ПРОЦЕС ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок із науковими планами та програмами, об’єкт, предмет, мета й завдання, методи дослідження, наукова новизна, практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1 „Теоретико-правові засади доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті” містить два підрозділи і присвячений дослідженню сутності та змісту процесу доказування у справах про адміністративні правопорушення на автотранспорті, склади яких передбачено ст.ст. 121–126, 130, 132¹, 133¹ КУпАП, визначенню його ролі в адміністративно-деліктному провадженні.

У підрозділі 1.1 „Поняття та роль доказування в провадженні у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті: теоретико-правовий аспект” констатовано, що провадження у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті представляє собою різновид адміністративно-процесуальної діяльності (тобто у структурі адміністративного процесу воно є різновидом) органів державної виконавчої влади та судів. В основі змісту даної діяльності лежить необхідність вирішення адміністративно-правового конфлікту.

Доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті визначено як передбачену законодавством України діяльність уповноважених суб’єктів адміністративно-деліктного провадження щодо збирання, перевірки й оцінки доказів і прийняття на цій основі певних процесуальних рішень з наведенням відповідних аргумен­тів для їх обґрунтування. Встановлено, що пізнавальна діяльність, яка відбувається під час доказування в адміністративно-деліктному провадженні, характеризується такими особливостями: 1) має ретроспективний характер; 2) провадиться за допомогою правових засобів; 3) здійснюється спеціальними суб’єктами; 4) має на меті одержання інформації, що впливає на встановлення об’єктивної істини у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті; 5) засоби реалізації такої діяльності визначені в адміністративно-процесуальному законодавстві.

Під об’єктивною істиною в процесі доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті запропоновано розуміти встановлення точної та повної відповідності оточуючій дійс­ності висновків органів адміністративної юрисдикції про правову кваліфікацію діяння, фактичні обставини справи про адміністративне правопорушення та прийняте рішення за результатами її розгляду.

У підрозділі 1.2 „Предмет і зміст процесу доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті” досліджено сукупність обставин і фактів, що утворюють предмет адміністративно-деліктного доказування, та розкрито зміст процесу доказування із цієї категорії справ.

Предмет доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті визначено як передбачену законом сукупність обставин і фактів, що підлягає обов’язковому встановленню у справі про адміністративне правопорушення на автомобільному транспорті з метою своєчасного, усебічного, повного, правильного та об’єктивного вирішення справи.

Обґрунтовано, що під час здійснення адміністративного розслідування та розгляду справ про адміністративні правопорушення, склади яких передбачено ст.ст. 121–126, 130, 132¹, 133¹ КУпАП, доказуванню мають підлягати такі обставини та факти: 1) наявність чи відсутність події і складу адміністративного правопорушення, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення; 2) винуватість чи невинуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, форма вини, мотив і мета цього діяння; 3) обставини, що впливають на ступінь шкідливості проступку, пом’якшують чи обтяжують адміністративну відповідальність особи за його вчинення; 4) обставини,   що характеризують особу правопорушника; 5) безпосередні причини та умови скоєння адміністративного правопорушення; 6) характер і розмір шкоди, заподіяної адміністративним проступком.

З’ясовано, що зміст процесу доказування з означеної категорії справ утворюють такі елементи: а) збирання  інформації доказового характеру та формування процесуальних джерел її закріплення; б) перевірка такої інформації і джерел її закріплення; в) оцінка вказаної інформації і джерел її закріплення; г) прийняття процесуального рішення та його ар­гументація.

Розділ 2 „Докази у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті” складається з трьох підрозділів, які присвячено з’ясуванню сутності, аналізу змісту доказів і процесуальної форми їх закріплення в справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті, склади яких передбачено ст.ст. 121–126, 130, 132¹, 133¹ КУпАП, визначенню оптимальних критеріїв класифікації останніх.

У підрозділі 2.1 „Поняття та сутність доказів у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті” зосереджено увагу на дослідженні сутності та змісту доказів у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті, визначенні та характеристиці вимог, що до них висуваються.

Зроблено висновок про те, що докази доцільно розглядати як закріплені у відповідній процесуальній формі відомості про факти й обставини, котрі одержані в установленому адміністративно-процесуальними нормами порядку та за допомо­гою яких своєчасно, усебічно, повно й об’єктивно може бути вирішено справу про адміністративне правопорушення на автомобільному транспорті. Доведено, що в адміністративно-деліктному провадженні вони мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності й достатності, а також виконувати організаційно-спрямовуючу, відбивно-інформаційну та підтверджувальну функції.

На підставі аналізу чинного адміністративного законодавства та практики його застосування виокремлено ознаки, що притаманні даним доказам: а) їхня адміністративно-правова природа обумовлюється наявністю певних адміністративно-процесуальних норм; б) для них законодавчо визначено відповідну процесуальну форму закріплення, а змістовно вони представляють собою відомості про факти й обставини адміністративного проступку; в) ними може оперувати лише законодавчо визначене коло органів і посадових осіб при розгляді справ про адміністративні проступки на автотранспорті, а їх виявлення, збір, дослідження та оцінка регламентуються законодавцем на підставі єдиних принципів, передбачених КУпАП; г) вони опосередковують прийняття відповідного різновиду рішень та є підґрунтям при поясненні мотивації останніх.

У підрозділі 2.2 „Класифікація доказів у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті” здійснено класифікацію доказів у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті за критеріями, вибір яких має бути обґрунтованим згідно з вимогами законодавства та адміністративно-юрисдикційної практики.

Доведено, що за наявності чи відсутності проміжного носія доказової інформації докази у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті варто поділяти на первісні й похідні. За відмінністю версій, що висуваються стосовно певної особи-правопорушника – на обвинувальні та виправдувальні. Для прямих і непрямих (побічних) доказів у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті критерієм класифікації визначено характер зв’язку змісту доказів з предметом доказування. А за відмінністю джерел інфор­мації доказового характеру докази запропоновано поділити на ті, зміст яких утворює інформація, що одержується від людей, і докази, зміст яких утворює інформація, що містять об’єкти матеріального світу.

У підрозділі 2.3 „Процесуальна форма закріплення доказової інформації у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті” наведено характеристику процесуальних документів, в яких закріплюється інформація доказового характеру про адміністративне правопорушення на автомобільному транспорті, та визначено правові вимоги, що висуваються до останніх.

З’ясовано, що процесуальним джерелом закріплення доказової інформації у справах про адміністративні правопорушення на автотранспорті можна вважати не лише протокол про адміністративний проступок, а й інші протоколи, якщо: а) вони складені уповноваженою на те посадовою особою; б) їхній зміст відповідає всім вимогам, що передбачені в адміністративно-деліктному законодавстві України; в) дані документи оформлені не пізніше встановлених термінів; г) вони містять фактичні дані про предмет доказування в справі про адміністративне правопорушення на автотранспорті.

Запропоновано в адміністративно-деліктному законодавстві України передбачити положення про те, що посадові особи адміністративно-юрисдикційних органів зобов’язані при складанні протоколу про адміністративне правопорушення пропонувати делінквенту викладати своє пояснення власноручно на окремому аркуші паперу, яке відразу ж долучатиметься до матеріалів справи. Висловлено думку про те, що процесуальну форму відповідного пояснення можна закріпити як окремі додатки до Наказів Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2001 року № 185 «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» та від 26 лютого 2009 року № 77 «Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».

Доведено, що об’єкти матеріального світу варто вважати джерелами, що містять інформацію доказового характеру в справах про адміністративні правопорушення на автотранспорті, лише в тих випадках, коли: а) вони не відповідають вимогам адміністративно-технічних норм, стандартів та інших нормативів; б) у них або на них наявні певні зміни, пов’язані з установлюваними обставинами чи фактом предмету доказування; в) їх створення чи використання заборонено адміністративно-правовими нормами; г) їх виявлено в певному місці чи в певний час, якщо ці обставини мають значення для вирішення справи. Зазначені об’єкти матеріального світу мають залучатися в процес доказування через протокол огляду речового доказу.

Під час аналізу змісту висновку експерта практичним працівникам рекомендовано з’ясувати, чи достатньо повно в ньому відображено дані про: а) умови проведення експертного дослідження; б) об’єкти, що поступили на експертизу, а також про завдання експертові; в) загальні наукові положення та методи, що застосовувалися при дослідженні об’єктів; г) встановлені ознаки та якості досліджуваних об’єктів; д) обставини та факти, установлення яких складає кінцеву мету експертного дослідження.

Розділ 3 „Напрями вдосконалення процесу доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті” складається з двох підрозділів, в яких досліджено систему суб’єктів доказування у справах про адміністративні правопорушення, склади яких передбачено в ст.ст. 121–126, 130, 132¹, 133¹ КУпАП, та визначено шляхи удосконалення їхнього адміністративно-процесуального статусу, а також охарактеризовано підстави адміністративного розсуду, що застосовується під час доказування з даної категорії справ, та сформульовано пропозиції щодо оптимізації його правових меж.

У підрозділі 3.1 „Суб’єкти доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті: напрями вдосконалення системи та правового статусу” зосереджено увагу на аналізі системи й процесуального статусу суб’єктів доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті.

Запропоновано суб’єктами доказування в справах про адміністративні правопорушення на автотранспорті, склади яких передбачено в ст.ст. 121–126, 130, 132¹, 133¹ КУпАП, визнавати лише тих фізичних осіб і ті органи, які мають право чи зобов’язані: а) подавати чи збирати доказову інформацію та (або) формувати процесуальні джерела її закріплення; б) перевіряти таку інформацію та (або) вказані джерела; в) оцінювати доказову інформацію та (або) процесуальні джерела її закріплення; г) приймати процесуальні рішення та (або) аргументувати їх під час доказування в справах про адміністративні правопорушення на автотранспорті.

Обґрунтовано, що державні інтереси із зазначеної категорії справ як суб’єкти адміністративно-деліктного доказування мають представляти: 1) на стадії порушення справи про адміністративне правопорушення на автотранспорті – органи (посадові особи) державної виконавчої влади й прокуратури; 2) на стадії розгляду справи – органи (посадові особи) державної виконавчої влади й суди (судді) України; 3) на стадії перегляду справи – оцінювати доказову базу та приймати певне рішення має виключно суд відповідної юрисдикції.

З метою посилення демократичних засад процесу адміністративно-деліктного доказування наголошено на необхідності закріплення у ст. 271 КУпАП нормативного положення, яке регламентуватиме право захисника на участь у справах про адміністративні правопорушення на всіх стадіях адміністративно-деліктного провадження та реалізацію відповідного права з моменту затримання правопорушника чи спричинення особі адміністративним проступком будь-якої шкоди.

 У підрозділі 3.2 „Адміністративний розсуд у процесі доказування в справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті: оптимізація підстав і правових меж” проаналізовано підстави виникнення адміністративного розсуду в процесі доказування у справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті та визначено напрями оптимізації його правових меж.

Аргументовано висновок про те, що під адміністративним розсудом у процесі доказування в справах про адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті слід розуміти мотивований вибір з низки законних альтернатив варіанту поведінки (рішення), що відповідає конкретним завданням і умовам вирішення справи про адміністративний проступок на автотранспорті. Доведено, що в процесі доказування останній може виникати за наявності відносної визначеності змісту чи колізії адміністративно-правових норм або ж прогалин в адміністративному законодавстві.

Орієнтирами для оптимізації меж адміністративного розсуду визначено конкретизацію змісту: 1) гіпотези адміністративно-правової норми через вказівку в ній на конкретні юридичні факти, за наявності яких суб’єкт правозастосування зможе чи зобов’язаний буде реалізовувати свої права та обов’язки під час доказування, або ж конкретизовувати правовий статус інших учасників процесу адміністративно-деліктного доказування; 2)  диспозиції норми – шляхом вказівки в ній на дії, одну з яких суб’єкт правозастосування може чи зобов’язаний буде вчинити під час доказування; 3) санкції – через установлення в останній чітких меж (нижніх і верхніх) та видів адміністративних стягнень, вийти за які суб’єкт правозастосування під час оцінки доказів у справі про адміністративне правопорушення на автотранспорті не зможе; 4) оціночних понять норми – шляхом формулювання правових дефініцій у постановах Пленуму Верховного Суду України, інформаційних листах вищих органів державної влади, оглядах судової практики, доктринальних правових позиціях тощо.