КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ І ЗАПОБІГАННЯ ВІЙСЬКОВИМ ЗЛОЧИНАМ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Пузиревський Євген Борисович

УДК 343.9 (477)

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ І ЗАПОБІГАННЯ
ВІЙСЬКОВИМ ЗЛОЧИНАМ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент
Литвинов Олексій Миколайович

ХАРКІВ 2011

ЗМІСТ
Вступ ........................................................................................................................... 3
Розділ 1. Сутність та зміст військових злочинів у контексті сучасного стану розвитку кримінологічної науки.
1.1. Військові злочини у структурі сучасної злочинності ................................ 11
1.2. Військові злочини як форма кримінального конфлікту ............................ 22
Висновки до розділу 1 ............................................................................................. 44

Розділ 2. Кримінологічний аналіз військових злочинів.
2.1. Детермінанти військових злочинів .............................................................. 48
2.2. Кримінологічна характеристика особи злочинця-військовослужбовця та його соціально-психологічний портрет ...................................................... 65
2.3. Кримінологічний аналіз мотивів військових злочинів .............................. 92
Висновки до розділу 2 ........................................................................................... 112

Розділ 3. Запобігання військовим злочинам.
3.1. Загальносоціальні та спеціальні заходи запобігання військовим злочинам ........................................................................................................................ 116
3.2. Індивідуальне запобігання військовим злочинам .................................... 134
3.3. Віктимологічна профілактика військових злочинів ................................ 143
Висновки до розділу 3 ........................................................................................... 154

Висновки ................................................................................................................ 161
Додатки .................................................................................................................. 166
Список використаних джерел .............................................................................. 180

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Стратегія національної безпеки і оборони України констатує, що зараз українській владі не вдається забезпечити відповідність сектору безпеки України потребам суспільства внаслідок критичного стану озброєння та військової техніки, низького рівня забезпечення та підготовки Збройних Сил України, що ставить під загрозу можливість виконання ними завдань оборони держави.
Військова реформа, розпочата в Україні ще в 90-х роках минулого сторіччя, впритул наблизилась до розв’язання проблеми створення Збройних Сил нового типу. Для військової організації України вкрай важливим є процес, що ропочався, зміни характеру армії, основними рисами якого є демократизація армійському життя, автоматизація і комп’ютеризація всіх сфер військової діяльності, виховання воїна-громадянина, воїна-професіонала.
Оскільки Збройні Сили являють собою не тільки інструмент соціально-політичної стабільності та безпеки, але й джерело соціальної напруги, то й злочинність у сфері військової служби слід розглядати як одну зі значимих соціальних загроз. Протидія цій загрозі є одним з найважливіших завдань сучасної держави. При цьому не викликає сумнівів той факт, що дієві заходи із запобігання, профілактики, припинення і розкриття військових злочинів повинні спиратися на розроблену наукову базу, що дозволяє здійснити розгорнутий аналіз феномена „військова злочинність”, досліджувати її структуру і динаміку, оцінити можливий і фактичний збиток, намітити перспективні шляхи подолання даного виду соціально-правових девіацій.
В умовах значної кримінальної ураженості соціального середовища, збільшення числа злочинів в армії, поширеності нестатутних взаємин, латентності значної кількості правопорушень і злочинів та відсутності адекватного реагування на них з боку органів військового каомандування та юстиції виникає загроза дестабілізації управління військами. Негативні процеси, що відбуваються в суспільстві, значною мірою привносяться в армію тими, з кого вона формується. Якщо в середині 80-х рр. злочинність в армійському середовищі знижувалася, то в 1989 р. цей процес зупинився. Більше того, вже на початку 90-х рр. зросла кількість ухилень від військової служби, стало більше тяжких, групових злочинів; почастішали факти розкрадання зброї, боєприпасів і вибухових речовин, у тому числі зі складів військових частин. Пік кримінальної активності припав на злам тисячоліть: у 2000-2003 рр. реєструвалося в середньому близько 1100 злочинів, вчинених військовослужбовцями.
Отже, проблема зміцнення законності та правопорядку, боротьби та запобігання злочинності в Збройних Силах та інших військових формуваннях України залишається досить актуальною, а тенденція змін в структурі військової злочинності досить несприятливою, що свідчить про погіршення криміногенної обстановки. До того ж у вітчизняній кримінологічній науці існує недостатня розробленість відповідних питань, на відміну від науки кримінального права, де на монографічному рівні військові злочини були предметом аналізу в роботах В.П. Базова, В.О. Бугаєва, В.О. Глушкова, М.І. Карпенка, В.І. Касинюка, М.І. Панова, К.Г. Фетисенка, М.І. Хавронюка, С.О. Харинтонова та ін. Ці обставини і обумовлюють актуальність кримінологічного аналізу військових злочинів.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямовано на подальшу реалізацію положень розділу 2 Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 та пп. 1, 4 Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 р. Роботу виконано відповідно до вимог п. 5.3 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр. (схвалені Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі кримінологічного аналізу військових злочинів дослідити систему заходів запобігання їм, а також визначити шляхи удосконалення теоретичних і практичних знань в галузі протидії злочинності.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
– визначити основні ознаки сучасної військової злочинності, її місце в загальній структурі злочинності, співвідношення із суміжними утвореннями, а також пріоритетами боротьби зі злочинністю та запобігання їй;
– розробити критерії та здійснити групувавння, систематизацію та класифікацію військових злочинів;
– із залученням системного аналізу розглянути військовий злочин як форму кримінального конфлікту і одночасно встановити його динамічні характеристики і показники;
– охарактеризувати основні детермінантами військових злочинів та обґрунтувати кримінологічну однорідність системної злочинної діяльності даного виду;
– узагальнити структуру та проаналізувати основні характеристики особи злочинця-військовослужбовця, а також дослідити мотив і мотивацію військових злочинів через призму системних категорій;
– здійснити феноменологічний аналіз системи протидії військовій злочинності з точки зору нової кримінологічної парадигми;
– охарактеризувати специфіку здійснення загальносоціальних, спеціальних та індивідуальних запобіжних заходів, а також віктимологічної профілактики стосовно вказаної категорії злочинів;
– обґрунтувати теоретичну можливість та практичну доцільність здійснення прогнозування індивідуальної злочинної поведінки даного виду з метою подальшого вжиття заходів впливу та корекції.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в процесі організації та здійснення запобігання військовим злочинам.
Предметом дослідження є теоретико-прикладні засади аналізу військових злочинів, а також форми, методи і заходи запобігання їм.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати правові, організаційні та функціональні засади запобігання військовим злочинам у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємовпливові.
На даному методологічному фундаменті у дисертації застосовуються окремі наукові методи пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат теорії запобігання злочинам (підрозділ 3.1.) та визначено сутність військових злочинів (підрозділ 1.2.). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу підходів до організації кримінологічного впливу, запобігання військовим злочинам та віктимологічної профілактики (розділ 3). Із використанням системно-структурного методу досліджено військову злочинність та організацію протидії їй (підрозділи 1.1., 3.1.−3.3.). Метод спостереження використано для вивчення особи злочинця-військовослужбовця (підрозділ 2.2.), мотивів та мотивації військових злочинів (підрозділ 2.3). Структурно-логічний метод використано для формування соціально-психологічного портрету особи злочинця-військовослужбовця (підрозділ 2.2.). Статистичний метод застосовано для узагальнення результатів та репрезентації даних, отриманих у ході проведеного дослідження (розділ 2). Соціологічні методи дослідження (анкетування, опитування) використано для вивчення думки фахівців відносно розглянутих проблемних питань (розділи 2, додатки).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців, у тому числі зарубіжних, у галузі філософії, загальної теорії держави і права, кримінології та кримінального права, теорії правоохоронної діяльності, інших галузевих правових наук, зокрема: Г.А. Аванесова, Х.М. Ахметшина, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, Ф.С. Бражника, В.І. Борисова, С.Є. Віцина, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, О.І. Гурова, Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.І. Долгової, А.Е. Жалинського, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, О.Г. Кальмана, І.І. Карпеця, В.В. Коваленка, О.Г. Колба, М.В. Корнієнка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, О.М. Литвака, О.М. Литвинова, В.В. Лунєєва, О.А. Мартиненка, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, Г.М. Міньковського, О.В. Негодченка, О.Б. Сахарова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, А.А. Тер-Акопова, В.М. Трубникова, В.О. Тулякова, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.М. Чхіквадзе, Н.М. Ярмиш та ін.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають правові засади організації та здійснення протидії злочинності, зокрема і запобігання військовим злочинам. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких у галузі правового регулювання відповідних інститутів може бути використано в Україні.
Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення понад 700 кримінальних справ про військові злочини, судова та наглядова практика органів військової юстиції, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, а також результати проведених анкетувань військових юристів (42 осіб), інтерв’ювань засуджених за вчинення військових злочинів (86 осіб), військовослужбовців строкової служби (211 осіб), цивільних громадян (55 осіб).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання запобігання військовим злочинам та сформулювати авторське бачення шляхів їх вирішення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
– сформульовано визначення злочинності військовослужбовців як об’єктивного, соціального, історично мінливого, негативного явища у вигляді сукупності всіх злочинів, вчинених особами із числа Збройних Сил, інших військ і військових формувань, а також громадянами, що перебувають у запасі, під час проходження ними військових зборів, і персоналом військових частин, з’єднань, установ у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні цих частин, з’єднань і установ, за певний період часу і в певному просторі;
– військовий злочин розглянуто як форму кримінального конфлікту та встановлено, що він являє собою динамічну систему, в якості елементів якої розглядаються об’єктний і суб’єктний склади, взаємозв’язки і взаємодії, що поєднують учасників конфліктного відношення і у сукупності становлять його зміст, а також він є елементом більш складної соціальної системи, що поєднує передумови і умови виникнення конфлікту, його прямі та опосередковані результати, механізми запобігання і припинення тощо;
– сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад і практики загальносоціального, спеціального та індивідуального запобігання військовим злочинам на основі вжиття комплексу заходів впливу на найбільш злободенні і винятково небезпечні для військових формувань України проблеми, у тому числі і засобами віктимологічної профілактики;
удосконалено:
– розуміння сутності, структури, системи та особливостей військових злочинів та здійснено їх кримінологічну класифікацію за різними критеріями, зокрема на основі виділення різних груп спеціального суб’єкту злочину і об’єктів посягання, та визначено низку закономірностей відповідних процесів;
– розуміння сутності, специфіки впливу та перспектив подальшої трансформації детермінантів військових злочинів, в результаті чого зроблено висновок, що в причинному комплексі цих злочинів детермінанти взаємодіють між собою не на паритетних засадах; у кожному конкретному випадку окремі їх складники зазнають більшого впливу з боку певних компонентів механізму вчинення злочину, в результаті чого видозмінюється процес детермінації;
– системне уявлення про кримінологічне дослідження мотиву і мотивації військових злочинів (через призму понять діяльність, потреби, спонукання), що дозволило охарактеризувати структуру різних мотивів військових злочинів і питому їх вагу в системі мотивації;
дістало подальший розвиток:
– обґрунтування необхідності міждисциплінарного пізнання особи злочинця-військовослужбовця, що включає визначення сукупності факторів, які впливають на формування злочинної поведінки, а також сукупності психофізіологічних особливостей, соціальних зв’язків, етичних особливостей, правових, у тому числі кримінологічних, аспектів;
– визначення протидії військовій злочинності як комплексної системної реакції суспільства на злочинні явища даного виду, що виступає в декількох взаємозалежних аспектах: як засіб соціального регулювання найбільш значимих суспільних відносин у військовій сфері; комплекс заходів правового, виховного, спеціально-кримінологічного характеру впливу; система різних рівнів запобігання і превенції військової злочинності, що лежить в основі діяльності різних суб’єктів;
– обґрунтування позиції, що при організації та здійсненні індивідуального запобігання військовим злочинам важливим прикладним завданням є пошук і встановлення прогностично значимих ознак злочинної поведінки даного виду, на підставі чого запропоновано модель взаємодії прогнозування індивідуальної злочинної поведінки та організації індивідуального запобіжного впливу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
– у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять цілісне теоретико-прикладне знання, можуть бути основою для подальшої розробки відповідних проблем;
– у галузі правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів у сфері організації та здійснення протидії злочинності;
– у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність процесів і процедур організації та здійснення запобігання військовим злочинам (акт впровадження результатів дослідження в практичну діяльність військової прокуратури Харківського гарнізону від 6 жовтня 2010 року);
– у навчальному процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників із дисциплін „Кримінологія”, „Організація профілактики злочинів” тощо. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес кафедри кримінального права та кримінології ННІПФПСД ХНУВС від 01.10.2010р.).
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом науково-практичній конференції „Дізнання та досудове слідство в органах внутрішніх справ: сучасний стан та шляхи удосконалення” (Харків, 2010), а також на спільних засіданнях кафедр і науково-дослідних лабораторій Харківського національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 3 статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, а також тезах доповіді на науково-практичній конференції.

bibliography

ВИСНОВКИ
На основі критичного осмислення стану і проблем протидії злочинності в Україні, та керуючись основними положеннями системно-структурного підходу до вивчення соціальних систем, у представленій дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в кримінологічному аналізі проблем запобігання військовим злочинам та сформульовано авторське бачення шляхів підвищення його ефективності. Основними результатами дослідження, що відповідають ознакам наукової новизни, є такі положення:
1. Злочинність в армії є найнебезпечнішим дестабілізуючим фактором, що вкрай негативно впливає не тільки на Збройні Сили України, але й на національну безпеку держави − чим вище її рівень, тим менше можливостей використання армії як ефективного інструмента вирішення зовнішньополітичних і внутрішніх проблем. Суспільна небезпека військових злочинів об’єктивно зв’язана не тільки з порушенням громадського порядку, характерного для злочинних діянь цивільних осіб, але й з ослабленням військової дисципліни як найважливішої складової бойової готовності військових частин і з’єднань. Цей фактор залишається найголовнішим і у сучасних умовах, коли існуючі протиріччя між державами можуть привести до розв’язання локальних і широкомасштабних війн.
2. Злочинність військовослужбовців − це об’єктивне, соціальне, історично мінливе, негативне явище у вигляді сукупності всіх злочинів, вчинених особами із числа Збройних Сил, інших військ і військових формувань, а також громадянами, що перебувають у запасі, під час проходження ними військових зборів, і персоналом військових частин, з’єднань, установ у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків або в розташуванні цих частин, з’єднань і установ, за певний період часу і в певному просторі.
3. Кримінологічна класифікація поділяє склади військових злочинів на відповідні групи, беручи за основу такі критерії як спеціальний суб’єкт злочину і об’єкт посягання, а також окремі види останнього. За цією підставою військові злочини поділено на п’ять груп: 1) злочини проти порядку підпорядкованості й військових статутних взаємин між військовослужбовцями; 2) злочини проти порядку проходження військової служби; 3) злочини проти порядку обігу з військовим майном, зброєю, джерелами підвищеної небезпеки, використання і експлуатації військової техніки; 4) злочини, що посягають на порядок несення спеціальних служб; 5) злочини, що посягають на нормальну діяльність військового управління, престиж і авторитет Збройних Сил, а також на військову дисциплину.
4. Військовий злочин, як форма кримінального конфлікту, з погляду системних параметрів, по-перше, являє собою динамічну систему, в якості елементів якої розглядаються об’єктний і суб’єктний склади, а також взаємозв’язки і взаємодії, що поєднують учасників конфліктного відношення і у сукупності становлять його зміст; по-друге, він є елементом більш складної соціальної системи, що поєднує передумови і умови виникнення конфлікту, його прямі та опосередковані результати, механізми запобігання і припинення тощо. Динаміка конфлікту являє собою хід розвитку, зміни під впливом його внутрішніх механізмів і зовнішніх факторів. При цьому його динамічними показниками є: 1) доконфліктна ситуація; 2) інцидент; 3) ескалація конфлікта; 4) кульмінація конфлікта; 5) завершення конфликта; 6) постконфліктна ситуація.
5. Детермінантами військових злочинів є об’єктивні й суб’єктивні фактори економічного, політичного, ідеологічного, культурного, національного, морально-психологічного, соціального, соціально-біологічного, організаційно-управлінського і правового характеру. Проведений аналіз вказаних детермінантів призвів до формулювання висновку, що в причинному комплексі військових злочинів вони взаємодіють між собою не на паритетних засадах; у кожному конкретному випадку окремі їх складники зазнають більшого впливу з боку певних компонентів механізму вчинення злочину, в результаті чого видозмінюється процес детермінації.
6. Міждисциплінарне пізнання особи злочинця-військовослужбовця, що включає визначення сукупності факторів, які впливають на формування злочинної поведінки, а також сукупності психофізіологічних особливостей, соціальних зв’язків, етичних особливостей, правових, у тому числі кримінологічних, аспектів, дозволило зробити висновок, що в основі механізму військового злочину в причинній площині лежать як ситуація, так і негативні психологічні деформації, що прийняли форму суспільно небезпечної установки особистості. Ці деформації є продуктом синтезу антигромадської спрямованості особи та низького культурно-освітнього рівня разом із підвищеними емоційними реакціями на подразники, що призводить до зниження ефективності механізмів внутрішнього контролю.
7. Системне кримінологічне дослідження мотиву і мотивації військових злочинів (через призму понять діяльність, потреби, спонукання) дозволило охарактеризувати структуру різних мотивів військових злочинів і питому їх вагу в системі мотивації. Зроблено висновок, що для структури мотивації військових злочинів характерно: 1) порушення рівноваги, коли домінуюче положення здобувають особисті інтереси і потреби; 2) діапазон спонукань військових злочинів значно вужче, ніж діапазон людської поведінки взагалі; 3) мотивація більшості військових злочинів носить ситуативний і при цьому вузькоособистісний і примітивно-побутовий характер; 4) серед криміногенних факторів значна роль у мотивації військових злочинів, особливо злочинів проти порядку підпорядкованості, належить факторам педагогічного і психологічного плану тощо.
8. Протидія військовій злочинності як комплексна системна реакція суспільства на злочинні явища даного виду виступає в декількох взаємозалежних аспектах: як засіб соціального регулювання найбільш значимих суспільних відносин у військовій сфері; комплекс заходів правового, виховного, спеціально-кримінологічного характеру впливу; система різних рівнів запобігання і превенції військової злочинності, що лежить в основі діяльності різних суб’єктів. Залежно від ієрархії причин та умов військової злочинності виділено та розглянуто три основних рівні її запобігання: загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний.
9. Загальносоціальні заходи запобігання злочинам − це сукупність економічних, політичних, ідеологічних, організаційних та інших заходів. Системність і специфіка запобіжних заходів на соціальному рівні відносно військових злочинів пов’язані з комплексними дослідженням таких груп проблем як удосконалення ідеологічної та виховної роботи в армії, завершення військової реформи, перехід до контрактної армії, запобігання насильству в армії тощо.
10. Спеціальне запобігання злочинам спрямоване на виявлення і усунення або послаблення дії факторів, що детермінують злочинність у цілому, окремі види і групи злочинів, причини та умови конкретних злочинів. Запропоновано комплекс заходів впливу на найбільш злободенні і винятково небезпечні для військових формувань України проблеми, а саме: загострення наркоситуації, призов на службу осіб, що мають психічні розлади, адаптацію особового складу до служби в екстремальних умовах, у районах бойових дій, участі у збройних конфліктах тощо. Підкреслюється, що важливим аспектом спеціального запобігання військовим злочинам виступають розробка і впровадження наукових програм з вивчення факторів ризику відносно поведінки військовослужбовців, що відхиляється від норми.
11. Індивідуальне запобігання війьковим злочинам спрямоване на особистість, а також на умови, обставини, ситуації, що сприяють чи полегшують скоєння кримінально карних діянь даного виду. Розгляд тактики індивідуального запобігання військовим злочинам дозволив виявити кілька її провідних рис. По-перше, запобігання досягається за рахунок застосування не одного заходу, а цілого їх комплексу. По-друге, результат при одній і тій же тактиці кримінологічного впливу істотно змінюється залежно від ступеня криміногенності кожної з трьох основних детермінант злочинної поведінки: особистості, її мікросоціального середовища та конкретної ситуації військового злочину. По-третє, інтенсивність запобіжних заходів повинна знаходитись в прямій залежності від ступеня прояву названих криміногенних детермінант.
12. Важливим прикладним завданням індивідуального запобігання військовим злочинам є пошук і встановлення прогностично значимих ознак злочинної поведінки. Запропоновано модель взаємодії прогнозування індивідуальної злочинної поведінки та організації індивідуального запобіжного впливу: виявлені під час аналізу та узагальнення особистісні властивості, якості, фактори покладаються в основу створення психограми відповідного військовослужбовця-делінквента – вихідної моделі оптимального набору негативних, нейтральних або соціально значимих якостей, необхідних для ймовірного вчинення військового злочину за певних умов. Далі визначаються комплексні критерії відповідності особистісних якостей конкретних осіб ознакам криміногенної ситуації певного типу. Порівняння в ході такого дослідження індивідуальних характеристик з еталонними дозволить висловити обґрунтований прогноз щодо „соціальної надійності” особи, яка вивчається. Це надасть можливість до певної міри знизити гостроту проблеми ранньої профілактики злочинної поведінки завдяки розробці науково-обґрунтованих комплексів рекомендацій щодо здійснення корекції або впливу, наприклад, під час виховної роботи у військовому підрозділі.
13. Важливим напрямком запобігання військовим злочинам є віктимологічна профілактика, в системі якої також виділені заходи загальносоціального, спеціального та індивідуального характеру. Зроблено висновок, що саме ці віктимологічні заходи сприяють активному привнесенню нових підходів до організації і здійснення запобігання військовим злочинам, забезпечення реального випереджувального характеру кримінологічного впливу, що досягається тільки на основі широкого комбінування заходів, їх творчого застосування, забезпечення погодженої дії в рамках системи в цілому та механізму її функціонування, зокрема.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. Предисловие академика РАН В.Н. Кудрявцева.  М.: Издательство НОРМА, 1999.  516 с.
2. Карл Маркс, Фридрих Энгельс. Сочинения. [В 30-ти т.]. Изд. 2-е. – Т. 20. – М.: Госполитиздат, 1961. – 827 с.
3. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова. – М.: Юрист, 1995. – 512 с.
4. Предупреждение правонарушений. Основные направления предупредительной работы в Вооруженных Силах СССР / Архангельский Ю.Ф., Белявский В.Г., Бражник Ф.С., Бутиков С.Н., и др.; Под общ. ред.: Горный А.Г., Максимов С.С., Маслов В.П., Рашковец И.П. − М.: Воениздат, 1976. − 335 c.
5. Ахметшин Х.М. Преступления против военной службы // Российская юстиция. − 1997. − № 5. − С. 42-44.
6. Ли Д.А. Преступность в России: системный анализ. – М.: Гелва, 1997. – 192 с.
7. Ли Д.А. Преступность как социальное явление. – М.: Информ.-издат. агентство «Русский мир», 1997. – 176 с.
8. Коган В.М. Социальные свойства преступности. Учебное пособие. − М.: РИО Акад. МВД СССР, 1977. − 91 c.
9. Мацкевич И.М. Криминологический и уголовно-правовой анализ преступлений против военной службы // Государство и право. − 1999. − № 6. С. 57-63.
10. Быргэу М.М., Литвинов А.Н. Опыт системного исследования профилактики преступлений. Современное состояние проблемы.  М.: «Юркнига», 2004.  160 с.
11. Тер-Акопов А.А. Правовые основания ответственности за воинские преступления: Учебное пособие. − М.: ВИ, 1981. − 64 с.
12. Спиридонов Л.И. Социология уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1986. – 240 с.
13. Дюркгейм Э. Норма и патология: Пер. с англ. // Социология преступности. – М.: Прогресс, 1966. – С. 39-44.
14. Ринажевський Б.М. Правоохоронна функція військової служби правопорядку у Збройних Силах України // Південноукраїнський правничий часопис. – Одеса: ОДУВС, 2010. – № 2. – С. 158-162.
15. Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. − 1992. − № 27. − Ст. 385.
16. Уголовное право России. Воинские преступления / Кол. авт. Ахметшин Х.М., Бражник Ф.С., Васецов А.П. и др. − М.: ВАЭФП, 1993. − 312 с.
17. Бражник Ф.С. Актуальные проблемы совершенствования законодательства о преступлениях против военной службы и его применения // Актуальные проблемы применения законодательства о воинской обязанности, военной службе и статусе военнослужащих: Материалы научно-практического семинара. − М.: ВУ, 1997. − С. 13-18.
18. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. − Київ: Юрінком, 1999. − 896 с.
19. Кримiнальне право. Особлива частина: Пiдручник. − К.: НАВСУ, „Правовi джерела”, 1998. − 896 с.
20. Советское уголовное право. Воинские преступления: Учебник / Под ред. А.Г. Горного. − М.: ВИ, 1978. − 320 с.
21. Советское уголовное право. Воинские преступления. Учебник. / Под ред. Н.Ф.Чистякова. − М., 1970. − 328 с.
22. Военное право: Учебное пособие / Под ред. В.П. Серегина. − М., 1988. − 306 с.
23. Командиру о военно-уголовном законодательстве / Под ред. А.Г. Горного. − М., 1985. − 286 с.
24. Бугаєв В.О. Військові злочини покарання: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одес. нац. юрид. акад. − О., 2002. − 194 с.
25. Борисенко В.М. Национальная безопасность: совершенствование военно-уголовного законодательства // Правоведение. − 2004. − № 4. − С. 93-106.
26. Спирин В.М. Теория потребностей. − Москва: Изд-во „ХХІ век”, 1994. − 360 с.
27. Сперанский В.И. Конфликт: сущность и особенности его проявления // Социально-политический журнал. − 1996. − № 2. − С. 6-16.
28. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. − 3-е изд., перераб. и доп. − М.: Аспект Пресс, 1996. − 317 с.
29. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговоры без поражения / Пер. с англ. А. Гореловой; Предисл. В. А. Кременюка. − М.: Наука, 1992. − 158 с.
30. Джери Д., Джери Дж. Большой толковый социологический словрь. В 2-х томах / Пер. с англ. Н.Н. Марчук; Т. 1. − М.: Вече, АСТ, 1999. − 528 с.
31. Запрудский Ю.Г. Внутри конфликта // Социологические исследования. − 1993. − № 7. − С. 51-58.
32. Основы конфликтологии: Учебное пособие / Под ред. В.Н. Кудрявцева. − М., 1997. −200 с.
33. Васягина М.М., Худойкина Т.В. Профилактика юридического конфликта: теория и практика: Монография. − Саранск: Изд-во Морд. гум. ин-та, 2007. − 196 c.
34. Юридический конфликт: процедуры разрешения / Бойков О.В., Варламова Н.В., Веденеев Ю.А., Дмитриев А.В., и др.; Отв. ред.: Кудрявцев В.Н. − М., 1995. − 159 c.
35. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социологические исследо¬вания. − 1994. − № 5. − С. 140-152..
36. Юридический конфликт: сферы и механизмы. Ч. 2 / Дубовик О.Л., Кудрявцев В.Н., Кудрявцев С.В., Ларин А.М., и др.; Отв. ред.: Кудрявцев В.Н. − М.: Изд-во РАН, 1994. − 172 c.
37. Садков Е.В. Маргинальность и преступность // Социологиче¬ские исследования. − 2000. − № 4. − С. 43-48.
38. Конфликты в современной России. Проблемы анализа и регулирования / Под ред. Е.И. Степанова. − М., 1999. − 344 с.
39. Алфимова М.В. Психогенетика агрессивности // Вопросы психологии. – 2000. – № 6. – С. 112-123.
40. Аронсон Э., Уислсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб.: Прайм, 2002. – 560 с.
41. Балабанова Л.М. Судебная патопсихология (вопросы определения нормы и отклонения). – Донецк: Сталкер, 1998. – 432 с.
42. Литвинов О.М. Віктимізація: фактори, аналіз, заходи протидії. Навчальний посібник. – Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2009. – 72 с.
43. Галкин А.А. Главная пружина конфликтности. Социальные конфликты в меняющемся рос¬сийском обществе (детерминация, развитие, разрешение) // Политические исследования. − 1994. − №2. − С. 102-108.
44. Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности. – М., 1977. – С. 286-294.
45. Побегайло Э. Психологические детерминанты криминальной агрессии // Уголовное право. – 2002. – №1. – С. 101-107.
46. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. – 640 с.
47. Кудрявцев В.Н. Борьба мотивов в преступном поведении. – М.: Норма, 2007. – 128 с.
48. Прикладная социальная психология / Под ред. А.Н. Сухова, А.А. Деркача. – М.: Изд-во «Институт практической психологии», 1998. – 688 с.
49. Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агрессии. – М.: Смысл, 2003. – 300 с.
50. Стругацкий А.Н., Стругацкий Б.Н. Отягощенные злом, или Сорок лет спустя. – М., 1990. – Т. 2. – 912 с.
51. Фэрри Э. Уголовная статистика. – М., 1908. – 366 с.
52. Курс советской криминологии: Предупреждение преступности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 352 с.
53. Карнап Р. Философские основания физики. – М.: Естествознание, 1981. – 291 с.
54. Ярмиш Н. Проблема інформаційної причинності у науці кримінального права // Право України.  2003.  №7.  С. 117-121.
55. Давыденко Л.М., Мычко Н.И. Криминология: Учеб. пособие. – Донецк, 2005. – 176 с.
56. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации / Избранные труды.  СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003.  834 с.
57. Долгова А.И. Криминология. – М.: Изд-во ИНФРА-М, 1999. – 272 с.
58. Вопросы борьбы с преступностью.– Вып. 14.– М.: Юрид. лит.– 1971.– 207 с.
59. Robert К. Merton. Social Theory and Social Structure: rev. ed. – New York: Free Press, 1967. – 441 р.
60. Лунеев В.В. Советская криминология. – М.: Юрид. лит., 1978. – 380 с.
61. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976. – 231 с.
62. Шаргородский М.Д. Преступность, ее причины и условия в социалистическом обществе // Преступность и ее предупреждение. Л.: Лениздат, 1966. – 238 с.
63. Самойлов А.С., Толкаченко А.А. Уголовная ответственность военнослужащих за совершение преступлений. Лекция. − М.: ВКИ, 1987. − 48 с.
64. Аванесов Г.А. Криминология.  М., 1984.  500 с.
65. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Издательская группа ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 383 с.
66. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под ред проф. В.Н. Бурлакова, проф., академика В.П. Сальникова. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. – 370 с.
67. Сальников В.П. Уважение к праву в деятельности органов внутренних дел: Пособие. – Л.: ВПУ им. 60-летия ВЛКСМ МВД СССР, 1987. – 88 с.
68. Тижневик „2000”. – 2006. – № 15 (314). – С. В7.
69. Скрыльник А.И. Нравственность и дисциплина воина. Серия „В помощь молодому офицеру”. − М.: Воениздат, 1985. − 112 с.
70. Агишев Р.М. Воинская преступность: криминологический и уголовно-правовой аспекты: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. − СПб., 2005. − 210 с.
71. Васильев А.И.. Сальников В.П.. Степашин С.В. Наркомания в армии (социологический анализ). − СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России, 1999. − 128 с.
72. Карпец И.И. Уголовное право и этика. – М.: Юрид. лит., 1985. – 256 с.
73. Блувштейн Ю.Д. Понятие личности преступника // Советское государство и право. – 1979. – № 8. – С. 94-106.
74. Личность преступника / Кудрявцев В.Н., Кондрашков Н.Н., Лейкина Н.С. и др. – М.: Юрид. лит., 1975. – 272 с.
75. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника. – М.: Юрид. лит., 1982. – 78 с.
76. Иншаков С.М. Криминология: Учебник. – Юриспруденция, 2000. – 432 с.
77. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 366 с.
78. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общей редакцией доктора юридических наук, профессора А.И.Долговой. – М.: Издательская группа НОРМА ИНФРА−М, 2001. – 784 с.
79. Осипова Е.В. Социология Эмиля Дюркгейма. – М.: Наука, 1977. – 279 с.
80. Фокс В. Введение в криминологию. – М., 1980. – 312 с.
81. Дубинин В.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответствен¬ность / Изд. 2-е дополн. и перераб. – М.: Политиздат, 1989. – 351 с.
82. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1986. – 192 с.
83. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л., 1968. – 129 с.
84. Ной И.С. Методологические проблемы советской криминологии. – Саратов, 1975. – 222 с.
85. Бурлаков В.Н. Криминогенная личность и индивидуальное предупреждение пре¬ступлений: проблемы моделирования. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. – 317 с.
86. Литвинов А.Н., Тагаев Н.Н., Лапта С.П. Логика в следственной и экспертной деятельности: проблемы применения и оценки. Учебное пособие. – М.: Юркнига, 2005. – 112 с.
87. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (о структуре индивидуального преступного поведения). – М.: Юрид. лит., 1968. – 176 с.
88. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. – М.: Издательство “Щит-М”, 1999. – 340 с.
89. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер, 2000. – 624 с.
90. Криминальная мотивация / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1986. – 304 с.
91. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Изучение правонарушителей с психическими аномалиями // Соц. законность. – 1985. – № 2. – С. 50-52.
92. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Спарк, 1998. – 214 с.
93. Юсупов И.М. Социопатические предпосылки криминальных деяний. – Казань: Изд-во Казанс. гос. ун-та, 1996. – 90 с.
94. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.
95. Солодовников С.А. Преступные посягательства на собственность: Учебное пособие / Под ред. проф. Г.А. Аванесова. – М.: Юнити-Дана, 2005. – 128 с.
96. Ярошевский М.Г. История психологии: Учеб. пособие. – М.: Академия, 1996. – 409 с.
97. Лунеев В. В. Мотивация преступного поведения. – М.: Наука 1991. – 383 с.
98. Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. – Харків: Регіон-інформ, 2004. – 212 с.
99. Корецкий Д.А., Пособина Т.А. Современный бандитизм: Криминологическая характеристика и меры предупреждения. – СПб.: Изд-во „Юридический центр Пресс”, 2004. – 241 с.
100. Алфимова М.В. Психогенетика агрессивности // Вопросы психологии. – 2000. – № 6. – С. 112-123.
101. Физиология и анатомия: Учебник / Под ред. Е.А. Воробьева. – М.: Медицина, 1975. – 412 с.
102. Калмыков Н.С. Некоторые «пограничные» аспекты военно-уголовного законодательства // Военно-уголовное право. − 2005. − № 6. − С. 5-6.
103. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Автореф. дис. ...к.ю.н. (12.00.08). – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2002. – 18 с.
104. Яницька Н.В. Групова корисливо-насильницька злочинність молоді та її попередження: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук (12.00.08). – К.: Національна академія внутрішніх справ, 2000. – 19 с.
105. Валуйська М.Ю. Кримінологічна характеристика особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук (12.00.08). – Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2002. – 19 с.
106. Ходимчук О.В. Насильницька злочинність осіб з психічними аномаліями та її запобігання: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук (12.00.08). – К.: Національна академія внутрішніх справ, 2000. – 15 с.
107. Лунеев В.В. Мотивация воинских преступлений: Учеб. пособие. − М.: ВПА им. В.И.Ленина, 1974. − 46 с.
108. Хрестоматия по психологии и типологии характеров / Под ред. Д.Я. Райгородского. – Самара, 1998. – 520 с.
109. Романовская И.В. Агрессия как причина преступного поведения // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2001. – № 13. – С. 24-29.
110. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. − М.: Изд-во МГУ, 1991. − 208 с.
111. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступлений. − Киев, 1977. − 149 с.
112. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. − Харьков: Изд-во ХГУ, „Вища школа”, 1986. − 186 с.
113. Лунеев В.В. Преступное поведение, мотивация, прогнозирование, профилактика. – М., 1980. − 180 с.
114. Тузов А.П. Мотивация противоправного поведения несовершеннолетних. − Киев, 1982. − 325 с.
115. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. − М.: Политиздат, 1977. − 352 с.
116. Сахаров А.Б. О личности преступника и причинах преступности в СССР. − М.: Госюриздат, 1961. − 279 с.
117. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. − М.: Наука, 1988. − 192 с.
118. Гегель. Философия права. − М.: Изд-во: Мысль, 1990. − 524 с.
119. Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. − Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. − 173 с.
120. Волков Б.С. Мотивы преступлений. − Казань: Изд-во Казан. гос. ун-та, 1982. − 146 с.
121. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. − М: Мысль, 1976. − 158 с.
122. Кузнецова Н.Ф. Мотивация преступлений и тенденции ее изменения // Вопросы советской криминологии. − М.: Юрид. лит., 1976. − Ч. 2. − С. 3-14.
123. Вилюнас В.К. Психологические механизмы биологической мотивации. − М.: Изд-во МГУ, 1986. − 283 с.
124. Механизм преступного поведения / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
125. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: В 2 т. − Т. 1 / Под ред. Б.М. Величковского. − М., 1986. − 408 с.
126. Ковалёв А.Г. Психология личности. − М.: Просвещение, 1970. − 391 с.
127. Левченко О.П. Расследование убийств, совершенных по мотиву кровной мести. − М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2004. − 208 с.
128. Миненок М.Г., Миненок Д.М. Корысть. Криминологические и уголовно-право¬вые проблемы. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 376 с.
129. Литвинов О.М. Загальносоціальний вектор у механізмі протидії злочинності та фактори, що його зумовлюють // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2008. – № 41. – С. 111-117.
130. Криминология / Под ред. В.Н. Бурлакова и Н.М. Кропачева. – СПб.: Питер, 2002. – 432 с.
131. Доклад VII Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. – Милан, 1985. – 120 с.
132. Криминология. Учебник для вузов / Под общей редакцией доктора юридических наук, профессора А.И. Долговой. – М.: Изд-во НОРМА ИНФРА, 1999. − 784 с.
133. Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью / 2-е изд. испр. и доп. – М.: Наука, 2005. – 366 с.
134. Лунеев В.В. Криминология (Причины, предупреждение и методы изучения преступлений в Вооруженных Силах СССР): Учебник / Под. ред. А.Г. Горного. − М.: Военный Краснознаменный институт, 1986. − 355 с.
135. Теоретические основы предупреждения преступности / Отв. ред. В.К. Звирбуль, В.В. Клочков, Г.М. Миньковский. – М.: Юрид. лит., 1977. – 255 с.
136. Говорун Д. Профессиональные Вооруженные Силы: опыт, проблемы, перспективы // Методист. − 2003. − № 12 . − С. 3-9.
137. Про концепцію переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року: Указ Президента України від 7 квітня 2001 року № 239/2001.
138. Український народ має бути впевнений, що армія спроможна його захистити. Інтерв’ю Міністра оборони України Михайла Єжеля // Народна армія. − №73. − 21 квітня 2010 року.
139. Кобликов А.С. Совершенствование военно-уголовного законодательства в механизме правового регулирования воинских отношений // Вопросы теории и практики применения уголовного законодательства. − М.: ВКИ, 1988. − С. 84-87.
140. Мазур С.Л. Криминологическая характеристика насильственной преступности среди военнослужащих внутренних войск МВД России и ее предупреждение: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. − М.: МУ МВД России, 2004. − 18 с.
141. Катусев А. Закон на защите воинов? // Социалистическая законность. − 1991. − № 1. − С. 11-13.
142. Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді: Указ Президента України від 16 червня 2002 року № 212.
143. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: ЛГУ, 1984. – 136 с.
144. Ривман Д.В. Криминальная виктимология. Учебник для вузов. – СПб.: Изд-во «Питер», 2001. – 304 с.
145. Голіна В.В. Попередження злочинності: Конспект лекції. – Х.: Укр. юрид. академія, 1994. – 40 с.
146. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 496 с.
147. Третя доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини „Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні”. Дотримання прав людини у Збройних Силах України та інших військових формуваннях // http://www.ombudsman.kiev.ua/Dop_3/d3_zm.htm.
148. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 // Офіційний вісник України. – 2008 р. – № 89. – Ст. 2996.
149. Кирсанов С. Незаконный оборот наркотиков в Вооруженных Силах РФ // Законность. − 2002. − № 3. − С. 34-38.
150. Литвинцев С.В. Наркомания в России и Вооруженных Силах // Военно-медицинский журнал. − 1998. − № 9. − С. 23-27.
151. Моргуленко Е.А. Командиру о борьбе с неуставными отношениями // Право в Вооруженных Силах. − 2003. − № 5. − С. 28-29.
152. Моргуленко Е.А. Воинские преступления в условиях глобализации // Государство и право в условиях глобализации. Материалы Всероссийской научно-практической конференции. − М.: РПА МЮ РФ, 2004. − С. 262-264.
153. Катусев А. Военная прокуратура сегодня // Социалистическая законность. − 1990. − № 5. − С. 23-27.
154. Романовський Я.Я. Культурно-виховна робота в Збройних Силах України (1991-2005 рр.): історичний аспект: Дис. канд. істор. наук (20.02.22). – Національна академія оборони України. – Київ, 2007. − 178 с.
155. Алехин Ю. Церковь и армия в России. Учет религиозной ориентации подчиненных при проведении воспитательной работы с ними // Методист. − 2000. − № 9. − С. 5-7.
156. Методика виховної роботи у Збройних Силах України: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999 – 76 с.
157. Про Концепцію виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України: Указ Президента України від 4 вересня 1998 року № 981/98.
158. Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України: Директива Міністерства оборони України від 21 квітня 2006 року № Д-25.
159. Алещенко В.І. Проблеми реалізації духовного потенціалу на сучасному етапі розвитку Збройних Сил України // Наука і оборона. – 2005. – № 4. – С. 19-24.
160. Требін М. Збройні сили та релігія: світовий досвід взаємодії // Людина і політика. – 2000. – № 1. – С. 42-49.
161. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. „Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів”: Указ Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – Ст. 838.
162. Карпов Н. Военная полиция − орган обеспечения законности и правопорядка в войсках Российской Федерации // Уголовное право. − 2004. − № 4. − С. 103-105.
163. Толкаченко А.А., Карпов Е.А., Кожухарик Д.Н. К вопросу о совершенствовании военно-правовых аспектов исполнения наказаний в отношении осужденных военнослужащих // Право в Вооруженных Силах. − 2001. − № 8. − С. 38-42.
164. Гордиевский А., Хачатрян А. Уголовная ответственность за преступления против военной службы и методика их предупреждения в подразделении // Ориентир. − 2008. − № 3. − С. 57-61.
165. Плешакова В.А. Криминология и организация предупреждения преступлений: Учеб. пособие / Отв. ред. Э.И. Петров. – М.: Призма, 1995. – 160с.
166. Бурлаков В.Н. Криминогенная личность: исправлять или наказывать // Криминология XX век. – СПб., 2000. – С. 225-249.
167. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Харків: Рубікон, 2000. – 240 с.
168. Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 26. – М.: Юрид. лит., 1977. – С. 25-34.
169. Литвинов А.Н. Предупреждение преступлений и правонарушений. Профилактическая работа с населением: Научно-практическое пособие.  М.: Юркнига, 2004.  160 с.
170. Организация деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступлений: Учебник для слушателей Академии управления МВД России.  М., 2000.  322 с.
171. Литвинов О.М. Тактика індивідуальної профілактики злочинів // Південноукраїнський правничий часопис. – Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2007. – № 3. – С. 53-55.
172. Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Следственная тактика: принципы и функции. – К.: РИО МВД УССР, 1983. – 132 с.
173. Кудрявцев В.Н. Социально-психологические аспекты поведения // Вопросы фило¬софии. – 1974. – №1. – М.: Изд-во МГУ. – С. 98-114.
174. Monahan J. Violence Prediction // Criminal Justice and Behavior. – 1996. – Vol. 23. – № 1. – P. 107-118.
175. Шнайдер Г. Й. Криминология / Пер. с нем. – М.: Прогресс-Униврс, 1994. − 504 с.
176. Криминология и организация предупреждения преступлений: Учебное пособие для слушателей Академии МВД России / Под ред. проф. Э. И. Петрова. – М.: Академия МВД России, 1995. – 244 с.
177. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М.: Академия МВД СССР, 1980. − 526 с.
178. Глухова А.А. Виктимологическая профилактика как перспективное направление предупреждения преступности и конкретного преступления // Профилактическая деятельность государства как одно из основных средств сдерживания преступности в Российской Федерации: Материалы Международной научно-практической конференции. – М.: ВНИИ МВД России, 2006. – С. 97-105.
179. Алауханов Е.О. Криминологические проблемы предупреждения корыстно-насильственных преступлений. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2005. – 282 с.
180. Бабаева Э.У. Проблемы теории и практики преодоления противодействия уголовному преследованию: Монография. – М.: «Юрлитинформ», 2006. – 312 с.
181. Правовоспитательная деятельность советской прокуратуры. Методическое пособие. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1983. – 175 с.
182. Волкова Т.Н. О внедрении системы виктимологического воспитания населения // Профилактическая деятельность государства как одно из основных средств сдерживания преступности в Российской Федерации: Материалы Международной научно-практической конференции. – М.: ВНИИ МВД России, 2006. – С. 106-109.
183. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.
184. Туляков В.О. Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи: Автореф. дис. ...д-ра юрид. наук (12.00.08). – Одеса: ОНЮА, 2001. – 36 с.
185. Исаев Н.А. Сексуальные преступления как объект криминологии. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2007. – 486 с.
186. Базов В.П. Воєнні злочини. − К.: Юрінком Інтер, 2008. − 328 с.
187. Карпенко М.І. Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) / За заг. ред. Матвійчука В.К.: Монографія. − К.: КНТ, 2006. − 232 с.
188. Панов М.I., Касинюк В.I., Харитонов С.О. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (Військові злочини). – Харків: Харків юридичний, 2006. – 172 c.
189. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. – За ред О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с.
190. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.