Колотуха Ігор Олександрович Громадський транспорт міста Києва: суспільно-географічне дослідження

Краткое описание

Колотуха Ігор Олександрович, методист, Комунальний заклад «Кіровоградський обласний центр туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді». Назва дисертації: «Громадський транспорт міста Києва: суспільно-географічне дослідження». Шифр та назва спеціальності - 11.00.02 - економічна та соціальна географія. Спецрада Д 26.001.07 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
КОЛОТУХА ІГОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
УДК 911.3:[656.025.2:656.34] (477-25)
ДИСЕРТАЦІЯ
ГРОМАДСЬКИЙ ТРАНСПОРТ МІСТА КИЄВА:
СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Спеціальність 11.00.02 – економічна та соціальна географія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________________ І.О. Колотуха
Науковий керівник – Мезенцев Костянтин Володимирович,
доктор географічних наук, професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень ……………………………………………. 16
Вступ ………………………………………………………………………. 17
Розділ 1. Теоретико-методичні основи суспільно-географічного
вивчення громадського транспорту міста …………………………… 23
1.1. Громадський транспорт міста як об’єкт суспільно-географічного
дослідження ………………………………………………………… 23
1.2. Концепції розвитку сучасного міста і роль в них транспорту …. . 32
1.3. Зарубіжні та вітчизняні суспільно-географічні дослідження
громадського транспорту міста …………………………………… 38
1.4. Методика суспільно-географічного дослідження міського
громадського транспорту …………………………………………. 46
Висновки до розділу 1…………………………………………………. . . 61
Розділ 2. Чинники розміщення, функціонування та розвитку
громадського транспорту Києва ……………………………………… . 65
2.1. Історико-географічні аспекти розвитку громадського транспорту
Києва ………………………………………………………………… 65
2.2. Умови і фактори розміщення, функціонування та розвитку
громадського транспорту Києва …………………………………… 73
2.3. Організаційно-управлінські чинники розвитку громадського
транспорту Києва …………………………………………………… 86
2.4. Сучасний стан інфраструктури громадського транспорту Києва ... 95
Висновки до розділу 2 …………………………………………………… 106
15
Розділ 3. Просторово-часовий аналіз громадського транспорту
Києва та проблеми і перспективи його функціонування і розвитку . 109
3.1. Функціонально-компонентна структура громадського транспорту
Києва ………………………………………………………………….. 109
3.2. Еволюція функціонально-територіальної структури громадського
транспорту Києва ……………………………………………………. 126
3.3. Класифікація та ідентифікація просторових транспортних
утворень Києва ………………………………………………………. 159
3.4. Проблеми територіальної організації та напрями розвитку
громадського транспорту міста Києва ……………………………. 171
Висновки до розділу 3 …………………………………………………… 187
Висновки ………………………………………………………………….. 190
Список використаних джерел ………………………………………….. 194
Додатки ……………………………………………………………………. 213

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Важливою складовою географії транспорту як суспільногеографічної дисципліни є географія міського громадського транспорту,
об’єктом дослідження якої є територіальні (просторові) транспортні системи,
що складаються з транспортних мереж міста, територіальних транспортних
утворень та транспортних потоків, а предметом – просторова взаємодія
різних елементів територіальної транспортної системи міста, яка
проявляється у вигляді транспортно-географічних відносин (транспортне
тяжіння, просторова віддаленість, транспортно-географічне положення,
транспортні доступність, зв’язність і проникність території). Формування
національних шкіл географії транспорту розпочалося з кінця ХІХ століття.
Географічні дослідження транспорту українських вчених розвивалися у руслі
спершу німецької, а згодом радянської школи. Сучасний етап розвитку
географії транспорту характеризується виходом за межі національних шкіл та
глобалізацією виробництва і перетоку знань. Якщо на перших етапах
переважали економіко-географічні аспекти транспортно-географічних
досліджень, то з кінця ХХ ст. відбувається їх гуманізація. Особливий фокус
досліджень сформувався на перетині географії транспорту та геоурбінстики і
стосується міського масштабу досліджень транспортних систем. З точки зору
реалізації стратегічних пріоритетів максимально ефективного використання
наявних ресурсів та забезпечення високої якості життя населення, науковий
інтерес становить концепція «розумного міста», яка передбачає пріоритетний
розвиток системи міського громадського транспорту як противаги надмірній
автомобілізації міста.
2. Методика суспільно-географічного дослідження громадського
транспорту великого міста передбачає чотири послідовних етапи:
підготовчий (визначення соціального замовлення на дослідження розвитку
системи міського громадського транспорту, аналіз попередніх досліджень,
191
систематизація основних наукових підходів та розробка концептуальних
засад дослідження, визначення джерел інформації та термінів проведення
дослідження), концептуально-інформаційний (розробка суспільногеографічної моделі об’єкту дослідження – міського громадського
транспорту), аналітико-статистичний (оцінка факторів розміщення та
розвиту, просторово-часовий аналіз територіальної організації громадського
транспорту досліджуваного міста), завершальний (виявлення проблем та
обґрунтування пріоритетних напрямків удосконалення системи громадського
транспорту досліджуваного міста). Методика дослідження передбачає
поєднання порівняльно-географічного та аналітико-статистичного методів, а
також методів теорії графів, історико-географічних зрізів та географічної
типології.
3. Фактори розміщення, функціонування та розвитку громадського
транспорту міста включають дві групи: локалізуючі (геоторіальні, фізикогеографічні, інфраструктурні) та нелокалізуючі (економічні, організаційноуправлінські, матеріально-побутові, соціально-психологічні, екологічні,
часові, безпекові, інноваційні, кадрового забезпечення). Організаційноуправлінська структура системи міського громадського транспорту Києва
характеризується сформованістю, високим рівнем централізації управління
та частковою адміністративною розосередженістю. Міський громадський
транспорт як відкрита інтерактивна система схильна до впливу ззовні, тому
через вплив (свідомий чи стихійний) на ті чи інші фактори можна
забезпечити її цілеспрямований розвиток.
4. Основними інфраструктурними проблемами сучасного розвитку
громадського транспорту Києва є низька загальна площа проїзної частини
міста, високий рівень завантаженості міських автодоріг, дисбаланс в системі
розселення і можливостями працевлаштування між правобережною і
лівобережною частинами міста, низька транспортна ефективність мостових
переходів через р. Дніпро, нерозвинена система рейкового транспорту,
недостатня розвиненість та протяжність мережі метрополітену, низька
192
ефективність використання міської електрички, недосконалість сучасної
мережі нерейкового громадського транспорту, надмірне використання
маршрутних таксі. Подальший розвиток транспортної системи Києва
потребує зміни автомобілецентричного підходу на користь розвитку сталої
міської мобільності.
5. Система громадського транспорту м. Києва характеризується
нерівномірністю за структурою пасажироперевезень зі значним
переважанням метрополітену (охоплює майже 45% всіх перевезень) та
автомобільного транспорту (автобуси та маршрутні таксі – майже 28%),
відносно значимою часткою тролейбусного (понад 15%) та трамвайного
(майже 11%) транспорту та другорядною роллю решти видів громадського
транспорту (міської електричка, фунікулеру, річкового трамваю). Порівняння
територіальних каркасів мережі громадського транспорту м. Києва у
радянський та сучасний періоди свідчить про ускладнення структури графу
внаслідок природнього розвитку міста. Водночас спостерігаються зміни у
структурі графів окремих видів громадського транспорту: значне розширення
мережі маршрутних таксі, відставання розвитку мережі автобусного
транспорту від загального розвитку міста, деградація та розірваність мережі
трамвайного транспорту, зростання рівня зв’язності, збільшення кількості
топологічних рівнів та загальне ускладнення мережі тролейбусного
транспорту, повільне та стабільне зростання мережі метрополітену.
6. Головними класифікаційними ознаками внутрішньоміських
транспортних утворень міста є масштаб (внутрішньоміські транспортні
вузли, центри, пункти), функції (утворення на основі об’єктів, що приймають
зовнішні пасажиропотоки, утворення на основі об’єктів, що регулюють
внутрішні пасажиропотоки та пересадочні пункти), обсяг пасажиропотоку
(крупні, середні, малі внутрішньоміські транспортні утворення) та ступінь
модальності (дуже складні, складні, середньої складності, прості).
Проведений аналіз дозволив ідентифікувати 9 крупних (Центральний
залізничний вокзал, станції метро Лісова, Академмістечко, Мінська,
193
Лівобережна, Дарниця, Контрактова площа, вузли Почайна та Видубичі), 13
середніх та 18 малих внутрішньоміських транспортних вузлів. За ступенем
модальності дуже складним є Центральний залізничний вокзал, складними –
вузли Видубичі та Почайна, станція Дарниця, станція метро Берестейська.
7. Доцільною є організація «зони смартизації» транспортної системи
Києва у межах периметру Видубичі – Теремки – кінцева станція швидкісного
трамваю «Кільцева дорога» – Житомирська – Сирець – Героїв Дніпра –
залізнична платформа Троєщина-2 – Лісова – Бориспільська – Осокорки.
Інноваційний проєкт «Розумний транспорт Києва (Kyiv Smart
Transportation)» передбачає створення системи інтелектуальних
транспортних і логістичних систем громадського пасажирського транспорту
міста, які забезпечують моніторинг і управління рухом міського
громадського транспорту, аналізувати його заповнюваність, реагувати на
надзвичайні ситуації тощо. Основними напрямами подальшого розвитку
системи громадського транспорту Києва визначено: пріоритет громадського
пасажирського транспорту у виконанні міських перевезень; розвиток
швидкісних позавуличних видів громадського рейкового транспорту
(метрополітену, швидкісного трамвая, міської залізниці); забезпечення
швидкого, комфортного і безпечного транспортного сполучення між усіма
функціональними зонами столиці на основі збільшення щільності вуличної
мережі, будівництва транспортних переходів через р. Дніпро, ліквідації
диспропорцій між їх пропускною спроможністю і необхідністю збільшення
інтенсивності руху; створення системи комплексних пересадочних вузлів на
станціях міської залізниці та метрополітену; розвантаження міської вуличної
мережі від транзитних транспортних потоків з створенням системи обхідних
магістралей.