Задачі удосконалювання обліку витрат на виробництво і формування облікової політики Автореферат

Собівартість продукції – один з головних економічних показників діяльності промислових підприємств і виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією його продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, яка ним випускається.

У собівартості, як в узагальнюючому економічному показнику, знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва й освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і фактори, які характеризують виробничо-господарську діяльність.

Зниження собівартості продукції – найважливіше джерело зростання прибутку і рентабельності підприємств. Рівень собівартості продукції залежить від обсягу продукції, що виготовляється, ступеня механізації виробництва і використання устаткування, росту продуктивності праці, раціонального використання матеріалів, ощадливої витрати коштів, успішної боротьби з втратами і непродуктивними витратами, а також зниження витрат по обслуговуванню і управлінню виробництвом.

Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції, робіт, послуг. Зниження собівартості продукції означає економію упредметненої та живої праці і є найважливішим чинником підвищення ефективності виробництва, росту накопичень.

Зниженню собівартості промислової продукції сприяє безупинний ріст продуктивності праці й економії робочого часу. Це знаходить конкретне вираження в раціональному використанні основних і оборотних коштів, скороченні відходів сировини і матеріалів, зниженні браку продукції, економії у витратах на утримання апарата управління і т.п.

Облік витрат на виробництво є найважливішою частиною бухгалтерського обліку промислового підприємства й органічно зв'язаний з калькулюванням собівартості продукції. Це, власне кажучи, два взаємозалежних етапи єдиного облікового процесу.

Від правильної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних і кількісних показників та оптимальне ціноутворення.

При плануванні й обліку повинна застосовуватися єдина номенклатура витрат на виробництво з однаковим змістом статей витрат, а також єдині принципи групування та розподілу витрат. Добре налагоджений, достовірний облік витрат на виробництво – важлива умова удосконалювання управління виробництвом.

Ціль обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції полягає в:

своєчасному, повному і достовірному визначенні усіх фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, по елементах і статтях;

численні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції шляхом групування та розподілу витрат виробництва по статтях, виробах і видах продукції;

контролі за раціональним використанням матеріальних і трудових ресурсів, грошових та інших коштів у процесі виробництва продукції;

боротьбі з безгосподарністю, втратами від браку і простоями;

виявленні невикористаних резервів виробництва для зниження витрат на одиницю шляхом найсуворішого дотримання режиму економії. [20]

Задачі підприємство вибирає самостійно. Вони можуть бути стратегічні й тактичні. До стратегічних відноситься вибір стратегічної зони господарювання (СЗГ). Вибір СЗГ – складна задача, що стоїть перед організаційною системою, особливо з диверсифікованим характером виробництва й в умовах чистої конкуренції.

Визначаючи СЗГ, насамперед, необхідно глибоко проаналізувати фактори зовні - і внутрісистемного характеру. Об'єктом такого аналізу є СЗГ – тобто окремий сегмент зовнішнього оточення, на який організація має вихід або хоче його одержати. Зручним інструментом для зіставлення різних стратегічних зон господарювання є спеціальна матриця, розроблена Бостонською консультативною групою (БКГ)

У ній для визначення перспектив розвитку організації пропонується використовувати єдиний показник – ріст обсягу попиту. Він задає розмір матриці по вертикалі. Розмір по горизонталі задається співвідношенням частки ринку, що належить її конкуренту. Це співвідношення повинне визначати порівняльні конкурентні позиції організації в майбутньому.

Матриця дає можливість визначити, яке зі стратегічних господарських підрозділів займає передові позиції в порівнянні з конкурентами, яка динаміка його ринків, що дозволяє провести попередній розподіл стратегічних фінансових ресурсів серед цих підприємств. Матриця будується на відомому припущенні: чим більше частка стратегічних господарських підрозділів на ринку (чим більше обсяг виробництва), тим нижче питомі витрати і більше прибуток.

Матриця передбачає таку класифікацію типів стратегічних господарських підприємств (СГП) у відповідних стратегічних зонах господарювання: «зірки», «дійні корови», «дикі кішки», «собаки» і передбачає відповідні стратегії для кожної з них.

«Зірки» є лідерами у галузі, яка швидко розвивається. Вони приносять значні прибутки, але й одночасно вимагають значних ресурсів для фінансування росту, а також твердого контролю за цими ресурсами з боку керівництва. Стратегія «зірки» спрямована на збільшення підтримку або частки на ринку.

При уповільненні темпів розвитку галузі «зірка» перетвориться в «дійну корову». Вона займає передове положення у відносно стабільній галузі, чи в галузі, що скорочується. Оскільки збут відносно стабільний без додаткових витрат, то це стратегічне господарське підприємство дасть прибутку більше, ніж необхідно для підтримки його частки на ринку. Стратегія «дійні корови» спрямована на збереження існуючого положення як можна довше і надання підтримки СГП, що розвивається. Основні задачі цих СГП зводяться до пропозиції нових моделей товарів з метою стимулювання лояльних клієнтів до повторних покупок, періодичної, такої, «яка нагадує» рекламу, інформації і цінових знижок.

«Дика кішка» чи «знак питання» має слабкий вплив на ринок (маленьку частку на ринку) у галузі, що розвивається. Як правило, для неї характерні слабка підтримка покупцями і неясні конкурентні переваги. Передове положення на ринку займають конкуренти. Стратегія «дикої кішки» має альтернативи: інтенсифікація зусиль організації на даному ринку чи відхід з ринку.

До «собак» відносять СГП з обмеженим обсягом збуту в сформованій галузі чи в галузі, що скорочується за тривалий час перебування на ринку. Цим підприємствам не вдалося завоювати симпатії споживачів, і вони істотно уступають конкурентам за всіма показниками. Стратегія «собаки» полягає в ослабленні зусиль на ринку чи ліквідації (продажу). Організація, що має таке СГП, може намагатися тимчасово збільшити прибуток шляхом проникнення на специфічні ринки або піти з його.

Пунктирна лінія на малюнку показує, що «дикі кішки» за певних умов можуть стати «зірками», а «зірки» із приходом неминучої зрілості спочатку перетворюються в «дійних корів», а потім у «собак». Суцільна лінія показує перерозподіл ресурсів від «дійних корів».

У нашій країні поки ще немає широкої практики застосування матриці БКГ через те, що не склався ринок, немає достатньої стратегічної інформації, але розрахунки підтверджують доцільність її застосування, особливо у великих, багатогалузевих організаціях. Закордонний досвід застосування матриці БКГ показав, що вона досить корисна при визначенні стратегічних позицій, а також для розподілу стратегічних ресурсів на найближчу перспективу.

Таким чином, вибір стратегічної зони господарювання вимагає визначеної логічної послідовності дій менеджерів у системі діяльності. Це дозволить збалансувати стратегічні зони господарювання і забезпечити стратегічний ефект. [13]

На кожнім етапі розвитку стратегія визначається кон'юнктурою ринку і положенням, яке підприємство займає на ринку. Використовуючи матрицю БКГ, підприємство може вибирати відповідні тактичні методи. Виходячи з цього облікова політика може бути різною в різні періоди.

Напрямки облікової політики повинні бути наступними:

вибір методу вибуття запасів;

вибір системи преміювання;

вибір методу нарахування амортизації;

вибір бази розподілу загальновиробничих витрат.

Відповідно до чинного законодавства підприємство самостійне вибирає форму обліку, що вказується в Наказі про облікову політику. Під формою бухгалтерського обліку розуміють сукупність облікових регістрів, що використовуються у визначеній послідовності і взаємодії для ведення обліку з застосуванням принципу подвійного запису. [2] Рекомендується журнально-ордерна форма обліку.

Повинні бути обрані наступні методи обліку:

Документація – відображення господарських операцій у визначених носіях інформації на паперових бланках або на технічних носіях (магнітних стрічках, магнітних дисках, перфострічках, дискетах); це письмове свідчення здійснення господарської операції.

Інвентаризація – спосіб перевірки в натурі наявності товарно-матеріальних цінностей і коштів шляхом перерахування, зважування, обмірювання й оцінки всіх залишків господарських засобів і зіставлення з даними бухгалтерського обліку.

Рахунки призначені для обліку наявності та руху господарських засобів і їхніх джерел.

Подвійний запис – принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках, що обумовлює рівність оборотів по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків.

Оцінка – відображення об'єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх у цілому по підприємству.

Калькуляція – розрахунок собівартості визначеної одиниці продукції (робіт, послуг).

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, що відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Звітність – система взаємозалежних і взаємно обумовлених показників, які