ТВОРЧІСТЬ МЕЛЕТІЯ СМОТРИЦЬКОГО У КОНТЕКСТІ РАННЬОГО УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка

На правах рукопису

БАБИЧ Сергій Валентинович

УДК 821.161.2. 9.09

ТВОРЧІСТЬ МЕЛЕТІЯ СМОТРИЦЬКОГО
У КОНТЕКСТІ РАННЬОГО УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
РАДИШЕВСЬКИЙ Ростислав Петрович,
доктор філологічних наук

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................... 2

РОЗДІЛ I . ДІАЛЕКТИКА РЕЦЕПЦІЇ
МЕЛЕТІЯ СМОТРИЦЬКОГО ................... 24

РОЗДІЛ II. ПРОБЛЕМА ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ.................. 47
2.1. Auctoritas auctores: харизматичність
як спосіб оприявлюваності творчих інтенцій Смотрицького....... 65
2.2. Апологія читача або ілюзія примарного адресата........................ 74
2.3. Модус емоційного............................................................................ 88
2.4 . Риторика контроверсії або мистецтво антитези............................ 109

РОЗДІЛ III. РАННЬОБАРОКОВА МОДИФІКАЦІЯ ДІЙСНОСТІ
МЕЛЕТІЯ СМОТРИЦЬКОГО.......................................... 122
3.1. Міф автора ....................................................................................... 140
3.2. Міф Церкви-Матері: проекція ідеального світу............................ 150
3.3. Міф права......................................................................................... 171
3.4. Міфологема мандрів........................................................................ 175

ВИСНОВКИ........................................................................................... 191
БІБЛІОҐРАФІЯ..................................................................................... 197

ВСТУП

Українське літературознавство останнього десятиліття опинилося перед відкритою перспективою, яка дозволяє здійснювати не лише радикальну переоцінку цінностей, а й утверджувати нову, адекватну сучасним гуманітарним знанням модель літературного розвитку. З’явилася необхідність якісно нового переосмислення духовної спадщини українського письменства у контексті європейського культурно-інтелектуального простору, враховуючи міжкультурні та інтердисциплінарні аспекти, застосовуючи нові теорії та методики вивчення й аналізу творів.
Цей процес не обійшов одну з найскладніших і цікавих галузей історичного літературознавства медієвістики, яка у ширшому, культурологічному аспекті охоплює період давнього українського письменства від середньовіччя до романтизму.
Після тривалих і ретельних текстологічних досліджень, здійснених багатьма поколіннями авторитетних учених вітчизняної науки, назріла потреба синтетичного аналізу творчості письменників давньої епохи, враховуючи не лише історичні тенденції, а й естетичні засади, які характеризуються універсальністю, багатоплановістю, динамічністю та різнорідністю. Осмислення під таким кутом зору відкриває широкі можливості для сприйняття старожитньої літератури як своєрідного діалогу культур. Це безпосередньо стосується раннього бароко епохи, яка вирізняється своєю еклектичністю і, як слушно зауважує сучасний сербський учений та письменник Мілорад Павич, є спробою втілення неможливого в усіх напрямках. Українське бароко не є тут винятком.
Давнє українське письменство в значній мірі нагадує своєрідний палімпсест, у якому елементи середньовічного universum існували у свідомості літературних поколінь XVI і XVII віків і навіть у XVIIІ столітті, взаємодіючи з культурними тенденціями ренесансу, західноєвропейського бароко, класицизму, які у різний спосіб проникали в культурне середовище України-Русі. На відміну від культурних та історичних зрушень, що позначилися у західноєвропейській культурі, процеси ренесансного відродження в українській минувшині не були такими виразними й переконливими. Специфіка давньої української літератури полягала у тому, що традиція й релікти середньовічної формації затримуються на довший час. Також, з огляду на певну монопольність у справі книговидання, яким володіло православне духовенство та незапотребуваність літератури серед української шляхти, консервувався давньоукраїнський культ християнської, грецько-візантійської традиції [331:51]. Проникнення світоглядних і культурних елементів, характерних для епохи ренесансу, а згодом бароко і класицизму, відбувалося невиразними й несміливими кроками, без жодних амбіцій щодо заперечення своєї тихої” і доброї” традиції. В українському письменстві ранньобарокової доби мислення символами, характерне для середньовіччя, оригінально поєднувалося з новизною естетики Гуманізму, зокрема, у своєрідній демістифікації автора та вираженні авторського світу. Причому, традиційні образи, сюжети у творчому вираженні письменника набували якісно нових значень.
Отже, перед дослідником сьогодні постає проблема на рівні інтерпретації розпізнати значення тексту у широкому культурному контексті як елемент складної семіотичної системи, що сприймається, також, як інтеґрований простір естетичного вираження понять і цінностей епохи давнини.
Найважливіші зміни у сучасному вивченні давнього письменства стосуються самого предмету зацікавлень: у цій ситуації ним є література не в сучасному розумінні, а письменство як україномовна, так і польськомовна культурна цілісність. Приклад тому - твори полемічної літератури, у яких естетична цінність є різною і не завжди для нас переконливою. Однак вони завжди залишаються для нас своєрідними знаками давньої культури, представлятимуть оригінальну літературну систему знань про старожитню епоху, позаяк у них відображено той інтелектуальний рівень українського суспільства на межі XVI-XVII віків. Твори полемічної літератури залишаються одним із джерел знань про різні елементи давньоукраїнської, ранньобарокової ідеології й ментальності давніх українців. Зокрема, у відносно повному світлі виявляється один із найбільш оригінальних, на наш погляд, аспектів тогочасного культурного життя українців це пошук різних ідеальних моделей культурної ідентичності.
Досвід полемічної літератури кінця XVI- початку XVII віків свідчить про посилення орієнтації на ідею пересотворення дійсності, пошуку ціннісних орієнтирів та способів їхнього вираження. До цього спричинилися об’єктивні реалії дійсності, що визначили зміст загальнокультурного процесу українців реформація та контрреформація церкви, втілення гуманістичних, реформаційних і контрреформаційних проектів суспільного, культурного і релігійного існування, зміни картини світу. Злам XVI-XVII століть позначився суттєвими перетвореннями цивілізаційного характеру народженням нових державних структур, кризою й відмиранням старих ідей і старої дійсності. Цей історичний проміжок часу, який дослідники умовно означують ренесансом і бароко, характеризується актуалізацією нових культурно-суспільних тенденцій. Зокрема, вони виявилися у прагненні європейських країн до культурного, політичного та етнічного самоозначення. У той час формується історичне підґрунтя для національної свідомості, що знайде своє яскраве вираження вже у формі культурних міфів чи ідеологем епохи романтизму [246:45-77]. Відбувається реактуалізація моделей етногенезу, що оприявнювалися у формі легендарної історії походження народу, так званого етногенетичного міфу. Звернення італійців до традицій античного Риму, французів до грецької спадщини, а шведів до традиції готів свідчило про назрілу потребу пошуків власної етнічної та культурної моделі. Початок XVII віку у Речі Посполитій, до якої були приєднані внаслідок Люблінської унії (1569) українські землі, також позначається загальною тенденцією формування польської національної свідомості [303:25-29]. Важливу роль у цьому процесі відіграв сарматський етногенетичний міф, який у цей час втрачає свою універсальну функціональність (як ідея політичної інтеґрації литовської, руської еліт, лицарів Пруссії та Сілезії у єдиній короні Речі Посполитої) і стає синонімом польськості.
Подібні процеси не обминули українську культурну спільноту, розвиток якої позначився подібними процесами. Своєрідною кульмінацією цього ідеологічного ферменту стала Берестейська унія (1596). Спричинивши етнічно-політичну й релігійну дискусію, вона разом із тим репрезентувала майже всі найважливіші інтелектуальні напрями тогочасної Європи, що позначилися поширенням книгодрукування та видавничої справи, створенням шкіл, організації наукової та літературної справи тощо [222:324].
Суспільно-політичні обставини кінця XVI - початку XVII ст. вплинули на суттєві зміни як у культурно-національному житті українців, так і в літературній творчості, обумовивши модифікацію жанрової й тематичної парадигми української літератури раннього бароко. Появу нової системи жанрів та оформлення письменства за спільними ознаками у певний напрям є, на думку Дмитра Лихачова, ключовою ознакою переходу літератури до типу нового часу [215:5-48]. Українське письменство збагачується новими видами літературної творчості, здебільшого перенесеними із західноєвропейської літератури при активному посередництві польської. У цей час розвиваються лірична та ліро-епічна поезія, драма. Принципова перебудова жанрової системи обумовлюється передовсім переходом до власне літературних принципів їх виокремлення, збагаченням ідейно-естетичних функцій літератури.
Потреби релігійної полеміки змушують письменників знову звернутися до візантійської літературної спадщини, головним чином, до дискретів, дискреталів, понтифікалій, патристичної літератури Отців Церкви. Специфіка полемічно-публіцистичної прози вимагала поєднання успадкованих від Візантії і Давньої Русі традиційних форм, а також витворених у західноєвропейських літературах, зокрема протестантськими й католицькими дискурсивними практиками. Адже полемічні трактати і послання ставили собі за мету, з одного боку, підтвердити вірність вітчизняній культурній традиції, а з іншого спростувати закиди опонентів про відсталість і недосконалість східнослов’янської православної традиції.
Пошук такого синтезу призводив до принципів барокового мистецтва, пов’язаного із зверненням до засад середньовічного універсалізму. В уяві українських письменників-полемістів це була епоха золотого віку християнства”, давнім, добрим часом” часом апостолів, перших християнських сект та поширення правдивої віри. З формуванням нового поняття народу” і почуттям окремішності з’являлася необхідність звернення письменників до ідеї втраченого минулого, яке потрактовувався за норму та взірець. У давнині полемісти вбачали суттєвий агітаційний момент, підтверджуючи, зокрема, свої висновки історичними аналогіями із спадщини Київської Русі, культурно та духовно пов’язаної з Візантією. Як слушно зауважує Єп. Ігор (Ісіченко), події минулого в сюжетиці бароко підпорядковуються перспективі історіософічної доктрини, покликаної віднайти в минущому відблиск трансцендентного, таємничу домінанту історії” [201:36]. Свій ідеал письменники вбачали в доісторичному раю, повернення до якого можливе було поза реальним часом; віднаходили його у площині святої історії Церкви, коли час її існування означувався як час незмінний, час єдності, який протиставлявся сучасності.
Полемічна публіцистика увібрала у себе чимало рис, які дозволяли розглядати її як одне з найбільших ранніх проявів формування бароко в українській літературі. Перш за все, антитетичність композиції, обумовлена, різким протиставленням вчень західної й східної церкви, від імені якої часто виступали письменники-полемісти. Твори полемічної літератури перенасичуються риторичними фігурами, покликаними створювати емоційну настроєвість читача. Характерною рисою оновлюваного стилю стає введення у твір алегоричних персонажів, образів-символів. Побудови твору або ж його частин як розгорнутої метафори. Емоційність викладу досягається частково за допомогою посилення суб’єктивного елементу у ньому, прагненні до вираження авторської позиції, що асоціюється з ідеальним світоглядом християнина.
Культурна ситуація кінця раннього бароко виразно засвідчувала потребу радикального оновлення не лише світоглядних орієнтацій, а й нової концепції автора, у якому поєдналися тип священика й митця. Між собою органічно співіснували консервативно-охоронна та креативна функції. Це позначилося, зокрема, на тематичній модифікації полемічних творів. Уже в першій половині XVII століття мотив виявлення догматичних відмінностей у полемічній літературі відходив на другий план, аби поступитися творенню альтернативних моделей світу Церкви та засад духовного об’єднання православних українців.
Як алюзія проповіді, твори полемічного письменства становили своєрідну модель світу, структуруючи її за усталеними взірцями, традиційним і непорушним образом світу Церкви, що залишився у минулому. Задум письменників полягав у тому, щоб у творі передати образ ідеального світу, локалізувати своєрідний універсум у межах тексту. Через залучення топосу світ-книга” відкривалася перспектива каталогізації світу. Це давало підстави осмислювати цей аспект текстової стратегії як своєрідну міфологізацію часу існування, часу життя й часу взагалі. Міфологізація полягала у відтворенні образів, взірцевих структур, кшталтуванні уявного адресата (читача, слухача), встановлюючи особливий, ідеальний характер відношень між ними. Утім, на відміну від західноєвропейських утопічних моделей, які осмислювалися у раціональних категоріях історичної, сучасної (для автора) дійсності, православна версія апологетизувала ідею історичного світу, уявляючи творення ідеальної спільноти як утечу в ілюзію минулого, анамнезу золотого віку”.
Сучасна італійська дослідниця Джованна Броджі Беркофф переконливо довела існування у східнослов’янському світі політично і культурно розвинутих міфологем та подібних до них риторичних форм, які були закорінені в утопічних абстракціях, типових для віталістичного й антропоцентричного ренесансного оптимізму. Італійський славіст наголосила на безсумнівній універсальності ідеологічних принципів та риторичних норм, притаманних слов’янській культурі, яку вона означиила симптоматичною назвою королівство слов’ян”. Беркофф слушно зауважила, що інтенсивна поява міфів, які були своєрідною предтечею національній свідомості добі романтизму, майже одночасно з’являється на всіх слов’янських теренах в поренесансній епосі в Україні, якій не дано було створити національну державу” [304:9], в Далмації, Хорватії, Дубровніку, Польщі, Чехії, для якої характерне оживлення спокусливої мрії про спадкоємність традицій Кирила і Мефодія, що перетвориться згодом в ідею центру габсбурзької конфедерації. Зауважимо, що причину такої синхронності дослідниця вбачає у єдиній і сталій універсальній системі символів, притаманній християнській культурі слов’ян та поширенні ідей ренесансного гуманізму, який активізує потребу створення та зміцення самодостатніх культурних структур.
Спробу пошуку проектів пересотворення дійсності, яка уявлялася в образі Церкви знаходимо у творчості Івана Вишенського. Свого часу це помітив Дмитро Чижевський. В Історії української літератури”, вчений означив втілення у Вишенського християнського ідеалу Церкви в терпінні, стражданні і переслідуванні, подібно до тих яких зазнавала старохристиянська Церква в часи свого становлення. Його ідеал, зауважує український дослідник, поза межами можливості: це загальний монастир (вид С.Б.) для всього людства. Необ’єктивна, гіперболічна картина, що її малює Вишенський, з погляду літературного надзвичайно цікава” [280:229].
Розвиваючи ці ідеї, Григорій Грабович вбачав у творчості Вишенського текстуальне накреслення канонічної моделі екзистенційного існування людини того часу, виражене письменником у категоріях омріяного, ідеально-утопічного ладу, в якому співіснували ідеї первісного права та Христових заповідей містичної аскези [177].
Елементи творення ідеологічної моделі вчений віднаходить у ритуальних віршах Касіяна Саковича [178].
Питанню реконструкції ідеальних моделей, образів та сюжетів, присвячені окремі розділи книги Юрія Ісіченка [202]. Він чи не вперше в українському літературознавстві застосовує поняття біблійного міфу до письменства давньої епохи [202:135], щоправда, запозичуючи його в американського міфокритика Нортропа Фрая [313]. Український вчений осмислює еволюцію етногенетичного міфу сарматизму як одного з елементів культури українського бароко, що обумовив появу альтернативної ідеологеми походження козацького народу” від хозарського племені. Розвиваючи тему утвердження історіософських моделей у давній українській літературі, Ісіченко осмислює це питання також у контексті полемічної літератури. Він приходить до цікавих узагальнень, означуючи реформаторські устремління православних письменників-полемістів реорганізувати свою Церкву як програмний ірраціоналізм полемічної перспективи” [201:40].
Прикметним з цього погляду постає творчість Мелетія Смотрицького, який виразно втілює принципи міфотворення, у контексті епохи раннього бароко, проголошуючи різноманітні утопічні проекти пересотворення світу. Єп. Ігор (Ісіченко) називає Мелетія Смотрицького яскравим представником, який чи не вперше осмислює цю ідею з позицій універсалізму барокового мислення.
Звісно, про утопію” українського письменника не доводиться говорити як про цілісно-завершену у собі концепцію, яку можна ототожнювати з літературною версією ідеальної візії світу англійця Томаса Мора, що фактично започаткував раціоналізований розділ в історії розвитку міфологічної теми про Золотий вік. Однак беззаперечним є те, що для українського письменника характерне концептуальне осмислення Церкви як ідеальної інституції, із якою ототожнював себе руський (український) народ. Ідеалістична рефлексія письменника скеровувалася у русло ідеологічного обґрунтування історичної та культурної самобутності руського народу через сакралізацію його минулого, святої старовини.”
Візійна програма українського письменника артикулювалася не стільки в оповідній, розгорнутій манері, як мовою натяків, алегорій і метафор, через посередництво топосів чи алюзій на біблійні тексти. Смотрицький проводив ідейні паралелі поміж давніми, старозавітними народами і сучасним становищем у Речі Посполитій православних русинів-українців. У цьому полягав алегоризм художнього мислення українського письменника як прояв авторського устремління розкрити зв’язки між різними явищами дійсності та приховану структурність світобудови.
Предмет та об’єкт дослідження.
Предметом нашого дослідження постає творчість Мелетія Смотрицького у контексті естетичної та релігійної культури епохи раннього бароко. Категорією, яка об’єднує ці дві сфери наших наукових студій, є поняття міфу як риторичної конструкції та втілення ідеї.
Враховуючи багатозначність поняття контексту, у нашому дослідженні під ранньобароковим контекстом розуміємо естетику, а точніше тогочасну риторику, як своєрідний засіб втілення творчих та релігійних інтенцій письменника.
З метою послідовного та об’єктивного розкриття питання ідейної візії Смотрицького (ІІІ розділ дисертації), вважаємо за необхідне відстежити механізми і риторичну техніку творчого вираження письменника, відстежити поетику його творчості, відносну міру творчої активності та оригінальності; з’ясувати джерела впливу на свідомість письменника ранньобарокової епохи, рівень засвоюваності ним досвіду різноманітних риторичних шкіл та дискурсивних практик, які існували наприкінці XVI- початку XVII ст.ст. (ІІ розділ дисертації).
Матеріалом для наукового аналізу служать твори Мелетія Смотрицького, у яких естетичний ефект виявляється найвиразніше. Добираючи тексти, як предмет нашого дослідження, виходимо з таких основних критеріїв: (1) історико-літературна вага твору; (2) міра символічної та метафоричної репрезентації ідейних устремлінь автора у тексті; (3) наявність художньої фікції та творення уявного світу; (4) емоційно-експресивний характер творів та рівень публіцистичної рефлексивності у вираженні релігійних та політичних концепцій письменника-полеміста. Також, критерієм естетичності творів давньоукраїнського письменника є їхня рецепція - відносна резонансність серед сучасників письменника, читачів та увага й оцінка дослідників. Вивченню цього питання присвячений перший розділ нашої роботи.
Таким чином, у розкритті питання творчої оригінальності Смотрицького, яка виявилася у творчій репрезентації ідей раннього українського бароко найчастіше послуговуватимемося такими його творами:
ΘΡΗΝΟΣ” [2] (1610),Казаньє на чесний погреб пречестного и превелебного мужа...о.Леонтія Карповича” (1620), Werificatіа niewinności” [37] (1621), Obronа verificaciі” [40] (1621), а також Apologіа peregrinatiej do krajów Wschodnich” [46] (1628) та Exęthesis abo Expostulati” [56] (1629). Досліджуватиметься віршована спадщина давньоукраїнського письменника: панегірики, віршовані посвяти та Ляменті у свђта вбогих на жалісне переставлення Леонтія Карповича ” (1620).
Враховуючи нетрадиційність нашого підходу та послуговування сучасними термінами в дисертації зазначимо, що оперування поняттям міфу історично обумовлене матеріалом дослідження та теоретичними працями представників цього методологічного напряму у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві.
Треба визнати, що сам термін міфу певною мірою вразливий через свою поліфункціональність. Цю характерну властивість найуживанішого поняття сучасної гуманітарної науки відзначає Ярослав Поліщук, застерігаючи від некритичного застосування терміну та іґнорування функціонального аспекту міфокритики [246:35]. Щоправда, теоретично обумовлений загальними методологічними засадами та історично виправданий для спеціального вжитку, у відповідному культурному контексті він цілком прийнятний і виправданий. Зрештою, поширене поняття сучасного літературознавства, міф охоплює важливу й широку ділянку значень, спільну з релігією, фольклором, антропологією, соціологією, психоаналізом і мистецтвом. Доволі часто він протиставляється історії”, науці”, філософії” або ж правді”.
У XVІІ-XVIIІ ст., в епоху пізнього бароко та просвітництва, цей термін викликав негативні та подеколи іронічні асоціації. Міф був фікцією, байкою, далекою від ідеалу наукової та історичної достовірності. Міф як фабула протиставлявся усім типам творчого вираження, які в інтенції автора були позбавлені вимислу, а предметом була Alethteia”, неприхованість” дійсності, істини, як зазначає Г.-Ґ. Ґадамер [186:29]. Тому, якщо міфологія і сприймалася як протиставлення науки або філософії, то як протиставлення раціональної абстракції уяві, інтуїції конкретності. Але вже починаючи від італійського мислителя XVIII ст. Джамбаттіста Віко в Основах нової науки”, [168] поняття міфу потрактовується як еквівалент правди, подібної до поезії, який не суперечить історичній правді або ж науковій, а навпаки тільки поглиблює та увиразнює її. Але вже з кінця XV століття у давніх поетиках відстежується думка, що немає міфу, який би не походив з історії. Сучасник Смотрицького, теоретик польського літературознавства доби бароко Матвій-Казимир Сарбєвський [345:7] осмислює сенс історичної теорії у розвитку та органічному зв’язку з міфологією. Він намагається довести, що міфічні повісті нагадують ті твори, які входять до Святого Письма. Відповідно, біблійним образам можна надавати того сенсу, який відчуває автор, оскільки у цей момент його воля скеровується Божою силою. Сарбєвський закликав вивершувати знаки Бога й адаптовувати їх до життєвих і творчих процесів. У такому разі в рецепції Святого Письма, з одного боку, закрадалася ідея культурної секуляризації релігійної традиції й канону, а з іншого, профанація істинності тієї християнської ідеї, яку воно втілювало. Власне кажучи, факт рецепції Біблії та її багаторівневого сприйняття і потрактування визнавав Григорій Сковорода, проголосивши в Іконі Алківіадській” Біблію брехнею [142:9], як результат Божого промислу, а відповідно як фікцію та смислову гру Всевишнього. Варто додати, що тенденція ототожнення міфу та Біблії як скарбниці мудрості” та джерела містких і асоціативних образів у XVII столітті оформилася у своєрідну концепцію, яка потрактовувала біблійні перекази, оповіді Старого Завіту як відображення давніх міфів. Вочевидь, цим можна пояснити поширене у літературі бароко явище трансформації християнських ідей в образи античної міфології. Разом з тим, це був один із способів для тогочасних письменників уникнути безпосередньої профанації християнської істини, завуальовуючи її у символічну систему не сакральної культури античної. Однак при цьому існував зворотній ефект, коли біблійні образи виконували ту функцію, яка задавалася авторським задумом. Таке явище активно розвивалося із зміною поняття наслідування, мімесису. Якщо у середньовіччі світ сприймався та описувався людиною у категоріях усталених сюжетів, канонічних образів, його відображення співмірювалося із сакральною культурою Церкви та Біблії, то вже в естетиці бароко мистецтво наслідування поступається місцем уяві, а точніше швидкому розумові” (ingenium), який відкривав можливості для художнього осмислення світу, використовуючи Біблію як праоснову образності, сповненої ідеєю авторського задуму та світовідчуття. Канонічний образ автор підпорядковував своєму задумові.
Таким чином, міф у давній літературі є сюжетною та образною схемою, основаної на традиції. Разом із тим християнський міф як sacrum зберігає за собою функцію віри. Як уособлення істини, міф існує для тих, хто в нього вірить, і завдяки цим не втрачає своєї культурної активності. Так, біблійний міф був основою середньовічної містерійної драми. В інших формах словесної творчості він оприявнювався у вигляді топосів, метафоричних конструкцій. Тому метафора й міф у нашому розумінні мають подвійне обличчя -, з одного боку, вони стають доказом того, що твір відкриває світ, а з іншого, передає ставлення до нього автора. Таким чином, біблійний міф у літературі виконує також й естетичну функцію.
Це вкотре підтверджує відносність непорушності християнської доктрини та кононічних образів Святого Письма. Йоган Гайзінґа у знаменитій студії Осінь Середньовіччя” [276] вбачав у християнстві продовження міфотворчого процесу, який зворотньо проявлявся у моральних максимах, підтверджених доктриною Церкви та Святим Письмом. Учений осмислював християнський міф як гру, своєрідне перетворення моральних ідеалів у життєвому процесі, багаторівневому, ієрархізованому та ритуальному за своєю природою. Християнський міф як критерій етосу, з одного боку, міг постулювати ідеї благочестя, слави, праведності, а з іншого виправдовувати лицемірство, жорстокість, зраду тощо.
Це давало підстави американському літературознавцю Нортропу Фраю вважати літературу реконструкцією міфології, структуральні основи якої походять із міфу, праоснови художньої образності. Тому біблійну міфологію він розцінював як переміщення (displacement) [311:136], [312:299] на хід історії, а призначення Біблії вбачав в ілюстративному підтвердженні доктринальної структури Церкви. Схожий принцип дослідник застосовує до твору, розглядаючи його як явище реміфологізації, у процесі якої оповідь здобуває ознак вірогідності, логічної мотивації та узгодження з панівними моральними поглядами. Приклади такої переміщеної міфології знаходимо в літературі ренесансу. Традиційні міфологічні мотиви античності та Біблії, осмислені літературою в цей період, творять своєрідну візію світу-космосу з його універсальністю, гармонічністю, вертикальною опозицією неба і землі чи землі і підземелля (неба як сфери св

bibliography

ВИСНОВКИ

Перелом XVI і XVII віків став своєрідною культурною межею, яка позначилася не лише поступом науки, освіти, появи феномена енциклопедизму, а й трагічними суспільними катаклізмами. Якщо для західноєвропейської культури очевидною ставала неможливість відкритого протистояння світові, дедалі виразніше усвідомлювалася фатальна залежність людини від обставин, втеча від свободи”, то в українському культурному просторі відстежуються, щоправда з певним запізненням, ренесансні устремління інтелектуалів активно протидіяти трагізмові, долаючи відчуття кінця через реставрацію світу давніх цінностей, оновлення реальності, через її цілковите зречення й створення альтернативних утопічних проектів. Українське суспільство переживало час творення ідеалістичних візій, власне, пересотворення світу, пошук нових і утвердження старих ідеалів. Православний письменник усе дедалі більше відчував свою безпосередню причетність до насущних подій, прагнучи врятувати світ, який нібито наближався до кінця. Цей період, який означується як раннє українське бароко, став основою, що визначить характер і зміст барокової культури в середині XVII століття.
Симптоматичною з цього погляду постає творчість талановитого письменника і надзвичайно цікавої особистості того часу Мелетія Смотрицького. На відміну від своїх сучасників він випадає із чіткої тенденції релігійної полеміки початку XVII століття, бо ставить собі завдання значно ширше, аніж дати відповідь конкретному опонентові, спростувавши чи, утвердивши істинність богословських питань. Творам Смотрицького притаманна концептуальність вираження. Як релігійний діяч, шляхтич і людина не байдужа до справ своєї Вітчизни він прагнув осмислити становище Церкви, репрезентуючи різноманітні проекти її пересотворення, змінити реальність, яка уявлялася здебільшого у трагічній тональності. Під канонічною схемою релігійних знаків, образів розгортається нова, ренесансна за духом, система міркувань автора про реформу Церкви й перевлаштування світу. Шляхом переконання, кшталтування свідомості свого читача він прагнув змінити світ у цілому. В цьому полягала креативна функція його творчості. Як майстер слова він передавав свої візії у якомога переконливіший і вишуканий спосіб. Художнє осмислення Смотрицьким релігійних проблем, які становлять домінанту творчості, здійснюється у певній стилістичній системі, що стає універсальною як для шляхтича, вихованого на літературних зразках латинської поетики, так і для православного русина, який ревносно сповідував цінності традиційного візантійско-руського письменства. Його стиль виглядає синкретично, розмито, тому встановити чітку типологію чи походження нетрадиційних засобів вельми складно. Вочевидь, ця неоднорідність манери є ознакою його постійних творчих шукань та експериментів. Смотрицький прагне мовби примирити етично-доктринальну та естетичну сторони письменства. Розглядаючи слово” як елемент текстуальної фікції, як засіб досягнення своєї мети, звертаючись до традиційних образів і сюжетів, і, переосмислюючи їх символічно-ідейний зміст, Смотрицький вносив новий струмінь в українську полемічну прозу.
Позиція Смотрицького як письменника нового часу втілилася у прагненнях модифікувати дійсність та пошуку текстуальних способів реалізації своїх візійних проектів. Письменство виконувало функціональну мету, а тому текст сприймався як один з інструментів формування широкої публічної думки, у ньому заздалегідь ставилася персвазивна мета, переконати та об’єднати читачів довкола проголошуваної концепції.
Одним із таких найяскравіших механізмів реалізації стратегії стала сакралізація письменницької праці, вираження інтенцій у своєрідній масці, в образі харизматичного автора, покликаного попередити свій народ про небезпеку. Ця властивість благословенного автора” забезпечує Смотрицькому ефект відносної запотребуваності ідей у середовищі православного читача і надає особливого, сакрального сенсу його творам, облагороджує авторську працю.
Як прояв ідеалістичних устремлінь ранньобарокового письменника є актуалізація ренесансної концепції читача, творення уявного адресата, сповненого ознак життєвої активності, відкритого до сприйняття проголошуваних автором настанов та небайдужим до втілення того комплексу чеснот, які верифікував Смотрицький у посвятах, панегіриках, зверненнях до свого чителника”. Тут Смотрицький активно дотримується принципів барокової героїзації, звеличуючи князя, як потенційного покровителя й захисника інтересів православних русинів. Письменник звертається до античної традиції, міфологічних образів, увиразнюючи князівські чесноти: вірність вірі предків, мужність, щедрість, незламність, наділяючи його при цьому ознаками божественності, нереальності. Таким чином, Смотрицький моделює свого адресата як ідеальну фігуру.
Об’єктом творчої направленості давньоукраїнського письменника став світ людських емоцій та феномен барокового дуалізму. У Смотрицького він обумовлюється емоційною експресією та риторикою контроверсії. Автор знаменитого Треносу” використовує модус емоційного не лише як засіб персвазії. Для Смотрицького це один із засобів оцінки світу, валоризації простору страждань. Пафос трагічної експресії притаманний майже всім творам талановитого письменника. Характерним і новаторським у цьому плані постає звернення Смотрицьким до естетики потворного, натуралізації священних і сталих образів. Прикладом тому образ Церкви-Матері. Репрезентуючи його в динамічній та експресивній довершеності, Смотрицький позбавляється монументальності, властивої цьому образу. Анімізуючи Церкву, він разом із тим, творить її міф, ототожнює з материнським началом, покликаним врятувати своїх дітей від очікуваної небезпеки. Сенсуалістичність творів Смотрицького позбавлена функції декоративності, інакше кажучи, вона не обмежується тільки метою вразити читача. Будь-який емоційний ефект у нього має свою смислову заданість і глибшу мотивацію. Суттєвим у творчості Смотрицького стало звернення до ляментаційної форми вираження своїх ідеалістичних візій. Це ознаменувало в українському письменстві епохи бароко розвиток своєрідного долоричного напряму, який утілювався у сюжетиці барокових містерій (Dialogus de passione Christi”) та розвинувся у метафізичній поезії. Зауважимо, що драматизація образу ситуації людини у світі та звернення до чутливості й досконалості художньої мови, витонченості думки яскраво характеризують естетику доби бароко.
Характерною ознакою моделювання образної системи світу постає активне використання Смотрицьким риторики контроверсії і протиставних співвідношень, антитез, діалогу ідей, які неодмінно супроводжують мотиви вибору й пошуку Смотрицьким ідеальних світів (Церкви) чи ідеальних цінностей. Протиставність, динаміка, риторична контроверсія є формою існування Смотрицького і, разом із тим, характеризує його творчу еклектичність, у якій поєднується непоєднуване: протестантська, католицька і православна дискурсивні практики. Анитеза, контраст та парадокс становили стилістичну домінанту прози автора Треносу”, виражаючись в антитетичних образах Церкви-Матері чи героя-мандрівника з Апології переґринації до країв Східних”, який постав перед вибором двох шляхів свого віровизнаннєвого існування. Ефект протиставності оприявнювався на рівні гри стилем, у якому поєднувалися трагічний пафос тренів, ляментацій, мандрівних оповідей, що переростали у притчу з богословською проповіддю і трактатами.
Але найціннішим у творчій стратегії Смотрицького є художнє осмислення світу, яке репрезентується у формі метафоричних конструкцій. Метафора для Смотрицького стала своєрідним засобом вираження істини та християнських ідеалів, до яких повинна прагнути людина. Через неї він промовляв до свідомості і почуттів читача і, разом з тим, у метафорі Смотрицький утілював авторську гіпотезу буття. Відповідно, кожний твір Смотрицького це своєрідне поєднання семантичних елементів, які спрямовані на конституювання відповідного буття та його модифікацію.
Світ, який творить Смотрицький у своїх творах далекий від того, щоб його означувати як відображення буденної реальності. Тут радше відстежується зворотній ефект автор творить уявний світ як об’єкт наслідування. Дійсність, що творить Смотрицький є реальністю іншого типу, є світом, у якому речі здобувають того сенсу, який надає їм традиція й автор як верифікатор традиційних смислів і цінностей. Модифікація дійсності, за Смотрицьким, це спроба реставрувати світ Церкви та суспільного існування спільноти русинів, які для Смотрицького уявляються у загрозі і в передчуттях кризи і занепаду. Звідси виникає потреба у реактуалізації тих вартостей, які для Смотрицького уявляються у площині давнього минулого, в образах першооснови християнства. По суті, цей рух ad fontes Смотрицького зумовлювався кризою у суспільному й церковному житті. Згасання середньовічного універсалізму обумовлював верифікацію ідей золотого віку”, упорядкованої, ідеальної системи, що уявлялася у категоріях минулого часу. На відміну від різноманітних утопічних проектів тієї епохи, ідея золотого віку” та ідеальної візії Церкви втілювалася Смотрицьким у теологічному дискурсі. Однак, він не був позбавлений художнього чи, точніше кажучи, фіктивно наративного простору, який забезпечувався метафоричними образами та символами. Інтеґрований у систему традиційних знаків, Смотрицький верифікував свої ідеальні візії у колі біблійних сюжетів та символів, художньо переосмисливши їх у контексті свого історичного часу. Надання традиційним образам нової якості характеризує Смотрицького як оригінального письменника свого часу.
Відповідно, образ Церкви-Матері та візія ідеальної родини, передавали ідею релігійної єдності, осмислення Церкви як духовної республіки. Смотрицький актуалізує міф про автентичну віру-основу сакрального звернення до всіх часів, щоб віднайти істину. У подібному ключі письменник верифікує наступні свої проекти, переймаючись ілюзією громадянства, відстоюванням прав і чеснот у контексті історичної свідомості та пам’яті. Додамо, що майже всі візійні проекти давньоукраїнського письменника побудовані у протиставних зв’язках, як опозиція чи, радше, альтернатива до тих ідеологічних та міфологічних моделей, які породжувалися у багатоконфесійній та полінаціональній державі Речі Посполитій. Тому, із певною мірою вірогідності, можемо стверджувати звернення Смотрицьким до ранньоновітніх ідей пересотворення світу” (Б. Криса) обумовлене почуттям окремішності та новим поняттям народу. Це, в свою чергу, призвело до змін в тематиці прозових текстів раннього бароко, сприяло суттєвому оновленню ідейної й жанрової парадигми літератури того часу.
Аналіз творчості найвидатнішого майстра слова” доби раннього бароко в обраному нами контексті підтверджує правомірність обраного предмета дослідження та способів його розкриття. Розгляд творчості Смотрицького як структурної єдності дає змогу масштабніше уявити новизну світорозуміння епохи бароко, чіткіше простежити естетичний та релігійно-філософський зміст його творі.
Серед усіх цих загальних параметрів, які створюють уявлення про Смотрицького як про неординарну й виняткову особистість свого часу. найхарактерніше, мабуть, є те, що невідмовляючись від старого розуміння часу, як субстанційного і вічного, він одночасно йде назустріч модерним ідеям, новій культурі, здійснюючи, щоправда, безнадійну та ідеалістичну спробу об’єднати дві культурні концепції західної й східної цивілізації.

І. БІБЛІОҐРАФІЯ
ТВОРЧОСТІ МЕЛЕТІЯ СМОТРИЦЬКОГО

І. А. ТВОРИ

1608
1. Смотрицький Мелетій. Άυτιγραφε albo odpowiedź na script uszczypliwy, przeciwko ludziom starożytnej wiary Graeckiej od apostatow cerkwie Wschodniey wydany, ktoremu tituł: „Heresiae, Ignoranciae y Politika popów mieszczan bractwa Wileńskiego”, tak też y na książkę, rychlo potym ku obiaśnieniu tegoż scriptu wydaną nazwiskiem „Harmonią”. Przez iednego brata bractwa cerkiewnego Wileńskiego religiey starożytney Graeckiej w porywczą dana. W Wilnie Roku 1608. // Памятники полемической литературы въ Западной Руси. Кн. I. ч. 3. СПб.: 1878. Т.3. СПб., 1903. С. 1149-1300. [Русская историческая библиотека, изд. Археографической комиссии. Т. 19]

1610
2. Смотрицький Мелетій. ΘΡΗΝΟΣ, To iest Lament jedyney Ś. Powszechnej Apostolskiej Wschodniey Cerkwie z obiaśnieniem dogmat wiary, pierwszey z Greckiego na Słowiański, a teraz z Słowiańskiego na polski przetłumaczony przez Teophila Ortologa, teyże Świątey Cerkwie Wschodniey Syna. Wilno, 1610. 220 s.
3. Смотрицький Мелетій. ΘΡΗΝΟΣ, тобто плач Єдиної Святої Вселенської Апостольської Східної Церкви, з поясненням догматів віри. Перше з грецької мови на слов’янську, а тепер із слов’янської на польську перекладений Феофілом Ортологом, тієї ж святої Східної Церкви сином. / Переклад В.Крекотня // Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В.І. Крекотня. К.: Наукова думка, 1987. С. 67-107.
4. Смотрицький Мелетій. ΘΡΗΝΟΣ, To iest Lament jedyney Ś. Powszechnej Apostolskiej Wschodniey Cerkwie z obiaśnieniem dogmat wiary, pierwszey z Greckiego na Słowiański, a teraz z Słowiańskiego na polski przetłumaczony przez Teophila Ortologa, teyże Świątey Cerkwie Wschodniey Syna. Wilno, 1610. // Collected Works of Meletij Smotryc’kyj / With an Introduktion by David A. Frick. Cambridge, Massachusetts: Ukrainian Research Institute of Harvard University, 1987. С. 1(1)-235(220) . [HARVARD LIBRARY OF EARLY UKRAINIAN LITERATURE. Texts: Volume 1.]
5. Смотрицький Мелетій. ΘΡΗΝΟΣ, тобто плач єдиної святої вселенської апостольської східної Церкви, з поясненням догматів віри спочатку з грецької мови на слов’янську, а тепер із слов’янської на польську перекладений Теофілом Ортологом, тієї самої святої Східної Церкви сином у Вільні року Божого 1610 (фраґменти). / Переклад В.Крекотня та Р.Радишевського // Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія: У 2 частинах / Відп. ред. В.М. Нічик. Частина 2. К.: Наукова думка, Основи, 1995. С. 284-331.
6. Смотрицький Мелетій. Тренос, або Лямент єдиної вселенської апостольської Східної Церкви / Переклад М.Грушевського // Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія: У 2 частинах / Відп. ред. В.М. Нічик. Частина 2. К.: Наукова думка, Основи, 1995. С. 331-332.
7. Смотрицький Мелетій. Тренос, або Лямент єдиної вселенської апостольської Східної Церкви, з поясненням догматів віри, перше з грецької на слов’янську, а тепер із слов’янської на польську переможений Теофілом Ортологом, тої ж святої Східної Церкви сином. / Переклад М.Грушевського // Українська поезія XVII століття (перша половина): Антологія / Упоряд., вступ. Ст. і прим. В.В. Яременка. К.: Рад. Письменник, 1988. С. 131-150.
8. Смотрицький Мелетій. Melecjusz Smotrycki. Threnos na herb starodawny Jaśnie Oświeconemu Książąt Ich Mości Wiśniowieckich, Rozdział I, w którym się zamyka lament albo narzekanie Cerkwie ś. wschodniej na syny wyrodne // Roksolański Parnas. Polskojęzyczna poezja ukraińska od końca XVI- do początku XVII wieku. Część II: Antologia / Wybrał i opracował Rostysław Radyszewśkyj. Kraków: W-wo Oddziału Polskiej Akademii Nauk, 1996. S.64-84. (Prace Komisji Historycznoliterackiej № 48)

1611
9. Смотрицький Мелетій. Епіґрама на герб [Дому князів Огинських] // Книга Нового Завита. В ней же напреди Псалтир блаженного пророка и царя Давида... Єв’є, 1611.- арк.2.
10. Смотрицький Мелетій. Епіґрама на герб [Дому князів Огинських] // Українська поезія. Кінець XVI, початок XVII ст. К.: Наукова думка, 1978. 164 с.
11. Смотрицький Мелетій. Епіґрама на герб [Дому князів Огинських]// Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В.І. Крекотня. К.: Наукова думка, 1987. 202 с.
1616
12. Смотрицький Мелетій. На старожитній клейнот їх милостей княжат Соломирицьких // Євангеліє учительноє, альбо Казання на каждую неделю і свята урочистії. През святого отця нашого Каліста, архиєпископа Константинопольського і Вселенського патріарха пред двіми сти літ по-грецьку написанії, а тепер ново з грецького словенського язика на руський переложенії... - Єв’є, 1616. 403 c.
13. Смотрицький Мелетій. На старожитній клейнот їх милостей княжат Соломирицьких // Українська поезія. Кінець XVI, початок XVII ст. К.: Наукова думка, 1978. 165 с.
14. Смотрицький Мелетій. На старожитній клейнот їх милостей княжат Соломирицьких // Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В.І. Крекотня. К.: Наукова думка, 1987. 203 с.
15. Смотрицький Мелетій. На старожитній клейнот їх милостей панов Ходкевичов // Євангеліє учительноє, альбо Казання на каждую неделю і свята урочистії. През святого отця нашого Каліста, архиєпископа Константинопольського і Вселенського патріарха пред двіми сти літ по-грецьку написанії, а тепер ново з грецького словенського язика на руський переложенії... - Єв’є, 1616. С. 403
16. Смотрицький Мелетій. На старожитній клейнот їх милостей панов Ходкевичов // Українська поезія. Кінець XVI, початок XVII ст. К.: Наукова думка, 1978. 166 с.
17. Смотрицький Мелетій. На старожитній клейнот їх милостей панов Ходкевичов // Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В.І. Крекотня. К.: Наукова думка, 1987. 203 с.
18. Смотрицький Мелетій. На старожитнії клейноти їх милостей княжат Огинських і їх милостей панов Воловичов // Євангеліє учительноє, альбо Казання на каждую неделю і свята урочистії. През святого отця нашого Каліста, архиєпископа Константинопольського і Вселенського патріарха пред двіми сти літ по-грецьку написанії, а тепер ново з грецького словенського язика на руський переложенії... - Єв’є, 1616.- С. 403.
19. Смотрицький Мелетій. На старожитнії клейноти їх милостей княжат Огинських і їх милостей панов Воловичов // Українська поезія. Кінець XVI, початок XVII ст. К.: Наукова думка, 1978. 165 с.
20. Смотрицький Мелетій. На старожитнії клейноти їх милостей княжат Огинських і їх милостей панов Воловичов // Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В.І. Крекотня. К.: Наукова думка, 1987. С. 202-203 .
1619
21. Смотрицький Мелетій. Грамматіки Славенския Правилное Синтагма, Потщанієм Многогрђшного Мніха Мелетія Смотрискаго. - Ев’ю: друкарня віленського братства, 1619. 4+248 арк.
22. Смотрицький Мелетій. Граматика славянская. Москва, 1648. 388с.
23. Смотрицький Мелетій. Граматики Славенския правилное Синтагма / Відп. ред. Олекса Горбач. Munich, 1974 [Specimena Philologiae Slavicae 4]
24. Смотрицький Мелетій. Граматика / Підготовка факсим. вид. та дослідження В.В.Німчука. Київ: Наукова думка, 1979. (Пам’ятки української мови XVII ст.).
25. Смотрицький Мелетій. Граматика” // Хрестоматія давньої української літератури (до кінця XVII ст.) / Упоряд. акад. О.І. Білецький. Вид. 3-є доп. К.:Рад. Письменник, 1967. С.186-187 .
1620
26. Смотрицький Мелетий. Казаньє: На честний Погреб пречестного и превелебного Мужа Господина и Отца: Леонтія Карповича, домінанта володимерского и берестинского, архімандрита виленского, през Мелетія Смотриского... Вільно, 1620. - 23 с.
27. Смотрицький Мелетій. Kazanie na znamienity pogrzeb przezacnego y przewielebnego męża pana y oyca Leontego Karpowicza... przez Meleciusza Smotriskiego ... odprawowanie. Wilno, 1620. 23 c.
28. Смотрицький Мелетій. Казаньє: На честний Погреб пречестного и превелебного Мужа Г[о]с[по]д[и]на и Отца: Г[о]с[по]д[и]на и Отца Леонтія Карповича. // Масловъ С.И. Казаньє Мелетія Смотрицького на честний погребъ о. Леонтія Карповича. Кієвъ: Типографія Т.Г. Мейнандера, 1908. 56 с.
29. Смотрицький Мелетій. Kazanie na znamienity pogrzeb przezacnego y przewielebnego męża pana y oyca Leontego Karpowicza... przez Meleciusza Smotriskiego ... odprawowanie. Wilno, 1620. // Collected Works of Meletij Smotryc’kyj / With an Introduktion by David A. Frick. Cambridge, Massachusetts: Ukrainian Research Institute of Harvard University, 1987. С.236 264 . [HARVARD LIBRARY OF EARLY UKRAINIAN LITERATURE. Texts: Volume 1.]
30. Смотрицький Мелетій. Лямент у світа вбогих на жалісне переставлення Леонтія Карповича, отця архімандрита спільної обителі при церкві Сходження святого Духа братства церковного Віленського, православного, грецького // Українська поезія. Кінець XVI, початок XVII ст. К.: Наукова думка, 1978. С.166-179.
31. Смотрицький Мелетій. Лямент // Хрестоматія давньої української літератури (до кінця XVII ст.) / Упоряд. акад. О.І. Білецький. Вид. 3-є доп. К.:Рад. Письменник, 1967. С.187-190.
32. Смотрицький Мелетій. Лямент у світа вбогих на жалісне переставлення Леонтія Карповича, отця архімандрита спільної обителі при церкві Сходження святого Духа братства церковного Віленського, православного, грецького // Антологія української поезії: В 6-ти т. Т. 1. / Упоряд. В. Шевчук. К.: Дніпро, 1984. С. 106-112.
33. Смотрицький Мелетій. Лямент у світа вбогих на жалісне переставлення Леонтія Карповича, отця архімандрита спільної обителі при церкві Сходження святого Духа братства церковного Віленського, православного, грецького // Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В.І. Крекотня. К.: Наукова думка, 1987. С. 203-218.
34. Смотрицький Мелетій. Лямент у світа вбогих на жалісне переставлення Леонтія Карповича, отця архімандрита спільної обителі при церкві Сходження святого Духа братства церковного Віленського, православного, грецького // Українська поезія XVII століття (перша половина): Антологія / Упоряд., вступ. Ст. і прим. В.В. Яременка. К.: Рад. Письменник, 1988. С.131-150.
35. Смотрицький Мелетій. Weryfikacja niewinności i Omylnych po Wszystkiey Litwie i Białej Rusi Rozsianych, żywot i uszciwe onego Narodu Ruskiego o upad przyprawić zrządzonych Nowin, pod miłościwą Pańską y Oycowską najwyższey y pierwszey po Panu Bogu Narodu tego zacnego zwierchności, y brzegu wszelkiey sprawiedliwości obronę, poddane chrześciańskie uprzatnienie, Wilno: 1620. 90 s.
36. Смотрицький Мелетій. Weryfikacja niewinności i Omylnych po Wszystkiey Litwie i Białej Rusi Rozsianych, żywot i uszciwe onego Narodu Ruskiego o upad przyprawić zrządzonych Nowin, pod miłościwą Pańską y Oycowską najwyższey y pierwszey po Panu Bogu Narodu tego zacnego zwierchności, y brzegu wszelkiey sprawiedliwości obronę, poddane chrześciańskie uprzatnienie, Wilno: 1620. // Collected Works of Meletij Smotryc’kyj / With an Introduktion by David A. Frick. Cambridge, Massachusetts: Ukrainian Research Institute of Harvard University, 1987. S. 265-312 . [HARVARD LIBRARY OF EARLY UKRAINIAN LITERATURE. Texts: Volume 1.]
1621
37. Смотрицький Мелетій. Weryfikacja niewinności i Omylnych po Wszystkiey Litwie i Białej Rusi Rozsianych, żywot i uszciwe onego Narodu Ruskiego o upad przyprawić zrządzonych Nowin, pod miłościwą Pańską y Oycowską najwyższey y pierwszey po Panu Bogu Narodu tego zacnego zwierchności, y brzegu wszelkiey sprawiedliwości obronę, poddane chrześciańskie uprzatnienie, Wilno: 1621. 74 s.
38. Смотрицький Мелетій. Weryfikacja niewinności i Omylnych po Wszystkiey Litwie i Białej Rusi Rozsianych, żywot i uszciwe onego Narodu Ruskiego o upad przyprawić zrządzonych Nowin, pod miłościwą Pańską y Oycowską najwyższey y pierwszey po Panu Bogu Narodu tego zacnego zwierchności, y brzegu wszelkiey sprawiedliwości obronę, poddane chrześciańskie uprzatnienie, Wilno: 1620. // Collected Works of Meletij Smotryc’kyj / With an Introduktion by David A. Frick. Cambridge, Massachusetts: Ukrainian Research Institute of Harvard University, 1987. S. 313(1)-398(74) [HARVARD LIBRARY OF EARLY UKRAINIAN LITERATURE. Texts: Volume 1.]
39. Смотрицький Мелетій. Weryfikacja niewinności i Omylnych po Wszystkiey Litwie i Białej Rusi Rozsianych, żywot i uszciwe onego Narodu Ruskiego o upad przyprawić zrządzonych Nowin, pod miłościwą Pańską y Oycowską najwyższey y pierwszey po Panu Bogu Narodu tego zacnego zwierchności, y brzegu wszelkiey sprawiedliwości obronę, poddane chrześciańskie uprzatnienie, Wilno: 1621. // Архивъ Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Т. VII. ч.1. Кіевъ: Ти