| summary: |
– ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено її зв’язок з науково-дослідними темами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, апробацію результатів дисертаційного дослідження та публікації.
» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено особливості виникнення і функціонування системи електронних платежів, її взаємозв’язок з електронною комерцією, сутність та особливості електронної комерції.
Система електронних платежів як предмет наукових досліджень у інформаційному праві» з’ясовано, що перенесення окремих бізнес-процесів у віртуальний простір стало невід’ємною складовою інформаційного суспільства та основою формування економіки нового типу, яку досить часто називають інформаційною економікою. Визначено, що під новою або інформаційною економікою, більшість фахівців розуміють економічні відносини, у яких акцент робиться на провідній ролі електронно-інформаційних технічних засобів зв’язку у розвитку основних сфер економіки.
Звертається увага на те, що на початковому етапі виникнення такого явища, як ведення бізнесу у телекомунікаційних мережах, зокрема Інтернет, використовували термін – «електронна торгівля». Проте з часом перелік операцій, що здійснюються у електронній формі з використанням сучасних інформаційних технологій, розширювався. Сюди поступово почали входити суспільні відносини, які формуються у сфері послуг: державне управління, операції з нерухомістю, фінансова діяльність. У цьому зв’язку, у діловому обороті почали використовувати термін «електронна комерція».
Поступовий розвиток електронної комерції вимагав розробки нових форм або інструментів здійснення їх оплати. Результатом цього стало виникнення та запровадження електронної форми грошей. Характерною рисою електронних грошей стало те, що їх не можна було віднести до сфери безготівкових розрахунків, оскільки на початковому етапі свого виникнення вони оберталися поза банківською системою та фактично були еквівалентом емітованих готівкових коштів.
Відстоюється точка зору, що в сучасних умовах електронні гроші стали основним елементом, найпростішою складовою системи електронних платежів. Особливістю електронних грошей є їх поділ на види (електронні гроші на основі карток та електронні гроші генеровані на жорсткому диску комп’ютера). При цьому відповідна класифікація базується на технічному походженні електронних грошей. Залежно від виду електронних грошей здійснюється формування платіжної системи як складової системи електронних платежів.
Вказано на необхідність розмежування банківських платіжних систем (системи безготівкових розрахунків) та платіжних систем, у яких функціонують електронні гроші. Відповідне виокремлення можна здійснити завдяки введенню спеціального терміна. У зв’язку з цим запропоновано авторське визначення терміна «платіжна система на основі електронних грошей».
У підрозділі 1.2 «Загальна характеристика та особливості правового регулювання електронної комерції в України» проаналізовано сучасні погляди вчених на поняття «електронна комерція» (зокрема, А. М. Грехова, Я. О. Задвірного, Т. Г. Затонацької, В. М. Желіховського, А. М. Новицького, А. Б. Орловської, В. Л. Плескач, І. І. Свидрук, В. О. Соболєва, А. В. Чучковської). Проведений аналіз дав можливість встановити ряд особливостей у запропонованих визначеннях, які мають спільний характер: по-перше, відповідні взаємовідносини функціонують у вигляді угод, що укладаються в електронній формі; по-друге, більшість комерційних операцій здійснюються з використання Інтернет; по-третє, наявним є повний цикл економічних процесів: замовлення товарів/послуг, проведення платежів, доставку товарів/послуг з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). У результаті запропоновано удосконалення переліку ознак електронної комерції та сформульовано поняття «електронна комерція».
Використовуючи наукові погляди вчених у галузі теорії права (С. С. Алєксеєва, О. Б. Венгерова, О. Ф. Скакун, А. В. Малько, М. Н. Марченко, Н. І. Матузова, Л. І. Спірідонова) досліджено процес правового регулювання електронної комерції.
Запропоновано вважати електронну комерцію відносинами між рівноправними власниками цінностей, власниками цінностей та державою, а також відносини управління окремими суспільними процесами, що здійснюються шляхом використання технологій поширення, обміну, зберігання та захисту інформації. У цьому зв’язку вказано на доцільність використовувати кілька методів правового регулювання, а саме: а) метод децентралізованого регулювання або цивільно-правовий; б) імперативний або метод владних приписів; в) технолого-правовий метод, запропонований К. І. Бєляковим, як метод, що притаманний інформаційному праву.
При дослідженні механізму правового регулювання електронної комерції, звертається увага на відсутність спеціального законодавчого акту, що врегульовує всі особливості цього виду суспільних відносин, тому, до прийняття такого нормативного документа, запропоновано застосовувати норми, закріплені в чинних нормативно-правових актах. А саме: Законі України «Про електронний цифровий підпис», Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законі України «Про захист прав споживачів», Правилах продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затверджені наказом Міністерства економіки України, в межах їх дії.
У підрозділі 1.3 «Світовий досвід правового забезпечення електронної комерції» проаналізовано положення нормативно-правових актів міжнародного права та досвід правового регулювання електронної комерції в окремих країнах.
Серед основних суб’єктів міжнародно-правових відносин, що здійснили спробу правового регулювання суспільних відносин у сфері електронної комерції, виділено Організацію Об’єднаних Націй, Європейський Союз та Співдружність Незалежних Держав. Досліджено, зокрема, положення Типового закону ЮНІСТРАЛ про електронну торгівлю, Типового закону ЮНІСТРАЛ про електронні підписи, Директиви 1999/93/ЕС про політику ЄС щодо електронних підписів, Директиви 2000/31/ЄС про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг, зокрема електронної комерції на внутрішньому ринку (Директива щодо електронної комерції), а також Модельний закон «Про електронну торгівлю». Щодо окремих країн, то предметом дослідження стали нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері електронної комерції прийняті у Російській Федерації, Республіці Білорусь, Республіки Узбекистан.
Зазначено, що вибір способів і методів правового регулювання цих суспільних відносин залежить від специфіки правової системи відповідної країни та рівня розвитку економіки в кожній окремій країні. Узагальнено спільні проблеми правового регулювання електронної комерції. Зокрема: а) різне трактування поняття «електронна комерція» в різних країнах і відсутність його законодавчого закріплення; б) проблеми захисту від шахрайства як продавців, так і покупців тощо.
Розділ» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню електронних грошей як основного елемента системи електронних платежів, сучасного стану та особливостей правового регулювання відносин у сфері функціонування системи електронних платежів.
викладено особливості виникнення електронних грошей, узагальнено їх переваги та недоліки порівняно з готівковими коштами.
Проаналізовано наукові погляди вчених (В. М. Брижка, М. А. Дмітріка, Б. С. Івасіва, О. В. Єфремкіної А. Д. Кочергіна, А. М. Новицького, Л. Е. Смірнової, О. Т. Тарасової, М. Я. Швеця) щодо поняття «електронні гроші». Ґрунтуючись на цьому, визначено особливості електронних грошей, що мають обов’язковий характер. Указано на необхідність уточнення поняття «електронні гроші» через урахування в ньому таких аспектів, як: а) безстроковість грошового зобов’язання емітента; б) роль електронних грошей як платіжного засобу; в) забезпеченість готівковими коштами; г) зарахування передачі інформації як здійснення платежу. Ураховуючи це, запропоновано авторське формулювання поняття «електронні гроші».
Відзначено, що електронні гроші є результатом генезису паперових знаків вартості, оскільки існування паперових і електронних грошей об’єктивно зумовлене особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є посередником в обігу товарів. При цьому, зауважено, що сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, у яких вони функціонують. Зокрема, у науковій літературі економічного профілю існує твердження, що сутність грошей можна визначити через їхні функції. Виділивши п’ять функцій грошей: міра вартості, засіб обігу та платежу, засіб нагромадження, світові гроші, доведено їх наявність у електронних грошах.
У підрозділі 2.2 «Сучасний стан та особливості правового забезпечення системи електронних платежів» звернуто увагу на існування у сучасному суспільстві двох підходів до правового забезпечення діяльності небанківських платіжних систем, зокрема: а) ліберальний, що застосовується у Сполучених Штатах Америки; б) радикальний, який застосовується у Європейському Союзі. Указано на те, що в умовах євроінтеграції для України більш прийнятним є підхід Європейського Союзу.
У сучасних умовах серед законодавчих актів, положення яких повинні застосовуватися необхідно виокремити такі закони України: «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» тощо.
Проаналізовано Положення про електронні гроші в Україні в редакції 2010 року, що затверджена постановою Правління Національного банку України та звернуто увагу на те, що норми вказаного нормативно-правового акта, стосовно узгодження правил систем електронних грошей практично не застосовуються до платіжних систем, що функціонують поза банківським сектором.
Висловлено думку щодо необхідності імперативного впливу на відносини у цій сфері як на рівні центральних органів виконавчої влади, так і на законодавчому рівні. Через відсутність чіткої регламентації підстав та розміру відповідальності, що спричиняє невиконання суб’єктами відносин у сфері функціонування системи електронних платежів, які здійснюють емісію електронних грошей, відповідно до положень чинного законодавства щодо електронних платежів поза банківським сектором.
Аналіз Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», дає можливість стверджувати, що окремі його положення можуть застосовуватись як частина механізму правового забезпечення функціонування платіжних систем на основі електронних грошей, але тільки між суб’єктами приватного права. Підкреслено, що цей Закон є основним регулятивним спеціальним законодавчим актом у сфері фінансових послуг, його положення конкретизуються у ряді підзаконних нормативно-правових актів або тлумачаться в інших законах, що регулюють порядок надання окремих видів фінансових послуг, а саме у Законах України: «Про банки та банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про фінансовий лізинг», «Про страхування». При цьому окремо виділено групу законодавчих актів, які регулюють такий специфічний сектор сфери фінансових послуг, як переказ коштів (Закон України «Про поштовий зв’язок», «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів» прийняті Міжнародною торговельною палатою, «Уніфіковані правила з інкасо» прийняті Міжнародною торговельною палатою, Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням затверджене та Правила «Національної системи масових електронних платежів» затверджені Правлінням Національного Банку України).
Розділ 3 «Теоретико-прикладні аспекти подальшого розвитку системи електронних платежів в Україні» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей інформаційної безпеки та характеристиці основних напрямів удосконалення правового регулювання функціонування системи електронних платежів в Україні.
У підрозділі 3.1 «Безпека розрахунків як обов’язковий фактор функціонування системи електронних платежів» зазначено, що розвиток інформаційного суспільства як результат перетворення в різних сферах суспільних відносин, включаючи і економічні, призвели до появи не тільки позитивних, але й негативних наслідків. Серед негативних наслідків потрібно визначити протиправні дії суб’єктів суспільних відносин щодо інформації, інформаційних ресурсів. Вказано на необхідність захисту інформації, якою обмінюються суб’єкти відносин у сфері електронної комерції та у сфері функціонування системи електронних платежів.
Зроблено висновок, що: по-перше, поняття інформації та інформаційних відносин у сучасних умовах ототожнюється з інформаційним суспільством, невід’ємним елементом якого є масова комп’ютеризація та формування спеціальних суспільних відносин у віртуальному просторі; по-друге, електронні гроші це інформація про кількісне вираження вартості грошового еквівалента, передача цієї інформації сприймається як здійснення платежу з відповідними юридичними наслідками, використовуються для розрахунків, як через комп’ютерні мережі, так і поза межами них. Саме тому електронній комерції та системі електронних платежів притаманні відповідні проблеми пов’язані з інформаційною безпекою. Для забезпечення повноцінного дослідження безпеки у сфері функціонування системи електронних платежів проведено аналіз наукових праць, що належать вітчизняним вченим і присвячені інформаційній безпеці (О. В. Бойченко, В. М. Бутузова, В. Д. Гавловського, О. О. Золотар, Б. А. Кормича, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущака, О. В. Олійника, B. C. Цимбалюка, М. Я. Швеця).
Використовуючи погляди зарубіжних учених (І. Евода, Р. Д. Вайнса, Р. Л. Крутца), доведено взаємозв’язок між властивостями інформації та формуванням засад або принципів підтримання інформаційної безпеки. Стверджується, що властивості інформації є загальними засадами інформаційної безпеки.
З урахуванням того, що в Україні захист інформації – це своєрідний процес застосування методів підтримки безпеки, проаналізовано заходи відповідного спрямування, що поділяються на три види: організаційні, технічні та правові.
Дослідивши вітчизняні чинні нормативно-правові акти, пов’язані з захистом інформації як складовою інформаційної безпеки здійснено розподіл їх на дві групи. Перша група – нормативно-правові акти загального характеру. Друга група – це нормативно-правові акти спеціального характеру.
У підрозділі 3.2 «Концептуальний підхід до удосконалення правового забезпечення системи електронних платежів в Україні» зазначено, що для розвитку та удосконалення системи електронних платежів необхідно створити відповідні організаційні та правові умови і зосередивши увагу саме на правових умовах. Фактично, прогалини у праві, пов’язані з забезпеченням функціонування системи електронних платежів, заповнені частково.
Підкреслюється, що при формуванні проектів нормативно-правових актів не враховується те, що у сучасних умовах електронна комерція набула форми суспільних відносин і потребує ґрунтовного дослідження разом з розробкою та впровадженням більш досконалих правових норм для її правового регулювання.
Крім того, важливим питанням, що потребує вирішення є легітимність окремих платіжних систем на основі електронних грошей та розрахунків з їх використанням. Серед негативних аспектів функціонування виділено: не виконання обов’язку емітентів електронних грошей проходження легалізації у банківській сфері та відсутність конкретних норм, що передбачають відповідальність за відповідне невиконання акта державної влади. У цьому зв’язку запропоновано прийняти спеціальний закон який буде сприяти вирішенню ряду правових проблем у сфері функціонування системи електронних платежів. Для забезпечення розробки вказаного проекту Закону, пропонуються Концептуальні положення щодо його структури та змісту.
|
