КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО СЕЧОСТАТЕВОГО ХЛАМІДІОЗУ З УРАХУВАННЯМ ПОРУШЕНЬ МЕТАЛ-МЕТАЛОФЕРМЕНТНИХ СИСТЕМ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ПЕЧІНКИ : КОМПЛЕКСНОЕ ЛЕЧЕНИЕ хронического мочеполового хламидиоза С УЧЕТОМ НАРУШЕНИЙ МЕТАЛЛ-МЕТАЛОФЕРМЕНТНИХ СИСТЕМ И функционального состояния печени

summary

Матеріали та методи дослідження. У дисертаційній роботі представлено дані обстеження та лікування 130 хворих на хронічний сечостатевий хламідіоз. Контрольна група – 25 практично здорових осіб. Обстеження хворих здійснювали за загальноприйнятою методикою. Клінічне обстеження полягало у з’ясуванні скарг, анамнезу захворювання, статевого анамнезу, анамнезу життя, об’єктивного обстеження. Із лабораторних обстежень ми використовували: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі та копрограму. Для виключення інших ІПСШ проводились наступні обстеження: виявлення Mycoplasma hominis та Ureaplasma urealyticum методом прямої імунофлюоресценції (ПІФ); для обстеження на сифіліс використовували реакцію Васермана; виявляли гонококи, піхвову гарднерелу у досліджуваному матеріалі (мазку) мікроскопічним методом за Грамом; виявлення піхвової трихомонади в досліджуваному матеріалі методом мікроскопії.

Для діагностики сечостатевої хламідійної інфекції використовувались наступні методи: виявлення антигенів хламідій в досліджувальному матеріалі методом ПІФ та дослідження титрів антитіл до C. trachomatis в сироватці крові хворих методом ІФА. Дослідження проводили за допомогою наборів реагентів «Хламі Бест-IgG-стріп» (Набір для ІФА ЗАТ Вектор-Бест, Росія).

Стан ПОЛ вивчали за показниками вмісту малонового альдегіду, дієнових кон’югатів. Визначення малонового альдегіду (МА) проводили на спектрофотометрі «Specord-40». Для визначення стану АОЗ досліджували активність ключових антиоксидантних ферментів крові – церулоплазмін (ЦП), насиченість залізом трансферину (НЗТФ), активність каталази. Для дослідження активності ЦП в сироватці крові було використано метод Н. Равіна в модифікації Г.О. Бабенко (1968). НЗТФ визначали за методом Г.О. Бабенко (1968). Визначення активності каталази проводили за методикою А.Н. Баха і І.С. Зубкової (1968). Активність карбоангідрази в крові визначали за В.П. Вендтом (1968). Для визначення активності ХЕ, амінотрансфераз (АсАТ, АлАТ, ЛДГ) аргінази в плазмі крові використовували реактиви СНЕ 50 «Lachema» (Чехія). Визначення вмісту мікроелементів проводили за допомогою атомно-адсорбційної спектрофотометрії на спектрофотометрі С-115 ПК.

Статистичну обробку отриманих результатів досліджень проводили на персональному комп’ютері із застосуванням ІВМ РС (програма Excel) та з використанням ліцензованої програми Statistica 6.0. Обчислювали значення середньої арифметичної (М), середнього квадратичного відхилення (σ), помилки визначення середнього квадратичного (m). Рівень вірогідності розходжень (р) між порівнювальними групами визначали за допомогою параметричного t-критерію Ст’юдента, кореляційний аналіз проводився з обчисленням коефіцієнта кореляції (r). Рівень вірогідності розходження (р) між порівнювальними групами непараметричних показників визначали за методом альтернативного варіювання.

Результати дослідження та їх обговорення. Всі обстежені хворі (130: чоловіків – 18 , жінок – 112, віком від 15 до 50 років) були розділені на репрезентативні клінічні групи в залежності від методів лікування: І (основна) – 65 хворих, які отримували лікування за розробленою методикою, що включала поєднання гепатопротекторної (глутаргін) та антиоксидантної терапії (кверцетин) разом із стандартною (СТ); ІІ (порівняльна) – 65 хворих, які отримували лікування з використанням тільки стандартної терапії. Контрольна група включала 25 практично здорових осіб.

Клініко-лабораторні обстеження проводились до лікування (1-2-й день звернення) та після курсу терапії (30-й день).

Діагноз ХССХ встановлювали у відповідності з прийнятими в Україні стандартами (І.І. Мавров та співавт., 2007) на підставі типового клінічного симптомокомплексу, тривалості захворювання не менше шести місяців, позитивних результатів лабораторного дослідження (метод прямої імунофлюоресценції, імуноферментного аналізу). Антигени до C. trachomatis в досліджуваному матеріалі виявляли у всіх хворих до їх лікування.

Серед обстежених осіб домінувала вікова група 20-25 років, до якої входило 62 (47,69%) пацієнта. Відмічені особливості анамнезу у жінок та чоловіків на хронічний сечостатевий хламідіоз, де домінуючими були цистити – 28 (21,53%), викидні в різні терміни вагітності –у 23 з 112 жінок (20,53%), а у чоловіків – простатити у 6 з 18 (33,33%). Найбільша тривалість хронічного запального процесу становила від 1 до 2 років – у 57 (43,84%).

При аналізі клінічних суб'єктивних симптомів найчастіше мали місце – дискомфорт в ділянці статевих органів – у 62 (46,92%) та відсутність жодних скарг – у 59 (,45,38%) хворих. У поодиноких випадках мали місце інші суб’єктивні симптоми: поклики на сечопуск у 3 з 130 (2,3%), болючість при сечопуску – у 3 (2,3%), частий сечопуск – у 7 (5,38%), тягнучі болі в ділянці промежини – у 3 (2,3%), тягнучі болі внизу живота – у 3 (2,3%), свербіння промежини – у 2 (1,53%). Із об’єктивних симптомів виявлялись: гіперемія губок уретри – у 37 з 130 (28,46%), набряк уретри – у 21 (16,15%), крім того у жінок – ерозія шийки матки – у 60 з 112 (53,57%), скупі слизистого характеру виділення – у 47 (41,96%), гіперемія цервікального каналу – у 52 (46,42%).

З урахуванням клінічних та лабораторних досліджень можна стверджувати, що у обстежених хворих ХССХ мав місце запальний процес хламідійної етіології.

В периферійній крові хворих виявляли достовірне збільшення кількості лейкоцитів (паличкоядерних і сегментоядерних нейтрофілів, лімфоцитів) та ШОЕ.

При біохімічних дослідженнях у хворих ХССХ встановлено достовірні (р<0,05) зміни вмісту у крові мікроелементів (в мг/л на сиру речовину): цинк – 5,14±0,12, мідь – 2426±35,2, залізо – 425,7±5,1; у здорових осіб (контрольна група) ці показники відповідно були: 6,73±0,15, 1278±9,58, 497±9,58.

Біохімічні показники функціонального стану печінки також виявили зміни вмісту відповідних ферментів у крові: АсАТ (в мкмоль/год/мл) – 0,31±0,06 (р<0,05), АлАТ (в мкмоль/год/мл) – 0,42±0,008 (р<0,05), ЛДГ (мккат/л) – 1,55±0,03 (р>0,05), СОДГ (в до 1 од/мл) – 0,633±0,01 (р<0,05), аргіназа (в мкмоль/0,1 мл крові) – 0,53±0,014 (р<0,05), холінестераза – ХЕ (в мккат/л) – 71,5±1,79 (р>0,05); у здорових осіб (контрольна група) ці показники відповідно були: 0,22±0,4, 0,28±0,008, 1,8±0,02, 0,455±0,01, 0,336±0,012, 82,2±1,54.

Показники перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту крові (ДК – дієнові кон’югати, МА – малоновий альдегід, ВА – вугільна ангідраза, ЦП – церулоплазмін, каталаза, НЗТФ – насиченість залізом терансферину) також були змінені у порівнянні з контрольною групою: ДК (ум. од. в 1 мл плазми) – 2,785±0,183 (р<0,05), МА (нмоль/мл) – 5,234±0,051 (р<0,05), ВА (ум. од.) – 1,14±0,01 (р>0,05), ЦП (ум. од.) – 48,9±0,32 (р<0,05), каталаза (мг·Н2О2 мл) – 8,25±0,274 (р<0,05), НЗТФ (ум. од.) – 0,146±0,019 (р<0,05); у здорових осіб (контрольна група) ці показники відповідно були: 1,45±0,025, 3,37±0,087, 1,28±0,028, 28,6±0,63, 11,2±0,22, 0,19±0,003.

Отже, при ХССХ, крім порушень метал-металоферментних систем, мають місце зміни функціонального стану гепатоцитів. З урахуванням цього нами розроблена оригінальна методика лікування хворих ХССХ.

Стандартне лікування хворим ХССХ (ІІ групи) здійснювалось шляхом призначення антибіотику з групи макролідів – джозаміцину (вільпрафен) 0,5 (1таб.) всередину двічі на добу протягом 14-21 днів (в залежності від особливостей протікання захворювання). За 3-5 днів до призначення антибіотикотерапії застосовувався імуномодулятор – розчин циклоферону внутрішньом’язево згідно інструкції (по базовій схемі) №10; рибофлавін (В₂) по 1 таб. тричі на добу, всередину протягом курсу лікування. З метою профілактики кандидомікозу використовували таб. флуконазолу по 150 мг всередину 1 раз в 5-7 днів двічі.