиційних доходів. В цьому розумінні загальна логіка визначення змісту інвестиційного потенціалу може бути забезпечена в рамках послідовного наповнення  ключового поняття (інвестиційного потенціалу) особливим змістом, а саме: інвестиції – інвестиційна діяльність – інституціоналізація інвестиційної діяльності – інвестиційний клімат – інвестиційний потенціал. В дисертації здійснений розгорнутий аналіз вказаних та суміжних з ними понять з виходом на інтегральну характеристику структури, стадій формування та відтворення інвестиційного потенціалу (рис. 1).

При цьому відмічається:

1. Інвестиційний потенціал є цілісною системою (запасом), що інтегрує в собі факторні можливості, інституційну спроможність та інвестиційні потужності здійснення інвестиційного процесу (потоку).

2. Права власності виступають передумовою перетворення економічних ресурсів на інвестиційні, а тому і початковим етапом руху інвестиційного циклу (п. 1, рис. 1).

3. Обмеженість ресурсів визначає співвідношення між заощадженням та споживанням (п. 2, рис. 1).

4. Сукупність заощаджених економічних ресурсів формує фонди цільового нагромадження (п. 3, рис. 1), які, набуваючи вартісного виразу, перетворюються в інвестиційні ресурси (п. 4, рис. 1).

5. Нагромаджені інвестиційні ресурси відповідно до специфікованих прав власності та визначених функцій інституціоналізуються через інституційні сектори (фінансовий та реальний) у систему інвестиційних інституцій – інституційних інвесторів (банки та небанківські фінансово-кредитні установи), державних інституцій, іноземних інституцій, підприємницьких інституцій та домогосподарств (п. 5, рис. 1).

6. На інвестиційних ринках інвестиційні інституції здійснюють ряд інвестиційних трансакцій за допомогою механізму реалізації інвестиційних контрактних відносин (п. 6, рис. 1).

7. Цільовими результатами інвестиційних трансакцій, що характеризуються певним обсягом трансакційних витрат, виступають отримані інвестиційні доходи або компенсовані ризики (п. 7, рис. 1).

Отже, мережа правил взаємоузгодженності окремих складових інвестиційного процесу власне і структурує інвестиційний потенціал, визначає його місце та роль у трансформаційній економіці та дозволяє зробити висновок, що поняття інвестиційного потенціалу визначається як запас наявних можливостей інвестиційних ресурсів певного таксономічного рівня, потужність потоку яких щодо продукування інвестиційних доходів/ризиків зумовлена спроможностями інституційного середовища забезпечити безперервність та інтенсивність протікання інвестиційного процесу. В дисертаційній роботі відмічається, що в рамках наведеного визначення з’являється можливість конкретизувати простір формування інвестиційного потенціалу у трансформаційній економіці такими чинниками його інституційного середовища (перш за все, права власності, інвестиційні інституції, інвестиційні ринки, інвестиційний клімат), що визначають інституційну спроможність здійснення інвестиційної діяльності та забезпечують синергетичний ефект від її здійснення (інвестиційні доходи).

З метою поглиблення пізнання змісту інвестиційного потенціалу в дисертації здійснено його аналіз з позиції інституційної теорії прав власності. Встановлено, що підстави розмежування та транзитивності інститутів кредитування і інвестування слід розглядати в контексті особливостей інституційних систем англосаксонського та континентального права власності. Так, для континентальної правової традиції характерним є домінування концепту «єдиного та неподільного» права власності, тобто визнання лише висококонцентрованих, «сильних» правочинностей (перш за все – володіння, користування та розпорядження). Навпаки – англосаксонській правовій традиції притаманне визнання необхідності їх «розщеплення» між декількома суб’єктами. Перша передбачає можливість суміщення кредитних та інвестиційних інституцій і операцій, друга – їх жорстке відособлення та специфікацію.