Денисова Оксана Валеріївна. Кримінально-правова характеристика катування

brief description

Денисова Оксана Валеріївна. Кримінально-правова характеристика катування.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, Акад. адвокатури України. - Київ, 2014.- 200 с.

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ
ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

ДЕНИСОВА ОКСАНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 343.77 (477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

КАТУВАННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Стрельцов Євгеній Львович
доктор юридичних наук, доктор теології,
професор, член - кореспондент НАПрН
України, заслужений діяч науки і
техніки України

Одеса – 2014

З М І С Т

ВСТУП 3-14
РОЗДІЛ 1
ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «КАТУВАННЯ» 15-122
1.1. Загальна характеристика та суспільна небезпека катування 15-29
1.2. Об’єктивні ознаки катування 30-77
1.3. Суб’єктивні ознаки катування 78-113
Висновки до Розділу 1 114-122
РОЗДІЛ 2
КВАЛІФІКУЮЧИ ОЗНАКИ КАТУВАННЯ ТА ВІДМЕЖУВАННЯ ЙОГО ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

123-161
2.1. Кваліфікуючи ознаки катування 123-140
2.2. Відмежування катування від суміжних складів злочинів 141-153
Висновки до Розділу 2 154-161
РОЗДІЛ 3
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО У СФЕРІ БОРОТЬБИ З КАТУВАННЯМИ

161-208
3.1. Універсальні міжнародно-правові норми
у сфері боротьби з катуваннями
161-176
3.2. Регіональні міжнародно-правові норми
у сфері боротьби з катуваннями
176-192
3.3. Поняття та ознаки катування в сучасному
зарубіжному кримінальному законодавстві
192-200
Висновки до Розділу 3 201-208
ВИСНОВКИ 209-216
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 217-238

В С Т У П
Актуальність теми. Права людини, їх генезис - одна з найважливіших проблем історичного, соціально-культурного розвитку людства. Ще Декларація прав людини та громадянина, яка була прийнята постановою Французьких Національних зборів 26 серпня 1789 року проголосила: «Неуцтво, забуття прав людини або зневага ними є єдиною причиною зіпсованості урядів. Визнання гідності, властивої усім членам людської родини, є основою волі, справедливості й загального миру». Сьогодні порушення прав і свобод людини в цілому та, зокрема, у вигляді застосування катувань, суворо засуджується і забороняється як міжнародним правом, так і національним законодавством багатьох країн.
Проголосивши незалежність Україна стала на шлях демократизації суспільства і взяла на себе обов’язок дотримання прав і свобод людини. У 1996 році прийнято нову Конституцію України відповідно до ст. 3 якої «Людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Згідно ст. 28 Конституції «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому,нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам». Застосування катувань визнається неприпустимим за будь-яких обставин, навіть у період війни або іншого надзвичайного стану, про що прямо вказано у ч. 2 ст. 64 Конституції України. Таким чином, неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження чи покарання, визнається в Україні одним з основних конституційних принципів.
Однак, для дієвої боротьби із будь-якими суспільно-небезпечними діяннями, в тому числі й з катуваннями, недостатньо тільки закріплення цього в основних правових документах. Вкрай необхідним є запровадження механізму, в тому числі кримінально-правового, для притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у застосуванні катувань. В прийнятому у 2001 році Кримінальному кодексі України (далі - КК), катування було визнано злочином, визначено його поняття та ознаки, встановлені види покарання, які потрібно застосовувати за його вчинення. Таким чином, наявність в діючому КК України ст. 127 «Катування», створює необхідну правову базу для боротьби з цим небезпечним явищем.
Потрібно враховувати, що скрутне політико-правове становище та складність криміногенної обстановки, що склалася останнім часом в Україні, обумовлює необхідність розробки пріоритетних напрямків боротьби зі злочинністю. Але, нажаль, «невід'ємним» елементом існуючих напрямків боротьби зі злочинністю є жорстоке поводження з особами, що стали учасниками кримінального судочинства, що знаходить своє офіційно підтвердження. Наприклад, щорічно до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходить у середньому до 5 тисяч звернень на неправомірні дії працівників міліції, з яких третина стосується катувань, жорстокого та нелюдського поводження. Поступають такі звернення і у міжнародні організації. Наприклад, станом на 1 січня 2012 р. Європейський суд з прав людини виніс 59 рі¬шень проти України, у яких констатував порушення ст.3 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод щодо заборони катувань. Значна частина цих рішень (наприклад, у справах «Новак проти України» від 31 березня 2011 р., «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р., «Коробов проти України» від 21 липня 2011 р.) стосувалася саме поганого поводження працівників пра¬воохоронних органів з заявниками та неефективного розслідування їх повідомлень про застосування правоохоронцями фізичного насильства. Про це свідчать і безпосередні відомості з органів прокуратури, МВС України, правозахисників і вироки судів. Факти застосування насильства в правоохоронних органах підтверджується і даними закладів охорони здоров’я, зокрема, якщо протягом 2006 року до лікарень з приводу побиття у міліції звернулося майже 1800 осіб, у 2007 і 2008 роках – вже по 2 тисячі, у 2009 році – понад 2,5 тисяч, що доречи вказує не тільки на сталість таких подій, а й на їх динаміку. Також спостерігається тенденція до підвищення смертності затриманих. Наприклад, у 2009 році у слідчих ізоляторах зафіксовано 23 смертельні випадки, у 2010 році – 51 випадок, а станом на травень 2011 року, тобто тільки за 5 місяців, – близько 20. У більшості випадків причиною смерті стало застосування катувань та жорстокого поводження з боку працівників правоохоронних органів.
Слід зазначити, що загальна суспільна небезпека катування полягає не тільки у тому, що застосування до людини побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити її або іншу особу до небажаних для них дій, залишає у неї значні фізичні і психологічні травми, що само по себе є неприпустимим. Такі дії спричиняють тяжкі, багато в чому, моральнісно-етичні наслідки і для їх родичів та близьких. Все це, в свою чергу, викликає засудження подібних дії з боку суспільства, сприяє формуванню негативного ставлення до правоохоронних органів з боку населення та, як наступні кроки, породжує почуття зневіри у верховенство права в державі. В свою чергу такі дії впливають на загальнодержавний авторитет, ініціюють почуття зневіри у демократичний розвиток та верховенство права у державному будівництві.
Таке складне становище усвідомлюється на тільки на рівні окремих країн, а й у міжнародному середовищі. Тому на міжнародному рівні, поряд з важливими правовими документами, які встановлюють відповідальність за порушення прав людини, застосування катувань та інших видів жорстокого поводження, спеціально існують державні та спеціальні громадські установи та організації, які не тільки сприяють, а й контролюють реалізацію положень, закріплених в цих документах, підтримують жертв, які постраждали в результаті застосування катувань тощо. Це, наприклад, «Меморіал», Міжнародна амністія, Європейський Комітет з попередження катувань і нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання, Міжнародна гельсінська федерація з прав людини, Офіс Верховного Комісара по правам людини, Організація по безпеці та співробітництву в Європі та ін.
Розуміючи це складне становище та необхідність подальшого удосконалення боротьби з катуванням, законодавець вносить відповідні зміни й у сучасне галузеве українське законодавство. Так, після прийняття ст. 127 у КК 2001 р., до неї вже тричі вносились законодавчі зміни, які торкалися суттєвих відзнак цього злочину. Такі зміни торкалися не тільки матеріальних норм. Наприклад, прийнятий у квітні 2012 року новий Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає достатньо велику кількість кримінальних процесуальних норм, які процедурно сприяють підвищенню якості застосування матеріальних норм та уникнути можливих зловживань. В той же час, питання ефективності законодавчого визначення вказаного злочинного посягання та практики його застосування, поряд з певною позитивною динамікою, ще досі залишається недостатньо ефективною, що пояснюється низкою суттєвих причин, в тому числі: багаторічною певною закритістю досліджуваної теми; недостатнім визнанням на офіційному рівні характеру та масштабів цього злочину; певними недоліками в законодавстві та практики його застосування, що, в свою чергу, відповідним чином впливало на наукові дослідження. Саме цими обставинами обумовлена актуальність теми дослідження та значимість її результатів. У зв’язку з цим, дослідження спеціальних кримінально-правових проблем, пов’язаних з наданням необхідної кримінально-правової характеристики катуванню, встановленням кримінальної відповідальності за вчинення таких дій, в тому числі аналізу правової оцінки суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. 127 КК України, відмежування його від суміжних складів злочинів, а також вивчення питань міжнародного співробітництва у сфері попередження та боротьби з катуваннями та іншими жорстокими, нелюдськими і такими, що принижують гідність окремими видами поводження або покарання додатково підкреслюють актуальність такого дослідження.
Загально - правові питання, а також теоретичні та прикладні аспекти теми дослідження розглядалися вітчизняними та зарубіжними науковцями, такими як Е. Акімова, Л. Алєксєєва, П. Андрушко, Н. Антонюк, Ю. Антонян, Ю. Баулін, В. Борісов, А. Бущенко, В. Василєвіч, Б. Волженкін, Л. Гаухман, В. Грищук, І. Дворянсков, В. Здравомислов, В. Іванова, І. Козаченко, Л. Кругліков, В. Кудрявцев, Л. Левицька, Г. Лукянцев, В. Лунєєв, С. Лихова, О. Мартиненко, В. Маляренко, В. Матвійчук, В. Навроцький, А. Наумов, М. Панов, А. Савченко, О. Старков, В. Сташис, Є. Стрельцов, А. Тер-Акопов, В. Тацій, О. Тіунов, А. Трайнін П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк та іншими.
Дослідженню окремих питань складу злочину, передбаченого ст. 127 КК України також приділялася увага у кримінально-правовій літературі. За результатами досліджень вчених опубліковано ряд праць, які, в більшій мірі, стосуються аналізу конкретних ознак складу катування (Е. Багун, Д. Булда, В. Веніамінов, Г.Гладких, О. Довгань, Л.Дорош, О. Житний, О. Ігнатов, К. Катеринчук, Д.Михайленко, О.Панчак, Ю.Поліщук, Ю.Пестєрєва, Г.Телесницький, Є.Фесенко, А. Шульга та ін.).
Вказані дослідження внесли свій необхідний вклад у загальний процес дослідження цього злочину та сприяли більш якісному розумінню складних питання, пов’язаних з правової оцінкою цих суспільно-небезпечних діянь. Втім, у вищезгаданих працях проблеми катувань висвітлені, на нашу думку, не в повній мірі, тим більш, що ця проблема має свій подальший негативний розвиток. Саме тому необхідність пошуку та застосування ефективного кримінально-правового механізму боротьби з катуванням, наданням необхідної кримінально-правової характеристики цьому злочинному посяганню вимагає проведення комплексного кримінально-правового дослідження, яке дозволить виробити відповідні соціально-правові міри, вдосконалити кримінально – правові норми, які встановлюють відповідальність за катування та значно покращити ефективність їх практичної реалізації. Викладене дозволяє стверджувати, що в загальному плані актуальність теми дослідження визначається об’єктивною потребою в подальшому вивченні зазначених питань, що повинно надати змогу виробити науково обґрунтовані та соціально прийнятні пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства щодо катувань, покращення правової оцінки подібних діянь, подальшого використання в цих цілях міжнародного та закордонного досвіду, додаткової обґрунтованості та виваженості в прийнятті правових рішень.
Мета і завдання дослідження. Мета цієї дисертаційної роботи полягає у наданні кримінально-правовій характеристиці катування, комплексному дослідженні усіх елементів складу злочину, передбаченого в ст. 127 КК України, його основних, кваліфікуючих ознак та ознак, що відрізняють його від суміжних складів злочинів; визначення місця цього суспільно – небезпечного діяння у системі Особливої частини Кримінального кодексу України, вивченні міжнародного та зарубіжного досвіду, розробці і внесенні науково - обґрунтованих рекомендацій щодо більш точної правової кваліфікації катування та пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства, що передбачає відповідальність за такі вказаний злочин.
Для досягнення вказаної мети були поставлені наступні завдання:
- проаналізувати поняття «катування» в різних наукових джерелах, в тому числі у філософії, національному та міжнародному праві; надати загальну юридичну характеристику катування, визначити його правову сутність, суспільну небезпеку та відмінність від інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання та, на підставі цього, запропонувати авторське наукове визначення поняття цього суспільно – небезпечного діяння;
- дослідити кожен елемент складу катування, розглянути його основні та кваліфікуючи ознаки, а також ознаки, що відрізняють катування від суміжних складів злочинів. Для цього необхідно:
- проаналізувати та встановити об’єкт досліджуваного злочинного посягання та його місце у системі Особливої частини Кримінального кодексу України;
- визначити конструкцію складу катування (формальний чи матеріальний);
- дослідити ознаки суб’єкта катування, встановлення яких повинно надати більш точну характеристику сутності цього діяння та більш вірно здійснити його правову оцінку;
- розглянути суб’єктивні ознаки злочину, що розглядається (форму вини, мотиви та цілі);
- проаналізувати існуючи та запропонувати нові (додаткові) кваліфікуючи ознаки катування;
- визначити основні критерії відмежування складу катування від суміжних складів злочинів за КК України;
- проаналізувати прийняті у різних регіонах світу універсальні та регіональні міжнародно-правові акти, що діють в області боротьби з катуваннями; розглянути співвідношення цих актів; вивчити поняття та ознаки катування, які є в сучасному зарубіжному кримінальному законодавстві; систематизувати отримані результати та в певних випадках порівняти отримані положення з українським законодавством;
- розробити пропозиції по вдосконаленню діючого кримінального законодавства України, що встановлює відповідальність за катування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення кримінально-правової заборони катувань як злочину, передбаченого ст. 127 КК України, міжнародними та зарубіжними кримінально-правовими нормами. При цьому, основна увага звертається на зміст таких норм, направленість їх розвитку, шляхи вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства щодо боротьби із вказаним злочинним посяганням.
Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика катування.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження катування обумовило застосування різних наукових методів: формально-догматичного (логічного), системного аналізу, порівняльно-правового і статистичного.
За допомогою формально-догматичного методу та методу системного аналізу розглянуто об’єктивні, суб’єктивні та кваліфікуючи ознаки складу катування, визначено критерії відмежування катування від суміжних складів злочинів, виявлено недоліки цієї норми, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення її законодавчої регламентації (пп. 1.2. - 2.2. дисертаційного дослідження). Порівняльно-правовий метод застосовано у пп. 1.3., 3.1. – 3.3. дисертації при вивченні міжнародно-правового законодавства у сфері боротьби з катуваннями, порівнянні положень законодавства України щодо катувань з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн (Вірменії, Азербайджану, Молдови, Російської Федерації, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Туркменії, Узбекистану, Грузії, Франції, ФРН, Австрії, Норвегії, Швеції, Японії, Туреччини). При вивченні правозастосовної практики, проведенні контент-аналізу преси (пп. 1.1., 1.2., 1.3., 2.1. дисертаційного дослідження) використовувався статистичний метод.
Нормативною базою дослідження є: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, інші нормативно – правові акти України, документи міжнародного права (історико-правові пам’ятки та діючи міжнародно-правові документи). З метою порівняльного аналізу автор ознайомилась (в перекладах) з зарубіжним кримінальним законодавством, що становить правову базу попередження, заборони та захисту від катувань.
Емпіричну основу дисертаційного дослідження склали рішення міжнародного судового органу (практика Європейського суду з прав людини), матеріали практики судів України у справах про злочини, передбачені статтею 127 КК України, дані про суміжні злочини, передбачені статтями 120, 126, 146, 147, 365, 373, 374 КК України та інші, всього 468 кримінальних справ. Також були використані статистичні звіти судової практики Верховного Суду України, довідки, огляди та статистичні дані МВС України, щорічні та спеціальні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні тощо. Крім того, комплексно-системний підхід до вивчення катування вимагав ознайомлення з літературою інших наукових галузей: філософії, психології, логіки, загальної теорії права, кримінології, міжнародного права, політико – правової публіцистики, а також звернення до енциклопедій, словників, інших довідкових видань. Всього використано понад 200 літературних джерел.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є самостійним комплексним монографічним дослідженням сучасних кримінально – правових проблем, пов’язаних з кримінально-правовою характеристикою такого злочинного посягання як катування, в якому на основі аналізу практики та теоретичного узагальнення спільних та відмінних ознак відповідних складів злочинів запропоновані напрями удосконалення кримінального законодавства та сформульовані рекомендації щодо кваліфікації катування. На підставі проведеного дослідження сформульовано такі наукові положення:
Уперше:
- обґрунтовується, що основним безпосереднім об’єктом катування є суспільні відносини з охорони свободи особи, додатковим об’єктом – суспільні відносини з охорони її безпеки, а факультативним - здоров’я такої особи;
- зазначається, що катування за нормативно-конструктивними особливостями доцільно описати як злочин з формальним складом і основний його зміст, тобто центр уваги, повинен бути переміщений з наслідку (біль, страждання) на суспільно небезпечне діяння;
- визначено, що залякування та інші схожі дії виступає не ціллю, а формою психологічного впливу на потерпілого шляхом погроз, що необхідно розглядати в контексті об’єктивних ознак досліджуваного складу злочину;
- вказується, що дискримінація не може виступати метою катування, оскільки дискримінація, як навмисне обмеження або позбавлення прав чи свобод, є проявом расової, національної чи релігійної нетерпимості, яке може бути лише передумовою чи спонукою, а, отже, мотивом до скоєння катування.
Вдосконалено:
- визначення змісту ознак об’єктивної сторони катування, запропоновано виключити з диспозиції ч.1 ст.127 КК України поняття «інші насильницькі дії»;
- перелік кваліфікованих ознак досліджуваного злочинного посягання: запропоновано доповнити кримінально – правову норму щодо катування таким кваліфікованим його видом, як вчинення катування «на замовлення», під яким розуміють його здійснення особою (виконавцем) за дорученням (угодою) іншої особи (замовника), відповідно до якого виконавець зобов’язується вчинити в інтересах замовника дії, що складають об’єктивну сторону катування, а замовник має виплатити за це виконавцеві грошову винагороду, передати майно або вчинити (не вичиняти) будь-які інші дії майнового чи немайнового характеру, у результатах яких виконавець зацікавлений;
- положення про те, що основними критеріями, які дозволяють відмежувати катування від суміжних складів злочинів є характер співвідношення суб’єктивних та об’єктивних ознак (а не сам склад в цілому), зміст яких співпадає у схожих, на перший погляд, складах злочинів.
Набуло подальшого розвитку:
- точка зору, згідно якої суб’єктом катування може бути лише спеціальний суб’єкт - державна посадова особа, представник влади або інші особи, які виступають як офіційні (наприклад, у таких випадках, як затримання або арешт особи, відбування покарання, перебування особи у медичних, військових закладах, у відносинах підлеглості тощо), або з їх підбурювання, або з їх відома чи за їх мовчазної згоди;
- визначення поняття «катування», уточнені його основні ознаки та ознаки, що відрізняють катування від інших видів жорстокого поводження;
Зазначене вище дало змогу обґрунтовано запропонувати нову редакцію частини першої статті 127 Кримінального кодексу України про катування, а у частину другу зазначеної норми внести зміні щодо додаткових кваліфікуючих ознак.
Практичне значення положень і висновків, які містяться в роботі:
- у галузі теоретичних досліджень – основні положення дисертації можуть бути використані у подальшій кримінально-правовій характеристиці катувань, кваліфікації таких діянь, а також при дослідженні суміжних складів злочинів.
- у правотворчості – пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства можуть бути враховані при формулюванні та внесенні пропозицій по вдосконаленню діючих та розробці нових кримінально – правових норм України в розглянутій сфері, для підготовки та уточнення низки інших законодавчих та підзаконних актів, що стосуються боротьби з катуваннями;
- у правозастосовній діяльності – рекомендації щодо вдосконалення практики застосування закону можуть сприяти більш точній кваліфікації вчиненого, попередження і профілактики злочинів тощо;
- у навчальному процесі - отримані в дослідженні висновки також можуть бути використані при викладанні курсів кримінального права, при підготовці відповідних розділів підручників, навчально-методичних посібників, а також в процесі підвищення кваліфікації та роботі працівників судових та правоохоронних органів, у діяльності правозахисних і громадських організацій тощо.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота обговорювалась на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені в доповідях і повідомленнях на: XVIII Міжнародній історіко-правовій конференції «Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект» (м. Сімферополь, 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Четверті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 2008р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Законодавство кримінально-правового напрямку: стратегія, тактика, техніка. Шості юридичні читання» (м. Одеса, 2009р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Восьмі юридичні читання» (м. Одеса, 2010р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Генезис публічного права: від становлення до сучасності» (м. Миколаїв, 2010р.); Міжнародній науковій конференції «Сучасні завдання законодавства кримінально-правового напрямку. Десяті юридичні читання» (м. Одеса, 2012р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Заходи кримінально-правового впливу: проблеми нормативної регламентації та ефективності застосування» (м. Одеса, 2014р.)
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у сімнадцяти наукових публікаціях, підготовлених автором особисто, з яких вісім – у наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених МОН України та у дев’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

В И С Н О В К И

Заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання в даний час є імперативною нормою міжнародного права. Не дозволяється посилання на жодні обставини виключного характеру з метою послаблення абсолютного характеру цієї заборони та допущення практики виявлення неповаги до гідності людини, її свободи та безпеки, в тому числі і в першу чергу з боку органів публічної влади. Крім того, боротьба з катуваннями та нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням вимагає від держав здійснення трьох дій: запобігання, припинення та відшкодування. Держави не лише повинні утримуватися від такої практики й активно запобігати їй, але й повинні вчасно виявляти та кожного разу карати винних осіб і відшкодовувати потерпілим від катувань особам завдану шкоду, надаючи їм допомогу, необхідну для їх якомога найповнішої реабілітації.
Зазначені принципи прийняті усіма державами - членами Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження або покарання і конкретні заходи в цьому напрямку постійно здійснюються. Але дуже часто існує розрив між проголошеними стандартами та реальним станом речей. Численні звіти, надані неурядовими організаціями та наглядовими органами, свідчать про те, що катування та інші форми жорстокого поводження й досі поширені, в тому числі й в Україні.
Причини застосування катувань та інших видів антигуманних дій мають комплексний характер. Їх потрібно розглядати в сукупності з питаннями виховання професійної етики службових осіб, працівників правоохоронних органів і виправних установ, зміни психології відношення до затриманих тощо. Немаловажне значення при цьому мають кримінально - правові норми, покликані захищати кожну людину від катувань та іншого жорстокого поводження. Кардинальний крок у цьому напрямі зроблений введенням до КК України ст. 127 «Катування», яка протягом останніх років зазнала чимало змін. Розглянувши в ході цього дисертаційного дослідження склад цього злочинного посягання, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки, а також ознаки, що відрізняють катування від суміжних складів злочинів, автором надано комплексну загальну кримінально – правову характеристику поняттю катування та зроблено низку висновків, які можна сформулювати наступним чином:
1. Проаналізувавши в працях дослідників і науковців, національних та міжнародних правових нормах поняття «катування» автором надано загальну юридичну характеристику цього суспільно-небезпечного діяння, визначено його правову сутність, суспільну небезпеку та зазначено, що з правової точки зору катування – це антисоціальне діяння, яке характеризується, в першу чергу, жорстокими формами впливу на людину, що спричиняють біль і страждання, пригнічують волю особи з метою примусу потерпілого до небажаної для неї поведінки.
Визначено, що суспільна небезпека катування полягає у:
- порушенні соціальних правил та норм у суспільстві, порушенні порядку взаємовідносин між його індивідами та, при його застосуванні державними посадовими особами з використанням свого службового становища, за умови їх безкарності, у стимулюванні розвитку корупції;
- посиленні атмосфери невпевненості людей в особистій безпеці, і, як результат, у втраті поваги і довіри до влади, приниженні авторитету державних органів, формуванні негативного ставлення до них, зростанні рівня правового нігілізму;
- перешкоджанні нормальному здійсненню правосуддя, шкоді його авторитету, авторитету діяльності органів правоохоронної системи держави, а також в ущемленні прав і свобод осіб, які є учасниками судового провадження, спричиненню їм фізичних та моральних страждань;
- використанні незаконного пригнічення свободи волі людини і тим самим порушенні її природних прав шляхом застосування нецивілізованого засобу примушування людини до небажаної для неї поведінки, крайньої форми прояву жорстокості, а жорстокість сама по собі неприйнятна для цивілізованого суспільства, воно зацікавлене у безпеці й захисті прав своїх членів.
2. Дослідивши визначення термінів «катування» та «жорстоке поводження» дисертантом виділено між ними суттєву відмінність. Сенс жорстокого поводження – у самому жорстокому поводженні або в тих, хто його здійснює. Катування ж здійснюються для досягнення конкретно визначеної цілі – примусити к діям, що суперечать волі особи, до небажаної для цієї особи поведінки або покарання їх за дії (бездіяльність). Також, за результатами дослідження, зроблено висновок, що основними ознаками катування є насильство, порушення соціальних, зокрема правових норм взаємодії членів суспільства між собою і державою та чітко визначена цілеспрямованість.
3. На підставі вивчення та співставлення понять «здоров’я», «фізичний біль», «фізичне та моральне страждання» автором визначено, що фізичний біль не є ушкоджувальним чинником (подразником), внаслідок дії якого відбувається зміна або пошкодження клітин організму, порушується анатомічна цілісність органів і тканин або їх фізіологічні функції, наступає захворювання чи патологічний стан, а, отже, фізичний біль не завжди спричиняє шкоду здоров’ю.
Крім того, фізичні страждання (пов’язані з фізичним болем) або моральні страждання, заподіяні потерпілому або іншій особі при катуваннях, хоча і порушують їх психічне благополуччя, проте спричинення одного тільки страждання, горя, приниження не може кваліфікуватися як спричинення шкоди здоров’ю, оскільки такі стресові прояви не носять характеру психічних розладів, хвороби або патології. Останні, як правило, утворюють склад умисного спричинення тяжкої шкоди здоров’ю і кваліфікуються за статтею 121 КК України. У зв’язку з цим, фізичні або моральні страждання також не завжди можуть заподіяти шкоду здоров’ю.
Побої, як багатократне нанесення ударів, мучення та інші насильницькі дії, хоча і заподіюють фізичний біль, фізичне або моральне страждання, проте не порушують анатомічної цілісності людського тіла – тобто не спричиняють ран, переломів кісток, розривів кровоносних судин і нормального функціонування органів і тканин, тобто також не заподіюють розладу здоров'я. Якщо ж така шкода буде заподіяна, але умисел суб’єкта злочину буде направлений не на спричинення шкоди здоров’ю потерпілого, а на примушування його зробити дії, що суперечать його волі, отримання відомостей чи визнання, діяння винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 127 Кримінального кодексу України та за відповідною статтею проти здоров'я особи.
Враховуючи вищевикладене, дисертантом зроблено висновок, що здоров'я людини в деяких випадках може виступати об'єктом катувань, проте не основним, а факультативним.
3. На основі порівняльного аналізу цінності всіх охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, виступаючих безпосередніми об'єктами катувань і характеру заподіюваної ним шкоди, а також вивчення понять «здоров’я», «безпека» та «свобода», як конкуруючих об’єктів катування, автор дійшов висновку, що основним безпосереднім об'єктом вказаного злочину є свобода особи. На спричинення шкоди саме цьому об’єкту спрямований умисел суб’єкта катування, адже основною метою катування є примус потерпілого або інших осіб до небажаної для них поведінки. Додатковим безпосереднім об'єктом є безпека особи. Цьому об'єкту при катуваннях також завжди заподіюється шкода разом з основним, оскільки безпека людини є необхідною умовою нормального функціонування самої особи. Факультативним об'єктом катувань, тобто таким, якому не у всіх випадках скоєння даного злочину заподіюється шкода, з підстав, визначених у цьому досліджені, автором визначено здоров'я людини.
У зв’язку з вищевказаними висновками щодо об’єкту катування, дисертантом запропоновано виключити це суспільно – небезпечне діяння з розділу ІІ Кримінального кодексу України «Злочини проти життя та здоров’я особи» та включити до розділу ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи». Крім того, на підставі зроблених в дисертаційному дослідженні визначень понять «свобода» та «воля» та виявлених суттєвих відмінностей в їх тлумаченні та розумінні, автором рекомендовано змінити назву розділу «Злочини проти волі, честі та гідності особи» на «Злочини проти свободи, честі та гідності особи», що буде більш точно відповідати правовій природі суспільно - небезпечних явищ, розміщених в цьому розділі.
4. Дисертантом зроблено висновок, що катування за конструкцією є формальним складом злочину, у зв’язку з чим центр уваги підчас аналізу його ознак повинен бути переміщений з наслідку (біль, страждання) на суспільно - небезпечне діяння суб’єкта. Біль, страждання як невід’ємні властивості суспільно - небезпечних діянь, що характеризують об’єктивну сторону катування, повинні перебувати за межами складу злочину, що дозволить усунути необхідність їх доказування у конкретній кримінальній справі.
5. Обґрунтовується, що діюча редакція ст. 127 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за катування, що вчинене загальним суб’єктом, є «непрацюючою» у зв’язку із відсутністю системно-правових підстав криміналізації таких діянь у нормі щодо катування. Адже, означені діяння, коли вони вчинені в загальному розумінні не державною посадовою особою, за відсутності ст. 127 КК України, все одно є злочинними, кримінальна відповідальність за які, передбачена в низці інших статей Кримінального кодексу України. Крім того, відсутність у нормі щодо катування спеціального суб’єкту порушує якісну правову оцінку такого діяння, у зв’язку з чим значення цього елементу складу концептуально дисонує з положеннями міжнародно-правових актів, в основі яких лежить концепція того, що право людини на свободу від катувань відноситься лише до стосунків «людина - влада», а порушником права людини на свободу від катувань може бути лише особа, яка діє в офіційній якості. З аналізу змісту цих міжнародних документів автор дійшов висновку про те, що їх норми спрямовані на такі ситуації та випадки, коли особа з якихось причин попадає в залежність від іншої особи, яка є посадовою особою держави або іншою офіційною особою, де катування виступає видом неправомірного примусу. У зв’язку з цим, запропоновано визначити лише спеціального суб’єкта катування - державну посадову особу, представника влади або інших осіб, які виступають як офіційні, або з їх підбурювання, або з їх відома чи за їх мовчазної згоди вчиняються такі дії.
6. Визначено, що залякування, як устрашіння (виклик почуття страху) не може бути спеціальною метою катування, оскільки нанесення людині побоїв, мучень, інших насильницьких дій, які спричиняють сильний фізичний біль, фізичні та/або моральні страждання лише для виклику у потерпілого почуття страху (як самоціль), на практиці не зустрічається. Виклик почуття страху необхідний винним особам для того, щоб використати цей психічний стан потерпілого для досягнення іншої мети – примусити к діям, що суперечать його волі або покарати. Тому, залякування, як форма психічного насильства, маючи вираз в погрозах спричинити фізичну, моральну, матеріальну шкоду, позбавити яких-небудь благ, може бути лише способом катування, за допомогою якого злочинець спричиняє моральні (психічні) страждання потерпілому чи іншій особі та досягає потрібної мети. У зв’язку з тим, що в роботі зроблено висновок про те, що залякування не є ціллю катування, автором пропонується виключити з диспозиції дослідженого суспільно-небезпечного діяння залякування, як мету катування, та визначити його способом скоєння катування, що має розглядатися в площині об’єктивної сторони цього злочину.
7. Обґрунтовано висновок, що дискримінація також не може буті ціллю катування, оскільки дискримінація – це прояв (спосіб вираження шляхом обмеження або позбавлення прав) нетерпимості (не прийняття) людей, чий зовнішній вигляд або напрям думок чимось відрізняється, що дає підстави говорити про співвідношення цілого та частини, де нетерпимість - ціле, а дискримінація – частина цього цілого. Дискримінація, як навмисне обмеження або позбавлення прав чи свобод, можливостей, переваг людини, демонстрація відмінностей у спілкуванні з людьми, що є проявом нетерпимості (неприйняття) у зв’язку з расою, релігією, етнічним походженням, кольором шкіри, вірою, політичними переконаннями тощо, може бути лише передумовою чи спонукою, а, отже, мотивом до скоєння катування. Оскільки дискримінація, як прояв расової, національної чи релігійної нетерпимості, є спеціальним мотивом катування та суб’єктивною ознакою кваліфікованого виду цього суспільно-небезпечного діяння, наведене дозволило автору зробити висновок про необхідність виключення дискримінації з переліку цілей катування.
8. Зроблено висновок щодо необхідності встановлення такої кваліфікуючої ознаки катування, як вчинення цього злочину на замовлення. Це має важливе кримінально – правове значення, оскільки суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки досліджуваного злочину та є передумовою для вчинення винними у катуваннях або третіми особами інших, в тому числі тяжких та особливо тяжких злочинів, і тому потребує застосування щодо злочинців, що вчинюють злочини на замовлення, більш суворого покарання.
9. Автором відзначено, що основним критерієм при розмежуванні кримінально - правових норм (процесі їх порівняння, що відбувається в межах кримінально-правової кваліфікації) є характер співвідношення ознак, зміст яких співпадає у схожих, на перший погляд, складах злочинів, адже саме ознаки, а не поняття, сформоване цими ознаками, це те, в чому предмети подібні один з одним чи відмінні один від одного. У зв’язку з цим, автор дійшов висновку, що критерієм відмежування катування від суміжних складів злочинів є, в кожному конкретному випадку, саме його суб’єктивні та об’єктивні ознаки, а не сам склад в цілому.
10. Дисертантом на підставі аналізу прийнятих у різних регіонах світу універсальних та регіональних міжнародно-правових акти, що діють в області боротьби з катуваннями, співвідношення цих актів та вивчення поняття та ознаки катування в сучасному українському та зарубіжному кримінальному законодавстві зроблено висновок, що право людини на свободу та захист від катувань та інших видів жорстокого поводження належить до природних прав людини, тобто таких, що належать всім людям з народження, є невід'ємним і гарантується законом, а, отже, його гарантування та захист є головним обов'язком усіх держав.
Втім же час, беручи до уваги специфіку розуміння цього права у різних регіонах світу, автором зроблено висновок, що ці відмінності мають розглядатися не як перешкода на шляху взаємодії та співпраці різних культур, а як підстава для обміну думками, порівняння, діалогу і збалансованого збагачення практики реалізації та гарантії права людини на свободу та захист від катувань в усьому світі.
11. Також дисертантом, на підставі порівняльного аналізу національного і зарубіжного кримінального законодавства стосовно заборони катувань, було зроблено висновок, що практично скрізь є норми, що охороняють людину від цього суспільно – небезпечного діяння. В той же час в кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних держав хоча і є норми, що передбачають відповідальність за спричинення болю, страждань, заподіяння побоїв, мордувань і катувань, проте вони мають деякі особливості у формулюванні ознак, що не сприяє однозначному розумінню суті катування, правильної кваліфікації і регламентації відповідальності за їх застосування.
12. З метою підвищення ефективності кримінально – правового регулювання боротьби з досліджуваним суспільно – небезпечним діянням дисертантом обґрунтовано необхідність вдосконалення ст. 127 КК України «Катування» та викладення її у наступній редакції: «Катування, тобто умисне нанесення державною посадовою особою, представником влади або іншими особами, які виступають як офіційні, або з їх підбурювання, або з їх відома чи за їх мовчазної згоди побоїв, заподіяння мучень, залякування або застосування будь-яких інших жорстоких методів впливу на людину з метою примусити потерпілого або інших осіб до небажаної для них поведінки, в тому числі вчинити будь-які дії або утриматися від будь-яких дій, отримати від потерпілого або від іншої особи будь-які відомості, зізнання у вчиненні злочину, визнання будь-яких фактів, або з метою покарати його чи іншу особу за дії чи бездіяльність, вчинені ним або іншою особою чи у вчиненні яких він або інша особа підозрюється, карається…»;
«Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, або на замовлення, - караються…».

Таким чином, як показало дослідження проблема захисту особи від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання, а також ефективність боротьби з цим суспільно – небезпечним діянням залежить від багатьох факторів, серед яких не останню роль має відігравати й грамотне, засноване на повному, всебічному та об’єктивному дослідженні вказаної проблеми, кримінально – правове регулювання суспільних відношень, які гарантують захист людини від розглянутого злочинного посягання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Михайлов В.А. Защита прав человека в уголовном судопроизводстве при применении мер пресечения // Проблема обеспечения прав человека в деятельности ОВД: Документ Московского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ [Електронний ресурс]. Москва, 3 октября 1991г. (Публикуется в извлечениях) // Законодавство України. – 2007. – № 8 : (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2007. – Систем. вимоги: Pentium-233; 32 Mb RAM; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання: ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1984 року; Ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР № 3484–XI від 26 січня 1987 року [Електронний ресурс].
3. Конституція України [текст]. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 (з наступними змінами); введена в дію Законом України від 28 черв. 1996 р. № 254/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 142.
4. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях [текст]/ Ч. Беккариа. – М. : Стелс, 1995. – 303 с.
5. Скотт Дж. Р. История пыток [текст]/ Дж. Р. Скотт, перевод с англ. А.А.Обухова. – М.: ОЛМА – ПРЕСС. – 2002. - 635 с.
6. Токійська декларація Основні лікарські принципи, відносно катувань та інших видів жорстокого, негуманного або принизливого поводження або покарання при затриманні і взятті під варту 1975 р.: прийнята 29-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, Токіо, Японія, жовтень 1975 року // «Права людини та професійна відповідальність лікаря» в документах міжнародних організацій, вид. «Сфера», - К., 1999.
7. Декларація про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1975 року : резолюція 3452(XXX) // [Електронний ресурс].
8. Римский статут международного уголовного суда [текс]: прийнятий у Римі 17 липня 1998 року, (Док. ООН/PES/217А) // [Електронний ресурс]. Законодавство України. – 2007. – № 8: (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2007. – Системні вимоги: Pentium-233; 32 Mb RAM; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
9. Кримінальний кодекс України [текст]: прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 року (із змінами та доповненнями станом на 15.11.2011 року) // Відомості Верх. Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист) [текст]: Закон України від 12 січ. 2005 р. № 2322–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 10. – Ст. 187.
11. Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України: Закон України від 15 квітня 2008 року № 270–VI //[Електронне видання] Законодавство України. – 2008. – № 12: (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2008. – Систем. вимоги: Pentium-233; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
12. Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості: Закон України від 05 листопада 2009 р. № 1707-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 5. - Ст.43.
13. Ляпунов Ю.И. Общественная опасность деяния как универсальная категория советского уголовного права. М., ВЮЗИ, 1989. – 57 с.
14. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. Л., 1983. – 31 с.
15. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько 40000 слів) / За ред. В.С. Калашника. – 2-ге вид., випр. і доп. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.
16. Аксой проти Туреччини: рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 1999 року // Reports of European court of human rights, 1996–VI, § 63, 64.
17. Ілхан проти Туреччини: рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 2000 року // Reports of European court of human rights, 2000–III.
18. Хохлич проти України: рішення Європейського суду з прав людини від 25 травня 1999 року // Reports of European court of human rights, Hohlich v. Ukraine, no. 15814/02, 25 May 1999.
19. Тайрер проти Сполученого Королівства: рішення Європейського суду з прав людини від 25 квітня 1978 року // Reports of European court of human rights, 1978, сер. А, № 26, § 21.
20. Буше-Сольнье Ф. Практический словарь гуманитарного права [текст] / Ф. Буше-Сольнье. – М., 2004. – 440 с.
21. Предупреждение пыток: справочник для персонала ОБСЕ на местах / Офис демократических институтов и прав человека (ODIHR). – Варшава, 1999.– 44 с.
22. Бущенко А. Захист від катувань, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження в практиці Європейського суду з прав людини [текст]/ Аркадій Бущенко // Проти катувань. Європейські механізми запобігання катуванням та жорстокому поводженню / Харківська правозахисна група. – Х.: Фоліо, 2003. – № 27 (68). – 160 с.
23. Общая история государства и права / Под ред. К.И. Батыра М., 1999. – 350 с.
24. Е. Веling. Die Lehre von Verbrechen. Tubingen, 1906.- s. 179.
25. Таганцев Н. С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая. 1 том.- М., 1994.- 420 с.
26. Трайнин А. К. Общее учение о составе преступления.- М., 1957. - 170 с.).
27. Таганцев Н. С. Курс русского уголовного права. Часть Общая. Книга 1. Учение о преступлении. СПб., 1874. – 624 с.
28. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Т. 1. Общая часть. – К., Университетская типография, 1875. - 438 c.
29. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину у кримінальному праві України: Навч. посібник. Х.: УкрЮА, 1994 – 75 с.
30. Фролов Е.А. Спорные вопросы учения об объекте преступления. Сборник ученых трудов. Свердловск, 1968. Вып. 10.
31. Нововселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Норма. – 2001. –164 с.
32. Пионтковский А. А. Учение о преступлении. Курс советского уголовного права. Часть Общая. М. 1970, т. 2., М. 1961. – 430 с.
33. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. М., 1963. - 167 с.
34. Никифоров Б.С. Объект преступления. М., 1960. – 121 с.
35. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. М.: 1980. –248 с.
36. Ильенков Э. В. Диалектика абстрактного и конкретного в научно-теоретическом мышлении. – М.: РОССПЭН. – 1997. – 468 с.
37. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. — М.: Юрид.лит. - 1964. – 158 с.
38. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. - №11. – 2000.
39. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана прав и свобод человека в России. - Саратов, 1996.
40. Фесенко Є.В. Об`єкт злочину с погляду реалій // Юридичний вісник України. 1997. - № 33.
41. Стрельцов Є.Л. Проблеми встановлення соціально – правової шкоди від злочину // Право України. – 2011. - №9. – с. 99 – 106.
42. Куц Б.Н. Ответственность за вымогательство по советскому уголовному праву [текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук. – М., 1986. – 23 с.
43. Телесницький Г.Н. Кримінальна відповідальність за катування: порівняльно-правове дослідження [текст]: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2013. – 20 с.
44. Никифоров А.С. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 128 с.
45. Гуревич Л.И. Борьба с телесными повреждениями по советскому уголовному праву [текст]: Автореф. дисс. канд. юрид.наук. – М.,1950. – 21 с.
46. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М.: Филин, 1961. – 430 с.
47. Загородников Н.И. Преступления против здоровья. М.: Юрид. лит., 1969. – 166 с.
48. Авдеев М. И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц. М.: «Медицина», 1968. – 287 с.
49. Дубовец П.А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву. -М.: Юрид. лит., 1964. - 158 с.
50. Патологічна фізіологія. Підручник для студентів мед. вузів / за ред. Зайко Н. Н., Биць Ю. В., Атаман О.В. та ін. - К.: «Логос», 1996. – 512 с.
51. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6, зареєстровані у Мін’юсті України 26 липня 1995 року за №255/79// [Електронний ресурс]. Законодавство України. – 2007. – № 8: (Правова серія «Інфодиск»). – К.: CD-вид-во «Інфодиск», 2007. – Системні вимоги: Pentium-233; 32 Mb RAM; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з контейнера.
52. Популярна медична енциклопедія / за ред. Б.В. Петровського., М.: Радянська Енциклопедія, 1979. - 704 с.
53. Хайдарова Г.Р. Феномен боли [текст]: Автореф. дис. канд. филос. наук. – СПб., 2003. – 24 с.
54. Когнитивная психология. Учебник для вузов / под ред. Дружининой В.Н., Ушакова Д.В. – М.: ПЕР СЭ, 2002. – 480 с.
55. Котова И.Б., Канаркевич О.С., Петриевский В.Н. Психология. Серия «Учебники, учебные пособия». – Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 480 с.
56. Гуревич П.С. Психология: Учебное пособие. – М.: Старик Ватулинг, 2005. – 368 с.
57. Новий тлумачний словник української мови: У 4 Т.: 42000 слів: Для студ. вищих та серед. навч. закл. / Укл. В. Яременко, О. Сліпушко. – Т.4. – К.: Аконіт, 2001. – 941 с.
58. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько 40000 слів) / За ред. В.С. Калашника. – 2-ге вид., випр. і доп. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.
59. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. Прохоров А.М., редкол.: Гусев А.А. и др. – изд. 4-е - М.: Сов. энциклопедия, 1987. - 1600 с.
60. Пионтковский А.А., Меньшагин В.Д. Курс советского уголовного права. Часть Особенная. Т.1., М., 1955. – 722 с.
61. Шаргородский М.Д. Преступления против жизни и здоровья. М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1947. – 511 с.
62. Кримінальний кодекс України [текст]: науково-практичний коментар / за ред. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка - К. : Канон, А.С.К., 2002. – 1216 с.
63. Даурова Т.Г. Уголовная ответственность за легкие телесные повреждения [текст]: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Саратов., 1980. – 21 с.
64. Постанова Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» № 12 від 25.12.1992р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 2002, № 8.
65. Постанова Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах проти життя та здоров’я особи» № 2 від 07.02.2003р. // // Вісник Верх. суду України. – 2003. – № 1 (35).
66. Тер-Акопов А.А. О правовых аспектах психической активности и психологической безопасности человека // Государство и право, 1993, №4. – с. 80 – 92.
67. Американская конвенция о правах человека // Международные акты о правах человека: Сборник документов. М.: НОРМА-ІНФРА, 1999.
68. Рудинский Ф.М. Личность и социалистическая законность. – Волгоград, 1976. – с. 70 – 84.
69. Кримінальне право України: Особлива частина / М. І. Бажанов, Ю. В.Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001. – С. 74-80.
70. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск.: НИиРИО Ом. ВШМ МВД СССР – 1978. – 103 с.
71. Мир философии: Кн. для чтения: В 2 ч. / Сост.П.С. Гуревич, В.И. Столяров.– М.: Политиздат, 1991. – Ч.2. – 623 с.
72. Локк Д. Сочинения: В 3 Т. / Пер. с англ. А.Н.Савина; Ред. и примеч. И.С. Нарского и А.А. Субботина. – М.: Мысль, 1988. – Т.3. – 668 с.
73. Рассел Б. История западной философии: В 2 Т. / Пер. с англ. – М.: Миф, 1993. – Ч.2. – 445 с.
74. Франклин В. Избранные произведения. – М.: Государственное изд-во политической литературы, 1956. – 256 с.
75. Кудрявцев В.Н. Правовые грани свободы // Советское государство и право. – 1989. – №11. – С. 3-11.
76. Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода // Вопросы философии. – 1992. – № 3.
77. Рідель М. Свобода і відповідальність // Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. – К., 1996. – 247 с.
78. Берлін І. Чотири есе про свободу. – К., 1994. – 318 с.
79. Психологический словарь/Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 440 с.
80. Психологический словарь / Под ред. В.В. Давыдова, А.В. Запорожца, Б.Ф. Ломова и др.; Науч.-исслед. ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1983. – 448 с.
81. Політова А.С. Кримінально – правова характеристика злочинів проти свободи особи за законодавством України [текст]: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Донецьк., 2007. – 23 с.
82. Церетели Т. В. Причинная связь в уголовном праве [текст] / Т. В.Церетели. – Тбилиси: Изд-во Тбилисского гос. ун-та, 1957. – 276 с.
83. Егоров В. С. Понятие состава преступления в уголовном праве [Текст]: учебное пособие / В. С. Егоров. – М.: МПСИ, 2001. – 80 с.
84. Кримінальне право України. Загальна частина [текст]: підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – Вид. 3-тє, переробл. та допов. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
85. Кримінальне право України. Загальна частина [текст]: підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
86. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности [текст] / Н. Ф. Кузнецова. – М.: Госюриздат, 1958. – 220 с.
87. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления [текст] / В. Н. Кудрявцев. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1960. – 243 с.
88. Дорош Л. В., Довгань О. В. Катування: кримінально-правовий аспект [Текст] / Л. В. Дорош, О. В. Довгань // Право України. – 2004. – №9. – С. 131 - 134.
89. Кримінальний кодекс України [текст]: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.–1196 с.
90. Кримінальний кодекс України [текст]: науково-практичний коментар / відп. ред. С. С. Яценко. – 3-е вид., випр. та доповн. – К. : А.С.К., 2003. – 1088 с.
91. Фесенко Є. В. Нова редакція статті 127 Кримінального кодексу України (науковий коментар) [текст] / Є.В. Фесенко // Адвокат. – 2005. – №27. – С. 27-29.
92. Шульга А. М., Павликівський В. І. Коментар до статті 127 «Катування» КК України [текст] / А. М. Шульга, В. І. Павликівський // Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 3. – С. 90-100.
93. Застосування Конвенції про захист прав людини і основних свобод та практики Європейського Суду з прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України [текст] / Білоусов Ю. Л., Блага А. Б., Житний О. О., Захаров Є. Ю. та ін. – К.: Цифра, 2008. – 324 с.
94. Приазовський районний суд Запорізької області: справа № 1-1/2012, [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
95. Кримінальний кодекс України [текст]: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 3-є вид. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 1152 с.
96. Пролетарський районний суд Донецької області: справа № 1/0542/376/2012, [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
97. Сердюк Л. В. О понятии насилия в уголовном праве [текст] / Л. В. Сердюк // Уголовное право. – 2004. – №1. – С.52-53.
98. Шевченківський районний суд м. Чернівці: справа № 11 - 350/2010р. [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
99. Приазовський районний суд Запорізької області: справа №1-1/2012, [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
100. Київський районний суд м. Донецька: справа №152322412, [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
101. Ягунов Д.В. Практика Європейського суду з прав людини (прецеденти та коментарі з питань кри¬мінального судочинства) / Д.В. Ягунов ; за ред. та вступ. сл. Й.Л. Бронза, Адвокат. об-ня «Одес. обл. колегія адвокатів», рец.: В.О. Туляков, О.К. Вишня¬ков, М.І. Пашковський, Т.О. Анцупова. – О. : Фенікс, 2010. – 256 с.
102. Александров Ю. Пытки: история вопроса / Ю. Александров // Преступление и наказание: Пенитенциарный журнал. – 2008. – № 10. – с. 57–58.
103. Радехівський районний суд Львівської області: справа № 1-9/11, [Елек¬тронний ресурс]: http://reyestr. court.gov.ua
104. Куликівський районний суд Чернігів¬ської області: справа №1-9/10, [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
105. Нововолинський міський суд Во¬линської: справа № 1-160/10, [Електронний ресурс]: http://reyestr.court.gov.ua
106. Джинджолия Р.С. Унификация оценочных признаков при квалификации преступлений против личности: Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 271 с.
107. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. М.: Юрид. лит., 1963. – 273 с.
108. Стрельцов Є.Л., Гончар Т.О., Чуваков О.А. Науково – практичний коментар до Кримінального кодексу України: Додаток до 9-го вид./ Відп. Ред.. Є.Л. Стрельцов.-Х.: Одіссей, 2013, с. 73-85.
109. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка, принят резолюцией 34/169 Генеральной Ассамблеи ООН от 17 декабря 1979 года // Международные акты о правах человека: Сборник документов. М.: НОРМА-ІНФРА, 1999.
110. Про державну службу [текст]: Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII (із змінами станом на 09.12.2011р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
111. Мартыненко О.А. Детерминация и предупреждение преступности среди персонала органов внутренних дел Украины [текст]/ О.А. Мартыненко [Харьк. нац. ун-т. внутр. дел. – Х. : ХНУВД, 2005. – 468 с.
112. Афанасьєв проти України: рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 року // Reports of European court of human rights, Afanasyev v. Ukraine, no. 38722/02, 5 April 2005.
113. Ісмаїлов проти України: рішення Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2008 року // Reports of European court of human rights, Ismailov v. Ukraine, no. 17323/04, 27 November 2008.
114. Вергельський проти України: рішення Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року // Reports of European court of human rights, Vergelskyy v. Ukraine, no. 19312/06, 12 March 2009.
115. Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ України // ХІСД.- Х.: Права людини, 2010.- 192 с.
116. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо посилення кримінальної відповідальності за катування, завідомо незаконні затримання, привід або арешт та примушення давати показання). [Електронний ресурс]: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45731
117. Котовський міськрайонний суд Одеської області: справа № 1-324, [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
118. Черняхівський районний суд Житомирської області: справа № 1-16/147, [Електронний ресурс]: http:// reyestr.court.gov.ua
119. Ігнатов О. М. Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ України: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / О. М. Ігнатов. Харківський національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2007.– 239 арк.
120. Знову Україна у «чорному списку» [текст] // Юридичний вісник України. – 2001. – № 23. – 9–15 червня.
121. Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. №15 [Електронний ресурс] // http://zakon.rada.gov.ua
122. Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений, М. - 2001.
123. Немировский Э.Я. Основные начала уголовного права, Одесса. – 1917.
124. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. М. – 1950.
125. Никифоров Б.С. Об умысле по действующему законодательству // Советское государство и право, 1965. - №6. с. 25 – 34.
126. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона пре ступлений и ее установление: Монография. Издательство Воронежского университета., Воронеж. – 1974. – 244 с.
127. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве [текст]: Автореф. дисс. докт. юрид. наук. – Ленинград, 1969. – 32 с.
128. Рарог А. И. Вина в советском уголовном праве / А. И. Рарог; науч. ред. Б. В. Здравомыслов. – Саратов.: Изд-во Саратовск. ун-та, 1987. – 186 с.
129. Курс уголовного права: Общая часть. - Т.1: учение о преступлении [учебник] / под ред. Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
130. Бажанов М. І. Кримінальне право України: загальна частина: підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
131. Наумов А. В. Российское уголовное право: Общая часть / А.В. Наумов. - М.: Изд-во БЕК, 1996.