ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН З ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, з’ясовується її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, формулюються мета і завдання, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, аргументується наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, міститься інформація про апробацію й публікації результатів дослідження, наводяться його структура та обсяг.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади» складається з трьох підрозділів, які присвячено визначенню поняття об’єднань громадян як елементу громадянського суспільства, аналізу сутності та особливостей взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади, а також адміністративно-правового регулювання взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні та світі.

У підрозділі 1.1 «Об’єднання громадян як елемент громадянського суспільства» сформульовано поняття «громадянське суспільство» та «об’єднання громадян», визначено складові елементи громадянського суспільства та адміністративно-правового статусу об’єднань громадян, з’ясовано сутність та ознаки політичної партії.

Визначено, що процес розбудови громадянського суспільства в Україні триває й досі та потребує не тільки розробки адекватної нормативно-правової бази, інформаційного забезпечення, механізмів взаємодії владних структур і громадських об’єднань, створення сприятливих умов для їх діяльності, а й проведення реформ, розробки заходів щодо посилення довіри громадян як до органів державної влади, так і до «третього сектору», який є основою становлення громадянського суспільства та демократичної правової держави в Україні. Держава, у свою чергу, має підтримувати громадянські ініціативи наданням фінансової підтримки, поширенням інформації серед населення та забезпеченням демократичних умов існування як політичних партій, так і громадських організацій.

Підкреслено, що громадянське суспільство є системою суспільних відносин (соціокультурних, економічних і політичних) між громадянами, об’єднаннями громадян і державою в особі органів державної влади різних рівнів, які виникають у процесі організації дотримання законодавчо регламентованих прав і свобод, задоволення особистих і колективних потреб, розвитку особистості, узгодження та захисту інтересів членів суспільства. Підсумовано, що в основі розбудови громадянського суспільства, перш за все, лежать механізми взаємодії суспільства й держави, що виявляється у взаємних правах й обов’язках громадян та органів влади, які мають регламентуватися законами та іншими нормативно-правовими актами.

У підрозділі 1.2 «Поняття, сутність та особливості взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади» надано авторське визначення поняття «взаємодія», розкрито види, форми та концепції взаємодії, розглянуто сутність взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади.

Доведено, що у контексті взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади важливим моментом є адміністративно-правове регулювання, яке автор запропонував визначити як систему законодавчо регламентованих, взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих суспільних відносин, побудованих на принципі пріоритету прав і свобод людини та громадянина з метою забезпечення й збереження ефективного функціонування системи громадянського суспільства, а також безпосередній процес реалізації даних взаємовідносин.

Підкреслено, що в останні декілька років спостерігається тенденція до погіршення умов для взаємодії об’єднань громадян і органів державної влади, окреслено основні причини цього явища. Головні причини даної ситуації полягають в особистій незацікавленості органів державної влади у взаємодії з громадськістю, формальності підходів до консультацій з об’єднаннями громадян та окремими громадянами, лобіюванні політичних інтересів керівниками владних структур, недостатній поінформованості громадськості про ухвалення нормативно-правових актів органами виконавчої влади тощо. Тому, на думку дисертанта, основою поліпшення умов взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади має стати, передусім, налагодження комунікаційних каналів, зокрема зі сторони об’єднань громадян, не тільки на національному, а й на міжнародному рівні.

У підрозділі 1.3 «Адміністративно-правове регулювання взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні та світі» розглянуто поняття і сутність державного та громадського контролю; виведено поняття «адміністративно-правове регулювання»; зроблено порівняльний аналіз стану розвитку громадянського суспільства в Україні, розвинених країнах Європи та США.

Наголошено, що адміністративно-правове регулювання взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в України є недосконалим та несприятливим для громадян та їх об’єднань, що негативно впливає на рівень розвитку громадянського суспільства в країні порівняно з країнами Європейського Союзу, США та навіть деякими країнами СНД. Незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів в українському правовому полі, у реальному житті об’єднання громадян і досі стикаються з низкою проблем адміністративно-правового характеру. Зокрема, держава продовжує диктувати переважну більшість положень щодо функціонування об’єднань громадян, всупереч принципам громадянського суспільства, нормам Конституції та Міжнародної конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За результатами проведеного дослідження автором запропоновано напрямки адміністративно-правового реформування, спрямовані на удосконалення взаємодії органів державної влади та громадських об’єднань.

Розділ 2 «Механізм взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади» містить два підрозділи, в яких визначено основоположні принципи, функції та методи організації взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади та основні види і форми взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні.

У підрозділі 2.1 «Принципи, функції та методи організації взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади» охарактеризовано принципи взаємодії органів державної влади та громадських об’єднань; визначено фактори, що обумовлюють підвищення ролі інформації в житті сучасного соціуму в Україні.

Доведено, що взаємодія держави з громадянським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічний підйом важко реалізовувати без активної участі з боку суспільства. Попри цілу низку кроків, зроблених виконавчою владою у напрямі сприяння залученню організацій громадянського суспільства до державної політики, взаємодія сучасної влади та громадськості й надалі залишається неефективною. Створені на сьогодні громадські ради мають номінальний характер, їхній вплив на вироблення та прийняття рішень органами влади, формування та реалізацію державної політики є мінімальним або й взагалі відсутній.

Запропоновано введення нового принципу «невтручання» органів державної влади в діяльність об’єднань громадян і навпаки.

У підрозділі 2.2 «Основні види та форми взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади» визначено поняття «політична партія», проаналізовано різновиди громадських організацій, досліджено діяльність, права та повноваження профспілок як одного з видів громадських об’єднань в Україні.

Наголошено на недопустимості надання об’єднанням громадян міжнародного статусу, оскільки при створенні багаторівневої системи «органи державної влади – політичні партії – об’єднання громадян» передбачається їх участь у політичних відносинах суспільства. Внутрішня політика держави є суто національним явищем. Крім цього, громадські об’єднання та політичні партії повинні мати обмежене право прямих зв’язків та відносин з міжнародними об’єднаннями та політичними партіями інших держав, оскільки внутрішня державна політика є суто національним явищем, і координація міжнародних відносин повинна здійснюватися вищими органами держави.

Висунуто та обґрунтовано думку про необхідність встановлення в Україні раціональних та інституціалізованих зв’язків між органами державної влади на всіх рівнях та громадянських організацій і політичних партій. Доцільним у цьому відношенні є створення багаторівневої системи, головним елементом якої є система органів державної влади, а забезпечувальними компонентами – політичні партії та громадські організації.

Розділ 3 «Окремі питання організації взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні: напрямки вдосконалення» складається із чотирьох підрозділів, в яких наголошено на особливостях взаємовідносин окремих видів об’єднань громадян з органами державної влади; досліджено діяльність об’єднань громадян крізь призму співробітництва з правоохоронними органами; запропоновано шляхи удосконалення ефективності взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні.

У підрозділі 3.1 «Особливості взаємовідносин окремих видів об’єднань громадян з органами державної влади» висвітлено діяльність релігійних організацій, благодійних фондів, творчих спілок в контексті взаємодії з органами державної влади та іншими формами об’єднань громадян, проаналізовано досвід зарубіжних країн.

Підкреслено, що сучасний незадовільний стан у сфері взаємовідносин органів державної влади та різних видів об’єднань громадян заважає ефективному і своєчасному виконанню як державою, так і громадськістю покладених на них суспільно значущих функцій, а тому потребує подальшого аналізу та вдосконалення.

Зроблено висновки, що взаємовідносини об’єднань громадян з органами державної влади закріплені не тільки в Конституції України, міжнародних нормативно-правових актах, але й у спеціальних законах, котрі регулюють діяльність певного виду об’єднань. Для регулювання специфічних взаємовідносин між кожним з видів об’єднань громадян та органами державної влади доцільно відновити функціонування окремої державної інституції, яка буде координувати їх роботу та консультувати з певних питань. Що стосується профспілок, то їх діяльність потребує державного захисту та законодавчого регулювання, адже профспілки тісно пов’язані з економічною сферою, що може спричинити порушення прав їх членів, хабарництво чи ухилення від дотримання законодавства.

У підрозділі 3.2 «Специфіка діяльності громадських рад при органах державної влади» розкрито поняття та сутність громадських рад; проаналізовано моніторинг, проведений Українським центром політичних досліджень щодо ставлення суспільства в Україні до діяльності громадських рад.

Запропоновано створити в Україні такий механізм взаємодії органів державної влади з громадськими організаціями, який би зміг об’єднати останніх і при цьому їх діяльність була б спрямована на роботу та допомогу суспільству. Тільки завдяки злагодженим діям та взаємним інтересам органів виконавчої влади та громадських рад є можливим їх ефективне функціонування.

Уточнено призначення та визначено особливості діяльності громадських рад, охарактеризовано проблеми взаємодії та координації дій між громадськими радами та органами державної влади в Україні. Рішення громадських рад мають консультативний характер для органів державної влади, при яких вони створені. Їхні рекомендації не носять обов’язкового характеру, але враховуються, оскільки в них відображені результати дослідження результатів усіх верств населення. Тобто такий характер громадських рад сприяє не тільки плануванню роботи ради, раціональному витрачанню фінансів, а й спрямований на задоволення потреб громадян.

У підрозділі 3.3 «Організація співробітництва між об’єднаннями громадян і правоохоронними органами» розкрито сутність поняття «правоохоронний орган», досліджено сучасний стан діяльності правоохоронних органів у контексті взаємодії з об’єднаннями громадян в Україні; проаналізовано стан взаємодії об’єднань громадян з правоохоронними органами в Україні та інших розвинених країнах світу.

Висловлено ґрунтовну думку, що у процесі організації співробітництва між об’єднаннями громадян та правоохоронними органами в Україні процедури громадянського контролю за діяльністю правоохоронних органів мають бути орієнтованими на: забезпечення правоохоронними органами громадського порядку; інформування населення щодо фактичних і запланованих на перспективу результатів діяльності правоохоронних органів, здійснення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання дитячій безпритульності, злочинності серед неповнолітніх та молоді; проведення спільних тренінгів, нарад, семінарів, конференцій та інших заходів за участю представників громадськості та правоохоронних органів; застосування постійного моніторингу та контролінгу в даній сфері тощо.

Зроблено висновки про те, що об’єктивною є необхідність реформування системи взаємодії між міліцією (ОВС у цілому) та громадськістю з орієнтацією на «партнерські», «договірні» взаємовідносини.

У підрозділі 3.4 «Удосконалення ефективності взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні» розкрито сутність поняття «ефективність», відмежовано його від поняття «ефект»; систематизовано основні проблеми взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади, запропоновано шляхи удосконалення ефективності взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні.

Розроблено рекомендації щодо удосконалення ефективності взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні.

Визначено очікувані результати в процесі удосконалення взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади в Україні, серед яких: удосконалення законодавчої бази; забезпечення прозорості адміністративно-правового регулювання створення та функціонування об’єднань громадян і безпосередньо їх взаємодії з владними структурами; чітке визначення пріоритетів у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства; підвищення рівня контролю за результатами виконання суспільно значущих програм; посилення відповідальності посадових осіб за дотримання прав і свобод людини та громадянина; забезпечення можливості щодо здійснення оцінки діяльності учасників взаємодії в контексті досягнення поставлених цілей, виконання завдань і цільового використання фінансових ресурсів із виявленням причин неефективного виконання тієї чи іншої програми; підвищення якості надання соціальних послуг населенню та забезпечення громадського правопорядку.