АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ ЩОДО ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ МАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, використані методи, зазначені нормативна та емпірична основи, сформульовані основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, визначено теоретичну і практичну значущість одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. «Діяльність державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру як об’єкт адміністративно-правового регулювання» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Генезис становлення Державної виконавчої служби в Україні» досліджено запровадження та становлення  інституту примусового виконання рішень на території України від давніх часів до сучасності. Встановлено, що примусове виконання рішень на території України до 1270 року існувало як "самоздійснення права" (саморозправа). Першими державними виконавцями рішень суду на Русі були пристави, які призначалися на службу князем, а пізніше – з XIII по XIV століття – функції виконання судових рішень здійснювалися такими слугами князя, як дитячі (молодші члени дружини, що виконували доручення князя), мечники та тижневики (рос. «недельщики»).

Надалі інститут державних виконавців формувався на підставі впливу законодавства Польщі, Литви, Німеччини (з кінця XIV по першу половину XVII століття). Відповідно виконання судових рішень здійснювалося приставами (Магдебурзьке право) та дитячими (Литовські статути). Після прийняття «Соборного Уложения 1649 p.» виконання судових рішень здійснювалося знов тижневиками, а рішення щодо розшуку – приставами. Подальший історичний розвиток інституту державних виконавців пов'язаний з Судовою реформою 1864 р., яка сприяла появі інституту судових приставів при мирових суддях та їх з'їздах.

Однак після Жовтневої революції інститут судових приставів був скасований Декретом РНК РСФСР «Про суд» 1917 р., за яким повноваження Червоної гвардії та міліції поширюються і на забезпечення виконання вироків. Подальша еволюція статусу виконавчої служби відбивається у Законі СРСР «Про судоустрій» 1938 року, який підпорядковує судових виконавців одночасно судам та юстиції. Ця тенденція дуалістичної підпорядкованості простежувалася до прийняття сучасної нормативної бази, яка регламентує виконавчий процес та статус державної виконавчої служби.

Акцентовано увагу на позитивному історичному прикладі удосконалення діяльності ДВС – об'єднанні виконавців у товариства з круговою порукою (1864p.). На підставі аналізу Інструкції про виконавче провадження № 22 (1985 р.) запропоновано залучення громадськості до процесу проведення виконавчих дій, а також правової регламентації порядку входження державного виконавця до приміщень і сховищ боржника.

Підрозділ 1.2. «Поняття та принципи діяльності Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру» присвячений з'ясуванню поняття та розкриттю змісту принципів діяльності державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру.

При формулюванні визначення поняття «адміністративно-правова діяльність державної виконавчої служби України» враховано наступні її ознаки: 1) підзаконність діяльності; 2) державно-владний та виконавчо-розпорядчий характер діяльності; 3) систематичність діяльності; 4) наявність встановленої у законодавстві мети діяльності – примусового виконання рішень судів, інших  органів  (посадових осіб); 5) нормативно закріплених форм та методів діяльності.

Визначено поняття принципів адміністративно-правового регулювання діяльності  ДВС щодо примусового виконання рішень майнового характеру, під якими пропонується розуміти систему нормативно закріплених основоположних ідей, що відображають сутність, закономірності будови, особливості функціонування та розвитку ДВС щодо здійснення примусового виконавчого провадження рішень судових та інших юрисдикційних органів майнового характеру.

Аналіз закономірностей здійснення ДВС адміністративної діяльності, з урахуванням вимог, що висуваються до процесу виявлення та формулювання принципів, дозволяє виділяти в системі принципів адміністративної діяльності державної виконавчої служби три групи: загальні, що властиві усій сфері адміністративно-правового регулювання; функціональні (галузеві та міжгалузеві) – процесуально закріплюють діяльність ДВС у основних її напрямках; спеціальні (примусово-виконавчі), які притаманні здійсненню виконавчого провадження з примусового виконання рішень майнового характеру.

У підрозділі 1.3. «Особливості адміністративно-правового статусу державного виконавця щодо примусового виконання рішень майнового характеру» визначається, що державний виконавець має відмінний від інших учасників виконавчого провадження статус, зокрема, він здійснює під час виконавчого провадження професійну діяльність, за яку одержує заробітну плату за рахунок державних коштів, тобто його статус набуває державновладного характеру у контексті адміністративно-правових та процесуальних повноважень (наказувати, розпоряджатися, складати постанови, акти тощо). У зв’язку з цим проаналізовано загальний статус державного виконавця як державного службовця та його спеціальний статус – як посадової особи Державної виконавчої служби України.

Охарактеризовано повноваження державного виконавця, його права та обов'язки, які він реалізує під час примусового виконання рішень юрисдикційних органів. Наголошено на необхідності обмеження адміністративного розсуду у прийнятті ним рішень та посилення відповідальності за протиправні дії у процесі виконання рішень.

Обґрунтовано потребу у посиленні правових і соціальних гарантій діяльності державних виконавців. Акцентовано увагу на відсутності законодавчо закріпленого Етичного кодексу державного виконавця, який має базуватися на таких положеннях ст. 5 Закону України «Про державну службу», як сумлінне виконання службових обов'язків; шанобливе ставлення до громадян, дотримання високої культури спілкування; недопущення дій та вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного виконавця. Всі ці положення сприяють розвитку державної виконавчої служби, формуванню її позитивного іміджу серед населення як органу виконавчої влади.

З метою удосконалення адміністративно-правового статусу державного виконавця з примусового виконання рішень майнового характеру запропоновано внести  доповнення   до   Інструкції  про  проведення   виконавчих  дій, зокрема:  1) наділити державного виконавця правом отримувати від нотаріусів довідки про вчинені нотаріальні дії, що стосуються об’єктів та предметів виконавчого провадження, витрачати авансові внески стягувачів згідно з письмовим розпорядженням державних виконавців з депозитного рахунку без складання кошторису  у  відповідності  до Закону України «Про виконавче провадження» 2) зменшити термін подання постанови державного виконавця про залучення працівників органів внутрішніх справ для охорони громадського порядку при проведенні виконавчих дій начальнику відповідного органу внутрішніх справ з семи до трьох днів.

Розділ 2. «Поняття та механізм адміністративно-правового регулювання діяльності  Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового  характеру» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Поняття адміністративно-правового регулювання діяльності Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру» присвячено дослідженню сутності та особливостей правового регулювання діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового   виконання  рішень майнового  характеру.

Зважаючи на основні підходи щодо розуміння сутності та особливостей правового регулювання в загальній теорії права і в теорії адміністративного права, визначено поняття адміністративно-правового регулювання діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру, яке розглянуто через призму системно-структурного впливу державно-правових інститутів на відносини виконавчого провадження засобом регулювання нормами адміністративного права.

До основних ознак, притаманних адміністративно-правовому регулюванню  діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру, віднесено: 1) вплив держави на суспільні відносини, що складаються між суб’єктами виконавчого провадження; 2) здійснення за допомогою адміністративно-правових засобів, сукупність яких складає механізм; 3) спрямованість на впорядкування і розвиток відносин між державними виконавцями та іншими учасниками виконавчого провадження; 4) встановлення юридичних прав та обов’язків учасників виконавчого провадження. До додаткових ознак слід віднести: 1) примусова змістовність юридичних приписів; 2) загальнообов'язковість рішень державного виконавця; 3) спрямованість державного примусу на забезпечення і відновлення прав та інтересів стягувача; 4) результативність виконавчого провадження з примусового виконання рішень майнового характеру.

Наголошено, що в основу адміністративно-правового регулювання діяльності ДВС щодо примусового виконання рішень майнового характеру покладено спеціальні методи: адміністративного переконання та примусу.

У підрозділі 2.2. «Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру та його елементи» сформульовано поняття механізму адміністративно-правового регулювання (МАПР) діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового  характеру та охарактеризовано його елементи.

МАПР діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру розглянуто як сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких державний виконавець здійснює виконання майнових рішень судових та інших юрисдикційних органів, застосовуючи державний примус для обмеження майнових прав боржника, з метою задоволення прав та інтересів стягувача у виконавчому провадженні.

Структуру МАПР діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового  виконання рішень майнового характеру складають такі елементи: 1) норми адміністративного права (переважно процесуальні), що регулюють процес виконавчого провадження; 2) рішення судів та інших юрисдикційних органів майнового характеру; 3) адміністративно-правові відносини, що складаються в процесі діяльності суб’єктів виконавчого провадження; 4) акти реалізації прав і обов’язків суб’єктів виконавчого провадження.

Доведено, що провідне місце у врегулюванні відносин, що розглядаються, посідають адміністративно-правові, переважно процесуальні норми,оскільки саме вони встановлюють загальні правила виконання в  примусовому порядку рішень майнового характеру. Рівні нормативно-правового забезпечення діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру розглянуто з урахуванням їхньої ієрархії: а) конституційний; б) міжнародно-правовий; в) законодавчий; г) підзаконний; д) відомчий (галузевий); є) локальний.

Зроблено висновок, що в Україні діє ряд нормативно-правових актів, що регулюють відносини виконавчого провадження. Однак, на жодному рівні немає нормативних актів, які б чітко визначили поняття, принципи, форми та методи діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру. У зв’язку з цим пропонується прийняття на відомчому рівні відповідного нормативно-правового документу.

Визначено, що об’єктом адміністративно-правових відносин діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру є діяльність напрямлена на: 1) здійснення виконавчих дій в процесі вирішення справи про примусове виконання рішення майнового характеру; 2) забезпечення прав і гарантій  сторін виконавчого провадження; 3) застосування заходів адміністративного примусу до боржника; 3) безпосереднє фактичне вилученням майна; 4) забезпечення безпеки державного виконавця та інших учасників виконавчого провадження; 5) застосуванням сучасних інформаційних технологій у виконавчому провадженні.

У ході розкриття примусового виконання рішень майнового характеру як складової об’єкту адміністративно-правової діяльності ДВС здійснено оцінку дієвості різних видів примусу (психічного, фізичного, майнового), що застосовується державним виконавцем при виконанні рішень майнового характеру. Охарактеризовано заходи адміністративного примусу, що застосовуються ДВС, а саме: 1) адміністративно-запобіжні заходи; 2) заходи адміністративного припинення; 3) заходи адміністративної відповідальності.

Визначено, що суб’єктами адміністративно-правових відносин діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру є державний виконавець та інші учасники виконавчого провадження.

Запропоновано власну класифікацію суб'єктів примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів, за якою виділено такі групи: 1) особи, наділені у законодавчому порядку спеціальними повноваженнями у сфері примусового виконання рішень майнового характеру (органи примусового виконання, суди, прокуратура, деякі державні органи і органи місцевого самоврядування); 2) особи, що мають матеріальну зацікавленість у здійсненні примусового виконання  рішень майнового характеру (стягувач та боржник – сторони); 3) особи, які не мають матеріальної зацікавленості у примусовому виконанні, але сприяють виконанню рішення суду чи іншого юрисдикційного органу майнового характеру.

Запропоновано експертів, спеціалістів, перекладачів, суб'єктів оціночної діяльності, віднесених законодавцем до групи учасників виконавчого провадження, включити до групи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, оскільки вони запрошуються тільки у разі необхідності, а не за кожним конкретним провадженням.

Розділ 3. «Удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності Державною виконавчою службою України щодо примусового виконання рішень майнового характеру» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Напрямки удосконалення нормативного забезпечення діяльності Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру» визначено вади адміністративно-правового регулювання діяльності Державної виконавчою служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру та запропоновано шляхи його удосконалення.

Вадами адміністративно-правового регулювання відносин у сфері  примусового виконання рішень майнового характеру є: недостатня правова регламентація принципів, форм та методів діяльності ДВС щодо примусового виконання рішень майнового характеру, а також застосування засобів забезпечення примусового виконання рішень майнового характеру на законодавчому рівні і, як наслідок, підміна законодавчої регламентації підзаконними нормативними актами; неузгодженість норм підзаконних правових актів з нормами законів України у цій сфері; відсутність належної систематизації нормативно-правових актів, що ускладнює їх ефективне застосування.

Напрямки удосконалення нормативного забезпечення діяльності Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру вбачаються в необхідності: 1) приведення Інструкції про проведення виконавчих дій у відповідність з іншими нормативними актами, в першу чергу з нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 4 листопада 2010 р. , ЦПК, ГКУ, КУпАП щодо чіткого визначення засобів забезпечення примусового виконання рішень майнового характеру; 2) законодавчої систематизації засобів забезпечення примусового виконання рішень майнового характеру у відповідності до їх правової природи, підстав застосування та способу впливу на суб'єктів виконавчого провадження; 3) спрямування підзаконних нормативних актів на визначення чітких форм та алгоритмів діяльності ДВС щодо застосування конкретних засобів забезпечення примусового виконання рішень майнового характеру; 4) створення належного нормативно-правового забезпечення виконання рішень іноземних судів на території України; 5) запровадження розробки і укладання договорів про правову допомогу з широким колом європейських держав; 6) підвищення ефективності виконавчого провадження шляхом впровадження в законодавство України норм законодавства тих держав, у яких є висока результативність виконання юрисдикційних актів; 7) стимулювання зацікавленості учасників виконавчого провадження; 8) створення заходів стимулювання своєчасного виконання рішення суду боржником; 9) підвищення юридичної відповідальності осіб у разі несвоєчасного надання, ненадання інформації про майновий або фінансовий стан боржника чи укриття такої інформації (майна чи фінансів) боржника від примусового вилучення державним виконавцем; 10) створення стандартів надання послуг ДВС України з урахуванням пропозицій державного стандарту «Системи управління якістю. Вимоги»; 11) підвищення вимог та стандартів до освіти, професійного рівня підготовки державних виконавців та кандидатів на посади державних виконавців; 12) спрощення порядку укладання мирової угоди, за яким надавати державному виконавцеві право виступати арбітром між сторонами виконавчого провадження та виносити постанову про укладання мирової угоди без погодження з судом тільки на стадіях виконавчого провадження.

У підрозділі 3.2. «Напрямки оптимізації діяльності Державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішень майнового характеру» звертається увага на недосконалість нормативного забезпечення процесу інформатизації діяльності ДВС України, яка відбувається на підставі Концепції Національної програми інформатизації (1998 р.). У зв’язку з цим пропонується розробити та затвердити Концепцію створення Автоматизованої інформаційно-аналітичної системи підтримки діяльності органів Державної виконавчої служби України. Її побудова повинна здійснюватися на таких принципах: централізації, стандартизації, децентралізації, мінімізації, масштабності.

З метою забезпечення виконання Концепції Національної програми інформатизації розроблено Програмний модуль автоматизоване робоче місце “ВП-Виконавець" (далі – АРМ) призначений для автоматизації роботи державних виконавців, пов’язаної з веденням виконавчих проваджень. АРМ може бути використаний для: реєстрації виконавчих документів, що надійшли до органу ДВС; прийняття до виконання виконавчих документів; реєстрації дій державних виконавців в ході ведення виконавчого провадження; формування та друку постанов; реєстрації сум грошових коштів, стягнутих за виконавчими документами; реєстрації зведених виконавчих проваджень; передачі матеріалів виконавчого провадження до іншого органу ДВС; пошуку інформації про виконавчі документи у базі даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ЄДРВП); формування та друку витягів з ЄДРВП; формування та друку відомостей виконаних дій; формування та друку статистичних звітів за даними, що містяться в ЄДРВП.