Йосипенко Соломія Тарасівна Медіація як спосіб вирішення спорів у при­ватноправових відносинах

Краткое описание

Йосипенко Соломія Тарасівна, юрисконсульт ТОВ «Ві- чіукртранс»: «Медіація як спосіб вирішення спорів у при­ватноправових відносинах» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.001.10 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЙОСИПЕНКО СОЛОМІЯ ТАРАСІВНА
УДК 347.996
ДИСЕРТАЦІЯ
МЕДІАЦІЯ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
У ПРИВАТНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________/С.Т. Йосипенко/
Науковий керівник – Калакура Віктор Ярославович, кандидат юридичних
наук, доцент
Київ – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………………………..16
ВСТУП………………………………………………………………………………...17
РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові основи формування медіації як самостійного
способу врегулювання спорів у приватно-правових відносинах……………...25
1.1. Історичні передумови виникнення та розвиток інституту медіації…………...25
1.2. Поняття та правова природа медіації……………………………………...........36
1.3. Види та моделі медіації…………………………………………………………..60
Висновки до Розділу 1………………………………………………………………...74
РОЗДІЛ 2. Порядок організації та проведення медіації………………………...76
2.1. Правовий статус учасників медіації…………………………………………….76
2.2. Стадії та принципи медіації……………………………………………………...91
Висновки до Розділу 2……………………………………………………………….106
РОЗДІЛ 3. Особливості запровадження медіації для врегулювання спорів в
приватно-правових відносинах…………………………………………………..109
3.1. Перспективи інституціоналізації медіації у сімейних правовідносинах……112
3.2. Медіація як спосіб врегулювання корпоративних спорів……………………120
3.3. Актуальні питання запровадження медіації для врегулювання спорів у сфері
інтелектуальної власності…………………………………………………………...131
Висновки до Розділу 3……………………………………………………………….139
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………140
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...146
ДОДАТОК А Список опублікованих праць за темою дисертації та відомості про
апробацію результатів дисертації ………………………………………………….166
ДОДАТОК Б СХЕМИ………………………………………………………………169

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового
завдання, що полягає в розробці сучасної концепції медіації, як самостійного
способу врегулювання приватно–правових спорів, а також, правова регламентація
медіації у законодавстві України.
На підставі проведеного дослідження сформульовані наступні основні
висновки:
1. Запропоновано авторську періодизацію історії становлення та розвитку
медіації:
I – Виникнення інституту медіації на дохристиянському етапі та в царині
римського права.
II – Запровадження медіації в період християнства в системі правових норм
Київської Русі (початок ІХ середина ХІІ століть) та Галицько-Волинської держави
(друга половина ХІІ - ХІІІ століття).
III – Розвиток інституту медіації за часів захоплення українських земель
Литвою та Польщею (ХІV- ХVІІ століття).
IV – Медіація у праві Козаччини, Гетьманщини (ХVІ - ХVІІІ століття).
V – Застосування медіації в Дореволюційний період (ХІХ - початок ХХ
століття).
VI – Сучасний період розвитку медіації (середина ХХ - ХХІ століття).
2. Розкриття змісту понять «правовий спір» та «правовий конфлікт»
дозволив зробити висновок про те, що вони є тотожними правовими категоріями і
їх слід розцінювати як синоніми.
3. Визначено ознаки медіації, зокрема: медіація – це самостійний спосіб
врегулювання спорів; неюрисдикційний (позасудовий, досудовий) спосіб
врегулювання спорів; неформалізований спосіб врегулювання спорів;
добровільний спосіб врегулювання спорів; примирний спосіб врегулювання
спорів; учасниками медіації є сторони спору і медіатор (медіатори); метою
медіації є врегулювання спору та укладення угоди між сторонами таким чином,
141
щоб максимально врахувати інтереси кожної з них; завдання медіації полягає
у налагодженні діалогу, сприянні ефективній комунікації сторін, створенні умов
для їхньої співпраці з метою пошуку взаємовигідного рішення; застосування
медіації неунеможливлює право сторін звертатися до суду в майбутньому;
наявність основних нормативно-визначених правил проведення медіації;
особливістю медіації є те, що вона може бути завершена і без укладення угоди
сторін, проте, її проведення, мало істотне значення для врегулювання спору.
4. Доведено, що медіація як один із способів врегулювання приватно–
правових спорів має як свої переваги так і недоліки.
Перевагами використання медіації є: простота процедури, відсутність
жорстких процесуальних і доказових правил; можливість економії часу для
врегулювання спору. Так, врегулювати спір можливо від одного дня до декількох
місяців, але не роки як це іноді трапляється в судовій системі; можливість сторін
самим обрати медіатора, який буде сприяти врегулюванню спору;
конфіденційність врегулювання спору, яка проявляється як у проведенні закритих
засідань, тобто в негласній формі, так і в збереженні в таємниці інформації,
отриманої в ході альтернативних слухань. Інші особи допускаються лише за
згодою сторін; у більшості випадків, медіація завершується укладенням
взаємовигідної угоди; використання медіації часто дозволяє зберегти ділові
відносини, оскільки головна мета є пошук спільних взаємних інтересів;
універсальність медіації, перш за все в рамках медіації можуть розглядатися
конфлікти, що випливають з правових і не правових (міжособистісних) відносин;
медіація дає можливість розвантажити справами судову систему та скоротити
терміни розгляду справи.
Незважаючи на всі перераховані вище переваги і позитивні риси медіації,
остання має й певні недоліки. Зокрема: медіацію не застосовують для
врегулювання складних правових спорів та вирішення складних правових питань;
у спорах з множинністю сторін медіація може виявитися неефективною, так як
142
досягнути позитивного рішення – укласти угоду, практично неможливо; для
застосування медіації необхідно наявність бажання сторін співпрацювати;
зацікавленість учасників спору в залученні суспільної уваги до тієї чи іншої
проблеми, або прагнення до «затягування» врегулювання спору, коли одній зі
сторін це вигідно.
5. Аргументовано практичну значущість існування наступних видів медіації:
приватна (позасудова) - абсолютно незалежна від судового розгляду,
застосовується медіаторами без подальшого судового процесу; супутня судовому
розгляду (присудова) - проводиться паралельно з розглядом справи у суді,
ініціюється самим судом, але проводиться медіаторами без подальшої судової
участі у врегулюванні спору; судова - проводиться суддею та ініціюється в суді
під час судового розгляду справи і включає консультації та допомогу у
врегулюванні спору, проте виключає подальшу участь судді - медіатора у
вирішенні справи.
6. Обґрунтовано те, що виокремлення видів та моделей медіації за різними
критеріями класифікації сприяє правильному розумінню використання медіації та
її природно-історичного розвитку; забезпечує можливість розкрити внутрішню
логіку та закономірності обрання певного виду чи моделі медіації для
застосування; створює всі необхідні передумови й можливості для широкого
узагальнення, систематизації і аналізу всього фактичного та наукового матеріалу,
який стосується медіації загалом; створює об’єктивне підґрунтя для наукового
проникнення у внутрішні процеси виникнення, функціонування та використання
медіації як самостійного способу для вирішення приватно-правових спорів.
7. Аргументовано застосування в Україні лише приватної (позасудової)
медіації, тобто врегулювання спорів шляхом медіації використовувати до
моменту звернення сторін чи однієї зі сторін в суд.