Поетика української інтелектуальної прози 1960-90 рр

brief description

Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
На правах рукопису
Козачук Ніна Володимирівна
УДК 821.161.231.09 196/199”
Поетика української інтелектуальної прози 1960-90 рр.
10. 01. 01. українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник: кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник
Кравченко Андрій Євгенович
Чернівці 2007

ЗМІСТ
ЗМІСТ.............................................................................................................. 2
ВСТУП............................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. Українська інтелектуальна проза 60-90-х рр. ХХ століття як предмет літературознавчих досліджень........................................................ 25
РОЗДІЛ 2. Основні властивості художньої концепції української інтелектуальної прози.................................................................................... 49
2.1. Концептуальність як визначальна ознака поетики інтелектуальної прози.......................................................... 52
2.2. Реальне та ірреальне, раціональне та ірраціональне в інтелектуальній прозі........................................................... 69
РОЗДІЛ 3. Специфіка образності української інтелектуальної прози......... 87
3.1. Концепція героя, персонаж-ідея.................................. 88
3.2. Параметри інтертекстуальності.................................. 106
3.3. Образи-символи.......................................................... 154
ВИСНОВКИ.................................................................................................. 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................... 200

ВСТУП
Культурна рефлексія будь-якої доби має, безперечно, свою специфіку, але періоди зламів, духовних криз спрямовують аналітичні інтенції людини культури” вглиб себе. Різноманітні природні катаклізми, визначні історичні події змушують переосмислити шлях мистецтва, по-новому оцінити пройдене, зробити спробу зазирнути у майбутнє. Нині важко знайти мислячу людину, байдужу до перспектив людства в цілому. Через те С.Павличко називає інтелектуалізм домінантою художньої культури ХХ століття [213, с. 5]”, однією з найцікавіших течій у новій, постмодерністській і постекзистенціальній прозі Британії [213, с. 3]”, що, без сумніву, можна віднести й до інших літератур, зокрема й української.
У прозі ХХ століття все більшої ролі набуває концептуальність, новий глибинний зміст образної системи. Слід зауважити, що найбільших змін зазнає саме роман, який за визначенням В.Коробана є „найбільш пластичним, гнучким та винахідливим із жанрів [139, с. 3]”. Можна говорити про філософізацію роману, інтелектуальну реконструкцію міфу, які стають помітними тенденціями у великій прозі. В художні твори все більше проникає не лише філософія, а й культурологія, семіотика, історіософія, публіцистичність. Цікавим явищем стало використання в літературі елементів теорії музики (симфонізм романів Т.Манна, музична побудова Контрапунту” О.Хакслі, роман-джаз Смерть героя” Р.Олдінгтона та Великий Гетсбі” Ф.Фіцжеральда), кіномонтажу (О.Гакслі, І.Во), комп’ютерних технологій (гіпертексти М.Павича, У.Еко), навіть система карт таро („Остання любов у Константинополі” М.Павича). Відповідно виникають нові різновиди роману: роман-наслання („Піраміда” Л.Леонова), роман-довідник („Зоряна мантія” М.Павича), роман-кросворд („Пейзажі, намальовані чаєм” М.Павича, „Кросворд” Вал.Шевчука), роман-подорож („Андріївський узвіз” В.Діброви), роман-клепсида („Внутрішня сторона вітру” М.Павича), „базарний роман” („Мій третій і останній шлюб” Г.Тарасюк). Крім того, значне посилення звучання світоглядних питань потребувало героя, далекого від прекрасно-душевної ідеалізації життя, від втішних ілюзій [277, с. 16]”. Сучасна проза все більше наповнюється рефлексіями світової культури, що виявляється у притчах, алюзіях, трансформації традиційних сюжетів та образів. З одного боку, це ускладнює сприйняття тексту непідготовленим читачем, але з іншого змушує його замислитись, іще раз перечитати окремі фрагменти тексту, а то й звернутися до інших джерел (наприклад, словників чи енциклопедій символів, тлумачення сюжетів у літературі та образотворчому мистецтві, крилатих висловів у мові тощо). Тому можна погодитись із думкою Ю.Лотмана: Важливим, необхідним і корисним є не тільки розуміння, а й нерозуміння. Текст абсолютно зрозумілий є водночас текстом абсолютно некорисним. Співрозмовник, якого ми повністю розуміємо і який повністю розуміє нас, зручний, але непотрібний, бо він був би механічною копією мого я”, і від спілкування з ним мої знання не збільшилися б [169, с. 220]”. Як бачимо, підкреслюється одна з основних функцій культури комунікативна, що актуалізує здатність суб’єктів культури до обміну інформацією. Література є однією з важливих складових духовної культури, в літературних творах ця функція виявляється з особливою виразністю, на чому також наголошує К.Султанов: Для розуміння найважливіших граней сучасного функціонування роману необхідно сприймати його не тільки як певний тип художнього дослідження, але і як феномен літературної комунікації, як акт культурно-ідеологічного самопізнання епохи [277, с. 220]”.
З іншого боку, можна стверджувати, що інтерес до сучасної прози вдається підтримувати завдяки вмілому поєднанню інтелектуальності, елітарності з масовістю та популярністю, що проявляється у висвітленні концепцій (наукових, філософських) і їх оздобленні” гострими сюжетами та любовними інтригами. Подібні функції відіграють також іронія та пародія, які Г.Сиваченко називає мовними масками [257, с. 14]”. Останнім часом письменники захоплюються використанням пастишу, що, на відміну від пародії, не має заперечувальної спрямованості.
Окрім того, значний вплив на становлення модерністичної прози, в тому числі інтелектуальної, мав психоаналіз З.Фройда та аналітична психологія К.Г.Юнга, засвоєння яких українською літературою припадає саме на 1960-90рр. Ці теорії сприяли появі нових художніх прийомів, що посилили психологізм прози ХХ століття.
Роман як найпоширеніший епічний жанр має чимало типів та різновидів. До цього часу в літературознавстві не вироблено ґрунтовних критеріїв для розрізнення схожих за певними ознаками притчевої, химерної, міфологічної, філософської та інтелектуальної прози. Це пояснюється, з одного боку, сучасною тенденцією до змішування типів, коли саме поняття жанру зміщується” (Ю.Тинянов), а з другого відсутністю достатньо переконливих досліджень про зазначені вище різновиди романів.
Нині все більше говориться про інтелектуальний роман, що набув значного поширення у світовій та вітчизняній літературі. Початки цього явища, як і сам термін, пов’язують із творчістю відомого німецького письменника Т.Манна, який у 1924 році опублікував роман Чарівна гора” і в статті Про вчення Шпенглера” обґрунтував виникнення нового жанру в літературі інтелектуального роману”. Саме ці твори змогли реалізувати загострену потребу в інтерпретації життя, його осмисленні, тлумаченні, особливу потребу у розповіданні”, втіленні життя у художніх образах [219, с. 195]”. До інтелектуальної прози відносять твори не тільки німецьких авторів Т.Манна, Г.Гессе, А.Дьобліна, а також австрійців Р.Музіля, Г.Броха, англійців О.Хакслі, У.Голдінга, А.Мердок, Д.Фаулза, американців У.Фолкнера, Т.Вульфа, чеха К.Чапека, росіянина М.Булгакова та багатьох інших відомих і менш відомих авторів.
Такий стан еволюції жанру спричиняє чимало непорозумінь, довільних трактувань в українському літературознавстві. Для прикладу, не удостоївся окремої статті інтелектуальний роман” у Лексиконі загального та порівняльного літературознавства”, натомість тут [159, с. 490491] виокремлюють роман ідеї” (Ф.Достоєвський, Т.Манн, Г.Гессе), роман виховання (Будденброки” Т.Манна), міфологічний роман (Чарівна гора” Т.Манна, Кентавр” Дж.Апдайка, Сто років самотності” Г.Гарсіа Маркеса), до яких і зараховують більшу частину інтелектуальних романів. Самі ж автори зазначають, що існують теоретичні труднощі ідентифікації роману як жанру, тим більше, що, з одного боку, саме поняття жанру зміщується” [Ю.Тинянов], а з другого його тематичний діапазон виявляється необмеженим: історичний , сімейний , утопічний , пролетарський”, політичний [159, с. 490]”. Із подібною невизначеністю стикаємося при аналізі жанрових різновидів української прози в праці Теорія літератури”. О.Галич вирізняє за змістовим критерієм романи історичні, соціально-психологічні, фантастичні, сатиричні, воєнно-патріотичні, біографічні, мемуарні; за формою оповіді роман у новелах, роман-хроніка, химерний роман, роман-сповідь [50, с. 267].
Немає окремої статті, присвяченої інтелектуальному роману в „Літературознавчому словнику-довіднику” та в 2-томній „Літературознавчій енциклопедії”, натомість ідеться про „інтелектуалізм” [165], [165]. Проте в другій з названих праць згадано „інтелектуальний роман” з-поміж інших різновидів „роману експериментального”: „...Серед них пріоритету надавали інтелектуальному роману, що руйнував межі між наукою та літературою. Прозаїки, „ховаючись за іронічним, скептичним тоном, використовуючи приховані цитати, алюзії”, спромоглися „висловлюватися про сучасний стан речей, полемізувати на філософські, культурні, наукові речі, вголос промовляти примовчуване офіційною цензурою”, окреслили нового персонажа ученого-самітника, що був продуктом міської культури, чи ірраціонального дивака (Наталія Мариненко, „Інтелектуальна проза В.Петрова: жанрово-стильові особливості”, 2005) [165, т. 2, с. 346]”. Як бачимо, автори вважають його різновидом експериментального роману, при цьому не названо жодного твору, що належить до цього жанру.
Чи не єдине на сьогодні визначення інтелектуальної прози подають автори „Історії зарубіжної літератури ХХ століття”: „Прозові твори, у яких виявляється схильність персонажів, оповідача, ліричного героя до розумового самоаналізу, до абстрактного мислення. Найтиповішими жанрами інтелектуальної прози є притчі, філософські романи [70, с. 489]”. В цілому, ми погоджуємося з таким визначенням, але варто зауважити, що романи можуть поєднувати в собі елементи притчі, філософії, міфології та ін.
Даються взнаки й певні стереотипи недавнього минулого, які сьогодні потребують перегляду. Довгий час побутувала думка про те, що в Україні не існує інтелектуальної прози. Її зразки намагалися визначити як химерні, притчеві, міфологічні та ін. Тим часом неупереджений погляд на український літературний процес дає всі підстави для визнання того факту, що в українській літературі впродовж ХХст. виникає й міцніє доволі потужний струмінь інтелектуальної прози, зокрема романістики, який в останні десятиліття стає помітною художньою тенденцією (А.Кримський, В.Підмогильний, В.Домонтович, В.Дрозд, Вал.Шевчук, Ю.Щербак, В.Тарнавський, Г.Пагутяк, С.Майданська та ін.).
Виходячи зі всього сказаного, вважаємо за необхідне подати визначення інтелектуального роману як самостійного жанрового різновиду прози. Інтелектуальний роман (повість) мають цілу низку специфічних художніх особливостей, які вирізняють їх у загальному прозовому потоці й надають виразних жанрових ознак. Це твори, що відзначаються заданістю, сконструйованістю, в них переважає пряме вираження певного комплексу ідей. Вони можуть будуватися у формі притчі, параболи, утопії, антиутопії. Інтелектуальна проза містить багато алюзій, ремінісценцій, відкритих і прихованих цитат; часто на сторінках таких творів відбувається полеміка з письменниками, філософами, вченими. Інтелектуальний роман розкриває не так людські характери, як передає рефлексії суб’єкта культури, часто показує зіткнення різних поглядів і філософських концепцій, включає елементи міфології (образи, сюжети) (прикладом цього може бути творчість В.Тарнавського романи Дисертація”, Порожній п’єдестал”, Матріополь”); витворюючи власну міфологію, оригінальну систему міфологем (на відміну від міфологічної прози, такий підхід відрізняється вільним трактуванням, часто пародійним обігруванням та іронічною відстороненістю).
Елементи модерного інтелектуального письма в українській прозі можна простежити досить глибоко в літературній традиції, віднаходимо їх уже у творчості О.Кобилянської, І.Франка. „Точкою відліку” інтелектуального роману є початок ХХ століття, коли було написано Андрія Лаговського” А.Кримського (перша частина роману була надрукована у 1895 році, зберігся єдиний сигнальний примірник повного тексту 1919 року видання, за яким надруковано твір у 1972 році) (детальніше див. [125, c. 146153]). Повновартісним жанровим різновидом інтелектуальний роман стає у 1920-40рр., набуваючи під пером багатьох прозаїків питомо українських ознак: згадаймо романи письменників-інтелектуалістів В.Підмогильного Місто” (1928), М.Йогансена Подорож ученого Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію” (1930-1932), твори В.Домонтовича Дівчина з ведмедиком” (1928), Доктор Серафікус”(1928-1929, 1947), Без ґрунту” (1948). На жаль, з відомих причин згадані твори потрапили в український літературний обіг лише наприкінці 80-х в 90-ті рр. ХХ ст., хоча значна увага до засад інтелектуальної прози спостерігається вже в 60-ті роки ХХ ст., сприяючи таким чином активному засвоєнню традицій українського інтелектуального письма. Саме в 1960-х рр., після тривалої перерви, цей жанр відроджується знову і не припиняє свого активного розвитку до нашого часу. Відтоді можна окреслити 2 періоди розвитку української інтелектуальної прози.
Перший припадає на кінець 1960-х середину 1980-х рр. Він представлений творами Ю.Щербака (Як на війні”, 1964, Бар’єр несумісності”, 1968-1970), П.Загребельного (Безслідний Лукас”, 1976-1986), В.Дрозда (Вовкулака (Самотній вовк)”, 1966-1980; „Катастрофа”, 1968), Ю.Мушкетика (Біла тінь”, 1977; Суд над Сенекою”, 1978; Вернися в дім свій”, 1981; Міські мотиви”, 1978-1980), В.Тарнавського (Дисертація”, 1983) та ін. Окремі риси інтелектуальної прози віднаходимо в романах „Люди зі страху” (1966) та „Додому нема вороття” (1976) Р.Андріяшика, Час сподівань і звершень” (1977) Н.Рибака, „Твоя зоря” (1980) О.Гончара, „Шрами на скалі” (1986) Р.Іваничука.
Другий період кінець 1980-х 1990-і рр., коли були написані такі твори, як Причини і наслідки” (1987) Ю.Щербака, Чудо” (1987), Камінна луна” (1987), Дзиґар одвічний” (1990), Юнаки з вогненної печі. Записки стандартного чоловіка” (1991-99) Вал.Шевчука, Матріополь” (1990) В.Тарнавського, Землетрус” (1993) С.Майданської, Господар” (1986), Гірчичне зерно” (1990), Смітник Господа нашого” (1992-94), Записки Білого Пташка” (1995) Г.Пагутяк, „Марта” (1993), „Рай” (1999-2001) Г.Штоня, Дві жінки Альберта” (1993-2000), Краєвиди підглядника” (1995-98) Б.Бойчука, „Воццек” (1995-97) Ю.Іздрика та багато інших.
Окремі з названих творів літературознавці відносять до інших жанрових різновидів прози, тому ми спробуємо окреслити рамки жанру інтелектуальної прози і дотичних до неї різновидів.
В українському літературознавстві традиційно вирізняють химерну прозу, виникнення якої пов’язують із романом О.Ільченка Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа Молодиця” (1958), котрий автор назвав „химерним романом з народних уст”. До неї відносять доволі багато помітних творів, причому значна частина їх лежить у зоні пограниччя” між різними стильовими явищами. Скажімо, М.Жулинський наводить приклади таких химерних романів, як „Хроніка міста Ярополя” Ю.Щербака, „Лебедина зграя” В.Земляка, „Ирій” В.Дрозда [91, с. 194]. О.Логвиненко визначає як химерні романи П.Загребельного („Левине серце”) та О.Чорногуза („Аристократ з Вапнярки”, „Претенденти на папаху”, „Вавілон на Гудзоні”) [168, с. 165]. Досі немає одностайності в оцінці приналежності до химерного” роману таких творів, як, скажімо, Хроніка міста Ярополя” Ю.Щербака, Жбан вина” Р.Федоріва, Манускрипт з вулиці Руської” Р.Іваничука, деяких романів і повістей В.Дрозда, Вал.Шевчука, В.Земляка, В.Міняйла та ін. Наприклад, В.Дончик називає романи В.Земляка „Лебедина зграя” і „Зелені Млини” „вільними” або „химерними” романами [81, с. 133]. Такої ж думки дотримується і Г.Штонь, визначаючи їх як класично „химерні” поруч із творами В.Міняйла („Зорі й оселедці”, „На ясні зорі”) [109, с. 133], проте можна знайти визначення цих творів як лірико-філософських з елементами міфологізації [168, с. 3840], параболічних [198, с.133], притчевих [159, с. 447]. Певною мірою це пов’язано з відчутною синтетичністю химерної прози, змішуванням у її рамках багатьох прийомів, властивих найрізноманітнішим жанровим різновидам роману. Об’єднує їх цілий ряд своєрідних інтелектуально-ігрових особливостей прозового мислення. Однією з найголовніших серед них є карнавальність. У таких творах дія театралізується, основним прийомом стає пафосна переакцентація, яка будується на обернені високих”, серйозних процесів у дрібні, низькі” за допомогою різних сміхових форм [121, с. 45]”. Тут висміюються найрізноманітніші вади суспільства (прагнення до багатства, хабарництво, кар’єризм і т. ін.), важливим світоглядним принципом постає іронія. В.Саєнко зазначає, що український химерний роман поєднує міфологічні, фольклорні традиції та новітні способи художнього мислення” і походить із української готичної прози з химерами”, чортівнею,” козацькими пригодами”. Слушною видається думка дослідниці щодо необґрунтованості віднесення до названого жанру творів Вал.Шевчука, оскільки вони містять одночасно міфологічний, фольклорний, ірреальний, містичний, умовний, бароковий, фантастичний та інші аспекти [252, с. 22]”. Творчість цього письменника вочевидь має ширші жанрові визначення, які не вписуються в рамки химерної прози. Її можна розглядати або як авторську модифікацію химерного роману, або як явище іншої жанрової природи, що має лише окремі ознаки химеристики”, тоді як основні властивості його поетики належать іншому жанрово-стильовому різновиду інтелектуальній прозі. Такі варіанти трактування виникають при визначенні жанрових характеристик більшості химерних романів і повістей, і навіть занадто розлога внутрішня диференціація різновидів химерної прози змушує визнати певну її протеїчність, недостатню переконливість жанрових визначень.
Автори Літературознавчого словника-довідника” вирізняють такі різновиди химерної прози, як фантастичний химерний (Самотній вовк” В.Дрозда), умовно”-фантастичний, химерно-гротескний (трилогія Є.Гуцала Позичений чоловік”, Приватне життя феномена”, Парад планет”) [165, с.611]. А.Ткаченко характеризує подібні твори як химерно-фантастичні та гротескові (романи О.Ільченка, В.Міняйла, В.Земляка, В.Дрозда, Є.Гуцала, Вал.Шевчука) [288, с. 88]. Натомість Г.Штонь подає такі різновиди химерного роману: іронічно-„коментувальний” („Левине серце” П.Загребельного), історико-„легендний” („Жбан вина” Р.Федоріва), гротескно-фантастичний („Хроніка міста Ярополя” Ю.Щербака), „оповідь з народних уст” („Страж-гора” С.Пушика), притчевий („Старий у задумі” Ю.Мушкетика), алегорично-поетичний („Сіроманець” М.Вінграновського), казковий („Женя і Синько” В.Близнеця), міфологічно-поетичний („Дім на горі” Вал.Шевчука) [109, с. 245]. Л.Новиченко використовує щодо химерної прози найрізноманітніші визначення: фольклорно-міфологічна, умовно-алегорична, лірико-бурлескна, карнавальна, вертепна тощо [207, с. 137]. О.Логвиненко пропонує виділити такий підвид химерного жанру, як іронічно-сатиричний роман, „сюжетно не пов’язаний з фантастмагоризацією, але близький за стильовим забарвленням до химері” (прикладами такого роману називає „Левине серце” П.Загребельного та „Аристократ з Вапнярки”, „Претенденти на папаху”, „Вавілон на Гудзоні” О.Чорногуза) [168, с. 165].
Важливий акцент у дослідження „химерного” роману вносить Н.Бернадська: „Чи не найбільш „революційну” роль у розхитування соцреалістичного романного канону відіграє український „химерний” роман, який набуває статусу популярної форми осмислення сучасності з позицій вічності, філософської постановки питань людського буття, „народознавчих” проблем [20, с. 207]”. Думка слушна, „химерний” роман справді має спільні риси не лише з інтелектуальною, а й із філософською прозою.
„Химерний” роман часто розглядається в контексті іншого помітного явища, яке звично включається в орбіту інтелектуальної прози, параболічної чи притчевої романістики. У світовій літературі твори такого типу характеризуються переважанням ідеї над зображення і використанням притчі,

bibliography

ВИСНОВКИ
У результаті виконання даного дисертаційного дослідження можна зробити наступні висновки:
1. Основними ознаками інтелектуалізму в літературі слід вважати насамперед концептуальність твору, наявність специфічного героя (часом персонажа-ідеї), підкреслену символічність, різні види інтертекстуальності, поєднання реального та ірреального, побудова конфлікту і колізії твору у вигляді розумової схеми, параболічність думки, використання гри, відкритий фінал твору.
2. Інтелектуальна проза досить своєрідна, а тому може виокремлюватися з-поміж інших близьких до неї жанрів, як от: химерної, філософської, притчевої, міфологічної, психологічної. Найменше спільних рис інтелектуальна проза має з химерною прозою фактично, об’єднують їх тільки елементи народної фантастики, історичний колорит і символізація окремих образів, що простежується в творах В.Дрозда та Вал.Шевчука. Основна різниця призначення роману, адже химерна проза прагне перш за все розважити читача, тоді як інтелектуальна приховати, завуалювати глибокий зміст, змусити читача замислитись. На відміну від філософського роману, інтелектуальний роман містить не лише концепцію письменника (причому вона може бути не тільки філософською, а й науковою, притчевою), а також інші не менш важливі чинники: своєрідний характер героя, персонаж-ідею, символічні образи та ін. Від притчевої прози інтелектуальну відрізняє те, що притча може використовуватися разом з іншими важливими прийомами інтелектуального твору, але не є визначальною, провідною. Міфологічність, подібно до притчевості, може відігравати досить значну роль в інтелектуальній прозі, але не виступає її обов’язковою ознакою; тому слід розрізняти міфологічну й інтелектуальну прозу. Остання може значною мірою користуватися також здобутками психологічної прози зосереджувати увагу на психічному стані героїв, але відрізняється іншими жанровими домінантами. Як бачимо, інтелектуальна проза має здатність асимілювати певні особливості інших жанрових різновидів прози. Вона інтегрує здобутки не лише літератури, а й інших культурних практик (науки, міфології, мистецтва, історії тощо), в усіх випадках засадничо акцентуючи інтелектуальне начало.
3. Українська інтелектуальна проза пройшла досить тривалий шлях розвитку. Її початки слід віднести до початку ХХ століття (роман А.Кримського Андрій Лаговський”, 1904-1919). Далі слід назвати романи письменників-інтелектуалістів 1920-40 рр. В.Підмогильного Місто” (1928), М.Йогансена Подорож ученого Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію” (1930-1932), твори В.Домонтовича Дівчина з ведмедиком” (1928), Доктор Серафікус”(1928-1929, 1947), Без ґрунту” (1948). Після тривалої перерви українська інтелектуальна проза відроджується знову в 1960-х рр. і не припиняє свого активного розвитку до нашого часу. Можна визначити 2 періоди розвитку української інтелектуальної прози 1960-90 рр., оскільки саме цей період розглядається у нашому дослідженні:
· кінець 1960-х середина 1980-х рр., що представлений такими творами: Як на війні” (1964), Бар’єр несумісності” (1968-70) Ю.Щербака, Безслідний Лукас” (1976-1986) П.Загребельного, Вовкулака (Самотній вовк)” (1966-80) В.Дрозда, Біла тінь” (1977), Суд над Сенекою”, Вернися в дім свій” (1981) Ю.Мушкетика, Міські мотиви” (1978-80), Дисертація” (1983) В.Тарнавського, окремі елементи інтелектуальної прози притаманні роману Час сподівань і звершень” (1977) Н.Рибака та ін.;
· середина 1980-х рр. 1990-і рр., коли написані такі твори, як Причини і наслідки” (1987) Ю.Щербака, Чудо” (1987), Камінна луна” (1987), Дзиґар одвічний” (1990), Юнаки з вогненної печі. Записки стандартного чоловіка” (1991-99) Вал.Шевчука; Матріополь” (1990) В.Тарнавського; Землетрус” (1993) С.Майданської; Господар” (1986), Гірчичне зерно” (1990), Смітник Господа нашого” (1992-94), Записки Білого Пташка” (1995) Г.Пагутяк; „Марта” (1993), „Рай” (1999-2001) Г.Штоня; Дві жінки Альберта” (1993-2000, 2002), Краєвиди підглядника” (1995-1998) Б.Бойчука, „Воццек” (1995-97) Ю.Іздрика та ін.
Українська інтелектуальна проза дуже різноманітна за художніми ознаками й має ряд специфічних властивостей. Спільною рисою українських прозаїків-інтелектуалістів можна назвати захопленість символікою, поєднання реального та ірреального, наявність у багатьох творах специфічних персонажів носіїв ідеї. Водночас у цих творах досить рідко використовується потік свідомості, мовні експерименти та інші художні прийоми, характерні для інтелектуальної прози в літературах інших народів.
Іще однією рисою, якою українська інтелектуальна проза відрізняється від європейської, є тенденція до химерності, іронічності, прикладом чого може бути творчість Вал.Шевчука та В.Тарнавського. Не менш важливою є й досить широке використання міфології (античної, слов’янської, а також власної авторської), що помітно у творах В.Дрозда, В.Тарнавського, Г.Пагутяк.
Поглиблений психологізм характеризує окремі романи Вал.Шевчука, В.Дрозда, що дає підстави окремим літературознавцям відносити дані твори до психологічної прози, хоча поруч із психологізмом неможливо не помітити виразні ознаки інтелектуальної прози. Саме ці риси концептуальність, наявність героя-ідеї, авторської картини світу, інтертекстуальність, поглиблена символічність і т. ін. в даному разі виступають жанрово-стильовими домінантами, спричиняючи належність цих творів саме до інтелектуальної прози.
Великий вплив на українську інтелектуальну прозу справляє розвиток філософії, культурології, соціології. Це відчувається в осмисленні авторами глобальних проблем занепаду європейської цивілізації. Пояснити такий процес можна тим, що в періоди духовної кризи в культурі особливо посилюється вплив філософії на мистецтво. Відповідно виникають терміни роман культури” і людина культури”, оскільки в культурній дійсності в такі періоди часом стираються чіткі грані між мистецтвом, наукою, філософією; людина починає розглядатися в цілісному контексті культури.
4. Нині можна говорити про досить сприятливі перспективи для розвитку української інтелектуальної прози і стверджувати її актуальність, запотребованість суспільством. Адже, з одного боку, українська література перестає бути заангажованою і відмежованою від світової літератури, що відкриває для неї нові обрії. Але, з другого боку, можна констатувати зменшення зацікавленості класичною літературою, філософією, образотворчим мистецтвом, міфологією та ін., оскільки значна частина суспільства захоплюється масовою літературою, кітчем, а тому все більше віддаляється від справжнього мистецтва. Відповідно твори інтелектуальної прози стають усе більш незрозумілими цій частині читачів. Тут можна також відзначити деякий занепад інтелектуального мистецтва, що розпочинається на межі ХХХХІ століть.
Отже, як бачимо, українська інтелектуальна проза протягом 1960-90-х рр. розвивається нерівномірно, їй притаманні злети і падіння, пов’язані перш за все з політичними та культурними чинниками. Прогнозувати подальшу долю української інтелектуальної прози доволі важко. Можна тільки припустити, що останнім часом знижується мистецька вимогливість читачів, а це приводить до послаблення інтелектуального начала в художніх текстах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агеєва В. Між екзотизмом і традицією // Проза про життя інших: Юрій Косач: тексти, інтерпретації, коментарі / Упоряд. В.Агеєва. К.: Факт, 2003. С. 715. (Літ. проект „Текст + контекст”. Знакові літ. доробки та навколо них).
2. Агеєва В. Мовні ігри В. Домонтовича // Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. Болотяна лукроза: Роман, оповідання та нариси. К.: Критика, 2000. С. 320.
3. Агеєва В. Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича. К.: Факт, 2006. 432 с., іл. (Висока полиця).
4. Агеносов В. Современный философский роман. Генезис. Проблематика и типология: Автореф. дис. ... доктора филол. наук / Моск. гос. пед. ин-т им. В.И.Ленина. М., 1988. 42 с.
5. Аллен У. Традиция и мечта: Критический обзор английской и американской прозы с 20-х гг. до сегодняшнего дня: [Учебн. для пед. ин-тов по спец. 2103 „Иностр. яз”] / Пер. с англ. А.Мулярчика, В.Харитонова и др. 2-е изд., перераб. и испр. М.: Прогресс, 1970. 423 [1] с., портр. Библиогр. в подстр. примеч.
6. Аникин Г., Михальская Н. История английской литературы: Учеб. 2-е изд., перераб. и испр. М.: Высш. шк., 1985. 431 с.
7. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., допов. Л.: Літопис, 2001. 832 с.
8. Антонич Б.-І. Три перстені. Зелена Євангелія: Поезії / Пер. З.Левицького. Львів: Каменяр, 1994. 271 с. [Укр., рос.].
9. Антофійчук В. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі / В.Антофійчук, А.Нямцу; Мін-во освіти України, Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. Чернівці: Рута, 1997. 200 с. Бібліогр.: с. 193199.
10. Аскаров Т. Восхождение к зрелости: Литературно-критические статьи. Фрунзе: Кыргызстан, 1976. 312 с. Библиогр. в подстр. примеч.
11. Аскаров Т. Эстетическая природа художественной условности / АН Киргизской ССР, Институт философии и права. Фрунзе: Изд-во „Илим”, 1966. 158 с. Библиогр. в подстр. примеч.
12. АуэрбахЭ. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. М.; СПб.: Унив. кн., 2000. 511 с. Библиогр. в подстр. примеч.
13. Бандура Г. Український роман 70-80-х років. Проблематика. Характери. Жанрові особливості: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К., 1993. 27 с.
14. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. Г.Косикова и др.; сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 615с. Библиогр.: с. 601602.
15. Бауэр В. Энциклопедия символов / В.Бауэр, И.Дюмотц, С.Головин / Пер. с нем. Г.Гаева. М.: КРОН-ПРЕСС, 2000. 504 с.: ил.
16. Бахтин М. Вопросы литературы и естетики: Исследования разных лет. М.: Худ. литература, 1975. 502 с. Библиогр. в подстр. примеч.
17. Белая Г. Художественный мир современной прозы / АН СССР, Ин-т мир. л-ры. им. А.М. Горького, отв. ред. Ю.Б. Борев. М.: Наука, 1983. 190 с. Библиогр. в подстр. примеч.
18. Бенькович М. Из истории русского философского романа: (Монография) / Мин-во науки и образования республики Молдова, Бэлцкий гос. пед. ин-т им. А.Руссо; отв. ред. Г.Белая. Кишинев: Штиинца, 1991. 108 с. Библиогр.: с. 95107.
19. БердяевН. Философия творчества, культуры и искусства: В 2-х т. / Вступ. ст., сост. и прим. Р. Гальцевой. М.: Искусство: Лига, 1994. Т.1. 542с. (Русские философы ХХ века).
20. БернадськаН. Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: (Монографія.) К.: Академвидав, 2004. 368 с. Бібліогр.: с. 345366.
21. Бикульчюс В. Поэтика философского Романа: Учеб. пособ. / Мин-во народного образования Литовской ССР, Шяуляйский пед. ин-т им. К.Прейкшаса. Вильнюс, 1988. 71 с. Библиогр.: с. 6770.
22. Бикульчюс В. Грани философского романа // Писатель и жизнь. М., 1987. С. 375397.
23. Біловус Л. Теорія інтертекстуальності: Становлення понять, тлумачення термінів, систематика / Терн. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. Т.: Видавець Стародубець, 2003. 36 с. Бібліогр.: с. 3135.
24. Блєдних Т. Риси та ознаки творчого стилю Валерія Шевчука // Сучасний погляд на літературу: Наук. зб. К., 1999. Вип. 1. С. 158 с.
25. Бойчук Б. Дві жінки Альберта: Роман. К.: Факт, 2002. 168 с.
26. Бойчук Б. Спомини з біографії. К.: Факт, 2003. 200 с.: іл. (Українські мемуари).
27. Бойчук Б. Три романи: Краєвиди підглядника. Аліпій ІІ і його Наречена. Життя з Алісою поза дзеркалом. К.: Факт, 2003. 376 с.
28. Бондар-Терещенко І. Текст 1990-х: герої та персонажі. Т.: Джура, 2003. 208 с.
29. Борев В., Коваленко А. Культура и массовая коммуникация / Отв. ред. А.Арнольдов; АН СССр, Ин-т философии. М.: Наука, 1986. 304 с. Библиогр. в подстр. примеч.
30. Борев Ю. Интеллектуализм в литературе // Словарь литературоведческих терминов / Ред.-составители А.И.Тимофеев, С.В.Тураев. М.: Просвещение, 1974. С. 105107.
31. Борев Ю. Художественные направления в искусстве ХХ века. Борьба реализма и модернизма. К.: Мистецтво, 1986. 134 с.
32. Борев Ю. Эстетика: Уч. пособие. М.: Русь-Олимп: АСТ: Астрель, 2005. 829 [3] с. Библиогр. в конце ст.
33. Бочаров А. Бесконечность поиска. Художественные поиски современной советской прозы. М.: Сов. писатель, 1982. 423 с., портр. Библиогр. в подстр. примеч.
34. Бочаров А. Литература и время: Из творческого опыта прозы 60-80-х годов. М.: Худ. литература, 1988. 383 с. Библиогр. в подстр. примеч.
35. Бочкарева Н. Роман о художнике как роман творения”: генезис и поэтика Пермь: Изд-во Пермского ун-та, 2000. 252 с. Библиогр. с. 221252.
36. Боярчук О.М. Експериментальна проза 20-их рр. ХХ століття: Жанрово-стильові модифікації (В.Домонтович, А.Любченко, М.Йогансен): Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2003. 19 с.
37. Браженас П. Будни и праздники романа: Литовский роман 70-90-х годов / Пер. с лит. А.Герасимовой. М.: Сов. писатель, 1988. 288 с. Библиогр. в подстр. примеч.
38. Брюгген В. Зерно і сходи: Літературно-критичні статті. К.: Рад. письм., 1987. 189 [2] с.
39. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування / Пер. Ю.Буряка. К.: Фірма „Довіра”, 1993. 414 с. (Відродження).
40. Василишин І. Елементи екзистенціоналізму в структурі художнього тексту (За повістю Ю.Косача „Еней і життя інших”) // Сучасний погляд на літературу: Наук. зб. К., 2002. Вип. 7. С. 97109.
41. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Л. Чернец, В.Хализев, С.Бройтман и др.; Под ред. Л.Чернец. М.: Высш. шк., изд. центр „Akademia” 1999. 556с.
42. ВеликовскийС. В поисках утраченного смысла: Очерки литературы трагического гуманизма во Франции. М.: Худ. литература, 1979. 295с. Библиогр. в подстр. примеч.
43. ВєдінаВ. До вивчення проблеми умовності в літературі зарубіжних слов’янських країн // Радянське літературознавство. 1983. № 2. С.3645.
44. ВиленскийЮ. По законам совести и долга // Радуга. 1987. № 1. С.128130.
45. ВиноградовВ. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика / АН СССР. Отд-ние л-ры и языка. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255 с. Библиогр. в подстр. примеч.
46. Влияние науки и философии на литературу: Сб. ст. / Отв. ред. Н.В.Забабурова; Рост. гос. ун-т им. М.А.Суслова. Ростов н / Д: Изд-во Ростов. ун-та, 1987. 142 с.
47. ВолковИ. Теория литературы: Учеб. пособ. для студ. и преп. М.: Просвещение, Владос, 1995. 256 с.
48. В’язовськийГ. Світ художньої літератури. К.: Дніпро, 1987. 250 [2] с. Бібліогр. в підрядк. прим.
49. ГалагановаС. Учение Э. Виннера о мифе как средстве массовой коммуникации // Теории, школы, концепции. Критические анализы. Художественная коммуникация и семиотика. М.: Наука, 1986. С.163174.
50. ГаличО. Теорія літератури: Підручник / О.Галич, В.Назарець, Є.Васильєв; За наук. ред. О. Галича. 2-ге вид., стереотип. К.: Либідь, 2005. 488 с.: табл.
51. Ганошенко Ю. Міф, архетип, традиційний образ в інтелектуальному романі 20-30-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. Х., 2005. 19 с.
52. Герой і антигерой [Про героя суч. заруб. л-ри] / Відп. ред. Д. Затонський; АН УРСР, Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. К.: Наук. думка, 1965. 176 с. Бібліогр. в підрядк. прим.
53. ГильО. Английский интеллектуальный роман: Учебно-методическое пособие. Омск: Изд-во Ом ГПУ, 2001. 56 с.
54. ГинзбургЛ. О литературном герое. Л.: Сов. писатель, 1979. 448 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
55. ГлібовЛ. Твори у 2-х т. / АН УРСР; вст. ст. П.Й.Колесника. К.: Наук. думка, 1974. Т.1.: Байки. Поезії. Твори для дітей. Російська поезія. 512с.
56. ГнатюкВ. Нарис української міфології / Підготов. та опрацюв. тексту, вступна ст. Р.Кирчіва. Л.: Ін-т народознав. НАН України, 2000. 264 с. Бібліогр. в підрядк. прим.
57. Голос автора и проблемы романа: О некоторых особенностях современной западной прозы // Иностранная литература. 1987. № 3. С. 201-217. № 4. С. 201223.
58. ГолубеваЗ. Нові грані жанру. Сучасний український радянський роман: Дослідження. К.: Дніпро, 1978. 278 с. Бібліогр. в підрядк. прим. і с. 274278.
59. ГорбуновА. Зарубежный роман ХХ века: Рекомендательный библиогр. указатель. М.: Книга, 1982. 351 с.
60. Горнятко-ШумиловичА. Інтелектуалізм прози Вал.Шевчука: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Льв. держ. ун-т ім. І.Франка. Львів, 1999. 18с.
61. ГороднюкН. Знаки необарокової культури Валерія Шевчука: компаративні аспекти. К.: Твім інтер, 2006. 214 с. Бібліогр. в кінці розд.
62. ГрабовичГ. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. 312 с. Бібліогр.: с. 299300.
63. ГребенниковаН. Зарубежная литература ХХ века: Учебн. пособие для студ. филол. спец. вузов. М.: Гуманитарный изд. центр „Владос”, 1999. 128 с. (Учеб. пособ. для вузов).
64. ГриценкоО. Про деякі властивості клаптикових ковдр // Київ. 1987. №5. 128131.
65. ГулыгаА. Искусство и век науки. М.: Наука, 1978. 182 с. (Философия, экономика, право). Библиогр. в подстроч. примеч.
66. ГундороваТ. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн / Укр. наук. ін-т Гарвардського ун-ту, Ін-т критики. К.: Критика, 2005. 264 с. Бібліогр. в підрядк. прим.
67. ГуревичА. Историческая наука и историческая антропология // Вопросы философии. 1988. № 1. С. 5670.
68. ГусаченкоВ. Трангестии модерна / Министерство образования и науки Украины, Харьков. нац. ун-т им. В.Н.Каразина. Харьков: ООО Озон-Инвест”, 2002. 400 с. Библиогр. в примеч.: с. 371390.
69. ГусевВ. Искусство прозы. Статьи о главном. М.: Изд-во лит. ин-та им. А.М. Горького, 1999. 158 с.
70. ДавиденкоГ. Історія зарубіжної літератури ХХ століття / Г.Й.Давиденко, Г.М.Стрельчук, Н.І.Гричаник: Навч. посіб. К.: Центр учбової л-ри, 2007. 504 с.
71. ДавыдовЮ. Бегство от свободы: Философское мифотворчество и литературный авангард. М.: Художественная литература, 1978. 365 с. Библиогр. в подстр. примеч.
72. ДавыдовЮ. Интеллектуальный роман” и философия мифотворчества // Вопросы литературы. 1977. №9. С. 128132.
73. ДенисоваТ. Історія американської літератури ХХ століття: Навч. посібн. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вид-во „Довіра”, 2002. 318 с. Бібліогр.: с. 313318.
74. ДенисоваТ. Экзистенциализм и современный американский роман / АН УССР, Ин-т лит. им. Т.Г.Шевченко. К.: Наук. думка, 1985. 248 с. Библиогр.: с. 241244.
75. Дзюба І. Метод це насамперед розуміння // Літературна Україна. 2001. 25 січня. С. 3.
76. ДзюбаІ. Українська повість сьогодні // Обличчям до вікна: Повісті. К.: Рад. письм., 1989. С. 549583.
77. ДмитриевВ. Реализм и художественная условность. М.: Сов. писатель, 1974. 279 с., портр. Библиогр. в подстроч. примеч.
78. ДнепровВ. Идеи времени и формы времени. Л.: Сов. писатель, 1980. 598 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
79. ДнепровВ. Литература и нравственный опыт человека: Размышления о современной зарубежной литературе. Л.: Сов. писатель, 1970. 424 с. Библиогр. в подстроч. примеч.
80. ДнепровВ. Черты романа ХХ века. М.; Л.: Сов. писатель, 1965. 548с. Библиогр. в подстроч. примеч.
81. ДончикВ. Єдність правди і пристрасті: Літературно-критичні статті. К.: Рад. письм., 1981. 270 с. Бібліогр. в підрядк. прим.
82. Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер’ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. К.: Факт, 2003. 432 с. (Літ. проект „Текст + контекст”. Знакові літ. доробки та навколо них).
83. ДроздВ. Вибрані твори: У 2-х т. К.: Рад. письм., 1989. Т.1: Оповідання. Романи. 462 с.
84. ЕремеевА. Русская философская проза (1820-1830-е годы) / Под ред. доктора філол. наук А.С. Янушкевича; Омск. пед. ин-т Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1989. 188 [2] с. Библиогр. в подстроч. примеч.
85. ЕршовЛ. Современная социально-философская проза (1970-1980-е годы). Л.: Ленингр. орг. о-ва „Знание” РСФСР, 1989. 31 [2] с. (В помощь лектору).
86. Жанровое разнообразие современной прозы Запада: (Монография) / Д.В.Затонский, Т.М.Денисова, Ю.П.Уваров, В.И.Оленева; АН УССР, Ин-т л-ры им. Т.Г.Шевченко. К.: Наук. думка, 1989. 298с. Библиогр. в подстр. примеч.
87. Жанровые разновидности романа в зарубежной литературе ХVІІХХ векав: Учебн. пособие для филолог. спец. ун-тов / М.Г.Соколянский, Р.И.Бродавко, И.А.Жаботюк и др. К.; О.: Выща школа, 1985. 147 с. Библиогр.: с. 141146.
88. ЖантиеваД. Английский роман ХХ века. 1918-1939 / АН СССР, Ин-т мировой лит. им. А.М. Горького. М.: Наука, 1965. 346 с. Библиогр.: с. 327338.
89. ЖовновськаТ. Онірично-міфологічний дискурс прози Вал. Шевчука: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Південноукраїнський держ. пед. ун-т ім. К.Д.Ушинського. О., 2000. 16с.
90. ЖулинськийМ. Людина як міра часу. Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі. К.: Дніпро, 1979. 275 с. Бібліогр. в підрядк. прим.
91. ЖулинськийМ. Наближення: Літературні діалоги. К: Дніпро, 1986. 278с., портр. Бібліогр. в підрядк. прим.
92. ЖуренкоО. Модерні тенденції української романістики 20-х рр. ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук / Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Київ, 2003. 20 с.
93. ЗагребельнийП. Безслідний Лукас: Роман. К.: Рад. письм., 1989. 391с.
94. ЗатонскийД. Реализм это сомнение? / АН Украины, Ин-т лит. им. Т.Г.Шевченко. К.: Наук. думка, 1992. 278с. Библиогр. в подстр. примеч.
95. ЗатонскийД. Художественные ориентиры ХХ века. М.: Сов. писатель, 1988. 413 с., портр. Библиогр. в подстр. примеч.
96. ЗатонськийД. У пошуках сенсу буття: погляд на літературу сучасного Заходу. К.: Дніпро, 1967. 308 с.
97. ЗваричІ. Міф у генезі художнього мислення: (Монографія) / Мін-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. Чернівці: Золоті литаври, 2002. 236 с. Бібліогр.: с.222235.
98. ЗваричІ. Міф у контексті постмодернізму // Питання літературознавства. Чернівці, 2000. Вип. 6(63). С. 3639.
99. ЗверевА. Дворец на острие иглы // Новый мир. 1985. № 9. С. 247253.
100. ИвашеваВ. Английские диалоги: Этюды о современных писателях. М.: Сов. писатель, 1971. 552 с. Библиогр. в подстр. примеч.
101. ИвашеваВ. „Век нынешний и век минувший”: Английский роман ХІХ века в его современном звучании. [2-е изд., доп.]. М.: Худ. литература, 1990. 479с. Библиогр. в подстр. примеч.
102. ИвашеваВ. На пороге ХХІ века: НТР и литература. М.: Худ. литература, 1979. 318 с. Библиогр.: с. 311317.
103. ИвашеваВ. Что хранит время: Литература Великобритании 1945 1977: Очерки. М.: Сов. писатель, 1979. 336 с., портр. Библиогр. в подстр. примеч.
104. ИльинИ. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 256 с. Библиогр.: с. 236250.
105. ИсеновА. Психологизм современной прозы: На материалах творчества Чингиза Айтматова. Алма-Ата: Жазушы, 1985. 120 с. Библиогр. в подстр. примеч.
106. История немецкой литературы в 5-ти т. / Под общ. ред. Н.И. Балашова / АН СССР, Ин-т мировой лит. им. А.М. Горького. М.: Наука. 1976. Т.5: 19181945. 696 с., ил. Библиогр. в подстр. примеч.
107. ІгнатенкоМ. Генезис сучасного художнього мислення / Академія наук УРСР, Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка; Відп. Ред. І.О.Дзеверін. К.: Наук. думка, 1986. 387 с.
108. ІздрикЮ. Воццек & воццекургія: Роман / [Передм., c. 530, М.Павлишин; Післямова с. 185199, Л.Стефановська; Коментарі до внутр. енциклопедії роману Іздрика „Воццек”, с. 149183, В.Єшкілєв]. Львів: Кальварія, 2002. 204 с.