ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Мельник Людмила Миколаївна

УДК 323.39:94(477)“18”

ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

Спеціальність: 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук

Науковий керівник –
Салтовський Олександр Іванович
доктор політичних наук,
професор

Київ - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ
ЕЛІТ 10

РОЗДІЛ 2
ІДЕЯ БЕЗЕЛІТНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ЯК ПРОВІДНИЙ МОТИВ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ 48

РОЗДІЛ 3
ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ В ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДАХ МИСЛИТЕЛІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст. 119

ВИСНОВКИ 170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ 176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення Української держави безпосередньо пов’язано з необхідністю вирішення проблеми забезпечення професійного, компетентного державного управління та результативного здійснення влади. Одним із найважливіших чинників ефективного функціонування державної влади є відповідальна національна еліта.
В Україні впродовж більшості періодів історії національна еліта була відсутня, оскільки протягом багатьох століть зраджувала інтереси своєї нації на користь реалізації вузькоегоїстичних цілей власного збагачення. Ті ж представники українського народу, які мали повне й незаперечне право називатися національною елітою, не мали жодних можливостей впливати на управління державою. Поняття “національної” не існувало для політичної еліти аж до здобуття Україною незалежності, тому процес становлення сучасної політичної еліти є надзвичайно складним і болісним.
Явища, що спостерігаються нині в Україні, — націоналізм, унітаризм, партикуляризм та, як наслідок, нав’язування волі шляхом різного роду аморальних маніпуляцій одних громадян та класів іншим, зростаюча зневага до політиків та парламенту – несуть в собі загрозу розбалансування державного механізму, деструкції суспільства.
В сучасності виявляються проблеми, закорінені в національній історії, спроби осмислити які здійснювалися нашими попередниками. Особливо важливим є період національного відродження, коли закладались основні парадигми теоретичного обґрунтування особливостей політичних процесів в Україні. Звернення до історії необхідне як для виховання почуття національного патріотизму, так і для розв’язання окремих проблем формування національної еліти, які сьогодні є досить актуальними.
У вітчизняній політичній думці питанням ролі та умов формування національної еліти в творчості українських теоретиків другої половини ХІХ століття приділено недостатньо уваги. Вивчення спадщини мислителів цього історичного проміжку часу було зорієнтоване в основному на концепції української державності, проте, деякі науковці звертали увагу і на бачення цими теоретиками проблем національної еліти. Однак, ідеї національної еліти в історії політичної думки України другої половини ХІХ століття не стали самостійним предметом наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та відповідної науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття змісту ідей про національну еліту у теоретико-політичній спадщині вітчизняних класиків другої половини ХІХ століття, виявлення взаємозв’язку між їхнім ставленням до еліти та прийняттям ідеалу української самостійної держави.
Реалізація поставленої мети передбачала виконання таких задач:
- з’ясувати становлення і розвиток ідей національної еліти в історії політичної думки України в другій половині ХІХ століття та їх особливості;
- проаналізувати еволюцію ідеї безелітності нації в політичних поглядах вітчизняних мислителів другої половини ХІХ століття;
- розкрити зміст та особливості ідеї національної еліти в поглядах українських мислителів другої половини ХІХ століття;
- виявити спадкоємність ідей національної еліти в історії української політичної думки другої половині ХІХ століття;
- прослідкувати зв’язок між визнанням необхідності побудови української держави та формування національної еліти.
- визначити критерії формування національної еліти у політичних поглядах теоретиків другої половини ХІХ ст.
Об’єктом дисертаційного дослідження є історія української політичної думки другої половини ХІХ століття.
Предметом дисертаційного дослідження є ідеї національної еліти в історії політичної думки України в другій половині ХІХ століття.
Методи дослідження. Дисертаційну роботу виконано на засадах комплексного підходу до застосування методів дослідження. Зокрема, було використано такі основні методи: системний, що дав можливість розглянути розвиток ідей національної еліти в історії вітчизняної політичної думки другої половини ХІХ століття як цілісний діалектичний процес, в якому проблема змісту та критеріїв формування національної еліти виступала наскрізною; антропологічний метод, який дозволив виявити вплив чинників особистого життя мислителів другої половини ХІХ ст. на конкретний зміст, що вкладався ними в ідеї національної еліти; історико-порівняльний метод дав можливість зіставити ідею безелітності української нації як перспективної основи для подальшого її розвитку та ідею необхідності формування національної еліти як передумови державності; контент-аналіз дозволив адекватно розуміти конкретно-історичний зміст ідеї національної еліти, що розроблялась окремими теоретиками.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше системно досліджено становлення ідеї національної еліти в історії української політичної думки другої половини ХІХ століття.
У дисертаційній роботі обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
1. Набуло подальшого розвитку положення про те, що в другій половині ХІХ століття у вітчизняній політичній думці у поглядах на роль і місце національної еліти у суспільному розвитку сформувалися два яскраво виражені підходи – егалітаристський та елітистський. Мислителі егалітаристського напряму, такі, як М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Драгоманов, В. Антонович, С. Подолинський, М. Павлик, а також П. Куліш та І. Франко (в ранні періоди їхньої творчості) применшуючи роль національної еліти як суб’єкта історії, наділяли її лише функцією служіння народним масам, а то й зовсім заперечували її необхідність. Представники елітистського напряму – Т. Шевченко, Г. Андрузький, Т. Зіньківський, П. Куліш та І. Франко (у пізні періоди творчості двох останніх) – обґрунтовували необхідність формування національної еліти, як запоруки української держави.
2. Введено в науковий обіг нові аргументи, які підтверджують, що ідея безелітності української нації, як основа її перспективного розвитку, була провідним мотивом в українській політичній думці другої половини ХІХ ст. На переконання М. Костомарова, М. Гулака, В. Білозерського, П. Куліша, М. Драгоманова, В. Антоновича, С. Подолинського, М. Павлика та І. Франка, відсутність “пана” випливає з особливостей національного характеру українців та їхніх політичних традицій. Україна повинна реалізувати політичний ідеал “народоправства” як протилежність традиційній державі і, виборюючи власну свободу, звільнити слов’янські народи від будь-якої системи організації влади, що зберігає можливість гноблення людини людиною. У цьому на їхню думку полягає історична місія українського народу.
3. Виявлено нові аспекти в розуміння мислителями егалітаристського напряму ролі національної інтелігенції. Обґрунтовано, що М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Драгоманов, В. Антонович, С. Подолинський, М. Павлик, І. Франко, оцінюючи роль інтелігенції в житті нації, вважали за необхідне керуватися критеріями суспільної корисності, наближеності до потреб простого народу та захисту його інтересів. Основне призначення інтелігенції – формування національної свідомості мас, розвиток їхньої національно-етнічної самоідентифікації. Ті ж народи, в яких освічена верства суспільства переродилась у панство, приречені були бути підневільною нацією. На думку вищеназваних мислителів інтелігенція повинна виконувати просвітницьку функцію в суспільному середовищі, бути провідником на шляху, яким рухається світова спільнота. Проте, виконуючи таку роль, вона повинна залишити народу право творити його історію.
4. Поглиблено аналіз взаємозв’язку між орієнтацією на створення національної держави та розуміння необхідності формування національної еліти. Доведено, що Г. Андрузький, Т. Шевченко, П. Куліш, Т. Зіньківський, І. Франко, М. Міхновський вважали, що вирішальним чинником державотворення залишається позиція національної еліти, за умови усвідомлення її представниками свого призначення. Однак, на думку мислителів, лише самих переконань у приналежності до провідних верств суспільства недостатньо, визначальним чинником належності до еліти повинна стати культурна та соціально-політична діяльність.
5. Уточнені характеристики національної еліти, які виділяли мислителі елітистського напряму. Для них тогочасна національна еліта – це непривілейована меншість суспільства, яка наділена особливими психологічними і соціальними якостями. Основні бажані риси національної еліти – це освіченість, знання історії України, чесність, патріотизм, справедливість (Т. Шевченко); готовність до служіння своєму народу, всебічна обізнаність (Г. Андрузький); здатність до самопожертви в ім’я загального блага, аристократизм, відданість Батьківщині (П. Куліш); любов до народу (Т. Зіньківський); мужність, вміння підкорити особисті інтереси інтересам суспільним, спроможність зрозуміти і висловити інтереси народних мас (І. Франко); національна самосвідомість (М. Міхновський); здатність організовувати й вести маси.
6. Вперше окреслені критерії формування національної еліти у політичних поглядах мислителів другої половини ХІХ ст.. Так, за Г. Андрузьким вона повинна створюватися з “істинно корисних” представників усіх станів. Т. Шевченко доводив, що національну еліту мають поповнювати особи вольові, сильні духом, котрі будуть відстоювати інтереси нації та служити в ім’я Вітчизни. Для П. Куліша аби належати до “доброї інтелігенції” потрібно вирізнятися не лише особистісними якостями, а й бути економічно забезпеченим. Найбільші шанси стати провідниками українського народу має дрібне та середнє поміщицтво, яке є освіченим та в економічному та соціальному плані забезпеченим і не втратило зв’язку з національним грунтом. Представники еліти, на думку Т. Зіньківського, повинні бути складовою частиною нації, оскільки, “ненаціональна інтелігенція” не може працювати на благо українського народу, сповідуючи інші культурні цінності. Ідеалом національної еліти свого часу І. Франко вважав творчу особистість, озброєну науковими знаннями, яка вміє поєднувати науку з працею. На його переконання національна еліта не повинна вирізнятися своїм окремим становищем у суспільстві, а бути “як невідлучна часть народу”.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони розширюють і поглиблюють наукові знання про особливості становлення та розвиток ідей національної еліти українських теоретиків політики у другій половині ХІХ століття. Висновки та положення дисертації можуть бути використані для подальшого наукового аналізу проблеми національної еліти, послужити методологічним джерелом вирішення актуальних політичних проблем, пов’язаних із забезпеченням професійного державного управління. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при підготовці курсів з політології, історії політичних учень, історії України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були викладені автором і обговорювалися на методологічному семінарі кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доповідалися на міжнародних та республіканських наукових конференціях (міжнародна наукова конференція “Людина – світ – культура. Актуальні проблеми політологічних і релігієзнавчих досліджень” (до 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка), (Київ, 20-21 квітня 2004 р.); міжнародна науково-практична конференція “Стан і перспективи розвитку освіти в умовах євроінтеграції” (Біла Церква, 3-4 червня 2005р.); міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2005”, (Київ, 26-27 квітня 2005р.); міжнародна науково-практична конференція “Дні науки філософського факультету-2006” (Київ, 12-13 квітня 2006 р.); V державна наукова-практична конференція “Аграрна наука – виробництву”, (Біла Церква, 23-25 листопада 2006 р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковані в 5 статтях у фахових наукових виданнях, а також у 5 тезах наукових конференцій.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить188 сторінки, з них 13 сторінок – перелік використаної літератури, до якого входить 181 джерело.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В сучасній українській політичній думці сформувався погляд, згідно з яким саме початок ХХ століття став періодом концептуального оформлення ідеї національної еліти. Проте елітистські концепції теоретиків початку ХХ століття не виникли на порожньому місці. Вони успадкували та розвинули ідеї своїх попередників, зокрема значний вплив мали на них ідеї щодо ролі та призначення, визначальних рис національної еліти сформовані вітчизняними мислителями другої половини ХІХ століття.
Проаналізувавши зміст ідей національної еліти в українській політичній думці другої половині ХІХ століття можна зробити висновок про те, що саме в цей історичний період починають формуватись теоретичні основи як елітистських так і егалітаристських концепцій.
Початок формуванню егалітаристських ідей в Україні поклало Кирило-Мефодіївське товариство, яке ідеологічно сформувалася на основі передових західноєвропейських філософських систем та ідей польського ро¬мантизму. Не останню роль у цьому процесі відіграла ідея історичної місії українського народу. З цього приводу В. Старосольський у праці “Теорія нації” відзначав, що месіанізм, на його думку, “се є переконання про окрему, виїмкову роль, про спеціальну історичну “місію”, яка припадає на долю власної нації і робить її “вибраним” поміж іншими народом…На сьому тлі виросла велика філософічна концепція Гегеля і Карл Маркс не був вільний від впливу сього німецького месіанізму. Польський рівно ж як і московський месіанізм ХІХ століття є загально відомими явищами. Український, крім численних уступів у Шевченка, найшов класичний вислів у Костомарова “Книгах битія Українського народу” [140, c. 48 – 49].
Ідея історичної місії України базувалась на тому переконанні, що українці, внаслідок того, що українці внаслідок тривалого періоду бездержавності та через особливості національного характеру, є безелітною нацією. Більше того, більшість найактивніших учасників вищезазначеної таємної організації (М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, П. Куліш у ранній період творчості) вважали, що безелітність української нації є основою для подальшого її перспективного розвитку. Й звільнившись від соціального гніту українці повинні спонукати власним прикладом всі інші народності до ліквідації всіх форм політичного й соціального насильства людини над людиною.
Подальшого розвитку ідея безелітності української нації набула в історичних розвідках В. Антоновича та лягла в основу теорії “громадівського соціалізму”. На думку таких представників “громадівського соціалізму” як М. Драгоманов, С. Подолинський, М. Павлик та І. Франко (в ранній період творчості останнього) інтелігенція, повинна в майбутньому стати одним цілим з простим народом, попередньо забезпечивши його умови існування і подальшого саморозвитку. В протилежному випадку вона може перерости в провідну пануючу верству суспільства, і, як наслідок “з того повинно виробитись щось антинародне”.
Таким чином, українські мислителі егалітаристського напряму заперечували право національної еліти бути самостійним суб’єктом історії. Провідна верства суспільства, за політичними переконаннями М. Драгоманова, С. Подолинського, М. Павлика та І. Франка може вплинути на ефективність соціального розвою, але в подальшому не визначає його хід. І лише “нижчі класи” є рушійною силою суспільного розвитку.
Оцінюючи роль інтелігенції в житті нації, представники егалітаристської течії вважали, за необхідне керуватися критеріями суспільної корисності, наближеності до потреб простого народу та захисту його інтересів. Основне призначення інтелігенції – формування національної свідомості трудящих. На їхню думку, інтелігенція зобов’язана, вивчивши передовий світовий досвід пристосувати його до українського менталітету, проте, надалі має залишити право народних мас творити своє майбутнє.
Більше того, вищезазначені мислителі досить детально висвітлили принципи суспільно-політичної організації суспільства в умовах його безелітності. За політичними переконаннями М. Драгоманова, С. Подолинського, М. Павлика та І. Франка основою такої організації має бути громада. Громада, на думку цих мислителів, це добровільне об’єднання людей, над якими немає інституту політичної влади. Рішення будь-якого характеру приймає сам народ, тобто громада поєднує всі гілки влади і організовує власне життя на принципах безпосередньої демократії.
Ідея безелітності української нації була провідною в історії вітчизняної політичної думки другої половини ХІХ століття. І все ж поодинокі мислителі (Т. Зіньківський, І. Франко, в пізній період творчості, М. Міхновський, зокрема, й члени Кирило-Мефодіївського товариства такі як Г. Андрузький, Т. Шевченко, П. Куліш) ставили питання про необхідність виховання справжньої політичної еліти нації, як запоруки побудови української державності.
Вони визнавали те, що національна еліта в минулому зрадила народ, мотивами ж зради було користолюбство. І тому зазначені мислителі розуміли, що потрібно сформувати “справжню” національну еліту, на яку можна покласти завдання розбудови української державності.
Г. Андрузький, Т. Зіньківський, П. Куліш, Т. Шевченко, І. Франко, М. Міхновський визначали такі риси, які повинні бути притаманними провідній верстві суспільства – як патріотизм, мужність, освіченість, служіння українському народові.
На думку вищезазначених мислителів, національна еліта за допомогою народу може створити нову суспільну реальність, реалізувати національну ідею, проте вона повинна пам’ятати, що сама є тільки провідником свого народу, влада якої базується на визнанні масами її особливих елітарних рис та готовності служити загальній справі.
Представники елітистського напряму наголошували, на тому що наявність розриву між інтелігенцією і народними масами, відсутність тенденцій до їхнього зближення є неприйнятним, а за певних обставин і небезпечним для подальшого становлення національної самосвідомості українців та формування державності. Національна еліта повинна бути складовою частиною нації, відповідати перед нею й вести її.
Еліта повинна стати провідною рушійною силою суспільного розвитку, перейнятися потребами свого народу, стимулювати його до активних дій з метою вирішення назрілих потреб. Взагалі, опіка інтелігенції інтересами та потребами нації є ознакою наявності та повноцінного існування національної еліти.
Першочергово завдання та роль інтелігенції, як зазначає І. Франко, полягає у тому щоб із етнічної маси українського народу створити українську націю, яка здатна до самостійного, культурного та політичного життя [157, с. 404]. Для досягнення справжнього становлення нації, інтелігенція повинна організувати народ в ім’я його інтересів, актуальних потреб.
Таким чином, мислителі елітистського напряму української політичної думки другої половини ХІХ століття визнавали національну еліту поряд з народними масами повноцінним творцем історії.
Г. Андрузький, Т. Зіньківський, П. Куліш, Т. Шевченко, І. Франко, М. Міхновський не втрачали надії на те, що все-таки інтелігенція виховає в собі риси просвітника і провідника українського народу. Більше того, саме національна еліта, сконсолідувавши український народ, повинна, за його підтримки, сформувати українську державність.
Отже, на думку Г. Андрузького, Т. Зіньківського, П. Куліша, І. Франка, М. Міхновського, Т. Шевченка, вирішальним чинником процесу націотворення та державотворення в цілому була і залишається позиція національної еліти, за умови її самоідентифікації. Проте лише переконань про причетність до провідних верств суспільства недостатньо, необхідною умовою для цього повинна бути культурна та соціально-політична діяльність.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що в українській політичній думці другої половини ХІХ століття сформувались дві протилежні позиції щодо ролі національної еліти в суспільно-політичному житті. Мислителі егалітаристського напряму не визнавали ролі національної еліти як суб'єкта історії, наділяючи її лише функцією служінням простому народу, а то й взагалі заперечували її, а представники елітистського напряму, навпаки, покладали на неї завдання творення суспільного життя, насамперед – консолідацію українського суспільства в націю як соціальне ціле.
Однак, елітистський напрямок політичного мислення на початку ХХ століття не набув значного поширення не лише в масах, але й серед переважної більшості українських громадсько-політичних діячів.
Внаслідок цього, до революції 1917 року український народ підійшов непідготовленим, і перш за все неготовою була національна еліта. Провідна верства залишилась переважною більшістю в полоні соціалістичних ідей. Саме тому лідери УНР не змогли реалізувати той історичний шанс, вирішити питання як національного так і соціального характерів.
На жаль, питання формування справжньої, національно свідомої, національної політичної еліти, що виділяється в суспільстві, перш за все, своїми професійними та моральними якостями, не розв’язане і в сучасній Україні. Повернення до духовних надбань попередників дає змогу ефективніше вирішити це, все ще актуальне для нації та її майбутнього розвитку, питання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини). – Львів, 1998. – 192 с.
2. Антонович В. Записка в справі обмежень української мови // Записки Українського Наукового товариства в Києві. – К., 1908. – Кн.3. – С. 33 – 39
3. Антонович В. Коротка історія козаччини. – К., 2004.– 304 с.
4. Антонович В. Моя сповідь. – К., 1995. – 816 с.
5. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991. – 240 с.
6. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1991. – 456 с.
7. Барка В. Правда Кобзаря. – Нью-Йорк, 1961. – 289 с.
8. Бойко М.П. Кирило-Мефодіївське товариство: філософські та культурологічні ідеї національної самосвідомості та державотворення. – Дніпродзержинськ, 2006. – 452 с.
9. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2005. – 688 с.
10. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. – Львів, 1956. – 410 с.
11. Брайчевський М. Європеєць рідної історії // Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: У 2 т. – К., 1997. – Т.1. – С. 143 – 150.
12. Варзар І.М. Ідейно-теоретичні засади державотворчої політики Л.Д.Кучми (Науково-публіцистичні нариси про Президента України). – К., 1999. – 148 с.
13. Вибрані листи Панталеймона Куліша українською мовою писані / Ред. Ю. Луцького. – Нью-Йорк – Торонто, 1984. – 270 с.
14. Возняк М. Кирило - Методіївське Братство. – Львів, 1921. – 238 с.
15. Гелей С. Консервативна течія в суспільно-політичній думці України ХІХ ст. – Львів, 1996. – 122 с.
16. Гердер И. Идеи к философии истории человечества. – М., 1977. – 702 с.
17. Гермайзе О. Нарис з історії революційного руху на Україні. – Б.м., Б.р. – Т. 1. – 389 с.
18. Гончарук П. Провісник дружби і співробітництва народів. – К., 2002. – 112 с.
19. Гордієнко М.Г. Сутність та основні засади концепції української державності В'ячеслава Липинського: Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.01. — К., 1999. — 20 с.
20. Гордієнко М.Г. Сутність та основні засади концепції української державності В'ячеслава Липинського: Дис … канд. політ. наук: 23.00.01. – К., 1999. – 189 с.
21. Гордієнко М.Г. Творчий потенціал консервативної орієнтації // Віче. – 1998. – № 1. — С. 30 – 39.
22. Горський В.С. Історія української філософії. – К., 2001. – 375 с.
23. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. – К., 1998. – 206 с.
24. Грицак Я. ”Дух, що тіло рве до бою... ”: спроба політичного портрету Івана Франка. – Львів, 1990. – 177 с.
25. Грінченко Б. – Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. – К., 1994. – 286 с.
26. Грушевський М. Володимир Антонович, основні ідеї його творчості і діяльності // Записки Українського Наукового товариства в Києві. – К., 1908. – Кн. ІІІ. – С. 5 – 14.
27. Грушевский М. Движение политической и общественной украинской мысли в ХІХ столетии. – СПб., 1907. – 15 с.
28. Грушевський М. З починів українського соціалістичного руху. М. Драгоманов і Женевський соціалістичний гурток. – Відень, 1922. – 212 с.
29. Грушевський М. З соціально-національних концепцій Антоновича // Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: У 2 т. – К., 1997. – Т.1. – С. 118 – 129.
30. Грушевський М. Історія України. – К., 1993. – 256 с.
31. Гулак М. Правові відносини поморських слов’ян . – К., 1997. – 55 с.
32. Дмитриченко В. Соціалістична думка на Україні в 70-х на початку 80-х років ХІХ ст. – К., 1974. – 224 с.
33. Довбищенко Я. Михайло Драгоманов. Його життя, наукова політична та громадська діяльність. – Харків,1918. – 22 с.
34. Довгич В. А. Українська ідея в політичній теорії М. Драгоманова. – К., 1991. – 155 с.
35. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. – Торонто, 1958. – 295 с.
36. Донцов Д. Драгоманов і ми // Літературно-науковий вісник. Львів, 1923. – Т. LХХІХ. – №3. – С. 260-267.
37. Донцов Д. Сучасне політичне положеннє нації і наші завдання. – Львів, 1913. – 30 с.
38. Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність. – Прага, 1942. – 154 с.
39. Дорошенко Д. Микола Іванович Костомаров – Ляйпціг, Б. р. – 96 с.
40. Дорошенко Д. Нарис історії України. – К., 1992. – Т.ІІ. – 350 с.
41. Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш. – Ляйпціг, Б. р. – 207 с.
42. Дорошенко Д. П.О. Куліш Його життя й літературно-громадська діяльність. – К., 1918. – 70 с.
43. Драгоманов М. Віра й громадські справи. – Коломия, 1892. – 14 с.
44. Драгоманов М. Збірка політичних творів. – К., 1991. – 467 с.
45. Драгоманов М. Листи до Ів. Франка і інших (1887 – 1895) // Видав І. Франко. – Львів, 1908. – 431 с.
46. Драгоманов М. Нові українські пісні про громадянські справи. // Драгоманов М. Вибране. – К., 1991. – С. 456 – 461.
47. Драгоманов М. Оповідання про заздрих богів. Друге видання. Заходом і переднім словом М. Павлика. – Львів 1901. – 51 с.
48. Драгоманов М., Павлик М. Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1878) / Зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. ІІ. – 519 с.
49. Драгоманов М. Переднє слово до Громади. // Драгоманов М. Вибране. – К., 1991. – С. 276 – 327.
50. Драгоманов М. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876) // Драгоманов М. Вибране. – К., 1991. – С. 559-574.
51. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т.– К., 1970. – Т.2 . – С. 461 – 558.
52. Драгоманов М. Шевченко, українофіли й соціалізм. // Драгоманов М. Вибране. – К., 1991. – С. 327 – 429.
53. Єрушевич Г., Мельник Я. Світогляд М. Павлика. – Івано-Франківськ. – 2004. – 168 с.
54. Єфремов С.О. Біля початків українства. Генезис ідеї Кирило- Методіївського Братства // Україна. – 1924. – Кн. 1 – 2. – С. 88 – 97.
55. Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К., 1995. – 688 с.
56. Жебокрицький В.А. Деякі питання історії південних слов’ян в творчості І. Франка // Збірник історико-філософського факультету, присвячений 100-річчю з дня народження І. Я. Франка. Київський державний університет ім. Т. Шевченка. – К., 1956. – № 8 – С. 115 – 127.
57. Житецький Гн. П.О. Куліш про Кирило-Мефодіївське товариство // Збірник пам’яті Тараса Шевченка. – К., 1915.
58. Жулинський М.Г. Вірю в силу духа: Іван Франко, Леся Українка і Михайло Грушевський у боротьбі за піднесення політичної і національної свідомості української людини. – Луцьк, 1999. – 103 с.
59. Задеснянський Р. Апостол української національної революції. – Мюнхен, 1969. – 396 с.
60. Зайончковский П.А. Кирило-Мефодиевское общество (1846 – 1847). – М., 1959. – 172 с.
61. Зайцев П. ”Книги битія” як документ і твір // Наше минуле. – К., 1918. – № 1.
62. Зіньківський Т. Молода Україна, її становище і шлях // Писання Трохима Зінківського. – Львів, 1896. – Кн.2. – С. 82 – 119.
63. Іванова Л. Г., Іванченко Р.П. Громадівський рух 60-х рр. ХІХ ст. в Україні: проблеми, ідеологія. – К., 1999. – 126 с.
64. Іванченко Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України (ІІ половина ХІХ в.). – К., 1971. – 221 с.
65. Кармазіна М. С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ –початок ХХ ст.). – К., 1998. – 351 с.
66. Картунов О.В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посібник. – К., 1999. – 300 с.
67. Картунов О.В. Західні теорії етнічності, нації та націоналізму. – К., – 2007. – 192 с.
68. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ століть. Соціально-політичний портрет. - К., 1993. – 176 с.
69. Катренко А. М., Беззуб Ю. В. Український національний рух ХІХ століття (По сторінках праць Михайла Драгоманова): Навч. посібник. – К., 1997. – 51 с.
70. Качкан В. Михайло Павлик: Нарис життя і творчості. – К., 1986. – 175 с.
71. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К., 1990. – Т.1. – 544 с.
72. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К., 1990. – Т.2. – 694 с.
73. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К., 1990. – Т.3. – 435 с.
74. Козак С. Українська змова і месіанізм Кирило – Мефодіївське братство.- Івано – Франківськ, 2004. – 253 с.
75. Козачок Я. Українська ідея з вузької стежки на широку дорогу. – К., 2004. – 352 с.
76. Колесник В. Ф., Рафальський О.О. Український рух в Австро-Угорщині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 1998. – 36 с.
77. Копиленко О. Політико-правові ідеї Т. Шевченка та І. Франка в сучасній ідеологічній боротьбі. – К., 1990. – 114 с.
78. Корнійчук Л.Я. Життя і діяльність С.А. Подолинського // Подолинський С. Вибрані твори / Упоряд.: Л.Я. Корнійчук. – К., 2000. – С. 3 – 42.
79. Костомаров Н.И. Автобиография // Костомаров Н.И. Исторические произведения. – К., 1990. – С.425 – 652.
80. Костомаров Н.И. Две русских народности. – К. – Харьков, 1991. – 72 с.
81. Костомаров М.І. Закон Божий (Книги буття українського народу). – К., 1991. – 39 с.
82. Костомаров М.І. Співець Митуса // Костомаров М.І. Твори: У 2 т. – К., 1967. – Т.1. – С. 111.
83. Круглашов А. Драма інтелектуала: Політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці, 2000. – 488 с.
84. Куліш П. Великі проводи // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1989.– Т.1. – С. 99 – 166.
85. Куліш П.О. Двоє предків // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1994. – Т. 1. – С. 414 – 416.
86. Куліш П. О. До рідного народу // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1994. – Т. 1. – С. 385 – 386.
87. Куліш П.О. Епілог // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1994. – Т.1. – С. 399 – 400.
88. Куліш П.О. Зазивний лист до української інтелігенції // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1994.– Т.1 – С. 400 – 412.
89. Кулиш П. Записки о Южной Руси. – К., 1994. – 719 с.
90. Куліш П.О. Історичне оповіданнє // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1994. – Т.1. – С. 359 – 381.
91. Куліш П.О. Кумейки (1637 рік) // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1989. – Т.1. – С. 37 – 40.
92. Куліш П.О. На чужій чужині // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1994. – Т.1. – С. 481.
93. Куліш П.О. Піонер // Куліш П.О. Твори: У 2 т. – К., 1994. – Т.1. – С.448.
94. Куліш П.О. Чорна рада: Хроніка 1663 року. – Харків, 1990. – 272 с.
95. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – К., 2001. – 585 с.
96. Лист М. Гулака до В. Ганки від 24 лютого 1846 // За сто літ. – К., 1928. – Кн. 2. – С. 48.
97. Лисяк-Рудницький І. Історичне есе: У 2 т. – К., 1994. – Т.1. – 332 с.
98. Лісовий В. Драгоманов і Донцов // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – № 9. – С. 83 – 102.
99. Луців Л. Іван Франко – борець за національну і соціальну справедливість. – Нью-Йорк, 1968. – 653 с.
100. Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1995. – 236 с.
101. Маланюк Є. Книга спостережень. – Торонто, 1962. – 528 с.
102. Манзенко П. Суспільно-політичні і філософські погляди М. Павлика. – К., 1962. – 124 с.
103. Марахов Г. С верой в будущее: Революционер-демократ Н.И. Гулак. – К., 1989. – 136 с.
104. Маркс К., Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – Т. 4. – С. 405 – 441.
105. Міхновський М. Справа української інтелігенції в програмі Української Народної Партії – Чернівці: Б.В., Б.Р. – 112 с.
106. Міхновський М. Самостійна Україна. Програма Революційної Української партії із 1900 року / Вступ В. Шаяна – Лондон, 1967. – 32 с.
107. Міяковський В. Недруковане й забуте. Громадські рухи дев’ятнадцятого сторіччя, новітня українська література / Ред. М.Антонович // Джерела до новітньої історії України / Заг. ред.. Я.Білинський, В. Омельченко і О. Федишин. . – Нью-Йорк, 1984 – Т. 1. – 509 с.
108. Млиновецький Р. Історія українського народу (Нариси з політичної історії). – Мюнхен, 1953. – 644 с.
109. Нахлік Є. Проблеми української державності і засобів боротьби за національне самоутвердження українського народу в політико- історичній спадщині Пантелеймона Куліша // Пулюй – Куліш. Подвижники нації / За ред. В. Шендеровського. – К., 1997. – С. 66 – 87.
110. Обушний М.І. Етнос і нація: проблеми ідентичності. – К., 1998. – 204 с.
111. Ортега-і-Гассет Х. Безхребетна Іспанія // Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори. – К., 1994. – С. 140 – 196.
112. Оршан Я. Розвиток української політичної думки за сто літ. – Лондон, 1938. – 55 с.
113. Охрімович Ю. Розвиток української національно-політичної думки. – Нью – Йорк, 1965. – 120 с.
114. Павлик М. Відповідь ювілята // Проза. Публіцистика. Листування (з маловідомої спадщини) / Упоряд.: В. Качкан. – Львів, 1995. – С. 106 – 113.
115. Павлик М. Друкований лист до всіх русинів у Галичині // Проза. Публіцистика. Листування (з маловідомої спадщини) / Упоряд.: В. Качкан. – Львів, 1995. – С. 116 – 128.
116. Павлик М. Про ”строїтелів” та ”руїнників” // Павлик М. Твори . – К., 1985. – С. 333 – 346.
117. Пашук А. І. Соціологічні та суспільно-політичні погляди С. Подолинського. – Львів, 1965. – 219 с.
118. Петлюра С. Драгоманов про українське питання // Петлюра С. Статті, листи, документи. – Нью-Йорк, 1979. – – Т. ІІ. – С. 397 – 427.
119. Подолинський С. До В. Смірнова 17 травня 1875 р. // Подолинський С. Вибрані твори. – Монреаль, 1990. – С. 58 – 75.
120. Подолинський С. Ремесла і фабрики на Україні. – К., 2000. – 208 с.
121. Подолинський С. Соціалізм, нігілізм та тероризм // Подолинський С. Вибрані твори – Монреаль, 1990. – С. 90.
122. Політична історія України / За ред. Г. Швидька. – Дніпропетровськ, 2005. – 218 с.
123. Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХст. / за ред.
О. Семківа. – Львів, 1996. – 800 с.
124. Попов П. М. Микола Костомаров як фольклорист і етнограф. – К., 1968. – 113 с.
125. Потульницький В. П. Нариси з української політології (1819 – 1991). – К., 1994. – 320 с.
126. Ріпецький С. Михайло Драгоманов в опінії визначних українських громадян. – Нью-Йорк – Детройт, 1967. – 43 с.
127. Річицький Анд. Іван Франко. – Харків, 1929. – 48 с.
128. Розумний М.М. Ідея і нація // Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Журналістика. – 2005. – № 13. – С. 10 – 13.
129. Розумний М.М. Культурно-історичний контекст становлення української ідеї: Дис. … канд. філос. наук: 09.00.04. – К., 1996.
130. Розумний М.М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К., 2001. – 288 с.
131. Руденко О., Петренко Н. Вічний, як народ. – К., 1998. – 272 с.
132. Салтовський О. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя). – К., 2002. – 393 с.
133. Світенко С.І. Народництво в Україні 60 – 80-х років ХІХ століття: Теоретичні проблеми джерелознавства та історії. – Дніпропетровськ, 1999. – 240 с.
134. Сергієнко Г. Я. Декабристи і Шевченко. – К., 1983. – 188 с.
135. Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. 1826-1850. – К., 1971. – 300 с.
136. Сергієнко Г. Т. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 1983. – 206 с.
137. Сімович В. Іван Франко. Його життя і діяльність. – Мюнхен, 1966. – 111с.
138. Скакун О.Ф. Иван Франко. – М., 1987. – 126 с.
139. Славутич Я. Іван Франко і Росія. – Вінніпег, 1959. – 28 с.
140. Старосольський В. Теорія нації. – Нью-Йорк, 1998. – 153 с.
141. Стебельська А. Шевченкова концепція української держави // Дивослово. – 2004. – № 3. – С. 13 – 16.
142. Стороженко Н.И. ”Славянам”: неизданное стихотворение Т.Г. Шевченка. – Кн. 10. – К., 1897. – С. 4 – 5.
143. Субтельний О. Україна історія. – К., 1992. – 510 с.
144. Сухий О.М. Національна ідея в програмах та діяльності українських політичних партій Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Львів, 1998. – 131 с.
145. Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ- на початку ХХ століття. – К., 1996. – 130 с.
146. Франко І. В інтересі правди // Франко І. Зібр. тв.: У 20 т. – К., 1955. – Т.16. – С. 430 – 435.
147. Франко І. Вибрані твори. – Львів, 1977. – 255 с.
148. Франко І. ‘’Громада’’ і задруга серед українського народу в Галичині і на Буковині //Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1984. – Т. 44, Кн.1. – С.487 – 495.
149. Франко І. Декадент // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986.– Т.2. – С. 185 – 186.
150. Франко І. До О. Рошкевич. 20 вересня 1878 р. // Франко І. Зібр тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 48. – С. 108 – 119.
151. Франко І. Мислі о еволюції в історії людськості // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 45. – С. 76 – 139.
152. Франко І. Мойсей // Франко І. Вибрані поезії. – К., 1951. – С. 471 – 522.
153. Франко І. Писання І.П. Котляревського в Галичині // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1981. – Т.31. – С. 321 – 335.
154. Франко І. Поза межами можливого // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 45. – С. 276 – 285.
155. Франко І. Свобода і автономія // Франко І. Зібр. тв.: В 50 т. – Т.45. – С. 439 – 447.
156. Франко І. Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 45. – С. 423 – 438.
157. Франко І. Одвертий лист до галицько-української молодежі // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 45. – С. 401 – 409.
158. Франко І. Україна молода // Франко І. Вибір із творів – Нью –Йорк, 1956. – С. 338 – 389.
159. Франко І. Українські народовці і радикали // Франко І. Зібр. тв.: У 20 т. – К., 1955. – Т.16. – С. 161 – 169.
160. Франко І. Чи вертатись нам назад до народу? // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 45. – С. 140 – 151.
161. Франко І. Чого хоче галицька робітницька громада? // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 44, кн. 1. – С. 151-164
162. Франко І. Чого ми вимагаємо // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1984. – Т. 44, кн.1. – С. 34 – 42.
163. Франко І. Що нас єднає і що розділяє // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1984. – Т. 44, кн. 1. – С. 15 – 18.
164. Франко І. Що таке поступ? // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1986. – Т. 45. – С. 300 – 348.
165. Хвильовий М. Думки проти течії. – Харків, 1926. – 125 с.
166. Червак Б. Наперед українці (до національної ідеї Івана Франка). – К., 1994. – 38 с.
167. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К., 1992. – 228 с.
168. Шаповал М. Загальна соціологія. – К., 1996. – 368 с.
169. Шаповал М. Михайло Драгоманов як ідеолог Нової України // Драгоманов М.П. Вибрані твори: Збірка політичних творів з примітками. – Прага – Нью-Йорк, 1937. – С. 31 – 55.
170. Шевченко Т. Великий льох // Шевченко Т. Зібр. тв.: У 5 т. – К., 1984. – Т. 1. – С. 251 – 265.
171. Шевченко Т. Гайдамаки // Шевченко Т. Зібр. тв.: У 5 т. – К., 1984. – Т. 1. – С. 65 – 129.
172. Шевченко Т. Журнал (щоденні записи) // Повне зібр. тв. Тараса Шевченка. – Т. ІХ. – Чикаго, 1960. – С. 7 – 246.
173. Шевченко Т. І мертвим і живим і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє // Шевченко Т. Зібр. тв.: У 5 т. – К., 1984. – Т. 1. – С. 286 – 293.
174. Шевченко Т. Кобзар. – К., 1974. – 622 с.
175. Шевченко Т. О люди! люди небораки… // Шевченко Т. Зібр. тв.: У 5 т. – К., 1984. – Т. 2. – С. 261.
176. Шевченко Т. Повна збірка творів: Поезії. – К., 2003. – 386 с.
177. Шевченко Т. Сон (”У всякого своя доля…”) // Шевченко Т. Зібр. тв.: У 5 т. – К., 1984. – Т. 1. – С. 204 – 217.
178. Шевченко Т. Стоїть в селі Суботові // Шевченко Т. Зібр. тв.: У 5 т. – К., 1984. – Т. 2. – С. 265 – 267.
179. Шевченко Т. Юродивий // Шевченко Т. Зібр. тв.: У 5 т. – К., 1984. – Т. 2. – С. 209 – 211.
180. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – 576 с.
181. Шульгін О. Мої дитячі та юнацькі спогади про місто // Збірник на пошану Олександра Шульгіна (1889 – 1960). Записки НТІІІ. – Т.СІХХХV. Праці історико-філософської секції. – Париж – Мюнхен, 1969. – С. 232