ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ 80-90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В. СТЕФАНИКА

На правах рукопису

КАЧАК ТЕТЯНА БОГДАНІВНА

УДК: 82-3: 811.161.2 19”

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ 80-90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
БАРАН ЄВГЕН МИХАЙЛОВИЧ

Івано Франківськ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП...................................................................................................................С. 3 14
РОЗДІЛ 1. Проза українських письменниць у контексті літературного процесу
80-90-х років ХХ ст.
1.1. Динаміка та основні аспекти формування
української прози 80-90-х років ХХ ст..................................................С. 15 29
1.2. Феномен жіночої творчості й феміністичні тенденції в літературі......С. 29 45
РОЗДІЛ ІІ. Своєрідність художніх ознак
української жіночої прози 80-90-х років ХХ ст.
2.1. Новизна у розробці актуальних тем сучасності. ...................................С. 46 - 70
2.2. Проблема жанрово-стильових модифікацій прозових творів письменниць
2.2.1. Жанрова нетрадиційність” малої
жіночої прози 80-90-х років ХХ ст. .......................................................С. 70 78
2.2.2. Експериментальна проза” Галини Пагутяк. .......................................С. 78 94
2.2.3. Специфіка художньої презентації чорнобильського жанру”
Світланою Йовенко. ........................................................................... С. 94 103
2.2.4. Жанрова своєрідність романів Оксани Забужко, Софії Майданської,
Галини Тарасюк та ін. .........................................................................С. 103 117
РОЗДІЛ ІІІ. Система художніх образів
в українській жіночій прозі 80-90-х років ХХ ст. ..............................С. 118
3.1. Модель героя і особливості характеротворення
в українській прозі 80-90-х років ХХ ст................................................С. 119 133
3.2. Типологія жіночих образів......................................................................С. 134 160
3.3. Автобіографізм як домінантний принцип характеротворення
у жіночій прозі.........................................................................................С. 160 170
ВИСНОВКИ.......................................................................................................С. 171 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................С. 181 200
ПРИМІТКИ ........................................................................................................С. 201 212
ДОДАТОК ..........................................................................................................С. 213 - 217

ВСТУП

Українська жіноча проза 80-90-х років ХХ століття сформувалась у контексті літературного процесу перехідної доби, позначеної ідеологічною свободою і духовним відродженням нації. Вплив українських традицій художньої творчості (з яких найактуальнішим стає досвід трьох історичних етапів української літератури: кінця ХІХ поч. ХХ ст., 20-х та 60-х років ХХ ст.), засвоювання культурно-мистецьких ідей Європи, а разом з тим трансформація літературних стереотипів відобразились у характері її розвитку.
Прозові тексти Ніни Бічуї, Галини Гордасевич, Любові Пономаренко, видані у 80-х роках ХХ ст., якісно відрізняються від художніх творів Оксани Забужко, Світлани Йовенко, Євгенії Кононенко, Софії Майданської, Валентини Мастерової, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк, Людмили Тарнашинської та інших письменниць, надрукованих у 90-х. Це зразки двох різних періодів розвитку жіночої літератури, між якими існує взаємоперехідність та взаємозумовленість, незважаючи на очевидні відмінності. І якщо перші позначені рисами функціонування в межах духовної атмосфери реалістично-романтичних традицій, оминанням карнавального стилю, тяжінням до усталених художніх норм і канонів, то другі не тільки характеризуються присутністю виразних елементів карнавалізації, а й завдяки своїй атрадиційності” та жанрово-змістовій експериментальності” стають часткою нової літературної доби постмодернізму та стильової еклектики.
Завдяки плюралізму та гармонії множинностей, а не одиничності, відсутності рамок стандартизації” чи будь-якої обмежувальної практики у культурі постмодернізму, у літературі 90-х років ХХ ст. наявний феномен жіночої прози. Письменницям імпонувало те, що постмодерна епоха є епохою без взірця”, а це в свою чергу збільшує можливості виявити себе, реалізувати творчі потенції (характерні для жіночої творчості самоствердження та самовиповідання), сказати про себе і від себе так, як хочеться, а не так, як прийнято, не підтасовуючись під стереотипи традиційної культури (відгомін цього явища частково наявний у прозі 80-х Н. Бічуї, Г. Гордасевич, Л. Пономаренко).
Естетика постмодернізму підтримується письменницями і завдяки домінанті
абсолютним пріорітетом окремого, інакшого над універсальним” [Див.155; 433]. У художніх творах превалює образ жінки, яка є іншою”, ніж образ чоловіка, образ патріархального світу. Зрештою, теоретичні розробки феміністичного спрямування Лі Ірігаре, Сімони де Бовуар, Юлії Кристевої, Елен Сікту та ін., що стосуються таких понять, як фемінізм”, феміністична критика”, феміністичний дискурс”, жіноче письмо”, жіноча література” тощо, пропагувалися постмодернізмом. Специфічне сприймання постмодерніста визначає в першу чергу культ незалежної, вільної особистості, ренесансно-романтичний образ людини, що не відчуває потреби одержувати дозвіл на користування буттям[Див.201; 279] це імпонує авторкам.
Іншим аспектом зосередження жінок-письменниць на мистецькій концепції епохи є і той факт, що постмодернізм стосується не стільки світогляду, скільки світовідчуття, тобто тієї сфери, де на перший план виходить не раціональна, логічно оформлена філософська рефлексія (за стереотипним уявленням риси типово маскулінні К. Т.), а глибоко емоційна, внутрішньо відчута реакція сучасної людини на навколишній світ [Див. 155; 433-434]. Емоційність стильова риса жіночого письма, яка переплітається із ліризмом та романтизацією.
Слід зазначити, що більшість із письменниць (О. Забужко, С. Майданська, С.Йовенко, С. Касьянова, М. Матіос, Г. Тарасюк та інші) свій шлях у літературу починала з поезій. Концентрування згаданих письменниць на прозі має певне підгрунтя. Кріста Вольф, наприклад, у прозових жанрах бачить невичерпані можливості”. Проза здатна передати різноманітність і складність нашого часу в цікавих поворотах. Цей жанр, який дозволяє фіксувати поведінку людей і одночасно роздумувати над нею, жанр, де методично можливий синтез і аналіз. Цей жанр цілком захоплює автора як особистість, не заставляючи його все ж до ідентифікації. Добра проза подія хвилююча” [44; 76].
Явище переходу творчості більшості письменниць із сфери поетичної у прозову засвідчує, що прозовий твір дає можливість авторкам виявити власні художні ідеї, найвибагливіші експериментування, свою іншість”, стати репрезентаторами гендерного діалогу культури (який в українській прозі означеного періоду розглядають на прикладі порівняння і протиставлення творчості О.Забужко та Ю.Андруховича). У прозовому тексті проявив себе жанровий синкретизм і стильовий еклектизм, в єдине ціле поєдналися лірична стихія (з емоціями, інтимними переживаннями) і філософічність, публіцистичність і автобіографічна сповідальність. Питання, чи така синтетична спроба письменниць репрезентувати жіночий кут зору інтерпретації дійсності і власне художній світ жінки є вдалою і наскільки, залишається відкритим (потрібен погляд з більшої перспективи; як зауважив Хосе Ортега-і-Гасет: неточність збільшується, коли йдеться про явище, яке щойно виникає, лише розпочинає свій шлях у просторі” [185; 271]), але реально маємо прозові твори авторок як матеріальне втілення згаданої спроби. Презентації якісно нових, розвиток існуючих змістових та формальних категорій художньої літератури сучасними письменницями засвідчують естетичну вартість прозових творів, а також актуалізують потребу їх аналізу та інтерпретації.
У роботі охарактеризовано прозу, авторами якої є жінки, тому вжито термін жіноча проза”. Дефініція даного поняття не є однозначною. Акцент на статевій приналежності автора іноді викликає насторожене і упереджене ставлення до самого твору, а то й вважається ярликом неповноцінності”, ущербної дійсності. Наприклад, у одному із інтерв’ю Л. Тарнашинська зазначає, що відмовляється від жіночого голосу на користь наратора-чоловіка і пише від чоловічого імені. Письменниця погоджується, що, можливо, це і підсвідомо, хоче, щоб не поспішали означувати її писання таким нелюбим їй терміном жіноча проза” [236; 6].
Досліджуючи проблеми фемінізму в російській критиці і романах письменниць другої половини ХІХ ст., Вікторія Погребна звертає увагу на те, з використанням яких аргументів тогочасним жінкам-письменницям відмовляли у визнанні і як дискредитували їх тексти. З цього приводу авторка пише: Майже до останнього часу жіночу літературу вважали (і сьогодні багато хто вважає) другорядною, пояснюючи це дріб’язковістю тем, примітивністю і банальністю сюжетів, надмірною емоційністю тощо. На наш погляд, така точка зору є хибною”[204; 7-8].
Жіноча проза” це тексти, написані жінками в традиційному ключі, і жіноче
письмо”, де автор-жінка артикулює специфічні жіночі відчуття, сприйняття світу, переживання тощо”, так розрізняє ці поняття Л. Таран [228; 171]. Літературознавець відносно чітко визначила термін жіноче письмо”. Це поняття, яким означено риси стилю авторок (такі, як жіноча суб’єктивність, сповідальність, відвертість, автобіографічність, емоційність, ліризм, жіноча модель образної та наративної систем тощо), що вказують власне на специфіку жіночої творчості і різною мірою та за допомогою різноманітних художніх засобів і прийомів виявляються у їх творчості. Та вислів Л. Таран щодо жіночої прози” невиразний, в залежності від того, що розуміти під традиційним ключем”: чи нормативне трактування тем, проблем, образів, вибір наративних структур, якщо за норму взято художні тексти письменників певної доби та усталений погляд на цю епоху (скажімо, як у соцреалістичному мистецтві); чи імітація так званих патріархальних стереотипів” мислення, трактування жіночих та чоловічих образів, що побутують у творах авторів-чоловіків; чи гендерно нейтральне”, андрогінне” письмо, в якому співіснують два погляди на дійсність, із двополюсною ідентичністю гендерного світу. Поняттям жіноча проза” означено об’єкт дослідження прозові твори, написані письменницями, а вже потім розглянуто феномен жіночої творчості і вжито поняття жіноче письмо”. І хоч термін жіноча проза” в першу чергу вказує на стать автора і залежні від цього особливості художнього мислення і художнього світотворення, враховано й інші смислові акценти аналізованої прози. Адже, як зауважила В.Погребна, для визначення художньої цінності твору важливо не те, хто є його автором чоловік чи жінка, а те, наскільки цей твір талановито написаний. Водночас, вивчаючи художню творчість, необхідно враховувати психологічні і соціокультурні особливості статі творця” [204; 22-23]. Художні особливості жіночої прози розглядаються у історико літературному плані через проблематико-тематичний, жанрово-стильовий, образно-нараційний та мистецько-філософський аспекти.
Сучасні літературознавці звертаються до аналізу жіночої творчості, цікавляться інтелектуальним жіночим досвідом українських письменниць різних літературних епох (найчастіше кін.ХІХ поч. ХХ ст). Це представлено у працях В.Агеєвої [1, 3, 5, 6, 8], Т. Гундорової [69, 71, 73], О. Забужко [110], Н.Зборовської [113, 115], С.Павличко [186, 189] та ін. При цьому авторами активно використовується гендерна методологія щодо ідентифікації жіночого письма”, базована на теоретичних розробках Ж. Дерріди, Е. Шовалтер, Ю. Крістевої та інших. Паралельно здійснюються спроби характеристики сучасної жіночої прози. При цьому поза увагою залишаються твори Н. Бічуї, Л. Пономаренко, Г.Гордасевич, видані у 80-х роках ХХ ст. (винятком є короткі висловлювання міркувань з приводу творчості названих письменниць В. Дрозда [91], В. Панченка [200], М. Кодака [137]), але активно аналізується проза цього періоду Г. Пагутяк (статті Р. Мовчан [175, 176], М.Жулинського [100], О. Поліщук [208], наукові дослідження Н. Мельник [172], О.Карабльової [129] та інших).
Натомість ширшого розмаху набуває інтерпретація жіночої прози 90-х років ХХ ст. Так, творчість О. Забужко викликала цікавість до еротичної та національної тематик, актуалізувала проблему розвитку жіночої творчості у сучасній культурі. Про це свідчить поява низки досліджень, спрямованих на аналіз та ідентифікацію її письма, репрезентованих спроб самоствердження жінки-письменниці, подолання літературних стереотипів тощо (див. праці В. Агеєвої [2, 3], Н. Зборовської [116, 118, 122], О. Карабльової [128, 129], Л. Масенко [167], М.Моклиці [178], С. Павличко [190], М. Романець [213]). Проза О.Забужко розгядалась у статтях рецензійного характеру І. Андрусяком [11], Є. Бараном [14, 15, 16;], І.Бондарем-Терещенком [33], І. Долженковою [86], В.Небораком [181], Л. Таран [229, 231] та ін.
Оглядовим і узагальненим характером відзначаються літературознавчі статті, в яких аналізується проза 80-90-х років ХХ ст.(в тому числі і жіноча), Є.Барана [13-15], А. Білої [25], І. Бондаря Терещенка [34], Н. Герасименко [54], В. Даниленка [76-79], Л. Даниленко [80], М. Жулинського [99], О. Логвиненко [41], В. Слапчука [222, 223], О. Солов’я [224].
Окремі літературознавці надають перевагу вивченню якогось одного із аспектів творчості письменниць. На особливостях висвітлення чорнобильської тематики С. Йовенко наголошують Н. Зборовська [117], М. Зобенко [124], Г.Тарасюк [232]. До питання жанрового та стилістичного новаторства Є. Кононенко звертаються А. Біла [26], О. Боронь [36], О. Сидор Гібелинда [217]. Л. Таран [230] розглядає специфіку роману С. Майданської Діти Ніоби”, а С. Філоненко, аналізуючи творчість названої письменниці разом із творчістю О. Забужко, С.Йовенко, в центр ставить проблему апокаліпсису, розроблену сучасними прозаїками [249]. Особливості трагізму авторської свідомості та презентацію стефаниківської новелістичної традиції В. Мастеровою прослідковує та аналізує М.Хороб [255, 256, 258]. Авторка приділяє увагу і творчості Л.Тарнашинської, подаючи глибоку інтепретацію збірки новел Сходження на Фудзіяму” [257].
Літературознавці досліджують творчість письменниць, використовуючи різні аспекти аналізу прозових творів, так чи інакше не оминаючи дискурсу особливої жіночої ідентичності та способів художнього світотворення, жіночого письма”, ілюструючи специфіку жіночої літератури. Така література репрезентує тип свідомості, художнього миcлення, жіночий кут зору на життя, жіночий досвід, а відтак жіноче письмо”; актуалізує проблеми і художній світ жінки, в центр образної системи виносить жіночі персонажі, їх внутрішній світ. Жіноча проза 80-90-х років ХХст. є однією із ланок української жіночої літературної традиції, в яку вписується завдяки розвитку жіночих тем і мотивів (тема жіночого самоствердження, мотив сестринства тощо), надаванню переваги певним жанровим формам (сповідь, щоденник, новела, роман, автобіографічні твори тощо), художньо-стильовим характеристикам, які означують природу жіночого письма” (жіноча суб’єктивність, сповідальність, відвертість, безпосередність, автобіографічність, психологізм, емоційність, фрагментарність, еротизація), домінуванню жіночих моделей образної та наративної систем.
Актуальність теми дослідження зумовлена недостатнім осмисленням жіночої прози 80-90-х років ХХ століття в історії української літератури і критики. До цього часу не проведено відносно повного аналізу творчості письменниць, не узагальнено і не систематизовано їх доробок, не охарактеризовано художню своєрідність (нові аспекти проблематики, жанрово-стильові, образно-наративні концепти, диктовані стильовими течіями доби, зумовлені природою жіночої творчості), незважаючи на поодинокі критично оглядові публікації, рецензії, відгуки, які, як правило, стосуються окремого твору чи прозового доробку окремої письменниці. Аналіз окремих творів Оксани Забужко, Євгенії Кононенко у контексті феміністичного чи гендерного дискурсів був презентований літературознавцями Нілою Зборовською, Соломією Павличко, Вірою Агеєвою, Людмилою Таран. Вони підняли проблему розвитку жіночою прозою 80-90-х років ХХ ст. традицій українського письменства, зокрема пов’язаних з ідеєю емансипації, започаткованою Наталією Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями кінця ХІХ ст. Все ж питання художніх особливостей сучасної української жіночої прози висвітлено не достатньо.
Деякі твори названих письменниць, а також Любові Пономаренко, Галини Пагутяк, Світлани Йовенко (переважно малі прозові форми, які були вміщені у антологіях 90-х років ХХст.) частково ставали об’єктом наукового дослідження Ніни Мельник (дис. ... канд філ. наук., Жанрово стильові модифікації української новели 80-90-х років ХХ ст.”, 1999 [172]), Ірини Старовойт (Український постмодернізм у критичному та художньому дискурсах кінця ХХ століття”, 2001 [225]), Тетяни Шевченко (Поетика сучасної української прози: особливості нової хвилі”, 2002 [262]), С. Філоненко (Концепція особистості жінки в українській прозі 90-х років ХХ ст.”, 2003 [248]), Ольги Карабльової („Художні версії проблеми самотності у сучасній жіночій прозі”, 2004 [129], Л. Кулакевич („Концепція світу і людини у творчості С. Йовенко”, 2005) та ін. Вони аналізували жіночу прозу 80-90-х років ХХст. під різними кутами зору, тому актуальним є питання інтеграції та узагальнення наукових поглядів, оцінок і висновків.
В історико-літературному плані через проблематико-тематичний, жанрово-стильовий, образний та мистецько-філософський аспекти художні особливості жіночої прози 80-90-х років ХХ ст. ще не розглядалися. Очевидною є потреба поглибення наукових уявлень про специфіку жіночого погляду на світ, природу жіночої творчості, жіночого письма”, типології жіночих образів.
Простір спорадичної інтерпретації має бути заповнений системним підходом у вивченні жіночої прози 80-90-х років ХХ ст. як художнього явища, оскільки твори Ніни Бічуї, Галини Гордасевич, Любові Пономаренко, Оксани Забужко, Світлани Йовенко, Євгенії Кононенко, Софії Майданської, Валентини Мастерової, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк, Людмили Тарнашинської розширюють уявлення про дану літературну епоху. Без урахування художніх досягнень жінок-письменниць загальна картина літературного процесу буде неповною. Отже, потреба наукового прочитання, узагальнення і осмислення художніх особливостей жіночої прози двох останніх десятиліть ХХ ст. актуальна і очевидна.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на кафедрі української літератури згідно з плановою науковою роботою, присвяченою проблемам історії літератури (зокрема вивченню своєрідності сучасного літературного процесу в Україні). Тема даної роботи затверджена науковою радою НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 3) 9 липня 2002 року.
Мета дослідження висвітлити та узагальнити художні особливості жіночої прози 80-90-х років ХХ століття як феномена, літературного явища, визначити головні риси та тенденцій її розвитку у контексті сучасного літературного процесу.
Задля цього порушено низку питань, що позначилися на логічній структурі дисертації та зумовили основні завдання:
· розглянути проблеми, пов’язані із еволюцією української жіночої літературної традиції;
· з’ясувати питання функціонування жіночої прози у літературному контексті 80-90-х років ХХ ст.;
· визначити специфічні риси жіночого письма” та провідні тенденції текстотворення письменниць;
· висвітлити новизну прозового доробку авторок та простежити жанрові модифікації, своєрідність поетики творів малих форм;
· виявити особливості експериментальної прози” Г. Пагутяк, своєрідність чорнобильського жанру” С. Йовенко; жанрову специфіку романів О.Забужко, С. Майданської, Г. Тарасюк та ін;
· дослідити типологію жіночих образів, оригінальних засобів їх творення;
· проаналізувати концепт автобіографізму як одного із важливих принципів
характеротворення у жіночій прозі;
· узагальнити наукові погляди, оцінки та висновки літературознавців щодо жіночої прози 80-90-х років ХХ ст.
Об’єктом дослідження стали прозові художні твори Ніни Бічуї, Галини Гордасевич, Оксани Забужко, Світлани Йовенко, Євгенії Кононенко, Софії Майданської, Валентини Мастерової, Галини Пагутяк, Любові Пономаренко, Галини Тарасюк, Людмили Тарнашинської, видані як окремими виданнями, так і опубліковані у періодиці та антологіях у 80-90-х роках ХХст.; літературно-критичні розвідки, рецензії, огляди, передмови до збірок письменниць.
Предмет дослідження художні особливості жіночої прози, пов’язані із специфікою художнього мислення, жіночого погляду на світ, жіночого письма”, виявленого на рівні тематико-проблематичного кола, жанрово-стильових модифікацій, образної та наративної систем у використанні специфічних художніх способів і прийомів створення жіночих образів, побудови художнього мікрокосму.
Методологічні основи дослідження.
Характер поставлених завдань визначив методику дослідження, яка грунтується на системному підході до об’єкта вивчення, що передбачає органічне поєднання історико-типологічного, порівняльно-історичного та описового методів. Типологічний підхід, що розглядає художні явища у синхронній площині, значною мірою є продуктивним при зіставленні тематико-проблематичних, жанрово-стильових та образно-наративних характеристик. Порівняльно-історичний метод простежується у виявленні конкретно-історичних зв’язків та аналізі генези літератури (зокрема так званого жіночого дискурсу”; репродукцію традицій української літератури кін. ХІХ ст., 20-х, 60-х років ХХ ст.; стильових тенденцій) на діахронній (історичній) осі, які безпосередньо мали вплив на творчість письменниць. Частково використано контактологічний підхід (пояснення подібностей чи відмінностей взаємовпливами досліджених об’єктів) при інтерпретації та зіставленні творчості письменниць у 80-х та 90-х, а також прийоми гендерної методології.
При з’ясуванні художніх особливостей жіночої прози 80-90-х років ХХ століття залучено окремі засоби біографічного та психоаналітичного методів.
Теоретико-методологічні засади дослідження закладені на концепціях та ідеях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: М. Бахтіна, К. Вольф, Л. Гінзбург, Р.Гром’яка, Т. Гундорової, І. Денисюка, В.Дончика, Б. Ейхенбаума, Г. Клочєка, М.Кодака, В.Кожинова, Н. Копистянської, В. Пахаренка, В. Фащенка, І. Франка, В.Шкловського та ін.
Аналіз своєрідності жіночої творчості, жіночого письма” проводиться з урахуванням позицій і теоретичних концепцій феміністичної критики (Сімони де Бовуар, Ю. Крістевої, К. Мілет), гендерних досліджень (зокрема гінокритики Е.Шовалтер), наукових розробок нової хвилі” українських вчених (В. Агеєвої, М.Богачевської, Н. Гапон, Т. Гундорової, О.Забужко, Н.Зборовської, О.Кісь, С.Павличко), з акцентом на питаннях еволюції і законів української жіночої літературної традиції, історії, стилів, тем, жанрів.
Враховано також досвід історико-літературних досліджень української прози другої половини ХХ століття, авторами яких виступають Є. Баран, В.Даниленко, Л.Демська-Будзуляк, М. Жулинський, Н. Мельник, Т. Салига, О.Соловей, І.Старовойт, Л. Таран, Л. Тарнашинська, С. Філоненко, М. Хороб, Т.Шевченко та ін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше зроблена спроба узагальнення художніх особливостей жіночої прози 80-90-х років ХХ ст., з’ясування співвідношення традиції і новаторства у творчості Ніни Бічуї, Галини Гордасевич, Любові Пономаренко, Оксани Забужко, Світлани Йовенко, Євгенії Кононенко, Софії Майданської, Валентини Мастерової, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк, Людмили Тарнашинської та інших письменниць, з урахуванням наукових поглядів, оцінок та висновків літературознавців. Аналіз відображення жіночого сприйняття, специфіки „жіночого письма” проведено в контексті розгляду жіночої літературної традиції та виокремлення провідних тенденцій текстотворення письменниць. При дослідженні жанрових структур жіночої прози 80-90-х років ХХст. доведено експериментальність художніх творів Г. Пагутяк, окреслено жанрову специфіку романів О. Забужко, С.Майданської, Г. Тарасюк та ін., розроблено типологію жіночих образів, визначено своєрідність художніх засобів і прийомів, принципів характеротворення, що ілюструють специфіку жіночої творчості.
На захист виносяться такі положення: жіноча проза 80-90-х років розвивалась у контексті модернізму та постмодернізму, запропонувала нове розв’язання тематико-проблематичних питань, свою інтертекстуальну практику та формування якісно нових жанрових структур; проза письменниць окреслених етапів творчо переосмислює українську жіночу літературну традицію; основними ознаками сучасного „жіночого письма” виступають: жіноча суб’єктивність, сповідальність, відвертість, безпосередність, автобіографічність, емоційність, жіноча модель образної та наративної систем; серед аналізованих творів вирізняється проза Г.Пагутяк, експериментальність якої виявилась у змістовому і жанрово-стильовому плані у вмінні створити специфічний герметичний” художній світ, інтегрувати реальне та ірреальне, дійсне та умовне, елементи казкового і лірико-романтичного, психологічного і фантастичного, використовуючи сюрреалістичні тенденції, традиції класичного та нового” роману, символомислення і біблійні ремінісценції, художні прийоми сну, фрагментарний потік свідомості”, специфічний хронотоп тощо; своєрідність творів „чорнобильського жанру” С. Йовенко закладена у жіночому баченні чорнобильської трагедії і місця жінки в зоні, внутрішньому авторському переживанні „чорнобильського синдрому”, екстрапольованому на психологічному рівні образотворення; жанр роману у творчості письменниць 80-90-х років ХХ ст. зазнає постмодерних трансформацій, уподібнюючись до лекції, щоденникової сповіді, умовно-реальної фантастики, детективного бестселера, а романне мислення насичене художньою дійсністю, сформованою авторським суб’єктивним сприйняттям, заглибленням у внутрішній світ творчої індивідуальності; розроблена типологія жіночих образів у творчості письменниць засвідчує наявність трьох груп моделей: від традиційного образу дівчини, яка самореалізацію знаходить у вдалому заміжжі, образу пасивної жінки, образу матері берегині, типу жінки-романтика і перехідного типу (від пасивної до активної позиції) і аж до типу жінки аристократки духом, нової жінки”, з її претензіями на власний простір; складний світ жінки у творах висвітлено з використанням принципів сповідальності, відвертості письма, автобіографізму, психологічної авторської самохарактеристики персонажів у внутрішньому монолозі та діалозі тощо, що в свою чергу виражає художні особливості жіночої прози, специфіку світорозуміння та художнього мислення жінок-письменниць.
Теоретичне значення дисертації. Висновки, отримані в результаті дослідження, покликані поглибити існуючі уявлення про жіночу прозу 80-90-х років ХХ ст., природу жіночої творчості, її відмінні риси і особливості (у змістовому, жанрово-стильовому аспектах) і водночас розширити наукове осмислення основних тенденцій літературного процесу та розвитку української літератури кінця ХХ ст.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можна використати при викладанні лекційних курсів історії української літератури, теорії літератури, спецкурсів і семінарів, присвячених літературі кінця ХХ століття, розвитку літературних традицій жіночої творчості. Висновки та основні положення дисертації можуть стати теоретичною базою для написання курсових і дипломних та магістерських робіт.
Апробація роботи.
Основні положення дисертаційного дослідження викладено в доповідях на всеукраїнській конференції Ольга Кобилянська письменниця і громадянка: національне та загальнолюдське” (Чернівці, 2003), Четвертих лесезнавчих читаннях” (Луцьк, 2004), VІІ і VІІІ Міжнародних наукових конференціях молодих учених (Київ, 2004, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції Гендерні аспекти в методологіях гуманітарних наук” (Луцьк, 2004) та звітних наукових конференціях аспірантів і викладачів Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (Івано Франківськ, 2002-2005). Дисертацію було обговорено на засіданні кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.
Матеріали, що висвітлюють положення н

bibliography

ВИСНОВКИ
Феномен української жіночої прози двох останніх десятиліть ХХ ст. позначений конгломеративністю, як і весь літературний процес перехідної доби. Для художніх творів Ніни Бічуї, Галини Гордасевич, Оксани Забужко, Світлани Йовенко, Євгенії Кононенко, Софії Майданської, Валентини Мастерової, Галини Пагутяк, Галини Тарасюк, Людмили Тарнишинської та інших письменниць характерні різновекторна ідейно-тематична спрямованість, стильова еклектичність, жанрова дифузність та своєрідні означники їх художньо-естетичної та філософсько психологічної ідентичності. Опираючись на існуючі думки літературознавців та критиків, а також на власне дослідження художніх особливостей української жіночої прози 80-90-х років ХХ ст., можемо зробити певні висновки.
1. Жіноча проза 80-90-х років ХХ ст., сформувавшись у контексті загального літературного процесу, є виразником основних його мистецько-світоглядних та художніх тенденцій і одночасно має свою специфіку. Письменниці означеного періоду належать до однієї культурної епохи, хоч є репрезентаторами різних генерацій письменників. Н. Бічуя, Г. Гордасевич дебютують у літературі протягом кін. 70-х поч. 80-х років, О. Забужко, С. Майданська, Г. Пагутяк, Л.Пономаренко другої половини 80-х, а повно виявили себе перші у кінці 80-х 90-х, другі у 90-х. Паралельно відбувалося становлення ще одного покоління письменників, до яких належать С. Йовенко, Є. Кононенко, Л. Тарнашинська, Г. Тарасюк та ін.
Жіноча проза 80-х продовжує функціонувати в межах реалістично-романтичних традицій, майже не відгукнувшись” на карнавалізацію (що зумовлено і специфікою художнього мислення, і природою жіночої творчості, жіночого письма”). Літературні 90-ті епоха без взірця, яка спонукає до творчих пошуків (О. Забужко, С. Йовенко, Є. Кононенко, Л. Тарнашинська) та переорієнтації письма (Г. Пагутяк, Г. Гордасевич, Л. Пономаренко).
Умовний поділ письменниць 80-90-х років ХХ століття на традиціоналістів” (тих, у творчому стилі яких домінують традиційне світовідчуття та світорозуміння, мають місце літературні стереотипи) і новаторок” (тих, які намагаються конструювати нові моделі художньої реальності на базі чи то традиційного літературного досвіду, чи як протиставлення йому) дає підстави виокремити ті художні рівні прозових творів, на яких найяскравіше виявляються риси означеного типу художнього мислення. Традиційність закладена у культурно-історичних (фольклорних) символічних тенденціях; використанні класичних форм жанру у Софії Майданської; у базуванні на звичній проблематиці і сюжеті, які відповідають духові часу” ідеалам та ознакам доби, без будь-яких імпровізацій у прозових збірках (виданих у 80-х) Галини Гордасевич; фіксована у моральному дидактизмі, котрастному зіткненні позитивного і негативного у стильовій манері Любові Пономаренко; в ілюстрації ланцюгового зв’язку” між здобутками письменників Василя Стефаника, Григорія Косинки, Григора Тютюнника та Валентини Мастерової, у творчості якої стефаниківська традиція є найпотужнішою.
Новаторство з ознаками постмодерного характеру виявляється у ряді художніх рис творчості О. Забужко, С. Йовенко, Л. Тарнашинської, Г. Пагутяк (періоду 90-х), Є. Кононенко. Це тематико-ідейні шукання, спрямовані у площину поліпроблематичного та світ трансцендентного, трансформація традиційних стереотипів, схильність до умовності, асоціативності, алюзійності та абстрагування у поетиці; експериментальна еклектичність, переорієнтація на якісно нові жанрово-стильові системи та новоутворення, позначені змістовою та формальною трансформацією, диктовані інтелектуально-суб’єктивними та полідискурсивними імпровізаціями.
Паралельне існування різноманітних літературних інтерпретацій, синтез досвіду і експерименту, традиційних і якісно нових форм, змісту відбивають антології 90-х, серед яких є й твори жінок письменниць. Останні доповнюють жанрово-тематичну поліфонію таких збірників демонстрацією художнього світу жінки, змальованого у світлі власне жіночого сприйняття та інтерпретації, художніми зразками жіночого письма”, що забезпечує цілісність, повноту літературного портрета доби.
2. Активізація жіночої творчості у кінці ХХст. наштовхує на проведення аналогій з попереднім fin de siecle, аналіз еволюції української жіночої літературної традиції, певним чином пов’язаної із феміністичними тенденціями. Поняття фемінізму”, феміністичної критики” (гінокритики), літературного фемінізму” стають актуальними в процесі простеження історії і розвитку української літературної феміністичної традиції.
У дослідженні класифіковано поняття жіноча література”, жіноча традиція”, жіноча творчість”, жіноче письмо”.
Українська жіноча літературна традиція розвиток письменницями літературного досвіду жінок-прозаїків попередніх епох: проблематичних концепцій (тема самоствердження жінки, мотив сестринства та ін.), жанрових домінацій (розвиток жанрів сповідального, автобіографічного спрямування, які відповідають природі жіночого письма”), стильових принципів (поєднання ліричного і філософського начал, артикуляція жіночої точки зору на світ). Лінія жіночої літературної традиції співвідноситься із лінією чоловічої в українській літературі як маргінальне / центральне, і тільки в окремих епохах можна фіксувати їх перетинання та зміщення центру (що проілюстровано на схемі).
Жіноча література”, жіноча проза” твори, написані жінками. Здебільшого вони репрезентують жіночий досвід, художній світ жінки і використовують художні засоби літературної виразності, які сприяють зображенню цього світу, а також жіночих емоцій, типу мислення і світорозуміння.
Жіноче письмо” має свої ознаки, які артикульовані жіночою прозою 80-90-х років ХХст. (жіноча суб’єктивність, сповідальність, відвертість, безпосередність, автобіографічність, психологізм, емоційність, фрагментарність, еротизація письма, жіноча модель образної та наративної систем) залежно від домінуючої у творчості авторки тенденції творення художніх текстів, яких умовно виокремлюємо три: традиційного, синтетичного”, феміністичного спрямування. Письменниці намагаються створити альтернативну картину світу, тому серед аналізованих творів переважають тексти жіночі”, феміністичне спрямування яких виявлене частково.
Жіноче осмислення дійсності, самовираження при цьому просто інші, а не гірші і не кращі за чоловічі. І ця іншість повинна бути врахована, адже забезпечує плюралізм і багатоаспектність розвитку сучасної літератури.
3. Проаналізовані в роботі прозові твори засвідчили специфіку і новизну письменниць у розробці актуальних тем сучасності: гендерно-феміністичної, морально-етичної, соціально-психологічної, екзистенційно-філософської, мистецької, історико-національної тощо. Центральне місце у їх творчості займає так звана жіноча тема”, яка базується на актуалізації проблеми самоствердження, самореалізації жіночої особистості, пошуки жінкою гармонії у стосунку з чоловіком, у власному бутті і розкривається авторками через призму жіночого (інколи автобіографічного) досвіду, жіночого сприймання світу, специфічних художніх засобів і принципів жіночого письма”.
Унікальною і новою за своїм змістом є інтерпретація проблеми жіночої самореалізації та стосунки людей різної статі О. Забужко, С. Майданської, Л.Тарнашинської, С. Йовенко та ін. авторок. Морально-етична і соціально-психологічна проблематика стає змістовим каркасом творів Галини Гордасевич, Любові Пономаренко, Оксани Забужко, Людмили Тарнашинської. На вічних побутових проблемах сім’ї, батьків і дітей особливо гостро акцентують В.Мастерова, Л. Таранашинська, Г. Гордасевич, С. Йовенко. Екзистенційно-філософські мотиви присутні значною мірою в оповіданнях Л. Пономаренко (збірка Дерево облич”), Є.Кононенко, С. Йовенко, О. Забужко, С. Майданської, Г. Тарасюк, а культурно-історична тематика є епіцентром оповідань Н. Бічуї. Мистецьку проблематику розробляють О. Забужко, С. Йовенко, Є. Кононенко, С.Майданська.
Письменниці по-різному розкривають теми у текстах традиційного, синтетичного” та феміністичного спрямування, але так чи інакше специфічно, засвідчуючи відмінність жіночого погляду на дійсність, на поставлені проблеми і їх розв’язання. В останньому переконуємося, зіставляючи і прочитуючи тексти, написані чоловіками і жінками - письменницями крізь призму гендерного аналізу (твори Л. Тарнашинської, О. Лишеги; С. Йовенко, Є. Гуцала; В. Мастерової, Г.Тютюнника; Л. Пономаренко, Ю. Гудзя та ін). Специфічними є артикуляція жіночої і чоловічої суб’єктивності, глибина психологізму у розкритті внутрішньої суті жіночих образів, використання художніх засобів і стильових принципів.
4. Письменниці 80-90-х років зробили внесок у розвиток таких літературних жанрів, як новела, оповідання, повість, роман. Розгортаючи свою творчість у жанровій площині малої прози” (оповідання, новела, етюд), авторки презентують оригінальні зразки: новелістичної культури (Л.Тарнашинська зб.Сходження на Фудзіяму”), оповідань, побудованих на одному факті, де через призму однієї деталі відтворено широкий спектр проблем (В. Мастерова Брати”, Подарунок”, Г.Гордасевич Ланка та її мама”), оповідань-мініатюр з обірваним на півслові сюжетом”, несподіваними поворотами, зламами”, кульмінаційними точками сюжетної лінії (Г.Пагутяк цикл Трагічні оповідання”, Л. Пономаренко Звірюка”, Черемха над проваллям”, Столітник” та ін.), вертикальної” (психологічно заглибленої) малої прози” (Л. Пономаренко), побудованої на трагізмі (В.Мастерова), оповідань як літературно-фольклорних, історичних ремінісценцій, нарисів про історичних та легендарних осіб (Н. Бічуя). Враховано залежність жанрів малої прози” від особливостей стильових течій і класифікацію В.Фащенка.
5. У роботі простежено, що найяскравішим прикладом жанрових експериментів є повісті Г. Пагутяк (Пан в чорному костюмі з блискучими гудзиками”, Бесіди з Перевізником”, Книга снів і пробуджень”, Записки Білого Пташка”), художніми особливостями яких є інтеграція свідомого і несвідомого, дійсного і умовного, казкового і символічного, алогічність композиційного і сюжетного розвитку, оскільки художній світ зведено у системі координат асоціативно-символічної структури тривимірного часу. Це маленькі романи”, романи в новелках, повість-балада (Соловейко”), повість, побудована на фрагментах за кінематографічним принципом монтажу (Книга снів і пробуджень”), які є прикладом міграції, дифузії жанрових конструкцій у творчості Г. Пагутяк (так званий вторинний жанр”, що, за Бахтіним, складається з різноманітних трансформованих первинних жанрів”[Див. 20; 415] )та у сучасній українській прозі.
6. Акцентовано також на особливостях творів С. Йовенко (Не лякай мене, крихітко”, Про що мовчить Книга Йова”, Жінка в зоні” своєрідний код епохи, збуреної атомом, поставленої на грань виживання Чорнобилем” [124; 182]), яка виступає презентатором так званого чорнобильського жанру”. Серед творів цієї тематики (Ю.Щербака, В. Яворівського) проза письменниці відзначається специфічим жіночим баченням чорнобильської трагедії, чорнобильської зони, місця жінки в зоні, внутрішнього авторського переживання чорнобильського синдрому”, відчуття загальнонаціонального болю, що на рівні поетики віддзеркалено у жіночих образах, психологізмі, емоційності стилю, жіночій сповідальності, автобіографічності письма.
7. У творчості письменниць своєрідними жанровими трансформаціями відзначається роман. Жінки-авторки асимілюють його до інших прозових форм: згаданого роману-лекції, щоденникової сповіді (Смерть сестра моєї самотності” Г.Тарасюк), умовно-реальної фантастики (Радісна пустеля” Г. Пагутяк), потоку свідомості” (Смітник Господа нашого” Г. Пагутяк), історично-художнього документа епохи” (Землетрус” С. Майданської), національної історії в іменах” (Діти Ніоби” С.Майданської), детективу (Імітація” Є. Кононенко). Звернення до табуйованих раніше тем української історії, сфальсифікованої у радянські часи та національного відродження (С. Майданська, С. Йовенко), проблеми мистецтва і свободи митця (Г. Тарасюк, Є. Кононенко), суспільно-політичного буття держави на даному етапі (Г. Тарасюк Гвадалквівір і далі”), еротизму (О.Забужко), а разом з тим посилення інтелектуалізму, ліризму, збагачення форм і засобів психологізму, насиченість національно-фольклорними та релігійно-філософськими ремінісценціями (Казка про калинову сопілку” О. Забужко), містично-реалістичними картинами буття (Є.Кононенко, Г. Пагутяк) романів українських письменниць 80-90-х років ХХ ст. дають підстави проводити своєрідну паралель до типового роману 60-х.
Попри поліаспектний та послідовний розвиток романного жанру, результати дослідження романів письменниць, виданих у 80-90-х роках ХХст. , дають підстави фіксувати процес становлення одного із етапів українського романного мислення, позбавленого багатолюдності”, історизму, епічності, натомість насиченого художньою дійсністю, трансформованою крізь гостро суб’єктивне сприйняття, квінтесенцію авторської індивідуальності.
8. Запропонований у першому розділі реферованого дослідження аналіз конкретних прозових творів дав змогу авторці окреслити модель героя у прозі 80-90-х років ХХ століття, розробити типологію жіночих образів, які є центральними у жіночій прозі, визначити роль автобіографізму у характеротворенні, проілюструвати ідентичні риси жіночої прози.
У дисертаційному дослідженні подається умовна модель-схема героя прозових творів письменниць 80-90-х років. Проведений аналіз засвідчує, що з кінця 80-х років домінують індивідуальні, а не типові образи, герой мислить новими категоріями, відбувається формування нових ідеалів. Найчастіше героями жіночої прози” означеного періоду виступають творчі особистості, що попри надломленість”, деструктивність, відчуття духовної неповноцінності”, незреалізованості, відзначаються високим рівнем інтелекту (герої творів О.Забужко, С. Йовенко, Є. Кононенко, С. Майданської, Л.Тарнашинської, частково Л.Пономаренко, Г. Пагутяк). При конструюванні моделі героя письменниці надають перевагу художньому відтворенню внутрішнього світу, стрижнем характеротворення стає психологізм (пряма”, непряма” та сумарна” форми психологічного зображення героя за А.Єсіним), що в роботі проілюстровано на прикладі твору Л.Тарнашинської Формула симбіозу”. Психологічна розповідь (авторські коментарі психологічного стану героя, інтерпретація його вчинків, сповідь, сни, щоденники, видіння) невід’ємна риса стилю О. Забужко, С.Майданської, Г. Пагутяк, Г.Тарасюк.
Якщо у прозі 80-х (твори Н. Бічуї, Г. Гордасевич, Л. Пономаренко) можна чітко виокремити дві групи персонажів: позитивні і негативні, то у 90-х модель героя значно трансформується і набуває синтетичного характеру (бінарність і опозиційність затерта”, вільне співіснування героя реального” (у В.Мастерової, Л.Тарнашинської, Г. Тарасюк, з елементами романтичного мислення” у Л.Пономаренко) і умовного” (у Г. Пагутяк)), а розхристаність, розмитість стає поширеним принципом портретописання. Роздвоєння особистості, фобії, манії, кризові душевні стани притаманні героям прозових творів письменниць наслідок панування екзистенціалістської філософії і естетики у сьогоднішній культурі, есхатологічного мислення людини кінця століття. Це в свою чергу є детермінантом домінування психологічного (динамічного) типу портретописання у жіночій прозі 80-90-х років ХХ ст.
9.У жіночій прозі основним є образ жінки, який виступає і смисловим вузлом твору. У дисертації розроблена типологія жіночих образів. Критерієм поділу виступає структура образу і поведінка героїв, враховується тематика та сповідувана письменницями тенденція текстотворення. Відповідно до трьох тенденцій текстотворення (традиційного, синтетичного”, феміністичного спрямування) можна виокремити такі типи жіночих образів: дівчина, яка самореалізацію бачить у вдалому заміжжі; мати, пасивна” жінка; жінка-аристократка духом, жінка-романтик, жінка, що живе за законами свого часу; перехідний тип” (від пасивної до активної), нова жінка”, феміністка. Жіночі образи першої групи є традиційними і зустрічаються у прозі 80-х Н. Бічуї, Г. Гордасевич, Л. Пономаренко як центральні персонажі, а у прозі 90-х як другорядні або набувають нових характеристик (образ матері у романі С. Майданської Діти Ніоби”). Тут, як правило, акцентовано на образі жінки з феміністичними рисами мислення, якістю характеру якої є інтеграція фемінного і маскулінного (така модель суголосна моделі нової жінки” в модерній літературі). Образ жінки, що намагається переломити традицію, звільнитися від табу, самореалізуватися і яка одночасно є носієм культурної сфери (Оксана, Мілена у творах О.Забужко, Юлія у С. Йовенко, Марта, Анна у С. Майданської та ін.) і розгортається на тлі традиційного (що відходить на другий план, а то й зникає у прозі 90-х) образу жінки-матері берегині домашнього вогнища.
Найпоширеніший тип нової жінки” презентує О. Забужко, С. Йовенко. Такі героїні шукають самореалізації (часто творчої) за межами сім’ї, родини. Мілена, Оксана, Рада персонажі О. Забужко, які намагаються зламати стереотипи і озвучити, реалізувати свої бажання. Внутрішня дисгармонія, роздвоєння, самотність психологічні стани, які характеризують такий тип жінки і показані авторкою ніби зсередини”, за допомогою різних прийомів (внутрішнього мовлення”, зображення потоку думок персонажа, портретної деталізації через самохарактеристики тощо). Контрастність жіночих і чоловічих образів декларована інверсією гендерних ролей і пов’язана з такими рисами жіночого письма”, як жіноча суб’єктивність, автобіографізм, жіноча модель образної та наративної систем, еротизація письма.
Контрастний принцип зображення, а також прийом відтворення складності внутрішнього світу жінки через діалогічні і різні форми монологічної мови використовує С. Йовенко у повісті Юлія”. Тут авторка розгортає інші два типи жіночих образів тип жінки-романтика (Юлія) і тип жінки, яка живе за законами свого часу (Жанна). Вони належать до другої групи образів, як і тип жінки-аристократки духом. Анна, Марта героїні С. Майданської, які намагаються поєднати раціо та емоціо, гармонізувати свій власний світ і буття загалом. Вони є самостійні, самодостатні, але одночасно такі жіночні.
Проведена типологія жіночих образів засвідчує, що особливого колориту, нових граней психологічної інтерпретації художнього світу героїнь надають жіноча суб’єктивність, ліризм, емоційність, відвертість оповіді , автобіографізм як художній принцип характеротворення.
10. Автобіографізм як домінантний принцип характеротворення розглянуто в дисертації на прикладі творчості Оксани Забужко (зроблено спробу побудувати автобіографічний синерген, враховуючи творчий доробок авторки). Повісті Сестро, сестро”, Я, Мілена”, Інопланетянка”, роман Польові дослідження...”, Автобіографія” та літературно-критичні публікації засвідчують наявність у художньому світі авторки трьох сфер (виділених Г.Винокуром у структурі автобіографії як жанру): сфера переживання”, сфера духовного досвіду в широкому значенні слова”, сфера особистого життя як творчості”. Акцентовано на взаємовідношенні автор-герой, зокрема позиції зовнішньознаходжуваності” авторки щодо своєї героїні, перебування їх в одному полі і навіть часткового ототожнення. За допомогою наративних концептів (мова від першої особи, сублімація образу автора у образ головної героїні, манера виповідання у формі сповіді, щоденника, внутрішнього монологу) та образної системи активно використовують автобіографічний конструкт і відкрито демонструють особливості жіночого письма” та внутрішній світ жінки О. Забужко, С. Йовенко, Г. Тарасюк.
11. Інтегрування наукових поглядів, оцінок та висновків В. Агєєвої, Н.Герасименко, О. Забужко, Н. Зборовської, О. Корабльової, Л. Кулакевич, М.Моклиці, С. Павличко, І. Старовойт, Л. Таран, С. Філоненко та інших літературознавців щодо об’єкта дослідження сприяє всебічному і повному висвітленню художніх особливостей жіночої прози 80-90-х років ХХ століття як феномена, літературного явища, визначенню головних рис і тенденцій її розвитку.
Вивчення творчості письменниць 80-90-х років ХХ ст. дає можливість пізнати художнє мислення, світовідчуття авторок, позначене напругою кінця тисячоліття, вписування їх власного слова” у мистецьку ситуацію постмодернізму з характерною полідискурсивністю, жанровим синтезом, стильовою еклектикою та якісно іншою моделлю героя, художньо-естетичними орієнтаціями; поглиблює наукове осмислення сучасного літературного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеєва В. Десакралізація образу матері в українському модернізмі // Гендер і культура: Зб. ст. / Упорядн.: В. Агеєва, С. Оксамитна. К.: Факт, 2001. С. 131 - 144.
2. Агеєва В. Жінка-авторка як інопланетянка”// Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти. Упорядник Л.Таран. К.: Факт”, 2002. С. 199 - 205.
3. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. К.: Факт, 2003. 320с.
4. Агеєва В. Інтелектуальний портрет // Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти/ Упорядник Л.Таран. К.: Факт, 2002. 208с. C. 94 - 109.
5. Агеєва В. Кінець ХХ століття: повторення fin de siecle // Art line. 1997. № 7 - 8. С. 75 77.
6. Агеєва В. Поетеса зламу століть. К.: Либідь, 1999. 264с.
7. Агеєва В. Філософія жіночого існування (Передмова) // Сімона де Бовуар. Друга стать. У 2-х томах. (Перекл. з франц. Н. Воробйова, П. Воробйов, Я.Собко). К.: Основи, 1994. Т.1. 390с.
8. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча залежність // Слово і час. 2002. № 4. С. 27-33.
9. Адорно Т. Теорія естетики / Пер. з нім. П. Таращук. К.: Вид-во С. Павличко Основи”, 2002. 518с.
10. Андреев Л. Художественный синтез и постмодернизм // Вопросы литературы. 2001. № 1. С. 3 - 39.
11. Андрусяк І. Літпроцесія: Рецензії, есеї, статті / Бібліотека альманаху Кальміус”. Донецьк: Видавнича агенція ОST”, 2002. 112с.
12. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. 832с.
13. Баран Є. До розмови про ранні” дев’яності // Іменник. Антологія дев’яностих. К.: Смолоскип, 1997. С.210-223.
14. Баран Є. Звичайний читач. Тернопіль: Джура, 2000. 140с.
15. Баран Є. Зоїлові трени: літературно-критичні тексти. Львів: Логос, 1998. 112с.
16. Баран Є. Післямова / На добранок, Міленіум! / Сучасна українська література // Кур’єр Кривбасу. Листопад грудень. 1999. № 119-121. С. 493-496.
17. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С.491 - 496.
18. Барт Р. Драма, поэма, роман // Называть вещи своими именами: Прогр. выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века / Сост., предисл., общ. ред. Л. Г. Андреева. М.: Прогресс, 1986. С. 133 - 151.
19. Барт Р. Текстуальний аналіз Вальдемара” Е. По // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С. 497 - 522
20. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С. 406 - 415.
21. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит.”, 1975. 504с.
22. Бахтин М. М. Эпос и роман. СПб.: Азбука, 2000. 304с.
23. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М., 1979. 424 с.
24. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. Львів: Літопис, 2001. С. 416 - 422.
25. Біла А. Культурництво, балаган, сльози пророків...(діахронічний зріз поколінь 60-80-90-і ХХ ст.) // Форма(р)т. 2001. № 2. С.32-34.
26. Біла А. Сфери інобуття у прозі Євгенії Кононенко // Березіль. 2001. № 3-4. С.56 - 58.
27. Бічуя Н. Десять слів поета”: Повісті. Львів: Каменяр. 1987. 256с.
28. Бічуя Н. Камінний господар // Дзвін. 1990. № 8. С. 68 74.
29. Бічуя Н. Родовід: Повість, оповідання.—Львів: Каменяр, 1984. 256с.
30. Богачевська М. Націоналізм та фемінізм одна монета спільного вжитку // Гендерні студії. Незалежний культурологічний часопис Ї”. Львів. Число 17. 2000. С. 4 - 13.
31. Богомолова Н. Жанр писательских бесед как разновидность художественной автобиографии // Literatura i komunikacja: Od listu do powiesci autobiograficznej/ Lublin: Wydawnictwo Uniwersytety Marii Curie Sklodowskiej, 1998. С.317 - 330.
32. Богомолов Н. А. Автор и герой в литературе рубежа тысячелетий // Филологические науки. 2002. № 3. С. 3-8.
33. Бондар-Терещенко І. Наше За”. Про порнографію та фемінізм віртуально // Літературна Україна. 1998. 20 серпня. С.6.
34. Бондар Терещенко І. Текст 1990-х: герої та персонажі. Тернопіль: Джура, 2003. 208с.
35. Бондар Терещенко І. Український симулякр (про дві парадигми сучасної літератури) // Іменник. Антологія дев”яностих. К.: Смолоскип, 1997. С. 229 - 247.
36. Боронь О. Що за імітацією? // Літературна Україна. 1 листопада. 2001. №40. С. 4.
37. Бретон А. Манифест сюрреализма // Называть вещи своими именами: Прогр. выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века / Сост., предисл., общ. ред. Л. Г. Андреева. М.: Прогресс, 1986. С. 40-73.
38. Вейнингер О. Пол и характер. М.: ТЕРРА, 1992. 480с.
39. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.: Ірпінь: ВТФ Перун”, 2002. 1440с.
40. Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа. К.: Генеза, 1997. 544с.
41. Від помсти до каяття. Про нові виміри української малої прози (розмірковують О.Логвиненко, Л. Тарнашинська, Г. Тарасюк, Є. Баран) // Логвиненко О. Дзвін тиші. Українська література наприкінці ІІ тисячоліття в діалогах із письменниками. К.: Видавничий центр Просвіта”, 2003. С. 225-237.
42. Винничук Ю. Королева снів // Пагутяк Г. Писар Східних Воріт Притулку. Львів: ЛА Піраміда”, 2003. С.5.
43. Виноградов В. В. Проблема авторства и теория стиля. М.: Государств. изд-во худ. лит, 1961. 614с.
44. Вольф К. От первого лица: Художественная публицистика. Перевод с нем. М.: Прогресс, 1990. 416с.
45. Вулф В. Власний простір. К.: Видавничий дім Альтернативи”, 1999. 112с.
46. Вулф В. Современная художественная проза // Называть вещи своими именами: Прогр. выступления мастеров западноевропейской литературы ХХ века / Сост., предисл., общ. ред. Л. Г. Андреева. М.: Прогресс, 1986. С. 470 - 476.
47. Гаврилів Т. Знаки часу. Спроби прочитання. Івано-Франківськ: Лілея-НВ”, 2001. 228с.
48. Гадамер Ганс-Георг. Герменевтика і поетика / Вибрані твори / Пер. з нім. К.: Юніве