СМОЛА СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЇ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

summary

Розділ 1 «Процесуальна економія як функціональний принцип господарського судочинства» складається з двох підрозділів, у яких досліджено економіко-правовий зміст і сутність процесуальної економії як однієї із засад здійснення судочинства у господарських справах, сформульовано визначення принципу процесуальної економії та визначено його місце у системі принципів господарського судочинства.
У підрозділі 1.1 «Місце та роль принципу процесуальної економії в системі принципів господарського судочинства» проаналізовано наукові погляди щодо визначення принципів господарського судочинства та поділу їх на групи, уніфіковано критерії, за якими здійснюється відмежування процесуальних принципів від суміжних господарсько-процесуальних категорій, визначено місце принципу процесуальної економії у системі принципів господарського судочинства України.
Зауважується, що розвиток та удосконалення господарського судочинства України вимагає оновлення його змісту, організаційних форм і методів функціонування, при цьому важлива роль відводиться основоположним засадам (принципам), на яких будується судочинство у господарських справах. На підставі аналізу міжнародних стандартів судочинства, положень Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361, та Стратегії розвитку судової системи в Україні на 2015-2020 рр., затвердженої рішенням Ради суддів України від 11.12.2014 р. № 1, з’ясовано вплив процесуальної економії на якість та ефективність здійснення правосуддя у господарських справах. Зокрема зазначено, що процесуальна економія як основна керівна ідея рухає судовий процес у напрямку найбільш оптимального використання процесуальних засобів задля оперативного вирішення господарських справ, що обумовлює запровадження раціональних судових процедур, які забезпечуватимуть ефективність господарського судочинства, його відповідність потребам захисту прав та інтересів суб’єктів господарських відносин.
У роботі встановлено відповідність принципу процесуальної економії усім критеріям принципів господарського судочинства, серед яких: відбиття спеціалізації та побудови у цілому господарського судочинства; визначення форми і змісту його стадій, проваджень та інститутів; направленість на реалізацію завдань здійснення судочинства у господарських справах; прояв у всіх або кількох стадіях господарського судочинства; закріплення у нормах господарсько-процесуального права; імперативність; загальнообов’язковість та санкціонованість. Обґрунтовано, що принцип процесуальної економії належить до галузевих принципів господарського судочинства України, спрямований на реалізацію його завдань, входить до системи принципів господарського судочинства, існує у тісному взаємозв’язку з іншими процесуальними принципами, доповнює і розкриває їх зміст. Принцип процесуальної економії, у поєднанні і взаємодії з іншими принципами господарського судочинства, забезпечує правильне та ефективне вирішення судом господарських справ при мінімально допустимих витратах процесуальних засобів у найкоротші, але разом з тим, розумні строки. Доводиться належність принципу процесуальної економії до функціональних принципів господарського судочинства як такого, що визначає процесуальну діяльність господарського суду та інших учасників судового процесу.
У підрозділі 1.2 «Поняття та зміст принципу процесуальної економії» на основі аналізу національного і зарубіжного законодавства досліджено сутність та зміст принципу процесуальної економії у різних судових процесах, розглянуто взаємозв’язки принципу процесуальної економії з іншими принципами господарського судочинства.
На основі узагальнення наукових поглядів та аналізу чинного господарсько-процесуального законодавства обґрунтовано, що принцип процесуальної економії – це правова вимога, відповідно до якої суд та інші учасники судового процесу повинні найбільш повно, доцільно і своєчасно використовувати всі встановлені законом процесуальні засоби для швидкого і справедливого вирішення господарських справ. Встановлено, що удосконалення правового забезпечення і реалізації принципу процесуальної економії полягає у вилученні з господарсько-процесуальної форми усіх зайвих процедур та усього того, що надмірно ускладнює судовий процес і може бути замінено більш раціональними процесуальними засобами, які у достатній мірі гарантуватимуть швидкий та належний судовий захист прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів.
На підставі аналізу сутності та змісту принципу процесуальної економії обґрунтовано, що процесуальна економія за змістом включає у себе економне, бережне, раціональне використання учасниками господарського судочинства процесуальних засобів та покликана забезпечити справедливий і оперативний розгляд господарських справ. Доводиться, що процесуальна економія охоплює своїм змістом такі господарсько-процесуальні категорії, як «швидкість», «оперативність», «економічність», «розгляд справи упродовж розумного строку», що відносяться деякими науковцями до основних засад (принципів) господарського судочинства. Враховуючи, що принципи господарського судочинства не підпорядковані один одному, не можуть виводитись один з одного та охоплювати своїм змістом інші принципи, здійснено відмежування принципу процесуальної економії від суміжних господарсько-процесуальних категорій та зазначено про його загальний характер.
Автором запропоновано законодавче закріплення принципу процесуальної економії господарського судочинства шляхом доповнення ГПК статтею: «Стаття. Процесуальна економія» з наступним змістом: «Господарське судочинство здійснюється на засадах раціонального використання процесуальних засобів, часу і коштів суду та інших учасників судового процесу з одночасним забезпеченням правильного застосування господарсько-процесуального законодавства з метою справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду господарських справ».
Розділ 2 «Прояви дії принципу процесуальної економії на стадіях господарського судочинства» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено особливості реалізації принципу процесуальної економії під час судового розгляду та вирішення господарських справ, перегляду та виконання судових рішень.
У підрозділі 2.1 «Дія принципу процесуальної економії на стадії судового розгляду та вирішення справи» проаналізовано засоби реалізації принципу процесуальної економії під час судового розгляду та вирішення господарських справ у першій інстанції, досліджено правове забезпечення принципу процесуальної економії у різних інститутах господарського судочинства та обґрунтовано напрями його удосконалення.
Встановлено, що принцип процесуальної економії, опосередковуючи процесуальну діяльність учасників судового провадження, знаходить свій прояв у різних інститутах господарського судочинства. Враховуючи, що справи господарської юрисдикції в основному пов’язані з виконанням, зміною, припиненням господарських зобов’язань, виконання яких забезпечується наявністю у контрагента певного майна, а також з метою оптимального використання часу і коштів учасників судового процесу, обґрунтовано розширити правила територіальної підсудності за вибором позивача, зокрема, щодо позовів до відповідача, який знаходиться або проживає на території іноземної держави, або місцезнаходження чи місце проживання якого невідоме, та позовів про відшкодування шкоди, завданої майну особи, шляхом закріплення у ГПК можливості подання позову до суду не лише за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, а також за місцем знаходження нерухомого майна відповідача в Україні та за місцем завдання шкоди відповідно. З метою надання іноземним і національним інвесторам додаткових гарантій їхніх прав та інтересів, зокрема щодо вибору суду і виконання судового рішення, дисертантом обґрунтовано застосування у національному господарському судочинстві обмеженої договірної підсудності, а саме, запропоновано закріпити у ГПК право сторін визначати у договорі територіальну підсудність до відкриття провадження у справі, крім позовів, щодо яких встановлено виключну підсудність (з обмеженням кола господарських судів за місцезнаходженням позивача, місцезнаходженням відповідача та місцем виконання договору). Обґрунтовано надання господарському суду права роз’єднувати поєднані раніше в одне провадження позовні вимоги, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення спору, та підготовлено зміни до ст. 58 ГПК.
Зазначено, що встановлений ст. 62 ГПК вичерпний перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви забезпечує процесуальні гарантії прав суб’єктів господарювання на звернення до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів. З’ясовано, що принцип процесуальної економії виявляє вплив на формування вказаних підстав, припускаючи розвиток законодавства у напряму віднесення до них лише тих обставин, які легко можуть бути встановлені суддею під час прийняття позовної заяви. Уточнено підстави відмови у прийнятті позовної заяви, зокрема, шляхом віднесення до них такої підстави як набрання законної сили ухвалою суду, яка є підставою для видачі виконавчого документа на виконання рішення третейського суду або арбітражу, прийнятого у спорі між тими самими сторонами, стосовно того самого предмету та з тих самих підстав. Також обґрунтовано надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви лише позивачу чи прокурору, якщо він є заявником, та розроблено нову редакцію частини 1 ст. 62 ГПК. На підставі аналізу норм адміністративно-процесуального й цивільно-процесуального законодавства зазначено переваги інституту залишення позовної заяви без руху, що передує поверненню позовної заяви. Зокрема, завдяки наданню позивачу строку для усунення недоліків позову, у разі виправлення яких позов вважатиметься поданим у день первинного подання до суду, здійснюється економія часу і витрат учасників судового процесу, а також встановлюються додаткові гарантії здійснення права на судовий захист в останні дні строку позовної давності. Отримали подальший розвиток положення щодо підстав і порядку залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви та підготовлено нову редакцію ст. 63 ГПК.
З огляду на те, що сучасна господарська практика вимагає від учасників судового процесу швидкого та правильного вирішення спору з найменшими затратами, аргументовано удосконалення порядку заміни неналежного відповідача та залучення до участі у справі іншого відповідача, вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, а саме запропоновано продовження розгляду справи по суті, якщо залучений відповідач чи третя особа із самостійними вимогами на предмет спору не заявили клопотання про розгляд справи спочатку. З метою удосконалення процесу доказування обґрунтовано можливість використання під час розгляду та вирішення господарської справи судом першої інстанції показань свідків для доказування тих фактів (обставин), які неможливо довести іншими засобами доказування. У роботі отримали подальший розвиток положення щодо порядку судового розгляду справи, зокрема уточнено правові підстави зупинення провадження у справі. Аргументовано, що заміна у справі однієї із сторін її правонаступником має бути обов’язковою підставою зупинення провадження у господарській справі до залучення у справу правонаступника, для впровадження чого запропоновано нову редакцію частини 1 ст. 79 ГПК та зміни до частини 2 ст. 79 ГПК.
У підрозділі 2.2 «Особливості реалізації принципу процесуальної економії під час перегляду судових рішень» досліджено засоби прояву принципу процесуальної економії під час апеляційного і касаційного проваджень та перегляду судових рішень Верховним Судом України, виявлено правозастосовні проблеми у цій сфері відносин та обґрунтовано пропозиції щодо їх розв’язання.
З огляду на необхідність реалізації принципу процесуальної економії у кожній стадії судового процесу, зауважено, що звуження повноважень апеляційної інстанції щодо перегляду судових рішень у межах доводів апеляційної скарги дозволить зменшити кількість оскаржуваних судових актів в апеляційному порядку та сприятиме дисциплінованості учасників господарського судочинства. У роботі підтримано правову позицію, відповідно до якої апеляційний господарський суд має перевіряти законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; при цьому суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення. Аргументовано запровадження у господарське судочинство одноособового перегляду судових рішень апеляційною інстанцією у випадках, встановлених законом, зокрема: при вирішенні питання щодо прийняття та повернення апеляційної скарги; при розгляді справ, позовні вимоги за якими є незначними (спори до трьох мінімальних розмірів заробітної плати); при розгляді нескладних справ (спори про стягнення штрафів та пені); за наявності згоди сторін.
На основі аналізу правового забезпечення касаційного провадження у різних видах судочинства, дістали подальший розвиток положення щодо перегляду судових рішень у касаційному порядку. Зокрема, зауважено, що суд касаційної інстанції має перевіряти законність і обґрунтованість застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права у межах доводів касаційної скарги; при цьому суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування судового рішення. Для реалізації цих положень розроблено нову редакцію ст. 111-7 ГПК відповідного змісту.
З метою оперативного перегляду апеляційною (касаційною) інстанцією судових рішень удосконалено положення щодо приєднання до апеляційної (касаційної) скарги, зокрема, запропоновано, що особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної (касаційної) скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, до ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи в апеляційній (касаційній) інстанції. Для цього запропоновано доповнити відповідні розділи ГПК новими статтями «Приєднання до апеляційної скарги», «Приєднання до касаційної скарги» та розроблено їх редакцію. З метою протидії зловживанням з боку скаржників правом на приєднання до апеляційної (касаційної) скарги, запропоновано встановити судовий збір за подання такої скарги. Отримали подальший розвиток положення щодо відкликання та відмови від апеляційної (касаційної) скарги, зокрема уточнено наслідки цих процесуальних дій, а також підстави припинення апеляційного та касаційного проваджень, для впровадження цих пропозицій розроблено нову редакцію статей 100 і 111-6 ГПК.
У підрозділі 2.3 «Дотримання принципу процесуальної економії на стадії виконання судових рішень» висвітлено проблемні питання реалізації принципу процесуальної економії під час виконання судових рішень, проаналізовано недоліки господарського провадження у справах про оскарження та примусове виконання рішень третейських судів та вироблено шляхи їх подолання.
Спираючись на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розумний строк розгляду справи закінчується виконанням рішення суду, та враховуючи вимоги принципу процесуальної економії, запропоновано, що:
скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень третейських судів, виконавчі документи на примусове виконання яких видано господарськими судами, можуть бути подані стягувачем, боржником протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена;
провадження у справах про оскарження та примусове виконання рішень третейських судів здійснюється за правилами позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених розділом XIV-1 ГПК;
розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної казначейської служби України під час виконання ними судових рішень господарських судів здійснюється господарським судом, який видав виконавчий документ, у порядку ст. 121-2 ГПК;
виправлення помилок у наказі господарського суду має здійснюватися не лише за заявою стягувача або боржника, а й за ініціативою суду, який видав такий наказ, при цьому вирішення цих питань не потребує обов’язкового розгляду в судовому засіданні з викликом боржника і стягувача;
надсилання ухвали господарського суду за результатами розгляду заяви про виправлення помилки у наказі, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, здійснюється не пізніше трьох днів з дня їх прийняття.
Розділ 3 «Напрями вирішення проблем правозастосування та перспективи розвитку принципу процесуальної економії в господарському судочинстві» складається з двох підрозділів, в яких проаналізовано проблемні питання реалізації принципу процесуальної економії, систематизовано правозастосовні проблеми та обґрунтовано шляхи удосконалення господарсько-процесуального законодавства в контексті предмета та об’єкта дослідження.
У підрозділі 3.1 «Зловживання процесуальними правами та заходи процесуальної відповідальності» здійснено правовий аналіз причин та наслідків недобросовісного користування учасниками господарського судочинства своїми процесуальними правами й обов’язками, з урахуванням зарубіжного досвіду досліджено заходи процесуальної відповідальності у різних видах судочинства, вироблено пропозиції щодо посилення процесуальної відповідальності осіб, які беруть участь у справі, за зловживання процесуальними правами.
Зазначено, що заходами процесуальної відповідальності є встановлені законом процесуальні санкції, які застосовуються господарським судом до учасників судового процесу, які порушують встановлені у суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню господарського судочинства. З метою удосконалення порядку використання учасниками судового процесу своїх процесуальних прав й обов’язків обґрунтовано застосування господарським судом до порушників наступних заходів процесуальної відповідальності:
попередження та видалення із залу судового засідання (за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого);
тимчасове вилучення доказів для дослідження господарським судом (у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання);
штраф (за невиконання обов’язку повідомити господарський суд про зміну свого місцезнаходження (місця проживання) під час провадження у справі чи повідомлення неправильної адреси, за неналежне виконання інших процесуальних обов’язків, а також недобросовісне використання належних особі процесуальних прав).
Обґрунтовано покладання всіх судових витрат у справі на сторону, яка зловживає своїми процесуальними правами або не виконує своїх процесуальних обов’язків, що мало наслідком затягування судового розгляду справи та перешкоджало прийняттю законного й обґрунтованого судового рішення. Систематизовано пропозиції щодо удосконалення заходів процесуальної відповідальності осіб, які беруть участь у господарській справі, та підготовлено новий розділ ГПК «Заходи процесуальної відповідальності».
У підрозділі 3.2 «Удосконалення інших засобів реалізації принципу процесуальної економії в господарському судочинстві України» на підставі аналізу судової практики досліджено проблеми правозастосування у досліджуваній сфері відносин, обґрунтовано напрями подальшого удосконалення засобів реалізації принципу процесуальної економії у господарському судочинстві України.
На підставі аналізу наукових досліджень щодо процесуальних строків та процесуальних термінів, зазначено, що різноманітність способів регламентації часових характеристик господарсько-процесуальних відносин надає широкі можливості забезпечення раціонального використання часу у господарському судочинстві. Зауважено, що господарське судочинство України, у порівнянні з цивільнім та адміністративним, не містить такої оцінно-темпоріальної категорії, як розумний строк розгляду та вирішення справи. У той же час, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити кожній особі при визначенні її прав і обов’язків справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним та неупередженим судом. У зв’язку з цим, обґрунтовано запровадження у господарське судочинство категорії «розумний строк розгляду та вирішення справи», зокрема, запропоновано розумним вважати найкоротший строк розгляду справи, достатній для надання своєчасного судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у справі.
Доводиться, що положення ГПК щодо обчислення, закінчення, відновлення (поновлення) та продовження пропущених процесуальних строків, які встановлені законом чи судом, потребують коригування. Зокрема, аргументовано, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом; підставою поновлення та продовження процесуальних строків може бути відповідна заява (клопотання) не лише сторони, а й будь-якої особи, яка бере участь у справі, і ніяким чином – ініціатива суду. Запропоновано, що розгляд клопотання про поновлення чи продовження пропущеного процесуального строку залежно від обставин справи має здійснюватися господарським судом з повідомленням або без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. З метою ефективної реалізації принципу процесуальної економії, вироблено пропозиції щодо запровадження у господарське судочинство письмового провадження, коли розгляд і вирішення справи у судах першої, апеляційної чи касаційної інстанціях може здійснюватися за відсутності сторін на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених законом. Аргументовано, що суди першої й апеляційної інстанцій можуть розглядати справу у порядку письмового провадження, якщо сторони заявили клопотання про вирішення справи за їх відсутності; суди касаційної інстанції – якщо жодна з цих осіб не заявила клопотання про розгляд справи за її участю.
Розвинуто положення щодо урегулювання господарських спорів шляхом укладання мирової угоди на будь-якій стадії господарського судового процесу в контексті предмета дослідження. Враховуючи, що укладення мирової угоди в апеляційній та касаційній інстанціях матиме такі правові наслідки як скасування оскаржуваного судового рішення та припинення провадження у справі, маючи на меті сприяння позитивній статистичній динаміці з розгляду та перегляду господарськими судами справ, аргументовано введення у ГПК положень щодо визнання законного судового рішення нечинним чи таким, що втратило законну силу, у разі припинення провадження у справі судом апеляційної чи касаційної інстанції відповідно. Запропоновано розширити повноваження судів апеляційної інстанції щодо визнання судового рішення нечинним і припинення у зв’язку з цим провадження у справі, якщо місцевим господарським судом ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для припинення провадження у справі, виникли після його ухвалення. Також запропоновано розширити повноваження судів касаційної інстанції щодо визнання рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і припинення у зв’язку з цим провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для припинення провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.