ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА СПАДЩИНА С. ОРІХОВСЬКОГО:ФЕНОМЕН ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ПРАВООХОРОНЦЯ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1
ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДОЛОГІЇ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 11

1.1. Літературна та джерельна основа наукової розвідки 11
1.1.1. Історична та біографічна література 11
1.1.2. Правові та нормативно-правові джерела 23
1.1.3. Наукові розробки фахівців філософії права 32
1.2. Методологія дослідження Оріховіани 38
Висновки до розділу 1 51

РОЗДІЛ 2
ФІЛОСОФІЯ ПРАВА С. ОРІХОВСЬКОГО-РОКСОЛАНА 53

2.1. Домінуючі інтенції філософсько-правової думки Західної Європи
в добу С. Оріховського 53
2.2. Інтеріоризація С. Оріховського та оптимум його правової спадщини 71
2.3. Прогресивний розвиток Роксоланом філософсько-правових поглядів
на державу та право 92
Висновки до розділу 2 115

РОЗДІЛ 3
РЕНЕСАНСНИЙ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ФУНДАМЕНТ
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ПРАВООХОРОНЦЯ 117

3.1. Експлікація проблем професійного становлення особи правоохоронця в алегоричній інтерпретації правових поглядів С. Оріховського 117
3.2. Проекція філософії права Роксолана на площину сучасного
процесу державотворення в Україні 144
3.3. Аксіологія філософсько-правової спадщини С. Оріховського для теорії та практики формування сучасного правоохоронця-професіонала 161
Висновки до розділу 3 174

ВИСНОВКИ 176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181

ДОДАТКИ 213
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Європейський контекст цивілізованого розвитку обумовив динамічні перетворення у сучасному українському суспільстві. Однак започатковані трансформаційні процеси в усіх сферах життя вітчизняного соціуму, впровадження світових стандартів у практику державотворення, орієнтація внутрішньої та зовнішньої політики на антропоцентричні цінності вимагають докладного наукового обґрунтування, з’ясування історичних витоків їх формування, прогнозування результатів втілення, а також виокремлення тих проблемних аспектів, які потребують посиленої уваги і науковців, і практиків.
З огляду на те, що система правоохоронних органів України також є суб’єктом активних прогресивних перетворень, перелік проблемних тем, які є особливо актуальними в умовах сьогодення, можна доповнити питанням професіоналізації правоохоронців. Значне омолодження кадрового ресурсу, відсутність оптимальних матеріально-технічних та морально-психологічних умов адаптації молодих спеціалістів у практичних органах, недостатньо розвинутий менеджмент у правоохоронній системі, недосконале нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності, втрата довіри населення до захисників правопорядку негативно впливають на механізм формування правоохоронців-професіоналів. Через дефіцит висококваліфікованого персоналу руйнується фундамент результативного та ефективного функціонування правоохоронних органів, уповільнюється впровадження прогресивних реформ, ускладнюється механізм захисту прав та свобод людини, виникає загроза національним інтересам та безпеці.
Осторонь окреслених проблем не може залишатися філософія права, яка повинна виконувати функцію методологічного підґрунтя усіх без винятку декларованих перетворень. Малодослідженим є вітчизняний філософсько-правовий спадок, який містить вагомий потенціал праксеологічного змісту, зокрема особливої уваги заслуговує філософія права та держави Станіслава Оріховського-Роксолана, а також погляди ренесансного мислителя, дотичні до проблеми професіоналізації правоохоронців.
Отже, вибір напряму наукового дослідження зумовлений низкою чинників, які актуалізують його значення.
Джерельний фундамент дисертації сформували праці, присвячені філософсько-правовій проблематиці, зокрема С. Алексєєва, Л. Байрачної, О. Грищук, С. Гусарєва, О. Данильяна, Ю. Заніка, В. Ільїна, А. Козловського, М. Козюбри, М. Костицького, О. Литвинова, С. Максимова, Ю. Оборотова, Л. Петрової, С. Рабіновича, С. Сливки, О. Тихомирова, І. Усенка, Р. Циппеліуса, В. Шаповала, Ю. Шемшученка та ін.
Особливості еволюції ренесансно-реформаційних тенденцій на західноєвропейському та вітчизняному ґрунті досліджували В. Бубенщиков, В. Дятлов, М. Кашуба, П. Кралюк, В. Нічик, І. Паславський, Д. Себайн, Т. Торсон, В. Ціватий, Н. Яковенко тощо.
Вагомий внесок у біографічне дослідження постаті С. Оріховського та аналізу його правових концепцій здійснили Д. Вирський, М. Гуренко, С. Злупко, В. Литвинов, І. Магновський, М. Макарець, Є. Мануляк, О. Мироненко, І. Огородник, В. Олейников, М. Самбор, П. Сас, Я. Стратій та ін.
Ґрунтовність дисертаційного дослідження забезпечили праці, присвячені проблемі правоохоронної діяльності, правоохоронних органів та правоохоронних функцій. Серед вчених, які займалися науковими розробками у цій галузі, слід назвати В. Коваленка, С. Лихову, М. Мельника, П. Онопенка, В. Осадчого, Т. Пікулю, С. Решетняка, О. Тюріну, М. Хавронюка, В. Щербатих тощо.
Аналізу окремих аспектів феномена професіоналізму правоохоронця присвячено праці О. Бандурки, Л. Гончаренка, Я. Кондратьєва, Ю. Кравченка, В. Лапшиної, Н. Матюхіної, О. Музичука, С. Пєткова, Л. Терещенка, А. Токарської, І. Шопіної, М. Штангрета, О. Ярмиша та ін.
Проте необхідно відзначити, що монографічні праці чи дисертаційні дослідження, які б комплексно висвітлювали проблеми професіоналізації працівників правоохоронних органів у контексті філософсько-правової спадщини С. Оріховського, на даний час відсутні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до пп. 5.1, 5.2, 5.3. наказу МВС України “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років” від 5 липня 2004 р. № 755. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ за напрямом “Проблеми наукового забезпечення професійної діяльності органів внутрішніх справ в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні” (державний реєстраційний № 0106U003639).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування значення творчої спадщини С. Оріховського для розвитку української та західноєвропейської філософсько-правової думки, а також комплексна дескрипція феномена професіоналізму сучасного правоохоронця у контексті правових філософем мислителя.
Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:
- окреслити панівні тенденції розвитку філософсько-правової думки Західної Європи XV – XVI ст., а також дослідити особливості еволюції ренесансно-реформаційних віянь на теренах українських земель;
- висвітлити середовище інтеріоризації С. Оріховського, тобто об’єктивні та суб’єктивні чинники, які вплинули на формування правової свідомості мислителя;
- обґрунтувати прогресивність філософсько-правових ідей С. Оріховського і з’ясувати його вплив на формування світової та української філософії права;
- розглянути сучасні підходи до розуміння поняття, системи та механізму формування феномена професіоналізму правоохоронців;
- спроектувати філософію права та держави С. Оріховського-Роксолана на площину сучасного українського державотворення;
- інтегрувати й проаналізувати філософсько-правові ідеї С. Оріховського, які мають практичну цінність для професіоналізації кадрового потенціалу правоохоронних органів України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері правоохоронної діяльності, а також уся філософсько-правова спадщина С. Оріховського-Роксолана.
Предмет дослідження – система феномена професіоналізму працівника правоохоронного органу в контексті філософсько-правових концепцій С. Оріховського.
Методи дослідження. Конгломерат методологічних засад пізнання, аналізу, інтерпретації та проекції поглядів Роксолана утворюють принципи світоглядного плюралізму, гуманізму та орієнтації на загальнолюдські цінності (антропоцентризму), багатоаспектності, об’єктивності, поліперспективності історії, взаємозв’язку теорії та практики. Крім цього, наукову розвідку Оріховіани конструювали системний (структурний та функціональний), компаративний, герменевтичний, інтердисциплінарний, генетичний, логіко-семантичний підходи, а також підхід контекстуалізації та комплекс логічних методів.
За допомогою компаративного підходу було здійснено порівняння еволюції ренесансно-реформаційних тенденцій у країнах Західної Європи та в Україні, зіставлення філософсько-правових поглядів С. Оріховського та результатів останніх досліджень у галузях акмеології, психології, теорії управління, військової педагогіки тощо (підрозділи 2.1, 2.2, 3.3.). Використання методу контекстуалізації дозволило врахувати вплив історико-соціальних та політико-ідеологічних чинників на зміст філософсько-правової спадщини С. Оріховського (підрозділи 2.2, 2.3.). Системний метод наукового дослідження було використано при аналізі феномена професіоналізму правоохоронців, проекції поглядів С. Оріховського на умови сьогодення (підрозділи 3.1, 3.2.). Суттєвим є акцент на інтердисциплінарності дослідження філософсько-правової спадщини С. Оріховського, оскільки застосування цього методологічного підходу продукувало точку перетину понад п’ятнадцяти різних галузей наукового знання і сприяло комплексному аналізу обраної проблеми (підрозділи 2.1, 2.2, 3.3.). Застосування герменевтичного методу дослідження створило можливості алегорично інтерпретувати поради С. Оріховського, адресовані правителеві, як інструкції професіоналізації сучасного правоохоронця (підрозділ 3.3.). Застосування генетичного підходу особливою мірою виразилося при визначенні рівня адаптації у нормах чинної Конституції філософсько-правових ідей мислителя епохи Відродження (підрозділ 3.2.). Логіко-семантичний метод використовувався при уточненні категоріального апарату у сфері професіоналізації правоохоронних органів (підрозділ 3.1.). Логічні методи було використано при формулюванні висновків. Пропонований перелік методологічного інструментарію не є вичерпним. Його докладний аналіз здійснено в дисертації (підрозділ 1.2.).
Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дало змогу сформувати висновки про прогресивність філософсько-правових поглядів С. Оріховського, а також доповнити й систематизувати теоретичні положення про механізм професіоналізації правоохоронця нової генерації.
Зокрема вперше:
- досліджено систему феномена професіоналізму правоохоронця крізь призму акмеологічного аспекту філософії права та держави С. Оріховського;
- з’ясовано рівень адаптації філософсько-правових поглядів С. Оріховського у чинних положеннях Конституції України і таким чином проектовано інтелектуальний потенціал філософії права вітчизняного мислителя епохи Відродження на процес державотворення сучасної України;
- упорядковано філософсько-правові ідеї мислителя у структурно-логічні схеми.
Крім того, набули подальшого розвитку:
- визначення понять “професіоналізація правоохоронця” та “правоохоронець-професіонал”, а також елементів системи професіоналізації працівника правоохоронного органу;
- висвітлення проблеми національної ідентифікації С. Оріховського та обґрунтування ідеї визнання мислителя українським філософом права;
- аналіз комплексу чинників, які вплинули на формування індивідуальної правосвідомості С. Оріховського;
- інтеграція з різних праць С. Оріховського у єдиний комплекс ідей мислителя, які становлять концептуальне ядро теорії природного права.
Практичне значення одержаних результатів виявляється у таких аспектах:
- у галузі науково-дослідної роботи – результати та висновки дослідження активізують подальші фундаментальні наукові розвідки творчої спадщини українських мислителів епохи Відродження, з’ясування їх впливу на формування європейської філософсько-правової думки, а також вивчення проблемних питань професіоналізації правоохоронців;
- у галузі правотворчої діяльності – висновки та результати дослідження, передусім, акцентують увагу на необхідності вдосконалення нормативно-правового забезпечення правоохоронної діяльності та можуть бути використані для уточнення правничої терміносистеми у сфері професіоналізації правоохоронців;
- у галузі правоохоронної діяльності – одержані теоретичні положення доцільно використовувати керівникам підрозділів усіх рівнів правоохоронних структур в управлінській діяльності; кадровому апарату в процесі відбору кандидатів на службу до правоохоронних органів; кожному правоохоронцю для самовдосконалення, метою якого є досягнення найвищого рівня професійної майстерності;
- у галузі навчально-виховної роботи – результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури з філософії права, історії політичних та правових учень, загальної теорії держави і права, менеджменту в системі правоохоронних органів, юридичної деонтології; у процесі викладання відповідних курсів; у формуванні скерованості змісту вказаних дисциплін на вирішення завдання патріотичного виховання молоді, почуття гордості за вагомі здобутки представників українського народу та їх значний вплив на формування європейського духовно-інтелектуального потенціалу.
Апробація результатів дослідження. Зміст і результати дослідження викладено у доповідях та наукових повідомленнях на міжнародній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна” (м. Львів, 2001 р.); VІІІ міжнародній конференції істориків права “Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи” (м. Феодосія, 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (м. Львів, 2005 р.); XIV міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти” (м. Севастополь, 2005 р.); міжнародній курсантсько-студентській науковій конференції “Механізми правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (Осінні юридичні читання) (м. Львів, 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції „Кримінальний кодекс України: проблеми застосування та перспективи удосконалення” (м. Львів, 2006 р.); ІХ міжнародній науковій конференції „Проблеми української термінології” (м. Львів, 2006 р.).
Публікації. Основні положення, результати й висновки дисертації викладені автором в одинадцяти наукових статтях, виконаних одноосібно, чотири з яких опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації викладено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у з’ясуванні значення філософсько-правової спадщини С. Оріховського для генезису вітчизняної та західноєвропейської філософії права, а також цінності ідей мислителя для теорії та практики професіоналізації сучасного правоохоронця. Проведене дослідження дало підстави зробити такі висновки:
1. Дефіцієнтність теоцентризму і всього середньовічного схоластичного вчення дозволила антропоцентризму та гуманізму успішно закріпити свої позиції на ґрунті європейської культури, що справило значний вплив на формування нового погляду стосовно держави та права, а ренесансний палінгенез античних концепцій активізував мислителів XV – XVI ст. до роздумів про природу, її норми, закони, зв’язки із людиною, суспільством і державою, що в кінцевому результаті втілились у комплексну теорію про природне право.
2. На теренах українських земель протягом XVI – XVII ст. також тривала інтенсивна коадаптація ренесансно-реформаційних тенденцій, еквіпотенціальних західноєвропейському прототипу, хоч розвиток вітчизняного Відродження характеризувався певними особливостями. Ключовою історичною обставиною, яка обумовила специфіку причин, умов та наслідків його генезису, була відсутність на європейському континенті незалежної української держави, внаслідок чого популяризувати ідеї гуманізму та антропоцентризму, заперечувати божественне походження держави, виступати з критикою безмежної влади духовенства могла тільки незначна частина шляхетської молоді вітчизняної еліти, яка переважно переймала ренесансно-реформаційні інтенції у зв’язку з тривалим навчанням та працею за кордоном. Проте жоден із представників тогочасної русинської інтелігенції не реалізував отриманий потенціал так, як це зумів зробити С. Оріховський-Роксолан.
3. На інтеріоризацію С. Оріховського та формування його індивідуального праворозуміння вплинули такі три комплекси умов: об’єктивні чинники макросередовища (панівні суспільно-політичні та ідеологічні тенденції епохи, в якій жив та працював мислитель); об’єктивні чинники мікросередовища (близьке оточення Роксолана, батьки, зв’язки, налагоджені за час навчання та праці, умови безпосереднього місця проживання); суб’єктивні чинники (індивідуальні особливості психології гуманіста, прагнення жити за законами природи, темперамент, характер, структура потреб та цінностей).
4. Проблема національної ідентифікації обумовила специфіку оцінки значення творчих здобутків мислителя для розвитку вітчизняної культури. Аналіз останніх наукових розвідок, присвячених проблемі визначення національної приналежності творчої особистості, дає підстави для обґрунтування висновку про визнання С. Оріховського українським гуманістом та зарахування його філософсько-правових трактатів до кращих здобутків духовно-інтелектуальних надбань нашого народу. При цьому, значення творчості мислителя важливо розглядати не тільки у вузькому, національному, а й у широкому, західноєвропейському контекстах.
5. С. Оріховський став першим у Європі мислителем, який не просто систематизував уявлення про природне право, ідеологічні витоки якого сягають часів античності, але й проектував природно-правову концепцію на методологію державотворення, а також продемонстрував її значення для власного життя. У зв’язку з цим існують підстави вважати його філософсько-правові погляди прогресивними в контексті ренесансної європейської філософії права.
Право, на думку С. Оріховського, прищеплене першій людині, з того ж часу стало природженим. “Природжене” – означає дане природою людині з моменту її народження. З цього часу воно стає невід’ємною частинкою, яку не можливо стерти, знищити, вирвати з людини. Так званий „закон природи” (природний закон) записано в органах нашого тіла для того, щоб жили „згідно з природою і її законами”. У природі все обумовлене. Мислитель зазначав, що цей закон природи є найвищим. До переліку ключових природних прав С. Оріховський відносить: право на власність; право на мир і злагоду; право на свободу совісті; право керуватися вказівками власного розуму; право на справедливість і рівність; право на вимогу дотримання договору та покарання у випадку його порушення. Природні права можна порушити, обмежити, створити умови, за яких стане нереальним їх здійснення, проте відчужити від людини чи позбавити її цих прав не можна.
Погляди С. Оріховського залишилися відкритими для примноження знань та поглиблення сутності окремих аспектів, проте значною заслугою мислителя у творенні природно-правової концепції, яка сьогодні отримала визнання у світовому масштабі, є формування її ідеологічного стержня, компонованого ідеями онтології, антропології та аксіології права.
6. Порівняльний аналіз філософсько-правових ідей С. Оріховського та чинних положень Конституції України дає можливість проектувати погляди ренесансного мислителя на площину сучасного процесу державотворення та формувати висновки про актуалізацію його концепцій в умовах третього тисячоліття.
До категорії ідей, які цілком адаптовані у чинних конституційних нормах, можемо віднести такі концептуальні тези мислителя: визнання людини носієм прав та свобод, а загальносуспільного блага одночасно і метою, і вихідним принципом функціонування держави; визнання держави гарантом прав та свобод людини й безумовним носієм обов’язків перед нею, проте громадянин має також обов’язки перед державою; визнання верховенства права та верховенства закону в державі.
Частково адаптованими можна вважати думки С. Оріховського, які не цілком у повному обсязі відображають сучасне розуміння державно-правових інститутів, проте його зародки таки сформувалися у правосвідомості мислителя. Це ідеї демократизму; правової та соціальної держави; рівності прав людини; системи поділу влади на гілки; право на вільний розвиток особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей; право на життя; право на повагу гідності; право на свободу; право на свободу думки та слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; право на свободу світогляду і віросповідання; право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Неадаптованою, хоч особливо цінною для сучасного суспільства, залишилася ідея закріплення на державному рівні та у свідомості громадян принципу: першооснова політики – мораль. До категорії неадаптованих концепцій мислителя у зв’язку зі втратою їх актуальності в умовах сьогодення слід віднести: ідею монархічної форми правління в державі; захист привілеїв шляхетського стану; ідею домінування духовної влади над світською (пізній період творчості С. Оріховського); ідею визнання релігійної ідеології панівною (пізній період творчості С. Оріховського); низку порад правителеві: як слід охороняти державу, організовувати оподаткування населення, призначати шкільних вчителів тощо.
7. Дослідження феномена професіоналізму правоохоронця зумовило те, що дисертант визначила окремі загальнотеоретичні поняття, які сприятимуть удосконаленню юридичної та акмеологічної терміносистеми:
- правоохоронець-професіонал – це професійно компетентний працівник правоохоронного органу, який досконало володіє професійно важливими якостями та навичками, здатний оперативно та продуктивно виконувати функціональні обов’язки, може витримувати значне фізичне та психологічне навантаження, систематично працює над всебічним розвитком та самовдосконаленням і характеризується високим рівнем правосвідомості та правової культури;
- теорія професіоналізації правоохоронця – це система теоретичних положень, принципів, критеріїв професійного відбору та комплектування правоохоронних органів, дій з організації професійної підготовки, механізму професійної адаптації та професійної діяльності, спрямованих на формування правоохоронця-професіонала;
- практика професіоналізації правоохоронця – це науково обґрунтований, системний, цілеспрямований процес професійного відбору, професійної підготовки, комплектування правоохоронних органів, професійної адаптації та професійної діяльності, метою та результатом якого є формування правоохоронця-професіонала;
- систему професіоналізації правоохоронця утворюють такі елементи: принципи професіоналізації (основні засади, на яких ґрунтується процес професіоналізації правоохоронця, наприклад, принципи гуманізму, законності, об’єктивності, системності, систематичності тощо); об’єкти професіоналізації (особи, які поставили перед собою мету стати правоохоронцями-професіоналами, наприклад, курсанти, особовий склад правоохоронних органів); суб’єкти професіоналізації (особи, які здійснюють цілеспрямований вплив на об’єкти професіоналізації з метою навчання та виховання майбутнього правоохоронця-професіонала, наприклад, викладачі навчальних закладів, наставники, керівники практичних підрозділів); теорія та практика професіоналізації.
8. Аналіз філософсько-правових ідей С. Оріховського-Роксолана крізь призму системи феномена професіоналізму дозволяє виділити та сформулювати цінні для сучасної теорії та практики професіоналізації правоохоронця такі рекомендації та висновки мислителя: держава повинна стати гарантом прав і свобод громадян, формувати закони на основі та в узгодженості з природним правом; комунікативна компетентність не обмежується лише вмінням правоохоронця спілкуватися з населенням, а й передбачає щоденну працю над встановленням позитивного контакту з людьми, над формуванням стосунків на основі принципів взаємної поваги, допомоги та відповідальності; високий авторитет правоохоронця, довіра та прихильність громадян є запорукою успішної, тривалої діяльності; правоохоронцеві необхідно прислухатися до порад наставників; постійно працювати над самовдосконаленням, розвивати інтелектуальні здібності; дбати про добробут громадян і переконати останніх у притаманній йому найбільшій мудрості, справедливості та силі; не брати хабарів; шанувати справедливість; не часто обіцяти, а коли дав слово, то дотримувати його; гамувати у собі жорстокість; віддано виконувати обов’язок інтерпретатора закону; вислуховувати скарги, карати винних та звільняти пригноблених.
На думку автора, існує потреба у розробці Концепції професіоналізації правоохоронців, яка б відображала напрями, заходи та засоби спеціальної державної стратегічної програми підвищення рівня професіоналізму сучасних охоронців права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Философия права. История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы. – М.: Норма, 1999. – 336 с.
2. Алексеєнко А.П. Природа духовності: Монографія. – Х.: Факт, 2004. – 540 с.
3. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. – Львів: Фонд “Право для України”, 1997. – 198 с.
4. Анонім. Про Станкара та Оріховського // Оріховський С. Твори / Переклад з латинської та старопольської В.Д. Литвинова. – К.: Дніпро, 2004. – С. 593.
5. Астапенков О.В., Пєтков С.В. Діловий етикет керівника ОВС як основа ефективного менеджменту // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2004. – Вип. 6. – С. 124–130.
6. Байрачна Л.Д., Мозалевський В.Т. До питання міждисциплінарних зв’язків у вивченні філософії права // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. – Х.: Право, 2003. – С. 151–154.
7. Бандурка О.М. та ін. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією: Підручник. – Харків: Вид-во НУВС, 2003. – 352 с.
8. Бигич О.Л. Місце порівняльного методу в правовій методології // Правова держава: Щорічник наук. праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2002. – Вип. 13. – С. 448–455.
9. Біденко А. Постмодерні міфи сучасної України // Людина і політика. – 2001. – № 4. – С. 3–9.
10. Бодрухін В.М., Романцов В.М. та ін. Історичні постаті України: проблеми і пошуки: Монографія. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2003. – 160 с.
11. Бойчук С.С. Інтелігенція та її роль у становленні соціокультурної ідентичності // Інтелігенція і влада: Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 2002. – Вип. 1(2). – Ч. І. – С. 32–37.
12. Бондар С. Валерія Михайлівна Нічик як дослідник філософської думки Давньої Русі // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура: Зб. наук. праць на пошану пам’яті проф. В.М. Нічик / Ред.-упоряд.: Л. Довга, Н. Яковенко. – К.: Критика, 2005. – С. 34–45.
13. Бубенщиков В.В., Кралюк П.М. Греко-католицька церква в етнічному розвитку українського та білоруського народів: Монографія – Львів: СПОЛОМ, 2004. – 172 с.
14. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг. ред. М.Й. Варія. – Львів: Вид-во “Сполом”, 2003. – 624 с.
15. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження: Монографія. – К.: НІСД, 2001. – 242 с.
16. Василевська Т. Етико-методологічні підходи до аналізу ефективності людського ресурсу державного управління в епоху глобального розвитку // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали науково-практичної конференції / За ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 1. – С. 72–74.
17. Виконавча влада в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 128 с.
18. Вирський Д.С. Станіслав Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель: Монографія – К. – Кременчук: Вид-во КДПУ, 2001. – 217 с.
19. Вілсон Е. Українці: несподівана нація / Переклад з англ. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 552 с.
20. Вовканич С.Й. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея: Монографія – Львів: Видавництво ЛБА, 2001. – 540 с.
21. Возняк М.С. Історія української літератури: У двох книгах: Наукове видання. – 2-ге вид., виправлене. – Львів: Світ, 1994 – Кн. 2. – 560 с.
22. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу: Монографія – К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. – 375 с.
23. Вступ до філософії. Історико-філософська пропедевтика: Підручник / Г.І. Волинка, В.І. Гусєв, І.В. Огородник, Ю.О. Федів; за заг. ред. Г.І. Волинки. – К.: Вища школа, 1999. – 624 с.
24. Гамова Г. Сучасні технології підготовки управлінських кадрів до плідного співробітництва // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали науково-практичної конференції / За ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т.1. – С. 78–80.
25. Ганьба Б. Місце і роль категорій системного підходу в державно-правових дослідженнях // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2000. –№ 35. – С. 59–65.
26. Ганьба Б. Системний підхід та його застосування в дослідженні державно-правових явищ // Право України. – 2000. – № 3. – С.41–44.
27. Герасимчук А.А. Історична свідомість: сутність і структура // Філософські обрії. – 1999. – № 1–2. – С. 89–97.
28. Гнатюк О. До переоцінки українського літературного процесу XVI-XVIII ст. // Другий міжнародний конгрес україністів. Львів, 22-28 серпня 1993р.: Доповіді і повідомлення. Літературознавство. – Львів: Міжнародна асоціація україністів, Академія наук України, 1993. – С. 37–42.
29. Головатенко В.І. // Здійснення функцій глави держави в історичній ретроспективі України: Галицько-Волинське князівство та Литовсько-Польська держава // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. –Вип. 23. – С. 95–100.
30. Головатий С., Зайцев Ю., Усенко І. Правнича термінологія і державотворчий процес // Українське право. – 1995. – № 1 (2). – С. 88–94.
31. Гончаренко Л.О. Професіоналізація військової діяльності в сучасному суспільстві: (соціально-філософський аналіз) Авторефер. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.03 / Харківський військовий університет. – Х, 1998. – 17 с.
32. Горбатенко В.П. Поняття “пільги” і “привілеї” в контексті забезпечення соціальної справедливості // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2002. – Вип. 13. – С. 28–34.
33. Городянко С.В. Професіоналізм працівників органів внутрішніх справ як фактор забезпечення безпеки їх життєдіяльності // Вісник ОІВС. – 2004. – № 2. – С. 30–36.
34. Гошовська В. Вплив української ментальності на процеси державотворення // Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі. / Авт. кол., відп. ред. Ю. Римаренко, І. Тимошенко, Є. Степанов. – К.: Вид-во Укр. фін. ін-ту менеджменту і бізнесу, 1999. – С. 146–147.
35. Грищук О. Антропна гідність – джерело прав і свобод людини // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції, 13-14 лютого 2003 р. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І.Франка, 2003. – С. 9–10.
36. Грищук О. Людська гідність у міжнародних правових актах // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції, 5-6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І.Франка, 2004. – С. 8–9.
37. Грохольський В.Л. Організаційно-правові засади управління спеціальними підрозділами МВС України по боротьбі з організованою злочинністю: Монографія / За заг. ред. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во НУВС, 2003. – 312 с.
38. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К.: Освіта, 1992. – 192с.
39. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11т., 12 кн. / Ред. кол.: П.С. Сохань (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 1991. – Т. 5. – 1994. – 704 с.
40. Гудима Д. Місце і роль філософських дисциплін у системі фахової підготовки юристів // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції, 5-6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – С. 54–55.
41. Гулак Л. Поняття правоохоронних функцій органів місцевого самоврядування України // Вісник ЛІВС при НАВС. – 2002. – № 3. – С. 232–238.
42. Гуменюк О.Є. Психологія впливу: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 304 с.
43. Гуменюк О.Є. Психологія Я-концепції: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 186 с.
44. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці: Монографія. – К., 2000. – 167 с.
45. Гуренко М.М. Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина: Монографія. – Київ: Логос, 2002. – 252 с.
46. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти: Монографія. – К.: Знання, 2005. – 375 с.
47. Ґудзь В.В. Демократичні традиції козацького державотворення у середині XVII ст. // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали міжнародної конференції. Давня та нова історія України – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. – С. 36–40.
48. Дамірлі М.А. Предметна сфера історико-правового пізнання: традиції й оновлення (епістемологічний аналіз). Автореф. дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.01. / НЮА України ім. Я.Мудрого. – Х., 2005. – 38 с.
49. Данільян О.Г. Деякі теоретико-методологічні проблеми становлення української державності в трансформаційний період // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий, – Х.: Право, 2003. – С. 106–109.
50. Данильян О. Теоретико-мотодологічні питання становлення української державності в трансформаційний період // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції, 5-6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – С. 47–51.
51. Дашкевич Я. Національна свідомість українців на зламі XVI – XVII ст. // Сучасність. – 1992. – № 3. – С. 65–74.
52. Дзобань О.П. Українська національна правова ментальність: специфіка філософсько-правової рефлексії // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий, – Х.: Право, 2003. – С. 132–134.
53. Дзюба В.М. Патріотичне виховання майбутніх офіцерів внутрішніх військ у процесі вивчення соціально-гуманітарних дисциплін: Авторефер. дис. ... канд. пед. наук: 20.02.02 / Національна академія Прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького. – Хмельницький, 2002. – 21 с.
54. Довга Л. Соціальна утопія Інокентія Ґізеля // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура: Зб. наук. праць на пошану пам’яті проф. В.М. Нічик / Ред.-упоряд.: Л. Довга, Н. Яковенко. – К.: Критика, 2005. – С. 227–266.
55. Дойчик М. Проблеми моралі в українській філософії доби Відродження XVI – початку XVII ст. // Людина і політика. – 2001. – № 6. – С. 75–81.
56. Дорошенко Д.І. Нарис історії України / Передмова І.О. Денисюка. – Львів: Світ, 1991. – 576 с.
57. Дунець Л.М. Психологічні умови формування професійної мотивації слухачів вищого військового навчального закладу: Авторефер. дис. ... канд. психол. наук: 20.02.02 / Національна академія Прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького. – Хмельницький, 2000. – 18 с.
58. Дятлов В.О. Зовнішньополітична діяльність німецьких реформаторів і католицьких угруповань у 1517-1524 роках // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Європа: поступ у XXI століття (історія, сучасний стан, перспективи) / За заг. ред. Гуменюка Б.І., Тупчієнка Л.С., Ціватого В.Г. – К.: Видавничий дім ДЕМІД, 2000. – Вип. 4. – С. 278–284.
59. Дятлов В.О. Ідея релігійних війн і союзів в епоху Реформації (1517-1530 рр.) // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Світова дипломатія: історія та сучасність / За заг. ред. Гуменюка Б.І., Тупчієнка Л.С., Ціватого В.Г. – К.: Видавничий дім ДЕМІД, 2002. – Вип. 6. – С. 293–301.
60. Дятлов В.О. Реформація XVІ ст. у Німеччині: між універсалізмом і націоналізмом // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Зовнішня політика та дипломатія: теорія, історія, практика / За заг. ред. Гуменюка Б.І., Тупчієнка Л.С., Ціватого В.Г. – К.: Видавничий дім ДЕМІД, 2002. – Вип. 7. – С. 356–364.
61. Дуфенюк О.М. Вплив ренесансно-реформаційного середовища на формування правової думки в Західній Європі у XVI – XVII ст. // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 3. – С. 292–304.
62. Дуфенюк О.М. Експлікація проблем професійного становлення особи правоохоронця в алегоричній інтерпретації правових поглядів С. Оріховського // Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 10 червня 2005 р. – Львів: ЛЮІ МВС України, 2005. – С. 90–94.
63. Дуфенюк О.М. Навчання та діяльність С. Оріховського за кордоном: етіологія, телеологія, аксіологія // Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти: Матеріали XIV міжнародної історико-правової конференції, 4-7 вересня 2005 р. / Ред.колегія: О.В. Тимощук (голова), Д.В. Велігодський, О.Н. Ярмиш, І.Б. Усенко, Л.О. Зайцев, О.М. Редькіна. – Сімферополь: ДіАйПі, 2005. – С. 280–284.
64. Дуфенюк О.М. Недоліки юридичної термінології у галузі нормативного регулювання правоохоронної діяльності // Вісник: Проблеми української термінології. – Львів: Національний університет „Львівська політехніка”, 2006. – № 559. – С. 138–140.
65. Дуфенюк О.М. Методологія наукової розвідки Оріховіани // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 2. – С. 233–239.
66. Дуфенюк О.М. Ренесансний контекст праворозуміння С. Оріховського: інтердисциплінарне дослідження // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2006. – № 2. – С. 275–285.
67. Дуфенюк О.М. Теорія природного права і держави у правовій спадщині С. Оріховського (Роксолана) // Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Зб. наук. праць – Львів: ЛІВС при НАВС України, 2001. – С. 93–97.
68. Дуфенюк О.М. Творча спадщина С. Оріховського у вітчизняній правовій науці // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – № 1. – С. 294–305.
69. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи: Монографія. – К.: Інститут національних відносин і політології НАН України, 1997. – 211 с.
70. Жуковська Ж.О. Залучення населення до співробітництва з міліцією // Вісник ОІВС. – 2000. – № 1. – С. 22–23.
71. Завальнюк В.В. Поняття методологічного принципу історизму // Актуальні проблеми держави і права. Матеріали 4-ї (56-ї) звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави”, березень 2001 р. / За ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2001. – Вип. 11. – С. 30–34.
72. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, – 2000. – 320 с.
73. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду: Монографія. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 248 с.
74. Зайчук О.В. Деякі аспекти напрямів наукових досліджень та перспектива розвитку загальної теорії держави і права на сучасному етапі // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий, – Х.: Право, 2003. – С. 174–178.
75. Закон України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
76. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 35.
77. Занік Ю.М. Вплив правової дійсності на формування інтелектуальної культури юриста // Вісник ЛІВС при НАВС. – 2004. – Вип. 1. – С. 350–358.
78. Злупко С.М. Економічна думка України: (Від давнини до сучасності): Навч. посіб. – Львів, 2000. – 496 с.
79. Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки: Монографія. – Львів: Євросвіт, 2002. – 528 с.
80. Зозуля Є.В. Міліція України в умовах становлення незалежної держави (90-ті рр. ХХ ст.): Монографія. – Донецьк: Науково-дослідний та редакційно-видавничий відділ Донецького юридичного інституту МВС, 2004. – 188 с.
81. Іванов М.С. Просвітницька діяльність української еліти в період визвольних змагань українського народу XIV – XVIІ століть // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 23. – С. 578–584.
82. Ільїн В.В. “Інтелектуальна астенія”: егологічний дискурс в гуманістику Ренесансу // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць. – К.: ІВЦ “Політехніка”, 2003. – № 3. – С. 7–14.
83. Ільїн В.В. “Софійний гуманізм” в континуальності суперечностей RATIO // Філософські обрії. – 2003. – № 9. – С. 3–15
84. Ільїн В.В. Український гуманізм: тотожність раціонального та ірраціонального (три ступені сходження до істини). – К.: Київський державний торговельно-економічний університет, 1999. – 412 с.
85. Ильченко Е.Ю. Принципы организации и функционирования правового государства // Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання: Кол. монографія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – С. 9–13.
86. Ісіченко Ю. Православна контрреформація та розвиток барокової культури України // Другий міжнародний конгрес україністів. Львів, 22-28 серпня 1993р.: Доповіді і повідомлення. Літературознавство. – Львів: Міжнародна асоціація україністів, Академія наук України, 1993. – С. 53–57.
87. Історія держави і права України / Підручник для юрид. вищих навч. закладів і ф-тів: У 2 Ч. / За ред. А.Й. Рогожина. – К.: ІН ЮРЕ, 1996. – Ч.1. – 368 с.
88. Історія європейської ментальности / За ред. П. Дінцельбахера / Переклад з нім. В. Кам’янець. – Львів: Літопис, 2004. – 720 с.
89. История политических и правовых учений: Хрестоматия для юрид. вузов и ф-ов. / Нац. юрид. акад. Украины им. Я. Мудрого; Сост. и общ. ред. Г.Г. Демиденко. – Харьков: Факт, 1999. – 1079 с.
90. Історія філософії: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2003. – 768 с.
91. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов: 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация «Логос», 2000. – 344 с.
92. Кашуба М. Реформація і Контрреформація в культурі Європи // Київська церква – № 2-3. – 2001. – С. 247–250
93. Кашуба М. Утвердження Українського ренесансу // Філософська думка. – 2001. – № 4. – С. 153–157.
94. Кельман М. Порівняльне правознавство та теорія держави і права // Вісник ЛІВС при НАВС. – 2002. – Вип. 3. – С. 220–222.
95. Кельман М.С. Теорія держави: Навч. посібник. – Тернопіль, 1997. – 330 с.
96. Керницький Б.А. Партнерські відносини міліції і громадян – складова громадського порядку в державі // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 26. – С. 616–624.
97. Київська церква. – № 2–3. – 2001. – С. 246.
98. Князєв В. Держава й людина в умовах формування громадянського суспільства в Україні // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали науково-практичної конференції / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 8–11.
99. Коваленко В.П. Проблеми визначення поняття „працівник правоохоронного органу” в кримінальному праві України // Вісник ЛІВС при НАВС України. – 2003. – № 2 (1). – С. 174–178.
100. Козловський А.А. Принцип єдності права: гносеологічні засади правової концепції Б.О. Кістяківського (1868-1920) // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2002. – Вип. 161 – С. 5–11.
101. Козловський А.А. Сутнісні характеристики гносеологічно-екзистенціальної структури правового принципу справедливості // Вісник ОІВС. – 2002. – № 2. – С. 17–22.
102. Козюбра М. Державна влада: межі здійснення та форма організації (політико-правні аспекти) // Українське право. – 1995. – № 1 (2). – С. 4–13.
103. Козюбра М.І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (До питання про дисциплінарний статус філософії права) // Проблеми філософії права. – 2003. – Т. І. – С. 27–32.
104. Козюбра М.І. Наукознавчі проблеми загальної теорії держави і права // Методологічні проблеми правової науки: Матеріали міжнародної наукової конференції, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий, – Х.: Право, 2003. – С. 91–94.
105. Козюбра М.І. Принцип верховенства права і права людини // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доповідей та наук. повідомлень / За ред. проф. М.І. Панова. – Харків: НЮА України, 1998. – С. 47–49.
106. Козюбра М. Природа соціальних прав людини та особливості механізмів їх реалізації // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 57–61.
107. Козюбра М. Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України // Українське право. – 1996. – № 3. – С. 4–12.
108. Колісник В.П. Національно-етнічні відносини в Україні: теоретичні засади та конституційно-правові аспекти: Монографія / Харківська правозахисна група. – Х.: Фоліо, 2003. – 240 с.
109. Кольбенко А. Роль етнокультурних факторів в історії держави і права // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції, 13-14 лютого 2003 р. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І.Франка, 2003. – С. 82–84.
110. Кондратенко О. Використання світового досвіду формування управлінських команд у державній службі України // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали науково-практичної конференції / За ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 1. – С. 274–276.
111. Кондратьєв Я.Ю. Органи внутрішніх справ України в ХХІ столітті: перспективи розвитку системи навчання і перепідготовки кадрів // Розвиток навчання поліцейському управлінню у перехідних суспільствах: Матеріали міжнародного науково-практичного семінару, 22-23 лютого 2001 р. – К.: НАВС України, 2001. – С. 14–22.
112. Конституційно-правові засади становлення української державності / В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Г. Данильян та ін.; За ред. акад. НАН України В.Я. Тація, акад. АпрН України Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.
113. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
114. Корнієнко О.М. Історична генеза національної самосвідомості // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2003. – С. 129–134.
115. Корольов О.П. Професіоналізм посадових осіб – основа іміджу державної митної служби України // Митна справа. – 2003. – № 6. – С. 19–27.
116. Корх О.М. Індивідуалістична традиція у західній та вітчизняній філософській думці: Монографія – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2000. – 185 с.
117. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки: Монографія – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 350 с.
118. Костицький В. Право як цілісність // Право України. – 2002. – № 2. – С. 8–9.
119. Костицький М.В. Філософія права як наука і навчальна дисципліна // Проблеми філософії права. – 2003. – Т. І. – С. 17–21.
120. Кравченко П.А. Вітчизняний культурно-історичний досвід у системі сучасного державотворення (соціально-філософські аспекти): Монографія – К.: ГЕНЕЗА, 2001. – 332 с.
121. Кравченко Ю.Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави: Монографія. – Х.: Вид-во НУВС, 2003. – 406 с.
122. Краснокутський С.В. Ознаки та цілі недержавної правоохоронної діяльності // Вісник НУВС. – 2004. – Вип. 27. – С. 29–32.
123. Кривда Н. Світоглядні проблеми культури і художньої творчості // Хроніка. Україна: філософський спадок століть. – 2000. – № ІІ. – С. 4–10.
124. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
125. Кулага Е. Органи внутрішніх справ України в системі поділу державної влади // Право України. – 2000. – № 9. – С. 23–27.
126. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
127. Курас У.Ф., Рибачук М.Ф., Корюшко М.І., Фещенко П.І. Релігія і політика в сучасній Україні. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. – 272 с.
128. Курко М.Н. Професійна орієнтація в органах внутрішніх справ як чинник підвищення професіоналізму діяльності правоохоронців // Вісник НУВС. – 2004. – № 28. – С. 351–356.
129. Лапшина В.Л., Болотова В.О. Партнерство міліції та населення як чинник підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ // Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2002. – № 2 (8). – С. 194–201.
130. Лапшина В.Л. Професіоналізм працівника органів внутрішніх справ: системний аналіз // Право і безпека. – 2004. – № 3/3. – С. 224–228.
131. Лебедева Т.П. Роль школы естественного права в формировании западной политико-правовой традиции // Политические исследования. – 1998. – № 6. – С. 55–63.
132. Левченко К.Б. До визначення понять „правозахисний” та „правоохоронний”: постановка проблеми // Наше право. – 2004. – № 1. – С. 21–28.
133. Лис А. Геннадій Москаль: “Кожен має професійно виконувати свою роботу. І це потрібно поважати” // Міліція України. – 2005. – № 5. – С. 2–3.
134. Лисенко О. Предмет порівняльного правознавства // Право України. – 2001. – № 3. – С. 54–57
135. Лисенко О.М. Порівняльне правознавство: метод чи автономна наука? // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць.: Правознавство. – Чернівці: Рута, 1999. – Вип. 70. – С. 11–15.
136. Литвинов В.Д. Ренесансний гуманізм в Україні. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2000. – 472 с.
137. Литвинов В., Множинська Р. До питання про феномен “католицької Русі” // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура: Зб. наук. праць на пошану пам’яті проф. В.М. Нічик / Ред.-упоряд.: Л. Довга, Н. Яковенко. – К.: Критика, 2005. – С. 304–319.
138. Литвинов О.М. Філософія права Новгородцева П.І.: осмислення права і держави в контексті суспільного ідеалу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – Х., 2005. – 20 с.
139. Лихова С. Про визначення поняття „правоохоронні органи” // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74–76.
140. Лісовий В. Валерія Нічик: основні напрямки та методологія історико-філософських досліджень // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура: Зб. наук. праць на пошану пам’яті проф. В.М. Нічик / Ред.-упоряд.: Л. Довга, Н. Яковенко. – К.: Критика, 2005. – С. 22–33.
141. Магновський І. Сутність гарантій прав і свобод людини та громадянина у процесі державотворення // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції, 13-14 лютого 2003 р. – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – С. 156–157.
142. Магновський І.Й. Формування ідей гарантій прав і свобод людини в українській теоретико-правовій думці // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, 27 квітня 2001 р. / Гол. ред. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С. 213–222.
143. Макарець М.Ф. Гуманістичні засади формування ідей правової держави у творчості Станіслава Оріховського // Науковий вісник ДЮІ МВС України. – 2000. – № 1. – С. 76–86.
144. Максимов С.І. Філософія права як сфера