Цувіна Тетяна Андріївна Принцип верховенства права у цивільному судочинстві: теоретико-прикладне дослідження

Краткое описание

Цувіна Тетяна Андріївна, доцент кафедри цивільного процесу, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Назва дисертації: «Принцип верховенства права у цивільному судочинстві: теоретико-прикладне дослідження». Шифр та назва спеціальності 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». Спецрада Д 64.086.02 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЦУВІНА ТЕТЯНА АНДРІЇВНА
УДК 347.9
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне
приватне право”
Юридичні науки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Цувіна Т. А.
Науковий консультант:
Петришин Олександр Віталійович, доктор юридичних наук, професор, президент Національної академії правових наук України
Харків - 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ВИТОКИ, СУТНІСТЬ І СТРУКТУРНО-
ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1 Верховенство права та його сучасна інтерпретація 21
1.2 Інтернаціоналізація верховенства права 51
1.3 Принцип верховенства права і розвиток вчення про принципи цивільного
судочинства 68
1.4 Принцип верховенства права у цивільному судочинстві: структурно-
функціональна характеристика 102
Висновки до розділу 1 121
РОЗДІЛ 2. ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ДОСТУПУ ДО НЕЗАЛЕЖНОГО І НЕУПЕРЕДЖЕНОГО СУДУ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ
2.1 Доступність правосуддя як наукова проблема 125
2.2 Доступ до суду та межі конвенційного регулювання 148
2.3 Незалежність суду 176
2.4 Неупередженість суду 200
Висновки до розділу 2 234
РОЗДІЛ 3. ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОВА ВИЗНАЧЕНІСТЬ ЯК ГАРАНТІЇ СТАЛОСТІ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
3.1 Законність і проблема надмірного формалізму 238
3.2 Єдність судової практики та механізми її забезпечення 267
3.3 Принцип res judicata і остаточність судових рішень 297
3.4 Виконання судових рішень: проблемні аспекти у контексті верховенства
права 322
Висновки до розділу 3 348
РОЗДІЛ 4. ПРОПОРЦІЙНІСТЬ ТА ПРАВО БУТИ ПОЧУТИМ
4.1 Принцип пропорційності і легітимність правообмежень у цивільному
судочинстві 351
4.2 Принцип пропорційності і кейс-менеджмент у цивільному судочинстві 381
4.3 Право бути почутим 409
Висновки до розділу 4 445
ВИСНОВКИ 448
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 460
ДОДАТОК 595
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. У сучасних політико-правових реаліях принцип верховенства права визнається загальним і основоположним принципом права, тим ідеалом, втілення якого є головним прагненням демократичних держав. Він знайшов своє закріплення в національному й міжнародному праві. Так, Конституція України містить положення про те, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), і суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Преамбула Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (далі - ЄКПЛ), що є частиною українського законодавства, також проголосила відданість урядів європейських держав верховенству права у поступі до гарантування прав людини.
Зародившись у лоні англо-американської правової системи як принцип конституційного права, із другої половини ХХ ст. верховенство права починає визнаватися не лише в національній, а й у міжнародній площині, що пов’язано із фундаменталізацією прав людини, а також активізацією зусиль держав щодо їх гарантування на універсальному, регіональному і національному рівнях. Сьогодні цей принцип сприймається як провідний у межах ООН, Ради Європи та Європейського Союзу (далі - ЄС). Особливого значення він набуває у реальній практиці правозастосування міжнародними судовими установами, зокрема, Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) і Судом справедливості ЄС, адже для конвенційної системи принцип верховенства права став ключовою ідеєю, яка пронизує всю систему захисту прав людини.
Визнання принципу верховенства права як загального принципу права зумовило розширення сфери його дослідження й застосування: якщо спочатку розроблення проблематики верховенства права проводилося в рамках теорії права, конституційного й адміністративного права в контексті утвердження прав людини та убезпечення від державного свавілля, то зараз актуалізується вивчення горизонтального ефекту верховенства права у приватноправових відносинах, економічних аспектів реалізації принципу верховенства права, можливості екстернаціоналізації вимог верховенства права в міжнародному публічному праві тощо. Водночас слід констатувати, що, незважаючи на пильну увагу вчених до верховенства права, у наукових дослідженнях досі бракує єдності доктринальних підходів до його визначення, сутності і структури.
У правовій доктрині існують різні підходи до вивчення верховенства права. У найбільш загальному вигляді йдеться про формальні (легалістські) концепції (Дж. Раз, Т. Саммерс, Л. Фуллер та ін.) та субстантивні (нелегалістські) концепції верховенства права (Т. Р. С. Аллан, Т. Бінгем, Р. Дворкін, М. І. Козюбра, О. В. Петришин, С. П. Погребняк, П. М. Рабінович, С. В. Шевчук та ін.). Наявність значної кількості праць, присвячених феномену верховенства права, як і численні спроби досягти консенсусу у його трактуванні, демонструють важливість проблеми верховенства права у сучасному правовому дискурсі.
Особливого значення принцип верховенства права набуває у сфері судової влади, оскільки він задає модуси доступності, справедливості й ефективності правосуддя. Сучасний стан національних систем цивільного судочинства свідчить і про те, що все більш помітним стає вплив інтернаціоналізації на цю сферу правового регулювання, що безпосередньо пов’язано з гармонізацією національних процесуальних систем і необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів. У такому контексті, виходячи з потреб забезпечення кожному права на судовий захист і з метою загального підвищення якості судової практики, ключовою проблемою стає розроблення доктрини принципу верховенства права в цивільному судочинстві, а отже, і теорії принципів цивільного судочинства, основи якої були закладені в теорії цивільного процесуального права ще у 60-х рр. ХХ ст., крізь призму сучасного праворозуміння.
У чинному Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України) завдяки прийняттю Закону України № 2147-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 р. верховенство права вперше було закріплене як засада цивільного судочинства (п. 1 ч. 3 ст. 2 ЦПК). Однак у теорії цивільного процесуального права майже відсутні праці, присвячені зазначеній проблемі, незважаючи на її очевидну затребуваність у теоретичній площині та судовій практиці. Симптоматично, що аналіз рішень Верховного Суду свідчить про відсутність сталих підходів як до реалізації згаданого принципу під час здійснення правосуддя в цивільних справах, що часто призводить до формального його застосування, так і до його тлумачення. З огляду на це особливої актуальності набуває комплексне дослідження теоретичних і практичних питань застосування принципу верховенства права в цивільному судочинстві як фундаментальної проблеми науки цивільного процесуального права.
Актуальність дисертації підтверджується і необхідністю осмислення реформ національних процесуальних систем цивільного судочинства в європейських державах (Англії, Франції, Італії, Нідерландах та ін.), що покликані сформувати сучасне бачення процесуальної політики, заснованої на демократичних цінностях та ідеї ефективності цивільного судочинства. Крім того, все помітнішими стають тенденції до уніфікації правового регулювання, тож принцип верховенства права має враховуватися у модельній правотворчості, прикладами якої є Принципи транскордонного цивільного процесу ALI/UNIDROIT (ALI/UNIDROIT Principles of Transnational Civil Procedure), Модельні європейські правила цивільного процесу ELI/UNIDROIT (ELI/UNIDROIT European Model Rules of Civil Procedure), Г лобальний кодекс примусового виконання тощо. Із цих позицій принцип верховенства права в цивільному судочинстві ще не був предметом наукового аналізу.
Водночас із науково-практичної точки зору в контексті вивчення верховенства права важливо визначити механізми забезпечення кожному гарантованого п. 1 ст. 6 ЄКПЛ права на справедливий судовий розгляд у цивільному судочинстві, що має тлумачитися крізь призму відповідних положень Преамбули ЄКПЛ, яка закріплює верховенство права. Право на справедливий судовий розгляд із позицій принципу верховенства права постає як система процесуальних гарантій, які має забезпечити держава кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, а також як суб’єктивне право особи, гарантоване на міжнародному й національному рівнях. У цьому аспекті реалізація права на справедливий судовий розгляд може досягатися за рахунок єдності судової практики, яку має забезпечити Верховний Суд у своїх рішеннях. Зважаючи на наведене, дослідження реалізації принципу верховенства права в цивільному судочинстві відіграє важливу роль в осмисленні проблем гармонізації вітчизняної теорії та практики цивільного судочинства із міжнародними стандартами справедливого правосуддя.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до цільової комплексної програми Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого «Судова влада: проблеми організації та діяльності» (номер державної реєстрації 0111U000957). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого 21 червня 2019 р. (протокол № 16 від 21 червня 2019 р.).
Мета й завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретико¬прикладного підходу до обґрунтування природи принципу верховенства права в цивільному судочинстві, його структурно-функціональна характеристика в аспекті сучасного праворозуміння, міжнародних стандартів доступного, справедливого, ефективного правосуддя й судового правозастосування.
Для досягнення цієї мети було поставлено такі основні завдання:
- з’ясувати природу принципу верховенства права як юридичного феномену і загальновизнаної норми міжнародного права jus cogens з урахуванням специфіки сфери цивільного судочинства;
- дати структурно-функціональну характеристику принципу верховенства права в цивільному судочинстві, який інтегрує в собі такі підпринципи, як законність, правова визначеність, пропорційність, доступність правосуддя, незалежність і неупередженість суду, право бути почутим;
- запропонувати сучасне бачення теорії принципів цивільного судочинства і визначити місце принципу верховенства права в системі принципів цивільного судочинства у контексті існуючих типів праворозуміння та з урахуванням міжнародних стандартів справедливості правосуддя в цивільних справах;
- виокремити теоретико-прикладні аспекти застосування принципу верховенства права, які відбивають гносеологічну природу верховенства права;
- розкрити взаємозалежність принципу верховенства права і доступності правосуддя з точки зору правових закономірностей, виходячи з глобальних тенденцій розвитку інститутів правосуддя в правових системах, пов’язаних з ідеєю ефективності правосуддя;
- охарактеризувати зміст принципів незалежності та неупередженості суду в цивільному судочинстві;
- виявити особливості застосування принципу законності в цивільному судочинстві і його системні зв’язки з принципом верховенства права;
- встановити зміст процесуальних структурних елементів принципу правової визначеності в цивільному судочинстві, якими є забезпечення єдності судової практики, принцип res judicata і вимога виконання судових рішень;
- довести доцільність використання дуального підходу до обґрунтування принципу пропорційності в цивільному судочинстві, виокремивши в ньому загальноправове і власне процесуальне значення;
- з’ясувати зміст права бути почутим як складової принципу верховенства права в цивільному судочинстві;
- запропонувати окремі пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства, спрямовані на реалізацію принципу верховенства права в цивільному судочинстві.
Об ’єктом дослідження є феномен верховенства права в різних типах правових систем із фокусом на національні процесуальні системи в контексті сучасних доктрин праворозуміння та теорії правосуддя, транспозиції верховенства права з точки зору традицій та новацій у правових доктринах та його реалізація через судове правозастосування.
Предметом дослідження є принцип верховенства права як основоположний принцип цивільного судочинства, загальновизнана норма міжнародного права jus cogens та стандарт судового правозастосування.
Методи дослідження. У дисертації використано загальнофілософський, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Діалектичний метод становить методологічну основу дослідження і застосований для з’ясування природи і змісту принципу верховенства права, його міжсистемних зв’язків і співвідношення міжнародно-правового й внутрішньодержавного регулювання в аспекті реалізації вимог ЄКПЛ і чинного цивільного процесуального законодавства. Історико - правовий метод використано при вивченні еволюції розуміння концепту верховенства права, його інтернаціоналізації, а також розвитку вчення про принципи цивільного судочинства. Метод аналізу та синтезу дозволив проаналізувати й систематизувати основні підходи, запропоновані в зарубіжній та вітчизняній науковій літературі, а також міжнародних документах, до інтерпретації принципу верховенства права й окремих його елементів. За допомогою системно - структурного методу надано структурну характеристику верховенства права в цивільному судочинстві та його окремих елементів, а також проаналізовано їх зміст. Логіко-правовий метод уможливив виявлення особливостей тлумачення положень чинного законодавства України в контексті принципу верховенства права, міжнародних стандартів справедливості й доступності правосуддя. Завдяки порівняльно-правовому методу проаналізовано інтерпретацію принципу верховенства права та окремих його елементів у межах регіональних систем захисту прав людини, а також зроблено проєкції доктринальних положень, усталених у зарубіжній літературі, на сферу вітчизняної науки цивільного процесуального права.
Теоретичну основу дослідження склали праці вчених-процесуалістів щодо проблематики принципів цивільного судочинства, міжнародних стандартів справедливості й доступності правосуддя в цивільних справах. Зокрема, використано роботи таких вчених минулої доби, як В. С. Букша, Є. В. Васьковський, А. Х. Гольмстен, М. А. Гурвич, П. Ф. Єлісейкін, О. П. Клейнман, К. І. Малишев, Є. О. Нефедьєв, В. М. Семенов, Н. О. Чечина, М. С. Шакарян, М. Й. Штефан, К. С. Юдельсон, Т. М. Яблочков та ін., а також таких українських науковців, як-от: А. В. Андрушко, О. В. Гетманцев, Н. Ю. Голубєва, К. В. Гусаров, І. О. Ізарова, В. В. Комаров, В. А. Кройтор, Д. Д. Луспеник, В. Ю. Мамницький, О. В. Рожнов, Ю. Д. Притика, Н. Ю. Сакара, О. С. Ткачук, В. І. Тертишніков, С. Я. Фурса, О. В. Шутенко, М. М. Ясинок та ін. Крім того, було вивчено праці зарубіжних дослідників, присвячені міжнародним стандартам цивільного судочинства і гармонізації національних процесуальних систем, зокрема роботи В. Веркерка, Б. Гарта, Н. Ендрюса, М. Каппеллетті, Р. ван Реє, М. Таруффо, Дж. Хазарда, Е. Сільвестрі, А. Узелаца, А. Цукермана та ін.
У дисертації також враховано результати вітчизняних і зарубіжних досліджень із теорії права й конституційного права, присвячені проблематиці принципів права і принципу верховенства права зокрема. Йдеться про роботи таких учених, як Т. Р. С. Аллан, Н. В. Барбер, Т. Бінгем, С. Б’юлак, Д. О. Вовк, П. Гаудер, С. П. Головатий, К. В. Горобець, А. ван Дайсі, Р. Дворкін, Д. Дизенхаус, М. І. Козюбра, П. Крейг, М. Крігер, О. М. Луців, Т. Нардін, О. В. Петришин, С. П. Погребняк, П. М. Рабінович, М. Дж. Радін, Дж. Раз, Б. Таманага, К. Туорі, О. О. Уварова, Дж. Уолдрон, С. В. Шевчук, Ю. Шкляр та ін.
Емпіричною базою дослідження є цивільне процесуальне законодавство України та інших держав (Німеччини, Франції, Англії, США, Італії та ін.), матеріали реформ цивільного судочинства в європейських державах, США, Канаді, джерела міжнародного права універсального й регіонального рівня, документи різних інституцій Ради Європи (Комітету міністрів Ради Європи, Європейської комісії з ефективності правосуддя (CEPEJ), Консультативної ради європейських суддів та ін.) і ЄС у сфері цивільного судочинства. Окреме місце серед емпіричних джерел посідає практика національних судів, що містить посилання на принцип верховенства права й окремі його елементи, а також рішення ЄСПЛ і Суду справедливості ЄС.
Наукова новизна одержаних результатів. Представлена робота є науковим дослідженням, у якому запропоноване цілісне бачення реалізації вимог принципу верховенства права як загального принципу права при його проєкції на сферу цивільного судочинства з урахуванням міжнародних стандартів справедливого правосуддя та їх тлумачення в практиці ЄСПЛ.
Уперше:
- надано теоретичну інтерпретацію феномену верховенства права як основоположного принципу цивільного судочинства і загальновизнаної норми міжнародного права jus cogens, міжнародного стандарту судового правозастосування, що визначає інституційні, процесуальні й компетенційні вимоги до суду і процесу здійснення правосуддя в цивільних справах;
- доведено, що принцип верховенства права в цивільному судочинстві має досліджуватися в міжнародно-правовому дискурсі захисту прав людини з урахуванням особливостей сфери здійснення правосуддя в цивільних справах, а принципи цивільного судочинства становлять складну ієрархічну систему, що утворюється внаслідок “розгортання” ідеї верховенства права;
- надано тлумачення принципу верховенства права як мета-принципу, “парасолькового” основоположного принципу цивільного судочинства, що об’єднує в собі: а) підпринципи, що забезпечують власне процесуальні характеристики верховенства права та є ядром розуміння поняття належної судової процедури, - доступність правосуддя, незалежність і неупередженість суду, право бути почутим; б) підпринципи, що визначають сталість правозастосування під час здійснення правосуддя в цивільних справах, до яких належать законність і правова визначеність; в) підпринцип, що забезпечує дотримання балансу приватних і публічних інтересів під час здійснення правосуддя і легітимність обмежень прав людини, яким є пропорційність;
- з урахуванням положень ЄКПЛ і практики ЄСПЛ визначено прикладні аспекти інтерпретації принципу законності в цивільному судочинстві в контексті принципу верховенства права, якими є: а) існування законодавчих приписів, якими визначені межі дискреційних повноважень органів державної влади, їх допустимого втручання у реалізацію прав людини з метою убезпечення від свавілля держави; б) відповідність матеріального й процесуального законодавства, що застосовується судом, вимогам до якості закону; в) відповідність матеріального й процесуального законодавства, що застосовується судом, вимозі пріоритетності прав людини як субстантивному елементу верховенства права; г) заборона зворотної дії законодавства під час здійснення правосуддя в цивільних справах; д) дотримання вимоги “суду, встановленого законом”; е) заборона надмірного формалізму (правового пуризму);
- надмірний формалізм (правовий пуризм) кваліфікується як девіація судового правозастосування, що полягає у занадто формальному (буквальному) тлумаченні норм процесуального права безвідносно до мети таких норм, мети і завдань цивільного судочинства, а також без урахування конкретних обставин справи, що призводить до непропорційного обмеження процесуальних прав учасників справи і порушення права на справедливий судовий розгляд;
- доведено, що пануюче у теорії процесуального права уявлення про спеціально-дозвільний режим правового регулювання в цивільному судочинстві в контексті п. 1 ст. 6 ЄКПЛ має бути переглянуте з огляду на феномен надмірного формалізму (правового пуризму), що в кінцевому підсумку дасть змогу відступати від приписів процесуального законодавства у випадку, коли останні не відповідають вимогам права на справедливий судовий розгляд, меті і завданням цивільного судочинства з позицій принципу пропорційності;
- запропоновано дуальний підхід до визначення сутності принципу пропорційності в цивільному судочинстві, відповідно до якого принцип пропорційності розглядається: а) у загальноправовому значенні як вимога необхідності дотримання балансу приватних та публічних інтересів під час здійснення правосуддя в цивільних справах, відповідно до чого при розгляді справ у порядку цивільного судочинства й ухваленні рішення у справі цілі обмежень прав людини повинні бути легітимними, а засоби обмеження - обґрунтованими та мінімально необхідними; б) у власне процесуальному значенні як вимога, що встановлює межі дискреційних повноважень судді при виборі порядку розгляду справи і подальшому судовому керівництві розглядом справи, забезпечуючи ефективність цивільного судочинства з точки зору дотримання балансу між публічними інтересами в ефективному судочинстві для кожного і приватними інтересами конкретної особи, яка звернулася до суду за захистом своїх прав;
- доведено, що застосування так званого тесту на пропорційність у загальноправовому значенні у сфері цивільного судочинства як конструкта, що містить триступеневу структуру перевірки легітимності правообмеження з позицій його доцільності, необхідності і співмірності, має місце при вирішенні трьох правозастосовних проблем: а) встановлення судом правомірності втручання в матеріальні права осіб; б) вирішення судом питання легітимності обмеження процесуальних прав учасників справи; в) вирішення конфлікту між окремими гарантіями права на справедливий судовий розгляд;
- виходячи з фундаментальних положень теорії цивільного процесуального права про цивільне судочинство як вертикальну й горизонтальну інтегральну структуру, що включає процесуальні провадження, стадії та режими, обґрунтовано, що концепт диференціації цивільного судочинства є похідним від принципу пропорційності, і під час правозастосування вибір загального або спрощеного порядку розгляду справи - це вибір між універсальною процедурою цивільного судочинства (загальне позовне провадження), в якому держава забезпечує всі гарантії справедливого судового розгляду відповідно до п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, та процедурою спрощеною, в якій можуть забезпечуватися не всі гарантії, тож у контексті реалізації вимог верховенства права спрощена процедура зі скороченим обсягом гарантій може розцінюватися як обмеження права на справедливий судовий розгляд і тому підлягає оцінці за допомогою тесту на пропорційність;
- у розвиток концепції процесуального плюралізму (розуміння судових і несудових, зокрема альтернативних, форм захисту в межах цивільної юрисдикції як таких, що однаково здатні обслуговувати ідею правосуддя) з точки зору інституційної архітектоніки доступності правосуддя запропоновано широку концепцію доступності правосуддя, яка виходить із виокремлення таких її структурних компонентів, як доступ до суду, доступ до ефективних засобів правового захисту, доступ до способів альтернативного вирішення спорів (далі - ADR), доступ до міжнародних засобів захисту прав людини;
- обґрунтовано, що реалізація принципу пропорційності у механізмах правосуддя має забезпечуватися впровадженням у цивільне процесуальне законодавство цілісної концепції судового кейс -менеджменту (судового керівництва розглядом справи), сутність якої зводиться до наділення суду дискреційними повноваженнями, спрямованими на управління часом і ходом судового розгляду відповідно до принципів пропорційності та співпраці сторін і суду з метою реалізації завдання цивільного судочинства та забезпечення ефективного розгляду і вирішення справи;
- з метою забезпечення принципу неупередженості суду як складової належної судової процедури на законодавчому рівні запропоновано закріпити так зване “правило необхідності” як таке, що виключає упередженість суддів і дозволяє їм брати участь у розгляді справи, незважаючи на наявність конфлікту інтересів у всіх суддів суду найвищої інстанції, якщо їх усунення взагалі унеможливлюватиме такий розгляд, що знаходить своє відображення у формулі “якщо всі судді мають конфлікт, то ніхто його не має”;
- проблему єдності судової практики розкрито крізь призму двох концепцій провадження в суді вищої інстанції - концепції приватних інтересів (заснованої на ідеї необмеженого доступу до таких судів і визнанні захисту прав конкретних учасників справи основною функцією таких судів) і концепції публічних інтересів (що ґрунтується на обмеженому доступі до таких судів і пріоритеті публічної функції забезпечення єдності судової практики за такими судами), що дозволяє виокремити ординарні (перегляд справ у судах найвищої інстанції, зокрема, касація або ревізія, і процедури у межах таких проваджень) і спеціальні (роз’яснення, постанови пленуму верховних судів, інтерпретаційні рішення, касація в інтересах права, преюдиційні запити, консультативні висновки, конституційна скарга) механізми забезпечення єдності судової практики;
- доведено, що право бути почутим має розглядатися як складова належної судової процедури, що об’єднує спеціальні процесуальні вимоги, які забезпечують можливість сторони судового провадження донести до суду свої вимоги і заперечення, ефективно представити свою юридичну позицію перед судом на умовах, рівних із тими, що надані іншій стороні, що забезпечується такими процесуальними гарантіями, як: належне повідомлення, усність судового розгляду, можливість участі у розгляді справи, принцип “рівної зброї” та змагальність, умотивованість судового рішення.
Удосконалено:
-

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дисертація є кваліфікаційною науковою працею, що містить наукові положення та науково обґрунтовані результати в галузі науки цивільного процесуального права, що вирішують важливу наукову проблему, яка полягає в з’ясуванні природи і змісту принципу верховенства права в цивільному судочинстві, наданні його структурно-функціональної характеристики. За результатами дослідження сформульовано такі висновки.
1. Наука цивільного процесуального права має сприймати доктрини загальної теорії права, засновані на сучасному типі праворозуміння. У такому контексті феномен верховенства права визначається як засадничий концепт, багаторівневий конфігуратор, що відображає прагнення демократичних держав будувати свою політико-правову систему на основі відданості правам людини. Сучасний дискурс проблеми верховенства права відбиває також тенденції його інтернаціоналізації та європеїзації, завдяки чому сформувалося відносно уніфіковане розуміння ядра принципу верховенства права. Водночас з огляду на виняткове значення правосуддя в правових системах, суміжність ідей правосуддя і верховенства права, при концептуалізації феномену верховенства права очевидна органічна єдність не лише формальних і субстантивних аспектів верховенства права, а й такого важливого, як суто процесуальний. Більше того, «процесуальність» верховенства права трансформує його у “живий інструмент” правозастосування як систему процесуальних гарантій, що забезпечує право особи на судовий захист з точки зору уніфікованого розуміння загальноприйнятих мінімальних стандартів належності судових процедур (due process) і справедливості судового розгляду (fair trial), що склалися у межах континентальної та англо-американської правових систем, та розуміння судового процесу як правової форми, в основі якої лежить право кожного бути почутим незалежним і неупередженим судом як похідне від визнання поваги до людської гідності, що надає сутнісного наповнення процесуальним вимогам верховенства права.
2. Принцип верховенства права в цивільному судочинстві в теоретико - прикладному аспекті має визначатися через номінування його як основоположного принципу цивільного судочинства, що має характер загальновизнаної норми міжнародного права jus cogens і виступає стандартом судового правозастосування. Принцип верховенства права в такому сенсі набуває статусу мета-принципу або «парасолькового» принципу цивільного судочинства, який об’єднує в собі такі підпринципи, як законність, правова визначеність, пропорційність, доступність правосуддя, незалежність і неупередженість суду, право бути почутим. За такого розуміння принцип верховенства права виконує такі функції: у законотворчій діяльності - на відповідність принципу верховенства права мають оцінюватися будь - які зміни до цивільного процесуального законодавства; під час правозастосування - по-перше, усі норми цивільного процесуального права мають тлумачитися через призму вимог принципу верховенства права, що, по суті, робить його стандартом судового правозастосування в цивільному судочинстві; по-друге, виступаючи субсидіарним джерелом права, принцип верховенства права має використовуватися для подолання прогалин у праві.
3. Дослідження принципу верховенства права дало змогу виявити інтегральне значення верховенства права в цивільному судочинстві з огляду на його конституалізацію. По-перше, верховенство права транспонує масив конституційних цінностей у сферу здійснення судочинства, легітимуючи процес здійснення правосуддя в цивільних справах. По-друге, верховенство права, будучи за своєю природою мета-принципом, дозволяє простежити реалізацію загальних принципів права у процесуальних галузях права, що донедавна часто сприймалися формально й декларативно. По-третє, верховенство права вимагає від суду не лише дотримуватися спеціальних принципів цивільного судочинства, а й виходити із пріоритетності прав людини при здійсненні правосуддя. Формальне відображення принципу верховенства права у тексті ЦПК України має таке ж фундаментальне значення для системи цивільного судочинства, як і закріплення мети і завдань цивільного судочинства, що відбивається в позитивному ефекті підвищення якості всієї правозастосовної практики.
4. Тлумачення принципу верховенства права як основоположного принципу цивільного судочинства і загальновизнаної норми міжнародного права jus cogens зумовлює необхідність переосмислення з урахуванням сучасного праворозуміння теорії принципів цивільного судочинства, доктринальні основи якої були закладені ще у 50-60-х роках ХХ ст. Для дослідження теорії принципів цивільного судочинства найбільш ефективним видається інструментарій інтегративної юриспруденції, що дозволяє визначити конститутивні ознаки принципів цивільного судочинства, що виокремлюють їх з-поміж інших правових регуляторів: а) аксіологічні, що відбивають зв’язок принципів із пануючим типом праворозуміння і певними ціннісними вимірами права (принципи відображають загальний модус пануючих у суспільстві праворозуміння і поглядів на суд і правосуддя в цивільних справах; принципи відбивають загальні правові цінності й цінності правосуддя); б) генетичні, які виражають зв’язок принципів цивільного судочинства із правосуддям (детермінованість принципів цивільного судочинства метою й завданнями цивільного судочинства; реалізація принципів має відбуватися під час здійснення правосуддя в цивільних справах); в) функціональні, що пов’язані з характеристикою принципів цивільного судочинства як вимог до сфери здійснення правосуддя в цивільних справах і регулятора цивільних процесуальних відносин (нормативність, імперативність, універсальність принципів та ієрархічність їх системи).
5. Виходячи з природи й статусу принципу верховенства права, система принципів цивільного судочинства постає як складна ієрархічна система, що є результатом «розгортання» ідеї верховенства права в міжнародно-правовому дискурсі захисту прав людини й застосування принципу верховенства права національними судами, що включає: а) основоположні принципи цивільного судочинства, які можуть мати статус конституційних принципів, загальновизнаних норм міжнародного права jus cogens (принцип верховенства права та підпринципи, що розкривають його сутність і роблять можливим його реалізацію у сфері цивільного судочинства); б) спеціальні принципи цивільного судочинства, якими є закріплені в конституційному та галузевому законодавстві вимоги до організації й здійснення правосуддя в цивільних справах.
6. Панівна в науці цивільного процесуального права теорія процесуального централізму щодо предмета цивільного процесуального права, заснована на визнанні пріоритетності судової форми захисту над іншими способами ADR, має бути переосмислена. Більш прогресивною і такою, що віддзеркалює реальні закономірності процесуальної сфери правових систем у сучасних умовах, слід визнати теорію процесуального плюралізму, що ґрунтується на визнанні легітимності багатоманіття процесів і процедур вирішення юридичних спорів, які можуть застосовуватися з урахуванням особливостей конкретної юридичної справи, де судовий захист визнається лише однією із можливостей вирішення юридичних спорів. Зазначене дозволяє вийти на більш глибинну проблематику розуміння сучасної парадигми цивільного процесуального права та цивільного процесу з точки зору широкого підходу до розуміння доступності правосуддя, що включає доступ до суду, доступ до ефективних засобів правового захисту, доступ до ADR і доступ до міжнародних засобів захисту прав людини. Такий підхід до доступності правосуддя обґрунтовує доцільність визнання широкої концепції предмета цивільного процесуального права та широкої концепції розуміння цивільного процесу, що пов’язана із його розширеним тлумаченням, відповідно до чого зазначене поняття охоплює не лише цивільне судочинство, а й суміжні сфери юстиціарної діяльності, зокрема ADR.
7. Концепт належної судової процедури в цивільному судочинстві має ключове значення для реалізації верховенства права у практиці судочинства та забезпечення кожному права на доступ до суду. Із цієї точки зору процесуальна політика має втілювати безбар’єрний доступ до суду відповідно до принципу пропорційності. При цьому в кожному конкретному випадку на співмірність мають бути оцінені такі перешкоди (бар’єри) у доступі до суду: а) суб’єктивні, пов’язані з неможливістю окремих осіб звертатися до суду за судовим захистом у певних категоріях справ або із неможливістю бути відповідачем у справі, зокрема, через застосування правил про імунітети в міжнародному й національному праві; б) юрисдикційні, що передбачають виключення певних категорій справ із юрисдикції судів; в) темпоральні, що є часовими обмеженнями в реалізації права на судовий захист або оскарження судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку; г) процесуальні, пов’язані із існуючими вимогами до форми і змісту позовних заяв й апеляційних і касаційних скарг, порядком звернення до суду за судовим захистом, необхідністю звернення до досудового порядку врегулювання спорів тощо; д) фінансові, зумовлені неможливістю сплати судового збору або отримання правової допомоги через скрутне матеріальне становище.
8. У механізмі судового правозастосування незалежність суду відбиває інституційний вимір верховенства права, діалектично пов’язаний із принципом розподілу влади, а також належною судовою процедурою, має дуальну природу, відповідно до чого слід розрізняти незалежність суду de jure, що відбиває законодавчі гарантії інституційної незалежності судової гілки влади, внутрішньої незалежності суддів всередині судової системи й індивідуальної незалежності судді під час розгляду конкретної справи, а також незалежність суду de facto, що відображає реальний стан суддівської незалежності й сприйняття суду як незалежного форуму з боку громадськості, що лежить в основі легітимності судової влади.
9. Окремим процесуальним аспектом верховенства права у структурі належної судової процедури є неупередженість суду. У сучасних умовах розрізняють два стандарти неупередженості суду - стандарт фактичної і стандарт видимої неупередженості, що використовуються для визначення суб’єктивної та об’єктивної неупередженості суду відповідно. На основі практики ЄСПЛ і законодавства інших держав можна зробити висновок, що сумніви в упередженості судді, що зумовлюють неможливість розгляду ним справи з точки зору об’єктивного й суб’єктивного критеріїв, можуть визначатися попередньою участю судді в розгляді цієї або пов’язаної справи; попередньою участю судді у справі в іншому процесуальному статусі; корпоративними або родинними зв’язками судді; особистими стосунками або пов’язаністю судді з учасниками судового процесу; наявністю фінансової або іншої заінтересованості судді; публічними висловлюваннями судді щодо справи, учасників справи або правового питання; поведінкою судді під час провадження у справі; пов’язаністю суддів, що розглядають справу в судах різних інстанцій, між собою.
10. У сучасних умовах окремим елементом належної судової процедури є принцип права бути почутим, який за своїм юридичним змістом зводиться до забезпечення стороні судового провадження можливості донести до суду свої вимоги та заперечення, ефективно представити свою юридичну позицію перед судом на умовах, рівних із тими, що надані іншій стороні. Реалізація цього принципу пов’язана із трьома групами гарантій. Перший вид гарантій виступає передумовою реалізації права бути почутим і становить собою вимогу належного повідомлення особи про час і місце розгляду справи. Другий складає ядро розуміння права бути почутим і реалізується під час провадження у справі, що включає усний розгляд справи; можливість участі у розгляді справи; принцип “рівної зброї” та змагальність процесу. Третя група гарантій реалізується після розгляду справи по суті та відбивається у вмотивованості судового рішення.
11. Для практики судового правозастосування в парадигмі сучасного праворозуміння і принципу верховенства права вкрай важливим є контекстуальне тлумачення принципу законності в цивільному судочинстві. З точки зору положень ЄКПЛ і практики ЄСПЛ до прикладних аспектів реалізації принципу законності в цивільному судочинстві належать: а) наявність законодавчих приписів, якими обмежуються дискреційні повноваження органів державної влади, у тому числі судів, з метою убезпечення осіб від свавілля держави; б) необхідність неухильного дотримання норм матеріального й процесуального права під час здійснення правосуддя в цивільних справах; в) відповідність цивільного процесуального й матеріального законодавства, що застосовується судом під час розгляду справи, вимогам до якості закону; г) заборона зворотної дії законодавства під час здійснення правосуддя в цивільних справах; д) дотримання вимоги суду, встановленого законом, відповідно до чого суд має бути створений на підставі закону, кожен із суддів має бути призначений для розгляду конкретної справи згідно з правилами, встановленими законом (інституційна складова), повинні бути дотримані закріплені законом правила формування складу суду для кожної справи (процесуальна складова) і правила юрисдикції та повноваження в межах закону (компетенційна складова); е) заборона надмірного формалізму (правового пуризму); є) відповідність цивільного процесуального законодавства вимозі пріоритетності прав людини, згідно з чим у разі, якщо закон не відповідає субстантивному аспекту верховенства права, він не повинен застосовуватися.
12. Наявна модель процесуального провадження у Верховному Суді відбиває концепцію публічних інтересів провадження у судах вищих інстанцій, засновану на визнанні пріоритетності публічної функції із забезпечення єдності судової практики та ідеї обмеження доступу до касації. Такий підхід вважається прогресивним із точки зору забезпечення ефективності правосуддя і принципу правової визначеності. Алгоритм оцінки порушення права на справедливий судовий розгляд через відсутність єдності судової практики, на думку ЄСПЛ, включає дослідження наявності у практиці вищого судового органу глибинних і довготривалих розбіжностей, перевірку існування механізмів подолання таких розбіжностей у національному законодавстві й ефективність застосування таких механізмів у конкретній справі. Ключовим питанням у цьому контексті є наявність ефективних механізмів забезпечення єдності судової практики, що за своєю природою поділяються на ординарні (перегляд справ у судах найвищої інстанції, зокрема, касація або ревізія, й окремі процедури в рамках цих проваджень) і спеціальні, що можуть бути пов’язаними із розглядом конкретної справи (преюдиційні запити, консультативні висновки, конституційна скарга) або застосовуватися поза межами провадження в конкретній справі (роз’яснення, постанови пленуму верховних судів, інтерпретаційні рішення та касація в інтересах права).
13. Принцип res judicata як елемент правової визначеності передбачає повагу до судових рішень, що набули статусу остаточних, і містить декілька аспектів. По - перше, повноваження судів вищої інстанції щодо перегляду справ можуть використовуватися виключно у разі наявності істотних підстав для перегляду остаточних й обов’язкових судових рішень. По-друге, мають існувати чіткі часові рамки й підстави для оскарження судових рішень посадовими особами держави, зокрема прокурором, якщо вони не брали участі у розгляді справи в суді першої інстанції. По-третє, слід дотримуватися процесуальних правил оскарження судових рішень із точки зору належності суб’єктів оскарження, темпоральних меж оскарження, дотримання формальних вимог до форми і змісту процесуальних документів. По-четверте, має існувати заборона нового розгляду справи за тотожним позовом й обходу остаточних судових рішень шляхом подачі нових позовів. По-п’яте, мають застосовуватися правила преюдиції, що відповідають:
а) суб’єктному критерію, який полягає в тому, що преюдиціальне значення мають лише обставини, встановлені в рішенні суду між тими самими сторонами;
б) об’єктному критерію, який передбачає, що зазначені факти повинні міститися в належних процесуальних актах, передбачених ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК, що набрали законної сили; в) критерію істотності, сутність якого зводиться до того, що обставини, яким надається преюдиціальне значення, повинні бути дійсно встановленими і мати істотне значення як у справі, в якій ухвалене рішення, яким вони встановлені, так і для справи, у якій порушується питання про їх застосування як преюдиціальних.
14. Виконання судових рішень імпліцитно корелюється із принципом правової визначеності й зумовлює ефективний захист порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод та інтересів осіб. З цього погляду особливо гостро постає проблема невиконання судових рішень національних судів, боржником за якими є держава, у контексті рішень ЄСПЛ у справах “ Yuriy Nikolaevich Ivanov v. Ukraine ”
та “Burmych and others v. Ukraine”, що потребує невідкладного реагування з боку законодавця. Підвищенню ефективності виконавчого провадження сприятиме низка заходів. По-перше, йдеться про заходи, спрямовані на попередження виникнення й ліквідацію заборгованості за рішеннями, у яких боржником є держава, зокрема, покращення законодавчого регулювання сфери соціальних виплат; скасування мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств; введення єдиної системи обліку рішень, за якими боржником виступає держава, з подальшим автоматичним спрощеним порядком приведення їх до примусового виконання в частині стягнення відповідних сум без необхідності самостійного звернення заявника до органів примусового виконання; регламентація ефективних превентивних та компенсаторних засобів захисту права на виконання судового рішення в розумний строк у контексті п. 1 ст. 6 та ст. 13 ЄКПЛ. По-друге, потребує посилення інституційна спроможність приватних виконавців, зокрема, подальше розширення їх компетенції з поступовим зрівнянням у повноваженнях із державними виконавцями і збільшення гарантій судового контролю за діяльністю приватних виконавців за рахунок усунення конкуренції із контролем з боку Міністерства юстиції України. По -третє, зважаючи на загальноєвропейські тенденції до посилення консенсуальних засад у цивільному судочинстві й виконавчому провадженні, доцільним слід визнати відновлення в національному законодавстві строку на добровільне виконання судового рішення, розширення можливості використання консенсуальних способів ADR на стадії виконання судових рішень за рахунок медіації й консиліації під час виконавчого провадження, а також закріплення спрощеного порядку приведення до виконання національних та міжнародних угод, досягнутих за результатами медіації.
15. У механізмі судового правозастосування принцип пропорційності має дуальну природу, що дозволяє виокремити загальноправове й власне процесуальне його значення. З точки зору загальноправового розуміння принципу
пропорційності необхідним є сприйняття судовою практикою класичної трискладової структури тесту на пропорційність, що включає: а) доцільність, яка вимагає, щоб заходи обмеження права мали раціональний зв’язок із легітимною метою, зокрема, були придатними для її досягнення; б) необхідність, яка зводиться до вимоги використання найменш обтяжливих заходів із усіх можливих; в) співмірність (балансування), що полягає у необхідності збереження розумного балансу між негативними наслідками обмеження права й вигодами, пов’язаними із досягненням легітимної мети. З позицій процесуальної характеристики застосування принципу пропорційності існує три аспекти використання тесту на пропорційність під час здійснення правосуддя в цивільних справах. Перший пов’язаний із встановленням судом правомірності втручання в матеріальні права осіб. Другий - вирішенням судом питання легітимності обмеження процесуальних прав учасників справи. Третій - вирішенням конфлікту між окремими гарантіями права на справедливий судовий розгляд.
16. Пропорційність у цивільному судочинстві у специфічному, власне процесуальному, значенні є важливою з точки зору обґрунтування диференціації цивільного судочинства як ключового концепту в забезпеченні ефективності судочинства. У такому сенсі пропорційність визначає межі дискреційних повноважень судді при виборі порядку розгляду справи й подальшому керівництві розглядом справи, забезпечуючи ефективність цивільного судочинства з позицій дотримання балансу між публічними інтересами в доступному й ефективному правосудді для кожного і приватними інтересами конкретної особи, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому вибір загального або спрощеного порядку розгляду справи - це вибір між універсальною процедурою цивільного судочинства (загальне позовне провадження), яка забезпечує всі гарантії справедливого судового розгляду відповідно до п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, і процедурою спрощеною (спрощене позовне провадження), в якій можуть забезпечуватися не всі гарантії. Тож спрощена процедура із скороченим обсягом гарантій має кваліфікуватися як обмеження права на справедливий судовий розгляд порівняно із загальним порядком розгляду справи, і легітимність її застосування має бути оцінена за допомогою тесту на пропорційність.
17. Дискреційні повноваження суду в судовому провадженні потребують унормування й впровадження концепції судового кейс-менеджменту (судового керівництва розглядом справи), що є загальною тенденцією реформ цивільного процесуального законодавства у країнах не лише загального, а й континентального права. За своєю сутністю судовий кейс-менеджмент - це реалізація судом сукупності дискреційних повноважень, спрямованих на управління часом та ходом судового розгляду справи відповідно до принципів пропорційності та співпраці суду та сторін з метою реалізації завдання цивільного судочинства і забезпечення ефективного розгляду й вирішення справи. У структурі кейс-менеджменту можна виокремити два різновиди повноважень: 1) повноваження щодо вибору провадження (порядку), за правилами якого має розглядатися справа; 2) повноваження під час розгляду справи за правилами певного виду провадження (повноваження суду із тайм -менеджменту, підготовки справи до судового розгляду, концентрації процесу і доказового матеріалу, повноваження суду щодо сприяння врегулюванню спору між сторонами і використання ADR, вжиття забезпечувальних заходів, запобігання і припинення зловживання процесуальними правами тощо).