Ракітіна Марія Ігорівна Діахронні виміри лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ (на матеріалі китайських народних пісень)

Краткое описание

Ракітіна Марія Ігорівна, асистент кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Діахронні виміри лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ (на матеріалі китайських народних пісень)». Шифр та назва спеціальності 10.02.13 мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії. Спецрада Д 26.001.50 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
РАКІТІНА МАРІЯ ІГОРІВНА
УДК 81’1’23’42:811.581:[398.8(=581):177.61](043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ДІАХРОННІ ВИМІРИ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО КОНЦЕПТУ ЛЮБОВ
(НА МАТЕРІАЛІ КИТАЙСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ)
10.02.13 – мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки
та Австралії
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають покликання на відповідне джерело
_____________________ Ракітіна М.І.
Науковий керівник: Наумовська Олеся Владиславівна, кандидат
філол. н., доцент
Київ – 2020

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ……………………………………………………………..2
ЗМІСТ…………………………………………………………………...14
ВСТУП…………………………………………………………………..16
І. МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ НАПРЯМИ СУЧАСНОГО МОВОЗНАВСТВА:
ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЯ ТА КОГНІТИВНА
ЛІНГВІСТИКА …………………………………………………….......21
1.1 Синергія мови та культури як базис лінгвокультурології …21
1.2 Засадничі постулати когнітивної лінгвістики……………….28
1.3 Мовна картина світу в теоретико-методологічних лінгвістичних
студіях…………………………………………………………..35
1.4 Концепт як інструмент лінгвокогнітивних та лінгвокультурологічних
досліджень…………….....................57
1.5 Народна пісня в системі китайського фольклору: історичні віхи
фіксації та едиції………………………………………………..67
Висновки до І розділу……………………………………………………95
ІІ. МОВНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СВІТУ КИТАЙСЬКИМ ЕТНОСОМ:
ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ КОНЦЕПТ ЛЮБОВ……………………….97
2.1 Наукове осмислення лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ:
діахронічний аспект …………………………………………………98
2.2 Мовна реалізація лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ у контексті
філософсько-релігійної культури Китаю……………………….…114
2.3 Етноментальний код лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ в
китайській народній традиції …………………………………...137
15
2.4 Лінгвокультурний концепт ЛЮБОВ у народних піснях Шицзіну:
лексичний складник ………………………………………………142
2.5 Метафорико-символічний складник лінгвокультурного концепту
ЛЮБОВ в народних піснях Шицзіну ……………………………153
2.6 Особливості функціонування лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ
в народних піснях юефу часів династії Хань…………………….158
2.7 Образний складник лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ в
народних піснях юефу періоду династії Хань …………………...164
2.8 Поліфункціональність лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ в
народних піснях юефу періоду Південних та Північних
династій……………………………………………………………..166
2.9 Польова структура китайського лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ
(на прикладі китайських народних пісень)………………………...173
Висновки до ІІ розділу……………………………………………………...175
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………185
16
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В основу сучасної парадигми
філологічного знання покладено комплексний підхід до вивчення об’єктів
лінгвістики, літературних і фольклорних творів, зокрема мовних особливостей
і зображально-виражальних засобів. Наразі через наявність чималої кількості
лакун, які потребують заповнення, у вивченні народних традицій не тільки
українства, але й світової спільноти виникає потреба в різноаспектному аналізі
фольклорної спадщини із залученням мовного, релігійного, історичного,
стилістичного аспектів. Китайська народна пісня, уперше зафіксована в книзі
пісень «Шицзін» у ІІ–І ст. до н.е., не є винятком. Її виконували музиканти й
простий люд. Особливого розвитку народна пісня набуває в епоху правління
династії Хань (наприкінці ІІ ст. до н.е.). Саме в цей час народна пісня отримує
назву юефу, співзвучну з назвою музичної палати, що була створена в 112 р.
до н.е., аби збирати народні пісні. Юефу була своєрідним «народним радіо»,
завдяки якому імператор дізнавався про рівень життя свого народу.
До сьогодні народнопісенна спадщина Китаю залишається
малодослідженою не лише у вітчизняній, а й світовій гуманітаристиці. Попри
наявність розвідок української дослідниці Я. Шекери, присвячених образній
парадигмі цього циклу пісень, М. Андрієць, яка сфокусувала свою увагу на
дослідженні репрезентації концепту ЛЮБОВ у китайських фразеологізмах та
низки праць закордонних дослідників, зокрема І. Лісевича, Б. Вахтіна,
А. Берол, зосереджених на віршувальній, мелодичній та образній системах
народних пісень юефу, а відтак – суто літературознавчих студій, мовностилістичні особливості народної китайської пісні юефу й нині становлять
лакуну в українській філології. Однак мовні явища, збережені в юефу,
потребують детального аналізу, оскільки вони мали великий вплив на
подальший розвиток поезії і, ймовірно, збереглися в народних піснях епохи
Чжоу, Хань та періоду Південних та Північних династій. До того ж саме юефу
17
значною мірою вплинули на класичну поезію Китаю та Японії. З огляду на це
сучасна філологія потребує всебічного дослідження традиційної етнічної
китайської народної спадщини, вагоме місце в якій належить фольклорній
перлині – пісні юефу, зокрема таких аспектів її інтерпретації як мовні
особливості, діалектика національного й загальнолюдського, символіка,
етноспецифіка мови, чим і зумовлена актуальність роботи.
Необхідним також постає окреслення взаємодії мови і культури, мови і
свідомості, що є провідною темою розвідок таких сучасних лінгвістичних
студій як лінгвокультурології та когнітивної лінгвістики. Вибір
лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ визначений його універсальністю,
адже він стосується не лише народу й індивіда, але й людства загалом. Його
аналіз дозволяє реконструювати поведінкову картину світу, краще зрозуміти
мотивацію дій як індивіда, так і народу як сукупності окремих особистостей.
Поведінкова картина є дуже важливою формою самореалізації людини, яка
безпосередньо пов’язана з моральними якостями, характером і
психоемоційним станом індивіда. Пропонована розвідка за допомогою
лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ, одного з найбільш табуйованих
концептів у конфуціанському Китаї, простежує еволюцію думки простого
люду на зрізі трьох історичних епох, обмежених релігійно-філософськими
догмами. Крім того, дослідження цього концепту розкриває певні стереотипи
поведінки, в яких виражається менталітет носіїв певної культури.
Безперечний інтерес становить вивчення реалізації зазначеного
лінгвокультурного концепту в мовній картині світу, зокрема у такому її
фрагменті як народнопісенна спадщина. Цей інтерес пояснюється тим, що
більшість народних пісень, у яких вербалізуються складники
лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ, завдяки своїй образності не лише
репрезентують види поведінки людини та національні поведінкові стереотипи,
а й історію, культуру, побут, соціально-економічне життя, менталітет, спосіб
мислення народу, особливості його мови.
18
Отже, темою запропонованого дослідження обрано «Діахронні виміри
лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ (на матеріалі китайських народних
пісень)».
Метою розвідки є комплексне вивчення лінгвокультурного концепту
ЛЮБОВ у контексті уитайської народнопісенної спадщини, крізь призму
якого простежуються поведінкові стереотипи представників китайського
етносу.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
1. Виокремити особливості лінгвокультурології як науки про
взаємозв’язок культури і мови.
2. Проаналізувати та окреслити основні погляди на концепт у сучасній
лінгвістиці.
3. З’ясувати рівень висвітлення проблеми мовної специфіки китайської
народної лірики як об’єкта теоретичного дискурсу.
4. Окреслити жанрове параметрування китайської народнопоетичної
пісенності.
5. Визначити вербалізатори, які репрезентують лінгвокультурний концепт
ЛЮБОВ у китайських народних піснях.
6. Проаналізувати лексичний складник лінгвокультурного концепту
ЛЮБОВ у китайських народних піснях.
7. Проаналізувати образно-символічну реалізацію лінгвокультурного
концепту ЛЮБОВ у китайських народних піснях.
8. Виявити через зв’язок народнопісенних одиниць-вербалізаторів і
лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ ті уявлення про позамовну
дійсність, які формують культурно-національний стереотип поведінки
та способу мислення китайців.
9. Визначити, якою мірою ці уявлення детерміновані культурноісторичними факторами.
10. Розглянути складові частини лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ у
рамках польового моделювання.
19
Об’єктом дослідження є лінгвокультурний концепт ЛЮБОВ,
репрезентований у народних піснях Китаю, зокрема піснях, збережених в
першому розділі антології «Шицзін» – «Гофин», народних піснях юефу
періоду династії Хань, народних піснях юефу Південних та Північних
династій.
Предметом дослідження є засоби актуалізації лінгвокультурного
концепту ЛЮБОВ як одного з фрагментів картини світу, що реалізуються в
народнопісенній спадщині китайської мови.
Матеріал наукової студії – масив китайської народної лірики юефу зі
збірки «Шицзін» та інших різнопланових джерел.
Наукова новизна полягає в тому, що в ній вперше проводиться
комплексне лінгвістичне дослідження лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ у
контексті китайської народнопісенної творчості, вперше робиться спроба опису
одиниць, які складають лінгвокультурологічне поле концепту ЛЮБОВ,
визначається склад цього концепту та його місце в концептосфері китайців,
окреслюються та аналізуються його лексичний та образно-символічний
складники.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона вносить вклад в
подальшу розробку методології та теорії дослідження зв’язку мови та
культури як унікального світорозуміння, яке визначає специфіку цієї
лінгвокультурної спільноти. Проведений аналіз дозволяє виявити лексичний
та символічно-образний складники лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ,
встановити взаємозв’язок любові із базовими цінностями китайської культури
та внести свій вклад в опис концептосфери представників китайського
суспільства.
Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали та
результати цього дослідження можуть бути використані в курсах
лінгвокультурології, когнітивної лінгвістики.
Для вирішення поставлених завдань застосовувалися наступні методи
дослідження: метод кількісно-якісного аналізу, метод системного аналізу,
20
метод аналізу словникових дефініцій,етимологічний аналіз, контекстуальний
аналіз, статистичний метод, метод концептуального аналізу, метод
текстової виборки аналіз дискурсу.
Апробація результатів дослідження відбувалася під час виступів із
науковими доповідями на таких конференціях: Всеукраїнська наукова
конференція за участю молодих учених «Філологічна наука в інформаційному
суспільстві» (м. Київ 10.04.2014); Міжнародна наукова конференція: «Сучасна
філологія: парадигми, напрямки, проблеми» (м. Київ 9.10.2014); Міжнародна
науково-практична конференція «Міжнародна комунікація і
перекладознавство: точки дотику і перспективи розвитку» (м. ПереяславХмельницький 15.03.2019); Міжнародна науково-практична конференція
«Research of different directions of development of philological sciences in Ukraine
and EU» (Бая-Маре, Румунія 20-21.09.2019).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у 9 статтях (з них 6 –
у фахових виданнях України, 3 – у міжнародному виданні).
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох
розділів, висновків, списку використаних джерел (194 позиції). Основна
частина обмежується двома розділами з висновками до кожного з них.
Загальний обсяг роботи – 200 сторінок, з них – 184 основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Одним із найбільш важливих відкриттів сучасної лінгвістики є
сприйняття мови не лише з «егоїстичного» погляду, коли мова розглядається
сама в собі, але й крізь призму нової парадигми, коли мова є незамінним
інструментом у пізнавальній діяльності людини.
1. На сучасному етапі лінгвістичного знання прийнято рішення
досліджувати мову як продуктивний інструмент інтерпретації
культури певного етносу. Це пояснюється тим, що мова – ілюстрація
матеріальних та духовних досягнень нації. Аналіз низки
лінгвістичних розвідок дозволяє зробити висновок про яскраво
виражену тенденцію до інтенсивного формування нового напряму в
лінгвістичному знанні – лінгвокультурологічного. Основним
завданням лінгвокультурології є окреслення, вивчення та аналіз
зв’язку мови і культури, мови і етносу.
2. Основним поняттям лінгвокультурологічних розвідок є «концепт».
Фундаментальне дослідження його складових частин передбачає
неодмінне звернення лінгвістів до різноаспектних праць та
методологій, які б дозволили продемонструвати в знаковій формі
характерні риси духовної культури етносу, а також систему його
моральних, етичних та культурних цінностей. Все це приводить до
того, що в лінгвістичній спільноті існує низка визначень поняття
«концепт». Найбільш універсальним є визначення С. Ляпіна, у
якому «концепт – це багатовимірне ідеалізоване формоутворення»
[91, c. 23]. У лінгвокультурологічних розвідках концепт набуває
окремої виразності. Його починають трактувати як результат
синергії фольклору, релігії, філософії, національних традицій та
світосприйняття, які закарбувалися в мові та допомагають
передавати духовну культуру від покоління до покоління.
179
3. Серед фольклорних жанрів народна пісня займає особливе місце.
Через свою різнобічну направленість вона найбільше пов’язана з
ритуалом і звичаєм. Уся ця різноманітність не оминає і слів, з яких
складаються народні пісні. Вони є вмістилищем величезної
кількості конотацій. Слово завжди є знаряддям, воно містить у собі
цілий світ, який намагається показати нам автор. У народній пісні
слово набуває своєї максимальної цінності та важливості, воно
багатогранне та яскраве. Пісенна творчість – одна з найбільш
архаїчних фольклорних явищ. Народні пісні – це не лише
організовано написаний текст, але й вмістилище численної
інформації та матеріалів, необхідних для реконструювання
первозданної картини світу будь-якого етносу.
4. У народних піснях, зафіксованих у антології «Шицзін», поезії епохи
Хань та Південних та Північних династій відображене життя
простого люду. Ці твори ілюструють почуття, думки, соціальне та
економічне становище населення за часів династії Чжоу, Хань та
періоду смути. Поза сумнівом, наведені пісні створювалися та
виконувалися простими людьми, що підтверджується простою
лексикою, загальнолюдськими мотивами та яскравими образами,
наявними в проаналізованих поезіях. До того ж історична ситуація
в Китаї протягом зазначених періодів була насичена доленосними
подіями, зокрема, які мали трагічний характер. Це мало неабиякий
вплив на характер та зміст народних пісень, які були створені
протягом цих епох.
В умовах етнічного становлення дослідження розвитку етнічної
свідомості сягає декількох десятиліть, що відображється в роботах
вітчизняних та зарубіжних дослідників.
5. Унаслідок проведеного дослідження наша увага зосередилася на
лінгвокультурному концепті ЛЮБОВ через неперебільшену роль
цього почуття у формуванні свідомості та бутті як окремого індивіда,
180
так і етносу загалом. У процесі вивчення було виявлено, що «любов»
супроводжувала людину від часів міфологізування до сучасності, але
на окремому епохальному етапі мала окреме смислове забарвлення в
залежності від історичного періоду та релігійного надбання.
6. На світобачення китайського етносу неабиякий вплив мали релігійнофілософські течії. Концепт «любов» також не став винятком:
• За часів конфуціанства любов мала забарвлення теплих почуттів до
батьків, братів та тварин, взаємини ж між чоловіком та жінкою були
табуйовані як такі, що не відповідають конфуціанським канонам. Це
підкреслюється наявністю різних конотативних вербалізаторів, які
стали «любовними» догматами конфуціанської епохи: 仁 (rén) –
гуманність, людяність, 德 (dé) – мораль, чесноти, гуманність, сила
душі, 孝(xiào) – синівська повага до батьків, 弟(tì) – повага до
старших, зокрема до старших братів.
• Послідовник Конфуція – Мен-цзи також характеризує любов
чоловіка та жінки як небажане явище в суспільстві, а на перший план
виводить такі поняття: 仁 (rén) – любов до людей, гуманність; 亲(qin)
–любов (близькість) до родичів; 爱 (ài) – любов (прив’язаність) до
речей.
• Даосизм на відміну від конфуціанства наголошує на насильницькій
природі 礼 (lǐ) і закликає відкинути конфуціанські «забобони».
Даосизм виступає за гармонійні взаємини як між природою і
людиною, так і між людиною і людиною.
• Поняття любові в буддизмі також обмежене, але на цьому етапі
вербалізатор 爱 (ài) вже використовується для позначення головної
складової частини людського бажання – дбайливої любові.
7. До вербалізаторів на позначення лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ
ми зарахували такі: 爱 (ài) – кохання, 情 (qíng) – почуття, 心 (xīn) –
серце, 忠 (zhōng) – відданий, 好 (hào) – захоплюватися. Під час
181
дослідження було виокремлено такі емоційні зони: смуток (сум)
(дружини за чоловіком, який перебуває на війні; залишеної дружини;
туга за подругою, за батьківщиною), хвилювання (прагнення,
бажання), спокій, прихильність, задоволення.
8. Використовуючи наведені дані, ми проаналізували лексичний і
образно-символічний складники лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ
на основі трьох історичних зрізів.
Під час дослідження було проаналізовано лексичний та образносимволічний складники лінгвокультурологічного концепту ЛЮБОВ у
китайських народних піснях, збережених в першому розділі антології
«Шицзін» – «Гофин», народних піснях юефу епохи Хань та періоду Південних
та Північних династій. Шляхом суцільної вибірки було виділено пісні, де
зустрічаються вищенаведені лексеми. Попередній аналіз продемонстрував, що
лексичний складник лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ у народних піснях,
зібраних у «Шицзін», представлений такими вербалізаторами: 心，好，爱 та
情 , де лексема 心 найбільш кількісно представлена в народних піснях
«Шицзін», а загальноприйнята нині лексема 爱 зустрічається лише 2 рази. У
відсотковому співвідношенні 心 становить 75%，好 – 17%，爱 – 5% та 情 –
3%. Компонент 心 є негативно маркованим на 78% і має таке емоційне
забарвлення: смуток (67%), хвилювання (22%), спокій (7%) та задоволення
(4%). Компонент 好 є позитивно маркованим на 83% і має таке емоційне
забарвлення: прихильність (67%) та хвилювання (17%). Компонент 爱 є
позитивно маркованим та входить до складу емоційної зони «прихильність».
Компонент 情 також є позитивно маркованим та входить до складу емоційної
зони «прихильність».
Попередній аналіз народних пісень юефу періоду Хань продемонстрував,
що лексичний складник лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ представлений
такими вербалізаторами: 心，爱，情 та 忠 , де лексема 心 найбільш кількісно
представлена в народних піснях юефу, а загальноприйнята нині лексема 爱
182
зустрічається лише 1 раз. У відсотковому співвідношенні 心 становить 70%，
爱 – 5%，忠 – 5% та 情 – 20%. Компонент 心 є негативно маркованим на 70%
та має таке емоційне забарвлення: спокій (10%), хвилювання (30%), смуток
(50%) та задоволення (10%). Компонент 爱 є позитивно маркованим та входить
до складу емоційної зони «смуток». Компонент 情 є негативно та позитивно
маркованим у рівних частках із таким емоційним забарвленням: задоволення
(75%) та прихильність (25%). Компонент 忠 є негативно маркованим та
входить до складу емоційної зони «жертовність».
Попередній аналіз народних пісень юефу періоду Південних та Північних
динстій дозволяє нам кількісно продемонструвати актуалізацію лексичного
складника лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ, представлений
вербалізаторами 心 та 情. У відсотковому перерахуванні це співвідношення
становить: 心 – 42% та 情 – 58%. Компонент 心 є позитивно маркованим на
75% і має таке емоційне забарвлення: прихильність та смуток. Компонент 情 є
позитивно маркованим на 70% та має таке емоційне забарвлення: смуток та
задоволення.
9. Попередній аналіз проілюстрував, що демонстрація любовного почуття
на рівні лексичного та метафорико-образного складників кардинально
відрізняються: на відміну від компонентів лексичного складника, які
демонструють яскраве табуювання інтимних почуттів, образносимволічні іпостасі лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ дали змогу
простому люду без перепон говорити про любовне почуття.
У народних піснях «Шицзін» уособленням любовного почуття є жінки,
які або чекають своїх коханих з війни, або є покинутими та жінки, яких
підкорило почуття без взаємності. У народних піснях юефу епохи Хань любов
постає перед нами в образі працелюбних жінок, які вірно чекають своїх
коханих. Так, ханьські юефу запозичили основну характерну рису народних
пісень, збережених у «Шицзін» – обмеженість конфуціанськими правилами та
183
законами. Однак жінки (а саме вони стали головними героїнями любовної
лірики) стали сміливішими, стійкішими та набули більш трагічного характеру.
10.Попередній аналіз китайських народних пісень, зокрема лексичного
складника лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ на базі трьох
історичних зрізів, дозволив нам скласти класифікацію за частотністю
вживання компонентів лексичного складника лінгвокультурного
концепту ЛЮБОВ:
Лексема Народні пісні
«Шицзіну»
Народні пісні юефу
династії Хань
Народні пісні юефу
Північних та
Південних династій
心 27 75% 14 70% 8 42%
情 1 3% 4 20% 11 58%
爱 2 5% 1 5% _
好 6 17% _ _
忠 _ 1 5% _
Наведені дані надають нам змогу наочно побачити зміну частотності
вживання компонентів лексичного складника лінгвокультурного концепту
ЛЮБОВ на базі трьох історичних зрізів. Переважну більшість відсотків
становлять лексеми 心 та 情. І якщо в період династій Чжоу та Хань лексема
心 домінує, що вказує на чуттєву функцію серця як максимуму, який можна
було демонструвати, щоб відверто проявити чуттєвість. А в період Південних
та Північних династій цю функцію має лексема 情, одне з багатьох значень
якої є глибоке почуття між жінкою і чоловіком. На нашу думку, це пов’язано
з широким розповсюдження буддизму в ІІ ст. н.е.
11. На базі вищеотриманих даних було окреслено польову структуру
лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ, у якому були виділені такі зони:
• Ядро, до складу якого входять компоненти лексичного складника
лінгвокультурного концепту ЛЮБОВ (爱 (ài), 情 (qíng), 心 (xīn), 忠
184
(zhōng), 好 (hào)) та емоційні зони вербалізації цих компонентів:
смуток (сум) (дружини за чоловіком, який перебуває на війні;
покинутої дружини; туга за подругою, за батьківщиною),
хвилювання (прагнення, бажання), спокій, прихильність,
задоволення.
• Периферія – символічно-образний складник лінгвокультурного
концепту ЛЮБОВ, представлений образно-символічними іпостасями
елементами на позначення любовного почуття:
• У китайських народних піснях, збережених в антології «Шицзін»:
«шлюбний крик качок», «водяні лілії», «гніздо сороки», «голубка»,
«цикада в траві», «коник», «персик», «збирати латаття», «збирати
водяну траву», «слива», «кипарисовий човен», «хитрий лис»,
«веселка», «жужуба».
• У китайських народних піснях юефу періоди династії Хань:
«лотос», «рибки», «коли впадуть верхівки гір», «лебеді»,
«південний схід», «павичі», «сніг та місяць».
• У китайських народних піснях юефу періоду Південних та
Північних династій: «сонце денне», «два серця дивляться в одному
напрямку», «лотос», «сосна та кипарис», «оксамитове дерево»,
«гірка серцевина», «осердя лотоса», «місячне сяйво», «весняний
вітер», «молода яшмочка».