Чиж Поліна Олександрівна Право на життя в ци­вільному праві України та практиці ЄСПЛ

Краткое описание

Чиж Поліна Олександрівна, головний спеціаліст відді­лу забезпечення роботи директора бюро Національного антикорупційного бюро України: «Право на життя в ци­вільному праві України та практиці ЄСПЛ» (12.00.03 - ци­вільне право і цивільний процес; сімейне право; міжна­родне приватне право). Спецрада Д 26.001.06 у Київсько­му національному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова робота
На правах рукопису
ЧИЖ ПОЛІНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 347.122
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРАВО НА ЖИТТЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ ТА
ПРАКТИЦІ ЄСПЛ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
_________________ П.О. Чиж
Науковий керівник – Отраднова Олеся Олександрівна, доктор
юридичних наук, професор, доцент кафедри цивільного права. Київського
національного університету імені Тараса Шевченка
Київ – 2019

7
8. Чиж П.О. Право на життя: доктринальне розуміння. Актуальні
питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права: матеріали
міжнародної науково-практичної конференції (м. Львів 16-17 березня 2018 р.).
Львів: Західноукраїнська організації «Центр правничих ініціатив», 2018. С.
57–59.
9. Чиж П.О. Право на життя та його місце у системі поколінь прав
людини: поняття та основні етапи розвитку: матеріали міжнародної науковопрактичної конференції. 2017. URL:
http://www.wcenter.org.ua/index.php/conferenc.html (дата звернення:
12.10.2018)
10. Чиж П.О. Поняття права на життя як суб’єктивного особистого
немайнового цивільного права особи. Юридична наука нового часу: традиції
та вектори розвитку: матеріали міжнародної науково-практичної конференції
(м. Одеса, 9 березня 2018 р.). Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2018. С.
68–70.
8
ВСТУП ..................................................................................................................... 9
1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРАВА НА ЖИТТЯ ЯК ОСОБИСТОГО
НЕМАЙНОВОГО ПРАВА. .................................................................................. 26
1.1 Генезис права на життя у сучасній національній правовій доктрині ........ 26
1.2 Поняття права на життя як суб’єктивного особистого немайнового
цивільного права особи. ....................................................................................... 45
2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ
МЕТА І ЗАВДАННЯ............................................................................................. 76
2.1 Правове регулювання права на життя як немайнового права ................ 76
2.2 Функції мета та завдання правового регулювання права на життя за
цивільним законодавством України та практикою ЄСПЛ ............................... 97
Розділ ІІІ. ЗМІСТ ПРАВА НА ЖИТТЯ ............................................................ 120
3.1 Зміст права на життя за цивільним законодавством України .................. 120
3.2 Зміст права на життя згідно з практикою ЄСПЛ....................................... 151
4. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ ТА
ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ ................................................................................. 173
4.1 Цивільно-правовий аспект початку життя та його захисту та антагонізм
права на переривання вагітності........................................................................ 173
4.2 Проблеми правомочності розпоряджатися життям................................... 193
4.3 Особливі правомочності, що випливають із права на життя ................... 204
ВИСНОВКИ......................................................................................................... 223
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................... 233

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Становлення та розвиток права на життя як об’єкт сучасних
правових досліджень у національній правовій доктрині складається із
наступних етапів:
1) 24 серпня 1991 р. - 28 червня 1996 р. – зародження та становлення
національної правової ідеї про правове регулювання права на життя;
2) 28 червня 1996 р. - 17 липня 1997 р. – дослідження права на життя в
контексті становлення конституційного правопорядку;
3) 17 липня 1997 р. - 16 січня 2003 р. – період – дослідження права на
життя в умовах прийняття Конвенції про захист прав людини та
основоположних свобод; акцент на конституційно-правовому, міжнародноправовому та кримінально-правовому аспекті здійснення досліджень;
початок розгляду права на життя як особистого немайнового права цивільноправового характеру;
4) 16 січня 2003 р. - сьогоднішній день – сучасний етап активної
наукової розробки права на життя як цивільно-правової категорії; зміщення
акцентів досліджень з конституційно-правового на цивільно-правовий
аспект.
2. Основними сучасними тенденціями досліджень права на життя є:
1) дослідження права на життя крізь призму поєднання конституційноправової та цивільно-правової природи даного суб’єктивного права з
теоретичним акцентом на цивільно-правове регулювання;
2) деталізація наукових розробок окремих елементів права на життя;
3) перехід з теоретичної у практично-прикладну площину в
наукових дослідженнях;
4) підвищення ролі дослідження іноземного та міжнародноправового досвіду правового регулювання права на життя;
5) приділення у дослідженнях значної уваги практиці ЄСПЛ як
джерелу права у регулюванні права на життя;
224
3. Засадами галузевого регулювання права на життя, які визначають
його правову природу є:
1) право на життя, як предмет конституційно-правового
регулювання, є гарантією захисту життя людини державою Україною як
найвищої соціальної цінності, зокрема, встановленням зобов’язань держави
захищати право на життя людини доступними їх засобами, у тому числі,
шляхом прийняття відповідного галузевого законодавства;
2) право на життя у міжнародному публічному праві, у якому
закріплюються міжнародно-правові механізми захисту права на життя
людини, зокрема у державах, які прийняли міжнародні стандарти у сфері
захисту права на життя шляхом участі у міжнародних угодах; у деякій мірі
міжнародно-правовому регулюванні права на життя притаманна регулятивна
складова;
3) право на життя в кримінальному праві виступає як об’єкт
кримінально-правової охорони;
4) право на життя як предмет регулювання адміністративного права
виступає у тій мірі, в якій здійснюється забезпечення обов’язків держави з
приводу захисту та/або сприяння у реалізації фізичною особою
суб’єктивного права на життя; зокрема, предметом адміністративного права є
управління діяльності державних органів з приводу регулювання реалізації
права життя та його захисту; одним з учасників цих правовідносин з приводу
реалізації права на життя фізичною особою, є суб’єкт владних повноважень;
адміністративно-правове регулювання права на життя слід визнати похідним
не лише від конституційного та кримінального права, але й від цивільного
права, оскільки регулювання діяльності органів державної влади у рівній мірі
може випливати із реалізації положень, що випливають з цивільного
законодавства;
5) окремі елементи права на життя можуть бути визнані предметами
правового регулювання трудовим, екологічним, медичним та іншими
комплексними галузями права у тій мірі, в яких окремі елементи права на
225
життя на теоретичному рівні відносяться до предметів регулювання
наведених галузей права;
6) право на життя є основним особистим немайновим правом
фізичної особи, що регулюється та охороняється цивільним правом;
7) предметом цивільно-правового регулювання права на життя є як
напрями реалізації права на життя, так і його охорона та захист, у тому числі
приватно-правові наслідки порушення права на життя.
4. Право на життя необхідно розглядати вузькому та у широкому
розумінні. У вузькому розумінні «Право на життя» – суб’єктивне особисте
немайнове право фізичної особи, об’єктом якого є життя та тісно пов’язані з
ним аспекти біологічної життєдіяльності організму включаючи продовження
роду, яке є сукупністю правомочностей з приводу його реалізації та захисту,
які полягають у вимозі до усіх третіх осіб, та держави не порушувати його, а
також до держави щодо вчинення активних дій з приводу забезпечення
захисту життя; крім цього, наведені правомочності полягають у можливій
поведінці пов’язаній із розпорядженням та самозахистом життя.
5. У широкому розумінні право на життя, як комплексна категорія,
включає, крім права на життя у вузькому нормативному розумінні також інші
права, нерозривно пов’язані не лише з біологічним, але й соціальним життям,
зокрема, право на освіту, на охорону здоров‘я, на свободу від принизливого
або нелюдяного поводження, на повагу до приватного і сімейного життя
тощо.
6. Правове регулювання права на життя у національному законодавстві
України, є поєднанням конституційного й цивільно-правового регулювання.
Положення Конституції України й Цивільного кодексу України
деталізуються в інших законодавчих актах. Важливу роль відіграє
кримінально-правовий захист, який також встановлює основи захисту та,
відповідно, реалізації права на життя.
7. Особливостями правового регулювання права на життя є
надзвичайно важлива роль міжнародно-правового регулювання цивільних
226
відносин у цій сфері, зокрема, положенням Конвенції про захист прав
людини та основоположних свобод. Одним з найважливіших та
деталізованих елементів системи правового регулювання права на життя в
Україні є практика ЄСПЛ, яка враховує загальні тенденції у сфері захисту та
регулювання права на життя. Практика ЄСПЛ визнана джерелом права в
нашій державі та підлягає застосуванню судами України й органами
державної влади.
8. У цивільно-правовій доктрині функціями права на життя як
субінституту цивільного права:
1) регулятивна функція;
2) охоронна функція;
3) захисна функція;
4) компенсаційна функція;
5) декларативна функція;
6) інформаційна функція;
7) виховна функція.
9. Основною метою цивільно-правового регулювання права на життя є
комплексна охорона життя, як суспільного блага, за допомогою засобів
цивільного права.
10. Основними завданнями цивільно-правового регулювання права на
життя є:
1) визнання права на життя однією з найбільш пріоритетних
цінностей у системі цивільно-правової охорони та захисту;
2) упорядкування суспільних відносин, що прямо пов’язані з
охороною життя як суспільною цінністю, його цивільно-правовим захистом;
3) визначення змісту права на життя;
4) упорядкування суспільних відносин пов’язаних із життям та його
захистом;
5) створення правової бази для ефективного захисту права на життя;
227
6) створення чітких та зрозумілих правил отримання належної
компенсації у разі порушення права на життя;
7) забезпечення виконання обов’язків, зокрема, але не виключно,
державою в особі її уповноважених органів щодо гарантування дотримання
права на життя;
8) створення правових механізмів, використовуючи які особа зможе
вимагати усунення загроз її життю.
11. Спеціальними функціями правового регулювання права на життя в
Україні за практикою ЄСПЛ є:
1) усунення прогалин чи неефективного застосування національного
законодавства, яким порушено право на життя;
2) визначення напрямів удосконалення національного законодавства
щодо захисту та регулювання права на життя;
3) відновлення незахищених чи порушених державою прав, які
випливають із права на життя;
4) доповнення національної правової системи цивільно-правового
захисту нормами тлумачення Конвенції;
5) визначення стандартів, які ставлять вимоги до цивільно-правового
регулювання та захисту права на життя.
12. Основною метою правового регулювання права на життя
практикою ЄСПЛ є приведення національного законодавства та практики
його застосування у сфері захисту та регулювання права на життя у
відповідність із зобов’язаннями взятими Україною за Конвенцією про захист
прав людини та основоположних свобод, які деталізовано розтлумачені у
практиці ЄСПЛ, що можна окреслити як міжнародний стандарт дотримання
та захисту права на життя.
13. Зміст права на життя в Україні складають наступні правомочності:
1) можливість здійснювати самозахист життя, вимагати захисту від
інших осіб та держави щодо себе та інших осіб, вимагати припинити дії чи
228
усунути небезпеку, яка безпосередньо загрожує життю правоволодільця чи
інших людей;
2) наявність захисту від неправомірних медичних дослідів,
клінічних випробувань, якщо такі становлять істотну загрозу для життя;
3) можливість отримувати медичну допомогу у випадках загрози
життю та отримвувати допомогу зі сторони будь-якої особи, яка має
можливість вберегти життя правоволодільцю у небезпечній ситуації;
4) можливість вимагати створення умов, які мінімізують ризики для
життя;
5) можливість народжувати (здійснювати зачаття) дітей, у тому
числі за допомогою сучасних репродуктивних технологій;
6) можливість вимагати відшкодування майнової та моральної
шкоди, яка випливає із завдання смерті чи поставлення особи у ризик для
життя.