Янковська Жанна Олександрівна Фольклоризм української літературної прози доби романтизму

brief description

Янковська Жанна Олександрівна, доцент кафедри культу­рології та філософії Національного університету «Острозька академія»: «Фольклоризм української літературної прози доби романтизму» (10.01.07 - фольклористика, 10.01.01 - українська література). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
На правах рукопису
ЯНКОВСЬКА ЖАННА ОЛЕКСАНДРІВНА
ФОЛЬКЛОРИЗМ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРОЗИ
ДОБИ РОМАНТИЗМУ
УДК 821.161.2.09:398
Спеціальності:
10.01.07 — фольклористика
10.01.01 — українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Науковий консультант:
доктор філологічних наук,
проф. Гарасим Я. І.
Львів, 2017
2
Зміст
Вступ………………………………………………………………………. 4
Розділ 1. Історико-методологічні й теоретичні засади вивчення
фольклоризму літератури доби романтизму…………………………… 24
1.1. Аспектологія історико-методологічних підходів дослідження
рецептивних зв’язків художньої літератури з фольклором…………… 24
1.2. «Фольклоризм літератури»: дефініція терміна та смислові
характеристики поняття…………………………………………………… 61
Висновки до розділу 1…………………………………………………… 81
Розділ 2. Фольклоризм літературної прози періоду романтизму в
генологічному аспекті…………………………………………………… 85
2.1. Жанрові різновиди малої української романтичної прози крізь
призму фольклорного наративу………………………….…………… 85
2.2. Становлення жанрів малої літературної прози та їх взаємодія з
усною словесністю в інтерпретації І. Денисюка……………………… 129
Висновки до розділу 2 …………………………………………………… 137
Розділ 3. Фольклорний міфологізм української романтичної прози ….. 141
Висновки до розділу 3…………………………………………………… 180
Розділ 4. Українська літературна проза доби романтизму як художня
репрезентація архетипних концептів та образів ....................................... 184
4.1. Парадигма етнокультурної та фольклорно-літературної
архетипності ………………………………………………………………. 184
4.2. Архетипно-буттєві виміри історичного роману П. Куліша «Чорна
рада»: пропедевтичний аспект…………………………………………… 205
4.3. Архетипно-буттєвий універсальний концепт «Дім – Поле – Храм»
в українській літературній прозі періоду романтизму………………… 215
4.3.1. Концепт «Дім – Поле – Храм» крізь призму історичного роману
П. Куліша «Чорна рада»…………………………………………................ 215
4.3.2. Концепт «Дім – Поле – Храм» в оповіданнях Ганни Барвінок…. 247
3
4.3.3. Поза жанром, але в контексті проблеми: топоси та архетипи
національного буття в «оповідних» соціально-побутових поемах
Т. Шевченка «Катерина» і «Наймичка»………………………………...... 281
4.4. Рецепція архетипних образів в українській романтичній прозі……. 295
4.4.1. Архетипний образ Мудрого Старого (Старця) в українській
культурній традиції……………………………………………………….. 295
4.4.2. Еволюція екзистенційно-соціумних рис кобзаря як Мудрого
Старого (за матеріалами «Чорної ради» П. Куліша та поезії
«Перебендя» Т. Шевченка)……………………………………………… 311
4.4.3. Архетип Мудрого Старця у малій романтичній прозі…………… 323
4.4.4. Архетипні образи хліба, дороги, воріт, сорочки у літературній
прозі доби романтизму………………………………………………….... 334
Висновки до розділу 4……………………………………………………. 373
Розділ 5. Лінгвостилістичні аспекти фольклоризму української
романтичної прози ………………………………………………………… 378
5.1. Лексико-стилістичний рівень фольклоризму малої романтичної
прози ……………………………………………………………………….. 378
5.2. Мовностильові джерела і фольклоризм літературної нарації в
оповіданні Ганни Барвінок «Не було змалку — не буде й до’станку»… 395
5.3. Мовленнєво-смислові ресурси фольклоризму «Вечорів на хуторі
біля Диканьки» та «Миргорода» М. Гоголя (за спогадами та листами).. 406
Висновки до розділу 5 …………………………………………………… 421
Висновки………………………………………………………………..... 424
Список використаних джерел та літератури………………………... 431
4
Вступ
Нинішній період розвитку української гуманітаристики позначений появою
нових методологій та помітно вищим ступенем теоретичного осмислення її
актуальних проблем, вирішення яких не можливе без встановлення міжгалузевої
взаємодії. Важливими тут є зв’язки авторської словесності з народною творчістю
та світоглядом, які здавна цікавили дослідників, породивши в середині ХІХ
століття поняття народності літератури. Письменники кінця ХVІІІ — 30–60-х
років ХІХ століть разом з І. Котляревським та ін. були предтечами цієї літератури
загалом (і прози зокрема). Своїми творами та їх першим критичним аналізом вони
загострили увагу на важливих проблемах такої взаємодії, які, однак, і сьогодні
залишаються не вповні вивченими та потребують узагальнення й
прискіпливішого доопрацювання з огляду на поглиблення їх теоретичного
аспекту.
Вивчення взаємозв’язків творів (творчості) окремих письменників чи
національної літератури різних періодів із усною словесністю та культурою
загалом переросло у більш складну теоретичну фазу і є пріоритетним у сучасній
фольклористиці та літературознавстві. Різнорівневі рецепції фольклору (у
широкому розумінні терміна) в авторських творах нині означують поняттям
«фольклоризм літератури», теоретичний дискурс якого буде представлено в
одному з підрозділів цієї роботи.
Уперше поняття «фольклоризм», як вважають, вжив Поль Сабійо в кінці ХІХ
століття для позначення різноманітних занять фольклором (у житті, мистецтві
тощо). Науковим терміном це поняття стало значно пізніше, у 60-х роках ХХ
століття.
У тлумаченні методологічної суті терміна «фольклоризм літератури»
простежуємо два підходи: по-перше — рецепції на рівні лише усної словесності;
по-друге — рецепції на рівні культурної традиції загалом. Зазначені підходи
цілком відбивають вузьке (тільки усна словесність) та широке (комплекс
народних поглядів на світ, звичаєвість, художня творчість, етнографічні
особливості і т. д.) розуміння поняття «фольклор».
5
Актуальність теми зумовлена необхідністю залучення досягнень
найновіших міждисциплінарних методологічних стратегій до інтерпретації
проблеми фольклорно-літературних взаємин у процесі становлення національної
художньої словесності. Дослідження фольклоризму української прози доби
романтизму дає змогу стереометричного її прочитання й характеристики, адже
саме у цей період починає формуватися жанрово-стилістична система прозової
творчості, що концентрує в собі ментальні, психологічні й архетипні коди
національного буття українців. Щодо цього М. Яценко писав про те, що для
романтиків найвищим художнім зразком «органічної» поезії (те саме можемо
стверджувати й стосовно прози) «вищим за літературу освічених класів є
фольклор, що уособлює народний дух, національні особливості як прояв
багатства універсуму» [366, c. 236].
Основоположні праці вчених, які понад півтора століття аналізували твори
письменників, розглянуті у цьому дослідженні, а також інших авторів
окресленого періоду, стали доброю теоретичною базою для подальших студій, в
тому числі й стосовно їх рецептивних зв’язків із народною творчістю.
Враховуючи поступ сучасних методологій та інтердисциплінарний підхід до
аналізу художнього твору, ці дослідження нині потребують уточнення, перегляду,
поглиблення та виявлення нових форм, рівнів і векторів взаємодії двох систем
словесності. Важливо, що крізь призму дослідження фольклоризму літератури
можна не лише дешифрувати її «національний код», а й виявити траєкторію
входження до комплексу «універсальних цінностей», що допомагає усвідомленню
власної ідентичності, етнічної вартості, оскільки навіть стрімкі сучасні
глобалізаційні процеси, за твердженням Я. Гарасима, «не спроможні стерти
специфіку етнічно маркованої ментальності між людьми чи бодай втрутитися в
перекодування національно змодельованих та глибинно архетипізованих
психоестетичних процесів сприйняття дійсності» [51, с. 31].
Маючи в добу романтизму переважно усвідомлений характер, художнє
переосмислення народної творчості, трансформація фольклорних мотивів,
образів, поетики, як правило, впливають на ідейну та проблемно-змістову
6
площину твору і виконують роль системотвірного чинника. Література при цьому
акумулює й постає транслятором споконвічного досвіду народу,
сконцентрованого у слові, та сприяє збереженню етнічно визначених
(маркованих) традиційних моделей світосприйняття.
Складність цього періоду полягає в неоднорідності літературного життя і
літературних процесів. Для нього прикметним є синкретизм напрямів, стилів,
течій, груп, шкіл, тенденцій, пошуки нового слова, творча зорієнтованість на
народний зразок, що призвело до розширення художніх горизонтів творчості
письменників. Організуючою «константою українського романтизму, яка
забезпечувала синтез і кореляцію усіх його складників і течій та визначала
головний ідейно-естетичний зміст, — за словами М. Яценка, — стала ідея народу,
вивчення його минулого, розуміння його теперішнього і майбутнього» [365,
с. 242]. Це зумовило той факт, що романтизм як художній напрям також не був
однорідним, у тому числі й у рецептивних зв’язках із фольклором. Така
«неоднорідність» стилю, значною мірою сконцентрована на прозових текстах,
стала основою художності тогочасної літератури. Це був час, коли українські
письменники почали писати не тільки «про народ», але і «для народу», що й
зумовило широке звернення до естетики фольклору, призвело до розуміння його
мистецької вартості.
У цей період «провідними стають проблеми трагічної долі людини, культ
душевного страждання, різке протистояння мрії, ідеалу та дійсності» [365, с. 237],
що категорично відрізняється від класицизму. Показовою в цьому плані є думка
П. Приходька, який зазначає: «Ставлячи в центрі уваги людину з багатим
внутрішнім світом та її поривання до кращого, романтики, розвинувши далі
основні настанови сентименталізму, піднялися над пізнім класицизмом, що
розглядав людину як певну абстрактність, і над реалізмом епохи
Просвітительства, який також ігнорував усю складність людської особи» [248,
с. 7]. У значеннєвому полі цієї проблеми можемо стверджувати, що романтизм
тяжіє «до суб’єктивно-експресивної естетики, акцент переноситься на
самовираження митця, і твір розглядається як породження творчого духу, якому
7
за допомогою “філософії тотожності” надається онтологічний зміст: “я” тотожне
“не-я”, природа ідентична духові» [217, с. 273].
Об’єктом дослідження є українська (україномовна) переважно романтична
проза початку ХІХ століття, в якій наявне художнє віддзеркалення українських
реалій і яку можна вважати засадничою для стильових тенденцій нової
української прози загалом, бо її представники започаткували художні явища (в
тому числі й у способах взаємодії літератури з фольклором), тяглість яких
визначається в наступні десятиліття становлення та розвитку національної
літератури.
Зокрема, до аналізу залучено малу україномовну прозу Г. КвіткиОснов’яненка, П. Куліша, Ганни Барвінок, О. Стороженка, М. Шашкевича, роман
П. Куліша «Чорна рада» та окремі твори М. Гоголя із його збірок «Вечори на
хуторі біля Диканьки» та «Миргород». Відразу ж доцільно обґрунтувати такий
вибір об’єкту дослідження.
Як відомо, 30–60-ті роки ХІХ століття в українській літературній традиції
представлені й російськомовною прозою Є. Гребінки, П. Куліша, М. Костомарова
та інших письменників того періоду, яка стоїть осібно, має специфічні риси
фольклоризму і заслуговує на окреме студіювання. Тому, зважаючи на обмежений
обсяг роботи, ці твори до аналізу не залучено, і вони складають у цьому плані
дослідницьку перспективу. Виняток становить проза М. Гоголя на українську
тематику, що певною мірою є показовою стосовно визначеної дослідницької
проблеми, особливо твори, які увійшли до його збірок «Вечори на хуторі біля
Диканьки» та «Миргород». Вони містять дуже помітний пласт ідентифікаційної
української лексики. За творчим методом гоголівська проза стоїть біля витоків
українського романтизму, у ній спостерігаємо вельми оригінальний підхід до
осмислення української дійсності, світогляду, традицій, що їх письменник поособливому трансформував у естетичну площину літературної творчості. До того
ж, якщо стосовно вищезгаданих письменників, які писали російською мовою,
проблема щодо ідентифікації їх українськості в літературі гостро не стояла і не
стоїть, то щодо М. Гоголя мусимо постійно її доводити. При цьому не маємо на
8
меті залучити до текстологічного аналізу абсолютно усі твори названих
письменників, а лише окремі (як приклад), аби показати зразок таких студій та
визначити й охарактеризувати основні рівні фольклоризму в певний період
розвитку української літератури й літературної прози зокрема.
Творчість Марка Вовчка задіяна у праці прикладово лише тими
україномовними оповіданнями, які більше тяжіють до романтизму (як «Чари»,
«Сон»), а не до реалізму, в яких категорія соціально-несправедливого виходить на
перший план. А окремі твори Ганни Барвінок хоча хронологічно і виходять за
рамки 60-х років ХІХ століття, проте зберігають стильові ознаки романтизму.
Предметом наукових студій є різні форми та вектори взаємодії української
романтичної прози із народною творчістю, національною фольклорною
традицією, що окреслено поняттям «фольклоризм літератури», їх виявлення та
аналіз.
Мета дослідження — проаналізувати художні пласти української прози доби
романтизму в її поступальному розвитку (від «народного оповідання» до
історичного «панорамного» роману) крізь призму визначених рівнів її
фольклоризму. Це дасть змогу глибше, більш «стереоскопічно» зрозуміти самі
твори, побачити їх у контексті епохи, простежити індивідуальні джерела, способи
та методи співдії письменників із народною творчістю.
Зазначеної мети можна досягнути шляхом виконання низки завдань,
зокрема:
– визначити основні етапи й аспекти вивчення взаємозв’язків української
літератури 30–60-х років ХІХ століття з фольклором;
– з’ясувати вплив народного світогляду та поетики фольклору на формування
естетичних поглядів українського письменства зазначеного періоду;
– дослідити способи взаємодії індивідуально-авторського і народного первня
у становленні нової української прози у першій половині ХІХ століття та
з’ясувати чинники, що сприяли цьому процесу й засвідчили початковий етап
розвитку літератури як національно-самобутнього мистецтва;
9
– виявити найбільш продуктивні методи, які застосовують при вивченні
фольклорно-літературної взаємодії, зокрема й у цьому дослідженні;
– з’ясувати основні рівні вияву фольклоризму літературної прози 30–60-х
років ХІХ століття (або вектори входження фольклорного елемента в авторський
твір);
– проаналізувати науковий дискурс стосовно різних семантично-змістових
підходів до дефініції та розуміння поняття «фольклоризм літератури»;
– окреслити основні віхи становлення та поступального розвитку
наративного жанру в добу романтизму та з’ясувати вплив на цей процес усної
словесності;
– розкрити зміст і функції міфологічних елементів (міфологізму) у
романтичній прозі як один із рівнів та способів вияву її фольклоризму,
встановивши кореляцію семантичних трансформацій міфологем (міфем) у
структурі художнього тексту;
– з’ясувати смислові особливості архетипного рівня фольклоризму
української літературної прози 30–60-х років ХІХ століття;
– вибудувати парадигму етнокультурної та фольклорно-літературної
архетипності;
– застосувавши метод архетипів (С. Кримський), розглянути відображення
універсального концепту «Дім – Поле – Храм» у малій романтичній прозі, романі
П. Куліша «Чорна рада» та (для порівняння) соціально-побутових «оповідних»
поемах Т. Шевченка «Катерина» й «Наймичка»;
– простежити еволюцію екзистенційно-соціумних рис кобзаря як Мудрого
Старого крізь призму історичного роману П. Куліша «Чорна рада» й поезії
Т. Шевченка «Перебендя»: порівняльний аспект;
– окреслити семантично-змістові аспекти рецепції найбільш уживаних
фольклорно-архетипних образів у прозі періоду романтизму (хліб, дорога, ворота,
сорочка);
10
– визначити головні характеристики лінгвостилістичного (лексичностилізаційного) рівня фольклоризму української літературної прози 30–60-х років
ХІХ століття;
– ґрунтовно проаналізувати лінгвостилістичні ознаки фольклоризму
художнього тексту на прикладі оповідання Ганни Барвінок «Не було зранку, не
буде й до’станку»;
– визначити й проаналізувати мовностилістичні джерела фольклоризму
творів М. Гоголя на українську тематику.
Джерельною базою дослідження стали перші видані у той час фольклорні
збірники М. Цертелєва («Опыт собрания старинных малороссийских песен»,
1819) [308], М. Максимовича («Малороссийские песни», 1827, 1834, 1849) [195,
197, 198], А. Метлинського («Южный русский сборник» 1848 та «Народные
южнорусские песни» 1854) [206], І. Срезневського («Запорожская старина», 1833–
1838) [271], П. Лукашевича («Малороссийские и Червонорусские народные думы
и песни» 1836) [194], О. Бодянського («Наські українські казки, запорозьця Іська
Матиринки», 1835 [29]; вчений працював і над великим народнопісенним
збірником, який не встиг видати), М. Костомарова («Малорусские народные
предания» — «Киевская Старина», 1878) [146]; відомо, що записував також
народні пісні), П. Куліша («Украинские народные предания», 1847; «Записки о
Южной Руси», 1856–1857) [174, 175] та інші; твори М. Гоголя, Г. КвіткиОснов’яненка, Ганни Барвінок, О. Стороженка, М. Шашкевича, П. Куліша, Марка
Вовчка, їх життєписи, епістолярій, спогади, а також енциклопедично-довідкові
видання, що використовувалися для більш чіткого понятійного розмежування та
з’ясування основних термінів, категорій, їх взаємодії.
Теоретичну канву дисертації склали праці українських та зарубіжних
учених із фольклористики, літературознавства, етнофілософії, етнокультурології
та інших гуманітарних галузей, які допомогли з’ясувати основні аспекти та рівні
вияву фольклоризму в українській літературній прозі доби романтизму.
Першим етапом наукового осмислення використання фольклору в літературі
стали дослідження, що з’явилися фактично відразу після опублікування самих
11
творів. Із виходом у першій половині — середині ХІХ століття фольклорних та
фольклорно-етнографічних збірників починається й теоретичне осмислення як
самих фольклорних творів, так і їх взаємозв’язку з літературою, що залишається
актуальним і до сьогодні. Це зумовлено насамперед тим, що в аналізований
період саме письменники стояли біля витоків української фольклористичної та
етнографічної гуманітарної галузі, а тому, як наслідок, неодноразово
наголошували на такій якості літератури, як народність.
Більш аналітичним поглядом на співдію фольклору й літератури, яка також
якісно змінилася, починаючи з 70-х років ХІХ століття, стали праці О. Потебні,
М. Сумцова, М. Драгоманова, М. Павлика, І. Франка, М. Дашкевича,
М. Грушевського, Б. Грінченка, Ф. Колесси, В. Гнатюка та інших, котрі розвинули
та продовжили дослідження попередників, даючи певні методологічні
рекомендації стосовно розуміння складності та неоднозначності
трансформаційних процесів, заклали підвалини наукового аналізу фольклорнолітературних взаємозв’язків.
ХХ століття відзначається певною нерівномірністю у розвитку народознавчої
(і літературознавчої) науки. Як вагомі й без ідеологічної заангажованості варто
виокремити праці С. Єфремова, М. Зерова, П. Филиповича, В. Петрова й
небагатьох інших. Починаючи із 60-х років відзначається також упевнене
поступування і в дослідженні фольклорно-літературних зв’язків, яке набирає
інтенсивніших форм у кінці 80-х, а надто у 90-х роках, коли Україна стала
незалежною. До широкого наукового вжитку увійшло поняття «фольклоризм
літератури», що значно розширило теоретичні обрії таких студій порівняно з
поняттям «народність».
Назагал, у ХХ столітті надзвичайно цінними є праці В. Перетца, А. Лободи,
К. Грушевської, П. Филиповича, М. Зерова, В. Петрова, А. Шамрая,
М. Рильського, С. Єфремова, О. Дея, Г. Нудьги, Т. Комаринця, В. Щурата,
М. Пазяка, Н. Калениченко, М. Яценка, В. Шубравського, О. Гончара,
С. Мишанича, М. Грицая, І. Денисюка; В. Гусєва, Ю. Соколова, М. Азадовського,
М. Андреєва, У. Далгат, Д. Медріша, О. Фрейденберг, П. Богатирьова,
12
Л. Ємельянова, В. Проппа, П. Путілова, С. Лазутіна, В. Сідєльникова,
А. Бушміної, С. Азбєлєва, Л. Дмитрієва, В. Жирмунського, В. Митрофанової,
Н. Савушкіної та інших.
Окремо варто відзначити імена вчених, чиї праці з окресленої проблеми
стали етапними на межі ХХ–ХХІ століть і котрі в перші роки незалежності
української держави порушували найнагальніші проблеми у розвитку
фольклористики загалом і фольклорно-літературних зв’язків зокрема, залучивши
до наукового аналізу нові методи та підходи до їх вивчення. Це дослідження
В. Бойка, Л. Дунаєвської, О. Павлова, Р. Кирчіва, С. Мишанича, Є. Нахліка,
В. Погребенника, С. Росовецького, П. Будівського, В. Качкана, Б. Хоменка,
М. Дмитренка, Т. Шевчук, М. Яценка, Н. Шумади, О. Зілинського і т. д.
Нині з’являються нові розвідки та фундаментальні дослідження усної
словесності та її рецептивної «співдії» з авторською творчістю. Особливим,
новаторським підходом тут позначені праці В. Давидюка, Я. Гарасима,
О. Івановської, Л. Копаниці, М. Дмитренка, О. Гінди, О. Кузьменко, О. Бріциної,
Ю. Шутенко, О. Наумовської, Л. Підгорної, Н. Салтовської, Л. Сорочук,
Г. Усатенко, Г. Скрипник, Л. Іваннікової, В. Сокола, О. Шалак; О. Вертія,
П. Іванишина, О. Астаф’єва, В. Івашківа, В. Погребенника, Ю. Коваліва,
Я. Поліщука, П. Будівського, О. Сліпушко, Г. Штоня, І. Зварича, Н. Шумило,
В. Азьомова, Р. Марківа, О. Борзенка, О. Кирилюк. Звичайно, цей перелік
неповний. Якщо говорити про інтердисциплінарність у дослідженні різних рівнів
вияву фольклоризму літератури, то щоразу зазначений список учених та їх праць
можна доповнювати, що, зважаючи на багатоплановість цієї роботи, зроблено у
першому і, принагідно, наступних її розділах.
Методи дослідження. При написанні дисертації, зважаючи на її
багатовекторність, використано ряд загальноприйнятих та спеціальних методів,
задіяних до аналізу різних семантично-змістових полів художнього твору.
– Першим треба назвати порівняльно-історичний метод, що вступає у
смислову взаємодію загалом із принципом історизму як методологією, яка
зумовлена системним підходом до аналізу твору, адже творчість письменників
13
відповідає певній добі, періоду, історичному часу, а тому застосування цього
методу є своєрідним критерієм науковості. У зв’язку з цим, для глибшого
проникнення у причини того чи іншого явища, з’ясування головних етапів його
генези, виявлення різноманітних впливів окремих ситуацій на характер основних
подій фрагментарно використано методи історико-генетичний, а також історикохронологічний та історико-ситуаційний, які найчастіше використовуються у
власне історичній галузі гуманітарного знання.
– Метод біографізму застосовано для з’ясування витоків та розкодування
творів окремих авторів у їх взаємозв’язку з усною словесністю.
– Цілісності та логічної завершеності роботі надають
загальнометодологічні принципи системності, об’єктивності, всебічності,
наступності, світоглядності, історичного антропологізму.
– Для потрактування смислових рівнів взаємодії авторського тексту із
фольклорним використано метод «інтерпретації» та «реінтерпретації», що
взаємодіє із герменевтичними студіями.
– Рецептивна естетика як аналітичний ракурс в свою чергу зумовлює
широке та поліаспектне використання методу компаративного аналізу як
ефективного інструментарію для різного роду зіставлень.
– Інтердисциплінарний (або метод інтердисциплінарних зв’язків), сприяє
новому, «стереоскопічному» (В. Давидюк) прочитанню художніх творів, зокрема і
глибшому розумінню їх зв’язку із фольклором та народним світоглядом взагалі.
– Використання імагологічних методик як одного із напрямків
компаративістики є найбільш ефективним при аналізі поняття ідентичності.
– Метод архетипів застосовується для дослідження онтології
фольклоризму художнього твору (трансформацію та засвоєння через народну
творчість і світоглядні орієнтири етнічних архетипів та архетипних образів).
– Окремими елементами знайшли своє застосування в дисертації методи
порівняльної поетики, інтертекстуальний, структурно-семіотичний,
типологізації та класифікації.
14
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у розширенні науковотеоретичних та змістових дефініцій поняття «фольклоризм літератури»,
проаналізованого крізь призму української літературної прози доби романтизму,
що дозволяє по-іншому сприймати й розуміти твори зазначеного періоду,
виявляючи рівні їх зв’язку з фольклором, а також є певним етапом у процесі
переоцінки творчої спадщини окремих письменників.
Практичне значення роботи. Дослідження може бути використане при
розробці таких курсів, як «Українська література», «Українська усна народна
творчість», «Теорія фольклору», «Теорія літератури» або спецкурсу
«Фольклоризм української прози доби романтизму». Робота може стати
концептуальним підґрунтям для доповнення тематики студентських науковопошукових робіт, для розробки й оновлення вузівських програм, курсів і
спецкурсів фольклористичного та літературознавчого спрямування. З огляду на
універсальність, розглянуті проблеми можуть використовуватися для проведення
фахових та міжфахових (мультидисциплінарних) спецсемінарів, круглих столів
тощо.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами.
Проблематика дисертації відповідає науково-дослідницькому спрямуванню,
навчальному плану і навчальним програмам кафедри української фольклористики
імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені
Івана Франка, а також виконана в контексті дослідницької наукової теми кафедри
«Усна народна словесність у науковому висвітленні: історичний дискурс, жанри,
поетика» (державний реєстраційний номер 0116U001696; науковий керівник —
доктор філологічних наук, професор Івашків Василь Михайлович).
Наукова новизна дослідження полягає у спробі комплексного аналізу
різних форм та рівнів вияву фольклоризму літератури на прикладі української
прози доби романтизму.
Положення, які виносяться на захист:
15
1. Фольклорне та народносвітоглядне підґрунтя української літературної
прози доби романтизму дозволяє здійснювати різнорівневий аналіз на предмет
визначення її фольклоризму.
2. Історико-методологічні основи й теоретичні засади фольклоризму
української літературної прози доби романтизму зумовлюють використання
широкого спектру сучасних дослідницьких методологій та конкретних методів,
основними з яких є: метод інтердисциплінарних зв’язків, компаративні студії,
метод архетипів, лінгвостилістичний та літературознавчий аналіз, метод
біографізму та інші, що ефективні лише за умови їх комплексного використання
при дослідженні всіх рівнів вияву фольклоризму художніх творів.
3. Розмежування дефініційних ознак понять «народність літератури» та
«фольклоризм літератури» дозволяє стверджувати, що вони перебувають у
взаємозв’язку й перше із них є хронологічно основоположним у встановленні
співдії літератури з фольклором, а друге (фольклоризм) — пізнішим, проте
ширшим, всеосяжним і включає поняття народності як свою складову.
4. Кореляція зв’язків між різними визначеннями поняття «фольклоризм
літератури» відбувається шляхом оприявлення різних підходів до його
характеристики як явища.
5. Жанровий (генологічний) рівень фольклоризму літератури безпосередньо
пов’язаний із розвитком та засвоєнням авторською творчістю фольклорних
жанрів (які є для них зразком) і притаманний періоду становлення нової
української літератури (в тому числі й прози) першої половини — 60-х років ХІХ
століття.
6. На генологічному рівні літературній прозі доби романтизму властива
трансформація народнопоетичних елементів та засобів як відповідних
фольклорних жанрів, так і на рівні міжжанрової взаємодії.
7. Міфологізм української романтичної прози (як органічна складова її
фольклоризму) проявляється у використанні авторами творів міфологічних
образів, елементів, мотивів і т. п., рецепція яких надзвичайно різноманітна.
16
8. Архетипний рівень фольклоризму прозових творів зазначеного періоду
можна простежити крізь призму універсального архетипно-буттєвого концепту
«Дім – Поле – Храм», введеного до наукового обігу С. Кримським для аналізу
реалій української культури, та шляхом аналізу трансформованих через фольклор
у літературу архетипних образів (Мудрого Старого, хліба, дороги, воріт, сорочки
та ін.).
9. Найбільш зовні помітним рівнем фольклоризму української
літературної прози доби романтизму є лексико-стилістичний, який визначає
лінгвістичні вектори спорідненості з фольклорним наративом.
10. При дослідженні лінгвостилістичного рівня фольклоризму романтичної
прози важливу роль відіграє метод біографізму, який дозволяє глибше осягнути
творчу лабораторію письменника, визначити джерела проникнення у його
творчість фольклорних елементів.
Структура роботи. Робота складається із Вступу, в якому визначено
актуальність, мету, завдання, новизну та методологію роботи; п’яти розділів,
побудованих відповідно до розкриття основного змісту дослідження, Висновків та
Списку використаних джерел і літератури.
Презентація (апробація) результатів дослідження. Презентація результатів
дослідження відбувалася в основному шляхом усного оприлюднення під час
участі у Міжнародних, в тому числі закордонних та Всеукраїнських
конференціях. Основними із них є такі:
2008 р.
 Г. Москва, Россия, Центральная городская библиотека, Мемориальный
центр «Дом Гоголя». Восьмые Гоголевские чтения «Н. В. Гоголь и его
литературное окружение», 1–5 апреля 2008 г. Тема: «Познание украинских
народных традиций и фольклорные источники ранних повестей Н. В. Гоголя».
Участие личное, устное.
2009 р.
 М. Київ, Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, кафедра історії української літератури і шевченкознавства.
17
Всеукраїнська наукова конференція, присвячена дню народження і дню смерті
Т. Г. Шевченка, 10 березня 2009 р. Тема: «Зображення кобзаря як носія високих
моральних якостей та наставника народу (за матеріалами поезії Т. Г. Шевченка
“Перебендя” та роману П. Куліша “Чорна рада”)». Участь особиста, усна.
 М. Київ, Центр українознавства філософського факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародна наукова
конференція «Україна, українці та українськість у історичному постанні та
формах культурного досвіду (до 175-річчя Київського національного університету
імені Тараса Шевченка)», 29 жовтня 2009 р. Тема: «Кобзарство як національнокультурний феномен: відображення в літературі ХІХ ст.». Участь особиста,
усна.
2010 р.
 М. Чернігів, Чернігівський державний педагогічний університет імені
Т. Г. Шевченка. ІІ Всеукраїнські Кулішеві читання з філософії етнокультури, 25–
26 лютого 2010 р. Тема: «Використання фольклорно-етнографічних мотивів у
романі П. Куліша “Чорна рада”». Участь особиста, усна.
2011 р.
 М. Чернігів, Чернігівський національний педагогічний університет імені
Т. Г. Шевченка. ІІІ Всеукраїнські Кулішеві читання з філософії етнокультури,
присвячені пам’яті Сергія Борисовича Кримського, «Феноменологія софійності в
українській культурі. Запити філософських смислів у мові, мистецтві, літературі»,
29–30 червня 2011 р. Тема: «Концепт “Дім – Поле – Храм” крізь призму
історичного роману П. Куліша “Чорна рада”». Участь особиста, усна.
 М. Київ, Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, кафедра фольклористики. П’яті всеукраїнські наукові
фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській, 12 травня
2011 р. Тема: «Символіка воріт як лімінальної зони в українській обрядовості та
фольклорі». Участь особиста, усна.
2012 р.
18
 М. Київ, Київський університет ім. Бориса Грінченка. Міжнародна наукова
конференція «Літературний процес: структурно-семіотичні площини», 6–7 квітня
2012 р. Тема: «Фольклоризм як визначальний стильовий засіб в українській прозі
першої половини ХІХ століття». Участь особиста, усна.
 М. Київ, Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, кафедра фольклористики. Шості Міжнародні фольклористичні
читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській, 12 травня 2012 р. Тема: «До
питання про джерела фольклоризму ранніх повістей Миколи Гоголя». Участь
особиста, усна.
 М. Ужгород, Закарпатська філія КСУ. ІІ Міжнародна науково-практична
конференція «Слов’янська культура та писемність: минуле і сучасність», 24–
25 травня 2012 р. Тема: «До питання про стильові та стилістично-естетичні
особливості фольклоризму роману П. Куліша “Чорна рада”». Участь особиста,
усна.
 Г. Новосибирск, Россия, Новосибирский национальный исследовательский
государственный университет. Международная конференция «Современные
проблемы филологии, искусствоведения и культурологии», 14 серпня 2012 р.
Тема: «Фольклоризм исторического романа П. Кулиша «Чёрная рада»: попытка
этнофилософской трактовки поэтики символических смысловых локусов».
Участие личное, заочное.
 М. Київ, Центр українознавства філософського факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Друга Міжнародна науковопрактична конференція «Міграція в контексті цивілізаційної трансформації
України і світу», 27 серпня 2012 р. Тема: «Лінгвістично-стилістичні вияви
фольклоризму літературної прози першої половини ХІХ століття». Участь
особиста, усна.
 М. Київ, Національний університет «Києво-Могилянська академія».
Міжнародна наукова конференція до 20-річчя кафедри культурології
Національного університету «Києво-Могилянська академія» «Культурні
трансформації в синхронії та діахронії: теорія і практика», 24–27 вересня 2012 р.
19
Тема виступу: «Естетичні засади фольклоризму малої прози П. Куліша». Участь
особиста, усна.
 М. Михаловце, Словаччина, Словацький комітет славістів, Інститут
славістики імені Яна Станіслава. Міжнародна наукова конференція «Мова і
культура Словакії у слов’янських та неслов’янських взаємозв’язках» («Jazyk a
kultura na Slovensku v slovanskych a neslovanskych suvislostiach»), 23–26 жовтня
2012 р. Тема: «Трансформація уснопоетичної символіки в літературу як форма
стилістичної естетизації тексту (на прикладі української романтичної прози
першої половини ХІХ століття)». Участь особиста, усна.
 М. Київ, Центр українознавства філософського факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародна наукова
конференція «Українство в європейському цивілізаційному просторі», 25 жовтня
2012 р. Тема: «Фольклоризм малої прози П. Куліша: гендерний аспект». Участь
особиста, заочна.
2013 р.
 М. Київ, Інститут філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, кафедра історії української літератури і шевченкознавства.
Всеукраїнська наукова конференція «Творча постать Тараса Шевченка: традиції
дослідження і сучасне прочитання», 12 березня 2013 р. Тема: «Модус
«національного буття» та «генетично-чуттєвий» фольклоризм соціальнопобутової поеми Т. Шевченка «Наймичка». Участь особиста, усна.
 М. Чернігів, Чернігівський інститут мистецтв і менеджменту культури,
Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені
К. Д. Ушинського. Всеукраїнська науково-практична конференція «Вивчення
навчальних дисциплін естетики й художньої культури в школі у взаємозв’язках із
літературою, музикою та образотворчим мистецтвом», 21–22 березня 2013 р.
Тема: «Використання інтердисциплінарних локусів при вивченні історичного
роману П. Куліша ”Чорна рада”». Участь особиста, усна.
 М. Острог, Національний університет «Острозька академія, кафедра
культурології і філософії. ІV Міжнародна наукова конференція «Культура в
20
горизонті сталих і плинних ідентичностей», 12–13 квітня 2013 р. Тема:
«Архетипно-символічні смисли фольклоризму української літературної прози
першої половини ХІХ століття». Участь особиста, усна.
 М. Канів, Тарасова гора, Шевченківський

bibliography

Висновки
Розглянувши поетапне вивчення зв’язків фольклору й літератури як двох
взаємопов’язаних систем словесності та враховуючи наукове поступування
сучасної гуманітаристики, можемо стверджувати, що на сьогодні поняття
«фольклоризм», у тому числі й «фольклоризм літератури» потребує
переосмислення з часів його першої дефініції у працях Поля Сабійо. Беручи до
уваги те, що фольклор нині сприймається не тільки як народна словесність, а
більш широко, як народна багатогалузева творчість та культуротворча діяльність,
яка фактично становить певну цілісність (за аналогією до обряду і обрядової
пісенності з усім комплексом візуальних оформлень, ритуалізованих дій), то і
фольклоризм літератури, що є словесним мистецтвом відображення життя у всіх
його проявах, є явищем поліаспектним і може мати різні вектори світоглядного
спрямування та ідейно-естетичні рівні вияву й визначатися як поняття
фольклористично-літературознавче.
Праці вчених, які від середини ХІХ століття й до нашого часу вивчали
фольклорно-літературні взаємини, стали тією доброю базою, на якій можна
будувати теоретичні дослідження, враховуючи нову сучасну методологію, нові
підходи до вивчення цих зв’язків. Етапними в дослідженні літератури доби
романтизму, в тому числі й у її взаємозв’язках із фольклором, можна вважати
праці М. Яценка, Т. Комаринця, І. Денисюка, М. Наєнка, Є. Нахліка, В. Івашківа,
Т. Бовсунівської та інших. В арсеналі нинішніх теоретиків різні форми та способи
компаративістики як поліфункціонального методу; метод інтердисциплінарних
зв’язків, що допомагає бачити текст більш «стереоскопічно», об’ємно, відкриває
можливості «розпаковування» глибинних значень і кодів авторської словесності,
що неможливе без аналізу звернення вищезазначених письменників до
фольклорного першоджерела; метод архетипів, який дає змогу реконструювати
давні форми культурно-міфологічних явищ, що трансформувалися у літературі
певного періоду через посередництво фольклору, та багато інших.
425
Згаданий метод архетипів виявився надзвичайно продуктивним у визначенні
змістових особливостей фольклоризму літературної прози доби романтизму. У
його смислових межах як конкретна методологія використовується концепт «Дім
– Поле – Храм» С. Кримського, який засвідчує дієвість та ефективність методу у
дослідженні міждисциплінарних зв’язків. Універсальні можливості зазначеного
концепту демонструє порівняльний аналіз його форм вияву на хронотопнобуттєвому (фабульному) та образному рівнях у прозових творах аналізованого
періоду та «оповідних» соціально-побутових поемах Т. Шевченка «Катерина» і
«Наймичка», бо в малих поетичних формах складові концепту можуть бути наявні
лише фрагментарно, окремими елементами.
Вищезазначена методологія покладена в основу й цієї праці. Тому означуємо
й характеризуємо фольклоризм літератури і як категорію, що має відповідне
теоретично-термінологічне смислонаповнення, і як явище, яке здатне проявлятися
у видах авторської творчості, визначаючи її різноманітні сполучення з народною
культурою і традицією загалом. Різні підходи до вивчення фольклоризму
літератури як ідейно-естетичного й внутрішньотекстового явища зумовили так
само різні його класифікації, а «рухомість» і гнучкість аналітичних схем у
підходах до характеристики визначається різноманітними чинниками, шляхами
засвоєння та формами прояву фольклорного елемента. Порівняно з поняттям
«народності» фольклоризм виявляє значно глибші зв’язки літератури з
фольклорною традицією на всіх рівнях, тому означується як явище поліаспектне
та багаторівневе, бо репрезентує всі можливі варіанти впливу народної традиції
на авторський текст. Зважаючи на це, можемо вважати фольклоризм вищим
ступенем вивчення зв’язків народної творчості з авторською.
Надзвичайно важливу роль у цей період відіграли зв’язки авторської
творчості з фольклором на рівні постання літературних жанрів. До часу
виникнення літературної повісті та, особливо, роману малі жанрові форми
(зосібна оповідання) мали більше подібних, аніж відмінних ознак із народним
наративом, що, звичайно ж, не заважало диференціювати їх за походженням як
твори народні та авторські. І на хвилі національного піднесення чим
426
«природнішим», органічнішим був зв’язок між письменницьким та народним
наративом, тим вищої оцінки сучасників він заслуговував. У досліджуваних
часових межах (30–60-ті роки ХІХ століття) можемо спостерігати еволюцію
літературної прози, що простежується в «олітературенні» народного оповідання
на початку цього періоду та більш складних формах взаємодії з фольклором у
його кінці.
Об’єкт наукового вивчення — українська романтична проза 30–60-х років
ХІХ століття (з епізодичним аналізом кількох поетичних творів Т. Шевченка для
показу наскрізності явища та можливості компаративних студій), — дає підстави
говорити про художню самобутність фольклоризму певного літературного
періоду та напряму. Можемо стверджувати, що література окресленого періоду є
транслятором народносвітоглядних принципів, моральних і загалом культурних
цінностей наступним поколінням, що дає підстави характеризувати її як вагому й
глибоко національну за своїм змістом складову української культурної традиції
загалом.
Звичайно, вартою скрупульознішого аналізу крізь призму фольклоризму є
творчість кожного із досліджуваних письменників (Г. Квітка-Основ’яненко,
М. Гоголь, Ганна Барвінок, О. Стороженко, П. Куліш, М. Шашкевич та інші),
адже їх знайомство з фольклорними джерелами, засвоєння народної творчості й
трансформація її елементів у власну — процес глибоко індивідуальний. Проте,
безумовно, у цій панорамі існують певні загальні тенденції та закономірності
часу, узагальнити й систематизувати які стосовно прози зазначеного періоду й
було нашим основним завданням.
Дослідження рецептивних зв’язків літературної прози романтиків із
фольклором дає змогу говорити про чотири основні рівні засвоєння поетики
народної творчості авторською: 1) жанрово-стильовий (стилетворчий);
2) засвоєння міфологічних елементів через посередництво фольклору
(міфологізм); 3) рівень трансформації народносвітоглядних архетипів (через
архетипні образи та конструкти); 4) мовностилістичний (стилізація).
427
Варто зауважити, що навіть перший і четвертий із названих рівнів рецепції
літературою жанрово-стильових та лексично-стилістичних засобів фольклору не є
такими простими й однозначними, як видається на перший погляд. Процес
освоєння народних творів на жанровому й лінгвостилістичному рівнях
відбувається у контексті епохи, літературного напряму, відображаючи при цьому
переконання та позицію автора, грані його таланту, власного стилю письма, що
робить творчість кожного із письменників навіть у межах конкретного періоду
глибоко індивідуальною та впізнаваною. Більше того, саме через ці два рівні
відбувається реалізація двох наступних (міфологічного та архетипного) як
складніших, коли фольклорний матеріал піддається детальному переосмисленню і
трансформації, засвідчуючи таким способом глибше завуальовані зв’язки із
народною творчістю та перевагу авторського начала твору над фольклорним. При
цьому творчі «стосунки» письменника з міфом та архетипом також не можуть
характеризуватися як однотипні. Їх елементи, «уламки» ніби вростають у
художню канву твору, змінюючи своє призначення порівняно з тим, яке
виконують у традиційній культурі. Відповідно, фольклор постає транслятором
міфологічних елементів та архетипів, які, потрапивши в літературний твір, часто
починають «нове життя», зберігаючи свої первісні ознаки. Отже, писемна
творчість виявляє здатність зберігати і своєю чергою транслювати, передавати
закодовані архетипи й міфи наступним поколінням.
Міфологічний фольклоризм (міфологізм) української літературної прози 30–
60-х років ХІХ століття здебільшого закорінювався в художньо-естетичному
сприйнятті, засвоєнні та відображенні міфу через посередництво фольклору.
Важливим чинником частого звертання авторів цього періоду до міфу виявився
його символізм, «як спосіб інакомовлення», як перевтілена метафора, що значною
мірою збагачує художнє полотно твору, змушує читача глибше вникати у
змістову канву тексту, мислити, співвідносити описане з реальним життям. Міф
допомагав письменникам у складних умовах в «казковому» заховати дійсне та
зберегти при цьому національні риси словесної творчості, задовольнити власні й
суспільні духовно-інтелектуальні запити.
428
Міфеми (міфологеми), зазнаючи перекодування у фольклорі, звідки певними
елементами трансформуються у літературний твір, набирають нових рис, проте,
як зазначалося вище, у прихованій формі зберігають первинну інформацію.
Ставлення до цієї інформації також змінюється, адже, будучи в давнину формою
релігії, міф стає частиною художнього світу твору. Так засвідчується еволюція
словесного мистецтва від давніх форм через фольклор до авторської творчості.
Якщо порівняти використання міфологічних елементів у прозових творах
пізніших літературних періодів, то в аналізований можна засвідчити їх найвищу
генетичну близькість як на змістовому, так і на образному рівні. Більше того,
деякі міфологеми стають основою сюжету окремих творів, як, наприклад, в
оповіданні «Русалка» Ганни Барвінок.
Аналогічні трансформації відбуваються й з архетипами, переважно через
відображення в літературі архетипних образів. Вибудувана парадигма
фольклорно-літературної архетипності (архетип – культурний архетип –
фольклорний архетип – літературний архетип – архетипний образ) допомогла
простежити трансформацію етнобуттєвих архетипних констант і персонажів у
літературній прозі періоду романтизму. Народний світогляд, міфологія, фольклор,
архетипи і навіть побутові реалії були тим потужним невичерпним джерелом
мотивів, тем, сюжетів, образів, яке постійно живило авторську творчість. Аналіз
значеннєво-буттєвих архетипних топосів «Дім», «Поле» і «Храм», відображених у
романтичній прозі, дає чіткі уявлення про тяглість національного буття у межах
чітко визначеного хронотопу, а символічне смислонаповнення архетипних образів
(Мудрого Старця, хліба, дороги, воріт, сорочки) дає змогу глибше зрозуміти
народне бачення світу.
Не менш важливим є також дослідження лінгвостилістичного рівня
фольклоризму української романтичної прози, який можемо назвати
стилетворчим. Пишучи свої твори народною мовою, письменники-романтики
піднесли її до рівня національної, що стало одним із важелів об’єднання етносунації, наблизило творчу інтелігенцію до широких кіл населення, зробило
429
простолюдина центральною фігурою мистецтва в широкому розумінні цього
слова.
Про фольклоризм української літературної прози доби романтизму можна
говорити, маючи на увазі всі можливі варіанти впливу фольклору на текст
авторський: від свідомого використання стилістичних особливостей організації
текстопростору, рецепцій на рівні народної поетики, сюжетів, мотивів, образів,
символіки до неусвідомленого, часто інтуїтивного звернення до фольклорного
першоелемента, в межах якого використовується безпосереднє цитування
фольклорного твору чи його частин, трансформація, переосмислення, а також
фольклорні асоціації, ремінісценції тощо.
Важливими чинниками в осмисленні проблем фольклоризму літератури
загалом і української літературної прози 30–60-х років ХІХ століття зокрема є
особливості генези духовної культури народу від найдавніших часів,
трансформація форм народної свідомості та світобачення, поступальність у змінах
форм світогляду, рис ментальності, що зумовлюють змістонаповнення, форми
вираження цього феномену та його відображення у мистецтві слова.
Період становлення нової української літератури (й прози зокрема) збігся у
часі з національним піднесенням, що не могло не відобразитися на культурному
житті суспільства, адже рушіями цього руху була насамперед передова
інтелігенція, де чільне місце належало письменству, яке, постаючи саме,
створювало й нову літературу, що своєю чергою, віддзеркалюючи основні
тенденції життя соціуму, й сама вагомо впливала на нього.
Романтизм як напрям у 30–60-х роках ХІХ століття не лише активізував рух з
фіксування та збереження явищ народної культури в усій багатоманітності її
формовиявів, він фактично дав цій культурі нову площину, нове поле життя,
зумовивши фольклорні рецепції в різні галузі професійного мистецтва: живопис,
музику, архітектуру і, зокрема, літературу. Із розвитком цивілізації «живе»
середовище побутування традиційної культури змінюється, а великою мірою й
зникає разом із цінними перлинами народної творчості. Саме завдяки
трансформаціям фольклорних елементів у професійні твори їх найкращі зразки
430
зберігаються для нащадків, можуть бути предметом дослідження науковців, а
сучасна тому чи іншому періоду культура зберігає свій національний колорит та
звучання.
Можна говорити про те, що етнічна картина світу, яка постала перед читачем
із творчості романтиків, стала своєрідною моделлю, формою переорієнтації на
новий тип свідомості, спрямованої на духовні цінності власного народу. А
пошуки опертя тогочасних письменників на традицію, фольклор, найвищі
ментальні вартості, визначення власних шляхів взаємодії із народною культурою
загалом сприяли зростанню національної літератури.
Народнопоетична творчість завжди була і залишається для письменників
невичерпним джерелом, оскільки містить у собі потенційно безкінечну
інформацію, культурну спадщину, без знання якої не може бути справжнього
новаторства на будь-якому етапі розвитку літератури