КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

brief description

З М І С Т

ВСТУП
3
Розділ 1. Честь та гідність особи як конституційні права громадянина 14
1.1.Поняття честі особи 14
1.2.Поняття гідності особи 38
1.3. Історичний розвиток законодавства про охорону честі та гідності особи 59

Розділ 2. Кримінально-правова охорона честі та гідності особи 88
2.1. Охорона честі та гідності особи у чинному Кримінальному кодексі України 88
2.2. Об’єктивна необхідність ефективного посилення кримінальної охорони честі та гідності особи
114
2.3. Практика та характерні риси загального й спеціального захисту честі та гідності особи
141

ВИСНОВКИ
180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 189

В С Т У П

Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально орієнтованої держави, створення громадянського суспільства неможливе без реформування всіх галузей права. Однак, успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини і соціуму.
У сучасних умовах державотворення в Україні захист прав людини все більше стає однією з домінант суспільного прогресу, основою якого є загальнолюдський аспект, загальнолюдські цінності. Дійсний прогрес, стратегічна мета якого – кардинальне оновлення та розвиток українського суспільства, його економічних, політичних, ідеологічних, правових і моральних підвалин, неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини, в тому числі права на честь і гідність.
Слід відмітити, що ні одна демократична, правова держава не може не бачити при прийнятті тих чи інших рішень проблеми захисту прав людини. Більше того, захист прав людини і громадян тісно пов’язаний з необхідністю всебічного утвердження віри в гідність людської особи. Їх забезпечення – необхідний атрибут кожної держави. У структурі соціальних зв’язків права людини знаходяться в центрі системи існуючих у суспільстві правовідносин. Право на волю, честь та гідність є найважливішою соціально-правовою цінністю і необхідністю для їх захисту.
Держава вимагає від кожного члена суспільства “...неухильно додержуватися Конституції України та законів України не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей” (ст.68 Конституції України), а також проголошує своїм головним обов’язком “...утвердження і забезпечення прав і свобод людини...” ( частина друга ст. 3). Крім того , “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (частина третя ст. 22). Проте, існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для захисту таких невід’ємних людських прав як честь та гідність. Цією обставиною, на наш погляд, і обумовлюється необхідність розробки детальніших кримінально-правових, цивільних і адміністративних норм, що покращить захист цих прав.
Відповідне “середовище існування” для людини може створити тільки дійсно правова держава і демократична політична система, тому що правова держава і права особи нероздільні одне від одного. Правова держава – гарантія реальності прав людини в плані їх захисту від порушень, а права людини – гуманістичний, людський вимір правової державності.
Поряд із позитивними змінами, що відбуваються під час розбудови держави і суспільства, за умов розпаду ідеологічних догматів, виникають певні негативні явища, викликані з падінням духовності, розладом системи державних і громадських інституцій, які спрямовані на підтримку та захист честі і гідності особи. Цьому сприяє відверта пропаганда жорстокості, насильства, розпусти. Збільшується кількість фактів торгівлі жінками та дітьми, а також захоплення заручників.
Різноманітні заходи організаційного, культурного та правового характеру повинні призупинити та нейтралізувати зазначені суспільно небезпечні явища.
В системі правових заходів важливу роль займає кримінальне законодавство, і зокрема, забезпечення кримінально-правового захисту честі і гідності особи.
У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за посягання на честь та гідність особи визначена у ІІІ розділі Особливої частини, де передбачена окремими статтями, а саме ст. ст. 146, 147, 148, 149, 150,151 КК України.
Про складність дослідження питання кримінально-правового захисту честі та гідності особи свідчить різноманітність підходів до вивчення цієї проблеми.
Потрібно зазначити, що дослідженням деяких аспектів цієї проблеми займалися такі вчені як Ю.Александров, С.Анісімов, Л.Багрій-Шахматов,О.Бандурка,С.Баришев,В.Блюмкін,С.Братник, М.Володимирський-Буданов, П. Воробей, В.Глушков, І.Даньшин, О. Джужа, О.Дробницький, А. Закалюк, А Зелінський, А.Іщенко, Р. Калюжний, М.Коржанський, М. Малеін, А.Мацко, М.Мельник, П.Михайленко, Є. Моршнєв, А. Музика, Й.Ной, А.Олійник, В. Осадчий, А.Осмонов, В.Патюлін, М.Придворов, П.Рабинович, В.Сташис, І.Стремякова, Л. Сугачов, В.Шакун та інші.
Проте комплексного дослідження проблеми кримінальної відповідальності за посягання на честь та гідність особи до цього часу в Україні не проводилось.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена і тим, що захист честі та гідності особи, повага до людини та її невід’ємних прав “...є головним обов’язком держави” (ст.3 Конституції України).
Важливу роль у справі стабілізації суспільних відносин відіграють кримінально-правові засоби боротьби зі злочинами, що посягають на честь та гідність особи.
До них належать діяння, передбачені:
1. ч. 2 ст. 154 КК України – примушування до вступу в статевий зв’язок;
2. ч. 1 ст. 189 КК України – вимагання;
3. ч. 1 ст. 296 КК України – хуліганство;
4. ст. 297 КК України – наруга над могилою;
5. ст. 301 КК України – ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів;
6. ч. 2 ст. 365 КК України – перевищення влади або службових повноважень;
7. ст. 386 КК України – перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку;
8. ч.2 ст. 387 КК України – розголошення даних досудового слідства або дізнання.
Посягання на честь та гідність особи є складовою частиною злочинів:
ст. 152 КК України – зґвалтування;
ст. 253 КК України – насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом;
ст. 303 КК України – проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією.
Водночас кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за посягання на честь та гідність особи, застосовуються не досить ефективно. Становище ускладнюється і тим, що колишній Верховний Суд СРСР, а також Верховний Суд України не дали керівних роз’яснень щодо практики застосування кримінального закону відносно цих злочинів. Не відпрацьовані критерії відшкодування збитків за моральну шкоду.
Таким чином, дослідження злочинів, передбачених статтями 146 – 151 та ст. ст. 116, 123, 154, 189, 296, 297, 301, 365, 386, 387, 152, 153, 303 КК України, зумовлюється потребами теорії і практики застосування кримінального закону, які вимагають ґрунтовної наукової розробки проблем, пов’язаних з ефективним забезпеченням захисту прав людини, її честі та гідності кримінально-правовими засобами.
Це вимагає вивчення досягнень української науки кримінального права, узагальнення історико-правового досвіду; аналізу та використання іноземного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів.
Однією з обставин, яка обумовлює необхідність дослідження злочинних посягань на честь та гідність особи, є потреба сприяти усуненню помилок, які зустрічаються в практиці їх розслідування і судового розгляду. Так, слідчим та суддям не завжди вдається чітко встановити і дати відповідну кримінально-правову оцінку об’єктивним і суб’єктивним ознакам складів злочинів, передбачених ст.ст. 146 – 151 та ст. ст. 116, 123, 154, 189, 296, 297, 301, 365, 386, 387, 152, 153, 303 КК України, відмежувати їх від суміжних злочинів. Окрім того, відсутнє кримінально-правове визначення понять честі та гідності особи, не вивчений багатий досвід роботи правоохоронних органів іноземних держав у цих справах, що призводить до помилкової кваліфікації цих посягань та призначенню покарання. Посягання на волю, честь та гідність людини порушує міжнародні правові акти, Конституцію України, де прямо сказано: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ст. 3), додають загострення соціальної напруги у суспільстві, підривають авторитет закону. Правильне розуміння і застосування законів може бути досягнутим тільки при чіткому розумінні моральних витоків, які закладені в законі. Невиправдано виключена кримінальна відповідальність у чинному Кримінальному кодексі України за безпосереднє посягання на честь та гідність особи, Президента України, священнослужителя, правоохоронця, судді, захисника.
Зазначені обставини обумовлюють наукову актуальність і практичну потребу дослідження цієї проблеми, необхідність вирішення якої обумовлено завданнями кримінально-правової охорони суспільства, складовою частиною якого є людина. Висновки та пропозиції дисертації спрямовані на удосконалення кримінально-правових норм, їх застосування.
Все це обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, Указом Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143/2002 „Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005р.р.”), вимог щодо України Європейського Співтовариства. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права і затверджена Вченою Радою Національної академії внутрішніх справ України 30 грудня 2003.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: а) розробка рекомендацій із вдосконалення кримінально-правової охорони честі й гідності особи, форм і методів їх впровадження в практику та з’ясування шляхів підвищення її ефективності, б) аналіз, теоретична розробка та обґрунтування конститутивних ознак злочинів, які посягають на волю, честь та гідність, і в) формування на цій основі пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.
Загальній меті підпорядковані такі завдання:
1.З урахуванням новітніх наукових досліджень визначити поняття честі та гідності особи;
2.Висвітлити в історичному аспекті розвиток кримінального законодавства про відповідальність за злочини проти честі та гідності особи.
3.Провести аналіз стану захисту честі та гідності особи за чинним Кримінальним кодексом України;
4.Вивчити практику застосування кримінального закону про відповідальність за злочини проти честі та гідності особи;
5.Сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення кримінально-правових норм по їх застосуванню, а також пропозиції щодо посилення кримінальної охорони честі та гідності особи.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері прав людини, її духовного і культурного життя та правовідносини, які регулюють захист честі та гідності особи.
Предметом дослідження є система кримінально-правових норм, спрямованих на захист прав людини, її честі та гідності шляхом удосконалення законодавства, норм, обумовлених існуючою практикою кримінально-правової охорони честі та гідності, та ефективність їх застосування.
Методи дослідження.
Методологічною основою дисертації є теорія наукового пізнання соціально-правових явищ. Висвітлення історичного аспекту кримінально-правової охорони честі та гідності особи обумовило використання історико-правового методу та методу наукового узагальнення. Розробка пропозицій до законодавства проводилась на підставі вивчення Кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного законодавства України та інших держав, документів Організації Об’єднаних Націй, Постанов Пленумів Верховного Суду України, архівних справ, монографічної літератури вітчизняних та іноземних авторів, публікацій в періодичній пресі, наукових статей, що зумовило необхідність використання методу логіко-правового та порівняльного аналізу, правових аналогій. В ході дисертаційного дослідження при вивченні робіт як вітчизняних, так і закордонних вчених-юристів з філософії права, загальної теорії права, адміністративного права, кримінології, наукових праць з окремих питань кримінально-процесуального і цивільного права, а також філософії, соціології, етики, естетики, педагогіки, психології, психіатрії були використані системно-структурний метод, метод синтезу, метод порівняльного аналізу та ін.
Поряд з вищезазначеними методами вивчення окремих аспектів вітчизняного та іноземного кримінального, адміністративного та цивільного законодавства у роботі знайшов застосування статистичний метод дослідження, за допомогою якого проводились обробка та аналіз статистичних даних щодо посягання на честь та гідність особи.
Емпіричну базу дослідження складає практика судів м. Києва та областей України у справах про злочини проти честі та гідності особи
(ст.95, 99, 103, 117, 118, 119, 123, 1231, 1232, 124, 1241, 125, 126, 144, 166, 180, 206, 211, 212) Кримінального кодексу України 1960р. та ст.116,120,123,146,147,148,149,150,151,152,153,154,189,296, 297, 301, 365, 386,387 КК України 2001р. За 1995-2003 роки 304 кримінальні справи, дані конкретного соціологічного дослідження, отримані за спеціально розробленими анкетами (опитано 420 осіб). Використані статистичні дані Державного комітету статистики України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України.
Отримані в ході дослідження дані використані під час обґрунтування окремих питань і формулювання пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності кримінально-правової охорони честі та гідності особи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як в самому підході до дослідження проблеми, так і в комплексному вивченні питань кримінально-правового захисту честі та гідності особи. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням цієї проблеми. Автором обґрунтовано низку важливих теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною. Найбільш значущими із них можна назвати наступні:
1.Обґрунтовується положення про те, що честь і гідність належать до числа найвищих соціальних і моральних цінностей, які відіграють одну з найважливіших ролей у духовному житті суспільства.
2.Визначено історично сформовані моделі кримінально-правової охорони честі та гідності особи та обґрунтовано висновок, згідно якого в історії цивілізації честь і гідність у переважній більшості країн світу захищалась кримінальним законом, хоча кримінально-правова охорона здійснювалась на різних етапах історичного розвитку світового співтовариства різно.
3.Обґрунтовується висновок, згідно якого новостворена в Україні правова система охорони честі та гідності особи має відповідати головним принципам громадянського суспільства, базуватися на Конституції України , а також відповідати вимогам Європейського Співтовариства.
4.Зроблена спроба показати відмінність понять честі та гідності особи, а також по- новому розкрити їх зміст.
5.Обґрунтовується поняття честі та гідності як об’єктів посягань на них і визначається їх ознака.
6.Дається ціннісна характеристика норм та інститутів чинного кримінального законодавства України, що забезпечують захист честі та гідності особи.
7. Досліджуються ознаки, які характеризують особу, що посягає на честь та гідність людини.
8.Аргументується розподіл кримінальної, адміністративної і цивільної відповідальності за посягання на честь та гідність особи (можливість захисту честі та гідності).
9.Пропонуються заходи щодо удосконалення чинного кримінального законодавства України, що спрямовані на захист честі та гідності особи від злочинних посягань. Так, пропонується доповнити чинний Кримінальний кодекс України такими статтями:
1)стаття № – Посягання на честь та гідність Президента України;
2)стаття № – Образа народного депутата України або представника влади;
3)стаття № – Образа працівника правоохоронних органів, представника громадськості або військовослужбовця у зв’язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку;
4)стаття № – Образа судді;
5)стаття № – Образа священнослужителя;
6)стаття № – Наклеп;
7)стаття № – Образа.
Крім того вносяться деякі пропозиції щодо вдосконалення санкцій норм, що передбачають охорону моральних цінностей людини.
Практична значимість результатів дослідження.
Практична значимість роботи та результатів, що отримані автором, полягає в наступному:
1.Матеріали дисертації створюють основу для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за злочини, які посягають на честь та гідність особи (науково-дослідницька сфера).
2.Висновки дисертації можуть бути використані в процесі подальшого удосконалення чинного КК України, зокрема, положень кримінальної відповідальності за злочини, які спрямовамі проти честі та гідності особи (нормотворча діяльність).
3.Викладені у роботі пропозиції можуть бути враховані при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України стосовно судової практики у справах про злочини проти честі та гідності особи (правозастосовча діяльність).
4.Положення і висновки дисертації можуть бути використані під час підготовки відповідних розділів підручників та навчальних посібників, у викладенні курсів Загальної та Особливої частини Кримінального права України, в науково-дослідній роботі слухачів (навчальний процес).
5.Сформульовані пропозиції і рекомендації можуть бути застосовані у матеріалах по підвищенню рівня правових знань населення, а також спеціалістів (право-виховна діяльність).
Апробація роботи та впровадження результатів дисертації.
Дисертація та її окремі розділи обговорювалися на засіданнях кафедри теорії кримінального права НАВСУ. Основні положення і висновки оприлюднені автором на чотирьох наукових конференціях та круглих столах у тому числі на одній міжнародній конференції: регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький 21-22 лютого 2003 року ); на міжнародній конференції “Боротьба з нелегальною міграцією та торгівлею людьми” (20-21 червня 2003 року м. Київ ), на науково-теоретичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 25 квітня 2002 року); на науково-практичній конференції “Судова реформа в Україні” (Харків, 18-19 квітня 2002 року).
Результати дисертаційного дослідження у вигляді пропозицій були надіслані:
до Верховної Ради України з метою доповнення чинного Кримінального кодексу України .
Окремі матеріали дисертаційного дослідження пройшли успішну апробацію в практичних органах та в рамках навчального процесу Національної академії внутрішніх справ України та її філіях, а також використані у науково-дослідній роботі слухачів та курсантів.
Публікації . Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені автором у дев’яти публікаціях, чотири з яких надруковані у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура дисертації та послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою й завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (206 найменувань). Загальний обсяг роботи 204 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 188 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
На зламі тисячоліть цивілізація вступила в найбільш інтенсивну фазу свого розвитку, пов’язану з небаченими темпами прискорення демократизації. І ця стадія породила цілий комплекс проблем. Не залишилась осторонь від цього розвитку і Україна. В умовах реформування і побудови правової системи все більше активізується проблема захисту найцінніших людських прав, честі та гідності, зв’язку права і моралі. Честь і гідність людини набули за цих умов життєво важливого статусу, що потребує ґрунтовного правового забезпечення. Закономірно, що честь та гідність людини є моральним фундаментом, на якому базується правова свідомість суспільства, вони задовольняють потреби громадян України в повазі і самоповазі. Конституція України закріпила право кожної людини на повагу до її особи, судовий захист від посягань на честь і гідність служить базою щодо подальшого удосконалення всього законодавства.
Пошук шляхів удосконалення правового захисту честі та гідності особи у нашому дослідженні здійснено як по горизонталі, тобто на основі аналізу сучасного законодавства та практичних форм його реалізації, так і по вертикалі – засобом реконструкції історичного вітчизняного та іноземного досвіду.
Кожна з визначених автором історичних правових моделей щодо захисту честі та гідності людини характеризується кількома важливими чинниками.
По-перше, значущість кожної історичної правової моделі для сучасного етапу формування правової системи пов’язана з притаманною кожній з них спробою адекватно відбити у законах особливості тогочасної суспільної організації. По-друге, домінуюча ознака кожної з раніше існуючих моделей правового забезпечення захисту честі та гідності особи виявилась тією нормою, значення якої з плином часу тільки зростає. Такі норми можна назвати універсальними, тобто невід’ємними складовими будь-якої сучасної цивілізаційно-правової моделі. Повною мірою це стосується і таких складів злочинів, як умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання; умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; примушування до вступу у статевий зв’язок, поєднане з погрозою розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів; вимагання з погрозою розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці; хуліганство, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом; наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів; перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями; перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку шляхом погрози розголошення відомостей, що їх ганьблять; розголошення даних досудового слідства або дізнання; зґвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; примушування до проституції шляхом шантажу; погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу; погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча; погроза або насильство щодо службової особи або громадянина; погроза або насильство щодо судді; погроза або насильство щодо захисника, а також злочини, передбачені у третьому розділі чинного Кримінального кодексу України, це: незаконне позбавлення волі або викрадення людини; захоплення заручників; незаконне поміщення у психіатричний заклад; підміна дитини; торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини та інші.
Між тим, аналіз практики їх розслідування і судового розгляду показав, що слідчим та суддям не завжди вдається чітко встановити і дати відповідну кримінально-правову оцінку об’єктивним і суб’єктивним ознакам цих складів злочинів, відмежувати їх від суміжних злочинів, що призводить до помилкової кваліфікації цих посягань, призначенню не відповідного вчиненому покаранню. Це обумовлено не досить чітким розумінням специфіки даних посягань, що дало змогу авторові звернутися до історико-правового аналізу проблеми захисту честі та гідності особи.
У ході дослідження даної проблеми дисертант дійшов таких висновків:
За час розвитку суспільства виникли умови, які сприяли створенню окремих норм, що були спрямовані на захист честі та гідності людини. Поступово виникла необхідність виділення певного кола цих суспільних відносин, тобто формування об’єкта кримінально-правового захисту. Таким чином, беручи під свій захист честь та гідність людини та визнаючи їх одними із найважливіших соціальних цінностей, держава, таким чином, забороняє посягання на честь та гідність в інтересах всього громадянського суспільства.
Аналіз правових джерел давніх часів засвідчує, що вже в них починають формулюватися окремі види правопорушень, пов’язаних з посяганнями на честь та гідність особи, але такі делікти ще тільки починають закріплюватися у правових актах. У “Руській Правді” робляться перші спроби засобами писаного права захистити ці важливі суспільні відносини. Таким чином ці відносини стали охоронятися не тільки нормами моралі, але й підлягали кримінально-правовому захисту тогочасних законів. Тобто в перших редакціях “Руської Правди” містилися заборони, що передбачали караність за образу (безчестя), а у пізніших редакціях за образу словами. Але не зважаючи на це, подальше українське законодавство (ХІІ-ХV ст. ст.) ще не містило чітко визначених складів злочинів проти честі та гідності особи.
Тільки пізніше, у другій половині ХІХ ст., відповідальність за посягання на честь та гідність особи була передбачена нормами, які були об’єднані у главі “Про образу честі” Уложення про покарання кримінальні та виправні у редакції 1885 року. Ця тенденція була притаманна й наступному кримінальному законодавству до 1903 року, яке містило окрему главу “Про образу”. Ідеї захисту честі і гідності особи залишилися і в кримінальних кодексах, які приймалися після 1917 року. Цей період слід поділити на чотири основних етапи. Перший етап – це 1917-1921 рр., в ході якого формуються окремі норми, що передбачали кримінальну відповідальність за злочини проти честі та гідності особи. Другий етап – це 1922-1925 рр. (у 1922 році був прийнятий Кримінальний кодекс УРСР). Цей період характеризується створенням норм про відповідальність за злочини проти честі й гідності особи, існуванням інституту некараності взаємних образ. Третій етап – це 1925-1960 рр. (у 1927 році був прийнятий Кримінальний кодекс УРСР). Для нього характерним є пом’якшення кримінальної відповідальності за наклеп та образу, відмова від інституту не покарання взаємних образ. Слід зауважити, що цей кодекс не розкривав поняття “образа”, а передбачав можливість її вчинення. Четвертий етап – з початку 60-х років (у 1960 році був прийнятий Кримінальний кодекс УРСР). Він характеризується незначним удосконаленням норм про відповідальність за наклеп та образу, деяким посиленням відповідальності за посягання на честь та гідність особи, появою нових кваліфікованих видів посягань на честь та гідність, повною відмовою від норм, що передбачали не покарання образ взаємного характеру. Цей кодекс не охоплював повністю кримінальним захистом такі важливі людські цінності, як честь та гідність. Разом з тим він відігравав певну роль у цьому напрямку. На противагу Кримінальному кодексу 1960 року, чинний Кримінальний кодекс України, попри всі його переваги, не захищає людину від наклепу та образи, що порушує принцип правонаступності і протирічить Конституції України.
Щодо розвитку наукових поглядів про відповідальність за злочини проти честі та гідності особи слід також виділити чотири пройдених основних етапи і становлення п’ятого, сучасного, етапу від початку отримання Україною незалежності. Перший етап – це приблизно 1923-1928 рр., для якого характерним є формування й становлення наукових поглядів щодо злочинів, що посягають на честь і гідність особи. Другий етап – це період з кінця двадцятих років до закінчення Великої Вітчизняної війни. На цьому етапі ще відчутні значні теоретичні дослідження проблем боротьби з посяганнями на честь та гідність особи. Результати наукових досліджень в основному знайшли відображення при розробці проектів кримінальних кодексів. Третій етап почався після війни і продовжувався до початку 60-х років. Для даного етапу характерна поява перших серйозних досліджень щодо питань відповідальності за злочини проти честі і гідності особи. Четвертий етап – це етап з початку 60-х років до 1991 року. Він примітний поглибленим теоретичним підходом до проблем боротьби зі злочинами, що посягають на честь та гідність особи.
Сучасний етап, з 1991 року, характеризується фундаментальними дослідженнями як вітчизняних, так і іноземних вчених щодо цієї проблеми, аналізом понять честі й гідності, а також науковими дослідженнями юридичних і кримінологічних аспектів посягань на ці невід’ємні людські права. Крім того, висвітлюється практика застосування покарань за злочини проти честі й гідності особи.
Закономірно у цьому зв’язку, що нині створюване громадянське суспільство ставить за мету здійснити своєрідну дифузію вищих правових цінностей, властивих попереднім етапам, творчо модифікуючи їх у відповідності з потребами сьогодення.
Порівняльний аналіз дозволяє зробити висновок про суттєві відмінності у законодавчих оцінках на всіх етапах розвитку цього інституту. З цієї причини у чинному Кримінальному кодексі України відсутні матеріально-правові гарантії безпосередньої охорони честі та гідності особи. Відсутні такі кримінальні норми, як наклеп та образа, а також образа Президента України, правоохоронця, судді, священнослужителя, захисника.
З метою успішної боротьби зі злочинами проти честі та гідності особи необхідно їх формування в окрему групу за родовим об’єктом у самостійному розділі Кримінального кодексу України. Визначення родового об’єкта злочинів, що посягають на честь та гідність особи, має важливе значення для окреслення певного кола цих суспільно небезпечних посягань, дозволяє найбільш повно розкрити їх соціально-правовий зміст та юридичні ознаки. Необхідно встановити підвищену кримінальну відповідальність за найбільш небезпечні посягання на честь і гідність особи (наприклад, коли наступали тяжкі наслідки при зґвалтуванні, потерпіла завагітніла тощо). Аналіз матеріалів судової статистики, вибіркове вивчення конкретних кримінальних справ дозволяє стверджувати, що в даний час рівень ефективності кримінально-правових заходів боротьби зі злочинами, що посягають на честь та гідність, ще не можна визнати достатнім. Дане положення свідчить про недосконалість кримінального законодавства (відсутність кримінального покарання за образу та наклеп). Крім того наявні серйозні прогалини у правовому і моральному вихованні громадськості.
У роботі автор робить висновок, що у суспільстві об’єктивно існують відносини честі та гідності, які вимагають ефективного кримінально-правового захисту з боку держави. Незважаючи на масштабну правоохоронну діяльність, зберігається тенденція зростання можливостей для кримінальних посягань на честь та гідність особи за допомогою засобів масової інформації, що розповсюджуються мільйонними тиражами, телебачення, а також можливостей інтернету тощо.
Враховуючи сучасний етап розвитку України, вимог світового та Європейського Співтовариства, автор вважає, що справі поліпшенню захисту честі та гідності сприятимуть наступні зміни та доповнення до чинного Кримінального кодексу та інших кодифікованих актів України:
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за посягання на честь та гідність Президента України, і викласти її в такій редакції:
“Стаття № Посягання на честь і гідність Президента України
Публічна образа Президента України або наклеп щодо нього -
караються позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же строк, або штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті ж дії, вчинені з використанням преси чи інших засобів масової інформації, -
караються позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на той же строк, або штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за образу народного депутата України або представника влади, і викласти її в такій редакції:
“Стаття № Образа народного депутата України або представника влади
Прилюдна образа народного депутата України або представника влади при виконанні ними службових обов’язків або з приводу виконання їх, -
карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же строк, або штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті ж дії, вчинені з використанням преси чи інших засобів масової інформації, - караються позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на той же строк, або штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за образу працівника правоохоронного органу, представника громадськості або військовослужбовця з приводу охорони ними громадського порядку, і викласти її в такій редакції:
“Стаття № Образа працівника правоохоронного органу, представника громадськості або військовослужбовця з приводу охорони ними громадського порядку
Образа працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, а також представника громадськості, який охороняє громадський порядок, або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з охороною громадського порядку,-
карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же строк, або штрафом від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за образу судді, і викласти її в такій редакції:
“Стаття № Образа судді
Образа судді у зв’язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя, -
карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за образу священнослужителя, і викласти її в такій редакції:
“Стаття № Образа священнослужителя
Образа священнослужителя у зв’язку з проведенням ним богослужіння, -
карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за наклеп, і викласти її в такій редакції:
“Стаття № Наклеп
Наклеп, тобто поширення неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу, -
карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Наклеп, розповсюджений у засобах масової інформації у друкованому вигляді або іншим способом розмноженому творі, в анонімному листі, а так само вчинений особою, раніше судимою за наклеп, -
карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами до двох років, або штрафом у розмірі від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного або іншого тяжкого злочину, а так само при настанні тяжких наслідків внаслідок наклепу, -
карається позбавленням волі на строк до п’яти років”;
- доповнити Кримінальний кодекс України статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за образу , і викласти її в такій редакції:
“Стаття № Образа
Образа, тобто умисне приниження честі і гідності особи, -
карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом у розмірі від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Образа, вчинена під час публічного виступу або у публічно продемонстрованому творі, або у засобах масової інформації, а так само вчинена особою, раніше судимою за образу, -
карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.
Окрім того, важливе значення у справі підвищення ефективності кримінально-правових норм мають моральне і правове виховання. При цьому особливу увагу слід приділити внесенню у свідомість людей ідеї поважного ставлення до честі і гідності особи, формуванню почуття власної гідності кожної людини. Своєчасне і уміле використання різних засобів, які знаходяться у розпорядженні суспільства, буде сприяти викоріненню злочинних посягань на честь та гідність людини.
Вищезазначені пропозиції визнані концептуальною основою тих змін, які пропонується внести до кримінального законодавства. Реалізація їх сприятиме подоланню недоліків у сфері захисту честі та гідності особи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид.лит.,1966. – 187с.
2. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид.лит.,1971. – 223с.
3. Аннерс Э. История европейского права. Перевод со шведского./ РАН. Институт Европы. – М.: Наука,1994. – 397с.
4. Ансель Марк. Новая социальная защита. Гуманистическое движение в уголовной политике. Перевод с французского Н.С.Лапшиной./ Под ред. и вступительной статьей члена-кореспондента АН СССР проф. А.А. Пи-онтковского. – Москва: «Прогресс» , 1970. – 312с.
5. Архів Львівського обласного суду. Справа №22-1054, 1994 р.
6. Бандурка А.М., Зелинский А.Ф. Вандализм. – Харьков: Ун-т внутренних дел, 1996. – 199с.
7. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения. – М.: Юрид.лит.,1989. – 448с.
8. Бару М.И. Охрана трудовой чести по советскому законодательству. – М.: Юрид.лит.,1966. – 104с.
9. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях. Биографический очерк и перевод книги Беккариа./ О преступлениях и наказаниях проф. М.М.Исаева. – М.: Юрид.издательство НКЮ СССР, 1939. – 464с.
10. Белинский В. Статьи о Пушкине./ Белинский В. Полное Собрание Сочи-нений. – М.: Изд-во АН СССР,1955. – Т.7. – 1739с.
11. Белявский А.В., Придворов Н.А. Охрана чести и достоинства личности в СССР. – М.: Юрид. лит.,1971. – 208с.
12. Бернер А.Ф. Учебник уголовного права. Часть общая. – СПб.,1865. – 916с.
13. Біблія або Книги Святого письма Старого і Нового Заповіту: Переклад. – Б.М.: Б.В.,1988. – 1523с.
14. Блюмкин В.А. Человеческое достоинство. – М.: Наука, 1968. – 285с.
15. Блюмкин В.А. Категории достоинства и чести в марксистской этике. – М.: Знание, 1964. – 76с.
16. Блюмкин В.А. Честь,достоинство,гордость. – Москва: Знание, 1963. – 32с.
17. Бортник В.А. Проблеми кримінально-правового захисту честі та гідності особи //Право України. – 2003. – №12. – С.29-33
18. Бортник В.А. Шкода здоров’ю потерпілого від посягань на його честь та гідність шляхом наклепу та образи // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2002. – №3. – С.160-166.
19. Бортник В.А. Суб’єкти злочинів,що посягають на честь та гідність особи //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К.,2003. – №2. – С.161-166.
20. Бортник В.А. Честь та гідність особи як об’єкт кримінально-правової охорони // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 2000. – №4. – С.146-151.
21. Бушуев И.А. Ответственность за укрывательство преступлений и недо-носительство. – М.: Юрид.лит., 1965. – 139с.
22. Вандерт Р. Американское диффамационное право и судопроизводство. Обзор законодательства и практики судебной защиты чести и достоин-ства в США // Законодательство и практика средств массовой информа-ции. – К.,2000. – №1. – С.3-21.
23. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1989. – №22. – С.398-418.
24. Ведомости Верховного Совета СССР. 1990. – №22. – С.400-420.
25. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1987. – №6. – С.98-115.
26. Відомості Верховної Ради України .– 1992. – №22. – С.638-644.
27. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №11. – С.87-102.
28. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №20 – С.506-536.
29. Вилейта А.П. Личные неимущественные правоотношения по советскому гражданскому праву : Автореферат дис... канд.юрид.наук : 12.712 /Вильнюсский Гос. ун-т. – Вильнюс, 1967. – 19с.
30. Владимиров В. Сильное душевное волнение как обстоятельство, смяг-чающее ответственность // Советская юстиция. – 1957. – №8 – С.22-26.
31. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории руського права. – Ки-ев,1990. – 600с.
32. Власов В.П. Мотивы, цели и умысел при совершении хулиганских дей-ствий //Вопросы борьбы с преступностью. – М.,1975. – №23. – С.120-137.
33. Воинов А. Клевета: способы защиты // Законодательство и практика средств массовой информации. – 1996. – №6. – С.2-6.
34. Волкова А.Ф., Пилипова Ю.Д. Словарь юридическихъ и государствен-ныхъ наукъ . – С.Петербургъ,1894. – 2468с.
35. Володимирський-Буданов М.Ф також підкреслював, що зґвалтування в “Руській Правді” розглядається як посягання на гідність, мораль та життя жінки. Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русско-го права. – С-Пб.,1860. – 540с.
36. Воробей П.А., Коржанський М.Й., Щупаковський В.М. Завдання і дія кримінального закону. – К.,1997. – 158с.
37. Гегель. Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук.Т3.Философия духа. – М.:Мысль,1977. – 471с.
38. Герцен А.И. Историческое развитие чести // Современник. Т.VIII, 1848. – С.155-178.
39. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика. Некоторые проблемы нравственных начал советского уголовного процесса. – Воро-неж: Изд. Воронежского университета, 1973. – 272с.
40. Горшков М.К. Общественное мнение: История и современность. – М.:Политиздат,1988. – 382с.
41. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. / Ответ.ред. Е.А. Васильев. – М.: Международные правоотношения, 1993. – 560с.
42. Гражданское право: В 2т.Том 1: Учебник. / Ем В.С., Зенин Е.А., Ковале-нко Н.И. и др. / Под ред. Е.А.,Суханова. – М.,1998. – 816с.
43. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: про-блеми історії і методології. – Львів: Світ ,1992. – 294с.
44. Гриценко М. Секретарь государственной безопасности Грузии доведен до самоубийства //Киев Экспресс. – 2002. – 26-27 февраля. – №31.
45. ГруздевА.П. Клевета на Зеленюка //Известия .– 1976. – 8 сентября.
46. Грушевський М. Ілюстрована історія України: Репринтне відтворення видання 1913р. – Київ,1990. – 524с.
47. Грушевський М. Як жив український народ. – Київ:Веселка,1992. – 111с.
48. Гусейнов А.А. Золотое правило нравственности. – Москва: Молодая гвардия,1988. – 269с.
49. Гуценко К. Из истории общественных судов //Советская юстиция. – 1957.–№6. – С.185-186.
50. Гуценко К. Товарищеские и народные суды. – В кн.: Формы участия общественности в борьбе с преступностью. – М.,1963. – 126с.
51. Даньшин И.Н. Характеристика, общее понятие и система преступлений против общественного порядка. – Х.:Харьк.юрид.ин-т,1973.– 66с.
52. Денисов С.Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської моралі (ст..ст..210,211,2111КК Ураїни):Дис канд. юрид. на-ук: 12.00.08/ Національна академія внутрішніх справ України. – К.,1996. – 165с.
53. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.:Юрид.лит.,1975. – 182с..
54. Добрынина Н. Чтобы вырваться из сексуального рабства, девушка должна «понравиться» кому-нибудь из турецких чиновников или поли-цейских //Факты и комментарии. – 2001г. – 29 августа .
55. Довідка про стан злочинності на території України за 1999 рік. /МВС України. – К.,2000. – 54с.
56. Доповідь Держдепартаменту США про дотримання прав людини в Україні у 1998 році (Харківська правозахисна група). – Х., Фоліо,1999. – 230с.
57. Древнегреческо-русский словарь. В 2 т./ Под ред. Дворецкого И.Х. – М.,1958. – 70000слов.
58. Еразм Роттердамский. Трактаты о вечном мире. – М.,1963. – 347с.
59. Житенев В.Н. Общественное мнение в социальном управлении. – Но-восибирск, 1987.- 182с.
60. Загородников Н.И. Преступления против здоровья. – М.: Юрид.лит.,1969. – 168с.
61. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К.: Юрінком, 1995. – С.104-111.
62. Звіт Міністра внутрішніх справ перед українським народом // Іменем За-кону. – 2003. – 17 лютого.
63. Зейц А. Возмещение морального вреда по советскому праву //Еженедельник советской юстиции. – 1927. – №47. – С.1465-1466.
64. Иванов В.А. Гарантии прав личности в сфере административного при-нуждения //Советское государство и право. – 1972. – №8. – С.55-62.
65. Иванов О.И. Общественное мнение и власть мнений //Социально-политический журнал. – 1993. – №7. – С.35-44.
66. Кант И. Основы метафизики нравственности // Сочинения: В 6т. – М.,1965. –Т.4, Ч.I. – 544с.
67. Карпачова Н. Виступ на представленні у Верховній Раді України щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні (18 квітня 2003 року,м.Київ) // Голос України від 10 червня 2003р. – С.10.
68. Кемнински Антони. Психопатология неврозов. – Варшава, 1975. – 311с.
69. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Часть общая,1891. – 215с.
70. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – Ки-ев: Наукова думка, 1979. – 207c.
71. Колобкова Э.А. Категория достоинства в марксистско-ленинской етике. Канд. дис., Киев,1968. – 178с.
72. Коржанский Н.И. Понятие непосредственного объекта преступления // Советское государство и право. – 1978. - №1. – С.84-88.
73. Коржанский Н.И. О недостатках уголовно-правовой охраны чести и достоинства личности // Труды высшей следственной школы МВД СССР. – Волгоград,1970. – №3. – С.38-46.
74. Коржанський М.Й. Радянське право в Україні // Юридичний вісник України,2001. – №5.
75. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – Київ: Атіка,2001. – 363с.
76. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – Київ: Генеза, 1999. – 207с.
77. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 414с.
78. Коржанський М.Й. Чи має переваги новий Кримінальний кодекс України //Юридичний вісник України. – 2001. – 1-7 вересня. – С.1-4.
79. Коржанський М., Бєлая Л. Кримінально-правові засоби посилення бо-ротьби з насильницькими та економічними злочинами //Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – Дніпропетровськ, 2001. – №1. –С.44-48.
80. Коржанський М.Й. Кримінально-правова охорона особи : вади і помил-ки // Юридичний вісник України. – 1995. – №12.
81. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна : Курс лекцій. – Київ: Наукова думка та Українська видавнича група,1996. – 336с.
82. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны . Акаде-мия МВД СССР. – М.,1980. – 248с.
83. Коржанский Н.И. Уголовно-правовая охрана чести и достоинства личности // Социалистическая законность. – 1971. – №6. – С.67-68.
84. Коробейников В.С. Пирамида мнений. Общественное мнение: природа и функции. – М.: Молодая гвардия, 1981. – 222с.
85. Коцюба О. Правологія – наука третього тисячоліття або новітня ідеологія прав, свобод і обов’язків людини // Право України. – 2003. - №8. – С.100-104.
86. Краткий курс русского уголовного права. – Киев: Типография «Петр Барский»,1908. – 279с.
87. Кривошеин П.К. Преступление. Историческое исследование. – Киев: Украинская академия внутренних дел, 1993. – 72с.
88. Кригер Г. Определение формы вины // Сов. Юстиция. – 1979. - №20. – С.4-6.
89. Кримінальне Законодавство України. /За загальною редакцією академіка Академії правових наук України, професора В.В.Сташиса. – Київ,2001. – 281с.
90. Кримінальне право України. Особлива частина./ Під редакцією М.І.Бажанова ,В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 494с.
91. Кудрявцев В.П. Эффективность действия правовых норм. – Ленин-град,1977. – 198с.
92. Кузнецова Н.Ф. Уголовное право и мораль. – М.: Изд.Московского уни-верситета,1967. – 104с.
93. Лапицкий Б. Вознаграждение за неимущественный вред // Сб. Ярослав-ского государственного ун-та. Вып. – Ярославль, 1920. – С.40-48.
94. Левал П. Иски о защите чести и достоинства без требований о компен-сации морального вреда // Законодательство и практика средств мас-совой информации. – 1997. - №12. – С.8-12.
95. Лемега К. Клевета сквозь века //Версии Вести События. – 2003. – №329.
96. Лившиц Ю. Личность и общественный порядок. – Таллин, 1975. – 113с.
97. Липпе Т. Основные вопросы этики. – СПб., 1905. – 180c.
98. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид.лит.,1973. – 344с.
99. Луначарский А. Мораль с марксистской точки зрения. – М.,1925. –76c.
100. Лысов М.Д. Наказание и его применение за должностные преступле-ния.(Цели, эффективность,принципы индивидуализации). – Казань: Изд-во Казан. Ун-та,1977. – 157с.
101. Малеин Н.С. Охрана достоинства, здоровья и тайны личной жизни гра-ждан. – М., 1979. – 128с.
102. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граж-дан. – М.:Знание,1991. – 126с.
103. Мальцев Г.В.Социалистическое право и свобода личности (Теоретиче-ские вопросы). – М.: Юрид.лит., 1968. – 143с.
104. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия.Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов:Изд-во Сарат.ун-та,1972. – 292с.
105. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Часть первая. 1902г. – М.: Ста-тут, 1997. – 290с.
106. Михайленко П.П. Суды и наказание в Сечи Запорожской //Именем Зако-на. – 1993. – №36. – С.12-13.
107. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР:В 2-х т./ МООП СССР,КВШ. – К.:Высш.школа,1967. – Т.2: 1926-1967гг. – 952с.
108. Мокроусов Н.Н. Проблемы нравственной оценки поступков (поведения) // Вопросы философии. – 1965. – №9. – С.37-46.
109. Мотовиловкер Я.О. О существе дела и формах уголовного судопроиз-водства // Советское государство и право. – 1976.- №11. – С.72-79.
110. Мульченко В. Проблеми охорони честі та гідності особи у кримінальному законі // Право України. – 2002. – №10. – С.41-44.
111. Нараївський Р. Правовий порадник. Популярний збірник карного, цивільного і адміністративного права. – Коломия: Накладом видавниц-тва “Рекорд”, 1932. – 830с.
112. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р./ За редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Кан-нон, 2001. – 1103с.
113. Нечипоренко Л. “Танець” у ліжку на горі обіцянок, або Кравцям власної долі сім разів відміряти не завадить //Іменем Закону. – 2002. – 27 верес-ня.
114. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат,1960. – 229с.
115. Новий тлумачний словник української мови: В 3 т. – Київ: Аконіт,2003. – Т.3 – 862с.
116. Новицкая Т.Е., Портков В.П. ,Семидеркин Н.А., Титов Ю.П., Чистяков О.Н. Хрестоматия по истории государства и права СССР (Дооктябрьс-кий период). – М.: Юрид.лит.,1990. – 480с.
117. Новые законы СССР. – М.: Юридическая литература, 1990. – №2. – 222с.
118. Ной И.С. Охрана чести и достоинства личности в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовського гос. ун-та, 1959. – 125с.
119. Нуркаева Т., Щербаков С. Уголовно-правовая охрана чести, достоинства личности // Российская юстиция. – 2002. – №2. – С.48-52.
120. Ожегов С.И. Словарь русского языка /Под ред. Н.Ю. Шведовой. – М.:Изд-во «Сов.энциклопедия»,1973. – 846с.
121. Олійник А. Ідея свободи та недоторканності людини у стародавні часи // Право України. – 2002. – №10. – С.120-128.
122. Осадчий В.І. Гідність як об’єкт злочинного впливу на правоохоронну діяльність //Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління. – Київ, 2000. – С.126-129.
123. Основы уголовного законодательства СССР и союзных республик // Ве-домости Верховного Совета СССР. – 1959. –№1. – С.1-52.
124. Офіційний вісник України. – 2001. - №51. – С.2258.
125. Палиюк В.П. Моральный вред. – Одесса:Одесская государственная юридическая академия,1999. – 231с.
126. Памятники руського права./Под ред.Л.В.Черепнина. – М.: Госюриздат, 1961. – Вып.8. Законодательные акты Петра I. Первая четверть ХVIIIв. – 667с.
127. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. Правовые аспекты взаи-моотношений. – М.: Наука,1974. – 246с.
128. Перфильев М.Н. Общественные отношения. Методологические и социо-логические проблемы. – Л.: Наука, 1974. – 237с.
129. Петрова Л. Думки щодо підручника професора С.С.Алексєєва // Право України. – 1995. – №2. – С.37-48.
130. Петросян М.И. Гуманизм. Опыт философско-этического и социологиче-ского исследования проблемы. – М.: Мысль, 1964. – 335с.
131. Платон. Диалоги / АН СССР. И-т философии. – М.: Мысль, 1986. – 605с.
132. Поленина С.В. Субсидиарное применение норм гражданского законода-тельства к отношениям смежных отраслей // Советское государство и право. – 1967. – №4. – С.21-28.
133. Портнов Н. Признак внезапности в аффектированных преступлениях //Социалистическая законность. – 1980. – №11. – С.37-39.
134. Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Юрінформ, 1992. – 200с.
135. Права человека. Основные международные документы. – М.: Междуна-родные отношения, 1990. – 160с.
136. Предмет и система этики. – Москва – София, 1973. – 174с.
137. Пригожин А.И. Перестройка: переходные процессы и механизмы. – М.: Наука,1990. – 157с.
138. Придворов Н.А. Социалистическое право и достоинство личности // Со-ветское государство и право – 1996. – №12. – С.11-14.
139. Придворов Н.А. Достоинство личности и социалистическое право. – М.: Юрид.лит.,1977. – 135с.
140. Про кари, до яких присуджують мирові судді. – Київ,1876. – 336с.
141. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990р. №7 із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 р. №3. / Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах.“Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”. – К.,1995. – С.104-111.
142. Пятак М.А. Категория достоинства в марксистско-ленинской этике. Дис.канд..фил.наук. –Баку,1973. – 175с.
143. Рабінович П. Загальна декларація прав людини і Україна // Вісник Академії правових наук України. – Х.,1998. – Вип.4 – С.34-43.
144. Рафиева Л.К. Честь и достоинство как правовые категории // Правоведе-ние. – 1966. – №2. – С.57-64.
145. Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року у справі щодо офіційного тлумачення статей 3,23,31,47,48 Закону України “ Про інформацію” та статті 12 Закону України “Про прокурату-ру”(Справа Г.К.Устименка) // Вісник Конституційного Суду України. – 1997. - №2. – С.31-35.
146. Розинъ Н.Н. Об оскорблении чести. Общая часть. Опозореніе. – Томск,1910. – 467с.
147. Российское законодательство Х-ХХ веков: В 10 т.– М.: Юрид.лит., 1984. – Т.1. Законодательство Древней Руси.– 430с.
148. Рубцова Т.В. Бережи честь змолоду. – Київ: Знання,1959. – 48с.
149. Рудинский Ф.М. Жизнь и здоровье советского человека как объект кон-ституционной охраны // Советское государство и право. – 1979. - №1. – С.5-12.
150. Руссо Жан-Жак. Об общественном договоре. Перевод с фр. – М.: КАНОН-пресс-ц: Кучково поле,1998. – 416с.
151. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. – Київ:Атіка,2002. – 144с.
152. Самохвалов В.П., Шевченко О.О., Вовк О.Й. Історія держави і права України: Хрестоматія. / За ред. О.О.Шевченко. – К.: Вентурі, 1996. – 224с.
153. Сахаров А.Б. К вопросу об эффективности уголовного законодательства. – М.,1973. – 162с.
154. Сєрова І. Право на індивідуальний образ //Право України,1999. – №8. – С.50-51.
155. СинайскийВ.И. Русское гражданское право. Вып. 1. Обязательственное, семейное и наследственное право. Издание второе, исправленное и до-полненное. – К.: Прогрессъ,1918. – 515с.
156. Словник української мови. – К.: Наукова думка,1980. – Т.11. – 316с.
157. Собрание малороссийских прав 1807. – К.: Наукова думка,1993. – 368с.
158. Советское гражданское право: Учебник: В 2ч. / Под ред. проф. В.А.Рясенцева. – М.:Юрид.лит.,1986. –Ч.1. – 558с.
159. Спиридонов Л.И. Социальное развитие и право. – Л.: Изд-во ЛГУ,1973. – 206с.
160. Статистична звітність про результати боротьби зі злочинністю в Україні за 2003 рік. – К.,2004. – 123с.
161. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. Глава ІІІ Уголовного Кодекса Украины с научно-практическим коммен-тарием. – Симферополь: Таврида, 1996. – 235с.
162. Стремякова И. Честь и достоинство – категории марксистской этики // Категории марксистско-ленинской этики. – М.:Мысль,1965. – С.94-189.
163. Строгович М.С. Социалистическое право и права личности // Проблемы советского государства и права в современный период. – М.,1969. – 273с.
164. Сугачев Л.М. Про об’єкт злочинів проти честі і гідності особи // Про-блеми правознавства: Міжвід. наук. збір. – К.: Вид-во КДУ,1970. – №17. – С.111-115.
165. Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. – К.: Юринком. – 224с.
166. Сухомлинский В.А. Азбука чувств // Комсомольская правда. – 1971. – 27 июня.
167. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая: Лекции. – М.: Наука,1994. – Т.2 – 393с.
168. Таганцев Н.С. Устав о наказаниях, н