Сидорак Андрій Миколайович Проблема богопізнання в богословській спадщині святого Софронія Сахарова

Краткое описание

Сидорак Андрій Миколайович, настоятель парафії Преображення. Назва дисертації: «Проблема богопізнання в богословській спадщині святого Софронія Сахарова». Шифр та назва спеціальності 09.00.14 богослов’я. Спецрада Д 26.053.21 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
М.П.ДРАГОМАНОВА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
СИДОРАК Андрій Миколайович
УДК 248.1
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРОБЛЕМА БОГОПІЗНАННЯ
В БОГОСЛОВСЬКІЙ СПАДЩИНІ
АРХИМАНДРИТА СОФРОНІЯ САХАРОВА
Спеціальність 09.00.14 - богослов’я
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Сидорак А. М.
Науковий керівник: Жуковський Віктор Васильович, кандидат філософських наук, доктор богослов’я
Львів - 2021

ЗМІСТ
Вступ 18
Розділ I. Джерельна основа дисертаційного дослідження і ступніь опрацювання проблеми 2828
Розділ II. Формування світогляду та ключовий поворот 3535
2. 1. Молитва та позитивна сторона вічності 35
2. 2. Екзистенційний вимір негативної сторони вічності 36
2. 3. Надособовий абсолют та особистісні стосунки з живим Богом 40
2. 4. Практична реалізація ідеалів нового світосприйняття 43
Висновки до розділу 44
Розділ III. Вплив святоотцівської спадщини і святих Православної Церкви на формування богословської думки архимандрита Софронія Сахарова 46
3. 1. Богомислення Софронія Сахарова і спадщина Отців 46
3. 2. Джерела богомислення 48
3. 3. Макарій Єгипетський 53
3. 4. Григорій Ніський 54
3. 5. Йоан Ліствичник 56
3. 6. Максим Ісповідник 57
3. 7. Симеон Новий Богослов 60
3. 8. Серафим Саровський 62
3. 9. Силуан Афонський 64
Висновки до розділу 67
Розділ IV. Екзистенційно-аскетичний вимір духовного досвіду преподобного Силуана Афонського 699
4. 1. Винятково грандіозне пережиття Силуана 70
4. 2. Покаянний вимір тримання ума в аді 74
4. 3. Тримання ума в аді й надія на Г оспода як дієвий метод духовної
досконалості 77
4. 4. Досвід осягнення смирення: від Антонія Великого, Серафима Саровського до Софронія Сахарова 78
4. 5. Вчення про два види смирення 799
Висновки до розділу 81
Розділ V. Онтологічні передумови богопізнання 82
5. 1. Таїнство Пресвятої Тройці 82
5. 1. 1. Унікальність Бога християн - реальність, яка формує шлях до богопізнаня 83
5. 1. 2. Логіка буття й антиномічне пізнання Бога 85
5. 1. 3. Ісус Христос - єдиний шлях до Бога Отця 87
5. 1. 4. Любляча воля Отця - головна причина буття та обоження
людини 97
5. 1. 5. Святий Дух - життя та богопізнання податель 98
5. 2. Таїнство людини 102
5. 2. 1. Джерела богословської антропології архимандрита 102
5. 2. 2. Персона - головне поняття антропологічної проблематики 103
5. 2. 3. Шлях до відкриття персони 104
5. 2. 4. Розуміння персони 107
5. 2. 5. Людство як відображення Тройці 110
5. 2. 6. Перехід до іпостасного способу буття 113
5. 2. 7. Персональність і буденний буттєвий рівень 116
Висновки до розділу 1199
Розділ VI. Богопізнання як екзистенційне спів-буття 120
6. 1. На підступах до богопізнання 120
6. 1. 1. Онтологічний вимір як факт буття 121
6. 1. 2. Можливість богопізнання та його глибина 122
6. 1. 3. Філософський вимір і пантеїзм 124
6. 1. 4. Трансцендентне джерело процесу богопізнання 125
6. 1. 5. Історичний шлях богопізнання 12626
6. 2. Поклик Бога 128
6. 2. 1. Слово Боже 129
6. 2. 2. Віра як головні ворота та шлях до богопізнання 130
6. 3. Відповідь людини на поклик Бога 135
6. 3. 1. Кенозис 136
6. 3. 2. Практичне християнське життя - єдиний шлях до богопізнання 142
6. 3. 3. Боротьба з уявою 145
6. 3. 4. Три способи молитви 149
6. 3. 5. Ісусова молитва 153
6. 4. Переосмислення містичного досвіду 161
6. 4. 1. Досвід Божественного світла 161
6. 4. 2. Критерії правдивості містичного досвіду 164
6. 4. 3. Без інтелектуального розуміння немає повноти 168
6. 4. 4. Феномен догматичної свідомості 170
6. 4. 5. Вершина богопізнання 171
6. 4. 6. Екзистенційність богопізнання як найважливіша ознака
богомислення архимандрита 176
Висновки до розділу 180
Висновки 182
Бібліографія 199

Вступ
Актуальність теми дослідження. Постмодерний світ - серйозний виклик для автентичного розуміння християнської духовної спадщини. Особливо це стосується тих вимірів життя християн, які пов’язані з вершинами їхнього містичного досвіду. Розмаїття культур, ідей, богословських і духовних традицій, з одного боку, ставлять нові питання перед суспільством та Церквою, а з другого - створюють новочасні можливості для інтерпретацій людиною XXI ст. глибинного контексту життя й формування християнської аскетичної традиції. Одним із найяскравіших представників цієї традиції був архимандрит Софроній Сахаров (1896-1993), якого Константинопольська Православна Церква 27 листопада 2019 р. зарахувала до лику святих. Преподобний Софроній Афонський прожив довге життя, здобув колосальний духовний досвід і зумів його передати у своїх творах. Осягнувши вершин містичного життя, він реально досвідчив те, про що пишуть численні християнські святі й подвижники впродовж усієї історії Церкви.
Проблема богопізнання у богословській думці о. Софронія займає центральне місце, про що свідчить назва його головного твору - «Бачити Бога як Він є». Ця тема ще не досліджена ґрунтовно ні у світовому, ні в українському науково-богословському контекстах. Тому важливо й актуально для сучасної християнської богословської думки дослідити досвід духовного життя і богоспілкування святого XX ст., осмислити оригінальний внесок архимандрита Софронія Сахарова в розвиток сучасної східнохристиянської богословської думки й духовності.
Проблема співвідношення ідеалів безособового Абсолюту, деперсоналізованого людського буття з одного боку та ідеалів персоніфікованого Бога й безмежної цінності людської особи з другого все ще існує в нашому суспільстві. Ми можемо споглядати протистояння цих світоглядних позицій. Його виявом може бути внутрішній конфлікт внаслідок розповсюдження різноманітних практик нехристиянського містичного Сходу в середовищі європейських країн, які великою мірою були сформовані християнськими ідеалами, де людська особистість - безмежно цінна, як цінними є саме особові стосунки між людиною-особою та Особою- Богом. Суть же таких новітніх практик полягає у відмовленні від усіх виявів людського «я» та «злиття» того, що залишається внаслідок такої практики з безособовим Абсолютом. Важливість цього дослідження полягає в тому, що Софроній Сахаров мав рідкісний досвід містичного життя як у контексті імперсональної містики нехристиянського Сходу, так і аскетично-містичного християнського життя. Саме тому його апологія християнського духовного життя у світі з пантеістичноподібними ідеалами особливо цінна.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах науково-дослідної роботи кафедри богослов’я філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, що передбачає наукові дослідження ідентичності східнохристиянського патристичного богослов’я загалом і пов’язаної з цим духовної та богословської спадщини Східних Церков XX ст. зокрема. Це охоплює також вивчення богословської думки провідних богословів XX ст. Водночас воно відповідає програмам догматичних і патристичних дисциплін кафедри богослов’я, а саме: «Східнохристиянська духовність»,
«Христологія», «Сотеріологія», «Тринітарне богослов’я (пневматологія)», «Отці Церкви», «Богословська антропологія», «Православне богослов’я XX ст.: головні тенденції, напрями, персоналії».
Мета дослідження - комплексне вивчення, аналіз і системне представлення розуміння богопізнання архимандритом Софронієм
Сахаровим.
Відповідно до поставленої мети, визначаються такі основні дослідницькі завдання:
- простежити й визначити головні переломні моменти в ранніх духовних і богословських пошуках архимандрита Софронія Сахарова;
- виявити та визначити головні впливи святоотцівської спадщини на формування богословської думки архимандрита;
- розкрити головні екзистенційно-богословські пошуки старця Силуана, духовний досвід якого мав неабиякий вплив на формування богослов’я Софронія Сахарова;
- визначити головні онтологічні передумови формування вчення про богопізнання в богословській думці о. Софронія;
- розкрити структурні основи й динаміку розвитку процесу богопізнання в духовно-богословській спадщині архимандрита.
Об’ єкт дослідження - це духовно-богословська спадщина Софронія Сахарова.
Предмет - вчення про богопізнання в богословській думці архимандрита Софронія.
Методи дослідження. Під час роботи над темою застосовано комплексний підхід, який дав змогу досягнути логічної завершеності як окремих аспектів, так і цілого дисертаційного дослідження. З урахуванням особливості об’єкта дослідження та сформульованої мети обрано такі методи: патристично-богословський аналіз, який передбачає богословську реконструкцію та інтерпретацію вчення про богопізнання в богословській думці архимандрита Софронія Сахарова; герменевтичний підхід, призначений для інтерпретації і розкриття змісту текстів Софронія Сахарова; порівняльний метод, що дозволяє зіставити підходи Отців Церкви і богословів, які були значимими у формуванні богословської візії о. Софронія з його концепцією богопізнання.
Загальною методологічною основою для дисертаційної роботи стали праці таких богословів: Миколи Сахарова, Захарії Захару, Рафаїла Нойки, Бориса Бобринського, Сергія Булгакова, Павла Євдокимова, Йоана Зізіуласа, Лєнки Карфікової, Володимира Лоського, Йоана Мейендорфа, Юстина Поповича, Георгія Флоровського, Томаша Шпідліка, Христоса Яннараса, Єлени Герасим, Олександра Гуревича, Георгія Завершинського.
Джерельна база дослідження найперше охоплює доступні твори Софронія Сахарова [6-18]. Богословська спадщина о. Софронія малодосліджена, і тому ще немає окремих монографій чи статей, у яких би науковці комплексно чи вузько спеціалізовано досліджували різні моменти богословської думки архимандрита. Серед знайдених і доступних наукових опрацювань важливі монографії Миколи Сахарова [71] та Захарії Захару [43]. Також для розгляду окремих аспектів творчості й життя архимандрита Софронія Сахарова використано напрацювання таких авторів: Єлени Герасим [77], Олександра Гуревич і Віри Єрьоміної [79], Георгія Завершинського [80-82], Рафаїла Нойки [54], Іларіона Алфеєва [74], Серафима Бараделя [75] й ін.
Наукова новизна дослідження дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українській богословській думці здійснено комплексний критичний аналіз текстів архимандрита Софронія Сахарова і зроблено спробу системного й різностороннього осмислення його вчення про богопізнання.
Суттєві наукові результати дослідження, що становлять новизну дисертаційної роботи, виносяться на захист і є конкретизовані в таких положеннях:
Вперше:
- проаналізовано джерельну основу дослідження, визначено та проаналізовано головні твори Софронія Сахарова, монографії і найважливіші статті, які стосуються його богослов’я. Виявлено проблему систематизації духовного досвіду архимандрита Софронія. Доведено, що причина її криється у самій структурі реальності духовного досвіду старця;
- комплексно проаналізовано головні впливи святоотцівської спадщини на формування богословської думки архимандрита і доведено вплив ідей: єдиної людської природи та розуміння людини як образу й подоби Бога Григорія Ніського, осягнення благодаті Серафима Саровського, Божественного світла Симеона Нового Богослова, абсолютної досконалості як «сходження за завісу» Максима Ісповідника. Доведено головну роль у впливі на Софронія Сахарова постаті Силуана Афонського, який тривалий час був його духівником і живим прикладом реалізації святоотцівськиих ідеалів. З’ясовано, що Силуан - «найбільше явище», свідком якого був
Софроній Сахаров, прикладом молитви за Адама - єдиної людини Г ригорія Ніського, іконою-іпостассю, з якої о. Софроній «малював» таємницю людської іпостасі - одного з найважливіших понять своєї богословської думки;
- визначено головні онтологічні передумови формування вчення про богопізнання в богословській думці о. Софронія і доведено, що богопізнання для Сахарова можливе лише у тріадологічній перспективі, де христологічний вимір пріоритетний. Відкрито роль засвоєння свідомості Христа як шляху обоження, яке починається з віри в божество Ісуса і приводить до вершини - Гетсиманської свідомості Христа. Доказано визначальну роль кенозису для процесу богопізнання. Виявлено та проаналізовано кенотичну модель Софронія Сахарова у вигляді перевернутої піраміди, де на вершині - Христос. Що ближче людина до Христа, то більшого умаління вона зазнає. Відкрита важливість пневматологічного виміру, завдяки якому стає можливим виявлення інтуїції як важливого знаряддя богопізнання. Наголошено, що пневматологічний наголос у Софронія Сахарова - це наслідок впливу старця Силуана, для якого він був визначальним. Розглянуто антропологічну проблематику Софронія Сахарова і виявлено, що вона була інтеграційною віссю його вчення про богопізнання, проблему якого він розглядав крізь призму персонального буття, оскільки лише подібне може пізнавати подібне. Доказано, що персоналістичний підхід в антропології Софронія Сахарова закорінений у ранньому екзистенційному пережитті цінності людської особовості. Цінність іпостасного начала була відкрита спочатку щодо Триіпостасного Бога і лише опісля перенесена на людину як образ та подобу Тройці. Ісус Христос - ідеал людської іпостасності, зразок для наслідування. Мета буття людини як іпостасі - воіпастизування цілої людської природи і буття в любові з іншими людськими іпостасями на зразок буття Божих іпостасей у Божій природі;
- розкрито структурні основи й динаміку розвитку процесу богопізнання в духовно-богословській спадщині архимандрита і доведено, що проблема богопізнання займає центральне місце його духовного шляху та богословлення. Виявлено три важливі етапи богопізнання - вияв Божої ініціативи, аскетично-молитовна відповідь людини, переосмислення та поглиблення духовного розуміння. Доведено виняткове значення Божого слова та віри, яка є наслідком Його сприйняття. Для Софронія Сахарова вона - перший крок і пережиття на шляху до богопізнання, одночасно і сила- енергія, яка сходить від Бога, й інтуїція людського духу, що виходить за межі дискурсивного роздумування. Виявлено явище «богословсько- трансцендентного перевороту» в пізнанні Бога, яке здійснює о. Софроній. Первинними визначаються не категорії ума, а ті, які відкриває Бог. Людина не просто за допомогою категорій ума форматує реальність у своїй свідомості, а саме категорії, які дає людині Бог, - визначальний чинник у побудові реальності пізнання Бога;
- проаналізовано інтерпретацію о. Софронієм загально-людського й філософсько-богословського фундаменту пізнання Бога, і доведено існування вертикальної та горизонтальної площин фундаменту. Перша пов’язана з феноменом богоявління людині в історичному зрізі, а друга - з явищем акумуляції загальноцерковного буттєвого досвіду пізнання Бога-Тройці. Розглянуто розуміння Софронієм Сахаровим гносеологічної складової тривалого історичного процесу богоявлення і виявлено його основні етапи, найважливіші з яких - богоявлення Мойсеєві, де вперше людству Бог відкрився як особа, та прихід Ісуса Христа, що уможливило повноцінні персонально-буттєві відносини людини з Богом, які були неможливими у старозавітну епоху;
- виявлено визначальне значення для Софронія Сахарова настанови персональної відкритості перед реальністю, яка постає перед свідомістю у процесі богопізнання, якою би вона не була. Визначено внутрішні й зовнішні критерії оцінки правдивості пізнання Бога. Доведено, що внутрішніми ознаками правдивого пізнання Бога для архимандрита є екзистенційне почуття контрастної якісної відмінності досвіду богопізнання від будь-якого емпіричного досвіду (реальність, свідком якої стає людина, перевершує здатність її уяви та розумового конструювання), глибоке пережиття присутності Божої благодаті, любов до ворогів і віра в божество Ісуса Христа. Зовнішні критерії, за допомогою яких верифікується досвід пізнання Бога, - Святе Письмо, аскетичні писання святих та жива людина - свідок подібного досвіду;
- розкрито спосіб вирішення Софронієм Сахаровим проблеми співвідношення віри й розуму і доказано, що його багатовимірне розуміння богослов’я - як академічного, як змісту молитви і як стану - привели до комплексного підходу в її вирішенні - лише разом віра й розум дають повноцінне богопізнання. Уточнено, що продовженням такого підходу є наголошення на важливості феномена, який архимандрит називає «догматичною свідомістю». Її формування здійснюється протягом довгих років важкої духовної праці та довершується лише після десятиліть праведного життя;
- розглянуто переосмислення Софронієм Сахаровим імперсональної містики нехристиянського Сходу, прихильником якої на ранніх етапах духовних пошуків він був, і виявлено, що практикування такої аскетики приводить до переконання в існування автономного божественного начала в людині, що веде до тенденції самообоження, а це - ознака падіння, а не досконалості. Уточнено, що Софроній Сахаров не лише вказував на небезпеки пантеїстичноподібної духовності, а й змінював сенс понять, які їй притаманні. Зокрема, значення «космічної свідомості» пов’язував не з безособовим божественним началом у людині, а містичним досвідом любові до творіння, що дарується у молитві завдяки відкупленню Ісуса Христа.
Уточнено:
- значення вчення про богопізнання архимандрита Софронія Сахарова для розуміння особливостей тріадологічно-антропологічного персоналізму неопатристичної богословської думки XX ст.
Набуло подальшого розвитку:
- дослідження головних переломних моментів у ранніх духовних і богословських пошуках архимандрита Софронія Сахарова. Проаналізовано його особистий персонально-екзистенційний досвід вічності, з її негативною та позитивною сторонами. Представлено шлях формування і вирішення Сергієм Сахаровим проблеми співвідношення пантеїстичної безособової містики нехристиянського Сходу та персоналістичного християнського містицизму. Виявлено, що глибоке екзистенційне пережиття Заповіді Христа щодо любові Бога і ближнього стало початком формування вчення про богопізнання. Доведено, що шлях формування богословлення преподобного Софронія - це особова духовна історія пошуків істини, починаючи від прагнення вийти за межі видимого в образотворчому мистецтві, через пошук правди в імперсональній містиці нехристиянського Сходу до виявлення глибинної істини про цінність особи в осягненні Троїчної божественної любові;
- вивчення головних екзистенційно-богословських пошуків старця Силуана, духовний досвід якого мав неабиякий вплив на формування богослов’я Софронія Сахарова. Відкрито, що пережиття аду та надії на Боже милосердя було тим, що об’єднувало духовний досвід Сахарова й Силуана та стало причиною їхнього близького духовного спілкування. Доведено виняткове значення феномена Божественного смирення, свідомість якого передав Христос Силуанові під час явління на вечірній службі;
- богословське осмислення неопатристичної богословської гносеології у світлі сучасних філософських і богословських викликів.
Теоретичне значення дисертації Висновки дисертаційного
дослідження сприяють кращому розумінню онтологічної глибини християнського богослов’я та автентики східнохристиянської духовності у XX ст. Містичне життя закорінене в догматах про Особи Пресвятої Тройці, любов Бога Отця, викупну роль жертви Ісуса Христа, благодать Святого Духа, яка сходить унаслідок цієї жертви, правду про людську іпостась і можливість богоспілкування - всі ці виміри християнського правила віри й молитви стали головним шляхом живого богословлення, про який свідчить своїм життям о. Софроній. Вони зовсім не подібні до тих пропозицій імперсональної пантеїстичної містики, про яку часто можна чути в наш час і з якою зустрівся у духовних пошуках архимандрит.
Практичне значення дослідження. Це дослідження може стати основою як для апології і популяризування глибинної християнської духовності, так і для міждисциплінарних досліджень християнського містичного життя порівняно з іншими виявами глибинних пошуків людського духу. Крім того, результати дослідження будуть корисними як у формуванні дисциплін, пов’язаних із вивченням православної богословської думки ХХ ст., так і для подальших досліджень сучасного православного богослов’я.
Особистий внесок здобувача. У ході праці над дисертаційним дослідженням були системно опрацьовані всі доступні на час написання тексти Софронія Сахарова. Також зібрані та проаналізовані всі доступні свідчення життя і творчості архимандрита Софронія.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дослідження виголошені на дев’яти конференціях:
VII Міжнародній науково-практичній конференції «Релігія і фундаментальна наука в добу глобалізації» (Львів, 20-21 березня 2015 р.), Науковій конференції філософського факультету Львівського національного
університету ім. І. Франка «Дні науки - 2015» (Львів, 14-15 травня 2015 р), «Релігія на шляху подолання конфліктів: жертовність, поразки, компроміси» (Львів, 15 квітня 2016 р.), Науковій конференції філософського факультету Львівського національного університету ім. І. Франка «Дні науки - 2016» (Львів, 11-12 травня 2016 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Філософія. Людина. Сучасність» (Вінниця, 4-5 квітня 2017 р.), XIX Міжнародній науково-практичній конференції «Релігія та глобальні виклики епохи: історичний досвід, реалії сьогодення, перспективи на майбутнє» (Львів, 28-29 квітня 2017 р.), XXXV Всеукраїнській науково- практичній інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку» (Переяслав-Хмельницький, 21 вересня 2017 р.), «Віра і розум: зустріч на порозі постсекулярного суспільства» (Харків, 9 листопада 2017 р.), ХХ Міжнародній науково-практичній конференції: «Культура діалогу та діалог культур: релігійні чинники в умовах пошуку порозуміння» (Львів, 27-28 квітня 2018 р.).
Публікації. Певні аспекти теми дисертації викладено в шести публікаціях у фахових наукових виданнях («Проблеми гуманітарних наук. Філософія», «Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Серія: Історичне релігієзнавство», «Актуальні проблеми філософії та соціології», «Перспективи»), одна - в іноземному («Vox patrum»).

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті виконаної роботи вперше в українській богословській думці здійснено комплексний аналіз праць Софронія Сахарова і зроблено спробу реконструкції його вчення про богопізнання.
Під час написання дисертації був проаналізований шлях формування світоглядної позиції, яка стала фундаментом подальшого розвитку вчення про богопізнання. Виявлено, що важливість прищепленої з дитинства побожності зі звичкою до молитви, малювання, яке привідкривало позитивну перспективу вічності, глибоко переживані жахи Першої світової війни, що дали поштовх до пережиття крихкості всього, що існує, захоплення східним містицизмом нехристиянського Сходу, де нівелюється поняття особи, - все це залишило слід у душі майбутнього архимандрита і тою чи тою мірою впливало на подальший розвиток його духовного життя.
У процесі дослідження теми виявлено суть головного екзистенційно- богословського виклику раннього періоду духовних пошуків, який полягав в усвідомленні неможливості примирення пантеїстичного світогляду з глибоко переживаним почуттям цінності людської особи. Внаслідок текстуального аналізу знайдено ідею, яка стала віссю, що зуміла зінтегрувати все. Вона ґрунтувалася на глибокому пережитті Заповіді Христа щодо любові Бога і ближнього, яке вело до переконання, що пізнання - це спілкування в акті любові, можливе лише між особами. Доведено, що глибоко пережиті Заповіді Христа щодо любові всіма своїми силами Бога та ближнього привели до розуміння Софронієм Сахаровим сутності пізнання, яке він ототожнював зі спілкуванням у бутті. Таке спілкування здійснюється в акті любові. Воно можливе лише тоді, коли і людина, і Бог є особами. Тому безособове буття - без сенсу, а любов - не просто емоція, а вияв самої суті богопізнання та богоспілкування. Усвідомлення цінності особи й можливість буттєвого спілкування у любові з Богом було тим поворотним моментом, який зробив можливим відкинення шляху пантеїстичного імперсонального містицизму нехристиянського Сходу й інтегрування усіх внутрішніх прагнень майбутнього архимандрита.
Після остаточного повороту у сторону християнського світосприйняття Сергій Сахаров, шукаючи ще глибшого розуміння містичного життя, стає членом монашої спільноти на горі Афон, де був огорнутий духовною атмосферою, що ґрунтувалася на святоотцівському передані. У дисертаційному дослідженні проаналізовано вплив святоотцівської спадщини на формування богословської думки архимандрита. Внаслідок текстологічного аналізу визначено тексти, які читав Софроній Сахаров. Серед авторів, на яких він часто покликається: Симеон Новий Богослов, Йоан Ліствичник, Ісаак Сирійський, Варсануфій Великий, Григорій Синайський, Макарій Єгипетський, Ігнатій Брянчанінов, Серафим Саровський, Теофан Затворник, Василій Великий, Йоан Златоустий, Діонісій Ареопагіт, Григорій Палама, Йоан Кронштадський, Ісихій Єрусалимський, Максим Ісповідник.
Виявлено, що для архимандрита Софронія серед найважливіших аскетичних письменників за глибиною пережитого досвіду та майстерністю його вираження в письмовій формі були Ісаак Сирійський і Макарій Єгипетський. Архимандрит покликається на Макарія Єгипетського, коли говорить про глибину містичного досвіду, про цінність людської душі, про те, що пристрасті не належать природі душі, а ввійшли в неї внаслідок переступу, про те, що ті, які не перейшли найтяжчих випробувань, нездатні до Царства Небесного.
Доведено, що серед найважливіших для Сахарова ідей Григорія Ніського були концепція єдиної людської природи й розуміння людини як образу й подоби Бога. Архимандрит покликається на ідею Григорія Ніського про те, що відразу вся повнота людської природи була сотворена Творцем. Під людиною, сотвореною у т. зв. першому створінні, розуміється ціла людська природа як колективна істота, зібрана немов би в одному тілі, яке охоплює все людство, усіх окремих людей у всій історії, як їх одночасно бачить Бог, у Якому немає ні минулого, ні майбутнього. Розуміння Софронієм Сахаровим феномена єдиної людини привідкриває завісу над явищем молитви Силуана за всього Адама, за ціле людство. Факт існування однієї людської природи, яка в певний момент була створена Богом, робить можливим те, що кожний за змістом свого життя може уподібнитися першій людині - стати Адамом. Важливість для богословської антропології інтерпретації Софронієм Сахаровим розуміння богообразності й богоподібності людини підтверджується тим, що він часто говорив про образ та подобу Бога у промовах останніх років життя. Архимандрит у поясненні поняття образу й подоби Бога покликається на твір Г ригорія Ніського «Про устрій людини». Останній вбачав подібність людини з Богом не тільки у статичних ознаках людини, а й у можливості безгрішного досконалого життя, яке є наслідуванням Бога. Архимандрит наголошує, що саме ідея повної, а не часткової богоподібності, - підвалина християнської антропології. У розумінні Софронія Сахарова «образ та подоба» охоплює цілу людину у всій її цілісності, при чому «образ буття» - найбільш відповідне тлумачення цього поняття, оскільки обіймає усю людину.
Виявлено вплив Йоана Ліствичника - його «Ліствицю» Софроній Сахаров називає одним із найгеніальніших аскетичних творів. Він покликається на цього автора, коли говорить про три відречення від світу, цінність людської душі, плоди пам’яті про смерть. Оскільки тема «стояння на межі відчаю» займає важливе місце в духовному житті як в архимандрита, так і Силуана, то потрібно особливо виділити його покликання на розділ «Ліствиці», де описана темниця, у якій перебували каянники. Він згадує про це, коли говорить про «стояння на межі відчаю» від усвідомлення гріховності та відходу від Господа.
Доведено близькість богословських ідей Максима Ісповідника для Софронія Сахарова. Архимандрит наголошує на надзвичайно гострому інтелекті та гострій інтуїції Максима Ісповідника. Щоби виразити стан людини, яка відійшла від дочасного й повністю вже живе вічним життям, архимандрит покликається на слова Максима Ісповідника щодо постаті Мелхиседека, який був без батька, без матері, без родоводу, що не мав ні початку днів, ні кінця життя. Для архимандрита дуже важливе твердження Максима Ісповідника про те, що людина стає по благодаті тим, чим Бог є по природі. У питанні розуміння абсолютної досконалості, вибираючи між ідеєю безмежного сходження та ідеєю закінчення руху по драбині досконалості в момент досягнення кінцевого пункту такого руху, архимандрит слідом за Максимом Ісповідником схиляється до останнього варіанта. Подібне й бачення Церкви. У Максима Ісповідника богоподібність Церкви виявляється в тому, що вона незлитно об’єднує в собі різних своїх членів і є об’єднувальною силою для вірних, як Бог - для всього творіння. Софроній Сахаров наголошує на антиномічності Церкви, що виявляється в одночасному поєднанні подібності й відмінності. Як у Божому бутті є особа, сутність та дія, так і в Церкві - особи, природа й дії. І як кожна іпостась у Пресвятій Тройці носить усю повноту Божого буття, так кожна людська іпостась при досягненні реалізації буде носієм повноти боголюдського буття.
Виявлено, що містичний досвід архимандрита подібний до досвіду Симеона Нового Богослова, особливо це стосується досвідчення Божественного світла. Архимандрит покликається на Симеона Нового Богослова у випадках, коли наголошує на важливості чистоти ума для справжнього богослов’я; коли пише про поділ молитви на види, запропонований Симеоном; коли аналізує поняття «душевного» та «духовного», то зазначає, що Симеон називає духовним того, кого водить Святий Дух. Найважливішою ідеєю, яка належить Серафимові Саровському і мала велике значення для архимандрита Софронія, була ідея про осягнення благодаті Святого Духа.
У дослідженні доведено виняткову роль Силуана Афонського, який для Софронія Сахарова став духовним провідником і живим прикладом досвіду богопізнання й осягнення Святого Духа, про який свідчили Отці Церкви. Архимандрит Софроній вважав Силуана «найбільшим явищем» свого життя.
Особистість Силуана вражала Софронія Сахарова вже від початку монашого життя. З перших же днів знайомства душа майбутнього архимандрита благоговіла перед старцем більше, ніж перед будь-ким іншим, кого він знав, і завжди якось особливо упокорювалась у його присутності. У кінці ж життя він вважав себе лише посередником між Силуаном та співбратами свого монастиря. Саме цей неосвічений старець зумів знайти відповіді на глибокі екзистенційні питання Сахарова, на які не змогла відповісти богословська еліта Парижа. Саме він був монахом, який пізнав духовне життя, ймовірно, до останніх, доступних на землі, сходинок. Саме Силуан зумів осягнути дари Святого Духа, про що говорив Серафим Саровський; саме Силуан зі сльозами молився за Адама - ту «єдину людину» Григорія Ніського. Саме цей старець, за словами архимандрита Софронія, був іконою-іпостассю, з якої він «малював» таємницю людської іпостасі - одного з найважливіших понять своєї богословської думки. Вплив Силуана простежується у богословському розумінні архимандритом поняття особи, феномена Христоподібного смирення, потреби молитви за цілий світ, у наголошенні на пневматологічному вимірі, формуванні одного з внутрішніх критеріїв правдивості містичного досвіду - любові до ворогів.
Досліджено екзистенційно-аскетичний вимір духовного досвіду преподобного Силуана Афонського. Головну увагу зосереджено на його тезі про те, щоби тримати ум в аді й не падати у відчай. Виявлено, що пережиття аду та надії на Боже милосердя було тим, що об’єднувало духовний досвід Сахарова й Силуана та стало головною причиною їхнього близького духовного спілкування. Доведено, що порада тримати ум в аді й не впадати у відчай була пов’язана з глибоко пережитим екзистенційним досвідом людської гріховності, вічної загибелі та явлінням живого Христа на вечірній опісля. Саме в цьому явлінні Христос передав Силуанові свідомість Божественного смирення та любові, якими володів лише Він як Бог і людина. Слова Христа про тримання ума в аді без втрати надії показали шлях, яким можна наблизитися до пізнаного раніше Божого смирення.
Доведено, що архимандрит Софроній розвиває та поглиблює вчення про вищий тип смирення. Він доходить висновку, що Христос не лише мав у Собі цей вищий тип смирення немов невід’ємний атрибут, але постійно виявляв його в щоденному житті. Софроній Сахаров наголошує, що перша дія Божої благодаті полягає не в тому, щоби бачити Царство Боже, а у тому, щоб пережити свій віддалений від Бога стан, свою зіпсуту гріхом природу. Архимандрит Софроній виділяє дві найважливіші пристрасті - тілесні пристрасті та гордість. Якщо перші долаються контролем над помислами, то для протидії гордості цього недостатньо. Потрібна ще радикальніша дія, яка могла би впливати на джерело гріховності - саме на гордовите переконання можливості осягнення екзистенційної досконалості без Бога. Головне джерело - саме гордість, і у внутрішньому діалозі Силуана з Богом від Господа прийшла відповідь, що гордовиті завжди страждають від бісівських нападів, і причина криється у спорідненості гордої душі з відпалими духами, а смиренної - з Господом. Хто не має постійної покаянної свідомості, той не може встояти в покорі, бо злі духи горді, вони й навіюють гордість, а Господь своїм станом покірної свідомості, який передав Силуанові, навчає смиренності, покори та любові, через що душа одержує спокій. Тому порада тримати ум в аді і не падати у відчай стала головним методом сходження до найвищих сходинок християнської досконалості, перетворилась на духовну вправу, для виконання якої був задіяний весь попередній досвід богоспілкування Силуана.
У контексті дослідження теми порушено питання про певне протистояння в інтерпретації акцентів поради «тримати ум в аді і не падати у відчай». Якщо, з одного боку, наголошується на важливості тримання ума в аді, перестерігаючи перед передчасним бажанням високих молитовних станів, то з другого - Софроній Сахаров акцентує увагу на не паданні у відчай, зазначаючи, що Силуан і так тримав ум в аді. Вирішення цього протистояння здійснюється в межах концепції існування різних типів східнохристиянської духовності. Якщо для першого типу притаманний наголос на виправленні й очищенні гріховних нахилів особи, яке здійснюється через набування страху Божого, виконання Заповідей Божих, які стосуються різноманітних заборон тощо, то у другому увага зосереджена на вдосконаленні всього того доброго, що є в людині, - набування християнської любові, надії на Боже милосердя. Ці два типи духовності потрібно розглядати не антагоністично, а як взаємодоповнювальні.
У дисертаційному дослідженні проаналізовані онтологічні передумови богопізнання як їх розумів архимандрит Софроній. Розглянуто роль головних учасників особового процесу богопізнання - Бога та людини. Досліджено місце кожної з осіб Пресвятої Тройці у боголюдській динаміці взаємин в інтерпретації архимандрита. Доведено, що духовне життя Софронія Сахарова тісно пов’язане з особовим виміром Пресвятої Тройці - він не просто звертався до Бога, але його увага спрямована до конкретних осіб. Архимандрит вважав, що догмати про Превяту Тройцю та воплочення Бога Слова найважливіші для віри. Він виділяв Символ віри Атанасія Александрійського як один із найдосконаліших виражень вчення про Пресвяту Тройцю. Християнський догмат про три Божі особи став для Софронія Сахарова наче матрицею сприйняття структури богопізнання. Воно уможливлюється лише внаслідок існування своєрідної логіки християнського буття, де Троїчний Бог стає доступним для пізнання завдяки енергії- благодаті. Для Сахарова сильне екзистенційне значення мало те, що таїнство Пресвятої Тройці - не абстракція, а буттєва реальність. Доказано, що наголошення на важливості екзистенційності, яка виникає у процесі зустрічі людини й Бога, - фундаментальна ознака богопізнання в архимандрита.
Розглянуто систему антиномій троїчного богослов’я, які виділяє архимандрит Софроній. Головна з яких та, що сутність та особа-іпостась абсолютно ідентичні й одночасно зовсім відмінні. Наступна стосується відносин між особами Пресвятої Тройці, де між іпостасями є досконала ідентичність, яка не порушує неповторності. Важлива антиномія - співвідношення між сутністю та енергією. Божественне буття абсолютно актуалізоване й не має у собі жодних ще нереалізованих потенцій, тому Софроній Сахаров говорить про чисту дію, яка виражає сутність, ідентична їй, і водночас дія не змішується із нею. Сутність непізнавана для творіння, проте через енергію Бог стає доступним для пізнання. Архимандрит Софроній вживає термін «над-сутнісний» (0perousiOthj), наголошуючи на абсолютній трансцендентності сутності Бога. Саме завдяки енергії Божества можливо буттєво пізнати Бога. Цю енергію Софроній Сахаров називає благодаттю. Внаслідок її тісного поєднання з людською сотвореною природою вона все одно залишається незмішаною - несотворене не стає сотвореним або сотворене - несотвореним. Доведено, що визнання існування антиномій не приводить архимандрита до ідеалізації апофатичного богослов’я. Софроній Сахаров бачить небезпеку цього шляху богопізнання - ставити непізнаваність Бога на найвищу сходинку, знання «мороку незнання» - вище над досвідом «нетварного Світла». Він наголошує, що таке знання швидше інтелектуальне та філософське, ніж таке, яке осягають завдяки благодаті.
Під час текстуального аналізу виявлено, що для Софронія Сахарова христологічний вимір займав центральне місце. Пізнання Бога стає можливим лише через Христа у Святому Дусі. Доказано, що для архимандрита дуже важливим був феномен свідомості Христа, засвоєння якої стало головним шляхом обоження. Це засвоєння починається з віри в Божество Христа, яке приводить до пізнання своєї гріховності і, зрештою, до вершини - Гетсиманської свідомості Христа, тісно пов’язаної з явищем кенозису. У цьому контексті проаналізовано розуміння кенозису в богословській думці Сергія Булгакова, яке стало важливою основою в осмисленні особистого кенотичного духовного досвіду о. Софронієм. Доказано, що архимандрит запропонував свою модель кенотичного богослов’я у формі перевернутої піраміди, де внизу на вершині перебуває Христос. Що ближче людина до Христа, то більшого умалення зазнає у своєму житті, наближаючись до Нього в кенотичній любові. Це умалення в
Божій любові відкриває подвижникові дар молитви за цілий світ, подібної до Гетсиманської молитви Господа. Архимандрит Софроній переконаний, що екзистенційне розуміння кенотичної любові Христа, її співпереживання - головний та єдиний шлях до обоження. Визначено, що особистий кенотичний вимір у Софронія Сахарова також пов’язаний із феноменом «метафізичного болю», що став лейтмотивом усього його життя. Доказано, що витоки цього явища криються в усвідомленні контрасту між святістю покірного Бога з одного боку і гріховної темряви людської душі - з другого. Очищення можливе лише через глибоке покаяння, яке є даром людині через Гетсиманську молитву, смерть на Голготі та Воскресіння Христа.
Розкрито розуміння Софронієм Сахаровим метакосмічного виміру слідування за Христом, доказано що свідомість такої особи розширюється до свідомості все-людини, яка починає бачити не лише своє обмежене особисте буття, а й з любов’ю обіймати буття інших людей. Як Ісус Христос став над- космічним, так і людина, уподібнюючись Христові, Його силою, може перемогти космос та стати над-космічною і богом. Пізнання Христа також відкриває глибше розуміння Христового внутрішньо екзистенційного виміру, який тісно пов’язаний із Його відносинами з особами Пресвятої Тройці. Внутрішній устрій, який утворюється в людині у процесі слідуванням за Христом, приводить до способу пізнання, який у подальшому відіграватиме важливу роль у підході архимандрита до вирішення проблеми богопізнання. Такий спосіб пізнання - екзистенційно-містичний.
Доведено, що попри розуміння важливої ролі Христа для внутрішньоекзистенційного виміру людини в архимандрита сильно розвинуте розуміння принципу монархії Отця. Також ідея про пізнання Святим Духом, яка проходить червоною лінією крізь богомислення Силуана, займає важливе місце в богослов’ї Софронія Сахарова. Адже, за словами Силуана, скільки б людина не вчилася, все одно для неї неможливо пізнати Господа, якщо вона не житиме за Його Заповідям, бо Господь пізнається не наукою, а Святим Духом. Саме Святий Дух - головний учитель у пізнанні
Бога. Коли Він торкається серця людини, то розкриває його до безмежності й відкриває те, що неможливо помислити. Софроній Сахаров наголошує, на існуванні здібності, за допомогою якої людина дізнається про доторкання до неї Духа, саме вона стане зв’язковою ланкою у розумінні архимандрита таїнства богопізнання. Доведено, що любов як дар Святого Духа має визначальне значення для його розуміння проблеми богопізнання, адже Софроній Сахаров наголошує на буттєвому поєднанні з Богом любові, яке передбачає гармонійне поєднання двох воль - Бога й людини, що здійснюється у стані любові.
Розкрито антропологічну проблематику, зокрема проаналізовано підставові джерела, які впливали на формування вчення про людину в богомисленні архимандрита. Доказано, що персоналістичний підхід в антропології Софронія Сахарова закорінений ще в ранньому екзистенційному пережитті цінності людської особовості. Будучи вже зрілим християнином, маючи неабиякий аскетичний та містичний досвід, він зумів розвинути й поглибити розуміння значення глибини іпостасі. Архимандрит Софроній використовує латинський термін персона (persona), який відповідає патристичному - іпостась (0pOst©sij). Персона - це таємниця, яку можна пізнати лише екзистенційно-інтуїтивним досвідом, а не за допомогою логічно-розумових конструкцій. Софроній Сахаров вважає виникнення принципу персони найвизначнішою подією у сотворені світу. Існує відмінність між термінами «персона» й «індивідуум» - їхні значення діаметрально протилежні. Поняття індивідуума пов’язане з обмеженістю, і таке розуміння особовості як індивідуальності властиве для феномена відкидання персональності як обмежувального принципу в божественному абсолюті в парадигмі нехристиянського містицизму Сходу, яка певний час захоплювала Сергія Сахарова. Якщо індивідуум характеризується наявністю егоїзму з усіма його пристрастями, то для персони дано здатність наслідувати Божественний спосіб буття. Вона, будучи єдиною і неповторною, покликана обійняти в полум’ї Христової любові все творіння, а собор персон - світло для світу та сіль землі. Аналізуючи процес формування концепції персони в Сахарова, зроблено висновок, що цінність іпостасного начала була відкрита спочатку щодо Триіпостасного Бога і лише опісля перенесена на людину як образ та подобу Тройці. Ісус Христос - воплочена правда про людську іпостасність, зразок й ідеал для трансцедентування людської особистості. Розкрито розуміння Софонієм Сахаровим ідеалу буття людських іпостасей. Доказано, що вершина справжнього іпостасного буття людини - це буття людських іпостасей у любові в єдиній людській природі за образом буття Божих іпостасей у Божій природі. Людина покликана воіпостазувати цілу людську природу з усіма її властивостями.
У результаті аналізу творів Софронія Сахарова визначено, що проблема богопізнання займає центральне місце його духовного шляху та богословлення. Найважливіший критерій якості життя полягає саме в мірі пізнання передовсім «Першої та Останньої Істини». Опосередковано про важливість богопізнання для архимандрита свідчить і назва його головного твору - «Бачити Бога як Він є». Досліджуючи вчення Сахарова про богопізнання, виділено три важливі елементи цього процесу: 1) ініціатива у процесі богопізнання походить від Бога; 2) духовно-аскетичне життя - відповідь людини на Божу ініціативу; 3) переосмислення здобутого багаторічного досвіду боголюдського діалогу та формування кінцевої світоглядної системи.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано інтерпретацію о. Софронієм загальнолюдського й філософсько-богословського фундаменту богопізнання. Доказано існування вертикальної та горизонтальної площини цієї інтерпретації. Перша пов’язана з феноменом богоявління людині в історичному зрізі, а друга - з явищем акумуляції загальноцерковного буттєвого досвіду пізнання Бога-Тройці, який не є наслідком психологічного стану чи філософського роздумування, а реальною зустріччю із фактом буття іпостасей Бога, незалежним від нашої свідомості.
Аналізуючи історичну канву богослов’я богоявлення і його значення для богопізнання, доведено тяглість цього процесу з поступовою зміною міри та якості динаміки пізнання Бога. У гносеологічній складовій цього тривалого історичного процесу виділено чотири головні елементи: 1) від початку людина у своєму пошуку знання Бога все більше усвідомлювала існування вищої істоти і лише з часом людський дух відкривав усе нові й нові Його атрибути; 2) пізнання Бога у старозавітній парадигмі не виходило за межі одноіпостасного Бога, і хоча там наявні згадки про Слово й Дух Божий, проте ці поняття означують радше Божественні енергії, а не іпостасі Тройці; 3) перехід на якісно інший рівень розуміння того, ким Бог є, пов’язаний із богоявленням Мойсею (на цьому архимандрит особливо наголошує, оскільки на горі Синай людству вперше Бог відкривався як особа, яка вічно існує); 4) незбагненна глибина можливостей щодо богопізнання відкривається лише з настанням періоду Нового Завіту; 5) прихід Христа (Боговоплочення) не просто об’явив тайну Пресвятої Тройці, а й уможливив повноцінні персонально-буттєві відносини людини з Богом, які були неможливими у старозавітну епоху.
У ході дослідження спостережено, що визначальний момент у вченні Сахарова про богопізнання - це персональна відкритість до реальності того незбагненного Божественного буття, яке постає перед свідомістю, якою б реальність не була. Онтологічна сутність людини уможливлює інтуїтивне сприйняття факту зустрічі з Богом. Наслідок цієї зустрічі - подія, яка відрізняється від будь-якого емпіричного досвіду. Софроній Сахаров наголошує, що зустріч і боголюдський діалог супроводжуються сильним внутрішнім переконанням у правдивості досвіду та перевершують межі можливостей людської уяви. Для верифікації факту богопізнання і досвіду його пережиття потрібні зовнішні критерії, серед яких о. Софроній виділяє:
1) Святе Письмо; 2) аскетичні писання святих; 3) жива людина - свідок подібного досвіду.
Виявлено, що для архимандрита одним із найважливіших виявів Божої ініціативи було Боже слово. Доведено, що з ним безпосередньо та живо пов’язаний важливий для Сахарова феномен віри. Для нього вона - перший крок на шляху до богопізнання. Щобільше, для о. Софронія будь-яке пізнання починається з віри і потім перевіряється досвідом. У процесі аналізу бачимо, що віра - одночасно й сила-енергія, яка сходить від Бога, й інтуїція людського духу, що виходить за межі дискурсивного роздумування. Вона може загорітися у серці без попереднього логічного роздумування, є даром Святого Духа і її можна втратити внаслідок гріховного життя. Архимандрит Софроній особливо наголошує на вірі як дарі Святого Духа, який можна втратити через співучасть у гріху.
Розглянуто аскетичний шлях до богопізнання, як відповідь людини на Боже запрошення до спілкування. І доведено, що Софроній Сахаров визнавав практичне християнське життя необхідною передумовою богопізнання. Зберігання заповідей веде до здобуття інтуїції, яка дає змогу пізнавати Бога. Архимандрит наголошує, що вихідний момент аскетичного шляху - намагання трансформації людського духа відповідно до тієї реальності, яку він хоче сприйняти. Сутність аскетичного шляху полягає в оберіганні серця за допомогою внутрішньої уваги ума від будь-якого стороннього помислу, щоби, залишаючись неушкодженим від ворожого навіювання, осягнути перебування перед Богом у чистій молитві. Практична реалізація правильної молитви опирається на теоретичне вчення Софронія Сахарова про чотири види уяви та три способи молитви. Він розглядає три способи молитви у співвідношенні до трьох етапів розвитку духу людини, які визначаються рухом ума назовні, поверненням до самого себе і через внутрішню людину рухом до Бога. Причому в першому типі домінує уява, у другому - роздумування, а у третьому - споглядання.
Особлива увага була звернута на дослідження розуміння Софронієм Сахаровим Ісусової молитви. Наголошено, що вона була головною частиною його молитви протягом дня. У його монастирі нею молилися зранку замість утрені та ввечері замість вечірнього богослужіння. Догматичною основою цієї молитви архимандрит вважав слова Христа про те, що все, щоб не попросили в Його ім’я, буде отримано в Отця. Виявлено існування прогресу у практиці Ісусової молитви, який характеризується п’ятьма етапами: 1) усна - вимовляється устами із зосередженням уваги на молитві; 2) умна - лише за допомогою ума; 3) умово-сердечна - після поєднання ума зі серцем, ум зі середини серця промовляє молитву; 4) самодвижна - сама промовляється всередині серця, притягуючи туди ум; на цьому етапі, молитва стає немов другою природою, природною реакцією на будь-яке явище чи в духовній сфері: світло або темряву, явління святих ангелів чи демонічних сил; чи у звичайному щоденному житті, зустрічаючи радість і смуток або будь-які обставини життя; 5) благодатна - найвища, на якій стає можливим богопізнання, подібна до дії ніжного полум’я всередині, супроводжується пережиттям Божої любові, також можуть бути духовні споглядання, зокрема видіння Божого світла.
Виявлено, що спосіб сприйняття Бога в духовно-богословському досвіді Софронія Сахарова пов’язаний із феноменом, який можна назвати «теологічно-трансцендентним поворотом у пізнанні». Суть його полягає в тому, що головна роль у побудові реальності пізнання Бога відводиться категоріям, які відкриває сам Бог. Не людина форматує реальність згідно зі своїми розумовими категоріями й уявленнями, а навпаки - спочатку вона одержує ці категорії від Бога, і лише тоді, керуючись ними, долучається до процесу богопізнання.
Проаналізовано підхід Сахарова до питання співвідношення містичного досвіду Божественного світла із зовнішньо подібними до нього феноменами. Доведено, що, маючи глибинний досвід богопізнання, архимандрит Софроній зміг дати аскетично правильну оцінку феноменам, які неможливо оцінити, не маючи такого. Він класифікує кілька видів досвіду світла, подібних до видіння Божественного, зокрема світло мистецького натхнення, світло наукового пізнання, світло філософського споглядання, природне світло людського розуму та особливий вид світла, пов’язаний із духами неприязні. Останній виявляється внаслідок того, що в результаті гріхопадіння богоподібний ум людини, хворий на гордість і фантазування, стає піддатливим на ворожі навіювання противних для людини сил. Натомість архимандрит Софроній подає головні ознаки правдивого Божого світла: 1) глибоке персональне пережиття присутності Божої благодаті;
2) любов до ворогів; 3) віра в божество Ісуса Христа. У досліджені окремо наголошено на переосмисленні й інтерпретації Сахаровим імперсональної містики нехристиянського Сходу. Доведено, що практикування такої аскетики приводить до переконання в існування автономного божественного начала в людині, що веде до тенденції самообоження, яке для християнського світогляду - ознака падіння, а не досконалості.
Проаналізовано спосіб вирішення Софронієм Сахаровим проблеми співвідношення віри й розуму. Отець Софроній важливого значення надавав академічному богослов’ю, наголошуючи, що замало мати лише плоди молитовного подвигу без інтелектуального осмислення цього містичного досвіду. Для Сахарова віра й розум лише разом відкривають повноцінний шлях до богопізнання. Продовження цього підходу - наголошення на важливості феномена, який архимандрит називає «догматичною свідомістю». Її формування здійснюється упродовж довгих років важкої духовної праці та довершується лише після десятиліть інтенсивного аскетичного подвигу.
Аналізуючи феномен вершини богопізнання, виявлено, що, на переконання Софронія Сахарова, довгі роки праведного християнського життя приводять до того, що подвижник стає людиною однієї ідеї. Так ідея смирення та життя в любові у преподобного Силуана приводить до подолання меж буденного людського буття, а вже його учень о. Софроній наголошує на ідеї вогню Гетсиманської молитви як співстражданні всьому сотвореному світу. Християнин стає носієм усього людства: і того, що вже було, і того, що ще буде, у любові через Христа, обіймаючи Його.
Головний висновок дисертаційного дослідження той, що вирішення проблеми богопізнання Софроній Сахаров здійснює в контексті християнського персоналістичного екзистенціалізму. Головні ідеї його підходу такі:
1) підступ до богопізнання неможливий без екзистенційної відкритості до реальності, яка постає перед свідомістю, якою би та не була;
2) правильне сприйняття богопізнання передбачає свідомість важливості онтологічного виміру того, що відбувається під час пізнання Бога. Пережиття під час богопізнання - це не психологічні емоції, а частина онтологічної Божої реальності, яка дотикає людину, трансформуючи її;
3) поза вірою у божество Христа неможливе правдиве пізнання Бога;
4) богопізнання завжди пов’язане з кенозисом, де людина уподібнюється до Христового страждання й умалення. Зовнішні та внутрішні обставини постають проти неї. У терпінні послідовник Христа поступово стає здатним осягнути Його свідомість - аж до Гетсиманської молитви в любові за цілий світ;
5) пізнання Бога відбувається в межах категорій, які відкриває сам Бог. Людина лише після осягнення їх в інтуїтивному досвіді може брати участь у богопізнанні. Тому о. Софроній завжди наголошує на важливості етико- практичної площини християнського життя, бо лише праведна людина здатна вмістити божественні категорії богопізнання;
6) динамічна реальність пізнання Бога позбавлена суб’єктивно- об’єктивних відносин. Богопізнання - це одночасно богоспілкуванням Божих Осіб та особи людини в любові настільки, що спонукає Софронія Сахарова говорити про спільність буття Бога й людини;
7) внутрішні ознаки правдивого пізнання Бога - виняткова внутрішня самоочевидність правдивості переживаного досвіду, глибоке пережиття присутності Божої благодаті, любов до ворогів і віра в божество Ісуса Христа;
8) зовнішні критерії, за допомогою яких верифікується досвід пізнання Бога, - Святе Письмо, аскетичні писання святих і жива людина, яка мала подібний досвід;
результат справжнього богопізнання - формування живої догматичної свідомості, яка комплексно інтегрує досвід віри й розуму і звершується лише після десятиліть боговгодного життя