ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІДЕЙ СЛОВ’ЯНОФІЛІВ ТА ЗАХІДНИКІВ У ТВОРЧОСТІ ВОЛОДИМИРА СОЛОВЙОВА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Мелещук Анатолій Анатолійович

УДК 1 (47) (091)

На правах рукопису

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІДЕЙ СЛОВ’ЯНОФІЛІВ ТА ЗАХІДНИКІВ У ТВОРЧОСТІ ВОЛОДИМИРА СОЛОВЙОВА

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Гнатенко Петро Іванович
Член-кореспондент НАПН України,
доктор філософських наук, професор

Дніпропетровськ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………….. 4

РОЗДІЛ I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ………...… …… 10
1.1. Аналіз джерел та літератури по темі дослідження. ……..…… …. 10
1.2. Методологія дослідження. ……………………………....…….…… 28
Висновки I розділу.

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕНЬ ПРЕДСТАВНИКІВ СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВА ТА ЗАХІДНИЦТВА …………...………...…………. 36
2.1. Історіософія у концепціях ранніх слов’янофілів. .......………….... 36
2.2. Трансформація оцінки Росії та Заходу у пізніх слов’янофілів. ..... 53
2.3. Концепції виключності Росії та їх ґенеза. ………...…….....…….. 67
2.4. Західники в філософській думці Росії XIX ст. (Петро Чаадаєв і гуртки Станкевича та Герцена). …………....................………………………….. 79
Висновки II розділу.

РОЗДІЛ III. ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС У ТВОРЧОСТІ ВОЛОДИМИРА СОЛОВЙОВА …………………………………...……….…. 95
3.1. Сутність та спрямованість історичного процесу. …………....…... 95
3.2. Нація в історії. Особливості розуміння національної виключності Росії у Володимира Соловйова. ………………………....………….…………... 105
3.3. Національна самобутність та національний характер. ….......….. 119
3.4. Людство в історії. Дилема одиничного і загального в концепції «Боголюдства». ………………………………………………....…………….….. 127
Висновки III розділу.

РОЗДІЛ IV. РЕЛІГІЯ ТА ЦЕРКВА В ФІЛОСОФІЇ ВОЛОДИМИРА СОЛОВЙОВА ……………………………….….….………. 136
4.1. Значення релігії в осягненні божественного Логосу. ………...... 136
4.2. Православ’я та католицтво на шляху до вселенської теократії. .. 144
4.3. Есхатологічні ідеї завершального періоду філософії Володимира Соловйова. ………………………………………………………....…………….. 154
Висновки IV розділу.

ВИСНОВКИ ……………………………………..…………….……… 168

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………….…….. 175

ВСТУП

Актуальність теми: обрана нами тема дисертаційного дослідження має декілька аспектів актуальності в умовах нашого сьогодення. Перший аспект назвемо геополітичним. На зламі тисячоліть перед Україною, Росією, Білорусією та іншими країнами колишнього Радянського Союзу постало питання про подальше самовизначення в міжнародному політичному просторі та співвідношення з іншими цивілізаціями в умовах глобалізації. Історично так склалося, що українські землі довгий час перебували в зоні впливу різних за своєю політичною, соціальною, релігійною та загальнокультурною природою державних утворень. Як наслідок цього наша культурна спадщина містить у собі велику кількість запозичених елементів. Так, народившись в язичницькій вірі східних слов’ян наша культура була перетворена візантійським християнством, зміцнена традицією державності варягів, розділена між католицькою Річчю Посполитою, православною Литвою та ісламським Кримським Ханством і потім знову по крупинці зібрана під жорсткою владою російського самодержця. Отримавши незалежність і можливість самовизначення Україна має визначити своє місце у світі і для цього потрібне глибоке і всебічне вивчення та філософське осмислення її минулого і сучасного аби побачити дорогу в майбутнє. Аналогічна проблема стоїть також перед Росією і одними з перших хто детально почав її осмислювати були слов’янофіли (К. С. Аксаков, М. Я. Данилевський, І. В. Кірєєвський, К. М. Леонтьев, О. С. Хом’яков), західники (П. В. Анненков, В. В. Белінський, А. І. Герцен, Т. М. Грановський, П. Я. Чаадаєв) і дещо пізніше вона була осмислена Володимиром Соловйовим.
Другий аспект актуальності умовно назвемо цивілізаційним. Століттями існувала проблема співвідношення західної та східної моделей цивілізації з полярними принципами побудови державності, суспільного життя, релігії, пізнавальної та виробничої діяльності. В умовах постіндустріального суспільства, до якого поступово переходить як Україна так і наш північний сусід – Росія, на хвилі глобалізації питання форм співвідношення Заходу та Сходу набуло особливої гостроти, а відтак і актуальності. Такі негативні явища з життя сучасного людства як расова, релігійна, національна нетерпимість, тероризм дуже часто є проявами спонтанного та не керованого контакту цивілізацій. Ця проблема не є новою, аналогічні явища відбувалися в минулому і спір між слов’янофілами та західниками є яскравим тому прикладом. Досвід цих мислителів, а також приклад вирішення їх суперечки в філософії Володимира Соловйова може бути дуже цінним і для сучасних пошуків примирення в рамках полярності Захід – Схід.
Нарешті третьою складовою актуальності теми є багатогранність філософської спадщини Володимира Соловйова. Його творчість була безпрецедентним, по органічному складним явищем, яке до того ж природно змінювалося, розвивалося і набувало все нових граней. Тож, закономірним є різне трактування певних положень філософії Соловйова у дослідників його творчості. Особливо це стосується його історіософії та співвідношення ряду її положень з актуальним на той час спором слов’янофілів і західників. З іншого боку, на цей час ще немає цілісного дослідження яке б охопило по можливості усі аспекти історіософії Володимира Соловйова з врахуванням їх часових змін та структурної складності. Наше дослідження розглядає один із таких складних та суперечливих аспектів історіософії Соловйова, а саме його інтерпретацію та співвідношення з концепціями слов’янофілів і західників.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах науково-дослідної роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Філософія науки і духовна культура на межі тисячоліть» (державний реєстраційний № 0199V001308).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні співвідношення історіософських концепцій слов’янофілів, західників і В. С. Соловйова, а також форм їх інтерпретації на основі аналізу спорідненості конкретних ідей і філософських принципів. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:
 окреслити коло ідей, що визначають специфіку історіософських поглядів слов’янофілів їх понятійно-категоріальний апарат з урахуванням їх трансформації в часі і особливостей у конкретних представників;
 виявити основоположні ідеї та методи побудови філософсько-історичних концепцій у мислителів західницького напрямку та їх понятійно-категоріальний апарат з урахуванням персональної специфіки та часових трансформацій;
 провести окремий аналіз ідеї російського месіанізму та її представленість в філософії історії слов’янофілів і В. Соловйова;
 здійснити порівняльний аналіз специфічних ідей слов’янофільства з аналогічними ідеями в історіософії В. Соловйова з урахуванням цілісного значення його філософії;
 встановити сутність співвідношення історіософської концепції В. Соловйова зі специфічними ідеями західництва.
Об’єктом дослідження є філософська спадщина Володимира Сергійовича Соловйова.
Предметом дослідження є інтерпретація ідей мислителів слов’янофільського та західницького напрямків у філософії Володимира Соловйова.
Методи дослідження. Методологія, використана у дисертації, визначається поставленими перед нами метою та задачами. Основу методології дослідження складають принципи об'єктивності, історизму, компаративності і системності, поєднання порівняльно-аналітичного і структурно-функціонального та діалектичного методів. Крім того, в дисертації були використані метод історико-філософської реконструкції, що включає методики первинного (при вивченні джерел) і вторинного (при використовуванні критичної літератури) аналізу даних. Важливим як для історико-філософського дослідження є логічний метод, який допомагає прослідити закономірності розвитку філософських ідей і виявити загальні риси концепцій, що різняться. В якості допоміжних в контексті роботи використані метод аналізу, синтезу, ідеалізації та генетичний метод.
Джерельну базу дослідження складають твори Володимира Соловйова, слов’янофілів: Олексія Хом’якова, Івана Кіреєвского, Костянтина та Івана Аксакових, Миколи Данилевського, Костянтина Леонтьева; західників: Петра Чаадаєва, Віссаріона Бєлінського, Олександра Герцена, Василя Боткіна та Михайла Бакуніна.
Наукова новизна одержаних результатів визначається сукупністю поставлених завдань та отриманих результатів дослідження:
 з’ясовано, що специфічними типологічними рисами слов’янофільських філософських вчень, які були властиві всім теоретикам цього напрямку і зберігалися не зважаючи на часові видозміни слов’янофільства був релігійний ідеалізм, що дає можливість розглядати історичний процес як духовну ґенезу, а також, ствердження виключної культурної місії Росії по відношенню до інших народів, яка корелювала від вселюдської єдності у ранніх слов’янофілів до панславізму пізніх його представників;
 визначено такі ж специфічні типологічні риси філософії історії теоретиків західницького напрямку – це раціоналізм та секуляризм, оскільки західники вважали головною рушійною силою історії людський розум, відмітаючи тим самим будь які релігійні поняття та ідеї, а відтак, випливало протипоставлення ідей прогресу і регресу в ході чого дилема Захід – Схід отримує відмінного від слов’янофільського сенсу;
 встановлено, що у Соловйова ідея національної виключності, на відміну від слов’янофілів, застосовується в універсальному її значенні, що знайшло вираження в концепції «Боголюдства»;
 виявлено, що спорідненість історіософських ідей слов’янофілів і Соловйова спостерігається лише у спільних ідеалістичних, релігійних християнських засадах – це дає можливість стверджувати про подібність їх понятійно-категоріального апарату, але його застосування у Соловйова носить характер творчого переосмислення або ж інтерпретації;
 показано, що основним відмінним принципом філософії В. Соловйова по відношенню до усіх представників слов’янофільського напрямку був універсалізм як протиставлення національній спрямованості останніх, що проявилося перш за все в ідеї «Боголюдства» як суб’єкта історичного процесу, в прагненні до синтезу Сходу та Заходу, відродженні Вселенського християнства на противагу православ’ю і католицизму та ідеї вселенської теократії як альтернативи самодержавству чи будь-якій формі світської влади;
 здійснено аналіз співвідношення історіософських ідей Соловйова зі специфічними ідеями західництва, що дозволяє говорити про їх діаметрально протилежний характер, адже релігійний ідеалізм Володимира Соловйова повністю протилежний раціоналізму і секуляризму західників, що дає підстави стверджувати про взаємодію між ними у вигляді деструктивного заперечення;
 доведено, що осмислення історичного процесу і місця в ньому Росії у західників здійснюється в соціально-політичній площині, а у Соловйова в культурній що пояснює всі існуючі відмінності їх філософських поглядів і робить не можливим твердження про наближення Соловйова до західництва на пізньому етапі розвитку його творчості на підставі схвального відношення до католицтва.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дослідження можуть бути застосовані для подальшого вивчення впливу слов’янофільства та західництва на розвиток філософії історії другої половини XIX – початку XX століть. Результати цього дослідження дають теоретичні підстави для оцінки історичного розвитку нашої країни, її культурної спадщини, імовірних тенденцій її розвитку і відношення до сусідніх країн; для усвідомлення ціннісних засад, на яких має будуватися українська зовнішньополітична стратегія і її вплив на суспільство.
Висновки дослідження дають можливість оцінки форм та напрямків самовизначення російськими мислителями у питаннях місця та ролі Російської держави зокрема, (до складу якої входила на той час і більша частина українських земель) та слов’ян взагалі. Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці вузівського курсу з історії філософії, а також спецкурсів з історії російської філософії та філософії історії.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана самостійно; статті, опубліковані дисертантом з теми дисертації без співавторів, і є самостійними дослідженнями.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї і теоретичні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, а також, викладені у виступах на міжнародних конференціях: «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання» (Дніпропетровськ, 2008), «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання» (Дніпропетровськ, 2011); та на VI Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях «Православ’я і світова культура» (Дніпропетровськ, 2006).
Публікації. Головні теоретичні положення дисертації опубліковано в чотирьох статтях у виданнях, затверджених ВАК України як фахові за спеціальністю «Філософія».
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження, і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і переліку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 196 сторінок з них 174 основного тексту, перелік використаної літератури – 257 джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки дисертаційного дослідження, виокремимо наступні науково-теоретичні результати. Відразу слід зазначити, що слов’янофільство ніколи не було чимось монолітним, уніфікованим. Кожен мислитель, якого ми відносимо до даного напрямку російської філософії XIX ст., сформулював свою неповторну концепцію самобутнього, самодостатнього історичного розвитку Росії та російського народу, наповнив її відповідними логічними побудовами та фактажем. Хом’яков виводить свою концепцію з ідеї протиборства у світі двох типів релігій – кушитських та іранських, Костянтин Аксаков говорить про внутрішню і зовнішню істини котрі визначають подальшу специфіку культур різних народів, Кіреєвський акцентує увагу на ролі античної спадщини у тих же процесах. Тобто кожен мислитель повністю індивідуально і неповторно будував власну концепцію. Схожими були лише деякі спільні точки дотику їх історіософських побудов:
1. Віра як головна рушійна сила історії, внаслідок чого історичний процес може бути охарактеризований духовна ґенеза. Наріжним каменем у кожного з мислителів була релігія. Саме цей фактор, на їх думку визначив відмінності в історичній долі народів заходу та російської держави. В приналежності до православної віри полягала виключність народу російського, його виключність у вирішенні долі людства. Всі представники цього періоду ставили православ’я в центр своєї концепції, в ньому бачили «душу» російського народу. Так, Кіреєвський вбачав причину специфічного російського шляху, не в національності, а в православ’ї; Хом’яков також вважав визначальним релігійний фактор у подальшому розвитку держави, причому форму правління і племінну приналежність відсторонював на другий план.
2. Єдине людство як початковий пункт і кінцевий ідеал людського співіснування.
3. Протистояння в історії двох релігійно-територіальних груп (Схід-Захід, Росія – Західна Європа, Іран – Куш). Критика європейської культури за надмірний раціоналізм. Проте, перші слов’янофіли, одночасно з критикою західної культури наголошували на позитивних її досягненнях і на відповідних, численних недоліках російського історичного розвитку (більшою мірою це стосується Івана Кіреєвського, Костянтина Аксакова і меншою Олексія Хом’якова, котрий взагалі був найстійкішим у своєму слов’янофільстві). Всі ці люди завдячували своїй освіченості західній науці, західній освіті і вони усвідомлювали цей факт. Так, скажімо, Іван Кіреєвський якось навіть порівнював значення античної культурної спадщини для Європи зі значенням аналогічної європейської спадщини для Росії. Зрештою, це не перекреслювало факту його слов’янофільської приналежності, оскільки «чисте» слов’янофільство було спрямоване у майбутнє, на подальший історичний розвиток Росії. Більшість мислителів слов’янофілів 40-х років визнавали «помилки» та недоліки російського історичного шляху в минулому, а їх слов’янофільство полягало в баченні майбутнього російської держави. І лише пізніші трансформації слов’янофільства, як ми бачили, привели до різкої і всебічної критики Заходу.
4. Особливе місце Росії серед європейських народів, обумовлене перш за все православною сутністю російської культури.
5. Ствердження можливості культурної місії Росії по відношенню до інших народів, виконання якої дозволить всьому людству зробити крок на шляху до духовної єдності.
6. Община як найбільш органічна форма соціального устрою Росії. Складовою слов’янофільського образу самобутньої Росії був сам «народ російський» з його позитивними задатками у вигляді спрямованості на духовні цінності, духовну єдність поміж собою, братерство, відкритість, певна байдужість до матеріального, політичного ствердження, що, з одного боку породило негативні явища у вигляді відсталості побуту росіян, неосвіченості, але, водночас зберегло його від згубного поширення індивідуалізму, егоцентризму, раціоналізму бажання наживи попри моральні перешкоди тощо.
7. Формальний, «зовнішній» характер держави та її особливий характер у росіян. Всі слов’янофіли акцентували увагу на особливостях організації і взагалі ґенези державної влади у росіян. Особливу увагу, як ми бачили, цьому аспекту приділив Костянтин Аксаков, а також Олексій Хом’яков. Російська держава була створена не насильно, як у західній Європі, а з волі самого населення, що розуміло неминучість такого зла і не бажаючи власноруч цим займатися, запросило помічників з півночі, зі Скандинавського півострова. Пізніше народ віддає необмежену владу над собою царю-самодержцю, не бажаючи брати участі в управлінні країною, генерувати представницькі органи тощо. Тобто, виключну значимість слов’янофіли відводили російському самодержавству, не вважаючи його репресивним фактором, таким що потребує заміни чимось іншим.
8. Сумісна дія в історії божественної і людської волі.
Такими бачаться нам основні положення слов’янофільської історіософії. Протягом часу, еволюціонуючи від ранніх слов’янофілів до пізніших представників напрямку можна спостерігати лише зміну акцентів у деяких пунктах, але їх визнання залишається неодмінною ознакою слов’янофільства.
Стосовно ідеї виключності Росії слід зазначити, що вона пройшла складний і тривалий час розвитку від свого зародження в Київській Русі і до детальної теоретичної розробки в XIX ст. слов’янофілами. За цей час вона багато разів міняла своє наповнення, змінювалася її спрямованість та вираження. Головними складовими цієї ідеї став есхатологізм, провіденційність, месіанство та універсалізм, вищою точкою піднесення якого була історіософія В. Соловйова.
Як ми бачили, ідея виключності Русі була тісно пов’язана з прийняттям нею християнства. Саме тому, надалі будь-які схеми, концепції, що наділяли Росію виключною місією в історичному процесі, ґрунтувалися на релігійному факторові. Месіанство Росії залежало від її приналежності до християнства східного обряду, до православ’я.
Західництво, зрозуміло, не підтримували будь-якої виключності Росії або слов’янства. А якщо і знаходили його, то в негативному сенсі і бачили в цьому недолік, історичну помилку яку слід подолати приєднавшись до європейської моделі розвитку.
Слов’янофіли широко трактували виключність Росії, але як правило ґрунтувалися на національній та релігійній специфічності. І якщо у ранніх представників ми бачимо елементи універсалізму, то пізніші абстрагуються від загальнолюдської спрямованості і твердять про національну та релігійну вищість Росії, слов’ян, не бажають долати цієї специфічності задля вселюдських цілей.
Соловйов також користується ідеєю виключності Росії та слов’ян. Особливо це притаманно раннім етапам його творчості. Проте, головною метою його філософії є загальне єднання людських індивідів – універсалізм. Росія наділяється виключністю лише як ініціатор загальнолюдського об’єднання, а після реалізації своєї місії вона має позбутися будь-якої своєрідності, розчинитися у загальному. Тобто, Соловйов явно наголошує на універсалізмі виключної ролі Росії в національному і релігійному вимірі. І чим більше слов’янофільство втрачало універсалізм, тим більше їх інтерпретація російської виключності розходилася зі соловйовською.
Західництво ж не просто було протилежним слов’янофільству у спрямованості, у пошуку орієнтирів для прогресивного історичного розвитку, воно принципово відрізнялося в самому розумінні «прогресивності» і цінностей.
Найочевидніша різниця між ними полягала в орієнтирах майбутнього історичного шляху. Слов’янофіли, як відомо, наполягали на самобутності і самодостатності російського у його виключності, несхожості на Захід. Західники ж навпаки – всю ту несхожість, виключність назвали збоченням і ратували за виправлення історичних помилок орієнтуючись на західні зразки. Але, така відповідь далеко не вичерпує всіх спектрів їх відмінності хоча і є найбільш поширеною.
По-перше, більшість західників не були релігійними філософами, а, отже, не розглядали православ’я як важливий чинник російської історії. А деякі мислителі, скажімо Герцен, критикували його, як таке, що не зробило жодного позитивного внеску в розвиток хоча б якогось одного народу. Як ми бачили, православ’я він вважав продуктом Візантії – Риму часів занепаду. Така філософська позиція пояснюється скоріш за все тим, що більшість цих мислителів захоплювалися тогочасною західною філософією і не засновували свої погляди на вірі, а виходили з матеріалістичних, позитивістських засад.
По-друге, якщо слов’янофіли стояли на позиції колективності, общини, єдності людей, то західники стверджували цінність окремого індивіда, незалежну особистість. Це стосується і питання про рушійну силу історичного процесу. Для західників такою силою був не народ, а купка високоосвічених людей.
По-третє, умовою вільної особистості західники вважали індивідуалізацію та раціоналізацію свідомості індивіда. Тобто, знову ж таки, простежуються цінності західноєвропейської культури, сформульовані ще в епоху просвітництва. Людину вони розглядали без співставлення з вищою сутністю (сутністю Бога), бачили в ній необмежену силу розуму, що підкорює природу і змінює дійсність згідно задуму самої ж людини. І це є повною протилежністю слов’янофільству, яке цінувало в російському народові байдужість до ствердження в зовнішньому світі, байдужість до накопичення матеріальних цінностей, байдужість до влади та кар’єри, що інколи провокує бідність та неосвіченість росіян. Слов’янофіли цінували те, що західники оцінили як ваду.
Тобто, обидва напрямки були зацікавлені, і наполегливо розробляли шляхи до більш ефективної реалізації Росією її історичного потенціалу, проте зовсім по-різному бачили самі цінності до яких слід прагнути. І в зіткненні цих напрямків, перш за все, відбулося зіткнення абсолютно різних аксіологічних систем: раціонального та ірраціонального, індивідуального та колективного, зовнішнього та внутрішнього, громадянського і національного.
Стосовно основних засад філософії Соловйова слід підкреслити ряд особливостей. По-перше, з самого початку свого творчого шляху і до останніх років Соловйов засновує свою філософію на релігії, часто звертається до проблем релігійної історії, часом ототожнюючи з нею історію як таку. Аналіз таких творів як «Міфологічний процес в стародавньому язичництві», «Три сили», «Великий спір і християнська політика», дозволяє переконатися, що, з погляду філософа, історичний процес носить характер переважно духовного генезису, головною рушійною силою якого є релігійна віра. Це наближує історіософію Соловйова до слов’янофільства і сильно різнить з західництвом. Але на відміну від слов’янофільських мислителів і особливо пізніших, Соловйов не зупиняється на православ’ї, а веде мову про універсальну, істинну релігію яка може постати як на основі удосконалення того ж східного християнства, так і західного, про що мислитель починає розмірковувати в останні роки творчості.
По-друге, історія народжується в результаті сумісної дії божественної і людської волі, причому Соловйов неодноразово підкреслює необхідність активної участі людини в історичній творчості.
По-третє, людство мислиться Соловйовим не просто єдиним, а єдиним організмом – Боголюдство. Цю ідею філософ проносить через усі етапи творчого шляху. Перші слов’янофіли наближалися до універсалізму в баченні людства, але пізніші представники замінюють його пошуками національної виключності. Західникам ідея єдності людства взагалі була не характерна.
По-четверте, Соловйовим сприйнята і творчо переосмислена ідея про історичне протистояння двох цивілізаційних моделей – східної і західної. Метою історичного процесу є подолання як недоліків Сходу, так і Заходу.
По-п’яте, філософ критично підходить до аналізу культурного досвіду Західної Європи. Та на пізньому етапі він починає знаходити все більше позитивного і навіть виправдовує католицтво за його активність у справі поширення християнства. Як одну з головних причин кризи європейської цивілізації Соловйов розглядає раціоналістичні тенденції, що довгий час панували на Заході.
По-шосте, Соловйов згоден із слов'янофілами в тому, що Росія займає особливе місце серед європейських народів. Але ж значення зовсім інше – якщо слов'янофіли зверталися до православного єства вітчизняної культури і бажали збереження національних особливостей, то Соловйов говорить про здатність російського народу відмовитися від національного егоїзму і стати свого роду посередником між людством і світом божественного.
По-сьоме, відношення Соловйова до держави не таке однозначне як у слов’янофілів. Спершу філософ вважає її об'єднанням формального характеру, покликаним виконувати охоронні функції. Далі у Соловйова виникає ідея вселенської теократичної держави, зрештою, на завершальному етапі творчості, мислитель відходить від утопізму і виправдовує необмежену самодержавну владу засновану на християнській моралі.
Таким чином, у співвідношенні філософських пошуків Володимира Соловйова з ідеями слов’янофільських мислителів ми можемо стверджувати творче переосмислення, адже незмінного перейняття їх ідей ми не виявили. У співвідношенні з західницькими мислителями було з’ясовано досить сильні відмінності, які роблять їх підходи протилежними пошукам Соловйова і це дає підстави говорити про наявність впливу у вигляді деструктивного заперечення.
На нашу думку, перспективним напрямком подальшого дослідження може бути цілісна модель історіософії Володимира Соловйова, адже дане дослідження торкається головним чином співвідношення слов’янофільських і західницьких ідей в ній. Тоді як погляди Соловйова в площині філософії історії склалися під впливом багатьох факторів і узагальнюючих досліджень з цієї проблеми ще немає. Тож, історіософія Соловйова потребує подальшого вивчення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов, А. И. К вопросу о преемственности философских идей Вл. Соловьева в русском религиозном ренессансе начала ХХ века / А. И. Абрамов // Религиозно-идеалистическая философия в России XIX – начала XX вв. – М., 1989. – С. 70 – 85.
2. Августин, Аврелий. О Граде Божием / Аврелий Августин. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 1296 с.
3. Аксаков, И. С. Об отношении православия к русской народности и западных исповеданий к православию – по поводу книги Овербека «С Востока свет» / И. С. Аксаков // Отчего так нелегко живется в России?. – М., 2002. – С. 748 – 753.
4. Аксаков, И. С. Письма к родным, 1844 – 1849 / И. С. Аксаков. – М.: Наука, 1988. – 704 с.
5. Аксаков, И. С. Письма к родным, 1849 – 1856 / И. С. Аксаков. – М.: Наука, 1994. – 653 с.
6. Аксаков, И. С. По поводу статьи В. С. Соловьева «О церкви и расколе» / И. С. Аксаков // Отчего так нелегко живется в России?. – М, 2002. – С. 812-815.
7. Аксаков, И. С. Против национального самоотречения и пантеистических тенденций, высказывавшихся в статьях В. С. Соловьева / И. С. Аксаков // Отчего так нелегко живется в России?. – М, 2002. – С. 816 – 848.
8. Аксаков, К. С. Литературная критика / К. С. Аксаков, И. С. Аксаков. – М.: Современник, 1982. – 383 с.
9. Аксаков, К. С. Еще несколько слов о русском воззрении / К. С. Аксаков, И. С. Аксаков // Литературная критика. – М., 1982. – С. 197 – 198.
10. Аксаков, К. С. Эстетика и литературная критика / К. С. Аксаков // – М.: Искусство, 1995. – 525 с.
11. Аляєв, Г. Є. Теорія держави Володимира Соловйова / Г. Є. Аляєв // Полтавський університет споживчої кооперації України: Науковий вісник. – 2001. – №2. – С. 15 – 20.
12. Амелина, Е. М. Соловьев. Теократическая концепция / Е. М. Амелина // Социально-политический журнал. – 1993. – № 7. – С. 21 – 32.
13. Анненков, П. В. Литературные воспоминания / П. В. Анненков. – М.: Правда, 1989. – 683 с.
14. Артюх, В. О. Тяглість історії й історія тяглості: українська філософсько- історична думка першої половини ХХ століття: монографія / В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 266 с.
15. Асанбаева, Г. Д. Проблема личности и общества в философии Вл. Соловьева / Г. Д. Асанбаева // Человек. Общество. Этика. – М., 1990. – С. 243 – 256.
16. Асмус, В. Ф. Владимир Соловьев / В. Ф. Асмус. – М.: Изд. группа «Прогресс», 1994. – 208 с.
17. Асмус, В. Ф. B.C. Соловьев: опыт философской биографии / В. Ф. Асмус // Вопросы философии. – 1988. – № 6. – С. 132.
18. Бакулов, В. Д. Утопизм как превращенная форма выражения положительной утопии / В. Д. Бакулов // Философские науки. – 2003. № 3. — С. 100 – 111.
19. Белинский, В. Г. Русская литература в 1842 году / В. Г. Белинский // Сочинения. В 4 т. Т. I. – С.-Петербург, 1896. – С. 129 – 166.
20. Бердяев, Н. А. О Владимире Соловьеве / Н. А. Бердяєв. – М.: Путь, 1911. 281 с.
21. Бердяев, Н. А. Русская идея: Основные проблемы русской мысли XIX и начала XX века; Судьба России / Н. А. Бердяев. – М.: ЗАО "Сварог и К", 1997. – 541 с.
22. Бердяев, Н. А. Смысл истории. Новое средневековье / Н. А. Бердяев. – М.: Канон +: Реабилитация, 2002. – 446 с.
23. Бессонов, Б. Н. Судьба России: взгляд русских мыслителей / Б. Н. Бессонов. — М.: Луч, 1993. – 252 с.
24. Благова, Т. И. Родоначальники славянофильства: Алексей Хомяков и Иван Киреевский / Т. И. Благова. – М.: Высшая школа, 1995. – 352 с.
25. Бонецкая, Н. К. К истокам софиологии / Н. К. Бонецкая // Вопросы философии. – М., 2000. – №4. – С. 70 – 79.
26. Бонецкая, Н. К. София: метафизика и мифология / Н. К. Бонецкая // Вопросы философии. – 2002. №1. – С. 112 – 116.
27. Бори, П. Ч. Новое прочтение «Трех разговоров» и повести об антихристе Вл. Соловьева, конфликт двух универсализмов / П. Ч. Бори // Вопросы философии. – 1990. – №.9. – С. 27-36.
28. Боткин, В. П. Письмо В. Г. Белинскому (22 марта 1842) / В. П. Боткин // Боткин В. П. Литературная критика; Публицистика; Критика; Письма. – М.: Сов. Россия, 1984. – С. 242 – 250.
29. Бохеньский, Ю. Сто суеверий: Краткий философский словарь предрассудков: Пер. с польск. / Ю. Бохенский. – М.: Издательская группа «Прогресс»-«VIA», 1993. – 187 с.
30. Булгаков, С. Н. Два града: Исследования о природе общественных идеалов / С. Н. Булгаков. – СПб.: РХГИ, 1997. – 589 с.
31. Валіцький, А. В полоні консервативної утопії: Структура і видозміни російського слов’янофільства / А. В. Каліцький. – К., 1998. – 710 с.
32. Валицкий, А. В. По поводу "русской идеи" в русской философии / А. В. Валицкий // Вопросы философии. – 1993. № 5. – С. 26 – 57.
33. Величко, A. M. Философия русской государственности / А.М. Величко. — СПб.: Изд-во Юридического института, 2001. – 333 с.
34. Гайденко, П. П. Владимир Соловьев и философия серебряного века / П. П. Гайденко – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 468 с.
35. Гайденко, П. П. Метафізика конкретного всеединства, или Абсолютный реализм С. Л. Франка / П. П. Гайденко // Вопросы философии. – М., 1999. – №5. – С. 114 – 150.
36. Гайденко, П. П. Человек и человечество в учении В. С.Соловьева / П. П. Гайденко // Вопросы философии. – 1994. № 6. – С. 47 – 54.
37. Галактионов, А. А. История русской философии / А. А. Галактионов, П. Ф. Никандров. – М.: Соцэкгиз, 1961. – 459 с.
38. Галактионов, А. А. Русская философия IX – XIX вв. / А. А. Галактионов, П. Ф. Никандров. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. – 743 с.
39. Галковский, Д. Е. Бесконечный тупик / Д. Е. Галковский // Логос. – 1991. – Вып. 1. – С. 163 – 175.
40. Гальцева, Р. К столетию со дня смерти Владимира Соловьева / Р. Гальцева // Вопросы философии. – М., 2000. – №11. – С. 175 – 189.
41. Гегель, Георг Вильгельм Фридрих. Энциклопедия философских наук в трёх томах. Том 1. Наука логика / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. – М., 1974. – 452 с.
42. Гегель, Георг Вильгельм Фридрих. Энциклопедия философских наук в трёх томах. Том 2. Философия природы / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. – М., 1975. – 695 с.
43. Гегель, Георг Вильгельм Фридрих. Энциклопедия философских наук в трёх томах. Том 3. Философия духа / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. – М., 1977. – 471 с.
44. Герцен, А. И. Московский панславизм и русский европеизм / А. И. Герцен // Избранные философские произведения. В 2 тт. Т. I. – Ленинград, 1948. – С. 330 – 349.
45. Герцен, А. И. Письмо к Ж. Мишле / А. И. Герцен // Избранные философские произведения. В 2 тт. Т. II. – Ленинград, 1948. – С. 134 – 167.
46. Гнатенко, П. И. Национальная психология: монография / П. И. Гнатенко. – Днепропетровск: Полиграфист, 2000. – 213 с.
47. Гнатенко, П. И. Hациональный хаpактеp / П. И. Гнатенко. – Днепpопетpовск, 1992. – 135 с.
48. Гнатенко, П. И. ЭТНОпсихоанализ: монография / П. И. Гнатенко. – К.: Вища освита, 2009. – 159 с.
49. Голубев, А. Н. Владимир Соловьев о бесконечности личности / А. Н. Голубев // О человеческом в человеке. – М., 1991. – С. 327 – 343.
50. Горбунов, В. В. Родоначальник: В. С. Соловьев (1853 – 1900) / В. В. Горбунов // Кентавр. – 1993. – №1. – С. 80 – 91.
51. Гарднер, К. Между Востоком и Западом / К. Гарднер. – М.: Наука, 1993. – 123 с.
52. Горин, Д. Г. О российской самобытности. Модусы социокультурных процессов / Д. Г. Горин // Философские науки. – 2003. – № 8. – С. 58 – 70.
53. Губенко, В. А. Сопоставление трех мировоззренческих установок на основе анализа философии Вл. Соловьева / В. А. Губенко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Соціологія. Філософія. Політологія. Вип. 9. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 124 – 128.
54. Гулыга, А. Владимир Соловьев и его духовные искания / А. Гулыга // Дальний Восток. – 1990. – №5. – С. 119 – 123.
55. Гулыга, А. В. Русская идея: Смисл любви (Вл. Соловьев) / А. В. Гулыга // Русская идея и ее творцы. – М., 2003. – С. 127 – 170.
56. Даам, Х. Свет естественного разума в мышлении Вл. Соловьева / Х. Даам // Вопросы философии. – 1992. – №8. – С. 133 – 145.
57. Данилевский, Н. Я. Горе победителям: Политические статьи / Н. Я. Данилевский. — М.: АЛИР: ГУН "Облиздат", 1998.-414 с.
58. Данилевский, Н. Я. Россия и Европа / Н. Я. Данилевский. – М.: Книга, 1991. – 573 с.
59. Дегтярева, М. И. "Особый русский путь" глазами "западников": де Местр и Чаадаев / М. И. Дегтярева // Вопросы философии. – 2003. – № 8. – С. 97 – 105.
60. Достоевский, Ф. М. Дневник писателя. 1876 / Ф. М. Достоевский // Полное собрание сочинений. В 30 т. Т. 22. – Ленинград, 1981. – 407 с.
61. Достоевский, Ф. М. Дневник писателя. 1877 / Ф. М. Достоевский // Полное собрание сочинений. В 30 т. Т. 26. – Ленинград, 1984. – 512 с.
62. Достоевский, Ф. М. Дневник списателя: Избранные страницы / Авт. вступ. Статьи и коммент. Б. Н. Тарасов / Ф. М. Достоевский. – М.: Современник, 1989. – 557 с.
63. Дмитриев, С. С. Раннее славянофильство и утопический социализм / С. С. Дмитриев // Вопросы философии. – 1993. № 5. – С. 24 – 40.
64. Душин, О. Э. Модели совести: Фома Аквинский и Владимир Соловьев / О. Э. Душин // Вопросы философии. – М. 2005. – №3. – С. 149 – 160.
65. Дробжев, М. И. Зло и грех в русской религиозной антропологии / М. И. Дробжев // Философские науки. – 2003. – № 6. – С. 41 – 55.
66. Дьяков, В. А. Славянский вопрос в общественной жизни дореволюционной России / В. А. Дьяков. – М.: Наука, 1993. – 205 с.
67. Иванов, Ю. Владимир Соловьев: «Человек – существо смеющееся» / Ю. Иванов // Зеркало недели. – К., 1999. – №29. – С. 14.
68. Илларион, Слово о Законе и Благодати / Илларион // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. IV. Россия XI – XIX вв. – М., 1999. – С. 34 – 42.
69. Евлампиев, И. И. Абсолют как всеединство: Вл. Соловьев / И. И. Евлампиев // История русской метафізики в ХIX – XX веках: Русская философия в поисках абсолюта: Ч.1. СПб., 2000. – С. 179 – 258.
70. Жукоцкая, З. Р. Шеллинг и русский символизм / З. Р. Жукоцкая // Философские науки. — 2003. – № 4 – 5.
71. Зеньковский, В. В. Владимир Соловьев / В. В. Зеньковский // История русской философии. – Л., 1991. – Т.2, Ч. 1. – С. 7 – 71.
72. Зеньковский, В. В. История русской философии. В 2т. / В. В. Зеньковский. – М.,1999. Т.1. – 563 с.
73. Зеньковский, В. В. Основы христианской философии / В. В. Зеньковский. – М.: Изд-во Свято-Владимирского братства, 1992. – 268 с.
74. Зеньковский, В. В. Русские мыслители и Европа. Критика Епроп. культуры у руських мыслителей: Ф. М. Достоевский. Владимир Соловьев. Н. А. Бердяєв / В. В. Зеньковский // Русские мыслители и Европа. – М., 1997. – С. 114 – 136.
75. Зеньковский, В. В. Эстетические воззрения Вл. Соловьева / В. В. Зеньковский // Русские мыслители и Европа. – М., 1997. – С. 278 –287.
76. Зернов, Н. М. Три русских пророка: Хомяков, Достоевский, Соловьев / Н. М. Зернов. – М.: Московский рабочий, 1995. – 212 с.
77. Ильин, И. А. Родина. Русская философия. Православная культура / Сост. Е. С.Троицкий / И. А. Ильин. – М., 1992. – 159 с.
78. Каліцький, А. Дезінтеграція слов’янофільства. Розвиток і впливи: Автомізація філософського романтизму: Володимир Соловйов / А. В. Каліцький // В полоні консервативної утопії: Структура і видозміни російського слов’янофільства. – К., 1998. – С. 649-673.
79. Каменский, З. А. История философии как наука / З.А. Каменский. – М.: Наука, 1992. – 123с.
80. Кантор, В. К. Антихрист, или ожидавшийся конец европейской истории / В. К. Кантор // Вопросы философии. – 2002. № 2. – С. 14 – 28.
81. Кантор, В. К. Владимир Соловьев: Имперские проблемы всемирной теократии / В. К. Кантор. – М., 2004. – №4. – С. 126-144.
82. Кантор, В. К. Европейский кризис европеизма: Владимир Соловьев contra Ницше. Конец европейской истории? / В. К. Кантор // Русский европеец как явление культуры. – М., 2001. – С. 529 – 551.
83. Кантор, В. К. Русский европеец как явление культуры (философско-исторический анализ) / В. К. Кантор. – М.: РОССПЭН, 2001. – 701 с.
84. Кантор, В. К. Русское православие в имперском контексте: конфликты и противоречия / В. К. Кантор // Вопросы философии. – 2003. – № 7. – С. 3 – 22.
85. Карсавин, Л. П. Философия истории / Л. П. Карсавин. – СПб.: АО "Комплект", 1993. – 350 с.
86. Катасонов, Р. Концепція целостного разума в русской философии / Р. Катасонов // TOTALLOGY – XXI: Постнекласичні дослідження. – К., 2001. – Вип. 6. – С. 182 – 200.
87. Керимов, В. И. Историософия А. С. Хомякова / В. И. Каримов. – М.: Знание, 1989. – 60 с.
88. Кислюк, К. В. Історіософія в українській культурі: від концепту до концепції: монографія / К. В. Кислюк. – Х.: ХДАК, 2008. – 288 с.
89. Киреевский, И. В. В ответ А. С. Хомякову / И. В. Киреевский // Избранные статьи. – М., 1984. – С. 117 – 127.
90. Киреевский, И. В. Избранные статьи / И. В. Киреевский. – М.: Современник, 1984. – 383 с.
91. Киреевский, И. В. Обозрение русской словесности 1829 года / И. В. Киреевский // Избранные статьи. – М., 1984. – С. 40 – 61.
92. Киреевский, И. В. О характере просвещения Европы и его отношении к просвещению в России / И. В. Киреевский // Избранные статьи. – М., 1984. – С. 199 – 237.
93. Клайн, Гегель и Соловьев / Дж. Л. Клайн // Вопросы философии. – М., 1996. – №10. – С. 84 – 93.
94. Климова, С. Эссенция и экзистенция любви: «Дух» и «Запах» / С. Климова // Человек. – М., 2002. – №4. – С. 20 – 29.
95. Кожев, А. Религиозная метафизика Владимира Соловьева / А. Кожен // Вопросы философии. – М., 2000. – №3. – С. 104 – 135.
96. Козырев, А. П. Смысл любви в философии Владимира Соловьева и гностические параллели / А. П. Козырев // Вопросы философии. – 1995. – №7. – С. 59 –78.
97. Кононенко, Т. П. Владимир Соловьев и традиция русского платоноведения / Т. П. Кононенко // Философская и социологическая мысль. – 1992. – №7. – С. 53 – 63.
98. Комаров, В. Д. Глобальный гуманизм русского философа [В. С. Соловьева] / В. Д. Комаров // Россия глазами русского. – СПб., 1991. – С. 340 – 345.
99. Корнблатт, Ю. Д., Розеншильд Г. Соловьев и Достоевский о еврейском и христианском вопросах / Ю. Д. Корнблатт, Г. Розеншильд // Историко-философский ежегодник. – М., 2000. – С. 226 – 232.
100. Корнилова, И. В. Политическая мысль России: Либерализм: Религиозная утопия: В. С. Соловьев / И. В. Корнилова // История политических учений: Вып. 3 / Под ред. проф. Мартышина О. В. – М., 2000. – С. 314 – 326.
101. Коробейников, М. Суд над добром и злом: (В. С. Соловьев «Оправдание добра») / М. Коробейников // Наука и жизнь. – М., 1997. – №4. – С. 34 – 37.
102. Корогодова, Е. П. Людина і космос в теодицеї В. Соловйова / Е. П. Корогодова // Дух і космос: Наука і культура на шляху до нетрадиційного світосприйняття. – Харків, 1995. – С. 14 – 20.
103. Кошелев, В. А. Алексей Степанович Хомяков: жизнеописание в документах, в рассуждениях и разысканиях / В. А. Кошелев. – М.: Новое литературное обозрение, 2000. – 504 с.
104. Кремень, В. Г. Україна: альтернативи поступу / В. Г. Кремень, Д. В. Табачник, В. М. Ткаченко. – К., 1996. – 796 с.
105. Кувакин, В. А. Философия Вл. Соловьева / В. А. Кувакин. – М.: Знание, 1988. – 64 с.
106. Кузик, П. «Москва – Третій Рим»: місія загибелі з власної волі / П. Кузик // Людина і політика. – 2000. – № 5. – С. 55 – 61.
107. Кульпин, Э. С. Владимир Соловьев и мысли наших дней / Э. С. Кульпин // Общественные науки и современность. – М., 2002. – №4. – С. 145 – 149.
108. Кураев, А. Философия и шарлатанство: Как теософия Соловьева превратилась в теософию Блаватской / А. Кураев // Независимая газета. – 1996. – 29 марта. – С. 5.
109. Литовченко, Н. П. Национальная идея в творчестве Владимира Сергеевича Соловьева / Н. П. Литовченко // Философия и социология в контексте современной культуры. – Днепропетровск, 1996. – С. 93 – 106.
110. Литовченко, Н. П. О «патриотизме» в философии В.С. Соловьева / Н. П. Литовченко // Грані. – 2006. – №5. – С. 65 – 67.
111. Левицкий, С. А. Очерки по истории русской философии. Т.2. Двадцатый век: Очерк 1. Ближайшие последователи Вл. Соловьева / С. А. Левицкий // Очерки по истории русской философии. – М., 1996. – (Сочинения. Т.2) – С. 219 – 227.

112. Левицкий, С. А. Очерки по истории русской философии. От истоков до ХIX в.: Очерк 10. Владимир Соловьев / С. А. Левицкий // Очерки по истории русской философии. – М., 1996. – (Сочинения. Т.2) – С. 198 – 216.
113. Леонтьев, К. Н. Византизм и славянство / К. Н. Леонтьев // Поздняя осень России. – М., 2000. – С. 17 – 156.
114. Леонтьев, К. Н. Восток, Россия и славянство: Философская и политическая публицистика. Духовная проза (1872 – 1891) / К. Н. Леонтьев. – М.: Республика, 1996. – 798 с.
115. Леонтьев, К. Н. О Владимире Соловьеве и эстетике жизни / К. Н. Леонтьев // Начала. – 1992. – №2. – С. 25 – 38.
116. Леонтьев, К. Н. Письма о восточных делах / К. Н. Леонтьев // Храм и церковь. – М., 2003. – С. 171 – 222.
117. Лопатин, Л. М. Философские характеристики и речи / Л. М. Лопатин. – Минск: Харвест; М.: ACT, 2000. – 495 с.
118. Лопатин, Л. М. Философское миросозерцание В. С. Соловьева / Л. М. Лопатин // Философские характеристики и речи. – М., 1995. – С. 107 – 135.
119. Лосев, А. Владимир Соловьев и его время / А. Лосев. – М.: Прогресс, 1990. – 720 с.
120. Лосев, А. Ф. Из размышлений о Владимире Соловьеве / А. Ф. Лосев // Поэзия. – М., 1990. – №55. – С. 196 – 204.
121. Лосский, В. Н. Очерк мистического богословия Восточной Церкви. Догматическое богословие / В. Н. Лосський. – М., 1991. – 288 с.
122. Лосский, И. О. История русской философии / В. Н. Лосський. – М.: Сварог и К, 2000. – 471с.
123. Макаров, М. Г. Обоснование нравственного идеала в философии ранних славянофилов и у Вл. Соловьева / М. Г. Макаров // Философия науки. – 1992. – №2. – С. 74 – 88.
124. Максимов, М. В. Владимир Соловьев и Запад: невидимый континент / М. В. Максимов. – М.: Прометей, 1998. – 242 с.
125. Максимов, М. В. Историософия Вл. Соловьева в отечественной философской мысли / М. В. Максимов // Соловьевские исследования: Период, сб. науч. тр. – М., 2001. – Вып. 2 . – С . 5 – 39.
126. Максимов, М. В., Щедрина, Т. Г. Соловьевские чтения: поиск новых методологических ориентиров / М. В. Максимов, Т. Г. Щедрина // Вопросы философии. – М., 2003. – №10. – С. 170 – 173.
127. Макушинский, А. Отвергнутый жених, или Основной миф русской литературы XIX века / А. Макушинський // Вопросы философии. – 2003. № 7. – С. 35 – 43.
128. Манн, Ю. В. В кружке Станкевича: Историко-литературный очерк / Ю. В. Манн. – М., 1983. – 319 с.
129. Марцинковский, В. Ф. Владимир Соловьев и Евангелие / В. Ф. Марцинковский. – М.: Протестант, 1991. – 63 с.
130. Мелих, Ю. Б. Утверждение и осуждение индивидуализма у Фридриха Ницше и Владимира Соловьева / Ю. Б. Мелих // Вопросы философии. – М., 2002. – №2. – С. 97 – 101.
131. Мень, А. Русская религиозная философия: Владимир Сергеевич Соловьев / А. Мень // Мировая духовная культура. Християнство. Церков. – М., 1997. – С. 411 – 426.
132. Мень, А. Русская религиозная философия: Предшественники Владимира Соловьева / А. Мень // Мировая духовная культура. Християнство. Церков. – М., 1997. – С. 397 – 410.
133. Мелещук, А. А. Відображення ідей слов’янофільства та західництва в філософії історії Володимира Соловйова / А. А. Мелещук // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 12. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 141 – 144.
134. Мелещук, А. А. Есхатологія як завершальний елемент в еволюції історіософії Володимира Соловйова / А. А. Мелещук // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. Вип. 18. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 101 – 106.
135. Мелещук, А. А. Ідея месіанської ролі Росії у Володимира Соловйова та її генезис в історіософській думці / А. А. Мелещук // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. – Дніпропетровськ., 2005. – С. 77 – 85.
136. Мелещук, А. А. Концепція «Боголюдства» Володимира Соловйова як універсальна альтернатива національної ідеї «виключності» російського народу у слов’янофілів / А. А. Мелещук // Грані. – 2006. – №1. – С. 97 – 100.
137. Митина, Е. В. К проблеме влияния древнерусских представлений о Софии Премудрости Божьей на софилогию Вл. Соловьева / Е. В. Митина // COLLEGIUM. – К., 2000. – №9. – С. 20 – 26.
138. Мотрошилова, Н. В. Владимир Соловьев / Н. В. Мотрошилова // История философии: Запад – Россия – Восток: Кн.2: Философия XV – XIX вв. – М., 1996. – С. 532 – 545.
139. Моргенштерн, И. Ф. Анализ почерков известных исторических личностей: В.С. Соловьев / И. Ф. Моргенштерн // Психографология. – СПб., 1994. – С. 284 – 287.
140. Мюллер, Л. Владимир Соловьев и католицизм / Л. Мюллер // Славяноведение. – 1996. – №2. – С. 48 – 53.
141. Немчинов, І. Метаморфоза релігійної ідеї про «Третій Рим» на рубежі XV – XVI ст. / І. Немчинов // Людина і політика. – 2000. – № 5. – С. 45 – 51.
142. Нестор, Повесть временных лет / Нестор // Литература Древней Руси: Хрестоматия. – М., 1990. – С. 8 – 24.
143. Ницше, Фридрих. Сочинения в двух томах. Том 1. / Фридрих Ницше. – М., 1996. – 829 с.
144. Ницше, Фридрих. Сочинения в двух томах. Том 2. / Фридрих Ницше. – М., 1996. – 829 с.
145. Носов, С. Н. Идея сверхчеловека в философии Вл. Соловьева / С. Н. Носов // Философия науки. – 1991. – №7. – С. 56 – 67.
146. Носов, С. Н. От «соловьевских» обедов» – к религиозно-философскому обществу / С. Н. Носов // Вопросы философии. – М., 1999. – №6. – С. 85 – 98.
147. Ойзерман, Т. И. Проблемы историко-философской науки / Т. И. Ойзерман. – М.: Мысль, 1982. – 301 с.
148. Ойзерман, Т. И. Философия как история философии / Т. И. Ойзерман. – СПб.: Алетейя, 1999. – 447 с.
149. Олейников, Д. И. Классическое российское западничество / Д. И. Олейников. – М.: Механик, 1996. – 166 с.
150. Платон, Собрание сочинений в четырёх томах. Том 1. / Платон. – М., 1990. – 864 с.
151. Платон, Собрание сочинений в четырёх томах. Том 2. / Платон. – М., 1993. – 528 с.
152. Платон, Собрание сочинений в четырёх томах. Том 3. / Платон. – М., 1994. – 656 с.
153. Платон, Собрание сочинений в четырёх томах. Том 4. / Платон. – М., 1994. – 832 с.
154. Порус, В. Н. В. Соловьев и Л. Пестов: единство и трагедии / В. Н. Порус // Вопросы философии. – М., 2004. – №2. – С. 148 – 159.
155. Пул, Р. Э. Русская диалектика между неоидеализмом и утопизмом (ответы В. С. Соловьеву)/ Перевод И. В. Борисовой / Р. Э. Пул // Вопросы философии. – №1. – С. 70 – 94.
156. Рашковский, Е. Б. Владимир Соловьев: учение о природе философского знания / Е. Б. Рашковский // Вопросы философии. – М., 1982. – №6. – С. 81 – 92.
157. Рашковский, Е. Б. Лосев и Соловьев / Е. Б. Рашковский // Вопросы философии. – 1992. – №4. – С. 141 – 150.
158. Рашковский, Е. Б. Современное мирознание и философская традиція России: о сегодняшнем прочтении трудов Вл. Соловьева / Е. Б. Рашковский // Вопросы философии. – М., 1997. – №6. – С. 92 – 106.
159. Рашковский, Е. Б. Три оправдания: стержневые темы Владимира Соловьева 1890-х годов / Е. Б. Рашковский // Вопросы философии. – М., 2001. – №6. – С. 83 – 93.
160. Рессель, Г. О типологии и актуальности восприятия Ницше и Соловьева в русской философии / Г. Рассель // Вопросы философии. – М., 2002. – №2. – С. 28 – 41.
161. Рыжов, К. Владимир Соловьев / К. Рыжов // Сто великих Россиян. – М., 2001. – С. 517 – 523.
162. Рудницкая, Е. Л. У истоков либеральной философско-идеалистической мысли. Владимир Соловьев / Е. Л. Рудницкая // Вопросы истории. – М., 2005. – №.3 – С. 11 – 33.
163. Самардак, М. Походження й мутації доктрини «третього Риму» / М. Самардак // Мандрівець. – 1999. – № 1. – С. 22 – 26.
164. Светашев, С. С. Аналіз некоторых представлений В. С. Соловьева об индивидуальном сознании / С. С. Светашев // Философия и культура: Сб. науч. тр. – Днепропетровск, 1997. – С. 12 – 18.
165. Северенчук, Н. В. Проблема «серця» в філософській антропології П. Д. Юркевича та В. С. Соловйова / Н. В. Северенчук // Грані. – Дніпропетровськ, 2001. – №2. – С. 42 – 48.
166. Сербиненко, В. В. Вл. Соловьев: Запад, Восток и Россия / В. В. Сербиненко. – М.: Наука, 1994. – 203 с.
167. Сербиненко, В. В. К вопросу о традиции платонизма в русской философии и творчестве В. Соловьева (памяти А. И. Абрамова) / В. В. Сербиненко // Вопросы философии. – 2003. № 6. – С. 128 – 135.
168. Сербиненко, В. В. Спор об антихристе: Вл. Соловьев и Г. Федотов / В. В. Сербиненко // Общественная мысль: исследования и публикации: Вып. 2. – М., 1990. – С. 29 – 40.
169. Серегин А. Владимир Соловьев и «новое религиозное сознание» / А. Серегин // Новый мир. – М., 2001. – №2. – С. 134 – 148.
170. Синеокая, Ю. В. Проблема сверхчеловека у Соловьева и Ницше / Ю. В. Синеокая // Вопросы философии. – 2002. – № 2. – С. 69 – 80.
171. Сладкевич, Н. Г. Борьба общественных течений в русской публицистике конца 50-х – начала 60-х годов XIX века / Н. Г. Сладкевич. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
172. Смирнов, М. Добро как правда: Этическая концепция В. Соловьева / М. Смирнов // Наука и религия. – 1991. – №6. – С. 24 – 26.
173. Смирнова, З. В. К спорам о славянофильстве (некоторые методологические аспекты исследования раннего славянофильства) /