Зелена Юлія Любомирівна Атрибутивні конструкції в контексті вторинної предикації у французькій мові

brief description

Зелена Юлія Любомирівна, асистент кафедри французької філології, Львівський національний університет імені Івана Франка. Назва дисертації: «Атрибутивні конструкції в контексті вторинної предикації у французькій мові». Шифр та назва спеціальності 10.02.05 романські мови. Спецрада Д26.001.11 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ЗЕЛЕНА ЮЛІЯ ЛЮБОМИРІВНА
УДК 811.133.1’371
ДИСЕРТАЦІЯ
АТРИБУТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ В КОНТЕКСТІ
ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ
У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ
10.02.05 – романські мови
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________________ Ю. Л. Зелена
Науковий керівник – Помірко Роман Семенович, доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2020

ЗМІСТ
СПИСОК АБРЕВІАТУР ТА СКОРОЧЕНЬ…………..………………………..15
ВСТУП…………………………………………………..………………………..16
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
АТРИБУТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ ТА ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ
…………………………………………………………………..……………….28
1.1. Атрибутивні конструкції у теоретичних працях та різні погляди на їх
статус і функціонування у французькій мові………………………………….28
1.1.1. Аналіз вихідних теорій для дослідження атрибутивних конструкцій в
межах предикативної структури речення…………………………………….28
1.1.2. Огляд визначень атрибутивного додатка, як опорного елемента
атрибутивної конструкції………………………………………………………..33
1.1.3. Традиційні теоретичні підходи до дослідження атрибутивного додатка
……………………………………………………………………………………38
1.1.4. Структуралістський та дистрибутивний підходи до функціонування
атрибутивних конструкцій в мові………………………………………………41
1.1.5. Генеративний і трансформаційний підходи до трактування категорії
атрибутивного додатка та атрибутивного дієслова…………………………..43
1.1.6. Тенденції в понятійно-термінологічному апараті сучасного
мовознавства щодо категорії атрибутивного додатка….…………………….48
1.2. Предикація, вторинна предикація і атрибутивна предикація – погляди
та напрями досліджень у лінгвістичній думці………………………………..55
1.2.1. Історія дослідження та підходи до розуміння предикації……….……55
1.2.2. Поняття предикації та вторинної предикації в працях сучасних
мовознавців західноєвропейської школи…………………………………….60
1.2.3. Мовознавчі дослідження елементів вторинної предикації у працях
вітчизняних мовознавців………………………………………………………64
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І……………………………………………..…….68
13
РОЗДІЛ ІІ. ЛІНГВОПРАГМАТИКА АТРИБУТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ
………………………………………………………………...……………….…71
2.1. Прагматико-функціональні аспекти атрибутивного додатка підмета…..71
2.1.1. Граматична природа атрибутивного додатка підмета………….………71
2.1.2. Порівняльна характеристика синтаксичної структури побудови речення
з АД підмета та АД (не)прямого додатка
……….……………………………………………………………….…..………80
2.1.3. Підмет як головний конституент атрибутивної конструкції…….…….84
2.1.4. Особливості вживання прономінальних підметів il і ce з атрибутивним
додатком підмета………………………………………………………….……..89
2.1.5. Парадигма атрибутивних дієслів у складі атрибутивної конструкції
………..…………………………………………………………………………..98
2.1.6. Критерії визначення ступеня «копулятивності» та їх застосування до
атрибутивних дієслів (на прикладі дієслів підгрупи «стану»)….….……..…110
2.2. Структурно-семантичні передумови предикативного потенціалу
атрибутивного додатка (не)прямого додатка………………..……………..…115
2.2.1. Критерії визначення категорії АД (не)прямого додатка, його місце та
роль у реченні ……………………………………………………….……..…..115
2.2.2. Граматична природа АД (не)прямого додатка………………..………125
2.2.3. Типологія конструкцій за участю АД (не)прямого додатка….………129
2.2.4. Статус та перелік категорій дієслів при формуванні конструкцій з АД
(не)прямого додатка…………………………………………….……..……….134
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ………..………………………….………….…144
РОЗДІЛ ІІI. АТРИБУТИВНО-ПРЕДИКАТИВНІ ЗВ’ЯЗКИ: ПЕРЕДУМОВИ
ВИНИКНЕННЯ ТА ПРОДУКТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ………….….….……147
3.1. Інтерпретація атрибутивних конструкцій в контексті вторинної
предикації…………………………………………….…………………………147
3.1.1. Передумови виникнення предикативних зв’язків в атрибутивних
конструкціях…………………………………………………………………….147
14
3.1.2. Інформаційна структура та статус референта SN2 як чинники
виникнення предикативних відносин………………………………………..155
3.1.3. Інтерпретація атрибутивних конструкцій та валентні обмеження
конструкції SN1 – V – SN2 – X……………………………………….…….…162
3.2. Зміщення валентної структури та «копуляризація» дієслів як основні
чинники виникнення атрибутивно-предикативних зв’язків…….…………..171
3.2.1. Валентне зміщення дієслів в атрибутивних конструкціях (на прикладі
займенникових дієслів)……………………………………………….….……..171
3.2.2. Валентна інтеграція нових дієслівних комплексів (на прикладі
конструкції «займенникове атрибутивне дієслово + АД (не)прямого
додатка»)………………………………………………………….…….….….182
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ………………………………………..……….187
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………….193
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….………..199
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ…………………...214
ДОДАТКИ………………………………………………………………………217

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Сучасний розвиток мовознавства, дослідження комунікативної та
прагматичної природи висловлення відкривають нові площини для аналізу
особливостей явищ мови, які донедавна вважалися лише синтаксичними.
Відповідно до зміни теоретичних підходів у трактуванні граматичних явищ
змінюється розуміння ролі й місця явища атрибутивності та предикативності.
Незважаючи на досить часте вживання термінів «атрибутивний» та
«предикативний», не має єдиного погляду на природу та властивості
вторинних предикатів, так само як і детального опису атрибутивних
конструкцій, що функціонують в контексті вторинної предикації. Одним з
головних завдань дисертації було поглибити теоретичні роздуми про
природу та роль атрибутивних конструкцій на синтактико-семантичному та
прагматичному рівнях щодо визначення їх комунікативного та
продуктивного потенціалу.
В процесі вивчення теоретико-емпіричних засад, зважаючи на фактори
обмеження семантизму та синтаксичної компресії, було констатовано
наявність певних складнощів при визначенні статусу атрибутивних дієслів у
складі іменного складеного присудка. Звідси випливало завдання
дисертаційної роботи – встановити, до якої міри слід дотримуватися теорії
базового дієслова, згідно з якою семантичний присудок, який реалізується як
атрибутивний додаток, визначає категорію та семантику аргументів. Ішлося
також й про проблему вибору відповідних атрибутивних дієслів, підбір
оптимальних критеріїв для їх визначення, дослідження особливостей процесу
формування нових атрибутивних комплексів внаслідок оновлення їх складу з
урахуванням дії вторинної предикації.
В роботі запропоновано вживати термін «атрибутивна конструкція», не
обмежуючись граматичним терміном «атрибутивний додаток», оскільки
функціонування атрибутивної конструкції в простому поширеному реченні
194
виявляється не лише у її взаємодії з граматичною основою речення, а й з
предикативною групою загалом. Важливо, що ця взаємодія здійснюється на
структурно-семантичному та смисловому рівнях. В більш широкому плані,
слід говорити про поняття «атрибутивний комплекс», оскільки в роботі
доведено, що атрибутивні конструкції входять до складу предикативної
групи й беруть участь у реалізації предикативності в реченні.
Застосування комплексу загальнонаукових та лінгвістичних методів
дало змогу стверджувати, що атрибутивні конструкції містять складові
елементи, які не можуть бути ні усунені, ні дислоковані. Це остаточно
підтвердило наявність специфічної функціональної ролі кожного з них.
Відтак, критерії як синтаксичного, так семантичного плану виявилися
необхідними в специфічній конфігурації атрибутивного речення та надали
підстави підтвердити важливість семантичної та формальній єдності його
складових елементів.
Одним із основних завдань дисертаційної роботи було укласти зведену
класифікацію атрибутивних дієслів, залежно від їх статусу, ролі, місця та
підходів до їх дослідження. В історії мовознавчих досліджень питання
статусу дієслів, які можуть утворювати атрибутивні конструкції (входити до
складу іменного складеного присудка) привертало увагу багатьох
дослідників: М. Гревіс, М. Вільме, М. Ріжель, П. Лоуверс, Е. Тоббак та
інших, однак воно залишилося недостатньо дослідженим.
У дисертації виокремлено п’ять основних підходів до тлумачення
функціонування атрибутивних дієслів у французькій мові та відповідні типи
їх класифікацій. Зокрема, йшлося про погляди представників
структуралістського підходу: Ж. Дюбуа, Ф. Дюбуа-Шарль’є, Ж. Франсуа,
В. Бюсса, Ж. Дюбоста; аналіз атрибутивних дієслів як «гібридних» дієслів,
який викладений у словнику Dicovalence, під впливом поглядів лінгвіста
К. ван ден Енде з опорою на парадигми займенників; класифікацію
атрибутивних дієслів представниці бельгійської мовознавчої школи
195
М. ван Петенгем на основі типології атрибутивних речень Ф. Хіггінса;
погляди Н. Рюве, співавтора Grammaire des insultes et autres études з опертям
на розподіл речень з участю АД на предикативні, специфікаційні,
ідентифікуючі речення та визначення; міркування лінгвіста М. Ріжеля, автора
Grammaire méthodique du français про природу атрибутивних дієслів;
класифікацію дослідників П. Лоуверса та Е. Тоббак із виділенням основних
підгруп атрибутивних дієслів: дієслова стану, дієслова зміни стану, дієслова
стану-фази та дієслова модальності та підхід сучасних розробників таблиць
дієслів Lexique-grammaire, які вважають атрибутивні дієслова ядром
предикації.
У дослідженні наголошено на тому, що серед згаданих підходів
особливо заслуговують на увагу ті, автори яких дотримуються трактування
атрибутивних дієслів як допоміжних з опертям на глибинне розуміння явища
граматикалізації у мові. Остання спонукає до усвідомлення загального рівня
неоднорідності класів дієслів, кожен з яких характеризується власним
профілем як щодо його комбінаторних властивостей, так і через обмеження,
які виникають в процесі селективного відбору поєднуваних з ним
компонентів по обидва боки (як ліворуч, так і праворуч від АД). Спроба
класифікувати атрибутивні дієслова з опертям виключно на їх синтаксичні
властивості виявила потребу в обов’язковому врахуванні особливостей
семантичних відносин (базових та факультативних), які встановлюються між
складовими елементами всередині атрибутивної конструкції. Відтак,
дослідження семантико-функціональних особливостей типів атрибутивних
дієслів виявив існування двох різних типів семантичних відносин, які
встановлюються між складовими елементами всередині атрибутивної
конструкції та довів наявність дихотомії – базове/факультативне атрибутивне
дієслово.
Як свідчить опрацьований матеріал, одним з важливих аспектів в
процесі аналізу атрибутивних конструкцій є визначення критеріїв перевірки
196
приналежності тих чи інших дієслів (чи групи дієслів) до категорії
атрибутивних. Нашим завданням було здійснити перевірку чинності
застосування критеріїв визначення ступеня «копулятивності» дієслів, які
входять до цієї групи. Умовно ми назвали атрибутивні дієслова, які входять
до цієї групи, дієсловами «стану» та дійшли висновку, що має сенс її
подальший поділ на відповідні підгрупи: дієслів «входження у стан», дієслів
«стану тривалості», дієслів «стану видимості», дієслів «характеристики» та
дієслів «стану усвідомлення». Наше дослідження виявило, що дієслова всіх
підгруп не є референтними, не можуть переходити у пасивний стан, їх
прототипне атрибутивне вживання у всіх випадках потребуватиме
присутності АД, узгодженого у роді та числі із підметом, вони передбачають
можливість прономіналізацію АД займенником le і є частково
взаємозамінними у межах однієї підгрупи. Завдяки аналізу корпусу
прикладів було з’ясовано, що атрибутивні дієслова «стану усвідомлення»
можуть бути взаємозамінними лише до певної міри й, при їх ужитку, слід
зважати на семантичний компонент для унеможливлення появи плеоназмів,
непорозумінь та протиріч.