Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................4

РОЗДІЛ 1
Обумовленість встановлення кримінальної відповідальності
за створення не передбачених законом воєнізованих або
збройних формувань та їх загальна характеристика .................................15
1.1. Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань ..............................................................15
1.2. Підстави криміналізації створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань ..............................................................32
1.3. Поняття та ознаки не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань ............................................................................................49

РОЗДІЛ 2
Кримінально-правова характеристика створення
не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань ...........80
2.1. Об’єкт злочину .....................................................................................80
2.2. Об’єктивна сторона злочину ...............................................................93
2.3. Суб’єкт злочину ..................................................................................116
2.4. Суб’єктивна сторона злочину ...........................................................123

РОЗДІЛ 3
Відмежування аналізованого складу злочину від суміжних посягань, його караність та спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності..…………….................................................138
3.1. Відмежування складу злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України, від суміжних складів злочинів…………..138
3.2. Караність злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України ................................................................................................................153
3.3. Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України……………………………………………………………….................164

ВИСНОВКИ .............................................................................................180
ДОДАТКИ .................................................................................................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................225

Вступ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Соціально-економічні та політичні перетворення, створення правової держави, демократизація державного та суспільного життя неможлива без рішучого посилення боротьби зі злочинністю. Держава в особі своїх органів встановлює правила поведінки, які спрямовані на гарантування безпеки кожного з нас, та встановлення стану захищеності суспільства від усілякого роду небезпек. Порушення цих правил може призвести до завдання шкоди суспільним відносинам у сфері громадської безпеки. На правове забезпечення запобігання найбільш небезпечним порушенням у цій сфері і спрямовані певні норми кримінального законодавства. Однією з них є норма, що забороняє створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Проблема боротьби з не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями є вкрай важливою і складною для суспільства. Існування таких формувань створює загрозу для існування самої держави, несе потенційну небезпеку для кожного громадянина. Зазначені формування в змозі перешкоджати здійсненню соціально-економічної політики держави. Таке становище потребує термінових заходів, у тому числі і кримінально-правового характеру. У першу чергу, це повинно стосуватися законодавчої бази, що визначає боротьбу з названими об’єднаннями.
Відповідно до статистичних даних СБ України та статистичних даних МВС України 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, з 2001 року на території України було порушено лише декілька кримінальних справ за статтею, дослідження якої присвячена ця робота, а саме три кримінальні справи. Але це не дає підстав для заспокоєння.
Нині в українському суспільстві склалися сприятливі умови щодо виникнення воєнізованих або збройних формувань. Цьому сприяє політична нестабільність, адже такі формування можуть створюватися під егідою певних політичних сил, які використовуватимуть їх як засіб досягнення своїх цілей, як інструмент впливу на будь-які державні органи або суспільство, і такі випадки відомі в історії Української державності.
Геополітичне становище України також сприяє тому, що члени іноземних не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань намагаються використовувати її територію для забезпечення власної діяльності.
Слід також пам’ятати про національний чинник. Так, останнім часом спостерігаються певні настрої, щодо формувань, створенню яких присвячене це дослідження, на ґрунті кримськотатарського руху в Автономній Республіці Крим. Керівництво кримськотатарського народу, у засобах масової інформації, прямо зазначає про наміри свого населення про створення саме воєнізованих формувань для відстоювання національних інтересів (телепередачі “Час новин”, 5 канал, від 7 та 9 грудня 2007 р.).
Крім того, необхідно зауважити, що відповідно до результатів соціологічних досліджень, які були проведені інститутом соціології Національної академії наук України, за ступенем загрози різних форм соціального протесту, створення, в Україні, населенням збройних груп має дуже високий коефіцієнт дестабілізаційного потенціалу, а саме 9,2 з 10 можливих [126, с. 113].
Соціально-політична ситуація, що склалася в сфері боротьби з не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями викликає необхідність комплексного підходу до вирішення цієї проблеми. Цю обставину необхідно врахувати при розробці та удосконаленню законодавчої бази, що повинна мати дієвий арсенал засобів правового впливу на діяльність подібних угруповань.
Роботу, яку було проведено на сьогодні у цій сфері, не можна вважати достатньою. Досі відсутнє чітке тлумачення ознак, які властиві цим формуванням, немає конкретного визначення форм прояву діяльності цих угруповань, у зв’язку з чим відсутня практика застосування кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Всі перераховані обставини обумовлюють у сукупності актуальність проведеного дисертаційного дослідження.
Ступінь наукової розробки проблеми. Окремі аспекти проблеми кримінально-правової характеристики створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань уже розглядалися у працях Д. П. Альошина, В. Ф. Антипенка, М. І. Бажанова, А. Н. Бардіна, Ю. В. Бауліна, Р. Р. Галіакбарова, В. В. Голіни, Н. О. Гуторової, Л. М. Демидової, В. М. Дреміна, О. М. Джужи, В. П. Ємельянова, Ю. В. Живової, І. В. Іваненко, В. П. Корж, М. Й. Коржанського, М. В. Корнієнко, Б. В. Лизогуба, М. І. Мельника, В. О. Навроцького, П. І. Орлова, І. І. Радіонова, Б. В. Романюка, М. В. Семикіна, В. П. Тихого, З. А. Тростюк, В. О. Тулякова, М. І. Хавронюка, Р. Л. Чорного та інших.
Але окремого спеціального дослідження щодо кримінально-правової характеристики створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань в Україні не проводилося.
Таким чином, недостатня розробка проблеми боротьби зі створенням не передбачених законом воєнізованими або збройними формуваннями, значимість питань, що випливають з цієї проблеми для подальшого розвитку науки кримінального права, вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування, відсутність монографічних досліджень, в яких ця проблема розглядалася комплексно, послужили підставою для вибору теми даної дисертації.
Зв’язок із науковими програмами. Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007 – 2009 рр., затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р.; “Пріоритетні напрямки розвитку науки України на 2005 – 2010 рр.”, які рекомендовані відділенням кримінально-правових наук (затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 09.04.2004 р.); Програма формування позитивного іміджу міліції України на 2003 – 2007 р.; Пріоритетні напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 р.; Пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергової розробки на 2006 – 2010 р. Харківського національного університету внутрішніх справ від 23 січня 2005 р.; Регіональна комплексна програма профілактики правопорушень в Автономній Республіці Крим на 2008 – 2009 рр., затверджена постановою Верховною Радою Автономної Республіці Крим № 689-5/07 від 19 грудня 2007 р.
Мета та основні задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний кримінально-правовий аналіз проблем кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, проведення порівняльної характеристики зазначеного складу злочину з іншими суміжними складами злочинів і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідної норми, передбаченої ст. 260 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Мета зумовила постановку і необхідність вирішення таких задач:
– дослідження обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
– визначення та тлумачення ознак не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
– дослідження об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 260 КК України;
– аналіз суб’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 260 КК України;
– проведення порівняльної характеристики складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, з іншими суміжними складами злочинів;
– розглянути питання покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
– сформулювати та обґрунтувати пропозиції з удосконалення кримінального законодавства у сфері боротьби зі створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері громадської безпеки відносно захищеності невизначеного кола осіб від створення та діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Методи дослідження. Дослідження зазначеної проблеми здійснювалося з використанням таких методів:
діалектичного – при дослідженні кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у контексті загальних категорій кримінального права;
історико-правового – при історичному аналізі встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
порівняльно-правового – при аналізі законодавства зарубіжних країн у частині встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та використанні зарубіжного досвіду у вітчизняній законодавчій практиці;
системно-структурного – при дослідженні об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, що досліджується, та при проведенні відповідних класифікацій;
формально-юридичного – при дослідженні положень КК, що містять кримінально-правові заборони на створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, з точки зору їх відповідності підставам та умовам криміналізації діянь, уніфікації термінів, відповідності правилам законодавчої техніки;
соціологічного – при проведенні та узагальненні результатів анкетування суддів, працівників правоохоронних органів, науковців та пересічних громадян за спеціально розробленими анкетами (Додатки А, Б, В, Ґ, Г).
Правова база дослідження – Конституція України, кримінальне законодавство України, законодавство інших галузей права, а також положення міжнародних конвенцій, які стосуються предмету дослідження.
Емпіричною базою дослідження є дані отриманні при вивченні понад вісімдесяти кримінальних справ, три з яких порушені за ст. 260 КК України, а інші за суміжними до ст. 260 КК України злочинами, понад 10 адміністративних матеріалів, порушених за ст. 1865 кодексу про адміністративні правопорушення, дані проведеного анкетування суддів (понад тридцять п’ять чоловік), співробітників слідчих підрозділів (понад сімдесяти чоловік), науковців (понад шістдесяти чоловік) та опитування пересічних громадян (понад сто п’ятдесяти чоловік).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні дисертаційним комплексним дослідженням кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Його наукова новизна полягає, зокрема, у тому, що:
Вперше:
1. Проведено історичний аналіз розвитку національного кримінального законодавства щодо створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
2. Досліджено обумовленість установлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Визначено чинники, що обумовили встановлення відповідної кримінально-правової заборони.
3. Здійснений порівняльно-правовий аналіз норми, що передбачена ст. 260 КК України, з відповідними нормами кримінального законодавства зарубіжних країн. На підставі цього зроблено висновок, що існування зазначеної норми у КК України обумовлено, у тому числі зарубіжним досвідом необхідності боротьби з цим негативним явищем.
4. Доведено, що помилковим є віднесення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань до різновидів злочинних організацій. Головне, що відмежовує зазначені формування від злочинних організацій – це мета їх створення. Мета створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, на відміну від злочинної організації, може бути не пов’язана з вчиненням тяжких чи особливо тяжких злочинів. Обґрунтовано, що воєнізовані та збройні формування правильно відносити до стійких злочинних об’єднань.
5. Комплексно досліджено поняття не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань. На підставі цього визначено, що “воєнізоване формування” та “збройне формування” відносяться до порівняльних понять, які мають спільні ознаки. “Воєнізоване формування” та “збройне формування” є сумісними поняттями, що знаходяться у відносинах підпорядкування. “Воєнізоване формування” буде підпорядкованим поняттям, а “збройне формування” – підпорядковуючим. На відміну від “воєнізованого формування”, “збройне формування” має додаткову ознаку у вигляді його озброєності, яка робить його більш небезпечним. Отже, поняття “збройне формування” ширше за “воєнізоване формування” і включає у себе всі його ознаки.
Удосконалено деякі наукові положення, а саме:
1. Проаналізовано ознаки стійких злочинних об’єднань. Доведено, що крім загальних ознак, а саме кількісний склад, стійкість та ієрархічність, які притаманні всім стійким злочинним об’єднанням, не передбачені законом воєнізовані та збройні формування мають також специфічні ознаки: зовнішня схожість з передбаченими законами України військовими формуваннями; організаційна структура, яка виражається в єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань – також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої небезпечної для життя і здоров’я людини зброї.
2. Обґрунтовано позицію щодо недоцільності паралельного використання у законі понять “воєнізоване формування” та “збройне формування”. Пропонується замість цих двох термінів використовувати єдиний термін “воєнізоване збройне формування”. Отже маємо наступне, складова терміна “збройне” дозволить відмежовувати ці об’єднання від суспільно безпечних об’єднань, а складова терміна “воєнізоване” дозволить відмежовувати ці об’єднання від інших злочинних об’єднань за наявності у них зброї, наприклад, збройної організованої групи при розбої. Тільки поєднання цих двох складових зазначеного терміна дозволить більш точно та повно визначити поняття злочинного об’єднання в контексті ст. 260 КК України.
Пропонується авторське визначення “воєнізованого збройного формування”, під яким необхідно розуміти стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в якому проводиться військова або стройова підготовка, яке незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров’я особи зброю та здатне до виконання бойових завдань.
Дістали подальшого розвитку:
1. Поняття безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Детально проаналізовано структуру суспільних відносин, що складають цей безпосередній об’єкт, та визначено механізм заподіяння йому шкоди.
2. Діяння, що характеризують об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Виявлено неточності законодавчого визначення окремих з них та запропоновано шляхи їх виправлення. Визначено момент закінчення злочину при вчиненні кожного з діянь.
3. Запропоновано нову редакцію ст. 260 КК України.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі – при подальшій розробці загальних і спеціальних питань боротьби з організованою злочинністю;
у правотворчості – при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема в частині відповідальності за злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями.;
у правозастосовній практиці – при вирішенні питань кваліфікації злочинів, що вчинюються стійкими злочинними об’єднаннями (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих підрозділів ГУ МВС України в Криму; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих відділів ГУ СБ України в Криму);
у навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2003 р.); “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (м. Харків, 2006 р.); “Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 2006 р.); “Піднесення до права” (м. Запоріжжя, 2006 р.); VІІІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2006 р.).
Окремі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять з Особливої частини кримінального права України з курсантами Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ.
Окремі положення дисертаційного дослідження впровадженні у практичну діяльність слідчих підрозділів ГУ МВС України в Криму та слідчих підрозділів ГУ СБ України в Криму.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано шістнадцять наукових праць, з яких дев’ять статей у виданнях, визнаних ВАК України фаховими для юридичних наук.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 259 сторінок, з них основного тексту 186 сторінок. Кількість використаних джерел – 386.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження кримінальної відповідальності за створення не передбачених воєнізованих або збройних формувань дозволяє сформулювати такі загальні висновки та пропозиції до законодавства:
1. Становлення кримінально-правової норми, що досліджується, у чинному кримінальному законодавстві є історично обумовленим фактом. На території сучасної України перші згадки щодо встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань з’явилися за козацьку добу у ХVІІІ ст.
2. Загальні причини виникнення та існування злочинності будуть у тій чи іншій мірі характерні і для створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Безпосередніми ж умовами виникнення вказаних формувань на території нашої держави є політичні або національні потреби, тобто силовий вплив на органи державної влади, місцевого самоврядування, протидія правоохоронним органам та інше з метою вирішення питання, необхідного для певної політичної сили або ж протизаконного відстоювання національних інтересів. Таким чином, подолання політичної нестабільності та розв’язання національного питання може слугувати зменшенню ризиків виникнення на території України не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань.
Ще однією з головних причин появи не передбачених законом воєнізованих формувань є нездатність швидкого оперативного реагування держави в особі її офіційних інституцій на масові протиправні дії певного кола осіб.
3. “Воєнізоване формування” та “збройне формування” відносяться до порівнянних понять, які мають окремі спільні ознаки. “Воєнізоване формування” та “збройне формування” є сумісними поняттями, що знаходяться у відносинах підпорядкування. У ситуації, що досліджується, “воєнізоване формування” буде підпорядкованим поняттям, а “збройне формування” – підпорядковуючим. Так, у них є багато спільного, але, на відміну від “воєнізованого формування”, “збройне формування” має додаткову ознаку у вигляді його озброєності, яка робить його більш небезпечним. Отже, поняття “збройне формування” ширше за “воєнізоване формування” і включає у себе усі його ознаки.
4. Воєнізовані та збройні формування в законі визначаються через терміни “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” відповідно. Використання означених синонімів в Особливій частині КК є недоцільним, оскільки кожний з них не має самостійного навантаження, істотно відмінного від того, що несе споріднений термін. Їх використання породжує плутанину, труднощі при тлумаченні норм, де вживаються ці синоніми. Оскільки немає логічних пояснень використання у законі цього синонімічного ряду, вбачається, що у такому випадку маємо справу із синонімічною надлишковістю, безсистемним вживанням синонімічних термінів.
У такому аспекті вбачається більш доцільно визначати у законі поняття саме “не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань” і зробити це через термін “стійке злочинне об’єднання, яке має організаційну структуру військового типу”.
5. Поняття “воєнізований” в контексті легального воєнізованого формування нерозривно пов’язане з поняттям “озброєний”. З цього випливає питання щодо доцільності паралельного використання у законі понять «воєнізоване формування» та «збройне формування». Вважаємо за доцільне провести декриміналізацію дій, передбачених ч. 1 ст. 260 КК України.
6. Варто дещо скоригувати термін “збройне формування”, яке використовується у ч. 2 ст. 260 КК України та примітки до неї. Є більш точним використання терміна “воєнізоване збройне формування”.
7. З огляду на те, що не передбачені законом воєнізовані або збройні формування відносяться до стійких злочинних об’єднань, їм притаманні такі ознаки, зазначених об’єднань, як: кількісний склад, стійкість та ієрархічність.
Крім того, вони мають специфічні ознаки, які вирізняють їх поміж інших різновидів стійких злочинних об’єднань, а саме: зовнішня схожість на передбачені законами України військові формування; організаційна структура, яка виражається у єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої небезпечної для життя та здоров’я людини зброї.
8. Доцільно виключити із законодавчого визначення воєнізованого формування його ознаку – проведення фізичної підготовки як такої, що не є визначальною.
9. Наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї є ознакою, що відмежовує воєнізоване від збройного формування в контексті ст. 260 КК України. Слід наголосити на певних моментах дискусійності змісту такої ознаки.
Необхідно дещо уточнити визначення збройного формування надане у примітці до ст. 260 КК України шляхом заміни терміна “вогнепальна зброя” на термін “вогнестрільна зброя”.
Варто уточнити термін “інша зброя”, замінивши його на термінологічний зворот “інша небезпечна для життя і здоров’я людини зброя”. Використання такого звороту дозволить охопити, зокрема, такі небезпечні різновиди зброї як метальна, пневматична та газова.
10. Доцільно визначити злочинне об’єднання в аспекті ст. 260 КК України так: “Під воєнізованими збройними формуваннями слід розуміти стійкі злочинні об’єднання, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в яких проводиться військова або стройова підготовка, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя і здоров’я людини зброю та здатні до виконання бойових завдань”.
11. Загалом громадську безпеку можна визначити як стан захищеності суспільства від будь-яких небезпек.
Визначаючи громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, слід виходити з того, що розділ IX передбачає злочинні діяння, пов’язані із загальнонебезпечними джерелами небезпеки. Ці джерела можуть бути соціальними (злочинні організації, воєнізовані групи, терористичні організації тощо) та упредметненими (зброя, бойові припаси, радіоактивні матеріали тощо). Ураховуючи це, громадську безпеку як родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, можна визначити як стан захищеності суспільства від суспільно небезпечних посягань, пов’язаних із соціальними або упредметненими джерелами небезпеки.
12. Безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, є суспільні відносини громадської безпеки з приводу гарантування стану захищеності невизначеного кола осіб від діяльності не передбачених законом воєнізованих і збройних формувань та дотримання встановленого з метою забезпечення громадської безпеки порядку створення воєнізованих формувань в України.
13. Процес створення стійких злочинних об’єднань, передбачених у ст. 260 КК України, має два етапи. Перший зводиться до визначення складу його учасників. Обов’язковою ознакою цього етапу є досягнення угоди про вступ конкретної особи до вказаного формування для здійснення спільної злочинної діяльності, при цьому обов’язковим є усвідомлення особи про характер цього угруповання. Другий етап характеризується розробкою планів діяльності, визначенням структури, цільової і функціональної спрямованості його діяльності. Обов’язковою ознакою другого етапу є визначення керівника або керівного органу, закріплення функцій учасників, визначення і закріплення певних правил підпорядкованості.
14. Поняття організатора (особи, яка його створила) і поняття керівника злочинного співтовариства не співпадають. Адже існують два види управління, залежно від того, з якого часу особа приймає на себе обов’язки (функції) керівника: у першому випадку особа створює і керує не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням; у другому – особа, не беручи участі у створенні зазначеного формування, приймає керівництво вже існуючим.
15. За текстом ч. 3 ст. 260 КК України можлива ситуація, коли постачання зброї відбувається не передбаченим законом воєнізованим формуванням. Але згідно з приміткою до ст. 260 КК України у них відсутня зброя. Убачається більш правильним казати лише про постачання зброї збройним формуванням. Адже вже після досягнення особами, що створюють воєнізоване формування, змови про його озброєння, ці дії будуть саме створенням збройного формування. Домовленість же з постачальниками зброї може виникнути вже після прийняття членами злочинного об’єднання рішення про придбання зброї, але не раніше.
16. Суб’єктами вчинення діянь, що складають форму об’єктивної сторони, передбачену ч. 4 ст. 260 КК України, можуть бути як члени відповідного незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, які спільно безпосередньо вчиняють зазначений напад.
17. Дискусійним є використання в ч. 4 ст. 260 КК України триєдиного терміна “підприємство, установа, організація”. Адже згідно з цивільним та господарським законодавством терміном “організація” охоплюється юридична особа будь-якої організаційно-правової форми. Отже необхідно внести відповідні зміни до кримінального закону, зокрема до ч. 4 ст. 260 КК України щодо використання єдиного терміна – “організація”.
18. Для досягнення збігу філологічного та правового значення термінів, для недопущення різного тлумачення одного терміна вважаємо за доцільне використовувати замість терміна „загибель людей” термін “загибель хоча б однієї людини”.
19. Ураховуючи загальні критерії доцільності встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності, убачається за доцільне знизити вік суб’єкта злочину до 14 років за участь у складі не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.
Відповідно до наведеного, враховуючи пропозиції викладені у п. 17 загальних висновків, необхідно внести зміни до ч. 2 ст. 22 КК України, а саме доповнити після слів “…терористичний акт (стаття 258)…” словами “… участь у складі не передбачених законом воєнізованих збройних формувань у нападі на організації чи на громадян (частини 3 та 4 статті 260)…”.
20. Встановлені законодавцем вид і розмір покарання за діяння, передбачені частинами 3 та 5 ст. 260 КК України, є доцільними і коригування не потребують.
У свою чергу вважаємо за доцільне встановлення покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 260 КК України, та покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260 КК України. Установлення таких видів та строків покарання є обґрунтованим, відповідно до порівняння санкцій зазначених злочинів та санкції інших тотожних злочинів, передбачених кримінальним законодавством України, і санкцій, що передбачають відповідальність за аналогічні діяння, у законодавстві інших країн.
21. На підставі проведеного дослідження пропонується викласти ст. 260 КК України в такій редакції: “Створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань:
1. Створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань або участь у їх діяльності –
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Керівництво зазначеними в частині першій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Участь у складі передбачених частиною першою цієї статті формувань у нападі на організації чи на громадян –
карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
4. Діяння, передбачене частиною третьою цієї статті, що призвели до загибелі хоча б однієї людини чи інших тяжких наслідків –
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
5. Звільняється від кримінальної відповідальності за цієї статтею особа, яка перебувала у складі зазначених у цій статті формувань, за дії, передбачені частиною першої цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної влади або органи місцевого самоврядування
Примітка: під воєнізованими збройними формуваннями слід розуміти стійкі злочинні об’єднання, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в яких проводиться військова або стройова підготовка, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя і здоров’я людини зброю та здатні до виконання бойових завдань”.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. – М.: Академия, 1995. – 224 с.
2. Агапов П. В., Хлебушкин А. Г. Организация незаконного вооруженного формирования или участие в нем: политико-правовой, криминологический и уголовно-правовой анализ. – М.: АНО “Юридические программы”, 2005. – 133 с.
3. Альошин Д. П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. унів. внутр. справ. – Х., 2002. – 20 с.
4. Андрушко П., Ковальський В. Акції протесту з позиції кримінального закону // Юридичний вісник України. – 2004. – № 49. – С. 8 ¬– 9.
5. Антипенко В. Визначення відповідальності за тероризм // Право України. – 2003. – № 5. – С. 145 – 148.
6. Антипенко В. Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. – К.: НБУВ, 1999. – 60 с.
7. Антонов А. Д. Теоретические основы криминализации // “Черные дыры” в российском законодательстве. – 2002. – № 2. – С. 8 – 14.
8. Антонян Ю. М., Давитадзе М. Д. Этнорелигиозные конфликты: про¬блемы, решения: Учебное пособие. – М.: Издательство “Щит-М», 2004. – 328 с.
9. Аркуша Л. І. Основи методики виявлення і розслідування організованої злочинної діяльності при наявності корумпованих зв’язків: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого. –Х., 2002. – 19 с.
10. Армия талибов // http://antiterror.ntvru.com/article/20.html.
11. Арутюнов А. А. Субъект преступления совершенного в соучастии // Современное право. – 2002. – № 9. – С. 29 – 31.
12. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Юридическая психология. – Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. – С. 640.
13. Бантишев О. Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації): Навч. посібник. – К.: МАУП, 2002. – 128 с.
14. Бардин А. Н. Насилие, как существенный признак терроризма // Право і безпека. – 2002. – № 2. – С. 157 – 161.
15. Барков А. В. Юридическая природа освобождения от уголовной ответственности, предусмотренного нормами Особенной части уголовного законодательства // Проблемы уголовного права – Минск: БГУ, 1976. – С. 64 – 70.
16. Батиргарєєва В. Розвиток поняття рецидиву злочинів: концептуальний аналіз // Право України. – 2004. – № 5. – С. 158 – 162.
17. Баулин Ю. В. Причинение вреда с согласия “потерпевшего”, как обстоятельство исключающее преступность деяния. – Харьков: Изд-во “Кроссроуд”, 2007. – 96 с.
18. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності. – К.: Атака, 2004. – 296 с.
19. Бачинин В. А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 608 с.
20. Беляев Н. А. Уголовно - правовая политика и пути ее реализации. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 176 с.
21. Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: ЛГУ, 1986. – 176 с.
22. Беніцький А. С. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (проблеми кримінально-правової кваліфікації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія наук України інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2002. – 20 с.
23. Благов Е. В. Применение уголовного права (теория и практика). – СПб: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2004. – 505 с.
24. Боровых Л. В. Проблема возраста в механизме уголовно-правового регулирования: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Екатеринбург, 1993. – 20 с.
25. Брауде И. Л. Вопросы законодательной техники // Советское государство и право. – 1957. – № 8. – С. 52 – 59.
26. Брич Л. П. Закономірності розмежування складів злочинів // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 2(2). – С. 150 – 160.
27. Брич Л. П., Навроцький В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія. / Автор. вступ. стат. Азаров М. Я.. – К.: Атіка, 2000. – 288 с.
28. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
29. Быков В. М. Банда – особый вид организованной вооруженной группы. // Российская юстиция. – 1999. – № 6. – С. 49 – 51.
30. В ожидании украинского Дудаева // http://www.pravoslavie.ru/ analit/sobytia/unaunsokp.htm.
31. Виттеберг Г. Б. Институт освобождения от уголовной ответственности нуждается в дальнейшем совершенствовании // Укрепление законности и правопорядка: Матер. совещ., 19–21 окт. 1981. Под ред. Кудрявцева В. Н. – М.: ИГПАН, 1982. – С. 79 – 84.
32. Водько Н. П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью. – М.: Юриспруденция, 2000. – 128 с.
33. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1965. – 136 с.
34. Выжутович В. Атаманы в законе // http://www.politcom.ru/2005/ pvz668.php.
35. Гавриш С. Б. Проблема застосування кримінальної відповідальності за співучасть у воєнізованих або збройних формуваннях, терористичних групах та інших злочинних організаціях // Новий кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25 – 26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін. – К.-Х.: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 38 – 42.
36. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины // Проблемы теории и развития законодательства. – Х., 1994. – С. 62 – 71.
37. Галиакбаров Р. Квалификация преступлений по признаку совершения их организованной группой // Российская юстиция. – 2000. – № 4 – С. 47 – 49.
38. Гамезо Н. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии: Информац.-метод. материалы к курсу “Общ. психология”: Учеб. пособие. – М.: Просвещение, 1986. – 272 с.
39. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: “Вища школа”, Голов. вид-во, 1985. – 360 с.
40. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами. – М.: Юрид. лит., 1969. – 120 с.
41. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М., АО “Центр ЮрИнфоР”, 2001. – 316 с.
42. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 167 с.
43. Герцензон А. А. Уголовное право. Часть Общая. – М.: РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
44. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Ленинград, 1979. – 84 с.
45. Глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності. Затверджений резолюцією 49/159 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 23 грудня 1994 р. // Комп’ютерна правова система Ліга: Закон.
46. Голіна В. В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове і кримінологічне дослідження: Монографія. – Х.: Регіон-інформ, 2004. – 212 с.
47. Голіна В. В. Злочинності – організовану протидію. – Х.: Рубікон, 1998. – 128 с.
48. Головко Л. В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 544 с.
49. Головко Л. В. Классификация оснований освобождения от уголовной ответственности // Законность. – 1998. – № 11. – С. 37 – 40.
50. Головко Л. В. Освобождение от уголовной ответственности и освобождение от уголовного преследования: соотношение понятий // Государство и право. – 2000. – № 6. – С. 41 – 51.
51. Голубев В. Специальный субъект преступления // Советская юстиция. – 1984. – № 12. – С. 7–8.
52. Горб Н. О. Наруга над могилою: кримінально-правовий та кримінологічний аналіз: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Запорізький юридичний інститут МВС України. – Запоріжжя, 2005. – 225 с.
53. Горшенкова А. Г. Наказание, как мера защиты антикриминальной безопасности в учении о преступлении // Российский следователь. – 2005. – № 5. – С. 13–18.
54. Готін О. Підстави криміналізації діянь // Право України. – 2005. – № 2. – С. 95–98.
55. Грач Л. Союз власти и меджлиса – заговор против народа // Крымская правда. – № 105. – 9 июня 2005.
56. Гринько С. Д. Борьба с терроризмом и захватом заложников (уголовно-правовые и криминологические проблемы): Автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08. – Ростов н/Д, 1998. – 20 с.
57. Гришаев П. И., Кригер Г. А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 255 с.
58. Гришаев П. Различие между получением взятки и незаконным вознаграждением за выполнение работ, связанных с обслуживанием населения // Советская юстиция. – 1984. – № 14. – С. 10 – 11.
59. Гришко Е. А. Организация преступного сообщества (прес-тупной организации): уголовно-правовой и криминологический аспекты – М.: Центр юридической литературы, 2001. – 136 с.
60. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. – 568 с.
61. Грищук В. К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства. – Львів: Львівський університет, 1993. – 137 с.
62. Гумовська І. М. Англійська юридична термінологія в економічних текстах: генезис, дериваційні та семантико-функціональні аспекти: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2000. – 19 с.
63. Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учебное пособие. – Х.: Рубикон, 1997. – 102 с.
64. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. – Х.: “Одиссей”, 2003. – 320 с.
65. Гуторова Н. О. Вчинення злочину організованою групою осіб (кримінально-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія ім. Я. Мудрого. – Х., 1996. – 23 с.
66. Гуторова Н. О. Кара, як мета кримінального покарання // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 20. – С. 42 – 46.
67. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
68. Гуторова Н. О. Організована злочинність в системі норм та інституті кримінального права України // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. т. 18. – К.: 1999. – С. 289.
69. Дагель П. С., Котов Д. П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
70. Дагель П. С. Условия установления уголовной наказуемости // Правоведение. – 1975. – № 4. – С. 68 – 74.
71. Даньшин И. Н. Общественная безопасность и система преступлений, посягающих на нее // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матеріали міжнар. наук.-практ. семінару. – 2003. – С. 25 – 28.
72. Даньшин И. Н. Общетеоретические проблемы криминологии: Монография. – Х.: Прапор, 2005. – 224 с.
73. Даньшин И. Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973. – 132 с.
74. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 186 с.
75. Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 163 с.
76. Денисов С. Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської моралі (ст.ст.210, 211, 2111 КК України) : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Укр. акад. внутр. справ – К., 1996. – 22 с.
77. Дмитренко А. В. Уголовно-правовой и криминологический аспекты организации незаконного вооруженного формирования или участия в нем: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ростовский юридический институт МВД России. – Ростов-на-Дону, 2003. – 168 с.
78. Дурманов Н. Д. Понятие преступления. – М.-Л.: АН СССР, 1948. – 316 с.
79. Дуюнов В. К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике: Монография. – Курск: Изд-во РОСИ, 2000. – 504 с.
80. Егоров В. С. Понятие преступления в уголовном праве: Учебное пособие. – М.: Моск. психолого-социальный ин-т, 2001. – 80 с.
81. Експрес інформація “Про стан злочинності на території України” – К.: Департамент інформаційних технологій. – 2001.
82. Експрес інформація “Про стан злочинності на території України” – К.: Департамент інформаційних технологій. – 2002.
83. Експрес інформація “Про стан злочинності на території України” – К.: Департамент інформаційних технологій. – 2003.
84. Експрес інформація “Про стан злочинності на території України” – К.: Департамент інформаційних технологій. – 2004.
85. Експрес інформація “Про стан злочинності на території України” – К.: Департамент інформаційних технологій. – 2005.
86. Експрес інформація “Про стан злочинності на території України” – К.: Департамент інформаційних технологій. – 2006.
87. Експрес інформація “Про стан злочинності на території України” – К.: Департамент інформаційних технологій. – 2007.
88. Елеонский В. А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие. – Хабаровск: Хабаровск. высш. шк. МВД СССР, 1984. – 108 с.
89. Емельянов А. С. Криминологическая характеристика бандитизма: Автореф. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1989. – 20 с.
90. Емельянов В. П. Понятие объекта преступления в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7 – 11.
91. Емельянов В. П. Проблемы ответственности за международный терроризм // Государство и право. – 2000 г. – № 1. – С. 70 – 77.
92. Емельянов В. П. Терроризм – как явление и как состав преступления / Академия правовых наук Украины. – Х.: Право, 1999 г. – 267 с.
93. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 291 с.
94. Ефремов С. А. Об онованиях ответственности за участие в организованной преступной деятельности // Правова система України: теорія і практика. – Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1993. – С. 388 – 390.
95. Ємельянов В. П., Новікова Л. В., Семикін М. Н. Терористичні злочини: кримінально-правова характеристика та питання вдосконалення антитерористичного законодавства: Монографія / За заг. ред. д.ю.н., проф. В. П. Ємельянова. – Харків: вид-во “Кроссроуд”, 2007. – 216 с.
96. Єфремов С. О. Організоване злочинне угруповання та його ознаки // Боротьба з організованою злочинністю і корпцією (теорія і практика). – 2001. – № 4. – С. 217 – 225.
97. Єфремов С. О. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кримінального права // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 28 – 34.
98. Жаровська Г. П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Інститут держави права НАН України. – К., 2004. – 19 с.
99. Жеребкин В. Е. Логический анализ понятий права. – К.: “Вища школа”, 1976. – 152 с.
100. Жижиленко А. А. Задачи текущего момента в области русского уголовного законодательства // Отчет о состоянии и деятельности императорского Петроградского университете за 1915 год. – Петроград, 1916. – 317 с.
101. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика. У 3 кн. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007 . – Кн.. 2. – 712 с.
102. Закон Украинской ССР от 28 декабря 1960 г. “Об утверждении Уголовного кодекса Украинской ССР” // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1961. – № 2. – С. 14 – 15.
103. Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 25. – ст. 180.
104. Закон України “Про збройні сили” від 21 жовтня 1993 року № 3548-XII // Комп’ютерна правова система Ліга: Закон.
105. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року // Комп’ютерна правова система Ліга: Закон.
106. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 25 грудня 2005 р. № 3200-IV // Комп’ютерна правова система Ліга: Закон.
107. Законодательная техника: Научно-практическое пособие. – М.: Городец, 2000. – 272 с.
108. Зеленецький В. С., Гуторова Н. О., Хотенець В. М., Шило О. Г. Розробка пропозицій щодо внесення змін та доповнень до кримінального та кримінально-процесуального законодавства // Питання боротьби зі злочинністю. – 2004. – Вип. 9. – С. 163 – 171.
109. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: “Вища школа”, 1986. – 167 с.
110. Зелінський А. Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. - Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
111. Землянський Ю. В. Загроза тероризму в Україні // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. Том 19. – К., 2000. – С. 45–50.
112. Зибер У. Организованная преступность Японии и Германии. – М.: Российский юридический издательский дом, 1999. – 211 с.
113. Злобин Г. А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Советское государство и право. – 1980. – № 1. – С. 70 – 76.
114. Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання. Навчальний посібник / За ред. Яковенко С. І., Максимова Н. Ю., Мороза Л. І., Мороза Л. А. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. – 260 с.
115. Зубкова В. И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 304 с.
116. Иванин В. Ю. Освобождение от уголовной ответственности по нормам Особенной части уголовного закона и его применение органами внутренних дел: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1992. – 20 с.
117. Иногамова-Хегай Л. В. Конкуренция норм уголовного права. – М.: Изд-во “Щит – М”, 1999. – 288 с.
118. Истомин А. Ф. Общая часть уголовного права: Уч. Пособие. – М.: ИНФРА – М, 1997. – 272 с.
119. Іваненко І. В. Актуальні питання кримінально-правової характеристики бандитизму // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ, 2001. – № 4. – С. 116 – 120.
120. Іваненко І. В. Напад, як спосіб вчинення бандитизму // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2003. – № 3. – С. 85–91.
121. Кабалкин А. Ю. Социально-экономические права советских граждан (в отраслях права цивилистического профиля) / Под ред. Чхиквадзе В. М. – М.: Наука, 1986. – 207 с.
122. Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 288 с.
123. Келина С. Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 232 с.
124. Кенни К. Основы уголовного права. – М.: Изд-во иностр. лит., 1949. – 599 с.
125. Кипиани В. УНА – у власти! УНСО – к штурму! // http://www.kipiani.org/plain.cgi?105.
126. Клиенко Э. А. Диагностика социальной напряженности: Дис. … к. соц. наук: 22.00.03 / Институт социологии Национальной академии наук Украины. – К., 1998. – 199 с.
127. Клочков А. В. Информационные предпосылки криминализации общественного сознания // Вестн. МГУ; Серия 11: Право. – 1999. – № 2. – С. 17 – 42.
128. Ковалев М. И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1977. – 80 с.
129. Ковалев М. И. Соучастие в преступлении. Виды соучастников и формы соучастия в преступной деятельности. Ч. 2. – Свердловск: Изд-во СЮИ, 1965. – 275 с.
130. Ковітіді О. Ф. Звільнення від кримінальної відповідальності за нормами Загальної частини КК України: Навчальний посібник. – Сімферополь: ВД “Квадранал”, 2005. – 224 с.
131. Комиссаров В. С. Терроризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против безопасности общества. По новому УК РФ. – М.: Кросна-Лекс, 1997. – 160 с.
132. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. В. И. Радченко, А. С. Михлина. – СПб.: Питер, 2007. – 784 с.
133. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Кадникова Н. Г. – М.: Книжный мир, 2005. – 888 с.
134. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Скуратова Ю. И. и Лебедева В. М. – М., 1997. – 1092 с.
135. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Дуюнова В. К. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 1104 с.
136. Конвенція ООН Проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. // http://www.rada.gov.ua/ laws/pravo/new/cgi-bin/search/cgi.
137. Конвенція ООН Проти транснаціональної організованої злочинності. Затверджена резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р. // Комп’ютерна правова система Ліга: Закон.
138. Кононенко В. Деякі питання судової практики у справах про бандитизм // Право України. – 1996. – № 4. – С. 26 – 29.
139. Конституция РСФСР // http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/ cnst1918.htm.
140. Конституція України від 28. 06. 1996 р. – К.: Право, 1996 р. – 127 с.
141. Коняхин В. Генезис структуры Общей части в системе кодифицированного уголовного законодательства дореволюционной России (1845 – 1903 г.г.) // Уголовное право. – 2003. – № 3. – С. 30 – 32.
142. Корецкий Д. А., Пособина Т. А. Современный бандитизм: Криминологическая характеристика и меры предупреждения. – СПб: Юрид. центр Пресс, 2004. – 158 с.
143. Корж В. П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершенных организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности. – Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. – 412 с.
144. Коржанський М. Й. Проблеми кримінального права: Монографія. – Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ, 2003. – 200 с.
145. Коржанський М. Й. Кримінальне право України. Загальна частина. – К.: Наукова думка, 1996 р. – 334 с.
146. Коржанський М. Й., Щупаківський Р. В. Санкції у кримінальному законі // Науковий вісник Юридичної Академії МВС. – 2004. – № 1. – С. 259 – 261.
147. Коржанський М. Й. Предмет і об’єкт злочину: Монографія. – Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ: Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.
148. Корнієнко М. В. Організована злочинність в Україні: сучасний стан, кримінологічна характеристика, заходи протидії. – К.: Фонд Юр науки, 2004. – 300 с.
149. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации: Монография. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1987. – 267 с.
150. Коробєєв О. І. Кримінальний кодекс Росії: достоїнства і недоліки // Юридичний Вісник України. – № 19 (567). – 2006. – С. 8 – 9.
151. Короткевич М. Є. Кваліфікація зайняття забороненими видами господарської діяльності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Львівський національний університет ім. І. Франка. – Львів, 2006. – 16 с.
152. Криминология. Учебник / Под ред. Кудрявцева В. Н., Эминовой В.Е. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: “Юрист”, 2002. – 396 с.
153. Криминология: Учебное пособие / Под ред. Кузнецовой Н. М. – М.: Зерцало, 1998. – 160 с.
154. Кримінальне право України. Загальна частина / Під ред. Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. – Київ – Харків: Юринком Інтер – Право, 2002. – 414 с.
155. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. Мельника М. І., Клименка В. А. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
156. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 424 с.
157. Кримінальне право України. Особлива частина. / Під ред. Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. – Київ – Харків: Юринком Інтер – Право, 2002 р. – 494 с.
158. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. Мельника М.І., Клименка В.А. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.
159. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / Андрусів Г. В., Андрушко П. П., Лиховая С. Я. та ін., за заг. Ред.. Матишевського П. С. – К.: Юринком Інтер, 1999. – 896 с.
160. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. – Х.: Одіссей, 2001 р. – 255 с.
161. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Під ред. Стрельцова Е. Л. – Х.: ООО “Одиссей”, 2005. – 864 с.
162. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Під ред. Коржанського М. Й. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
163. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар. Видання друге, перероблене та доповнене / Під ред. Маляренко В. Т., Сташиса В. В., Тація В. Я. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004. – 1152 с.
164. Кримінологія. Загальна та Особлива частина: Підручник / За ред. Даньшина І. М. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
165. Крошко В. Борьба с терроризмом – с чего начать? // С места происшествия. – 17–23 марта 2006. – № 11. – 16 с.
166. Кудін С. В. Становлення і розвиток кримінального права України у Х – першій половині ХVІІ ст.: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. універ. ім. Тараса Шевченка – К.: Видавництво “Олан”, 2001. – 24 с.
167. Кудрявцев В. Н. К вопросу о соотношении объекта и предмета преступления // Советское государство и право. – 1995. – № 8. – С. 58 – 63.
168. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – С. 244.
169. Кудрявцев В. Н. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация.- М.: Наука, 1982. – 304 с.
170. Кудрявцев В. Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – 352 с.
171. Кузнецова Н. Эффективность уголовно-правовых норм и язык закона // Социалистическая законность. – 1973. – № 9. – С. 29–33.
172. Курс кримінології. Особлива частина: Підручник / За ред. Джужи О. М. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.
173. Курс советского уголовного права. Т. 2. Общая часть. – Л.: ЛГУ, 1970 – 238 с.
174. Курс уголовного права в 5-ти томах. Т. 1. Общая часть / Под ред. Борзенкова Г. Н. и Комиссарова В. С. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 556 с.
175. Курс уголовного права в 5-ти тома