МІФ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ЗУБРИЦЬКА ЛЮДМИЛА ЙОСИПІВНА

УДК 32: 291.13

МІФ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Шляхтун Петро Панасович,
доктор філософських наук, професор

КИЇВ – 2005

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Сутність, особливості та функції політичного міфу……..10

РОЗДІЛ ІІ. Міфотворення та міфотворчість у політиці………..…....60

РОЗДІЛ ІІІ. Міф як засіб політичного маніпулювання….....……......92

РОЗДІЛ IV. Феномен міфу в політичному житті сучасного українського суспільства……......................................…...120

ВИСНОВКИ…………………………………………………….154

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………....166

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлюється нагальними завданнями формування політичної культури українського суспільства, що є необхідною умовою становлення демократії у незалежній Україні.
Теза про те, що сучасне політичне життя наповнене міфами, сьогодні ні в кого не викликає сумніву. Ренесанс міфу в політичній свідомості в ХХ столітті зумовлений масовізацією та інтенсивною інформатизацією суспільства. Масова свідомість потребує спрощення складної картини політичних процесів, що відбуваються у суспільстві, саме тому прослідковується тенденція її реміфологізації, тобто заповнення міфологічними схемами, які ґрунтуються на архетипових конструкціях колективного несвідомого.
Період оформлення наприкінці ХХ століття незалежної української державності, становлення нової політичної системи став переломним моментом у житті українського народу, під час якого відбувся перегляд основних політичних цінностей держави, виникла необхідність пошуку чіткої відповідної для українського суспільства ідеології. Така ситуація стала благодатним підґрунтям для панування міфів у всіх сферах суспільного життя, а особливо у політиці, де вони використовуються переважно як інструмент політичного впливу та ефективний засіб маніпулювання. Тому дослідження феномену політичного міфу, осмислення сутності процесу міфотворення, здійснене у дисертаційній роботі, видається досить актуальним для розуміння нинішньої політичної ситуації в Україні та процесів, що відбуваються в її політичному просторі.
Політичні міфи, які функціонують у політичному житті сучасного українського суспільства, з одного боку, виконують терапевтичну функцію з відновлення порушеної картини світу, завдяки ним формується нова національна ідентичність, адекватна новій історичній ситуації, а з іншого – виконують конкретні завдання з маніпуляції людською свідомістю. Виокремлення з усієї цієї маси міфів саме тих, за допомогою яких може бути сформований єдиний позитивний державний міф, є важливим науковим завданням.
Проблематика політичного міфу останнім часом стала настільки актуальною та популярною, що деякі PR-установи та політтехнологи почали пропонувати свої послуги зі штучного створення міфів на замовлення та навчати самому процесу міфотворчості. Сучасні міфи потребують детального вивчення також і для з’ясування конкретних завдань та адекватної оцінки діяльності таких установ.
Водночас дослідження феномену політичного міфу в Україні знаходиться, по суті, лише на початковому етапі. Значною мірою така ситуація спричинюється тим, що у вітчизняній науці радянського періоду ставлення до міфології формувалось на основі глибокої раціоналізації дослідницьких підходів у поєднанні з негативізмом, джерело якого – у необхідності розвінчати будь-які погляди, що суперечать ідеології радянської держави. Міф, як і релігія, розглядався як ілюзорне знання минулих епох. З іншого боку, необхідно зазначити, що поняття „політичний міф” увійшло до нашої свідомості відносно недавно. ХХ століття започаткувало розуміння міфу як об’єктивного культурного та психологічного феномену і як основи символічних форм пізнання дійсності, що відкриває нові можливості у політиці. У зв’язку з таким трактуванням міфу дослідники цього явища поступово починають звертатися до проблематики сумісності політики і міфології.
У вітчизняній політології розробленість цієї теми є недостатньою, домінує негативне ставлення до політичного міфу, розглянуті лише певні аспекти цього багатогранного явища. Саме цим і викликана необхідність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” та відповідної науково-дослідної теми філософського факультету №01БФ041-01 „Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.
Мета і задачі дисертаційного дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є розкриття місця і ролі міфу в сучасній політиці.
Обрана мета обумовлює необхідність вирішення таких основних задач:
• з’ясувати сутність політичного міфу, його ознаки, структуру та функції;
• виокремити основні характеристики сучасного міфу, які забезпечують його функціонування у політичній сфері;
• розкрити зміст процесу виникнення політичного міфу та його особливостей як міфотворення та міфотворчості, проаналізувати застосування певних прийомів або технологій у процесі міфотворчості;
• виокремити маніпулятивну функцію політичного міфу та з’ясувати роль засобів масової інформації у поширенні міфів;
• з’ясувати особливості функціонування міфів у політичному житті сучасного українського суспільства.
Об’єктом дослідження є політика як сфера життя сучасного суспільства.
Предметом дослідження є міф як явище сучасної політики, особливості його виникнення і функціонування.
Методи дослідження. Відповідно до визначених об’єкта, предмета дослідження та поставлених задач запроваджується певна методологія, яка передбачає використання декількох методів та підходів. Передусім, системного методу, за допомогою якого політична сфера суспільного життя розглядається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему, а політичний міф – як її підсистема. За допомогою структурно-функціонального методу розглянуто структуру політичного міфу, а також умови та принципи його функціонування в політиці. Порівняльний метод застосовується в дисертації при дослідженні генезису і розвитку концепцій міфу. Використання цього методу дало змогу співставити архаїчні та сучасні (в тому числі політичні) міфи та з’ясувати їхні спільні та відмінні риси. При дослідженні процесу міфотворчості та розгляді окремих міфів було використано метод деміфологізації, запропонований В. Полосіним, який передбачає виявлення за символічно-ритуальною оболонкою міфу логічних архетипів взаємовідносин суб’єктів суспільно-політичної дії.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є однією з перших в Україні робіт, в якій здійснено системний аналіз природи політичного міфу, особливостей його функціонування в політичному житті суспільства.
У дисертаційному дослідженні обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
• запропоновано авторське бачення феномену політичного міфу, який визначається як форма синтезу міфологічної і політичної свідомості, емоційно-забарвлена чуттєва уява про політичну дійсність, яка значною мірою заміщує і витісняє реальну уяву про неї. Встановлено, що політичний міф є особливим міфом, який зберігає в колективній пам’яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів;
• набуло подальшого розвитку вивчення характеристик та функцій політичного міфу. Встановлено, що політичний міф виступає засобом освоєння людиною явищ політичного життя, якому притаманні такі характеристики: вербальне оформлення, всезагальність, гетерогенність, парадигмальність щодо всіх форм поведінки та діяльності, іманентна прагматичність, консервативність, одночасна синкретичність та біполярність, просторово-часовий динамізм, персоніфікований та маніпулятивний характер, опора на архетип, підтримка вірою, ритуалами та символами. На основі цих характеристик політичний міф виконує такі основні функції: роз’яснювальну, апологетичну, інтегративну, нормоутворюючу, терапевтичну, маніпулятивну, які можуть мати як позитивний, так і негативний характер;
• на новому рівні розглянуто механізми формування політичного міфу в процесі міфотворення і міфотворчості. Доведено, що міфотворення є процесом самостійного виникнення міфу в міфологічної свідомості, тобто об’єктивним формуванням міфу, що є дистанційованим від волі і безпосереднього впливу соціальних суб’єктів, а міфотворчість - цілеспрямованою раціональною дією свідомого створення міфу суб’єктом з певною метою. Виокремлено основні етапи штучного створення політичного міфу, а саме: визначення раціональної концепції міфу та фактів, що її доповнюють; підбір архетипу, на якому базується міф; підбір ритуалів, що супроводжуватимуть створений міф; вибір методик запровадження та поширення політичного міфу;
• поглиблено розуміння маніпулятивної функції політичного міфу. Доведено, що в сфері політики міф може використовуватись і найчастіше використовується як засіб маніпулювання людською свідомістю, особливо масовою. Показано, що моменту, коли міф стає засобом маніпулювання, передує низка необхідних дій або етапів: перший - це процес міфотворчості, тобто штучне створення міфу або виклик до життя міфу, що існує в масовій свідомості, але не діє; другий - це поширення міфу, впровадження його в масову свідомість з метою створення певної громадської думки, що може впливати на процес прийняття необхідного політичного рішення. Міф легко проникає у масову свідомість завдяки таким її характеристикам як відсутність критичності, тенденція до знеособлення, перевага чуттєвого над свідомим, зниження інтелектуальних характеристик та рівня відповідальності. Третій – це поширення міфу в процесі комунікації та його безпосередня дія, на якому етапі починає працювати його маніпулятивна функція. З’ясовано домінуючу роль засобів масової інформації, особливо телебачення, у поширенні політичних міфів з метою маніпуляції;
• розкриті нові аспекти функціонування міфів у політичному житті сучасного українського суспільства. Встановлено, що характер та ступінь поширення міфів, які функціонують у сфері української політики, значною мірою залежать від основних рис українського менталітету, таких як: індивідуалізм, пантеїзм як духовний зв’язок українців з середовищем їх помешкання, соціальний фаталізм, екзекутивність, інтровертивність, кордоцентризм, тобто примат емоційності над раціональністю, гіпертрофоване волелюбство, толерантність, а також архетипів: домінування минулого над майбутнім, монарності буття, тотожності істини і влади, рівності, долі, матері, „вічного учня”, „героїзованого злочинця”, „вічного повернення” тощо, які йому притаманні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є певним внеском у загальнотеоретичне дослідження політичного міфу та може сприяти аналізу процесів, які відбуваються у сфері політики. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів з філософії політики, практичної політології та політичної психології, а також у практичній діяльності в сфері політики.
Апробація результатів дослідження.
Окремі положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на методологічних семінарах аспірантів філософського факультету, кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З певних проблем дослідження було зроблено доповіді на науково-практичних конференціях „Дні науки філософського факультету” у 2001, 2003, 2004 роках, а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (м. Київ, 27-28 березня 2003 р.) та Міжнародній науково-практичній конференції „Соціал-демократія і соціальна політика: європейський досвід та українські перспективи” (м. Київ, 21-22 листопада 2003р.).
Публікації.
Основні положення і результати дисертаційного дослідження відображено автором у трьох статтях, розміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Деякі події та явища сучасної політичної дійсності, що здаються на перший погляд нелогічними та неможливими для пояснення, можуть стати зрозумілішими, якщо розглядати їх з точки зору іншої, міфологічної логіки, що домінує в масовій, в тому числі масовій політичній, свідомості. Міф дає відповіді на питання, які неможливо пояснити раціональними доказами і формулами. Без міфу в нас немає шансу пояснити ні походження Всесвіту, ні походження людини і людського – цивілізації, держави, політичної реальності. Політика як життя не може бути чисто раціональною, тому що її основним об’єктом і суб’єктом є людина з її емоційними переживаннями, почуттями, віруваннями, забобонами тощо. Тому в політиці знаходиться місце і міфові. Розглядаючи міф як феномен політики, необхідно подолати загальноприйняте негативне відношення до нього, яке домінує в сучасній політичній літературі та особливо в політичній публіцистиці. Відхід від негативізму стосовно політичної міфології повинен відновити діалектичне бачення суспільних процесів, виражених не лише в загальних законах розвитку, але і в двобічності самої політичної діяльності, пов’язаної з відмінністю у сприйнятті маси й індивіда.
Проблемі походження та функціонування міфу в суспільстві присвячено чимало наукових досліджень. Російський дослідник сучасної політичної міфології В. Полосін у своїй праці „Міф. Релігія. Держава” [120] на основі всього різноманіття поглядів попередників і сучасників на явище міфу виокремлює десять концептуальних підходів до дослідження проблеми міфу та різноманітних аспектів міфології, а саме: абстрактно-алегоричний, матеріалістичний, філологічний, соціологічний, соціально-психологічний, трансцендентальний, структуралістський, символічно-романтичний, теїстичний та універсалістський. Усі дослідники сучасного міфу, не зважаючи на різноманітність точок зору щодо його природи, проявів та функцій, вважали, що міфологічне мислення притаманне кожній людині.
Міф є базисним феноменом людської культури, що виявляється в мовленевій описовій формі та, завдяки своїй споконвічній символічності, є зручним засобом вираження вічних моделей особистої і суспільної поведінки, певних сутнісних законів соціального й природного космосу. Міф є формою прояву міфологічної свідомості, але проектується на всі сфери життєдіяльності. Міфологічна свідомість перехрещується з іншими видами людської свідомості, і таким чином виникають політичні, економічні, історичні, соціальні міфи. Міфологічна свідомість задає форми міфу, використовуючи стійкі архетипи, вона не має власного джерела інформації, тому бере її з інших форм суспільної свідомості, використовуючи уявлення, поняття та терміни. Таким чином, в міфологічній свідомості існує певна міфологічна структура, „хребет”, який заповнюється різноманітним змістом.
Слід зазначити, що сучасні міфи (в тому числі і політичні) суттєво відрізняються від міфів архаїчних. Наприклад, класичні міфи є цілісно оформленими оповідями, що мають логічний початок, кульмінацію та кінець, сучасні ж порівняно з ними, як правило, уривчасті, логічно не закінчені, такі, що пояснюють лише певний момент, епізод. У політичній реальності важко відшукати цілком оформлений політичний міф. Він увесь час знаходиться в стані добудови. Але найсуттєвішою відмінністю є наявність у сучасних міфах раціонального підґрунтя.
У міфології нашого часу поєднуються свідоме і несвідоме, реальне й ідеальне, раціональне й ірраціональне. Раціональний початок міфу звичайно пов’язаний з обміркованим задумом, ірраціональний – із несвідомим сприйняттям і поширенням міфу. Основними характеристиками сучасного міфу є вербальне оформлення, всезагальність, структурно-семантична гетерогенність, парадигмальність стосовно всіх форм поведінки та діяльності, іманентна прагматичність, консервативність, одночасна синкретичність та біполярність, просторово-часовий динамізм, персоніфікований та маніпулятивний характер, опора на архетип, підтримка вірою, ритуалами та символами.
З’ясовуючи зміст поняття „політичний міф”, необхідно зазначити, що можливі два шляхи його інтерпретації. Перший шлях полягає в тому, щоб, визнаючи міф як невід’ємний елемент буття людини, зробити висновок, що міфи існують і в сфері політики. Тоді політичними міфами ми умовно називаємо міфи, що функціонують у політичній сфері життя суспільства. Другий шлях полягає в тому, щоб визначити політичний міф як явище, що характеризується певними ознаками і функціями, що притаманні саме цьому феномену, і що вирізняють його з усього масиву сучасних міфів. З точки зору такого підходу, на нашу думку, політичний міф необхідно визначати як прояв синтезу міфологічної і політичної свідомості. Як форму такого прояву свідомості його можна визначити як емоційно-забарвлену чуттєву уяву про політичну дійсність, яка значною мірою заміщує і витісняє реальну уяву про неї. Політичний міф є особливим міфом, що зберігає в колективній пам’яті народу його соціальний досвід, імперативи духовно-морального виміру політичних процесів.
Політичний міф може проявлятись на різних рівнях політичної свідомості: теоретичному та емпіричному. Якщо міфи на теоретичному рівні мають науковоподібну форму, то на емпіричному рівні міф повністю демонструє свою природу і специфіку, реалізує свою силу, тому що, спираючись на емоції, почуття, вірування, використовує елементи містики, релігійних переконань, побутових і традиційних стереотипів, асоціацій.
Політичний міф притаманний як індивідуальній, так і масовій свідомості. Якщо масові політичні міфи є спільними для певної сукупності людей, мають однаковий механізм виникнення і функціонування, то індивідуальний міф є суто особистісним, притаманним лише свідомості конкретної людини.
Міф, що функціонує в політичному житті, містить у своїй структурі такі елементи: архетип якої-небудь ситуації, пов'язаної зі здійсненням заходів соціального регулювання і примусу („якщо... то...”), зміст конкретного досвіду, емпірично отриманого в ситуаціях, об'єднаних даним архетипом, та систему алегоричних образів, функціональна символіка яких співвідносить „бажане” з „належним”, тобто зі сформованим архетипом.
Необхідно зазначити, що політичний міф виконує ряд функцій, а саме такі основні: роз’яснювальну, апологетичну, інтегративну, нормоутворюючу, терапевтичну, маніпулятивну.
Виникає міф у процесі міфотворення та міфотворчості. Міфотворення представляє процес самостійного виникнення міфу в царині міфологічної свідомості, тобто мова йде про певне об’єктивне формування міфу, що є дистанційованим від волі і безпосереднього впливу соціальних суб’єктів. Механізм міфотворення продемонстрував у своїй структурній теорії міфу К. Леві-Строс. Міфотворчість є цілеспрямованою раціональною дією, продуктом якої є міф з обміркованим задумом, ірраціональність якого пов’язана з несвідомим сприйняттям і поширенням міфу. Міфотворчість є процесом цілеспрямованого впливу активного суб’єкта на що-небудь або кого-небудь, тобто вживаючи цей термін, ми передбачаємо існування творчого суб’єкта, який задіяний у цьому процесі і діяльність якого є визначальною. Отже, процес виникнення політичного міфу має як стихійно-об’єктивний так і суб’єктивно-цілеспрямований характер.
Створення політичного міфу передбачає появу чогось нового, що раніше не існувало в актуалізованій формі. В цьому процесі для політичного міфу можна виокремити три змістовні складові, а саме: ціннісну, мотиваційно-потребну та комунікативно-смислову, завдяки яким проявляються особливості політичного міфу.
У процесі міфотворчості важливу роль відіграють чинники формування політичного міфу, під якими ми розуміємо певну сукупність соціальних та психологічних змінних (якостей, параметрів), що певним чином впливають на процеси створення та сприйняття міфу. Найбільш важливими і значущими є чинник невизначеності, соціальної залежності-незалежності, смислової зрозумілості, соціальної адекватності та соціальної напруженості.
Творення міфу починається з визначення його раціональної концепції та фактів, що її доповнюють. Концепція політичного міфу повинна бути унікальною, корисною, помірно складною. Вона повинна мати загальне пояснення для споживачів міфу та містити передумови їх поведінки. Фактична, доказова частина для політичного міфу є обов’язковою.
У процесі міфотворчості широко використовується архетипи, що забезпечують життєздатність та функціональну силу політичних міфів. Поняття архетипу в міфологію ввів К.Г.Юнг, який розумів його як явище трансцендентне, що знаходяться поза сферою раціонального пізнання. Архетипи притаманні свідомості кожної людини, тому що відображають те священне, сакральне, яке набуте людством за всю історію існування. Вони є своєрідними формальними схемами, які в символічній формі відображають біосоціально оформлений культурний досвід людського роду.
Е. Кассірер запропонував декілька засобів, „технік” політичної міфотворчості, а саме: магія, спрощення і символізація мови, ритуали, використання яких в процесі міфотворчості доводить свою ефективність.
Міфологічна свідомість містить бінарні опозиції, на основі яких, незалежно від способу творення, формується міф. Схеми „ми-вони”, „добро-зло”, „герой-ворог”, „тоді-зараз”, „там-тут” - співвідносяться з різними архетипами та уявленнями.
Існує декілька способів впровадження політичного міфу: пряме впровадження, непряме впровадження, спрямування впливу „від вас”, спрямування впливу „не від вас”. Як свідчать психологи, інформація засвоюється з четвертого підходу, тому один і той же міф можна розповсюджувати в чотири етапи його згадування: не від себе опосередковано, не від себе безпосередньо, від себе ймовірно, від себе прямо.
Помилково сприймати міфотворчість як суто негативне явище - свідома міфотворчість може орієнтувати суспільну свідомість у позитивному напрямку. Міф перетворює індивідуальні і колективні емоції в систему позитивних соціальних цінностей, надаючи їм форми соціального досвіду. Свобода, рівність, право, прогрес – це досягнення і ілюзії, задля яких об’єднується людська спільнота.
Основою позитивної міфотворчості покликаний бути абсолютний міф, якого не вистачає сучасному українському суспільству, замість нього функціонують продукти відносної міфології. Саме відносна міфологія зумовлює розпорошеність та роздрібненість міфологічного потоку, що перетворює політичні міфи на обман. Абсолютна міфологія, на думку О.Лосєва, повинна бути нормою, взірцем і метою прагнення для будь-якої іншої міфології. Становлення абсолютного політичного міфу, що спирається на абсолютну міфологію і той або інший національний ґрунт, пов’язане із синтезом інтеграційних, охоронних і реформаторських зусиль. Саме тому абсолютна міфологія виступає необхідною умовою позитивної міфотворчості.
Не можна сприймати міфотворчість тільки з деструктивного чи конструктивного боку, не усвідомлюючи обов’язковості існування міфів у свідомості суспільства. Навпаки, враховуючи всі сильні та слабкі аспекти цього процесу, необхідно використовувати нові знання з максимальною користю для становлення здорової суспільної свідомості.
Як вже зазначалося, однією з функцій політичного міфу є маніпулятивна функція, тобто він використовується як засіб політичної маніпуляції. Політична маніпуляція є системою засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; а також цілеспрямованим впливом на громадську думку і політичну поведінку задля спрямування їх у заданому напрямку.
Міф володіє анестезуючою і паралізуючою дією, завдяки якій маніпулювання стає невідчутним. Так, наприклад, сама по собі політична репресія або примус не можуть підкорити людину або зробити її слухняною, бо, як зазначає Е. Кассірер, залишається сфера особистої свободи, яка дозволяє чинити супротив впливу і перетворенню навіювання в переконання. Міф руйнує цей захист, оплутуючи людину, якщо стає змістом її свідомості, глибоким внутрішнім переконанням, тому є ефективним засобом маніпуляції.
Міф, пануючи в сфері колективного несвідомого, завдяки своїй природі та характеристикам, має вагомий вплив на масову свідомість. Маса керується несвідомим, почуттями, тому легко сприймає міф, який містить у собі ірраціональні моменти. Вона мислить образами, сприймає лише крайнощі, тому архетипові конструкції міфу (ми-вони, добро-зло, свій-чужий, герой-ворог) ефективно спрацьовують. Масова свідомість характеризується зниженням рівня відповідальності, а міф, в свою чергу, задовольняє безсвідомий потяг до бездіяльності, пасивності, звільняє від необхідності робити відповідальний вибір, тому що модель поведінки, дії або рішення напередвизначена. Міф засадничо не передбачає свободи, він пов’язує суб’єкта обітницею вірності її священному першоджерелу – долі, волі богів або зірок, законам карми, національному духові тощо. У такому розумінні міф може бути витлумачений як механізм перетворення можливого у неминуче, свободи у долю, тобто можна маніпулювати свідомістю так, щоб „потрібні” висновки і твердження здавались такими, що виникли природно, а не були штучно нав’язані.
Моменту, коли міф стає засобом маніпулювання, передує низка необхідних дій або етапів. Перший - це процес міфотворчості, тобто штучне створення міфу або виклик до життя міфу, що існує в масовій свідомості, але не діє. Другий - це поширення міфу, впровадження його в масову свідомість з метою створення певної громадської думки, що може впливати на процес прийняття необхідного політичного рішення. Третій – це поширення міфу в процесі комунікації та його безпосередня дія. Саме на цьому етапі починає працювати маніпулятивна функція політичного міфу.
Так як маніпулювання за допомогою політичних міфів задля своєї ефективності передбачає охоплення якомога більшої кількості людей, то міфи в переважній більшості випадків поширюються в процесі масової комунікації, тобто за допомогою засобів масової інформації (газет, радіо, телебачення, мережі Інтернет). При порівнянні характеристик міфу та масової комунікації М. Маклюен та інші вчені виявляють не тільки їхню подібність, ізоморфізм, а й спроможність до взаємопосилення. Так, і у міфі, і в мозаїчно-резонансному світі масової комунікації відбувається злиття загального, особливого та одиничного у діалектичну цілісність. Як міф, так і масова комунікація сприяють виникненню феномена глобальної ідентичності, причетності до всього, що відбувається у світі. Міфологічний час та інформаційні блоки засобів масової комунікації, що дають „усі часи та простори відразу” (наприклад, у телевізійних випусках новин), поєднують у єдиний сплав минуле, сучасність і майбутнє. Засоби масової інформації, таким чином, є потужним джерелом поширення міфів. Кінцевою метою маніпуляцій за допомогою засобів масової інформації є створення і підтримка певної політичної міфології. Політична міфологія існує й у демократичній, і в тоталітарній державі, будучи невід'ємною частиною політичної системи.
Технологія маніпулювання активно використовується в кульмінаційні моменти політичного життя, тобто під час виборчих кампаній. Всі суб’єкти виборчих перегонів намагаються вплинути на думку пересічного виборця з метою отримання його голосу. Як в іміджевих розробках, так і в технологіях організації виборчих кампаній використовуються такі основні міфи: міф про „рятівника-месію”, про змову, міф випробування долі, про вічне повернення, про доброзичливе співтовариство, про індивідуальну силу тощо
Протидіяти маніпулюванню за допомогою міфів дуже складно, тому що вони функціонують в сфері підсвідомого. Знешкодження міфу-маніпулятора потребує досконалого знання та обізнаності про цей феномен не лише серед науковців, а й пересічних громадян.
Специфіка міфів, які функціонують в політичному житті суспільства, залежить від його менталітету. У рамках політології традиційно виокремлюється й аналізується ментальність (менталітет) на основі моделі соціальної структури суспільства або типології суб’єктів політики, тобто менталітет розглядається як психологія (іноді характер), свідомість і самосвідомість якоїсь соціальної групи, представників певної соціально-політичної спільності людей. Українському менталітету притаманні такі риси: індивідуалізм, кордоцентризм, інтровертивність, екзекутивність, глибинна емоційність, толерантність, спрямованість на самовдосконалення, демократизм, гіпертрофоване волелюбство, що межує з анархічністю.
Політичний менталітет містить у собі архетипи, які в свою чергу, є основоположними елементами міфів. Отже, прослідковується зв’язок притаманного суспільству менталітету та міфів, що в ньому функціонують. Найбільший вплив на свідомість українців мають такі архетипи: архетип домінування минулого над майбутнім (уречевленого над процесуальним), архетип анігілятивної рівності, архетип монарності буття, архетип „героїзованого злочинця”, архетип долі, архетип „вічного учня”, архетип едукативності психокультури, архетип тотожності істини і влади, архетип „вічного повернення”, архетип звеличення юродивого. Архетипи лежать в основі політичних міфів, що функціонують у політичному просторі суспільства.
Нинішня культурна ситуація в Україні демонструє реальне зіткнення, співіснування й боротьбу різних міфів. Українська міфологія характеризується такими рисами: анархічністю, агресивністю, провінційністю.
Після здобуття Україною незалежності виникла потреба зміни та поновлення міфологічного потенціалу культури. Кардинальні зміни політичного ладу, форми державного правління та устрою виявили нездатність міфології, яка вироблялася радянською культурою і в межах її претендувала на абсолютне значення. Важливим завданням для нашої держави та політичної правлячої еліти, насамперед, стала побудова єдиного національного міфу, який повинен був об’єднати та згуртувати націю задля подальшого розвитку. Міф у сфері національної самосвідомості веде до акцентування теми походження даної нації, і надає цій темі тієї чи іншою мірою сакрального характеру. У сфері політики національні міфи підпадають під категорію політичного міфу, тому що саме вони нагадують про те, яким чином були створені інституції та закони нації, котра посідає власну державну форму.
Національний міф, як правило, супроводжує міф про героя, який у певний відрізок історичного часу є лідером нації. У нових умовах нестабільності нашого становища, проведення соціальних перетворень для вже підготовленого до сприйняття міфу мислення стає доцільним створення образу „героя-рятівника” або „героя-месії”, який, цілком відкинувши існуючу систему, спрямовує свої сили на створення нової. Важливим елементом у цьому є ідентифікація „героя-рятівника” із народом, що закликає героя до свого порятунку, а той виявляє волю народу, виконуючи місію створення нового ідеального суспільства. Антиподом міфу про героя, міфом про антигероя в українському суспільстві є міф про олігархів при владі.
В українській політиці функціонує безліч міфів, що пропонуються нашому суспільству різними політичними силами: провладними та опозиційними, лівими та правими, радикально-націоналістичними тощо. Вони стосуються бачення подальшого розвитку держави, політичного устрою, виборчих процесів та інших важливих подій політичного життя, зовнішньої та внутрішньої політики України, партій та їх лідерів тощо Цікаву тенденцію підмітила І. Грабовська, яка зазначає, що в Україні не приживаються ті новітні міфи, які потребують великих затрат духовних та практичних зусиль суспільства або ж коштів, як-от: міф про екологічне суспільство, справедливе суспільство, суспільство соціально захищених громадян. Також відсутність практичного забезпечення навіть перспективних, виважених загальнонаціональних програм перетворює їх у міфологічні побудови, не більше того [71, с. 568]. Ймовірно, причину цієї проблеми також слід шукати в нашому менталітеті – вочевидь домінує інтровертивність та архетип анігілятивної рівності. Як змінити цю ситуацію? Сподіваємось, що відповідь на це запитання зможуть дати наступні наукові розвідки української інтелігенції, які мають велике поле для дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Архетипы// Мифы народов мира. – М., 1997. – Т.1. – С.110-111.
2. Азаренко С.А. Миф // Современный философский словарь / Под ред. В.Е. Кемерова. – Бишкек: Одиссей, 1996. – С. 292 -304.
3. Амелин В.Н. Социология политики. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 184 с.
4. Антонян Ю.М. Миф и вечность. – М.: Логос, 2001. – 464 с.
5. Артюх В.О. Природа національного міфу: історико-філософський контекст: Автореф. дис. …канд. філос. наук: 09.00.05 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 19 с.
6. Афанасьев А.Н. Происхождение мифа. Статьи по фольклору, этнографии, мифологии. - М.: Индрик, 1996. – 235 с.
7. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. – 400 с.
8. Барт Р. Мифологии. – М.: Изд. им. Сабашниковых, 1996. – 312 с.
9. Бауман Ю. Міфологія суспільної свідомості в дзеркалі української преси // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 206-220.
10. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному Олімпі. Соціопсихологія і технологія політичної боротьби. – К.: Абрис, 1993. – 126 с.
11. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. - М.: Наука, 1990. – 222 с.
12. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. - М.: Республика, 1995. - 383 с.
13. Бессонов Б.Н. Идеология духовного подавления. – М.,1971. - 295 с.
14. Бжезинский 3. Великая шахматная доска; Господство Америки и его геополитические императивы. - М.: Международные отношения, 1999. - 256 с.
15. Бирлайн Дж. Ф. Параллельная мифология. – М., 1997. – 333 с.
16. Булгаков С Н. Философия имени. – СПб.: Наука, 1999.- 447 с.
17. Булгаков С. Н. Два града. Исследования о природе общественных идеалов. – СПб., 1997 - 589 с.
18. Буркут І. Політичні міфи сучасної України // Нова влада.- К.: Факт, 2001.- С. 138−142.
19. Бэкон Ф. Новый органон: Пер. с латин. и англ. Б. Цируле. - Рига: Звайгзне, 1989. – 315 с.
20. Вебер М. Избранное. Образ общества. - М.: Юрист, 1994. - 702 с.
21. Вико Дж. Основание новой науки об общей природе наций. — М.: ИСА, 1994. — 618 с.
22. Волкогонов Д.А. Психологическая война: Подрывные действия империализма в области общественного сознания.– М.: Воениздат, 1983. - 288 с.
23. Володина Л. В.,. Карпухина О. К. Деловое общение и основы теории коммуникации. - http://dvopages.by.ru/libr/sotciolo/volod/
index.htm
24. Вольтер. Философские сочинения. - М.: Наука, 1996. - 560 с.
25. Вундт В. Введение в философию: Пер. с нем. - М.: Добросвет, 1998. - 354 с.
26. Вундт В. Проблемы психологии народов / Переступная толпа. – М.: Інститут психологи РАН, Издательство „КСП+”, 1998. – С. 197-308.
27. Гагин Т. Структурированное построение мифа в политике. – http://cbs.alphatekhnology.ru
28. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Международ. отношения, 1995. – 400 с.
29. Ганктингтон С. Столкновение цивилизаций. − М., 1995. − 203 с.
30. Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории: Пер. Бодена А.М.- СПб.: Наука, 1993. - 480 с.
31. Геллнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм: Пер з англ. – К.: Таксон, 2003. – 300 с.
32. Геллнер Л.И. Мифы нации и класса // Путь. – 1992.-№1.- С. 46-50.
33. Головаха Є., Паніна Н. Міфологія в сучасній українській культурі: соціологічний аспект // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 147-154.
34. Голосовкер Я. Э. Логика мифа. – М.: Наука, 1987. – 218 с.
35. Гончаренко Н. Міфи в сучасних підручниках з історії України // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 220-228.
36. Гончарова І.М. Проблема міфологічного символізму в контексті культури: Автореф. дис. ...канд. філос. наук : 09.00.04 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1998. - 18 с.
37. Горський В. Міф в сучасній культурі та його модифікація на полі історико-філософського українознавства// Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 92-113.
38. Гриценко О. Міфологія, ідеологія, громадянські релігії: у пошуках виходу з кризи теоретичного перевиробництва // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 167-186.
39. Гриценко О. Наша дума, наша пісня: національні міфології та „громадянська релігія” в Україні. – К., 1998. – 286 с.
40. Гулыга А. В. Русская идея и ее творцы. – М.: Соратник, 1995. – 248 с.
41. Гумиёв Л. Н. От Руси к России. – М.: Экопрос, 1994. – 257 с.
42. Гуревич П. С. Буржуазная пропаганда в поисках теоретического обоснования. - М.:Политиздат, 1978. - 159 с.
43. Гуревич П. С. Приключения имиджа; Типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Искусство, 1991. -224 с.
44. Гуревич П. С. Социальная мифология. - М.: Мысль, 1983.. - 175 с.
45. Гуревич П.С. Философская антропология: Учебн. пособие. - М.: Вестник, 1997. - 448 с.
46. Джеймс У. Мышление // Хрестоматия по общей психологии: Психология мышления. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – С.11-20.
47. Додонов Р. А. К проблеме определения понятия ментальность // Придніпровський науковий вісник. - 1997. - № 14 (25) - С. 11 - 14.
48. Додонов Р.О. Соціально-філософський аналіз процесу формування та функціонування етноментальності: Автореф. дис. ...докт. філос. наук: 09.00.03 / Інститут філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди. – К., 1999.- 36 с.
49. Донченко Е. А. Социетальная психика. – К.: Наук. думка, 1994. - 208 с.
50. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення) – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
51. Донченко О.А. Менталітет політичний - http://politicon.iatp.org.ua/ tm/donchmp1.htm
52. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда; Метод социологии: Пер. с фр. - М.: Наука, 1991. - 572 с.
53. Евгеньева Т.В. Социально-психологические основы формирования политической мифологии // Современная политическая мифология: содержание и механизмы функционирования. - М., 1996. – С. 45-58.
54. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – К.: Факт, 2001. – 160 с.
55. Закревський В.Е. Архетип досконалої людини як феномен суспільної свідомості: Автореф. дис. …канд. філос. наук: 09.00.03 /Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д. Ушинського (м. Одеса). – О., 2002. – 19 с.
56. Зеркин Д.П. Основы политологии. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 541 с.
57. Ионов И.Н. Историческое бессознательное и политический миф // Современная политическая мифология: содержание и механизмы функционирования. - М., 1996. – С. 14-22.
58. Ирхин Ю. В. Политология: Учебное пособие. - М., 1996. – 463 с.
59. Канетті Е. Маса і влада: Пер з нім. О. Логвиненко. - К.: Видавничий дім „Альтернативи”, 2001. - 416 с.
60. Кара−Мурза С. П. Манипуляция сознанием. − К.: Оріяни, 2000. − 448 с.
61. Кассирер Э. Избранное: индивид и космос. – М., СПб.: Университетская книга, 2001. – 654 с.
62. Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Гардарика, 1998. – 779 с.
63. Кассирер Э. Иудаизм и современные политические мифы // Новый круг. – 1992. - №2. – С. 188−191.
64. Кассирер Э. Миф государства// Феномен человека. Антология. М.: Высшая школа, 1993. – С.108-123.
65. Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Вестник МГУ.- 1990. - №2. – С. 58−69.
66. Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
67. Кольев А. Политическая мифология: Реализиция социального опыта. - М.: Логос, 2003. – 384 с.
68. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики і літературознавства. - К.: Либідь, 1994. - 384 с.
69. Кравченко И.И. Политическая мифология: вечность и современность // Вопросы философии. – 1999. - №1. – С. 7−17.
70. Кримський С. Б. Архетипи української культури // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К.: Фенікс, 1996. – С. 91 – 112.
71. Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.С. та ін. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2003. – 632 с.
72. Кэмпбелл Д. Герой с тысячью лицами: Миф. Архетип. Бессознательное. – Киев: София, 1997. - 336 с.
73. Лапшина О. Міф у контексті Інтернет – реальності // Молода нація. - К.: Смолоскип, 2000.- С. 50−57.
74. Лебон Г. Психология народов и масс. - СПб.: Макет, 1995. – 313 с.
75. Левандовский А. Оружие мифа // Свободная мысль ХХІ . – 2001. - №2. – С. 102 – 118.
76. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление //Хрестоматия по общей психологии; Психология мышления. – М.: Изд.-во МГУ, 1981. – С. 130-140.
77. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. – М.: Педагогика-Пресс, 1994. - 608 с.
78. Леви-Строс К. Первобытное мышление. - М.: Республика, 1994. - 384 с.
79. Леви-Строс К. Мифологики. – М.: Университетская книга , 2000. – 406 с.
80. Леви-Строс К. Структурная антропология. –М.:Наука, 1985.- 536 с.
81. Левченко О. Міфологія в документальному кіно // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 195-206.
82. Лисий І. Міфоборство як міфотворчість? // Філософська думка. – 2000. - №4. – С. 57-70.
83. Лисюк Н. Поняття архетипу в народній культурі // Дух і Літера.- 2001. - №7-8. – С. 262-276.
84. Лосев А. Ф. Миф−Число−Сущность.- М.: Мысль, 1994. – 919 с.
85. Лосев А. Ф. Очерки античного символизма и мифологии. - М.: Мысль, 1993. - 959 с.
86. Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. – М.: Политиздат, 1991. – 525 с.
87. Любивый Я.В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития. – К.: Наукова думка, 1993. - 140 с.
88. Мак-Люен М. Галактика Гутенберга. Становлення людини друкованої книги: Пер. з англ.— К.: Ніка-Центр, 2001.— 464 с.
89. Малахов В. Міф про міф. Національна міфологія як тема сучасної міфотворчості // Дух і Літера.- 1998. - №3-4. – С. 76-84.
90. Малиновский Б. Магия, наука и религия. - М.:Рефл-бук, 1998. – 288 с.
91. Мангейм К. Идеология и утопия // Диагноз нашего времени: Пер. с нем. и англ. - М.: Юрист, 1994. - С. 237 – 276.
92. Маніпулювання політичне // Політичний енциклопедичний словник: Навчальний посібник / за ред. Шемшученка Ю. С.. - К.: Генеза, - 1997. – С. 191.
93. Медведчук В. Міфи про Медведчука// http://www.medvedchuk. org.ua/ get-acquainted/myth/
94. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. - М.: Вост. лит. РАН, 1995. - 407 с.
95. Менталітет політичний // Політичний енциклопедичний словник: Навчальний посібник / за ред. Шемшученка Ю. С. - К.: Генеза, - 1997. – С. 196–197.
96. Мифология и политика: Материалы семинаров // Золотой лев: Издание русской консервативной мысли. – Пушкино, 1998. - № 3-4. – С. 67-79.
97. Міф політичний // Політичний енциклопедичний словник: Навчальний посібник / за ред. Шемшученка Ю. С. - К.: Генеза, - 1997. – С. 204−205.
98. Міфи України. За книгою Г.Булашева „Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях”: Пер. Ю. Буряка. – К.: Довіра, 2003. – 383 с.
99. Монтескье Ш. Персидские письма. - Рига: Звайгзне, 1990. – 266 с.
100. Мосейко А.Н. Коллективное бессознательное и мифология современных этнических отношений // Современная политическая мифология: содержание и механизмы функционирования.- М., 1996. – С. 41-43.
101. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс.- М.: Центр психологии и психотерапии, 1996. - 478 с.
102. Мчедлов М. Политика и религия. - М.: Сов. Россия, 1987. - 254 с.
103. Мэмфорд Л. Миф машины// Утопия и утопическое мышление. - М.: Прогресс, 1991.- С. 79-97.
104. Мюллер М. Шесть систем индийской философии: Пер. с англ. - М.: Искусство, 1995. - 447 с.
105. Нечаев В.Д. Теория политического мифа: базовые дилеммы // Материалы семинара „Мифология и политика”. 21 октября 1997. Бюллетень Фонда РОПЦ, 1997. - № 6. - С.4-15.
106. Нива Ж. Возвращение в Европу . – М., 1999. – 305 с.
107. Ніва Ж. Народження і смерть національних міфів // Дух і Літера.- 1998. - №3-4. – С. 45- 57.
108. Ницше Ф. Происхождение трагедии из духа музыки // Собр.соч. в 2-х тт., - М: Мысль, 1993. -Т.1. - С.47-156.
109. Обушний М.І. Етнос і нація: Проблеми ідентичності. - К., 1998. – 210 с.
110. Обушний М.І. Політологія: Довідник / М.І.Обушний, А.А.Коваленко, О.І.Ткач; За ред. М.І.Обушного. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.
111. Одайник В. Психология политики. – СПб.: Ювента, 1996. - 382 с.
112. Одарич С. Конституційна міфологія сучасної України. – К.: Укр. перспектива, 1996. – 36 с.
113. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори – К.: Основи, 1994. – 420 с.
114. Пахомов Ю. Н., Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Пути и перепутья современной цивилизации. – К., 1998. - 432 с.
115. Пилипко Є. Міфотоворчість – форма самоорганізації суспільних систем // Молода нація. - К.: Смолоскип.-2000.- С. 43−50.
116. Платон. Держава: Пер. з давньогрец. - К.: Основи, 2000. – 354 с.
117. Політична свідомість // Політичний енциклопедичний словник: Навчальний посібник / за ред. Шемшученка Ю. С. - К.: Генеза, - 1997. – С. 267.
118. Політологія: історія та методологія. Навчальний посібник / за ред. Кирилюка Ф.М.- К.: Здоров’я, 2000.- 630 с.
119. Політологія: Підручник для студентів університетів / за ред. Семківа О. І. – Львів: Світ, 1994. – 592 с.
120. Полосин В.С. Миф. Религия. Государство. - М.: Ладомир, 1999. – 440 с.
121. Попович М. Мифология и реальность украинского Возрождения // Дружба народов. – 1998. - №5. – С. 25-38.
122. Попович М. Міфологія в суспільній свідомості посткомуністичної України // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 57- 69.
123. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Том 1./ Пер. з англ. О. Коваленка. – К.: Основи, 1994. – 444 с.
124. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Том 2./ Пер. з англ. О. Буценка. – К.: Основи, 1994. – 494 с.
125. Поппер К. Логика и рост научного знания: Избранные работы. - М.: Прогресс, 1983. - 605 с.
126. Поппер К. Нищета историцизма. - М.: Прогресс, 1993. - 185 с.
127. Постригань Г.Ф. Маніпулювання як політична дія // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. –2001.- Випуск 36. – С. 22-25.
128. Потебня А. А. Слово и миф. - М.: Правда, 1989. – 622 с.
129. Почепцов Г. Г. Имидж от фараонов до президентов. - К.: АДЕФ-Украина, 1997. – 328 с.
130. Почепцов Г.Г. Тоталитарный человек. Очерки тоталитарного символизма и мифологии. – К.: Глобус, 1994. – 152 с.
131. Пугачёв В.П., Соловьёв А.И. Введение в политологию: Учебн. пособие. - 2-е изд. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 320 с.
132. Райх В. Психология масс и фашизм. - СПб.; М.: Университетская книга, 1997. - 380 с.
133. Ранк О. Миф о рождении героя. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997. - 250 с.
134. Розенберг А. Миф XX века. - Таллин: Shildex, 1998. - 289 с.
135. Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду або принципи політичного права: Пер. О.І. Хома. - К.: Port-Royal, 2001. - 346 с.
136. Савельева М.Ю. Лекции по мифологии культуры.- К.: Парапан. – 2003. – 268 с.
137. Сагатовский В.Н. Социальное проектирование // Прикладная этика и управление нравственным воспитанием. – Томск. - 1980.- с. 86.
138. Садовников О. К. Міф про героя у свідомості сучасного суспільства// Філософські обрії. - 2000. - №4. – С. 92 – 106.
139. Салтовський О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя). – К.:ПАРАПАН, 2002. – 396 с.
140. Самарская Е.А. Мифологический социализм Ж. Сореля// От абсолюта свободы к романтике равенства (Из истории политической философии). – М.: Ифран, 1994. – С. 160-178.
141. Сігов К. Топоси європейського міфу: мова Риму, багатомовність Женеви, різномовлення Києва // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 125-137.
142. Скуратівський В. До генези міфологічних утворень в українській сучасній свідомості // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 69 - 76.
143. Следзевский И. В. Мифологема границы: её происхождение и современные политические проявления// Современная политическая мифология: содержание и механизмы функционирования. - М., 1996. – С. 33-51.
144. Слюсаревський М.М. Ілюзії і колізії. – К.: Гнозис, 1998. – 234 с.
145. Современная политическая мифология: содержание и механизмы функционирования/ сост: А.П. Логунов , Т.В. Евгеньева. - М.: Рос. гуманит. ун-т, 1996.- 95 с.
146. Сорель Ж. Социализм и насилие// Элементы. Евразийское обозрение. – 1996. - №7. – С. 10-19.
147. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.
148. Спиваковский В. Берегите олигархов // Киевские ведомости.- 2001. - 3 марта.
149. Тайлор Э. Первобытная культура: Пер. с англ. Д.А. Корончевского. - М.: Политиздат, 1989. - 573 с.
150. Тард Г. Психология толп. – М.: Институт психологии РАН; “КСП +”, 1998.- 520 с.
151. Терін В. Дослідження засобів спілкування.// http://www.pr.ru/media/ mt000005.htm
152. Тиллих П. Избранное: Теология культуры: Пер. с англ. Е.Г. Балагушкина и др. – М.:Юрист, 1995. - 479 с.
153. Тихолаз А. Радянська та пострадянська міфологія в світлі філософії міфології // Дух і літера. – 1998. - №3-4. – С. 84-92.
154. Ткаченко В. Міфи давні і новочасні: критична апологія // Політологічні читання. −1992.− №4.− С. 14−33.
155. Тойнби А.Дж. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1996. - 608 с.
156. Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исслед. в обл. мифопоэтического: Избранное. - М.: Прогресс, 1995. – 621 с.
157. Тримбач С. Вибір міфа // Розбудова держави.- 1992. - №3. – С. 62-64.
158. Усов Д.В. Міфологізація свідомості в сучасному суспільстві: Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.03 / НАН України. Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди. — К., 2002. — 19 с.
159. Фирсов Н.Н. Современные политические партии и архетипы коллективного бессознательного// Современная политическая мифология: содержание и механизмы функционирования.- М., 1996. – С. 63-77.
160. Франк С.Л. Духовные основы общества. - М.: Республика, 1992. - 511 с.
161. Франк С.Л. Сочинения. - М.: Правда, 1990. - 608 с.
162. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «Я» / Переступная толпа. – М.: Інститут психологи РАН, Издательство „КСП+”, 1998. – С. 119-194.
163. Фрейд 3. Психология бессознательного. - М.: Просвещение, 1990. - 448 с