ВПЛИВ ТІОТРИАЗОЛІНУ НА ПОКАЗНИКИ ФУНКЦІЇ НИРОК ТА ВОДНО-СОЛЬОВОГО ОБМІНУ Автореферат

. Експерименти проведено на 290 сам-цях білих нелінійних щурів масою 0,14-0,20 кг. В усіх серіях дослідів твари-нам у шлунок за допомогою зонду вводили тіотриазолін /АТ “Галичфарм”, Україна/ у дозі 100 мг/кг в об’ємі 5 мл/кг маси тіла, контрольним – аналогіч-ний об’єм розчинника. Евтаназію тварин проводили шляхом декапітації під нембуталовою анестезією згідно “Методических рекомендаций по выведе-нию животных из эксперимента” (1986). Функцію нирок досліджували як за умов спонтанного добового діурезу, так і за об’ємної стимуляції (введення в шлунок в об’ємі 3-5% від маси тіла водогінної води, 0,45% розчину NaCl; внутрішньовенне введення 0,9% розчи-ну NaCl) після одноразового та тривалого (7днів) введення препарату. У плазмі крові визначали концентрації креатиніну, іонів натрію та калію, у сечі – концентрацію креатиніну, іонів натрію, калію, білка, кислот, що тит-руються, аміаку, а також рН (С.И.Рябов, Ю.В.Наточин, 1997). Розрахунки по-казників функції нирок проводили за О.Шюк (1981), з оцінкою абсолютного та відносного діурезу, швидкості клубочкової фільтрації, відносної реабсорбції води, концентрації білка в сечі, його екскреції, екскреції іонів натрію, абсолют-ної та відносної його реабсорбції, фільтраційного заряду, кліренсу цього катіону та кліренсу осмотично вільної води, величин проксимального та дистального транспорту іонів натрію. Кислотовидільну функцію нирок оцінювали за кон-центрацією активних іонів водню в сечі, екскрецією активних іонів водню, тит-рованих кислот і аміаку. Здатність нирок концентрувати та розводити сечу оці-нювали за концентраційним індексом іонів натрію та ендогенного креатиніну. Стандартизації показників функції нирок досягали перерахунком їх на одиницю об’єму (100 мкл) клубочкового фільтрату та маси тіла (100 г) тварин. Стан клу-бочково-канальцевого, канальцево-канальцевого балансу і тубуло-гломеруляр-ного зворотнього зв’язку оцінювали шляхом проведення кореляційного аналізу між процесами клубочковоїфільтрації, абсолютної, проксимальної, дистальної реабсорбції іонів натрію та відносної реабсорбції води (В.П.Пішак та ін., 2002). Вивчення залежності ренальних ефектів тіотриазоліну від стану нат-рійзатримуючих чинників в організмі проведено на моделях підвищеної (гіпермінералокортицизм) та зниженої (блокування альдостеронових рецеп-торів) активності мінералокортикоїдів. Підвищений мінералокортикоїдний фон створювали підшкірним введенням 0,5%-го олійного розчину дезоксикор-тикостерону ацетату (ДОКСА) виробництва заводу “Фармадон” АТ “Эмпилс” (Росія) в дозі 10 мг/кг впродовж 4-х днів. Антагоніст мінералокортикоїдів ве-рошпірон фірми ”Гедеон Ріхтер”(Угорщина) вводили в дозі 20 мг/кг на 1%-ій зависі крохмалю впродовж 4-х днів. Функціональну діяльність нирок під впли-вом тіотриазоліну за умов збільшення NO в організмі вивчали після 7-денного введення в шлунок донатора NO – L-аргініну (100 мг/кг).

Для з’ясування участі натрійуретичного гормону (НУГ) у механізмі впливу тіотриазоліну на нирки проведено серії дослідів по біологічному тес-туванню плазми крові щурів на її натрійуретичну активність, яку визначали за екскрецією іонів натрію з сечею і оцінювали в ум.од/мл. За одну умов-ну одиницю НУГ приймали таку його кількість, яка здатна в 2 рази збіль-шити натрійурез порівняно з контрольними дослідами (Р.Б.Косуба, 1990). Біологічне тестування плазми крові тварин проводили за методом Yu.I.Ivanov (1980). Продукцію НУГ стимулювали збільшенням об’єму позаклітинної рі-дини шляхом введення в хвостову вену щурів 0,9% розчину NaCl в об’ємі 3% від маси тіла (А.В.Михальский, 1987; A.Olivera et al., 1988).

Для дослідження об’єму загальної позаклітинної рідини використовува-ли натрію тіоціанат (роданат), визначення внутрішньосудинного простору проводили за синім Еванса (Т-1824) (Е.Б.Берхин, Ю.И.Иванов, 1972). Об’єм інтерстиціального простору знаходили за різницею між величиною загального позаклітинногопросторуікількістювнутрішньосудинноїрідини. Дослідження загальноїводитілапроводилиметодомвисушування(Е.Б.Берхин, Ю.И.Иванов, 1972). Віднявши від загальної рідини об’єм позаклітинної вираховували об’єм внутрішньоклітинного простору. Одержані величини виражали в абсолютних числах (мл) і у відсотках до маси тіла тварин.

Згідно данихТФС-42У-39-94 було проведенодослідженнярозподілупре-парату в тканинах нирок (кірковий, мозковий шар, сосочок), серця, печінки, мозку, легенів, селезінки, скелетного м’язу, тонкої, товстоїкишок та шлунку.

Тканинний фібриноліз оцінювали за методом лізису азофібрину (Б.М.Боднар та ін., 2000) з оцінкою сумарної, ферментативної та нефермен-тативної фібринолітичної активності. Необмежений протеоліз оцінювали за лізисом азоальбуміну, азоказеїну та азоколу (В.П.Пішак та ін., 2002).

Весь цифровий матеріал оброблено методами параметричної статис-тики, включаючи кореляційний та регресійний аналізи за допомогою прог-рам “Statgraphics” та “Excel 7.0”.

Результати та їх обговорення. Одноразове введення тіотриазоліну за умов спонтанного добового діурезу не викликає помітних змін показників діяльності нирок. Питна збудливість, добове сечовиділення, розраховані показники відносного діурезу (відношення добового діурезу до кількості спожитої води) істотно не змінювалися. Екскреція іонів натрію та калію залишалася практично на рівні контрольних значень, спостерігалася лише тенденція до зростання екскреції креатиніну.

На фоні багаторазового (7 днів) введення тіотриазоліну відміче-но збільшення на 26 % добового діурезу та на 19 % відносного діурезу. Підвищення діурезу відбувалося за рахунок збільшення швидкості клубоч-кової фільтрації, про що свідчило зростання в 1,3 раза екскреції креатиніну. Діуретичному ефекту, ймовірно, могло сприяти додаткове утворення ендо-генної води завдяки гіполіпідемічному ефекту препарату (И.М.Белай, 1998) та зменшення гідрофільності тканин. Екскреція іонів натрію збільшувалася в 1,5 раза, калійурез зростав в 1,3 раза проти контролю. Екскреція основ-них електролітів стійко зростала з 4-ої доби введення. Основні параметри функціонального стану нирок нормалізувалися через добу після відміни препарату, що свідчить про відсутність кумулятивної дії у тіотриазоліну.

За умов гіпергідратації (введення в шлунок водогінної води в об’ємі 5% від маси тіла) одноразове введення тіотриазоліну, як і при спонтанному діурезі, істотно не змінювало показники функції нирок. Однак, як свідчать дані, наве-дені в табл. 1, багаторазове (7 днів) введення тіотриазоліну сприяло зростанню в 1,3 раза (р<0,01) діурезу переважно за рахунок збільшення швидкості клу-бочкової фільтрації – в 1,8 раза (p<0,01) проти контролю. Поряд з цим збіль-шувалися показники реабсорбції води. Концентрація іонів калію в сечі зроста-ла в 2 рази, показники його екскреції – в 2,7 раза (p<0,01). Натрійурез і кліренс іонів натрію збільшувався в 1,6 раза, кліренс вільної від іонів натрію води – в 1,3 раза. Зростання в 1,9 раза фільтраційного заряду іонів натрію супроводжу-валося адекватним підвищенням абсолютної реабсорбції даного електроліту у ниркових канальцях. Стандартизовані за об’ємом клубочкового фільтрату по-казники реабсорбції іонів натрію в проксимальному відділі канальців нефро-ну зростали, а в дистальному, навпаки, знижувалися. Зменшення дистального транспорту могло бути обумовлено як пригніченням натрійзатримувальної дії мінералокортикоїдів, так і активацією натрійуретичних пептидів за умов гіпер-гідратації організму. При цьому збільшувалося виділення нирками кислот, що титруються та активних іонів водню, підкислювалася сеча. Зниження в 3 рази (p<0,01) амонійного коефіцієнту свідчить про активацію ацидогенезу. Завдяки інтенсифікації процесів натрій-амінокислотного котранспорту вдвічі (p<0,05) знижувалась екскреція білка з сечею.

Аналіз інтегративної діяльності нирок за дії тіотриазоліну засвідчив чітку взаємодіюрізнихвідділівнефронузамеханізмамиклубочково-канальцевого, ка-нальцево-канальцевого балансів і тубуло-гломерулярного зворотнього зв’язку.

Тіотриазолін навіть за умов одноразового введення значно посилював кореляційні залежності, що характеризують клубочково-канальцевий та канальцево-канальцевий баланси. Зауважимо, що при збереженні механіз-мів тубуло-гломерулярного зворотнього зв’язку, вцілому, тіотриазолін дещо змінював структуру механізмів його реалізації – при наявності кореляцій-них залежностей між швидкістю клубочкової фільтрації і проксимальним транспортом іонів натрію (r=0,990; p<0,001; n=10) безпосередній зв’язок дистального транспорту іонів натрію та швидкості клубочкової фільтрації був відсутнім. Тобто, тіотриазолін володіє здатністю попереджувати над-мірну активацію механізмів тубуло-гломерулярного зворотнього зв’язку. Істотної перебудови механізмів ацидифікації сечі при цьому не відбувалося.