МАЦИБОК-СТАРОДУБ Наталія Олександрівна. ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ СВІТУ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІЙ ЖІНОЧІЙ ПРОЗІ МІЖВОЄННОГО ДВАДЦЯТИЛІТТЯ (ІРИНА ВІЛЬДЕ, ОЛЬГА-ОЛЕКСАНДРА ДУЧИМІНСЬКА, ДАРІЯ ВІКОНСЬКА)

brief description

МАЦИБОК-СТАРОДУБ Наталія Олександрівна. Назва дисертаційної роботи: "ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ СВІТУ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІЙ ЖІНОЧІЙ ПРОЗІ МІЖВОЄННОГО ДВАДЦЯТИЛІТТЯ (ІРИНА ВІЛЬДЕ, ОЛЬГА-ОЛЕКСАНДРА ДУЧИМІНСЬКА, ДАРІЯ ВІКОНСЬКА)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
на правах рукопису
МАЦИБОК-СТАРОДУБ НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ СВІТУ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІЙ ЖІНОЧІЙ
ПРОЗІ МІЖВОЄННОГО ДВАДЦЯТИЛІТТЯ (ІРИНА ВІЛЬДЕ, ОЛЬГАОЛЕКСАНДРА ДУЧИМІНСЬКА, ДАРІЯ ВІКОНСЬКА)
УДК 821. 161. 2 – «19»
10.01.01 – українська література
Науковий керівник: д. філол. наук,
професор Ковалів Ю. І.
Київ–2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА РОЗРОБКА ВИХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ І
ПОНЯТЬ ДИСЕРТАЦІЇ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ........................................ 17
1.1. Аспекти філософського розуміння літератури .......................................... 17
1.2. Теоретичне осмислення західноукраїнської жіночої прози міжвоєнного
періоду........................................................................................................................ 22
РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ СВІТУ У ТВОРАХ ІРИНИ ВІЛЬДЕ:
ВІЗІЯ ДУХОВНО-НАЦІОНАЛЬНА.................................................................... 42
2.1. Пошук родинної гармонії в трилогії «Метелики на шпильках»............ 44
2.2. Духовна недосконалість людської особистості .......................................... 56
2.3. Нова жіноча ідентичність............................................................................... 72
РОЗДІЛ 3. ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ СВІТУ У ТВОРАХ ДАРІЇ ВІКОНСЬКОЇ:
ВІЗІЯ ЧУТТЄВО-МИСТЕЦЬКА ......................................................................... 94
3.1. Почуття любові як інтегративна складова людського буття ................. 94
3.2. Мистецтво як пошук краси довколишнього світу.................................... 99
РОЗДІЛ 4. ХУДОЖНЯ МОДЕЛЬ СВІТУ У ТВОРАХ ОЛЬГИОЛЕКСАНДРИ ДУЧИМІНСЬКОЇ: ВІЗІЯ ОСОБИСТІСНО-ТРАГІЧНА 116
4.1. Визначальна роль жінки-матері ................................................................. 116
4.2. Християнська символіка як домінанта духовного пошуку персонажів
................................................................................................................................... 124
4.3. Концептуальність художнього мислення.................................................. 133
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 161
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Напевне, рідко яка епоха приносила
стільки невідворотних трагедій, нездійснених сподівань, відчайдушних
поривань, прагнень і гірких розчарувань одночасно, як минуле двадцяте
століття. Особливо багатим на зазначені події видалося міжвоєнне
двадцятиріччя, що припало на період поміж Першою і Другою світовими
війнами.
Зазвичай, непрості історичні часи не тільки позначено світоглядними
зламами в людській свідомості, кризовими явищами в різноманітних сферах
суспільного життя, а й доволі часто супроводжуються небувалим розквітом
мистецького життя, появою яскравих самобутніх митців, талант яких
проявляється тим сильніше, чим вразливішими будуть вони до глобальних
потрясінь.
Літературна спадщина Ірини Вільде, Дарії Віконської й Ольги-Олександри
Дучимінської, повернута з марґінесів літературного процесу в його активний
внутрішній обіг, обрана для дослідження невипадково. Західноукраїнські
письменниці були носіями нового типу художньої свідомості, характерного для
модернізму; виявили схильність до артистизму й естетизму; загострили увагу
на висвітленні внутрішнього, психологічного світу окремої людини,
насамперед, інтелігента за вдачею; не залишалися осторонь духовних пошуків і
поривань своєї доби; особливу роль відводили змалюванню культурномистецького життя художніх персонажів на тлі історичних реалій міжвоєнного
двадцятиліття.
Сучасне літературознавче осмислення художніх творів виходить із
можливостей реципієнтів за посередництвом літератури долучитися до
емоційного досвіду Іншого, котрий змодельовано текстом, щоб у процесі
читання поступово обживати й привласнювати цей досвід. Будь-які мисленнєві
процеси, критична рефлексія й процеси розмірковування не виступають
єдиноможливими й першочерговими засобами для сприйняття й осмислення
4
художніх текстів, проте саме вони дають багатий матеріал для філософування й
науковово-критичних узагальнень [270].
Сьогодні явище модернізму розглядається як закономірне, як поглиблення
конкретно-історичного літературно-мистецького напряму, започаткованого на
межі ХІХ–ХХ ст. Його в період міжвоєнного двадцятиліття називали
«високим», хоча він не скрізь, за спостереженнями Соломії Павличко, знаходив
адекватне визнання, мав «майже магнетичну привабливість» і водночас
відлякував, відштовхував», а його сприйняття науковцями, точніше «реакція на
нього перелякано-захоплена» [230, 67]. Проблема адекватного розуміння
творчої спадщини письменниць-модерністок утруднена тим, що в
літературознавчій свідомості іноді дається взнаки рецептивна традиція 1930-х
років, коли модерна за своїм естетичним спрямуванням творчість
критикувалася й відкидалася, як не варта уваги.
Із погляду сучасного читача, обізнаного з психоаналітичною теорією,
художні твори 1930-х років, зокрема, написані Іриною Вільде, не виглядають
надмірно дражливими, а порушені в них «несподівані аспекти любові до всього
живого, і дуже інтимні проблеми кохання […], табуйовані у масовій свідомості
проблеми статевих стосунків» тільки увиразнюють гуманістичний художній
пафос літературної спадщини письменниці [12, 77].
Однак кардинально інша ситуація панувала в період міжвоєнного
двадцятиліття. Принципове неприйняття модерністських художніх текстів
частиною критиків, які дотримувалися традиційної манери письма, переростало
навіть у конфлікти. На думку М. Ільницького, причиною цього було уявлення,
що «в прозі письменниці забагато еротики, а це небезпечно для молоді», як
вважали тогочасні моралісти [191, 129].
Попри резонансні заяви й події, творчий дебют Ірини Вільде відбувся
досить вдало, буквально після перших своїх публікацій письменниця «раптом
опинилася в епіцентрі літературного життя Західної України, стала «модною»
авторкою. Її твори читають, обговорюють, критикують» [65, 5–6]. Сучасний
5
читач знає про неї насамперед за романом «Сестри Річинські», але йому майже
невідома експериментальна модерністська проза письменниці 1930-х років.
Артистичній новелістиці Дарії Віконської притаманний подібний
контроверсійний потенціал. Невтомна ентузіастка мистецької сфери, яка
«підносила художнє слово і українську критичну думку на високий естетичний
та філософський рівень» [116, 159], чиї «книжки викликали широкий резонанс
серед тогочасних читачів та критиків» [116, 164], «нині незаслужено забута»
[116, 159]. Причини сучасного забуття у сфері культурній розкриває Є. Баран:
«Ми забуваємо про драму попередніх поколінь, бо маємо власні біди і
проблеми і так мало радощів. Ми майже не радіємо життю. Ми не вміємо
пам’ятати» [8, 3].
Літературна спадщина Ольги-Олександри Дучимінської, доля якої з
приходом комуністичного режиму складається трагічно, збереглася далеко не в
повному обсязі: значну частину творів письменниці було вилучено й знищено
під час енкаведистських обшуків, пов’язаних із арештом і безпідставним
ув’язненням авторки.
Загальні тенденції розвитку західноукраїнської прози ґрунтовно
досліджували М. Дубина, Наталія Мафтин, Ірина Нечиталюк, Людмила
Табачин, Марія Федунь; проблему національної ідентичності представників
цього краю в дисертаціях розглядали Стефанія Андрусів, М. Гон, Ольга Граб,
Наталія Шумило, окремі аспекти цього ж питання висвітлювали в наукових
статтях Юлія Бабенко (у заміжжі – Юлія Набок-Бабенко), В. Працьовитий;
західноукраїнські часописи 1920–1930 рр. досліджували Мар’яна Гдакович,
Олександра Тимчишин (обидві зосередили увагу на дидактичних аспектах
видань), Л. Кліщ (роль і місце в тогочасному літературному процесі); загальні
тенденції розвитку української прози початку ХХ століття аналізували Майя
Васильєва (під кутом зору метафоричності як провідної риси малої новели),
Мирослава Крупка (емансипаційні тенденції), Світлана Ленська (особливості
діаспорної й материкової прози 1920–1960 рр.), Леся Назаревич (аспект
екзистенційності художньої прози), Наталя Науменко (тлумачення символіки
6
модерної новели), О. Рисак (синтетичність літератури початку ХХ століття),
Тетяна Ткаченко (аспекти фемінного письма), Ольга Харлан (у площині
катастрофізму); характер і особливості соціалізації західноукраїнського
жіноцтва в аналітичних студіях розглядали Галина Маслій, Наталія Мікулак,
Оксана Рибак; на літературознавчому осмисленні концептів «картина світу»,
«модель світу» зосереджували увагу Ольга Дубчак, В. Мацько, Ірина
Корольова; роль і місце інтелігенції західноукраїнського краю в суспільних
процесах початку ХХ століття висвітлювали І. Зуляк, В. Іващук, Ірина
Корольова, Людмила Марківська, Галина Маслій, М. Москалюк, О. Рубльов,
Людмила Ткач; трансформацію освітніх процесів початку ХХ століття
розглядали І. Зуляк, Галина Маслій, Лілія Стахів; поверненню в науковий обіг
творчої спадщини Ірини Вільде сприяють аналітичні студії Юлії Бабенко, Алли
Бойко, Лариси Донченко, Олени Дудар, Альони Карабльової, Ольги
Карабльової, Т. Кременя, Р. Крохмального, Наталії Мафтин, С. Микуша,
Вікторії Перцевої, Тамари Старченко, Людмили Тарнашинської, Оксани Теслі,
Ярини Янів; творчу спадщину Ольги-Олександри Дучимінської аналізують
Є. Баран, В. Качкан, В. Пахомов; прозу Дарії Віконської досліджують В. Ґабор,
Наталія Мафтин, Людмила Табачин, Тетяна Ткаченко та деякі інші науковці.
Попри все це західноукраїнський художній дискурс початку ХХ століття
вивчено недостатньо, окремі твори залишаються маловідомими й потребують
фахового наукового розгляду. Саме тому на часі цілісний літературознавчий і
філософський аналіз західноукраїнської жіночої прози міжвоєнного
двадцятиліття в площині осмислення ідіографічної художньої моделі світу з
огляду на онтологічну й екзистенційну проблематику літературних творів цього
періоду.
Актуальність дисертації полягає в тому, щоб дослідити компоненти й
характерні властивості цілісної художньої моделі світу прози
західноукраїнських авторок періоду міжвоєнного двадцятиліття, спираючись на
сучасний методологічний інструментарій і досвід науковців. У зв’язку з цим
виникає потреба в обґрунтуванні репрезентованої художньої моделі світу як
7
авторського відтворення реальної, уявної чи бажаної дійсності, що дозволяє не
тільки письменникам, а й реципієнтам емоційно прожити й засвоїти певний досвід
художнього світотворення, виявити в ньому різноаспектні екзистенційні,
філософські, психологічні, психоаналічні, етичні, естетичні й гендерні засновки
людського буття в єдності. Історико-літературне осягнення західноукраїнської
жіночої прози потребує розкриття особливостей творчого досвіду іншого,
дистанційованого в часі й змодельованого в прозових текстах [270].
Проблематика й соціальна гострота художньої моделі світу, відображеної в
літературних творах Ірини Вільде, Дарії Віконської й Ольги-Олександри
Дучимінської, подібна до реалій ХХІ століття, зокрема, актуальним питанням
побутування української культури, контроверсійністю мовної ситуації,
загрозою асиміляції українського етносу й постійним очікуванням воєнних дій,
перебуванням особистості в межових ситуаціях, що є додатковим
підтвердженням актуальності наукової роботи.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими темами, планами,
програмами. Роботу виконано в межах науково-дослідних програм та
планових тем на кафедрі історії української літератури, теорії літератури та
літературної творчості Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, зокрема, теми «Мови і літератури народів
світу: взаємодія і самобутність» (номер державної реєстрації 11БФ044-01;
науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Г. Семенюк). Тему
дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 18
грудня 2012 року) та погоджено на засіданні бюро наукової ради Інституту
літератури НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня
література» (протокол № 2 від 12 листопада 2015 року).
Мета дослідження – літературознавчий аналіз і описання цілісної художньої
моделі світу, репрезентованої в різножанровій прозі Ірини Вільде, ОльгиОлександри Дучимінської й Дарії Віконської періоду міжвоєнного двадцятиліття.
8
Завдання дослідження допомагають конкретизувати основну мету наукової
роботи, зокрема:
– систематизувати теоретико-філософське осмислення концептів «картина
світу» і «модель світу»;
– розширити наукове уявлення про західноукраїнську малу прозу
міжвоєнного періоду, уводячи в літературознавчий обіг маловідомі твори, котрі
раніше не ставали предметом фахових досліджень;
– виокремити й комплексно описати складові цілісних художніх моделей
світу, репрезентованих у прозі Ірини Вільде, Ольги-Олександри Дучимінської й
Дарії Віконської з огляду на суспільно-історичні реалії початку ХХ століття;
– виявити й проаналізувати антропологічно-гуманістичну спрямованість
західноукраїнської жіночої прози 1918–1939 років;
– систематизувати уявлення про характер і особливості публікаційної
діяльності авторок у коломийському часописі «Жіноча доля» і таких його
додатках, як «Жіноча воля» і «Світ молоді»;
– осмислити функціонування ідіографічних художніх моделей світу на
родинно-побутовому, духовно-чуттєвому й філософсько-концептуальному рівнях;
– окреслити домінантну проблематику, змодельовану в художній дійсності
прози західноукраїнських письменниць міжвоєнного періоду, зважаючи на
модерністичну сутність їхніх творів;
– простежити філософсько-естетичну трансформацію етноментальних
концептів із огляду на специфіку переходового модерного періоду;
– узагальнити естетичні особливості побудови авторських художніх моделей
світу в прозі Ірини Вільде, Ольги-Олександри Дучимінської й Дарії Віконської.
Об’єктом дослідження є рання прозова творчість Ірини Вільде, представлена
циклом із трьох повістей, об’єднаних спільністю персонажів і взаємопов’язаністю
сюжетної лінії («Метелики на шпильках», «Б’є восьма» і «Повнолітні діти»);
художня проза Дарії Віконської, зокрема, новели зі збірки «Райська яблінка» й
тексти, зібрані упорядником В. Ґабором у збірку «Чар природи і Венеції»; збірка
малої прози Ольги-Олександри Дучимінської «Сумний Христос»; художні твори,
9
критичні, публіцистичні й дидактичні нариси, опубліковані письменницями в
модерному коломийському часописі «Жіноча доля» та окремих додатках видання,
«Жіночій волі» і «Світові молоді», упродовж 1927–1938 рр.
Предметом дослідження є ідіографічна художня модель дійсності,
репрезентована в різножанровій прозі західноукраїнських авторок.
Матеріалами дослідження є, окрім творів Ірини Вільде, Ольги-Олександри
Дучимінської й Дарії Віконської, критичні виступи сучасників письменниць,
літературознавчі й історико-літературні праці українських дослідників, спогади
про життєвий і творчий шлях Ірини Вільде (Є. Безніско, Ніна Бічуя, Євгенія
Божик, М. Гнатюк, Р. Горак, Б. Горинь, І. Гущак, Р. Іваничук, М. Ільницький,
А. Любченко, Д. Павличко, М. Петренко, Жанна Попович, Л. Різник,
В. Робочек, Уляна Скальська, О. Тарнавський, Ніна Турбал, Марія Якубовська),
біографічні відомості про життя й творчість Дарії Віконської (В. Ґабор) та ОльгиОлександри Дучимінської (Є. Баран, В. Качкан, В. Пахомов).
Основні методи дослідження, використані в дисертації, підпорядковано
досягненню поставленої мети, а саме з’ясуванню специфіки моделей художньої
дійсності в прозі Ірини Вільде, Дарії Віконської й Ольги-Олександри
Дучимінської. Основними методами в дисертації є дескриптивний (опис
літературних явищ), філологічний (аналіз жанрової та образної специфіки
прозових творів), історико-біографічний (висвітлення зв’язку життєвих подій із
творчістю письменниць), культурно-історичний (виявлення детермінованості
прози конкретно-історичною дійсністю), психоаналітичний (драматичні зв’язки
свідомого й підсвідомого), психологічний (відображення внутрішнього світу
персонажів). Для встановлення теоретичних засад роботи використано
загальнонаукові методи аналізу, синтезу й індукції. Естетичний аналіз творів
літератури дозволив повніше окреслити запропоновані трьома письменницями
художні моделі світу.
Теоретичні засади дослідження базуються на вивченні аналітичних праць
Стефанії Андрусів (дисертація «Західноукраїнська література 30-х рр. ХХ ст.:
проблема національної ідентичності», 1996) [4], Юлії Бабенко [6; 7],
10
Є. Барана [8], Алли Бойко [12], Майї Васильєвої («Українська модерна новела
кінця ХІХ – початку ХХ століть: розвиток і модифікації в їх обумовленості
метафоризацією як провідною рисою художнього мислення доби», 2004) [15],
Мар’яни Гдакович («Літературні періодичні видання 20–30-х рр. ХХ ст. на
західноукраїнських землях у суспільно-політичному і духовному контексті
доби», 2003) [104], М. Гона («Міжетнічна взаємодія на західноукраїнських
землях у міжвоєнний період», 2006) [106], Ольги Граб («Літературно-мистецьке
життя Галичини кінця ХІХ – першої третини ХХ століття у контексті
трансформації національної свідомості», 2005) [114], В. Ґабора [44; 45],
О. Дея [118], Лариси Донченко [119], М. Дубини («Проблеми становлення й
тенденції розвитку малої прози Західної України (20–30-і рр. XX ст.)»,
1997) [120], Ольги Дубчак («Концептуальна опозиція «свій» – «чужий» в
українській мовній картині світу», 2009) [121], Олени Дудар [122], І. Зуляка
(«Товариство «Просвіта» у Західній Україні в міжвоєнний період: організаційні
засади, господарське становище та культурно-просвітня діяльність»,
2006) [186], В. Іващука («Наддніпрянська політична еміграція у громадськополітичних процесах Західної України в 1920–1939 рр.», 2010) [188], Альони
Карабльової [194; 195], Ольги Карабльової [196], В. Качкана [197], Л. Кліща
(«Коломийський журнал «Жіноча доля» (1925–1939) в літературному процесі
Галичини початку ХХ століття», 2006) [200; 201], Ірини Корольової
(«Українська жінка в православній картині світу та національній традиції:
гендерні рецепції», 2011) [204], Т. Кременя [205], Р. Крохмального [206],
Мирослави Крупки («Емансипаційні тенденції в українській жіночій прозі
кінця ХІХ – початку ХХ століть», 2004) [207], Світлани Ленської («Українська
мала проза 1920–1960-х років: ідейно-тематичні домінанти, жанрові моделі і
стильові стратегії», 2015) [208], Людмили Марківської («Українська
інтелігенція Волині між двома світовими війнами», 2003) [210], Галини Маслій
(«Становлення та розвиток жіночої освіти на західноукраїнських землях (кінець
ХVІІІ – початок ХХ століття)», 2011) [211], Наталії Мафтин
(«Західноукраїнська та еміграційна проза 20–30-х років ХХ століття: стильові
11
та ідейні парадигми», 2009) [212], В. Мацька («Концепція людини і світу в
українській діаспорній прозі ХХ століття», 2010) [116], С. Микуша [117],
Наталії Мікулак («Філософсько-освітні засади становлення модернової жіночої
ментальності», 2011) [215], М. Москалюка («Український християнськосуспільний рух у Галичині (1920–1939 рр.)», 1999) [216], Лесі Назаревич
(«Екзистенційність як філософська та художньо-естетична домінанта
української малої прози кінця ХІХ – початку ХХ століття», 2008) [219], Наталії
Науменко («Символіка в образній структурі української новелістики кінця ХІХ
– початку ХХ ст.», 2002) [220], Ірини Нечиталюк («Художні особливості малої
прози письменників другого плану кінця ХІХ – початку ХХ століття», 2011)
[222], В. Пахомова («Творча спадщина Ольги Дучимінської», 1998) [232],
Вікторії Перцевої [234], В. Працьовитого [237], Оксани Рибак («Ідеологія і
суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої
третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст»,
2006) [239], О. Рисака («Проблеми синтезу мистецтв в українській літературі
кінця ХІХ – поч. ХХ ст.», 1999) [240], О. Рубльова («Західноукраїнська
інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах
(1914–1939)», 2005) [244], Тамари Старченко [252], Лілії Стахів («Навчальна
книга як засіб родинного виховання молодших школярів у Західній Україні
(1919–1939 рр.)», 2007) [253], Людмили Табачин («Мала проза письменниць
Західної України 20–30-х років ХХ століття: особливості жанрово-стильових
форм вираження», 2000) [255], Людмили Тарнашинської [258], Оксани Теслі
[259], Олександри Тимчишин («Становлення і розвиток західноукраїнської
молодіжної преси 1900–1939 рр.», 2002) [260], Тетяни Ткаченко («Фемінний
дискурс другої половини ХХ – початку ХХІ століття», 2007) [262], Людмили
Ткач («Мовна ситуація на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ століття і
розвиток української літературної мови», 2008) [264], Марії Федунь («Поетика
західноукраїнської мемуаристики першої половини XX століття», 2013) [268],
Ольги Харлан («Моделі катастрофізму в українській та польській прозі
міжвоєнного двадцятиліття», 2008) [273], Наталії Шумило («Українська проза
12
кінця ХІХ – початку ХХ ст.: проблема національної іманентності», 2004) [278],
Ярини Янів [282; 283; 284] та деяких інших науковців. До уваги бралися також
роботи тих дослідників, що працювали за часів СРСР, а тому вдавалися у своїх
висновках до розстановки певних соціально-ідеологічних акцентів (ідеться,
насамперед, про роботи Марії Вальо [14], Й. Цьоха [277]).
Осмислення філософсько-психологічних аспектів художньої літератури стало
можливим завдяки працям українських науковців, зокрема, Світлани Гатальської,
Юлії Романовської, О. Степанова, В. Шинкарука, В. Ярошовця; завдяки
дослідженням таких зарубіжних філософів, як Г. Амелін, А. Андрєєв, А. Волков,
Є. Губський, М. Ігнатенко, М. Каган, К. Кедров, Галина Корабльова,
В. Лутченко, В. Подорога, Айн Ренд, Олена Трубіна, а також завдяки
опрацюванню матеріалів довідниково-енциклопедичного характеру
(класифікації Дж. Лі, Е. Фромма) і видань за результатами круглих столів,
присвячених певним філософським царинам наукових студій.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше розглянуто й
систематизовано доступні публікації Ірини Вільде, Дарії Віконської й ОльгиОлександри Дучимінської у вцілілих часописах «Жіночої долі» та додатках
«Жіноча воля» й «Світ молоді», на підставі чого обґрунтовано використання
авторками окремих криптонімів; залучено до наукового обігу низку маловідомих
художніх і публіцистичних текстів популярних свого часу письменниць; уточнено
літературознавчий концепт «художньої моделі світу», запропоновано ключове
поняття «інтелектуалізація кольоропису»; українській науковій спільноті вперше
представлено цілісне бачення художньої моделі світу циклу ранніх повістей Ірини
Вільде, описано й схарактеризовано компоненти цієї художньої цілісності на
основі автентичного літературного тексту, виявлено й осмислено домінантну
філософську проблематику трилогії «Метелики на шпильках»; здійснено цілісний
літературознавчий аналіз малої прози Ольги-Олександри Дучимінської й Дарії
Віконської із виокремленням у художніх текстах ключової проблематики й
засадничих складових авторських мистецьких моделей, що відображають
тогочасну письменницям дійсність; запропоновано сучасну літературознавчу
13
типологізацію жіночих персонажів трилогії «Метелики на шпильках» Ірини Вільде
й збірки «Райська яблінка» Дарії Віконської; з’ясовано особливості ідіографічної
інтерпретації християнської символіки; на матеріалі художніх творів Дарії
Віконської запропоновано сучасну класифікацію філософського концепту любові.
Теоретичне значення роботи полягає в комплексному осмисленні
специфіки художньої моделі світу різножанрової прози Ірини Вільде, ОльгиОлександри Дучимінської й Дарії Віконської, а також в увиразненні
особливостей функціонування ідіографічної моделі світу на трьох рівнях
(родинно-побутовий, духовно-чуттєвий, філософсько-концептуальний) і
систематизації відомостей щодо публікаційної активності письменниць.
Практичне значення дисертації полягає в можливості використовувати
одержані результати для укладання курсів із новітньої української літератури,
особливо в аспекті літературознавчого вивчення творчості західноукраїнських
письменників першої половини XX століття. Матеріали дослідження можуть
викликати фахову зацікавленість широкого кола філологів, зокрема, будуть
корисними для вчителів української літератури в середніх навчальних закладах
при висвітленні літературного процесу початку ХХ століття, викладачам вищих
навчальних закладів можуть допомогти в процесі створення навчальнометодичних посібників, розробки авторських лекційних курсів і проведення
практичних або семінарських занять з історії новітньої української літератури, а
також слугуватимуть усім без винятку науковцям в аспекті досліджень
інтерпретаційного потенціалу західноукраїнської жіночої прози. Результати
дисертаційної роботи можуть бути використані студентами-гуманітаріями для
написання курсових, бакалаврських, магістерських або інших кваліфікаційних
робіт згідно з навчальними програмами ВНЗ.
Особистий внесок здобувача. Проведене літературознавче дослідження є
самостійною роботою, що композиційно завершена й чітко структурована.
Практично-теоретичні результати наукових студій, їхні прикінцеві положення й
прогнози щодо перспективи подальших наукових пошуків визначено
безпосереднім автором роботи; статті, опубліковані у фахових українських і
14
зарубіжних виданнях, дослідником виконано одноосібно, без жодної участі
співавторів.
При написанні дисертації було узагальнено літературознавчі
напрацювання з теми та враховано їхні підсумкові досягнення, проте цей
матеріал у роботі оформлено згідно з правилами й положеннями наукового
цитування із зазначенням відповідних джерел.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати,
викладені в дисертації, неодноразово обговорювалися під час публічних
виступів-дискусій із зацікавленими науковцями та в процесі проведення таких
наукових заходів, як Всеукраїнська наукова конференція «Слово в літературі:
сакральне і профанне» (Миколаїв, Україна, 23 квітня 2013), Всеукраїнська
наукова конференція за участю молодих учених «Мова, свідомість, художня
творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (Київ, Україна, 11
квітня 2013), Міжнародна наукова конференція «Етнознакові функції культури:
мова, література, фольклор» (Київ, Україна, 17 жовтня 2013), Всеукраїнська
наукова конференція за участю молодих учених «Філологічна наука в
інформаційному суспільстві» (Київ, Україна, 10 квітня 2014), Third International
conference on European Conference on Languages, Literature and Linguistics /
Третя міжнародна європейська конференція з літератури, філології й
мовознавства (Відень, Австрія, 09 вересня 2014), Міжнародна наукова
конференція «Сучасна філологія: парадигми, напрямки, проблеми» (Київ,
Україна, 09 жовтня 2014), Fourth International conference on European Conference
on Languages, Literature and Linguistics / Четверта міжнародна європейська
конференція з літератури, філології й мовознавства (Відень, Австрія, 25
листопада 2014), Міжнародна наукова конференція «Літературний процес:
Традиції Михайла Коцюбинського в українській літературі ХХ–ХХІ ст. До 150-
річчя від дня народження письменника» (Київ, Україна, 27 листопада 2014),
Всеукраїнські наукові читання за участю молодих учених «Дух нового часу у
дзеркалі слова і тексту» (Київ, Україна, 08-10 квітня 2015), 8th International
conference on European Conference on Languages, Literature and Linguistics /
15
Восьма міжнародна європейська конференція з літератури, філології й
мовознавства (Відень, Австрія, 03 вересня 2015), П’ята міжнародна
конференція з розвитку дисциплін мистецтвознавства й культурології у Євразії
(Відень, Австрія, 25 вересня 2015), Міжнародна науково-практична
конференція «Література руху опору: вияви національної ідентичності» (Київ,
Україна, 19-20 листопада 2015).
Також окремі аспекти дослідження висвітлювалися під час роботи таких
наукових заходів, як The Third International Congress on Social Sciences and
Humanities / Третій міжнародний конгрес із соціальних і гуманітарних
дисциплін (Відень, Австрія, 15 листопада 2014), The 5th International Congress
on Social Sciences and Humanities / П’ятий міжнародний конгрес із соціальних і
гуманітарних дисциплін (Відень, Австрія, 02 серпня 2015).
Основні висновки, сформульовані в процесі роботи над дисертацією, а
також теоретично-практичні напрацювання, одержані в результаті проведення
дослідження, викладено в таких публікаціях автора: українські фахові видання,
що ліцензовані ВАК України, – 6 статей, зарубіжні фахові видання, що мають
статус періодичних видань, – 2 статті (European Journal of Literature and
Linguistics, № 3, 2015, Austrian Journal of Humanities and Social Sciences № 9-
10/2015); зарубіжні фахові видання, що випускаються за результатами
міжнародних конференцій, конгресів, симпозиумів і зареєстровані в системі
цитування РІНЦ, – 5 статей; зарубіжні інтернет-видання, що випускаються за
результатами міжнародних конференцій і зареєстровані в системі цитування
РІНЦ, – 1 стаття.
Структура й обсяг дисертації. Робота чітко структурована, складається зі
вступу, основної частини, загальних висновків і списку використаної
літератури. Основну частину роботи укладено з одного теоретичного й трьох
практичних розділів із прикінцевими висновками до кожного з них.
Згідно з проміжними висновками до розділів визначено й заключні
висновки дослідження. За допомогою загальних висновків формулюється
індивідуально-авторське бачення специфіки художнього моделювання
16
західноукраїнськими письменницями мистецької дійсності, підґрунтям для
відображення якої був як особистий досвід західноукраїнських авторок, так і
певні об’єктивні знання про реалії тогочасного життя.
Список використаних джерел укладено згідно з чинними вимогами
оформлення бібліографічних описів, до зазначеного переліку входить 285
позицій. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок, із них 160 сторінок
відведено на основний текст дослідження

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволяє сформувати уявлення про ідіографічне
висвітлення моделей неповторного художнього світу, експліцитно й імпліцитно
репрезентованих західноукраїнськими письменницями міжвоєнного
двадцятиліття в прозових творах.
Залучення до розгляду біографічних відомостей і мемуарних джерел
допомагає сформувати уявлення про контекст доби, особливості життєвого й
творчого шляху авторок із огляду на тогочасні суспільно-історичні явища й
процеси. Аналіз доступних матеріалів дозволяє стверджувати, що:
– ідіографічна художня модель світу, відображена у творах літератури, є
унікальним авторським баченням уявної чи конструюванням бажаної дійсності, що
дозволяє не тільки самому письменникові, а й реципієнтам за допомогою
літературних персонажів емоційно прожити й засвоїти той чи інший досвід, який
був би неможливим у реальному існуванні;
– художні моделі світу у творчості західноукраїнських письменниць
міжвоєнного двадцятиліття представляють переважно гармонійний світ, не
позбавлений негараздів і людських страждань, а домінантою такої мистецької
дійсності виступає постійний пошук краси довколишнього й прагнення до
щастя;
– у сфері чуттєвій найбільша увага авторок прикута до концепту любові й
усього розмаїття виявів цього почуття;
– письменниці-жінки приділяють значну увагу культурно-мистецьким
концептам, віддаючи перевагу мистецтву модерному.
Особивістю публікаційної активності авторок є те, що Ірина Вільде, Дарія
Віконська й Ольга-Олександра Дучимінська свої публіцистичні, критичні й
дидактичні розвідки найчастіше оприлюднювали під справжніми іменами або
використовували криптоніми на основі родових прізвища й імені. Зокрема,
Ірина Вільде підписує подібні тексти як Дара Полотнюк, Д. Полотнюк, Д. П.,
Д. Макогон або Дара Макогон; Дарія Віконська мистецтвознавчі статті
152
публікує як І. Федорович–Малицька або Л. Федорович-Малицька; ОльгаОлександра Дучимінська спорадично використовує криптонім О. Д-ка або О. Д.
Така авторська практика забезпечувала «Жіночій долі», створюваній
силами ентузіасток-інтелігенток, ілюзію множинності й усеприсутності
авторок. Варіативність підписів широко застосовувалася й іншими
редакторками чи дописувачками видання, насправді ж роль «певної групи»
виконувала якась одна особа. Ця обставина дозволяє обґрунтувати й
протилежні висновки: ідеться про прагнення авторок розмежовувати свої
художні твори й публіцистику або бажання творчої особистості сховатися за
певний образ Іншого, щоб дистанціюватися від власного ж тексту. Остання теза
знаходить підтвердження у автобіографічних матеріалах, оскільки Ірина Вільде
підрадянського періоду ховалася за маскою покірності й певного
пристосуванства, а Дарія Віконська прийняла рішення уникнути жорстоких
соціалістичних реалій, свідомо обравши небуття. Наявність у популярному
часописі певної кількості можливих варіантів підписів західноукраїнських
письменниць додатково свідчить про фемінність їхнього мислення, оскільки
допускає множинність інтерпретацій як особистості митця, так і змістового
потенціалу його художніх творів.
Доцільно відмітити й певну символічність контексту, оскільки життя й
особистий досвід західноукраїнських авторок переосмислювалися
автобіографічними текстами, а художні твори, у підсумку, програмували
життєві долі письменниць. Саме це дозволяє співвідносити постать Ірини
Вільде з художнім образом «жінки-господині», яка за будь-яких обставин має
силу й терпіння перетривати всі життєві негаразди; Дарію Віконську
прирівнювати до «жінки-музи», що має загострене відчуття краси й
справедливості, а тому не спроможна миритися з жорстокими реаліями
дійсності без сторонньої підтримки (ідеться про автобіографічні факти,
зокрема, загибель коханого чоловіка й самогубство письменниці); натомість
Ольгу-Олександру Дучимінську зіставляти з «жінкою-воїном», яка здатна
пережити найтяжчі втрати (смерть немовлят-первістків, відбування каторги,
153
численні обшуки з нищенням найціннішого, що мала письменниця, – честі й
художньої спадщини).
Здійснене на матеріалі творчості західноукраїнських авторок осмислення
інтерпретаційного потенціалу ідіографічних художніх моделей світу,
репрезентованих у прозових текстах, дозволяє обґрунтувати їхнє
функціонування на таких рівнях, як:
– родинно-побутовий, духовно-чуттєвий і філософсько-концептуальний – у
творчості Ірини Вільде;
– духовно-чуттєвий і філософсько-концептуальний, зі свідомим униканням
родинно-побутового пласту, – у Дарії Віконської;
– родинно-побутовий і духовно-чуттєвий, із емоційно осмисленим
філософсько-концептуальним, – у прозі Ольги-Олександри Дучимінської.
Показовим є тяжіння західноукраїнських письменниць періоду міжвоєнного
двадцятиліття до впорядкування й систематизації своїх художніх творів. Ця
особливість виявилася в прагненні авторок укладати художні цикли з подальшим
розподілом творів згідно з досліджуваною естетичною проблематикою або
окремими аспектами зображуваного. Зокрема, Ірина Вільде створює цикл
«Метелики на шпильках», роботу над яким планувала продовжувати й надалі.
Ольга-Олександра Дучимінська занотовує назви своїх текстів і позначає їхню
приналежність до певної групи творів (наприклад, «Жіноче царство», «Книга
життя»). Дарія Віконська впорядковує збірку «Райська яблінка», а з її публікацій у
періодиці логічно сформовано цикл «Чар природи і Венеції», що характеризується
наявністю мікрогруп (ідеться про «Імпресіоністичне», «Три студії», «Музику» і
«Спогад»), а також потенціалу для подальшої систематизації художніх творів
письменниці (зокрема, у рослинний цикл можна об’єднати етюди «Білі іриси»,
«Янгол», «Соняшники» та поезії в прозі «В’язні», «Реальне», «Begonia Rex»;
циклом «Листування» можна вважати етюди «Уривок листа» і «До…»; циклом
«Портрети» можна назвати етюди «Дівчинка» і «Портрет»). Подібна тенденція
виникає на противагу до кризових явищ, у відповідь на загрозливе усвідомлення
154
довколишнього хаосу й відчуття приреченості людського існування, що було
притаманним періодові міжвоєнного двадцятиліття.
Контекст доби відображається в художніх моделях світу західноукраїнської
жіночої прози міжвоєнного двадцятиліття тією мірою, наскільки письменниці
переосмислюють історичні реалії свого повсякденного буття. Зокрема, у трилогії
Ірини Вільде знаходять відображення такі суспільні процеси, як зростання ролі
жіночої освіти й самоосвіти (Дарка Попович, Зоя Тимішева, Ляля Данилюкова та й
інші персонажі жіночої статі прагнуть здобувати саме вищу освіту, натомість
практичні або прикладні знання цінуються не настільки високо, хоча й гарантують
певне фінансове благополуччя); посилення ролі наддніпрянських емігрантів у
культурно-громадському житті представників західноукраїнського регіону (образ
Іншого, емігрантки Зої Тимішевої, виписано авторкою з особливою делікатністю й
симпатією); активізація громадсько-політичної ролі духовенства всіх конфесій і
віросповідань (культ церкви й священнослужителів, що виступають моральними
поводирями бездержавної української нації); підсилення міжетнічної напруги, що
переростає у відверте протистояння поміж панівним режимом і пригнобленим
етносом, спроможним і готовим нарешті артикулювати перед владою певні вимоги
щодо культурних і політичних поступок (боротьба тата Поповича разом із
учителями-однодумцями за право відродження рідної мови на етнічно українських
територіях; стихійні або погано організовані виступи учнів гімназії); висунення
жінки на чільне місце в суспільному житті громади, її прагнення перебрати на себе
хоча би частково провідну роль у національно-визвольних змаганнях (Дарка
Попович, яка прагне жити, щоб дати нову генерацію «вільних особистостей»;
Наталка Оріховська, яка здатна пожертвувати власним життям задля реалізації
патріотичної ідеї, виконання свого громадянського обов’язку).
Мала проза Дарії Віконської виявляє тяжіння авторки до модерного
мистецького дискурсу, що дозволяє перекодовувати усталені поняття крізь призму
різноманітних творів мистецтва, самого процесу народження мистецьких шедеврів
у тій чи іншій царині. Замість популярної революційної, стрілецької,
антимілітаристської чи, принаймні, історичної тематики письменниця витворює
155
ідіографічну художню модель світу, яка функціонує виключно за законами краси й
гармонії, а оновлення інтерпретаційного потенціалу малої прози відбувається
шляхом введення інтернаціонального культурно-мистецького контексту.
Літературна спадщина Ольги-Олександри Дучимінської моделює дійсність в
аспекті подальшого переосмислення персонажа жіночої статі як діяльного
повноправного героя, здатного долати життєві перешкоди й негаразди (бажання
народжувати або не народжувати нащадків – у молодиці Катерини з оповідання
«Зашуміли крила»; право позивати до суду за зраду й подружню невірність – у
персонажів новели «В суді»). Окрім цього, модерна дійсність моделюється в
художній творчості письменниці за допомогою посиленої уваги до мистецького
дискурсу в усіх формах його прояву (новела «Warum?» зображає світ тонких
душевних переживань музики; «Маляр» символічно відтворює особливості
образотворчого мистецтва; філософський діалог «Поет» вражає влучністю
інтерпретації постаті митця як Іншого, якнайбільше подібного й близького до
Божої сутності). Не оминає авторка увагою й модерних культурно-освітніх
процесів, що проявляються в зростанні ролі навчання, виховання й здобуття
повноцінної освіти (оповідання «Смерть Василька»).
Проведене дослідження дозволяє дійти висновків, що основними складовими
художньої моделі універсуму в трилогії Ірини Вільде постають компоненти, що
оприявнюють фемінні ознаки її творчої манери, зокрема:
– кожен персонаж зображений письменницею багатогранно, у всій сукупності
своїх позитивних і негативних рис, що забезпечує множинність змістів та
інтерпретацій [262, 3–4];
– простір, де відбуваються сюжетні колізії трилогії, локалізовано, а це виявляє
етнічну маркованість текстів авторки [262, 152];
– час подій, що розгортається в циклі повістей за принципом спіралі,
одночасно забезпечує сюжетно-композиційну єдність творів трилогії і внутрішню
суперечливість подій, що волею випадку дублюються; у процесі рецепції це
дозволяє виявляти «множинність смислів» [262, 151].
156
Характерною проблематикою ранньої творчості Ірини Вільде є питання
збереження представниками українського етносу власної національної
ідентичності, що в трилогії «Метелики на шпильках» представлено як доволі
неорганізована й хаотична, проте безкомпромісна боротьба з офіційною
адміністрацією й представниками панівного етносу. Проведене дослідження
дозволяє стверджувати, що повноцінного діалогу культур, вивченням якого
активно займається сучасне літературознавство, між провладним румунським і
пригнобленим українським етносом у циклі ранніх повістей Ірини Вільде не
відбувається, а про можливе взаємозбагачення обох культур у трилогії
письменниці принципово не йдеться. Зазначена ситуація відображає культурноісторичний контекст співіснування етносів західноукраїнського регіону на
початку ХХ століття.
Що стосується сфери чуттєвої, то тут одним зі складних, але цілком
необхідних етапів дорослішання молодої людини виступає (особливо в ранній
творчості Ірини Вільде) переживання страждання. Крізь біль, на думку
письменниці, відбувається формування сильної особистості, яка здатна до
рішучих дій і блискавичного реагування на актуальні виклики часу й нагальні
потреби суспільства. Страждання покликане створити достатні передумови для
самопізнання й самозаглиблення, що інколи призводить до істотної переоцінки
персонажами художніх творів авторки власної життєвої програми чи навіть
світоглядних орієнтирів. У художній інтерпретації письменниці страждання є
однією з характеристик, що притаманна тільки сформованій особистості, а
здатність до страждання – риса, якою письменниця доволі чітко позначає
помежів’я дорослого й дитячого життєвих вимірів.
Акцентування авторкою, цілком у дусі концептуально-філософської
парадигми періоду модернізму, на активній ролі представниць жіночої статі у
визначенні власної долі, що поступово переростає у віднаходження власної ролі
й місця в суспільній боротьбі за визволення пригнобленого народу, свідчить
про модерну сутність і проблематику художніх повістей трилогії. Від
зображення інтимного любовного страждання, притаманного жіночій натурі,
157
Ірина Вільде плавно переходить до розкриття усієї трагічності особистісного
страждання людини, позбавленої права на національне самовизначення,
примусово відірваної від ментальних коренів власного народу, неспроможної
самостійно відвоювати право власного етносу на історичну правду й
відновлення генетичної пам’яті.
Детальний аналіз малої прози Дарії Віконської дозволяє стверджувати, що
найвищий щабель в ієрархії справжньої любові письменниця відводить Великій
любові, пов’язаній із Божою сутністю. Певну частину свого творчого доробку
авторка приділяє зображенню романтично-еротичної і братньої любові, окрім
цього, звертає увагу на такі види любові-прив’язаності, як любов до Природи
(як живої, так і неживої) і любов до об’єктів матеріальної культури (визначні
архітектурні пам’ятки, мистецькі картини, видатні художні твори та інше).
На думку письменниці, людям із тонкою душевною організацією
(письменникам, художникам, поетам, тобто загалом митцям і творчим
особистостям, а також представницям жіночої статі) притаманний особливий
різновид любові, заснований на замилуванні красою природніх об’єктів і явищ.
Така любов ґрунтується більшою мірою на спогляданні, живиться власними
візіями й фантазіями, а проте досить потужно стимулює творчі процеси.
Романтично-сексуальне почуття є незмінним атрибутом вчинків більшості
представників маскулінної статі, а от жінка в художніх творах Дарії Віконської
за сутністю своєю схильна радше до любові жертовної й усепрощаючої. Слід
зауважити, що водночас дружня любов-прив’язаність однаковою мірою
властива і жіночим, і чоловічим образам, виведеним авторкою в ранній прозі
міжвоєнного двадцятиліття.
У прижиттєвій збірці Дарії Віконської «Райська яблінка» представлено
майстерні художні замальовки, котрі подають цілком оригінальне авторське
бачення й інтерпретацію жіночих образів, відомих освіченому реципієнтові зі
сфери образотворчого мистецтва. Жіноча сутність уявляється письменниці як
одвічно мінлива й нерозгадана таїна, осягнути ввесь безмір якої можливо
лишень на перетині кроскультурних світоглядних засад із використанням
158
цілого спектру аналітичних здібностей, що притаманні маскулінному й
фемінному началам і застосовуються виключно в комплексі.
Жіночі образи в інтрепретації Дарії Віконської постають як символи
жіночності, натхнення й спокуси, а проте усвідомлюються авторкою як
нероздільне ціле. Жіноча сутність у кожному своєму втіленні постає як
амбівалентна субстанція, здатна невідворотно манити й категорично
відштовхувати, дарувати насолоду й нести гірке розчарування, поставати
виповненою найстрашнішими гріхами й бути водночас дитинно чистою й
непорочною.
Феномен мистецтва у творчості Дарії Віконської найбільш вичерпно й
повно розгортається в мистецький дискурс, що його авторка розкриває в
етюдах і нарисах питаннями пошуку й віднаходження першоджерел творчості,
її засад і спонук. Окрім цього, письменниця розглядає співвідношення поміж
цариною мистецтва й самим життям, а також аналізує специфічну роль
сучасного модерного мистецтва. Авторка свідомо віддає перевагу модерній
творчості, оскільки саме вона, на думку Дарії Віконської, спроможна творити
нову естетичну якість, розвиваючи й духовно удосконалюючи кожну людську
особистість.
Розв’язанням нагальних мистецьких питань у творах письменниці
займаються безпосередньо митці (художники, поети, письменники) і
професійні критики, а тому мистецький дискурс, що його подає авторка,
виходить на теоретичний рівень узагальнень, а пропоновані художніми
персонажами висновки носять переважно філософський характер.
Загальну тональність художньої моделі світу, втіленої в малій прозі Дарії
Віконської можна відобразити через кольоропис письменниці. Провідним для
художньої спадщини Дарії Віконської є апелювання до оптимістичного,
радісного спектру кольорів, що символізує відповідні людські стани. Досить
часто письменниця застосовує певні домінантні кольори, що співвідносяться з
сутністю усього твору, виражають його основний настрій чи головне для
авторки почуття. Письменниця вдається у прозовій творчості до послідовної
159
інтелектуалізації кольоропису, про що свідчить тонке нюансування авторки в
процесі відчуття й безпосередньої передачі (називанні) певних кольорів і
відтінків, що було домінантною особливістю творчості художниківімпресіоністів. Варто зазначити, що кольори, відтінки й фарби у прозі Дарії
Віконської часто називаються в аспекті їхньої подібності до певних відтінків
барв, притаманних вартісним мистецьким полотнам, відомим і значущим у
світовій культурі. Також письменниця використовує прийом ототожнення
окремих барв із кольоровими гамами, що виступають домінантними відтінками
у творчості якогось всесвітньо відомого художника.
На матеріалі літературознавчого дослідження малої прози ОльгиОлександри Дучимінської можна дійти висновків, що художня модель
дійсності, проектована авторкою в прозовій спадщині, є цілісним гармонійним
світом, у якому справжні почуття й звичайні людські радощі переважають
відчуття дисгармонії й хаосу. Персонажами творів письменниці найчастіше є
православні люди, яких письменниця наділяє високими духовними якостями й
моральними чеснотами. Водночас авторка не оминає увагою й реалії
повоєнного життя, інтерпретуючи людський біль і страждання як шлях до
очищення й самовдосконалення (оповідання «Різдвяна казка», новела
«Warum?»).
Проза Ольги-Олександри Дучимінської виявляє філософічність мислення
письменниці, основоположним для її художніх творів можна вважати осмислення
концептів життя й смерті. Осягнення повсякденного життя письменниця здійснює не
тільки крізь призму людських негараздів і поневірянь, а й за допомогою модерного
усвідомлення особистої відповідальності (персонаж оповідання «Трембітали
трембіти» доходить власним розумом до визначення своєї земної місії завдяки
переосмисленню сенсу й цінності повсякденних трудових обов’язків доброго
господаря). Для змалювання концепту смерті авторка послуговується такими
поняттями, як закономірність і невідворотність кожного природного явища.
Художня спадщина Ольги-Олександри Дучимінської окреслює певне коло
філософських, морально-етичних і культурно-мистецьких питань, серед яких:
160
безкорисна жертва й співчуття, добро й зло, плинність і обмеженість існування,
вільний вибір і жорстокий примус, покликання й мрія, туга за рідним краєм і
сама доля людська. Усі зазначені концепти вдумливо й виважено
інтерпретуються письменницею й подаються як повноцінні складові художньої
моделі світу її творів.
Багатогранну тему авторського моделювання художнього світу в
літературних творах певного періоду неможливо вичерпати форматом однієї чи
декількох дисертацій. Зважаючи на існування художніх текстів, що їх не було
охоплено в межах проведеного дослідження, потреба продовжувати науковотеоретичні розробки відповідної тематики в контексті сучасного
дослідницького дискурсу все ще залишається на часі