Савельєв Юрій Борисович. Соціальне включення як вимір модернізації європейських суспільств

Краткое описание

Савельєв Юрій Борисович . Назва дисертаційної роботи: "Соціальне включення як вимір модернізації європейських суспільств"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
Юрій Борисович Савельєв
УДК 316.3
ДИСЕРТАЦІЯ
СОЦІАЛЬНЕ ВКЛЮЧЕННЯ ЯК ВИМІР МОДЕРНІЗАЦІЇ
ЄВРОПЕЙСЬКИХ СУСПІЛЬСТВ
22.00.01 – «теорія та історія соціології»
соціологічні науки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ Ю.Б.Савельєв
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий консультант Куценко Ольга Дмитрівна, д-р. соціол. наук, проф.
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)
Київ – 2018

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ………………………………………………………………………….…...2
ВСТУП…………………………………………………………………………………..20
РОЗДІЛ 1. СОЦІОЛОГІЧНА РЕФЛЕКСІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ:
ЗРОСТАННЯ СПРОМОЖНОСТІ ЧЕРЕЗ СОЦІАЛЬНЕ ВКЛЮЧЕННЯ……….……36
1.1. Суперечності теоретичних інтерпретацій суспільного розвитку, модернізації і
соціальних змін…………………………………………………………..………...36
1.2. Концептуальна модель суспільства модерну і модернізації……….....................60
1.3. Інваріантні характеристики модернізації у порівнянні сучасних
суспільств…………………………………………………………………………..82
Висновки до розділу …………………………………………………..................101
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНЕ ВКЛЮЧЕННЯ У СУСПІЛЬСТВІ МОДЕРНУ:
КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ІНКЛЮЗИВНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ...……………..107
2.1. Соціальне включення як подолання відносної депривації спроможностей і
поновлення соціальних зв’язків…………………………………………………107
2.2. Соціальне включення у відтворенні соціального порядку і розвитку суспільства
модерну………….…...…………………………………………………….……...127
2.3. Принцип колективних прав і соціальне включення в суспільстві пізнього
модерну……………………………………………………………………………139
2.4. Соціальне включення в соціологічній моделі модернізації……………….......149
Висновки до розділу 2……………………………………………………............164
РОЗДІЛ 3. МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
В ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ
1990 – 2000 РОКАХ……………………………………………………………………169
19
3.1. Декомпозиція ціннісних змін і суперечності модернізації в європейських
суспільствах……...……………………………………………….……………….170
3.2. Тенденції соціального включення через участь в житті суспільства в
європейських країнах ………...………………………………………………….206
3.3. Відмінності в системі факторів і конфігураціях типів участі в європейських
суспільствах…………………………………………………………………….…252
3.4. Соціокультурні та економічні виміри модернізації європейських
суспільств…………………………………………………………………………282
3.5. Оцінка розвитку України та інших європейських країн у контексті
інтеграційних процесів 1990-х – 2000-х рр. ..…………………………………..304
Висновки до розділу 3…………………………………………………………....330
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………....335
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………...345
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………...384
Список публікацій за темою дисертації……………………………………………...384
Відомості про апробацію результатів дисертації……………………………………390

Список литературы

ВИСНОВКИ
Наукові результати дисертаційного дослідження і розроблена
концептуальна модель соціального включення як виміру модернізації дозволяють
дійти важливих висновків щодо сучасних глобальних тенденцій соціальних змін і,
зокрема, перспектив розвитку України.
1. Існує зв'язок соціального включення з розвитком суспільства модерну та
його глибинними протиріччями, зокрема, спроможністю акторів у здійсненні
ними вибору, індивідуальними і колективними правами, типами набуття
солідарності «термінальної спільності». На основі синтезу інституціональноуніверсалістського, локально-цивілізаційного і формально-компаративного
підходів визначено ключові виміри зіставлення різних форм модерну та рівня
розвитку суспільств у глобальній світовій системі. Обґрунтовано, що
модернізація є процесом, коли задовольняється критерій оптимізації
спроможності вибору людини – міри її свободи, що соціально зумовлена, – через
збільшення соціального включення. Це дозволило розв’язати проблему
визначення змістовних орієнтирів розвитку суспільства і поєднати
інституціональний аспект соціального включення з аспектом агентності – участю,
прагненням до визнання і готовністю до включення інших. Збільшення
спроможності вибору більшого числа соціальних агентів через соціальне
включення як активну участь та включення інших до термінальної спільності є
інваріантом локальних програми модернізації.
2. Розроблена концептуальна модель пояснює обмеження механізму
соціального включення доби «пізнього модерну» через впровадження принципу
колективних прав для подолання інституціоналізованої монополії,
ексклюзивності статусів і соціальних інститутів і отримання паритетного доступу
до ресурсів. Соціальна ексклюзія і соціальне включення є універсальними
формами соціальної взаємодії та відіграють важливу роль у формуванні
336
внутрішньогрупових і міжгрупових відносин та відтворенні соціального порядку.
Такі взаємодії та відносини визначають спроможності соціальних агентів і
відображають їхній статус. Відповідно, в цьому полягає пізнавальний потенціал
конструкту «соціальне включення» в соціологічній теорії. Під час взаємодій
соціальні агенти можуть застосовувати активні стратегії ексклюзії та включення й
боротися за свої права і поліпшення умов участі, що означатиме підвищення
їхньої спроможності. В суспільстві модерну емансипація ресурсів від
аскриптивних статусів, зокрема етнічних і конфесіональних, набуття
громадянства та поширення прав привели до зростання соціального включення,
але не вирішили проблему релятивної депривації. Колективні права груп, що
борються за визнання, покращують умови для повноцінної участі в житті
суспільства й дозволяють більш ефективно конкурувати із представниками
термінальної спільності. Проте впровадження таких прав суперечить вихідним
принципам модерну – рівності, пріоритету індивідуальних прав та свобод, тобто
збільшенню спроможності. Побудована концептуальна модель соціального
включення як збільшення спроможності соціальних агентів у соціальній взаємодії
з одночасним гарантуванням спроможності вибору інших і методологічний підхід
до оцінки процесів соціальної інтеграції надали можливість вирізнити архаїчні
практики включення, що засновані на національно-територіальній ідентичності, і
модерні практики громадянської ідентичності. Таким чином, ми розв’язуємо
суперечність між «інтеграціоністськими» та «партисипативними» відповідями
викликам пізнього модерну [Benhabib, 1992; Stewart, 2000] і виявляємо підґрунтя
для солідарності, взаємного визнання та посилення соціальної інтеграції в
сучасних гетерогенних суспільствах.
3. Виявлено зв'язок соціального включення з економічним розвитком та
соціокультурними вимірами модернізації, а також визначено особливості
сполучення емансипаційних цінностей і соціального включення в Україні та
інших європейських суспільствах у 1990-х – 2000-х рр.. Доведено, що показники
економічного розвитку в європейських країнах мають позитивний зв'язок з
емансипаційними цінностями, ставленням до індивідуальної відповідальності і,
337
особливо, з модерним включенням на основі громадянської ідентичності. Хоча в
Україні відсутній зв'язок між модерним включенням та емансипаційними
цінностями, у той час як він відслідковується в більшості інших розвинених
європейських країн і деяких постсоціалістичних суспільствах, рівень
громадянської ідентичності в Україні є близьким до середньоєвропейського
значення і вищим, ніж у більшості країн Східної та Південної Європи, що є
позитивним фактором для модернізації. На відміну від наявних підходів ми
виявили, наскільки населення України поділяє установки саме модерної – на
противагу архаїчної – готовності до включення інших порівняно з рештою
європейських країн.
4. Знайдено емпіричне підтвердження наявної моделі модернізації
Р.Інглхарта та К.Вельцеля для Україні та інших постсоціалістичних суспільств
Центральної і Східної Європи протягом 1990-х – 2000-х рр. За допомогою методу
лінійної декомпозиції інтракогортних та інтеркогортних змін у загальному тренді
при контролі рівня освіти було доведено, що, незважаючи на те, що
постсоціалістичні суспільства значно поступаються західноєвропейським за
кількістю людей, які поділяють емансипаційні цінності, у них також відбувається
фундаментальний зсув від традиційних матеріалістичних цінностей до
емансипаційних постматеріалістичних цінностей. Результати дослідження
переконливо вказують на те, що соціалізація є ключовим (хоча й не єдиним)
механізмом модернізації майже усіх постсоціалістичних суспільств Центральної
та Східної Європи, оскільки представники молодших когорт у цих країнах
більшою мірою поділяють емансипаційні цінності порівняно зі старшими
когортами населення.
5. Разом з тим, визначено обмеження і запропоновано спосіб вдосконалення
вказаної моделі модернізації Р.Інглхарта та К.Вельцеля, оскільки дослідження
також виявило вплив контекстуальних факторів або «ефекту історичного
періоду» на формування емансипаційних цінностей як у частини
постсоціалістичних суспільств (коефіцієнт бінарної логістичної регресії при
338
контролі рівня освіти респондентів для Білорусі -0,03, p < 0,05, Болгарії -0,08,
p < 0,001, Росії -0,04, p < 0,05, Румунії -0,05, p < 0,01, України -0,03, p < 0,05), так й
в деяких розвинених західноєвропейських країнах (для Німеччини -0,06, p < 0,001,
Іспанії -0,07, p < 0,001). Контекстуальні фактори можуть суперечити механізму
соціалізації, якщо окремі компоненти соціальних змін є різноспрямованими. Тому
їх необхідно враховувати у вдосконаленій моделі, що дозволяє пояснити
нелінійний і суперечливий характер процесу модернізації, зокрема, в Україні.
6. Розроблено теоретичні і методичні засади порівняльного аналізу
соціального включення через участь соціальних агентів у житті суспільства, як
соціокультурного виміру модернізації, що надало можливість систематизувати і
співставити фактори соціального включення в європейських країнах. Фактори, які
визначають конфігурації і тенденції участі та пояснюють відмінності між
суспільствами й соціальними группами, охоплюють: а) ціннісно-когнітивний
компонент; б) ресурсний компонент; в) інституціональні умови. Виявлено
відсутність взаємозв’язоку між різними типами участі в Україні, що погіршує
перспективи зростання і гармонізації соціального включення. Водночас,
встановлена під час аналізу значущість фактору емансипаційних цінностей в
Україні, свідчить, що він може мати позитивний вплив на модернізаційні
процеси.
7. Доведено, що за конфігураціями і структурою факторів соціального
включення Україна поєднує риси демократичних країн членів-ЄС з
властивостями пострадянських країн. Виявлено асиметричність конфігурації
різних типів і складових участі в Україні, що дозволило пояснити особливості та
проблеми соціального включення в українському суспільстві. Продемонстровано,
що зростання політичної активності в Україні не було пов'язане із формуванням
альтернативних форм громадянської і неконвенціональної політичної участі, які
містять потенціал «виклику елітам», а також ця активність відокремлена від
практик надання допомоги іншим. Втім, відсутня суттєва відмінність України від
решти східноєвропейських країн, що є членами ЄС і є більш успішними на шляху
339
модернізації. Результати дослідження вказують на недостатній рівень
громадянської участі і взаємодопомоги в Україні і, таким чином, уточнюють
оцінку можливостей і ризиків для модернізації українського суспільства.
8. Виявлено тенденції розвитку України та інших постсоціалістичних країн
у контексті європейської інтеграції та обґрунтовано умови успішної модернізації
українського суспільства. Досвід суспільств Центральної та Східної Європи
свідчить, що інтеграція з демократичними суспільствами з інклюзивними
соціальними інститутами та інноваційно-орієнованою економікою, може бути
ефективною стратегією для модернізації постсоціалістичних країн регіону за
умов інклюзивності загальноєвропейського проекту, який сприятиме активній
участі, самоврядуванню й самореалізації громадян. Результатати порівняльного
дослідження демонструють, що постсоціалістичні суспільства Східної Європи,
зокрема, Україна, незважаючи на інституціональні і культурні особливості,
можуть слідувати тим же шляхом розвитку, що й розвинені демократичні країни
Західної Європи.
9. Розроблено і застосовано оригінальну вимірювальну модель соціального
включення через політичну, громадянську і соціальну участь соціальних агентів,
що містить когнитивно-афективну, статусну і поведінкову складові, а також
підхід до вимірювання модерного типу готовності включення інших на основі
громадянської ідентичності.
10. Побудована концептуальна модель соціального включення створює
теоретико-методологічне підґрунтя для співставлення локальних програм
модернізації у глобальній світовій системі і визначає шляхи подолання існуючих
обмежень провідних міжнародних індексів для порівняльного аналізу різних
країн. Застосування цієї моделі дозволило визначити місце України в
загальноєвропейському контексті та оцінити перспективи і перешкоди її розвитку
на шляху європейської інтеграції, що доповнює наявні знання про
інституціональні, економічні та соціокультурні виміри модернізації українського
суспільства.
340
Отже, здійснена соціологічна концептуалізація інклюзивного виміру
модернізації може оптимізувати наявні теоретичні та методологічні підходи до
порівняння різних форм модерну і сприятиме отриманню більш точної
порівняльної оцінки розвитку європейських країн та визначенню модернізаційного
потенціалу українського суспільства.
Серед прикладних результатів дисертації та наукових проблем, для
розв’язання яких застосовано розроблену концептуальну модель соціального
включення як виміру модернізації, можна сформулювати вісім ключових
положень, що мають практичну значущість. Ці положення також невід’ємно
пов’язані з актуальними напрямами продовження досліджень за тематикою
дисертації.
По-перше, ми продемонстрували, що модернізаційні соціокультурні
зрушення не зводяться до «західних цінностей», лібералізму і демократії, з якими
ведуть боротьбу сучасні авторитарні лідери, антиглобалісти, консерватори,
фундаменталісти різного штибу і прихильники патріархальних «сімейних устоїв».
Насправді лінія розмежування розташована не поміж «традиційних» і
«ліберальних» цінностей, як це розглядають у науковій літературі та сучасному
політичному дискурсі [The Economist, 2015], а натомість ідеться про
спроможність соціальних агентів, зокрема, про міру їхнього соціального
включення та практики (архаїчні або модерні) включення інших.
По-друге, спроможність вибору і можливості для самореалізації
передбачають, що людина має бути повноцінним соціальним агентом, який
здатен до дії, для чого людина повинна володіти певними якостями, мотивацією,
вміннями і займати активну позицію щодо світу. Тому успіх модернізації,
зокрема, залежить від того, наскільки високим є рівень участі спроможних і
відповідальних громадян у різних сферах суспільного життя. У цьому полягає
недолік «авторитарних модернізаційних проектів», які забороняють «участь
суспільства в модернізації, але при цьому неучасть суспільства призводить до
ефекту відкочування (курсив мій. – Ю. С.)» [Аузан, 2007: с. 57]. Варіантом
341
подібних проектів також може бути «керована» державою або олігархічними
групами участь громадян, що є залежними від режиму. Таким чином,
інструментальне розуміння процесу модернізації як суто технологічного
переоснащення економіки та розбудови її інноваційних галузей без відповідних
інституціональних змін і збільшення спроможності людей робить суспільство
приреченим на «навздогінний шлях» розвитку та ставить під сумнів перспективи
тривалого економічного зростання.
По-третє, модернізація є нелінійним, перманентним і релятивним процесом,
який відбувається у взаємодії з антимодерними структурами, практиками та
інститутами, а також визначається протиріччями і самозапереченням діалектики
емансипації. Відповідно, спроможність вибору людини перебуває під постійною
загрозою й тиском відповідальності за нього. Таким чином, емансипаційна
сутність модернізації не обмежується лише зростанням життєвих шансів,
збільшенням споживання і підвищенням якості життя, а полягає в постійному
пошуку відповідей на нові виклики й боротьбі за свої права та свободи в
контексті прав і свобод іншого.