ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КОНТРОЛЮ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми роботи, визначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, вказується мета та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, методи, що використовувалися, формулюється наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, зазначається про апробацію результатів дисертації, публікації та структуру дисертації.

Розділ 1 “Теоретико-правові питання банківського контролю” складається з двох підрозділів і присвячений визначенню поняття банківського контролю, його особливостей, видів та аналізу нормативно-правового регулювання.

У підрозділі 1.1. “Поняття та особливості банківського контролю, його види” відзначається, що формування банківської системи пройшло не одну реорганізацію, при цьому були як позитивні, так і негативні тенденції розвитку. Однією з причин негативних явищ є не завжди належний банківський контроль, несвоєчасне виявлення проблем на початкових етапах діяльності банків. Звертається увага на те, що у науковій літературі неоднозначно трактуються поняття “банківський контроль”, “банківський нагляд ”, часто вони ототожнюються, що не дозволяє зрозуміти сутність як першого, так і другого. З посиланнями на позиції вчених дається авторське тлумачення банківського контролю, визначаються його мета, суб’єкти, функції.

Вказується на те, що Національний банк України (далі НБУ) є органом державного управління та здійснює банківський контроль і нагляд поряд із виконанням своїх основних функцій. Діяльність НБУ по здійсненню контролю необхідно розглядати як контрольно-наглядову, що спрямована на забезпечення стабільності як окремого банку, так і банківської системи загалом. У свою чергу, банківський нагляд спрямований на виявлення ризиків у діяльності банків та їх усунення шляхом нормативно-правового регулювання.

            Пропонується при розмежуванні понять “банківський контроль” та “банківський нагляд”, окрім ознак підлеглості, цільової спрямованості, використовувати мету. Так, банківський контроль спрямований на запобігання фінансовим проблемам окремого банку, вжиття заходів щодо виправлення негативної ситуації, у тому числі застосування примусових заходів до банку чи його керівництва, тобто забезпечення стабільності банківської системи за рахунок стабільності окремого банку, а банківський нагляд – захист фінансової стабільності всієї банківської системи. Окрім цього, за наслідками банківського контролю застосовуються заходи впливу, а за результатами нагляду приймаються нормативно-правові акти. Здійснення банківського контролю сприяє платоспроможності банківських структур, безпеці та стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів, підтримці довіри до банківської системи та фінансових установ, що діють на ринку фінансових послуг. Суб’єктами банківського контролю є відповідні департаменти НБУ, служба внутрішнього аудиту банків, незалежні зовнішні аудитори, що мають відповідну кваліфікацію та дозвіл. Зазначається, що за видами банківський контроль поділяється на зовнішній і внутрішній; державний і недержавний.

            Обґрунтовується, що необхідно розмежувати поняття “банківський контроль” та “контроль за діяльністю банків”, останній здійснюється такими органами державної влади, як Рахункова палата, органи державної контрольно-ревізійної служби, державної податкової служби, державної казначейської служби та іншими суб’єктами, які перевіряють дотримання норм бюджетного, податкового законодавства та іншого фінансового законодавства, окрім банківського.

         У підрозділі 1.2. “Нормативно-правове регулювання банківського контролю” відзначається, що нормативно-правове регулювання банківського контролю забезпечується загальними та пруденційними регулятивними й охоронними нормами. Загальні норми закріплюють повноваження, структуру, відповідальність суб’єктів банківського контролю. Пруденційні регулятивні норми встановлюють вимоги до ліцензування банківської діяльності, економічні нормативи, складання та подання звітності та інше; пруденційні охоронні норми визначають порядок здійснення банківського контролю та поділяються на матеріальні й процесуальні. Матеріальні норми встановлюють права й обов’язки контролюючих суб’єктів, підстави відповідальності, види санкцій за порушення банківського законодавства та інше; процесуальні – порядок проведення інспекційних перевірок банків, застосування примусових заходів, порядок подання звітності до НБУ тощо.

Нормативно-правові акти в сфері банківського контролю приймаються з урахуванням положень міжнародних документів. НБУ активно співпрацює з міжнародними організаціями й органами банківського нагляду зарубіжних країн з метою забезпечення та підвищення ефективності регулювання і здійснення банківського контролю. Недостатнє нормативно-правове регулювання банківського контролю може призвести як до неналежного його проведення, так і до кризових явищ у банківській сфері. Нормотворчою функцією в сфері регулювання банківського контролю наділені як центральні органи державної влади, НБУ, Аудиторська палата України, так і самі банки. Ця функція спрямована на удосконалення організації та здійснення банківського контролю. Відсутність у НБУ права законодавчої ініціативи підвищує роль у прийнятті норм банківського законодавства Президентом України та Кабінетом Міністрів України. На наш погляд, потребує введення до функцій НБУ права законодавчої ініціативи. У той же час необхідно відокремити  нормотворчу та контрольну функції НБУ від функцій по здійсненню банківських операцій, а тому актуальним є питання створення відокремленого від НБУ органу, який здійснюватиме функцію банківського регулювання, у тому числі в сфері банківського контролю. Робиться висновок, що збільшення кількості норм, які регулюють здійснення банківського контролю, потребує їх узагальнення та прийняття у формі єдиного нормативного акта – Банківського кодексу України. Доцільно прийняти Закон України “Про банківський контроль”, який закріпить не лише порядок проведення банківського контролю, а й здійснення банківського нагляду як його складової, та особливості банківського регулювання.