КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЖИТТЯ ОСІБ, ЩО Є НОСІЯМИ СУДОВОЇ ВЛАДИ, ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ.

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ I. Теоретико-методологічні аспекти криміналізації посягань на представників судової влади………………………………………………….. 12
1.1. Історичні та правові передумови становлення, розвитку та захисту судової влади в Україні…………………………………………………………………… 14
1.2. Правові підстави кримінально-правового захисту правосуддя………… 38
1.3. Системно-правові основи криміналізації посягань на життя носіїв судової влади……………………………………………………………………………. 48
Висновки до розділу ………………………………………………………………….60
РОЗДІЛ II. Кримінально-правова характеристика складу злочину посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя……………………….. 63
2.1. Об'єктивні ознаки посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, а також їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя……………………………………………………….. 63
2.2. Суб'єктивні ознаки посягання на життя осіб у зв'язку із здійсненням ними правосуддя та їх близьких родичів……………………………………………. 104
Висновки до розділу ………………………………………………………………….135
Розділ III. Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за злочинне посягання на життя осіб, у зв'язку із здійсненням ними правосуддя та їх близьких родичів………………………………………………………………………….. 139
3.1. Проблемні питання кваліфікації посягань на життя осіб у зв'язку із здійсненням ними правосуддя та їх близьких родичів за сукупністю злочинів… 140
3.2. Співвідношення посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку із їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя або їх близьких родичів з іншими злочинами……………………………………….. 152
3.3. Питання призначення покарання за посягання на життя осіб у зв'язку із здійсненням ними правосуддя та їх близьких родичів………………………. 171
Висновки до розділу ………………………………………………………………… 181
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 188

ВСТУП

Актуальність теми. Проведення судової реформи в Україні та підвищення ролі та значення судового корпусу у формуванні соціальної правової держави обумовили необхідність підвищення ефективності механізмів правового захисту правосуддя та його носіїв. Незалежність судді та підпорядкованість його тільки закону повинні бути додатково забезпечені специфічними правовими заходами. Це обумовлюється також і тим, що суспільство, побудоване згідно з принципами демократії, створює відповідні інституції, головним завданням яких є забезпечення правової охорони людини з її природно притаманними правами, свободами, сподіваннями на гідне життя. Важливою проблемою, розв'язання якої сприяє подальшій демократизації суспільства, є кримінально-правовий захист особистості носіїв судової влади.
Дослідження проблематики кваліфікації злочинів проти правосуддя завжди було актуальним у доктрині кримінального права. Цього вимагає реалізація конституційних принципів побудови демократичної держави. Воно також обумовлюється потребою приведення кримінально-правової теорії кваліфікації насильницьких злочинів та пов'язаних із ними злочинів sui generis у відповідність до нового етапу розвитку кримінального законодавства, потребою переосмислення ряду теоретичних положень і постулатів, обумовлених поступальним розвитком сучасного суспільствознавства.
Питання кваліфікації злочинів проти правосуддя розглядалися у працях Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, І.С. Власова, А.В. Галахової, М.А. Гараніної, Л.Д. Гаухмана, В.О. Глушкова, М.С. Голоднюка, І.А. Дришлюка, М.Й. Коржанського, Я.М. Кульберга, А.А. Музики, М.І.Мельникова, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, В.І. Осадчого, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, С.А. Семенова, Ю.І. Стецовського, Ш.С. Рашковської, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, П.Ф. Тельнова, С.І. Тихенка, І.М. Тяжкової, В.І. Тютюгіна, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, В.Д. Філімонова, М.І. Хавронюка та інших вчених.
Однак слід зазначити, що в більшості випадків проводився аналіз загальних характеристик злочинів проти правосуддя чи особливостей кваліфікації окремих видів злочинів та їхнього значення. Причому більшість робіт присвячено аналізу попереднього законодавства та практики його застосування. Проблеми кримінально-правової оцінки злочинних посягань на осіб, що є носіями судової влади, зумовлені, по-перше, тим, що в чинному законодавстві зберігається тенденція збільшення кількості та бланкетності спеціальних складів злочинів, які передбачають відповідальність за насильницькі злочині та за посягання на носіїв судової влади.
Прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України запровадив у правову дійсність ряд новел, які стосуються кримінально-правового захисту носіїв судової влади. Проте використання понять та термінів інших галузей права при формулюванні диспозиції ст. 379 КК України, існуючий процес судової реформи ведуть до певних труднощів при кваліфікації даного злочину. Саме недосконалість кримінально-правової норми, що передбачає захист носіїв судової влади, згідно із ст. 379 КК України, дає підстави зробити висновок про наявність наукової проблеми, змістом якої є визначення правової та юридичної природи вказаної норми, а також чітких юридичних ознак тієї сукупності злочинів, які віднесені законодавцем до злочинів проти правосуддя. Поруч із цим принципи і критерії криміналізації діянь, що посягають на представників судової влади, повною мірою в теорії кримінального права розглянуті не були. По-друге, актуальність обраної теми диктується потребами практики, яка стикається із значними труднощами при кваліфікації злочинів проти правосуддя. По-третє, властивості потерпілих від даного виду злочинів мають значення не тільки при кваліфікації злочинних діянь, але і можуть служити підставою для призначення того чи іншого виду покарання, що також диференціюється залежно від характеристик об'єкта злочинів проти носіїв судової влади. Названий аспект проблеми також вимагає свого дослідження в процесі вирішення питання про сутність і зміст кримінально-правового захисту особистості носіїв судової влади.
Наведене обумовлює необхідність теоретичного дослідження проблематики кримінально-правового захисту особистості носіїв судової влади в сучасних умовах розвитку кримінально-правової теорії і правозастосовчої діяльності в Україні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на реалізацію положень Указу Президента України "Про заходи для подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" від 18 лютого 2002 р. № 143/2002, положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. Робота виконана згідно з планами наукових досліджень, здійснюваних Одеською національною юридичною академією відповідно до теми "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101U001195), і була складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії на 2000 – 2005 рр. "Забезпечення соціальної справедливості нормами кримінального права".
Мета і задачі дослідження. Основною метою дослідження є визначення системно-правових основ кримінально-правового захисту особистості носіїв судової влади і формулювання на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо правильної кримінально-правової оцінки кваліфікації діянь, відповідальність за які передбачено ст. 379 КК України.
Мета дослідження визначила виділення ряду завданнь дисертаційного дослідження, основними з яких є:
аналіз теоретичних передумов криміналізації злочинів проти носіїв судової влади та правосуддя в цілому на загально філософському, соціологічному і політико-правовому рівнях;
розгляд історичних передумов і закономірностей криміналізації посягань на носіїв судової влади в українському законодавстві та світовій практиці;
порівняльний аналіз відображення проблематики криміналізації посягань на носіїв судової влади;
узагальнення судової практики з питань застосування законодавства за посягання на життя носіїв судової влади;
теоретичне обґрунтування необхідності уточнення формулювання складу злочину, який передбачений ст. 379 КК України;
розробка теоретичних рекомендацій з удосконалення окремих положень і норм Кримінального кодексу України, які стосуються відповідальності за злочини проти правосуддя;
розроблення практичних рекомендацій з проблемних питань кваліфікації злочинів проти правосуддя, в тому числі поєднаних із застосуванням насильства.
Об'єктом дослідження є виявлення закономірностей процесу кримінально-правової протидії посяганням на носіїв судової влади.
Предметом дослідження є кримінальне законодавство України та доктринальні положення науки кримінального права щодо відповідальності за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), практика їх застосування.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальні закони наукового пізнання, фундаментальні положення теорії та історії держави і права, соціології, кримінального права, кримінології, адміністративного права й інших юридичних наук. Методологія зазначеної роботи ґрунтується також на загальних і спеціальних методах пізнання: історичному, системно - функціональному і статистичному аналізі, які застосовувалися при дослідженні розвитку становлення правових форм відповідальності за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, процесів криміналізації і декриміналізації злочинів проти правосуддя; догматичному і порівняльно-правовому методах дослідження, які дозволили за допомогою аналізу змісту юридичних конструкцій і термінів у кримінальному законодавстві зарубіжних країн (КК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Азербайджанської республіки, Естонської республіки, Латвійської республіки, Республіки Польща, ФРН, Іспанії, Франції) системно описати процес обумовлювання кримінальної відповідальності та кваліфікації посягань на життя судді, народного засідателя чи присяжного, або їх близьких родичів.
У дисертаційному дослідженні була вивчена і проаналізована практика судів України за 2001 – 2005 рр. у справах, за якими потерпілими були визнані працівники правоохоронних органів та суду, вибіркова практика судів щодо кваліфікації насильницьких злочинів, чинне законодавство різної галузевої приналежності, практика діяльності органів прокуратури України і узагальнюючі дані власних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням кримінально-правової протидії посяганням на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів за новим кримінальним законодавством України У результаті здійсненого дослідження закладено основи концепції кримінально-правового захисту носіїв судової влади, надано пропозиції, сформульовано нові положення і висновки до найбільш значущих з яких належать:
уперше:
досліджено вплив функціонального призначення судової влади в державі на властивості кримінально-правового захисту носіїв судової влади;
встановлено, що криміналізація злочинів проти правосуддя в Україні визначається закономірностями процесу кримінально-правового регулювання у пострадянському просторі: від тотального захисту представників влади та державного управління до диференціації відповідальності, що залежить від функціональних характеристик відповідних державних інститутів та ототожнених з ними носіїв відповідної влади. Встановлено, що ототожнення суду з правоохоронними органами, яке мале місце на певному етапі розвитку законодавства, позбавляє судову владу незалежності, веде до прогалин у захисті її представників та не відповідає конституційному принципу поділу влади;
сформульовано авторські критерії, за якими безпосередні об'єкти посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів - інтереси та безпека правосудця та життя носіїв судової влади (осіб, які здійснюють правосуддя) є обов'язковими і рівнозначними. Звідси реалізація принципу рівності кримінально-правової охорони потребує у майбутньому певної корекції існуючих кримінально-правових заборон та уніфікації відповідальності за посягання на життя носіїв судової влади та їх близьких;
узагальнено вітчизняний досвід кваліфікації цього злочину. Встановлено, що злочин, передбачений ст. 379 КК України, не може визнаватись як різновид умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України, а тому ідеальну сукупність утворити з ним не може;
запропоновано вдосконалити чинну редакцію ст. 379 КК України із зазначенням у диспозиції статті нормативного визначення насильницьких дій злочинця;
удосконалено:
змістовну характеристику поняття судової влади в переліку об’єктів кримінально-правової охорони;
систематизацію потерпілих від злочину який досліджується. Наведено додаткові аргументи про розширення кола потерпілих від злочину, передбаченого ст. 379 КК України ;
пропозиції щодо уніфікації кримінального покарання за посягання на осіб, які здійснюють правосуддя, та їх близьких родичів (ст. 379 КК України). Існуючі межі покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років не є адекватними тяжкості і небезпечності цього суспільно небезпечного, особливо тяжкого злочину;
набули подальшого розвитку:
дослідження ознак суб’єктивної сторони юридичного складу посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, яке характеризується умисною формою вини щодо посягання на інтереси правосуддя та на життя осіб, які здійснюють правосуддя, а також їх близьких родичів. При цьому психічне ставлення суб'єкта злочину щодо посягання на інтереси та безпеку правосуддя може характеризуватися лише прямим умислом, специфічними мотивами, цілями і метою припинити або змінити діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. Щодо посягання на життя близьких родичів носіїв судової влади, то суб'єктивна сторона може характеризуватися як прямим, так і непрямим умислом;
положення про суб’єктний склад цього злочину. Визначено, що у випадку, якщо злочин, передбачений ст. 379 КК України, було вчинено неповнолітнім у разі грубого і очевидного порушення його прав і свобод, або якщо до нього було застосовано жорстоке фізичне або психічне насильство з метою примусити вчинити посягання на особу, яка здійснює правосуддя, при призначенні покарання вважається доцільним застосування ст. 69 КК України.
Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, визначають концептуальні проблеми кримінально-правової протидії посяганням на життя судді, народного засідателя чи присяжного і є відправним моментом у подальших дослідженнях проблем кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя та передумовою подальшого вдосконалення законодавства про відповідальність за посягання на життя носіїв судової влади. Положення та результати дослідження можуть використовуватися при здійсненні нормотворчої діяльності, при удосконаленні законотворчих та нормативних актів з питань захисту судової влади в Україні.
Сформульовані висновки і пропозиції були направлені до Верховної Ради України. Практичне значення даного дослідження полягає також у тому, що отримані результати можуть бути використані судовими і правоохоронними органами як рекомендації щодо кваліфікації злочинів проти правосуддя.
Крім того, значення дисертаційного дослідження полягає в можливості використання матеріалів роботи для вирішення теоретичних і практичних кримінально-правових проблем. Вони можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні курсу кримінального права, а також при підготовці відповідних навчальних видань, коментарів та методичних рекомендацій.
Апробація результатів дослідження. Результати і висновки дослідження доповідалися на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії, у виступах, статтях і наукових публікаціях автора. Положення дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях у 2004-2006 рр, зокрема: на 7-й (59-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2004), "круглому столі" Одеського інформаційно-аналітичного центру по боротьбі з організованою злочинністю "Глобалізація злочинності і макроекономіка" (Одеса, 2004), Всеукраїнському науково-практичному семінарі "Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності" (Одеса, 2004), 8-й (60-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2005), "круглому столі" "Актуальні проблеми філософії права" (Одеса, 2005), 9-й (61-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2006).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в трьох навчальних посібниках і шести наукових статтях, п'ять з яких входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження теоретичних проблем кримінально-правової протидії посяганням на життя судці, народного засідателя чи присяжного, або їх близьких родичів за новим кримінальним законодавством України дає підстави для до наступних висновків:
1. Правове регулювання поведінки спеціальними складами злочинів необхідне тоді, коли загальні види кримінально-правових заборон недостатні для закріплення, розвитку чи охорони відповідних відносин та цінностей благ, і лише норма sui generis здатна це зробити. Криміналізація злочинів проти правосуддя визначається закономірностями процесу кримінально-правового регулювання у пострадянському просторі: від тотального захисту представників влади та державного управління до диференціації відповідальності, що залежить від функціональних характеристик відповідних державних інститутів та ототожнених з ними носіїв відповідної влади. Кримінально-правовий захист судової влади в розумінні частини державного апарату нівелює значення судової влади як самостійної гілки влади, веде до нехтування принципів правової держави та незалежності суддів. Це певним чином протирічить курсу на європейську інтеграцію України.
2. Судова влада є рівноправна з іншими гілками форма влади яка користуючись властивими тільки їй формами і методами вирішує питання підтримки режиму законності в державі шляхом захисту прав і свобод людини у всіх сферах його життя, а також захисту всього правопорядку, побудованого на конституційних основах нашої держави. Саме виконання суддями (народними засідателями, присяжними) соціально-важливих специфічних функцій із здійснення правосуддя та наділення їх у зв'язку з цим певними владними повноваженнями обумовлює їх особливий кримінально-правовий захист, визначений специфічною правосуб'єктністю, що є обов'язковою передумовою їх правового статусу.
4. Носіями судової влади в Україні є: а) судді (голова і заступники) Конституційного Суду України. Злочинне посягання на їх життя, вчинене у зв'язку з їх діяльністю тягне відповідальність і покарання за ст. 112 КК України; б) судді (голови і заступники) Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України. Злочинне посягання на їх життя, вчинене у зв'язку з їх діяльністю тягне відповідальність і покарання за ст. 112 КК України; в) професійні судді, судді спеціалізованих судів, народні засідателі, присяжні, а також судді, які займають адміністративні посади (голови та їх заступники). Злочинне посягання на їх життя, вчинене у зв'язку з їх діяльністю із здійснення правосуддя тягне відповідальність і покарання за ст. 379 КК України.
5. Зміцнення гарантій здійснення правосуддя в країні та подальший розвиток правових підстав кримінально-правової охорони судової влади вимагають послідовного вирішення питаннь про необхідність зміни назви розділу VIII Конституції України «Правосуддя» на «Судова влада», та певної корекції положень ст.127 Конституції України.
6. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 379 КК полягає в тій шкоді, гіпотетично невідворотній, що матеріалізується у вбивстві (замаху на вбивство) потерпілого як носія судової влади, який здійснюючи правосуддя є публічною особою, що визнається прямим наслідком цього злочину та в дезорганізації правосуддя - як похідному наслідку. Поруч з цим домінуюча в теорії українського кримінального права та країн СНД точка зору про те, що життя носіїв судової влади є додатковим безпосереднім об'єктом повинна бути спростованою, оскільки основними безпосередніми об'єктами складу ст.379 КК мають бути життя носіїв судової влади або їх близьких родичів, та інтереси правосуддя. Вони є об'єктами взаємообумовленими і рівнозначними.
7. Потерпілими від злочину, передбаченого ст. 379 КК можуть бути: - професійні судді судів загальної юрисдикції; судді спеціалізованих судів; професійні судді, які займають адміністративні посади (голови/заступника) в судах загальної юрисдикції; народні засідателі чи присяжні – представники народу. З метою забезпечення принципу рівності в реалізації кримінально-правових відносин було б доцільним виключити із диспозиції ст.112 КК України вказівку на професійних суддів Конституційного, Верховного та інших спеціалізованих вищих судів України
8. Злочин, передбачений ст. 379 КК, може вчинюватися в переважній більшості лише шляхом активних дій, характерною ознакою яких є особливо небезпечний та руйнівний насильницький спосіб його вчинення. Спрямовуючи дії на припинення або зміну діяльності осіб, які здійснюють правосуддя або їх близьких родичів, винувата особа вчиняє вбивство або замах на вбивство потерпілого, досягаючи проміжного злочинного наслідку. Другим злочинним наслідком, який опосередковується першим злочинним наслідком і є похідним та обумовлює мету злочину – є шкода інтересам правосуддя.
9. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 379 КК утворює психофізичну єдність з суб'єктивною стороною цього посягання. А тому використані терміни “посягання”, “вбивство”, “замах на вбивство”, на думку автора, визначають або характер наслідків – “вбивство” або стадії вчинення цього злочину – “посягання”, “замах на вбивство”, і необумовлені основними безпосередніми об'єктами та способом його вчинення. Доводиться, що під способом злочину, передбаченому ст. 379 КК слід розуміти особливо небезпечне насильство, руйнівне за своїм змістом, цілеспрямоване на досягнення цілі, - смерті потерпілого та мети – заподіяння шкоди правосуддю. А тому, диспозиція ст. 379 КК сконструйована некоректно, не відповідає моделі злочину, сформульованій в ст. 11 КК і має бути на законодавчому рівні вдосконалена шляхом більш чіткого визначення способу вчинення злочину та ознак злочинних наслідків.
10. Суб'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 379 КК, характеризують внутрішні психічні процеси, які відбуваються у свідомості (інтелектуальний момент) та волі (вольовий момент) суб'єкта злочину. посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, характеризується умисною формою вини щодо посягання на інтереси правосуддя та на життя осіб, які здійснюють правосуддя, а також їх близьких родичів із специфічними мотивами, цілями і метою припинити або змінити діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. При цьому психічне ставлення суб'єкта злочину щодо посягання на інтереси та безпеку правосуддя може характеризуватися лише прямим умислом, специфічними мотивами, цілями і метою припинити або змінити діяльність осіб, які здійснюють правосуддя. Щодо посягання на життя близьких родичів носіїв судової влади, то суб'єктивна сторона може характеризуватися як прямим так і непрямим умислом.
11. Суб'єкта досліджуваного злочину характеризують специфічні ознаки: він, як правило, знаходиться у правовідносинах з носіями судової влади або є зацікавленою особою, його права можуть бути суттєво обмежені, а тому суб'єкту притаманна схильність до непідкорення владним та нормативним вимогам та нахил до вирішення конфліктної ситуації шляхом застосування особливо небезпечного (руйнівного) насильства, спрямованого на заподіяння смерті потерпілого.
12. Iснуючі межі покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років не є адекватними тяжкості і небезпечності цього суспільно небезпечного, особливо тяжкого злочину. З цього приводу на законодавчому рівні слід удосконалити санкцію ст. 379 КК, встановивши нижчу межу покарання у вигляді позбавлення волі з 12 років.
13. З огляду на складність процесу кваліфікації злочинів проти правосуддя внесено пропозицію про те, що злочин, передбачений ст. 379 КК, не може визнаватись як різновид умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, а тому ідеальну сукупність утворити з ним не може. Це можливе лише у випадку внесення у майбутньому додатку до ст.115 КК України, згідно якому навмисне вбивство може визнаватися множинним, якщо його вчиненню передувало посягання на життя державного чи громадського діяча, судді, народного засідателя чи присяжного, представника правоохоронного органу, захисника, чи акт геноциду.
14. В диспозиції чинної кримінально-правової норми про відповідальність за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю пов'язаною із здійсненням правосуддя не враховується надзвичайно складна архітектоніка посягання на основні об'єкти злочину, які характеризуються різним статусом потерпілих, а також специфічних ознак об'єктивного та суб'єктивного характеру. Отже ця норма потребує вдосконалення в плані чіткого визначення її цільової спрямованості та законодавчої фіксації системоутворюючих склад злочину чинників. З цією метою пропонується:
1. Ст. 379 КК України викласти в наступній редакції:
" Стаття 379. “Умисне перешкоджання здійсненню правосуддя”
1. Умисне перешкоджання законній діяльності особам, які здійснюють правосуддя із застосуванням насильства або з погрозою його застосування з метою змінити або припинити їх діяльність, -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо ними заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або інші тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі від чотирьох до восьми років.
3. Діяння, передбачене частиною першою або другою цієї статті, вчинене особою з метою змінити або припинити діяльність потерпілого із здійснення правосуддя, або з помсти за таку діяльність шляхом заподіяння смерті потерпілому або його близькому родичу, -
карається позбавленням волі на строк від 12 до 15 років, або довічним ув'язненням."
2. Ст. 377 КК України виключити.

Наведені пропозиції більш повно можуть визначити юридичну природу цього злочину, будуть сприяти підвищенню авторитету судової влади, забезпеченню стабільного правопорядку в країні

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.- Ст. 141.
2. Осадчий В.І. Правосуддя як об’єкт кримінально-правового захисту // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб.наук.праць / Запоріж.ін-т держ. і муніцип.упр-я; редкол.: В.В.Глазунов і ін.- Вип.2.-Запоріжжя: РВП «Видавець», 1996. – 260 с.
3. Судебные системы европейских стран. Справочник / Перевод с франц. Васильева Д.И., и с англ. Кобъякова О.Ю. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 336с.
4. Шишкін В.І. Судові системи країн світу. Навчальний посібник. У трьох книгах. Книга 2. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 335с.
5. Права людини / Основні міжнародно-правові документи. Збір. док. / Упоряд . Ю.К. Качуренко. – К.: Наукова думка, 1989. – 248с.
6. Марк Дженіс, Ричард Кей, Ентоні Бредлі. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – К.: “АРТЕК”. Будапешт. Інститут Конституційної і Законодавчої Політики (COLPI), 1997. – 624с.
7. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2004. – 464с.
8. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. – К.:Юрисконсульт, 2006 – 1048 с.
9. Апарова Т.В., Власов И.С., Лубенський А.И., Шульженко Н.А. Ответственность за преступления против правосудия по законодательству социалистических стран. – М., 1978. – 232 с.
10. Бажанов М.И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия: Учебное пособие. – Харьков, 1986 – 175 с.
11. Власов И.С., Тяжкова И.М. Ответственность за преступления против правосудия. – М., 1968. – 132 с.
12. Воронин Э.И., Воронин С.Э. Участники уголовного процесса: Учебное пособие. – Хабаровск, 1998 – 211 с.
13. Гаранина М.И. Система преступлений против правосудия: (формирование и развитие): Дис. .. канд.юрид. наук. – М., 1995 – 211 с.
14. Горелик А.С., Лобанова Л.В. Преступления против правосудия. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2004. – 460с.
15. Дворянсков И.В., Друзин А.И., Чучаев А.И. Уголовно-правовая охрана отправления правосудия: (историко-правовое исследование) – М.,2002 – 311 с.
16. Демин Ю.М. Преступления против правосудия: Лекция. – М.: ЦИиНМОКП МВД России, 1999. – 24 с.
17. Елизаров П.С. Преступления против правосудия. – Киев, 1965 – 123 с.
18. Кульберг Я.М. Преступления против правосудия. – М.: Госюриздат СССР, 1962. – 62 с.
19. Кулешов А.И. Преступления против правосудия: понятие, система, юридический анализ и проблемы квалификации. Хабаровськ, 2001. – 214 с.
20. Лобанова Л.В. Преступления против правосудия: теоретические проблемы классификации и законодательной регламентации – Волгоград, 1999. – 231 с.
21. Милюков С. Ф. Преступления против правосудия. СПб., 1999 – 379 с.
22. Навроцький В.О. Злочини проти правосуддя: Лекції для студ. юрид.фак. – Л., ЛНУ ім. Івана Франка, 1997. – 48 с.
23. Носкова Н.А. Ответственность граждан за преступления против правосудия. М.: Знание., 1975. – 104 с.
24. Преступления против правосудия \ Под ред. к.ю.н. А.В.Галаховой – М.:Норма, 2005 – 416 с.
25. Рашковская Ш.С. Преступления против правосудия: Учебное пособие. – М.,1959 – 122 с.
26. Стецовский Ю.И. Судебная власть. – М.: Дело, 2000 – 400 с.
27. Сучаев О.Л. Преступления против правосудия. – Саратов, 1998 – 138 с.
28. Тихенко С.И. Преступления против правосудия. – К., 1970 – 115 с.
29. Тихенко С.И. Советское уголовное право. Часть Особенная. (МВССО УССР. Киевский ордена Ленина государственный университет им.Т.Г.Шевченко). Вып.4. Преступления против правосудия.- К., 1970. – 64 с.
30. Федоров А. В. Понятие и классификация преступлений против правосудия: Автореф. дисс…канд. юр. наук. - М.,2004. -24 с
31. Хлопцева Е.Ю. Уголовно-правовая охрана правосудия: Дис…канд.юр.наук. – Екатеринбург, 1995 – 196 с.
32. Чучаев А.И. Преступления против правосудия: научно-практический комментарий – Ульяновск, 1997 – 113 с.
33. Дришлюк И.А. История развития законодательства об ответственности за преступления против правосудия (УК УССР 1922 и 1927 годов) // Актуальні проблеми політики: Збірник наук.праць / Голов.ред. С.В.Ківалов; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса: Юридична література, 2003. – Вип.16. – С.142-150.
34. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: АТІКА – Академія-Ельга-Н, 2001. – 656с..
35. Історія держави і права України. / Курс лекцій за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: “Вентурі", 1999. – 346с.
36. Р.Лащенко. Лекції по історії Українського права. – К.: Вид. Україна, 1998. – 254с.
37. Історія держави і права України. Академічний курс. У 2-х томах. Т. 1. Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2000.– 648с.
38. Терлюк І.Я. Історія держави і права України. Навчальний посібник – практикум. – К.: Атіка, 1999. – 192с.
39. Історія українського права. Навч. посібник. / За ред. О.О. Шевченка. – К.: Олан, 2001.– 214с.
40. Лукичёв Ю.А., Вахмистрова С.И. Правоохранительные органы Российской Федерации. Полный курс. Учебник. – С.-Пб: Санкт-Петербургский инст-т экспертов, 2000. – 416с.
41. Петров И.В. Государство и право древней Руси. – (750-980 гг.). – С-Пб.: Издательство Михайлова В.А., 2003. – 413с.
42. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. Навчальний посібник. / За заг. ред. Я.Ю.Кондратьєва. – К.: “Україна”, 2000. – 429с.
43. Чельцов М.А. Уголовный процесс. – М., 1948. – 624с.
44. Федоренко Т.М. Історико-правові аспекти вивчення права церкви епохи Київської Русі. // Держава і право. Зб. наукових праць. Юридичні і правові науки. Вип. 10. – К., 2001. – С. 103 – 113.
45. Мульченко В. Розвиток законодавства України, що забезпечує охорону правосуддя // Право України, 2003. - № 1. – С. 48,51.
46. Повість времяних літ. Літопис (за Іпатським списком). – К.: “Радян. Письменник”, 1990. – 557с.
47. Музиченко П.П. Історія держави і права України. 4-те видання. Стереотипне. – К.: “Знання”, 2003 – 429с.
48. Історія держави і права України. Навч. посіб. / А.С.Чайковський (кер.кол.авт.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та інші За ред. А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384с..
49. Баренбойм П. Конституция мира. Библейские корни независимости суда. – М.:Белые Альвы, 1997 – 144 с.
50. Статус судьи: учеб.пособие \ М.И.Клеандров – Новосибирск: Наука, 2000 – 444 с.
51. В. Єрмолаєв. Віче в Київській русі – важлива складова державного механізму. // Право України. 2003. – № 1. – С. 136.
52. Вовк О.Й., Дзейко Ж.О. Історіографія соціально-правового устрою Київського князівства в складі Великого Князівства Литовського // Сб. наукових праць. Держава і право. - Вип. 10. – К., 2001. – С. 121 – 126.
53. Статути Великого князівства Литовського: у 3 томах. – Том 1. Статут Великого князівства Литовського 1529 року \ За ред. С.Ківалова, П.Музиченка, А.Панькова – Одеса: Юридична література, 2002 – 464 с.
54. Месяц В. История кодификации права на Украине в первой половине XVIII в. – К., 1964. – 234 с.
55. Кистяковский А.Ф. Права, по которым судится малороссийский народ. – К., 1979. – 450 с.
56. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія України. – 1,2,3 томи. – К.: Генеза, 1999. - 943с.
57. Наталя Сиза. Суди і кримінальне судочинство України в добу гетьманщини. – К, Українська Видавнича спілка, 2000. - 120с.
58. Іванов В.М. Історія держави і права України. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 416с.
59. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України / Антологія української юридичної думки. В 6 Т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. - Том 3. Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба / упорядники: І.Б. Усенко, Т.І. Бондарук, О.О.Самойленко, відп. ред. І.Б. Усенко. – К.: Видав. Дім “Юридична школа”, 2003. – 584с.
60. Кривошеин П.К. Преступление. Историческое исследование. – К.: Украинская Академия внутренних дел, 1993. – 72с.
61. Уголовное право: Учебник. Общая часть / Под ред. В.Н.Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: "Спарк", 1996. – 412с.
62. Голоднюк М. История развития российского законодательства о преступлениях против правосудия // Уголовное право. – 2000. - № 2. – с.14-16.
63. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – СПб., 1912. – 657 с.
64. Мельник С.М. Процесуальна форма у кримінальному судочинстві України. Монографія. – К., 2003. – 145с.
65. III Універсал Центральної Ради. // Вісник Генерального Секретаріяту УНР. – 1917. - № 2. – С. 1.
66. Мала енциклопедія етнодержавознавства. Відп. ред. Ю.І. Римаренко. – К.: Довіра:Генеза, 1996. – 425 с.
67. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. / Відповід. редактор Ю.С. Шемчученко. – К., Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 400с.
68. Кісілюк Є. Кримінальне законодавство доби Центральної Ради // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 5. – С. 101-103.
69. Закон Центральної Ради “Про утворення Генерального Суду” від 2 грудня 1917 року. // Вісник ГС УНР. – 1917. - № 4. – С. 1.
70. Інструкція військовому революційному судові від 5 березня 1918 року. // Вісник РНМ УНР. – 1918. - № 17. – С. 2-4.
71. Наказ про Військові Суди від 23 квітня 1918 року. // Державний вісник. – 1918. - № 14. – С. 2.
72. Закон “Про зміну артикула I від 2 грудня 1917 року “Про Генеральний Суд від 2 червня 1918 року”. // Державний Вісник. – 1918. - № 12. – 9 червня 1918 р.
73. Лобанова Л.В. К вопросу о криминализации и декриминализации посягательств против правосудия // Уголовная политика и совершенствование законодательства: Межвузовский сборник научных трудов. – Кемерово: Кемеровский ун-т, 1992. – С. 126-132.
74. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том второй. 1926-1967гг. / Автор очерка и составитель сборника документов П.П.Михайленко. – К.: НИИиРИО КВШ МООП СССР, 1967. – 952с..
75. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1977. – 20с.
76. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період прийняття нової Конституції України (1995) / Конституції і конституційні акти України: Історія і сучасність. Відповідальний редактор Ю.С.Шемшученко. – К.: 2001. – С. 257-285.
77. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. –240с.
78. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності – К,: Атика, 2004 – 336 с.
79. Абазалиев Р.К. Социальная обусловленность уголовной ответственности за угрозу или насильственные действия в связи с осуществлением правосудия или производством предварительного расследования \\ Российский следователь – 2006. - № 1. – С.29-32.
80. Постатейный комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. А.И.Чучаева. – М.: Инфра – М: КОНТРАКТ, 2004. – С. 819с.
81. Судоустройство / Под редакцией Подзорова С.А. – М.: Экзамен, 2001. – 480с.
82. Уголовный кодекс Республики Польша / Пер. с польск. Барилович Д.А. и др.: адапт. пер.и науч.ред. Э.А.Саркисова, А.И. Лукашева: под общ. ред. Н.Ф. Кузнецовой. - Минск: Тесей, 1998. –128с.
83. Уголовный кодекс Испании – М.:Зерцало, 1998 – 213 с.
84. Уголовный кодекс ФРГ – М.:Зерцало, 2000 –202 с.
85. Уголовный кодекс Австрии – М.:Зерцало, 2001 –134 с.
86. Уголовный кодекс Швейцарии – М.:Зерцало, 2000 –136 с.
87. Уголовный кодекс Франции – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002 – 650 с.
88. Уголовный кодекс Дании – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001 – 230 с.
89. Уголовный кодекс Республики Беларусь – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001 - 474 с.
90. Уголовный кодекс Азербайджанской республики – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001 – 325 с.
91. Уголовный кодекс Республики Казахстан \\ Ведомости Парламента РК, 1997 г.,- N 15-16. - Ст. 211.
92. Сотула О.С Кримінальна відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча: Автореф. дис... канд. юрид. наук — Х., 2003. — 20 с.
93. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України, 2002. - № 5. - С. 8-11.
94. Городовенко В. Про встановлення незалежної судової влади. // Право України. 2002.- № 9. – С. 120-123.
95. Коментар до Закону «Про судоустрій України». За ред. В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком- Інтер, - 2003. – 435 с.
96. Лукичев Ю.А., Вахмистрова С.И. Правоохранительные органы Российской Федерации. Полный курс. Учебник. – СПб.: Санкт Петербургский институт экспертов, 2000. – 416с.
97. Карпечкин П. Судова влада на сучасному етапі. Проблеми теорії та практики становлення функцій органів судової влади.// Вісник Прокуратури, 2003. - № 5. – С. 56-59.
98. Карпечкин П. Основні функції судової влади. // Вісник Прокуратури, 2003. - № 1. - С. 87 – 90.
99. Трагнюк Р. Принципи і стандарти захисту учасників кримінального судочинства у міжнародних документах // Право України. – 2002. - № 8. – С.26-30.
100. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 256 с.
101. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536с.
102. Конституційне право України. За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Видавн. Дім “ІнЮре”, 2002. – 544 с.
103. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І.Мельника і М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
104. Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. – К.: Українській центр правничих студій, 1999. – 376с.
105. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 2-ге видання, переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К, 2002. – 968с.
106. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 року № 9 / Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002. Офіційне видання за заг. ред. В.Т. Маляренко. – К.: “Видавництво А.С.К.”, 2003. – 560с.
107. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про стан здійснення правосуддя в 2000 р. та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України” від 19 січня 2001 р. № 1 / Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002. Офіційне видання за заг. ред. В.Т. Маляренко. – К.: “Видавництво А.С.К.”, 2003. – 560с.
108. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” від 12 квітня 1996 р. № 4 / Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002. Офіційне видання за заг. ред. В.Т. Маляренко. – К.: “Видавництво А.С.К.”, 2003. – 560с.
109. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві” від 18 червня 1999 р. № 10 / Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002. Офіційне видання за заг. ред. В.Т. Маляренко. – К.: “Видавництво А.С.К.”, 2003. – 560с.
110. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя” від 22 лютого 1991 р. № 1, / Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002. Офіційне видання за заг. ред. В.Т. Маляренко. – К.: “Видавництво А.С.К.”, 2003. – 560с.
111. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26 червня 1992 р. № 8. / Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002. Офіційне видання за заг. ред. В.Т. Маляренко. – К.: “Видавництво А.С.К.”, 2003. – 560с.
112. Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер'янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін. Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевий та ін. – Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2003. – 808 с.
113. Уголовный кодекс Украины. Комментарий. / Под ред Ю.А.Кармазина, Э.Л.Стрельцова. – Харьков: ООО «Одиссей», 2001. – 960с.
114. Уголовное право. Особенная часть. Учебник под ред. Н.И.Ветрова и Ю.И.Ляпунова. – М.: Новый юрист, 1998. – 768с.
115. Уголовное право России. Особенная часть. Учебник / Под ред. А.И.Рарога. – М.: Ин-т Междун. права и экономики, 1996. – 480с.
116. Курс советского уголовного права. Т. 6. Преступления против государственного аппарата и общественного порядка. Воинские преступления. – М.: "Наука", 1971. – 559с.
117. Осадчий В. Правоохоронні органи як суб'єкти кримінально-правового захисту // Право України, - 1997. - №11. – С. 71 – 72.
118. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Курс лекцій. – К.: “Знання”, 2000. – 771 с.
119. Кримінальне право України. Особлива частина. Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін. \ За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 496с.
120. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник. / Відповід. ред. Я.Кондратьєв. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 318с.
121. Закон України “Про Конституційний Суд України” / ВВР України. – 1996. - № 49. – Ст. 72.
122. Туляков В.А., Полянский Е.Ю. Изменчивость криминализации и противодействие преступности // Актуальні проблеми політики – Одесса, 2004 – Вип.20 – С. 306-311
123. Мелешко Н.П. Уголовно-правовые системы России и зарубежных стран (криминологические проблемы сравнительного правоведения, теории, законодательная и правоприменительная практика/ Н.П.Мелешко, Е.Г.Тарло. - М.: Юрлитинформ, 2003. - 304 с.
124. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / За ред. П.С. Матишевського, С.С. Яценка, П.П. Андрушка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896с.
125. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» \\ Відомості Верховної Ради України. – 1992 - N 30. - ст.426
126. Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права (загальні засади концепції): Монографія. – Луганськ, 2006 – 280 с.
127. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992р.\ \ Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. – ст. 56.
128. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-те видання, перероблене та доповнене. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056с.
129. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 320с.
130. Москвич Л.М. Правосуб'єктність судді: сутність та зміст // Держава та право. Збірник наукових праць, Випуск 17. – К., 2002. – С.122-127.
131. Білоусенко В.Г., Пилипчик П.П. Суд присяжних: яким йому бути? // Вісник ВСУ. - 1998. - № 2. – С. 14.
132. Трайнин А.Н. Общее учение об составе преступления. – М.: 1957 – 383с.
133. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – С. - 191с.
134. Никифоров Б.С. Обьект преступления по советскому уголовному праву.-М.,1960.-229с.
135. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (Обьект и квалификация преступлений).-Ленинград, 1979.-127с.
136. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны.- М.: Академия МВД СССР, 1980.-246с.
137. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве.-Харьков, 1988.-182с.
138. Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України. Навч.посібник.- Харків,1994.-75с.
139. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина. – К.: Ін Юре, 2006 – 568 с.
140. Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України): Монографія – К.: Київський універсітет, 2006. – 573 с.
141. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: Изд. БЕК, 1996. - 560с.
142. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 324с.
143. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1. Учение о преступлении. Учебник для ВУЗов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и М.И. Тяжковой. – М.: Изд. ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592с.
144. Малахов И.П. Основы уголовного права. Общая часть. Раздел I. Основания уголовной ответственности. Учеб. пособие. – К., МАУП, 2000, - 192с.
145. Кримінальне право України. Загальна частина. Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін. \ За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416с.
146. Гавриш С.Б., Фесенко Є.В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України. / Новий кримінальний кодекс України: поняття застосування і вивчення. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “питання застосування нового кримінального кодексу України”. 25-26 жовтня 2001 року. – м. Харків. – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 11-14.
147. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 291с.
148. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К., 2002.- 634 с.
149. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: Юрид. лит., 1973. – 167с..
150. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая. Учебник. – 3-е изд. - К., 1891. – 850с.
151. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров'я населення та система заходів з його охорони: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280с.
152. Уголовное право. Особенная часть: Учебник / Под ред. Н.И. Ветрова и Ю.И. Ляпунова. – М.: Новый Юрист, 1998. – 768с.
153. Уголовное право. Особенная часть. Учебник для вузов. – М.: НОРМА – ИНФРА, 1998. – 768 с.
154. Короленко М. П. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 2002. – 203 с.
155. Ярошенко О. Н. Убийство, понятие и квалификация : Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 Н. Новгород, 2003 - 212 с.
156. Бородин С.В. Преступления против жизни. – СПб.: Изд. «Юридический центр Пресс», 2003. – 467с.
157. Литвин О.П. Злочини проти життя: Навч.посібник – К,, 2002 – 232 с.
158. Дзюба В.Т. Уголовная ответственность за посягательство на жизнь работника милиции или народного дружинника. – Автореф. дисс.... канд. юр.наук. – К., 1985. – 22с.
159. Мамчур В.М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. Автореф. дисс...канд.юрид.наук.- К.,2002.- 22 с.
160. Номоконов В.А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность. Монография. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. – 157с.
161. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок и ответственность. – М., 1987. – 448с.
162. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов н/Д, 1977. – 120с.
163. Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ): Монография – Харьков: Право, 2003 – 512 с.
164. Малинин В. Б. Причинная связь в уголовном праве. - СПб.:”Юридический центр Пресс”, 2000. – 316с.
165. Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджено МОЗ України № 226 від 25.09.2000.
166. Медичне право України: збірник нормативно-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н.Б.Болотіна. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. – 412с.
167. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственносгь – X.: Вища школа, 1982. – 161с.
168. Сердюк Л.В. Насилие. Криминологическое и уголовно-правовое исследование. / Под ред. Щербы С.П. – М.: ООО Изд. «Юрлитинформ», 2002. – 384с.
169. Шапченко С.Д. Оценочные признаки в составах конкретных преступлений: Автореферат дисс. канд.дисс. – К., 1988. – 24 с.
170. Осадчий В.І. Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. Автореф. дис…докт.юр.наук. – Київ, 2004 – 36 с.
171. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление.-Воронеж: Изд-во Воронеж.ун-та,1974.-243с.
172. Рарог А.И. Субъективная сторона преступления и квалификация преступлений.- М., 2001.-134с.
173. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. – М., 1974. – 224с.
174. Вереша Р.В. Суб’єктивні елементи підстави кримінальної відповідальності: Підручник – К.:Атака, 2006. – 740 с.
175. Лунеев В.В. Субъективное вменение. – М.: Спарк, 2000. –72с.
176. Преступление и наказание в Англии, США, Франции. ФРГ, Японии. Общая часть уголовного права. – М.: Юрид. лит-ра, 1991. - 288с.
177. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб: Изд-во «Питер», 2000. – 512с.
178. Осадчий В. Зміст правосуддя у злочинах проти правоохоронної діяльності. / Право України. - 2000. - № 11. – С. 110 – 112.
179. Осика І., Сафронов С. Доказування мотиву та цілі як ознак суб'єктивної сторони злочину. / Право України. – 1997. - № 3. – С. 51 – 52.
180. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія. – К.: Атіка, 2002. – 144с.
181. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7.02.2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини". \\ Вісник Верховного Суду України - 2003. - № 1 (35).
182. Журавлев Н.А., Туляков В.А. Организованная преступность и предприниматели – Одесса: Юридична література, 2004 – 107 с.
183. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: Закон, теория, практика. – М.: АО “Центр” Юрис Р. 2001.- 316с.
184. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації – К.:Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
185. Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений .- М.: Юрид. лит., 1978. - 104с.
186. Боровых Л.В. Проблема возраста в механизме уголовно-правового регулирования. Автореф. дис… д-ра юрид.наук. – Екатеринбург, 1993. – 36 с.
187. Ситковская О.Д. Психология уголовной ответственности. – М.: НОРМА, 1998. – 285с.
188. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1991. – 288с.
189. Тарарухін С.А. Понятие и значение квалификации преступлений. – К.: НИиРИО, 1990. – 137с.
190. Навроцький В.О. Теоретичні основи кваліфікації злочинів. – К.: Атіка, 1999, - 464с.
191. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 640с.
192. Кадников Н.Г. Квалификация преступлений и вопросы судебного толкования: теория и практика. Учебное пособие. – М.: Изд. НОРМА, 2003. – 144с.
193. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 352с.
194. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 1999. – 304с.
195. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. – 316с.
196. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208с.
197. Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. Монографія. – К.: Атіка, 2003. –223с.
198. Марін О. Причини виникнення та існування конкуренції кримінально-правових норм // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип. 36. – С. 454 – 460.
199. Навроцький В.О. Міжгалузеві та внутрігалузеві колізії та їх подолання в ході правозастосування \\ Проблеми пенітенціарної теорії і практики – К.: КІВС, 2004 - № 9 – 106-118
200. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. - 128с.
201. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973 – 2004) / За загальною редакцією В.Т. Маляренка. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 335с.
202. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В.Сташиса, В.В.Тація – Вид.друге – Х.:ТОВ "Одіссей", 2004 -1152 с.
203. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В.Сташиса, В.В.Тація – Вид.третє – Х.:ТОВ "Одіссей", 2006 -1184 с.
204. Дьяков С.В. Государственные преступления против основ конституционного строя и безопасности госу