| summary: |
Основний зміст
Розділ 1 «Правове регулювання валютного контролю в системі міжнародних розрахунків» складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей правовідносин у системі міжнародних валютних розрахунків, розкриттю правових засад проведення міжнародних розрахунків, державному валютному контролю та методам його здійснення.
У підрозділі 1.1 «Валютні правовідносини в системі фінансового права» автором зазначено, що валютними правовідносинами є врегульовані нормами права, суспільні відносини, що виникають з приводу обігу й використання на території певної держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.
Наголошено, що об’єктом валютних правовідносин є суспільні відносини, врегульовані нормами права щодо набуття, накопичення й використання валютних коштів. Суб’єктами валютних правовідносин є органи валютного регулювання та валютного контролю, агенти валютного контролю й суб’єкти господарювання, які, у свою чергу, діляться на резидентів і нерезидентів. Змістом валютних правовідносин є кореспондуючі права та обов’язки їх учасників (суб’єктів). Конкретний набір цих прав і обов’язків залежить від виду валютних правовідносин. З точки зору дисертанта, всі валютні правовідносини можна поділити на: правовідносини, забезпечення прав власності, що виникають відносно валютних цінностей (право юридичних і фізичних осіб мати у власності валютні цінності, а отже володіти, користуватися й розпоряджатися ними); правовідносини, що виникають з приводу переходу права власності на валютні цінності (купівля-продаж іноземної валюти й валютних цінностей, розрахунки в іноземній валюті торговельного й неторговельного характеру, прямі та портфельні інвестиції); правовідносини, що виникають з приводу отримання/надання кредитів в іноземній валюті.
Доведено, що валютні правовідносини є різновидом правових фінансових відносин, розкрито їх істотні ознаки, притаманні цим відносинам.
У підрозділі 1.2 «Валютний контроль як вид державного фінансового контролю» наголошено, що неодмінною умовою нормального функціонування економіки та фінансової системи є фінансовий контроль, що являє собою невід’ємну складову єдиного механізму державного фінансового контролю. Як самостійна функція управління економікою контроль є важливим етапом управлінського циклу, коли фактичні результати впливу на керований об’єкт порівнюються з прийнятими рішеннями й нормативними приписами, а в разі виявлення їх порушень вживаються необхідні заходи щодо усунення подібних відхилень.
Проаналізовано види і зміст принципів валютного контролю та запропоновано відобразити їх у валютному законодавстві, зокрема такі принципи, як законність, об’єктивність, повнота, цілісність і системність, стабільність, гнучкість, гласність, компетентність, своєчасність, відповідальність контролюючого суб’єкта.
Для акцентування вагомості ролі валютного контролю і його впливу на суб’єктів контрольних правовідносин у цій сфері виділено функції валютного контролю: облікова, регулювальна, охоронна. Регулювальна функція проявляється через активну сторону валютного контролю, за якої відбувається перевірка дотримання законодавства під час здійснення валютних операцій. При реалізації облікової функції валютний контроль має пасивний характер, оскільки безпосередньо не втручається у здійснення валютних операцій. Охоронна функція сприяє забезпеченню економічної безпеки держави й захисту національних інтересів в умовах інтеграції вітчизняної економіки в систему міжнародних економічних відносин.
Підрозділ 1.3 «Правові засади проведення міжнародних розрахунків: розвиток та особливості на прикладі окремих країн» висвітлює питання, пов’язані з виникненням і розвитком розрахункових відносин за участю кредитно-фінансових інститутів, розглядає особливості правового регулювання проведення розрахунків між резидентами і нерезидентами, досліджує основні принципи здійснення розрахунків у міжнародній практиці.
Автором визначена дефініція «форми міжнародних розрахунків», проведено порівняльний аналіз законодавства правового регулювання відносин у системі міжнародних розрахунків і валютного контролю низки країн, у результаті чого виявлені напрями уніфікації нормативно-правового регулювання розглянутих відносин. Запропоновано уточнену класифікацію форм розрахунків з урахуванням міжнародної практики й міжнародних принципів. До основних форм міжнародних розрахунків автором віднесено: акредитив, інкасова, банківський переказ, авансовий платіж, розрахунки векселями та чеками.
У підрозділі 1.4 «Поняття та види методів валютного контролю у системі міжнародних розрахунків» подано авторське визначення поняття «методи валютного контролю в системі міжнародних розрахунків».
Зазначено, що перевірка є основним методом валютного контролю в тих випадках, коли виникає необхідність встановити факт порушення валютного законодавства, оскільки вона відрізняється детальним вивченням обставин справи із застосуванням усіх необхідних документальних джерел інформації.
На основі аналізу норм чинного законодавства залежно від органу валютного контролю автором виділені й охарактеризовані види перевірок у процесі здійснення уповноваженими суб’єктами валютного контролю фінансових (банківських, кредитних) установ, які проводять розрахунки між суб’єктами господарювання (резидентами й нерезидентами).
До додаткового методу валютного контролю автор відносить спостереження (моніторинг), що може застосовуватися як органами, так і агентами валютного контролю, безперервно в часі і є досить зручним для суб’єктів контролю.
1) Розділ 2складається з двох підрозділів, які розкривають особливості діяльності державних органів валютного контролю, їх повноваження та специфіку фінансових операцій, які проводяться кредитними організаціями.
2) У підрозділі 2.1 «Система державних органів валютного контролю та їх повноваження» представлено систему чинних державних контрольних органів і міжнародних організацій та асоціацій, що координують їх діяльність і уніфікують основні принципи роботи у сфері здійснення валютного контролю. У ході дослідження автором зроблені висновки про те, що в Україні склалася досить стійка система органів, які здійснюють контрольні функції у сфері міжнародних розрахунків. Однак поряд із позитивними результатами діяльності автор виділяє й низку недоліків сучасної системи органів, які здійснюють контрольні функції. Серед них: дублювання функцій, паралелізм у роботі, відсутність чітко розмежованої компетенції державних органів та посадових осіб.
3) Встановлено, що валютний контроль у сфері розрахункових операцій здійснюють: Рахункова палата України, Національний банк України, Державна податкова служба України, Міністерство інфраструктури України та Міністерство фінансів України, а також фінансові установи й національний оператор поштового зв’язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.
4) Водночас у зв’язку зі світовими інтеграційними процесами, у тому числі й у розглянутій сфері, органи державного контролю України беруть участь у міжнародних організаціях, метою діяльності яких є підвищення якості валютного контролю, боротьба з легалізацією незаконних доходів під час проведення розрахункових операцій. У зв’язку з тим, що фінансові злочини часто мають інтернаціональний характер, важливу роль у їх розкритті й запобіганні, а також контролі за проведенням міжнародних розрахунків має міждержавне співробітництво. Відповідно до мети діяльності контрольних організацій одним з основних завдань є виявлення сумнівних операцій, щодо яких є підозра про причетність до фінансових злочинів чи зловживань.
5) У підрозділі 2.2 «Фінансові операції (угоди), які проводяться кредитними організаціями, що підлягають обов’язковому контролю» розглянуто коло питань, які належать до виявлення сумнівних банківських операцій з метою протидії легалізації незаконних доходів, запобігання фінансових правопорушень у сфері міжнародних розрахунків.
6) До основних завдань державних контрольних органів (організацій) у розглянутій сфері належать: пошук нових схем легалізації злочинних доходів; розроблення переліку критеріїв і методів виявлення сумнівних і підозрілих операцій (угод) ; розроблення критеріїв ефективності використання бюджетних коштів; підвищення якості взаємодії органів державної влади з метою запобігання фінансових злочинів; міждержавний обмін досвідом; вивчення рекомендацій міжнародних організацій. Виявлення сумнівної операції (угоди) – один з найважливіших етапів у діяльності контрольних організацій із запобігання й розкриття фінансових злочинів у сфері міжнародних розрахунків. Разом з тим сформульовані досить чіткі критерії, методи й рекомендації, що дають підстави фінансовим інститутам оперативно надавати необхідну інформацію про підконтрольні угоди. У своєму дослідженні автор робить висновок про існування низки недоліків у сучасній системі виявлення й повідомлення щодо фінансових операцій, які проводяться кредитними організаціями, що підлягають обов’язковому контролю. Недосконалість існуючої системи дисертант пов’язує з недостатнім упровадженням сучасних інформаційних технологій у дану галузь відносин. У зв’язку з цим запропоновано передбачити в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» низки статей, які розкривали б зміст цих питань.
7) Розділ 3 «Шляхи вдосконалення правового регулювання валютного контролю в системі міжнародних розрахунків» складається з двох підрозділів, які розкривають правові засади уніфікації законодавства в системі здійснення валютного контролю з урахуванням міжнародного досвіду й виділенням шляхів удосконалення законодавства в цій сфері.
У підрозділі 3.1 «Правові засади, спрямовані на уніфікацію законодавства у сфері валютного контролю за проведенням міжнародних розрахунків» на підставі проведеного аналізу правових актів розкриваються можливі заходи, спрямовані на вдосконалення й уніфікацію законодавства в галузі валютного контролю. Насамперед, це можливе через приєднання України до Конвенції (Варшавська Конвенція) Ради Європи «Про протидію відмивання злочинних доходів» (травень, 2005 р.). Також пропонується створити Операційний центр для обробки та прийняття рішень, що допоможе ефективно боротися з порушеннями митного законодавства і запобігати правопорушенням та злочинам економічного характеру.
Наголошено, що основною проблемою у сфері протидії легалізації злочинних доходів є постійна поява нових схем «відмивання» коштів, а це досить ускладнює діяльність правоохоронних та регулювальних органів. У зв’язку із цим вагомого значення набуває міжнародне співробітництво у сфері протидії «відмиванню» доходів, отриманих злочинним шляхом, обміну досвідом, постійного розвитку й систематизації законодавства щодо відмивання брудних грошей («anti money-laundering» legislation).
Зауважено, що у зв’язку з розширенням зовнішньоекономічного співробітництва та зростанням обсягу зовнішньоекономічних операцій необхідне прийняття законів про акредитив та інкасо, як основні форми розрахунків, оскільки чинне законодавство (зокрема, Цивільний кодекс України, Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, Положення Національного банку України про безготівкові розрахунки тощо) регулює лише форми розрахунків, які найчастіше використовуються учасниками, та містить тільки загальні положення щодо кожної із форм розрахунків.
У підрозділі 3.2 «Шляхи вдосконалення законодавства валютного контролю з урахуванням міжнародних принципів і стандартів» автором узагальнено висновки про необхідність застосування ґрунтовних заходів для розроблення й удосконалення законодавства щодо розрахунків у фінансовій сфері, у тому числі щодо необхідності прийняття законів, які регулюють розрахунки по інкасо та по акредитиву. Прийняття законів про відповідні форми розрахунків заповнить прогалини у правовому регулюванні, у тому числі й у системі міжнародних розрахунків, а також допоможе уникнути існуючих колізій у розглянутій сфері. Стосовно питань про прийняття спеціальних законодавчих актів, що регулюють розрахункові відносини, автором був проведений аналіз подібного міжнародного досвіду у США, Німеччині, Казахстані, Білорусії. Слід зазначити, що законодавство Німеччини взагалі не містить терміна «акредитив» як форми розрахунку, що зовсім не заважає німецьким банкам працювати з акредитивами, керуючись у своїй діяльності звичаями ділового обігу.
|
