СВАРИЧ НАДІЯ ЗІНОВІЇВНА. ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ ПОШУКІВ ІВАНА АНДРУСЯКА

brief description

СВАРИЧ НАДІЯ ЗІНОВІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ ПОШУКІВ ІВАНА АНДРУСЯКА"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СВАРИЧ НАДІЯ ЗІНОВІЇВНА
УДК 821.161.2-1Андрусяк1/7.08
ЕВОЛЮЦІЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ ПОШУКІВ
ІВАНА АНДРУСЯКА
10.01.01 – українська література
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
Гуляк Анатолій Борисович
доктор філологічних наук, професор
КИЇВ – 2017
2
ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………………........3
Розділ 1. Творчість Івана Андрусяка в контексті українського літературного
процесу другої половини ХХ – початку ХХІ ст.……………....................................9
1.1. Передумови становлення митця на тлі загальних тенденцій української
літератури межі століть………………………..…………………………..........9
1.2. Рецепція творчості Івана Андрусяка в літературознавчих студіях.………...31
Розділ 2. Індивідуально-авторська світоглядна концепція в поетичному доробку
Івана Андрусяка……………………………………….……………………..………..42
2.1. Поетичне бачення світу в ранній творчості митця .......……………………...42
2.2. Інтерпретація сучасної дійсності та внутрішнього стану героя у збірках
«Депресивний синдром» і «Отруєння голосом»……………………………..49
2.3. Філософське осмислення буття крізь систему концептуальних образів збірок
«Шарґа» і «Повернення в Ґалапаґос»…………………………………………72
2.4. Змістова багатоплановість і світоглядно-естетичні домінанти збірок «Дерева
і води» та «Часниковий сік»………………………………………..……….…86
2.5. Художньо-естетична палітра збірок «Писати мисліте» і «Неможливості
мови»……………………………………………………………………...…...103
2.6. Образно-поетична картина світу пейзажно-філософської лірики
Івана Андрусяка ………………………………………………………………116
Розділ 3. Репрезентація художньо-естетичних пошуків Івана Андрусяка в межах
прозових жанрів..…………………………………………………………………….127
3.1. Психологізм творів малої прози та драматичного етюду «Правитель
рептилій»………………………………………………………………………127
3.2. Жанрові варіації та проблематика великої прози Івана Андрусяка ………141
3.3. Багатоаспектність тематики жанрових моделей есеїстики письменника…162
Висновки……………………………………………………………………………...171
Список використаних джерел……………………………………………………….176
3
ВСТУП
Актуальність дослідження. Літературна ситуація кінця ХХ – початку
ХХІ ст., нові тенденції в сучасній поезії та прозі, творчі пошуки майстрів слова
цього періоду привертають увагу науковців і літературознавців. Особливий
інтерес викликає творчий доробок поетів, які заявили про себе в 90-х роках
минулого століття. Їхня творчість прикметна зміною естетичних пріоритетів
попередньої доби, розширенням проблемно-тематичного діапазону, осмисленням
суперечностей сучасної дійсності, формуванням авторського сприйняття
внутрішнього світу людини і неповторним ідіостилем. Визначальними рисами
поезії цього покоління митців є насамперед філософічність, суб’єктивізм, складне
метафоричне мислення, багаторівневість образів, експерименти з формою та
змістом тощо. Одним із яскравих представників генерації дев’яностих є Іван
Андрусяк, крізь призму творчості якого можна глибше осягнути сучасний
літературний процес і важливі культурно-історичні події як минулого, так і
сьогодення, що й визначає актуальність дослідження.
Домінантними ознаками літературної діяльності Івана Андрусяка в цілому є
постійний пошук життєвих істин і вічних цінностей, осмислення моральноетичних та екзистенційних проблем, що на різних етапах його творчості
виявляється в численних амбівалентних та поліфункціональних образах і
архетипах, опрацюванні широкої жанрової палітри, активному
експериментаторстві в царині художньої мови.
Перші публікації Івана Андрусяка, що з’явилися ще на початку 80-х років
минулого століття в Косівській районній газеті «Радянська Гуцульщина»,
засвідчили появу неординарної творчої особистості в українській літературі з
новаторським підходом до поетичного слова та багатогранними художньоестетичними пошуками. Однак цей дебют залишився поза увагою
літературознавців. Перше визнання поетові принесла участь у літературному
угрупованні з епатажною назвою «Нова дегенерація», до якого належали також
4
С. Процюк та І. Ципердюк. Згодом вони уклали спільну книгу «Нова
дегенерація», що містила три збірки їхніх віршів.
Іван Андрусяк є автором дванадцяти поетичних збірок: «Депресивний
синдром», «Отруєння голосом», «Шарґа», «Повернення в Ґалапаґос», «Сад
перелітний», «Дерева і води», «Часниковий сік», «Храбуст», «Писати мисліте»,
«Неможливості мови», «Книга трав, дерев і птахів», «Серця приручених рослин:
вибрана інтимна лірика», які комбінують вірші, написані в різні періоди
творчості.
Перу Івана Андрусяка належать також прозові твори, зокрема це
психологічні етюди «…Покопатись у цім підземеллі», «Без назви №1», «Сніг
вісім», драматичний етюд «Правитель рептилій», повість-метафора «Повернення
снігу», новели «Шарґа» і «Йона», «Лесь (фрагмент самознищеного поезофільму)»,
повість-метафора «Реставрація снігу» та роман-новела «Вургун». Прозовий
доробок письменника відзначається передусім різноманітністю тематики, жанрів і
їхньою модифікацією.
Серед опублікованих творів Івана Андрусяка є збірники «Літпроцесія» і
«Латання німбів», які містять есе, статті та рецензії на поетичні й прозові твори
українських письменників. Сам автор в анотації до «Літпроцесії» зазначає, що «ця
книжка не претендує на концептуальність, охопність, вичерпність, ані взагалі на
що-небудь подібне. Вона – всього лише результат кількохрічної співпраці з
низкою періодичних видань в якості рецензента» [11, с. 3]. Дослідник Є. Баран
акцентує увагу на тому, що чимало критичних праць у цих виданнях Іван
Андрусяк присвятив літераторам 90-х років, однак їх могло би бути зібрано тут
ще більше, якби він «включив свої ранні рецензії […], надруковані у «Слово і
Час» під псевдонімом Олексій Регеза» [34]. Окремою книжкою вийшла у 2011
році різнотематична збірка есеїв «Дуби і леви», яка привертає увагу своєю
морально-етичною та онтологічною проблематикою.
Письменник упорядкував також хрестоматію «Сучасна українська
література (кінця ХХ – початку ХХІ ст.)», яка структурно поділяється на поезію,
прозу і додаток до прочитаного, де висловлює власне бачення українського
5
літературного процесу на зламі століть. Крім того, Іван Андрусяк є автором
політологічного есе «Блиск і злиденність української націонал-демократії»,
написаного у співавторстві з Є. Петренком, у якому порушуються проблеми
сучасного стану національно-демократичного руху в Україні.
Митець звертається також до літератури для дітей і пише дитячі вірші та
віршовані казки «Звіряча абетка», «Книга Зайчика», «М’яке і пухнасте», повістьгру «Хто боїться Зайчиків», пригодницькі повісті «Дядько Барбатко сміється»,
«Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому», «Кабан дикий – хвіст великий»,
книгу біографічних оповідань «Іван Андрусяк про Димитра Туптала (св. Димитрія
Ростовського), Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і
Олексу Довбуша» тощо. Ці твори, героями яких виступають діти, звірі та чарівні
істоти, адресовані читачам різного шкільного віку, мають повчальний зміст і
дидактичні настанови. Іван Андрусяк вважає, що «дитяча література мусить бути
веселою, трошки баламутною […]. Але поза тим усім мусить бути стрижень
добра, любові, мислення» [189].
Отже, творчий доробок Івана Андрусяка є надзвичайно великим, строкатим
і різноманітним, що не дозволило в даній дисертаційній роботі проаналізувати
його в повному обсязі. Мотивами відбору й основним матеріалом для
дослідження стали поетичні та прозові твори, на прикладі яких найяскравіше
простежується еволюція художньо-естетичних поглядів письменника, і збірка есе
«Дуби і леви», яка сприяла зібранню багатого інформативного матеріалу про
біографію поета, оточення та чинники формування його світогляду. Окрім того,
твори для дітей свідомо не обиралися для огляду, оскільки для їхнього
потрактування потрібен аналіз відповідного теоретичного матеріалу.
Поезії митця перекладені різними мовами, зокрема польською, російською,
грузинською, англійською, німецькою, білоруською та ін. Іван Андрусяк також
активно займається перекладацькою діяльністю.
Слід зазначити, що Іван Андрусяк є лауреатом першої премії конкурсу
видавництва «Смолоскип» (1995), літературних премій «Благовіст» (1996), імені
Бориса Нечерди (2001), журналу «Кур’єр Кривбасу» (2007), першої премії
6
конкурсу творів для дітей «Золотий лелека» (2010), міжнародної премії «Corona
Carpatica» (2010) та ін.
Творчий доробок Івана Андрусяка став об’єктом дослідження багатьох
критиків і літературознавців, зокрема Є. Барана, В. Виноградова, В. Даниленка,
А. Дністрового, Маріанни Кіяновської, Наталії Лебединцевої, Юлії Логвиненко,
Ірини Старовойт. Однак багатогранна творчість Івана Андрусяка потребує більш
детального, всебічного та глибокого аналізу, оскільки в критичних працях твори
письменника розглядалися лише в окремих аспектах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертації узгоджена з науковою роботою кафедри історії української літератури,
теорії літератури та літературної творчості Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема з темою «Мови та
літератури народів світу: взаємодія і самобутність» (шифр – 11БФ044-01,
науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Г.Ф. Семенюк).
Мета роботи – здійснити комплексний аналіз різножанрових творів Івана
Андрусяка, виявити риси авторської художньої самобутності та простежити
процес еволюції естетичних поглядів і художніх шукань митця.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- осмислити домінанти авторського ідіостилю крізь систему образів та
мотивів ліричних творів Івана Андрусяка;
- проаналізувати проблематику та жанрові модифікації малої і великої прози
письменника;
- дослідити проблемно-тематичний комплекс його есеїстичних творів;
- запропонувати концептуальне бачення творчої особистості митця та
еволюції його ідейно-естетичних поглядів;
- визначити місце Івана Андрусяка в контексті творчості дебютантів
дев’яностих років.
Об’єкт дослідження – поетичні та прозові твори Івана Андрусяка, а також
збірка есе «Дуби і леви».
7
Предмет дослідження – художньо-естетичні особливості поезії та прози
Івана Андрусяка, проблемно-тематичні обшири й жанрові моделі есеїстики
письменника.
Методи дослідження. У роботі застосовано аналітичний, порівняльноісторичний, типологічний, біографічний, архетипний, міфологічний методи
літературознавчого дослідження, а також деконструктивістський підхід до
осмислення художніх текстів.
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці провідних
вітчизняних і зарубіжних літературознавців, критиків, культурологів та філософів
(Є. Баран, А. Біла, І. Бондар-Терещенко, В. Виноградов, Г.-Г. Гадамер,
Т. Гундорова, В. Даниленко, Т. Денисова, Ж. Дерріда, В. Єшкілєв,
М. Жулинський, Н. Зборовська, Ю. Ковалів, Ю. Крістева, Н. Лебединцева,
Ю. Логвиненко, В. Моренець, С. Павличко, Я. Поліщук, І. Старовойт, Р. Харчук,
І. Хассан та ін.).
Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній комплексно
досліджено тематику, проблематику, поетико-стильові особливості віршованих і
прозових творів Івана Андрусяка, проаналізовано жанрові модифікації великої та
малої прози письменника, розглянуто проблемно-тематичний комплекс
есеїстичного письма. Уперше здійснено аналіз ранніх віршів, опублікованих у
періодиці, простежено процес становлення Івана Андрусяка як митця та еволюцію
його художньо-естетичних поглядів.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній розкриті актуальні та
маловивчені проблеми, пов’язані з особливостями літературного доробку Івана
Андрусяка. Результати комплексного дослідження сприятимуть осмисленню
літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ ст. і специфіки вияву
новаторських художньо-естетичних пошуків поета зокрема. Висновки
дослідження відкривають нові можливості для подальших наукових студій
творчості Івана Андрусяка як одного з талановитих і продуктивних творців
сучасної української літератури.
8
Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути
використані під час вивчення історії новітньої української літератури, читання
курсів з теорії літератури та літературної критики, при розробці навчальних
програм для вищих навчальних закладів. На основі матеріалів і висновків роботи
можуть бути створені підручники та навчальні посібники з історії української
літератури.
Особистий внесок дисертанта. Робота є самостійним дослідженням, яке
узагальнює наукові студії автора. Результати роботи отримані безпосередньо
автором дисертації. Наукові публікації за темою дисертації є одноосібними; будьякі форми використання праць інших дослідників супроводжуються посиланнями.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки
дисертаційної роботи обговорено на засіданнях кафедри історії української
літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології,
апробовано у формі доповідей на наукових конференціях різних рівнів: ХХІ
Міжнародна наукова конференція «Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго
(Київ, 2012), Всеукраїнська наукова конференція «Філологічна наука в
інформаційному суспільстві» (Київ, 2014), Всеукраїнська наукова конференція
«Літературний процес: традиції Михайла Коцюбинського в українській літературі
ХХ – ХХІ ст.» (Київ, 2014), Всеукраїнські наукові читання за участі молодих
учених «Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту» (Київ, 2015), Міжнародна
науково-практична конференція «Література руху опору: вияви національної
ідентичності» (Київ, 2015), XXIV Міжнародна наукова конференція ім. проф.
Сергія Бураго (Київ, 2015).
Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 7 статей, з
яких 6 – у фахових виданнях України і 1 – у закордонному виданні.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків і списку використаних джерел (189 позицій). Загальний обсяг роботи –
191 сторінка, із яких 175 – основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ
Прихід нових митців в українську літературу і виникнення літературних
угруповань на початку 90-х років ХХ ст. збігаються зі значними соціальнополітичними та історичними змінами в суспільному житті країни, які призвели до
трансформації минулих цінностей, авторитетів та усталених норм. Перехідний
етап зміни століть зумовив пошук митцями нових тем, новаторські мовні
експерименти, поєднання різних стильових елементів, модифікацію родожанрових ознак. До майстрів слова, які прагнули відкинути канони попередньої
доби, належить Іван Андрусяк, творчість якого відзначається філософічністю,
символічністю, метафоризацією, глибоким естетичним наповненням кожного
слова, змішуванням жанрів та свідомим порушенням різних мовних норм. Він
увійшов у літературу як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація», з
появою якої в 1992 році почалося завершення часів «карнавального сміху» [Ніла
Зборовська].
Творчу діяльність Івана Андрусяка відносять до покоління дев’ятдесятників
зі своїм специфічним світобаченням, в основі якого лежить політична
незаангажованість, занурення в міфопоетичний світ, звернення до біблійних
мотивів та образів тощо. Щодо приналежності його творчості до певного
стильового напряму в літературознавстві ставляться неоднозначно: одні критики
розглядають його творчий доробок у контексті ранніх дев’ятдесятників [І.
Бондар-Терещенко], інші ж пов’язують його з постмодернізмом [Тамара
Гундорова, Маріанна Кіяновська] чи вбачають у його творчості поєднання
елементів модернізму з «віяннями постмодернізму» [Ю. Ковалів]. Однією з
визначальних рис літературної діяльності дев’ятдесятників, у тому числі й Івана
Андрусяка, є високий рівень філологізму, що полягає в особливому ставленні до
поетичного слова та його змісту [В. Даниленко].
А. Дністровий поділяє творчість Івана Андрусяка на три періоди:
«деґенераційний», «інвективний» та «умиротворений», кожен з яких має свої
характерні особливості. Так, для «деґенераційного» властиве домінування
172
«“розщепленої метафори”, агресивного ритму, змішаної лексики і руйнування
мовної логіки»; для «інвективного» – переважання «громадянських мотивів,
пов’язаних з авторською оцінкою сучасного стану суспільства». Говорячи про
«умиротворений» етап творчості Івана Андрусяка, дослідник вказує на «появу
референтності (адресності), біографізму, вмотивованої культурологічності
(захоплення українським бароко, зокрема Сковородою)».
Тож, можна стверджувати, що поезія Івана Андрусяка перебуває в процесі
постійного еволюціонування. Загалом для віршів поета пріоритетним є
осмислення важливих онтологічних, екзистенційних та аксіологічних проблем,
глибокий психоаналіз, висока інтелектуалізація слова, звернення до різних видів
лірики, зокрема філософської, що поєднується з особистісною, урбаністичною,
інтимною і пейзажною.
Проведений аналіз поетичного доробку митця дає підстави для
виокремлення раннього періоду творчості, що має такі ознаки: елементи
автобіографізму, звернення до культури гуцульського краю, поєднання
оптимістичного та песимістичного настрою, що згодом набуде депресивної
тональності.
На відміну від ранньої творчості вірші перших збірок «Депресивний
синдром» та «Отруєння голосом» відзначаються депресивними настроями:
відчаєм і зневірою, втратою віри в ілюзорні цінності, тугою ліричного героя в
сучасному суспільстві, іронічним ставленням до навколишнього хаотичного світу.
Своєрідною особливістю цих поезій є введення в поетичний контекст біблійних
сюжетів та образів, які у поєднанні з символами, цитатами, алюзіями сприяють
глибшому розумінню причин духовної стагнації соціуму і виходу з цього
становища.
Суперечливість доби, в умовах якої творив Іван Андрусяк, зумовила
переосмислення філософсько-світоглядної системи та змістового наповнення
поеичних творів, органічне поєднання модерністського і постмодерністського
світобачення, у якому культивується символізм, суб’єктивізм, складне
метафоричне мислення, синтез внутрішнього монологічного і діалогічного
173
мовлення, універсальність проблематики, позачасовість мотивів, фрагментарність,
еклектизм стилів, що й призвело до різного прочитання і тлумачення текстів.
Атрибутами мовної організації поетичних текстів Івана Андрусяка є: свідоме
порушення усталених мовних норм, уникнення розділових знаків, написання назв
віршів з маленької літери тощо.
Для творів наступних збірок «Шарґа» і «Повернення в Ґалапаґос»,
провідними є громадянські мотиви, осмислення історіософських та моральноетичних проблем, використання численних символів як в традиційному значенні,
так і відповідно до постмодерністської естетики, серед яких домінантним
виступає архетип води, що реалізується в численних інваріантах і відображає різні
стани та протилежні філософські поняття: життя – смерть, духовність –
бездуховність, мінливість – стабільність, пасивність – активність. Слід звернути
увагу, що значна частина поезій цих збірок написана складним типом верлібру,
який будується на основі розгорнутих синтаксичних конструкцій з прийомами
градації, порівняння та повтору.
Ліричні твори Івана Андрусяка, вміщені в збірках «Дерева і води» та
«Часниковий сік», в цілому мають емоційно-піднесений характер, що виявляється
у звертанні до історіософських, теологічних ідей, числової символіки та до
постатей видатних діячів культури минулого і сучасності. Серед версифікаційних
засобів вирізняється верлібр і використання традиційних віршових розмірів.
Щодо жанрів творів аналізованих збірок, то на окрему увагу заслуговують ліричні
вірші, сонети, поеми, замовляння та ін. Ці книги мають своєрідну структуризацію:
поділ на розділи і цикли здійснюється переважно за образно-тематичним
принципом.
Поетичні збірки «Храбуст», «Сад перелітний» і «Серця приручених рослин»
комбінують поезії, що належать до попередніх книг. Вірші останньої із
зазначених збірок, що вийшла друком у 2015 році, мають здебільшого інтимний
характер, поєднуючи елегійні настрої з радісними. У нових творах цієї книги
висловлюються погляди на перипетії сьогодення та неспокійний стан сучасного
суспільства.
174
Визначальною рисою поетичних збірок «Писати мисліте» і «Неможливості
мови» є універсальність порушених мотивів і проблем, утвердження ролі та
значення поетичного слова і мови в цілому. Для реалізації своїх задумів поет
вдається до мовних експериментів, вживання оказіоналізмів, паронімів, антитез,
своєрідної пунктуації тощо.
Переосмислюючи образи природи та надаючи їм своєрідної конотації, поет
трансформує їх в різні символи, крізь призму яких висвітлює важливі
філософські, теологічні та екзистенційні проблеми. Це знайшло своє яскраве
відображення у філософсько-пейзажній ліриці збірки «Книга трав, дерев і птахів».
Для цих творів властиві мінорний настрій, прийоми персоніфікації, використання
демінутивної лексики, звуконаслідування та інших індивідуально-авторських
художніх засобів.
Проведений аналіз прозового доробку Івана Андрусяка дає підстави назвати
такі характерні його ознаки: широка тематична палітра, метафоризація,
використання численних образів із своєрідним семантичним наповненням,
стилістично маркована лексика, експериментування з наративними формами,
уникнення великої лірики, розділових знаків, комбінування розмірів шрифту,
модифікація традиційних жанрів.
Прикметними рисами дослідженої різножанрової малої прози письменника,
зокрема новел, драматичного етюду, психологічних етюдів, «фрагментів
поезофільму», є безфабульність, психологічна манера письма, лаконізм, логічна
незавершеність, місткість художнього вислову, гротескне сприйняття світу,
поєднання фантастичного і реального. Тут митець порушує актуальні проблеми
сьогодення, звертаючись при цьому до морально-етичної, урбаністичної та
історіософської тематики.
Велику прозу Івана Андрусяка презентують повість-метафора «Реставрація
снігу» і роман-новела «Вургун», де автор висвітлює тему історичного минулого
Гуцульщини часів Другої світової війни і повоєнного часу, крізь призму якого
простежуються трагічні сторінки історії української нації та інших народів. У
своїх творах письменник використав різні форми наративності, зокрема оповідь
175
ведеться як від першої особи, так і від третьої. Автобіографізм і особистісна
тематика, опис реальних подій надають достовірності та об’єктивності великій
прозі митця. Жанрові модифікації роман-новела і повість-метафора вказують на
новаторство митця та його своєрідне авторське світобачення і дають можливість
через змалювання окремої людської долі передати масштабність загальнонародної
трагедії. Інтертекстуальність, цитування, прийоми алюзії, ремінісценції та
звернення до біблійних мотивів і образів вводяться в роман і повість з метою
інтенсифікації головної думки. Мовні експерименти та різні художні засоби вдало
сприяють відтворенню національного колориту певної місцевості чи регіону.
На окрему увагу заслуговує есеїстика митця, яка вирізняється насамперед
розмаїттям тематики, жанровими моделями, серед яких можна виокремити
літературно-критичні, філософські, історико-біографічні, краєзнавчі та
мистецтвознавчі есе. Домінантною ознакою есе Івана Андрусяка є синтез
особистого і загального, оскільки вони поєднують біографічні мотиви, спогади
автора про своє оточення, звернення до пам’яток культури, мистецтва, постатей
видатних діячів різних епох тощо.
Отже, творчість Івана Андрусяка є надзвичайно розмаїтою і
багатожанровою, загальними прикметними рисами якої є експерименти з формою
і змістом, використання численних поліфункціональних образів, що дає
можливість неоднозначного тлумачення та прочитання художніх текстів.
Здійснений аналіз доробку письменника дає підстави стверджувати, що він
перебуває в процесі постійного еволюціонування: від модерністської манери
письма з переплетенням оптимістичного і песимістичного настроїв до
постмодерністського світовідчуття з його депресивно-песимістичною
тональністю й повернення з часом до вітаїстичного позитивно-споглядального
стану з домінантними рисами модернізму. Творча еволюція поглядів митця має
мінливий і водночас циклічний характер, що зумовлює тематичний, образний і
стильовий поліфонізм та багатожанровість його творчого доробку.