КОНЦЕПЦІЇ КІНЦЯ ІСТОРІЇ І ПРОБЛЕМА АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ_______________________________________________________________________________________________________________________________
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ПАНАФІДІНА Оксана Петрівна

УДК 141.7 + 930.1

КОНЦЕПЦІЇ КІНЦЯ ІСТОРІЇ І ПРОБЛЕМА
АЛЬТЕРНАТИВНОСТІ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність 09.00.03 соціальна філософія та філософія історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
ШРАМКО Ярослав Владиславович
доктор філософських наук, професор

Кривий Ріг - 2009

ЗМІСТ
Вступ.3
РОЗДІЛ 1. Кінець історії як соціально-філософська проблема.13
1.1. Філософський зміст ідеї кінця історії...13
1.2. Постановка питання історичного фіналізму у світовій
філософській думці..28
1.3. «Коперніканський переворот» у соціальній філософії ХХ ст. ..52
Висновки до розділу 1...71
РОЗДІЛ 2. Проблема історичної альтернативності в контексті
сучасної соціальної філософії73
2.1. Еволюція методологічних підходів до осмислення
історичного процесу...73
2.2. Категорія історичної альтернативності у сучасному філософському
та історичному дискурсі.....88
2.3. Проблема активності суб’єкта в умовах невизначеності історії..103
Висновки до розділу 2.119
Розділ 3. Можливості концепцій кінця історії у формулюванні осмислених альтернатив суспільної динаміки...121
3.1. Поняття суспільного ідеалу, його відношення до соціальної дійсності....121
3.2. «Кінець історії» як прояв соціокультурної кризи..137
3.3. Проблема (без)альтернативності «майбутнього історії» людства...153
Висновки до розділу 3.171
Висновки...173
Список використаних джерел.178

Вступ
Актуальність теми дослідження. В сучасній раціоналістичній філософії історії заперечується існування єдиного трансцендентного суб’єкта історичного процесу, тобто такого суб’єкта, котрий, будучи деякою позаісторичною силою, визначає його сенс, мету і спрямованість. На цій підставі робиться висновок про відсутність «об’єктивної ходи історії». Зміна співвідношення між суб’єктивним і об’єктивним в історичному пізнанні зумовлює необхідність перегляду традиційних соціально-філософських проблем: історичного детермінізму, законів історії та історичної альтернативності, свободи історичного вибору, можливості соціального прогнозування тощо. Вирішення питання про сутність історичного процесу і про міру співвідношення між альтернативністю історії та її напередвизначеністю за таких умов повністю залежить від розуміння сутності її діючого суб’єкта. Традиційна його постановка у формі строгої диз’юнкції (детермінізм versus свобода волі) втрачає свою актуальність, оскільки людина одночасно виступає і феноменом, і ноуменом у кантівському розумінні. Відтак своєрідний «коперніканський переворот» у методології історії робить проблематичним цілісне осмислення історичного процесу, яке, однак, забезпечує ідея кінця історії.
Становлення нової парадигми філософсько-історичного мислення сприяє формуванню уявлення про історію як історію-проблему, що потребує певної релятивізації основних категорій, в межах котрих відбувається її осмислення. У той же час потрібно шукати адекватні відповіді на виклик всеохоплюючого «історичного релятивізму» кінця ХХ ст., який ставить під сумнів науковість як філософської теорії історичного пізнання, так й історичної науки. Дане зауваження особливо актуальне для вітчизняної філософської думки, яка останнім часом значною мірою тяжіє до антисцієнтизму і постмодернізму. Втім на сьогодні лише використання наукових засобів гарантує отримання достовірного знання. На перший погляд постійний пошук істини, що є основою наукового підходу, вступає в суперечність з прагненням людини отримати завершену картину світу, яка б сприяла її орієнтації в природному і культурному просторі. Саме ця «суперечність» між двома людськими прагненнями покладена в основу обраної теми дисертації.
Загальною тенденцією останньої третини ХХ початку ХХІ ст. можна вважати збільшення кількості дезорієнтованих людей у власному соціокультурному просторі внаслідок порушення балансу між традиційним й інноваційним. Людина досі остаточно не усвідомлює свого «авторства» історії, оскільки неспроможна подолати різноманітні варіанти відчуження, характерні для техногенної цивілізації. Звернення до ідеї кінця історії сприяє реконструкції цілісності світогляду та формуванню комплексного підходу до осмислення історичного процесу в умовах новітньої інформаційної революції, що уможливлює особистісну самореалізацію людей в нових історичних реаліях та легітимізацію економічних, політичних, освітніх й інших трансформацій, зокрема, в сучасному українському суспільстві.
Актуальність досліджуваної теми проявляється ще й в тому, що перегляд ідеї історичного фіналізму сприятиме осмисленню дискурсу глобалізації і відповідно уявлень про місце України в межах світової спільноти. Відмова від ідеї глобалізації як «вестернізації» й аналіз її з позиції принципу міжкультуралізму може спричинити плідну дискусію з приводу нашої цивілізаційної належності.
Обґрунтування актуальності теми дисертації дозволяє сформулювати її основну наукову задачу, яка визначає необхідність адаптації ідеї кінця історії до нових соціально-історичних реалій та наукової картини світу, що має забезпечити включення пов’язаного з характером людської діяльності феномену історичної альтернативності до зазначеного дискурсу.
Стан наукової розробки проблеми. І проблема кінця історії, і проблема історичної альтернативності належать до традиційних соціально-філософських проблем. Перша пов'язана з цілісним осмисленням історичного процесу, а друга з визнанням за людиною права на вільну історіотворчу діяльність. Так, вже у Платона поруч з моделлю ідеальної держави висувається ідея закону Адрастеї, тобто можливості для душі раз на тисячу років обирати власну долю. В межах теології історії та класичної філософії історії досліджувана проблема ставиться у формі строгої диз'юнкції: або має визнаватись дія трансцендентного суб'єкта, що зумовлює історичну необхідність, або свобода людської волі. Тому, наприклад, концепції Августина, Л. Валли, Г. Гегеля та ін. передбачають певну проблематизацію свободи волі як самостійного чинника конструювання історичного процесу.
Наступним важливим етапом у розробці проблеми цілісного осмислення історії є філософія марксизму, представники якої свідомо відмовилися від ідеї трансцендентного історичного суб'єкта, і тому належним чином експлікували феномен історичної альтернативності. Однак їхня концепція наукового комунізму не дозволила остаточно подолати історичний трансценденталізм, оскільки «кінцева необхідність» переходу до комуністичного суспільства фактично нівелює ідею історичної свободи.
Під впливом розвитку критичної філософії історії у ХХ столітті історичний процес починає осмислюватися з методологічної точки зору. У роботах Р. Арона, І. Берліна, Р. Козеллека, Р.Дж. Колінгвуда, Л. фон Мізеса, К.Р. Поппера, Г. Ріккерта людина виступає одночасно й іманентним суб'єктом історії, і суб'єктом історичного пізнання. Зазначений дискурс, а також становлення синергетики та постмодерністських концепцій, які гіперболізували феномен історичної альтернативності, поставили під сумнів необхідність постановки й дослідження проблеми історичного фіналізму, або, принаймні, зумовили потребу у перегляді змісту її традиційного дискурсу. Новітні розвідки А. Бошковіча, Р.Дж. Лана, М.Дж. Керліна, Р. Кімбала, К.М. Уорша, В.Д. Хансона презентують спробу адаптувати ідею кінця історії до нових наукових та соціально-історичних реалій кінця ХХ початку ХХІ століття.
У вітчизняній філософській думці в радянські часи зазначена проблема не була предметом спеціального дослідження, оскільки ідея історичного фіналізму розглядалась як така, що суперечить діалектичній теорії розвитку (І.А. Гобозов, В.Т. Єфімов, І.А. Желєніна, А.К. Улєдов та ін.). Однак після виходу російською мовою статті Ф. Фукуями «Кінець історії?» на пострадянському просторі, здебільшого на теренах російської філософської думки, розпочалась жвава дискусія, яка підсилювалась есхатологічними та катастрофічними настроями кінця ХХ століття (Г.Г. Дилігенський, Ю.А. Замошкін, А.А. Івін, В.А. Лекторський, І.В. Кутикова, В.С. Малахов, П.А. Рачков, В.Н. Сиров, В.Н. Швиров та ін.). Проте маємо зауважити, що даний дискурс швидко отримав ідеологічне забарвлення, а світоглядний потенціал ідеї кінця історії залишився недооціненим. На це звернув увагу російський дослідник Ю.Л. Ломоносов, який присвятив спеціальне дослідження визначенню місця мисленої схеми кінця історії в структурі світогляду сучасної людини. В українській філософській думці проблеми кінця історії торкались лише побіжно Т.В. Запорожець і О.В. Барабаш, дослідження яких присвячені виявленню значення есхатології та утопії для осмислення історії.
Відтак, аналізуючи ступінь розробки теми у сучасній філософській науці, можемо зробити висновок, що поєднання ідей історичного фіналізму та історичної альтернативності на основі вимог апостеріорного осмислення історичного процесу, а також потенціал ідеї кінця історії для осмислення майбутнього людства з огляду на сучасні глобалізаційні процеси наразі залишаються недостатньо розробленими.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами науково-дослідницької діяльності Криворізького державного педагогічного університету, зокрема комплексною науковою темою кафедри філософії «Духовна сфера буття: антропологічні та культурологічні виміри», затвердженої вченою радою Криворізького державного педагогічного університету, протокол № 5 від 21.12.2006.
Метою дослідження є виявлення можливих шляхів поєднання ідей кінця історії та історичної альтернативності в контексті глобалізації і нової методологічної ситуації, пов’язаної з релятивізацією соціального знання.
Досягнення зазначеної мети передбачає постановку і розв’язання наступних завдань:
- прослідкувати трансформацію змісту ідеї історичного фіналізму у світовій філософській думці в залежності від зміни теоретичної експлікації категорії суб’єкта історичного процесу;
- обґрунтувати сутність «коперніканського перевороту» в соціальній філософії ХХ століття шляхом виявлення основних аргументів, спрямованих на заперечення ідеї обмеженості історичного горизонту, та в методології історії, що проявилось у зміні акцентів у кореляції між суб’єктом та об’єктом історичного пізнання;
- виявити філософські засади феномену історичної альтернативності, присутнього в різних формах теоретичного осмислення історичного процесу;
- переглянути зміст ідеї історичного детермінізму у зв’язку з застосуванням апостеріорного підходу до осмислення історії, свободи історичного вибору як усвідомленої можливості та їхнє співвідношення;
- уточнити філософський зміст категорії «суспільний ідеал» і виявити її значення для аналізу процесів функціонування і трансформації різних соціокультурних світів;
- з’ясувати дослідницький потенціал ідеї кінця історії в умовах прискорення відчуття історичного часу та соціокультурної кризи;
- проаналізувати потенціал ідеї історичного фіналізму для дослідження майбутнього людства з точки зору його відкритості.
Об’єктом дослідження виступає філософська ідея кінця історії та феномен історичної альтернативності.
Предметом дослідження є взаємозв’язок між ідеями історичного фіналізму й альтернативності історичного процесу в сучасній світовій соціально-філософській думці.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і завдань дисертації використовувались філософські та загальнонаукові методи. Методологічну основу роботи становлять діалектичний, трансцендентальний та герменевтичний методи. Перший з них дав можливість розглянути об’єкт дослідження, а також окремі феномени у динаміці, і, крім цього, зіставити різні точки зору на постановку і способи вирішення досліджуваної проблеми. Використання трансцендентального методу забезпечило аналіз історичного процесу з позиції суб’єкта пізнання, що сприяло розробці ідеї можливості різних його інтерпретацій (герменевтичний підхід) без претензій на володіння універсально-об’єктивним знанням стосовно минулого, теперішнього і особливо майбутнього.
Серед використаних загальнонаукових методів слід назвати системно-діяльнісний, який уможливив розгляд історії як процесу історіотворчої діяльності людини у найрізноманітніших сферах її прояву; культурологічний підхід і тісно пов’язаний з ним соціокультурний метод, які забезпечили розуміння історичного процесу як одного із культурних феноменів, що, у свою чергу, потребує інтегративного підходу до його вивчення і відповідно використання методу міждисциплінарного синтезу; історико-генетичний метод, доцільність якого випливає із застосування діалектичного методу (дав змогу прослідкувати історію постановки і шляхів вирішення таких проблем, як історичного фіналізму, альтернативності історичного процесу, трансформації методологічних підходів тощо); метод термінологічного аналізу дозволив уточнити зміст основних категорій (кінець історії, суспільний ідеал, свобода, детермінізм і т. ін.) і співвіднести їх між собою в межах єдиної наукової концепції; метод «ідеальних типів» (М. Вебер) дав змогу пояснити причину розмаїтості визначень основних категорій, за допомогою яких відбувається осмислення історичного процесу, і співвіднести певне визначення з конкретним філософським напрямком; евристичний метод уможливив реалізацію міждисциплінарного і методологічного синтезу в рамках даного дослідження, оскільки сприяв постановці проблем і пошуку різних засобів їхнього вирішення.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на основі узагальнення методологічних напрацювань і досягнень сучасної філософії історії запроваджено підхід, який дає змогу концептуально поєднати ідеї кінця історії та історичної альтернативності в межах раціонального соціально-філософського осмислення сутності історичного процесу. Новизну дослідження можна конкретизувати у таких основних положеннях:
- на основі виявлення мисленого інваріанту концепту «кінець історії» та аналізу конкретних соціально-філософських концепцій з’ясовано, що дана ідея експліцитно або імпліцитно присутня в переважній більшості з таких концепцій; крім того, доведено, що філософський зміст ідеї історичного фіналізму зазнавав змін, які відповідають трансформації теоретичної експлікації суб’єкта історичного процесу (трансцендентний, трансцендентно-іманентний, іманентний);
- актуалізовано проблему історичної альтернативності за рахунок застосування ідеї «коперніканського перевороту» в соціальній філософії (з урахуванням «герменевтично-лінгвістично-прагматично-семіотичного повороту» другої половини ХХ ст.), який спричинив відмову від спекулятивно-метафізичної історіософії і розробку таких ідей, як відсутність трансцендентного суб’єкта історії, парадигма інтерсуб'єктивності, трансцендентне розуміння суспільного ідеалу як деякого морального регулятива, зміна співвідношення між суб'єктом і об'єктом історичного пізнання;
- розмежовано історичний та філософський підходи до осмислення проблеми альтернативності історичного процесу, що дозволило зробити висновок про його відкритість в минуле для різноманітних інтерпретацій та в майбутнє для історіотворчої діяльності людини. Такий висновок базується на основі використання в даному контексті концепції інтерсуб’єктивності, що містить у собі ідеї феноменологічного «Чужого» (Б. Вальденфельс), «двох культур» (Б.Г. Могильницький), критики «тотальних ідеологій» (К.Р. Поппер), інтелектуальної комунікації як умови досягнення достовірного знання, теоретико-методологічного і міждисциплінарного синтезу;
- дістав подальшого розвитку підхід до розгляду категорій «історичний детермінізм» і «свобода волі» як непорівнянних понять. Визнання детермінованості історичних явищ не суперечить ідеї свободи історичного вибору як атрибута іманентного суб’єкта історії за умови кваліфікації першого як ретроспективного, фрагментарного та активістського, а другої як усвідомленої можливості;
- відзначено певну двоїстість у філософському розумінні категорії «суспільний ідеал», природа якого може інтерпретуватись як трансцендентна або ж проективна. В залежності від позиції того чи іншого мислителя стосовно даного питання модель найкращого суспільного устрою виступає відповідно у формі зосередження фінальних цінностей, які є орієнтиром для їхніх носіїв без претензії на повне втілення у життя, або у формі своєрідної ідеології чи соціальної технології, які перетворюють суспільний ідеал на мету людської діяльності. Дотримання тієї чи іншої позиції визначає ставлення мислителя до проблеми соціального прогнозування;
- на прикладі західної цивілізації продемонстровано, що ідея кінця історії актуалізується в періоди соціокультурної кризи, коли внаслідок певних трансформацій виникає потреба у переструктуруванні духовно-смислового ядра певного типу культури (зокрема, при переході до індустріального чи інформаційного типу суспільства). Прискорення відчуття історичного часу й уявлення про непередбачуваність майбутнього змінює дискурс «кінця історії» на дискурс «кінця знайомого світу»;
- розроблено підхід до осмислення майбутнього людства, сутність якого полягає у конструюванні загальнолюдського суспільного ідеалу в формі суспільного контракту між різними народами з приводу визнання самоцінності духовної культури кожного народу і розширення суб’єкт-суб’єктної взаємодії між ними в сфері економіки, політики, науки й інформаційних технологій. Причому даний контракт виступає в якості регулятивного принципу діяльності кожної людини, яка усвідомлює власну відповідальність перед іншими людьми і, вступаючи в раціональний дискурс, долучається до необмеженої аргументативної спільноти.
Практичне значення роботи полягає в тому, що дослідження історичного процесу під кутом міждисциплінарного та методологічного синтезу може сприяти модернізації цілої низки соціальних наук, зокрема історії, соціології, політології, соціальної філософії. Бачення історичного процесу як цілісності й водночас як відкритого в минуле і майбутнє дозволить легітимізувати різні точки тору на сутність національної історії та «вписати» її у загальноєвропейський і загальносвітовий контекст на основі принципів толерантності і консенсусності. Крім цього, дана ідея має неабиякий виховний потенціал, оскільки сприятиме формуванню гармонійної та динамічної особистості, спроможної самореалізуватись у швидкоплинному соціокультурному просторі сучасності. Ключові положення дисертації можуть лягти в основу нового методологічного проекту, покликаного подолати кризу в сфері вироблення інструментарію соціального дослідження, що затягнулась після відмови від принципу методологічного монізму. Зокрема, це стосується розробки нового для вітчизняної історичної науки напрямку історики як філософської теорії історичного пізнання. Загалом методологічні підходи та отримані теоретичні результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів з історії філософії, соціальної філософії, філософії історії, культурології, теоретичної соціології, методології історії.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертації, отримані автором особисто, були апробовані на міжнародній науково-практичній конференції «Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества» (Одеса, 23-24 червня 2006 р.); ІІ Всеукраїнській студентсько-аспірантській філософсько-релігієзнавчій конференції «Філософія: нове покоління. Раціональність чи раціональності?» (Київ, 1-3 березня 2007 р.); міждисциплінарній конференції «Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії» (Львів, 29-30 листопада 2007 р.); ІІІ Всеукраїнській студентсько-аспірантській міждисциплінарній конференції «Філософія: нове покоління. Територія революції» (Київ, 28-29 лютого 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету 2008» (Київ, 16-17 квітня 2008 р.); ХV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов» (Москва, 10 квітня 2008 р.); звітній науковій конференції Криворізького державного педагогічного університету (секція філософських наук, березень 2007 р.). В цілому ключові тези дисертації оголошувались на семи наукових конференціях різних рівнів.
Публікації. Головні результати дисертації відображені в 11 одноосібних публікаціях автора, у тому числі у 5 статтях, 4 з яких надруковані у фахових виданнях, 6 збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура дисертації зумовлена логікою наукового дослідження, яка випливає з плану, мети і завдань дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел (230 позицій на 22 сторінках). Матеріал викладено на 177 сторінках основного тексту.

bibliography

Висновки
Головний висновок, який можна зробити за підсумками дослідження теми «Концепції кінця історії і проблема альтернативності історичного процесу» полягає у тому, що кінець історії та альтернативність історичного процесу не є суперечливими ідеями. Історичний процес відкритий для різноманітних інтерпретацій в минуле і для осмислених варіантів подальшого суспільного розвитку в майбутнє. В даному контексті концепт «кінець історії» означає «кінець певного типу історії» або «кінець знайомого світу». Основні результати нашого дослідження можуть бути узагальнені в таких положеннях:
1. Вирішення проблеми кінця історії як однієї із фундаментальних соціально-філософських проблем залежить від теоретичної експлікації категорії суб’єкта історичного процесу. З огляду на даний критерій можна умовно виділити три варіанти трактовки ідеї історичного фіналізму: (1) класичний, що базується на вірі в існування трансцендентного суб’єкта історії (Доля, Бог, Абсолютний дух), який визначає сенс і мету історичного процесу; (2) некласичний спирається на ідею аргументованості, доказовості й визнає в якості іманентного суб’єкта історії людину; (3) еклектичний, який своєрідно поєднує ідеї двох попередніх варіантів: визнається, що людина є творцем історії, однак сам історичний процес підпорядковується об’єктивним історичним законам (що нагадує принцип дії трансцендентної сили). Відповідно перший варіант користується прийомом апріорного осмислення історії, другий апостеріорного, третій поєднує два попередні.
2. В межах сучасної раціоналістичної соціальної філософії домінують некласичні інтерпретації ідеї кінця історії. Цьому значною мірою сприяв «коперніканський переворот» у трактуванні історичного процесу, котрий має світоглядний, гносеологічний і методологічний аспекти. Головним питанням, яке поставили розробники нового філософсько-історичного проекту, було «Чи можлива історіософія (у розумінні загальної теорії історичного процесу) як наука?». Формування критичної філософії історії поставило під сумнів доцільність формулювання і раціонального вирішення традиційних метафізичних проблем, серед яких і проблема історичного фіналізму. Втім специфічність філософії як одного із типів світогляду, проблематичність її наукового статусу і компенсаторна функція ідеї кінця історії не дозволяють взагалі відкинути останню. Скоріше субстантивний і критичний підходи в осмисленні історичного процесу будуть співіснувати, але претензії на «науковість» першого мають бути значно обмежені.
Зміст «коперніканського перевороту» в соціальній філософії (з урахуванням «герменевтично-лінгвістично-прагматично-семіотичного повороту» другої половини ХХ століття) полягає у відмові від спекулятивно-метафізичної історіософії і розробці таких ідей, як відсутність трансцендентного суб'єкта історії, парадигма інтерсуб'єктивності, трансцендентне розуміння суспільного ідеалу як деякого морального регулятива, зміна співвідношення між суб'єктом і об'єктом історичного пізнання.
3. Загальна релятивізація поняття істини, що є побічним наслідком «коперніканського перевороту» в соціальній філософії та формування постмодерністської парадигми, актуалізує інтерсуб’єктивний підхід, застосування якого у практиці соціальних досліджень сприяє актуалізації проблеми історичної альтернативності. Остання передбачає визнання відкритості історії в минуле і майбутнє. Перше доводить трансформація сучасної історичної науки, друге соціальної філософії та багатозначної логіки. Визнання альтернативності історії більшістю сучасних дослідників не супроводжується консенсусом серед них з даної проблеми. Можна виокремити два підходи до застосування зазначеної ідеї в ході практичного дослідження: (1) абсолютне визнання відкритості історії; завданням дослідників є конструювання осмислених альтернатив у вигляді бажаних варіантів подальшого розвитку для філософів, виявлення основних його тенденцій та конструювання проектів майбутніх перетворень для конкретних науковців, наприклад, соціологів; (2) визнання часткової відкритості історії; цей підхід спирається на ідею наявності ймовірних шляхів реалізації майбутнього в ближній перспективі, однак що стосується дальньої, загальний образ майбутнього вже відомий тим дослідникам, які вивчають об’єктивні закони історії. Отже, перший підхід визнає можливість творення історичних альтернатив (хоча в реальності це доступно не для всіх людей), а другий можливість вибору з уже наявних варіантів майбутнього.
Крім того, проблема історичної альтернативності не зводиться до визнання умовного способу в історії; вона демонструє неправомірність застосування наказового способу. Відтак визнання варіативності історичного процесу не суперечить ідеї історичного детермінізму, якщо останній розглядати як ретроспективний, частковий і фрагментарний (тобто не жорстко однозначний) і якщо визначити специфічність історичної закономірності, яка зовсім не обов’язково має втілитись із «залізною необхідністю». Більше того, безпосереднє протиставлення детермінізму і свободи волі як одна із фундаментальних філософських проблем в межах субстантивної філософії історії некоректна з логічної точки зору. «Детермінізм» як ідея обумовленості історичного процесу та «свобода волі» як один із атрибутів людини є непорівнянними поняттями. Тому вони не суперечать одне одному при поясненні реального історичного процесу.
4. Відмова від ідеї жорстокої детермінації історії не означає необхідності переходу на волюнтаристичні позиції. Свобода не є синонімом вседозволеності. Так само як не слід перебільшувати й роль історичної закономірності, недоречно абсолютизувати роль людської свободи у спрямованості історичного процесу. Дійсно, з загально-філософської точки зору, людина виступає єдиним творцем історії. Однак далеко не все залежить від її свободи: по-перше, людина, беззаперечно будучи ноуменом, все ж залишається феноменом; по-друге, її світогляд формується мікро- і макросередовищем, в якому вона соціалізується, і, як правило, вписується в деякий історичний тип культури або її загальний перехідний стан; по-третє, навіть визнаючи ідею людської свободи, необхідно пам’ятати, що лише частина людей спроможна творити історичні альтернативи, інша частина обирати з-поміж наявних альтернатив; буває й так, що деякі можливі варіанти подальшого розвитку залишаються непоміченими.
Історичний процес, закономірний в своїй основі, є альтернативним тільки на певних проміжках часу. Саме від рішень конкретних людей залежить реалізація ймовірних варіантів суспільної динаміки, її прискорення чи гальмування, подолання соціокультурної кризи або її продовження. Відтак ідея людської свободи робить майбутнє непередбачуваним у розумінні його цілісності, а лише на рівні провідних тенденцій, що, однак, під впливом різних обставин можуть змінитись.
5. Інтенсивність історичного процесу нерівномірна на різних його етапах. Індустріальна, науково-технічна і сучасна інформаційна «революції» вплинули на те, що новий досвід почав значно перевищувати традиційний. Мислена схема «минулого майбутнього» була замінена уявленням про непередбачуваність історії. Кардинальна зміна співвідношення між соціальним і культурним циклами призвела до фрагментарності світогляду сучасної людини внаслідок її дезорієнтації у власному соціумі. Тому ідея кінця історії може, виконуючи компенсаторну функцію, посприяти відновленню цілісної картини світу, структурувати мало зрозумілу для більшості людей дійсність. У той же час необхідно пам’ятати, що суспільний ідеал має трансцендентну природу і відображує фінальні цінності його творця і носія.
6. Всі висновки стосовно методології дослідження конкретного соціуму можуть бути застосовані й для дослідження людства в цілому. Натомість принципи об’єктивізму, євроцентризму, прогресизму тощо заважають реально оцінити сучасні світові процеси. Завершення людської орієнтації на суперництво й одноосібне культурне домінування у деякому регіоні чи навіть світі взагалі можна інтерпретувати як ще один варіант ідеї кінця історії. Якщо дослідник розглядає «майбутнє історії» людства з позиції заздалегідь відомого зразка, він тим самим відмовляється від принципу його відкритості, що загрожує перетворенням суспільного ідеалу на різновид світової ідеології та глобальної соціальної технології. Тому ідея глобалізації як поширення деяких цінностей по всьому світі не відповідає принципу міжкультуралізму, що передбачає рівноправну взаємодію і зростання взаємозалежності різних культур та цивілізацій.
Сутність філософсько-історичного осмислення «майбутнього історії» людства полягає у конструюванні трансцендентного загальнолюдського суспільного ідеалу. Виходячи з результатів даного дослідження, можна висунути таку модель бажаного розвитку людства: між різними народами укладається свого роду «суспільний контракт» з приводу визнання самоцінності духовної культури кожного народу та розширення суб’єкт-суб’єктної взаємодії у сфері економіки, політики, науки й інформаційних технологій. Це один із можливих варіантів подібного ідеалу, доцільність якого має проявитись в ході «безмежної комунікації» між різними дослідниками та культурами. Важливий внесок у розробку ідеї міжкультурного порозуміння в епоху «ризиків і загроз» був зроблений комунікативною філософією, представники якої обгрунтували діалогічні принципи універсалістської макроетики справедливості та відповідальності за майбутнє, з огляду на які проголошується формування необмеженої комунікативної спільноти як моральний обов'язок кожного жителя планети Земля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин Блаженный. О свободе воли. Книга вторая [Електронний ресурс] / Августин Блаженный ; [пер. М.Е. Ермаковой]. Режим доступу : http://filosof.historic.ru/books/
2. Августинек З. Физический детерминизм / Здзислав Августинек // Закон. Необходимость. Вероятность ; пер. с польск. А.П. Ермилова. М. : Прогресс, 1967. С. 109-193.
3. Аврелий Августин. О Граде Божием / Аврелий Августин. Мн. : Харвест, М. : АСТ, 2000. 1296 с.
4. Андреев В.Н. Историческая альтернативистика или сослагательное наклонение в исторических исследованиях: историографический аспект / Андреев В.Н. // Південний архів : зб. наук. праць. Історичні науки. Випуск VII. Херсон : ХДПУ, 2002. С. 128-134.
5. Аникеев А.А. Методология классической историографии : [учебное пособие] / Аникеев А.А. Ставрополь : Ставропольский гос. ун-т, 2005. 190 с.
6. Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнюваність / Карл-Отто Апель ; пер. з нім. А.М. Єрмоленка // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія : [підручник]. К. : Лібра, 1999. С. 355-371.
7. Апель К.-О. Обґрунтування етики відповідальності як етики збереження буття реальної комунікативної спільноти й поступової реалізації в ній ідеальної комунікативної спільноти / Карл-Отто Апель ; пер. з нім. Л.А. Ситниченко // Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії : [навч. посібник для студ. гум. спец.] / Людмила Анатоліївна Ситниченко. К. : Либідь, 1996. С. 46-60.
8. Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема / Карл-Отто Апель ; пер. з нім. А.М. Єрмоленка // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія : [підручник]. К. : Лібра, 1999. С. 231-254.
9. Апель К.-О. Спрямування англо-американського «комунітаризму» в світлі дискурсивної етики / Карл-Отто Апель ; пер. з нім. А.М. Єрмоленка // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія : [підручник]. К. : Лібра, 1999. С. 372-394.
10.Арендт Х. Між минулим і майбутнім / Ханна Арендт ; пер. з англ. В. Черняк. К. : Дух і літера, 2002. 321 с.
11.Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения : в 4 т. М. : Мысль, 1976. Т.1. С. 63-367. (АН СССР. Ин-т философии. филос. наследие).
12.Аристотель. Об истолковании // Аристотель. Сочинения : в 4 т. М. : Мысль, 1978. Т.2. С.91-116. (АН СССР. Ин-т философии. Филос. наследие).
13.Арон Р. Двусмысленный и неисчерпаемый / Реймон Арон ; пер. с фр. И.А. Гобозова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. 1992. № 2. С. 54-63.
14.Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки / Реймон Арон ; пер. з фр. Г. Філіпчука. К. : Юніверс, 2004. 688 с.
15.Арон Р. Избранное: Введение в философию истории / Реймон Арон ; пер. с фр. И.А. Гобозова. — М. : ПЕР СЭ; СПб. : Университетская книга, 2000. 543 с. (Книга света).
16.Асмус В.Ф. Диалектика необходимости и свободы в философии истории Гегеля / Валентин Фердинандович Асмус // Вопросы философии. 1995. № 1. С. 52-69.
17.Барабаш О.В. Есхатологія та утопія в розумінні історії: дис. кандидата філос. наук: 09.00.03 / Барабаш Олег Васильович. Харків, 2000. 178с.
18.Барг М.А. «Идеальные типы» Макса Вебера и категория «классическое» в марксистском историзме / Михаил Абрамович Барг // Вопросы философии. 1986. № 7. С. 100-111.
19.Бауэрман Р. Нищета «марксологии». Критика фальсификаций учения Маркса и Энгельса / Бауэрман Р., Гейер К., Юлиер Э. ; пер. с нем. В.В. Сазонова и А.Г. Сырова. М. : Политиздат, 1976. 247 с. (Критика буржуазной идеологии и ревзионизма).
20.Бердяев Н. Судьба России: Сочинения / Бердяев Н. М. : Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков : Изд-во Фолио, 1998. 736 с. (Серия «Антология мысли»).
21.Бердяев Н.А. Смысл истории / Бердяев Н.А. М. : Мысль, 1990. 176 с.
22.Берлин И. Историческая неизбежность // Берлин И. Подлинная цель познания. Избранные эссе / Исайя Берлин ; пер. с англ. В.В. Сапова. М. : Канон+, 2002. С. 162-260.
23.Берлин И. Мой интеллектуальный путь / Исайя Берлин ; пер. с англ. О.Л. Мартиненко // Логос. 2001. № 4 (30). С. 48-64.
24.Берлин И. Поиски идеала // Берлин И. Подлинная цель познания. Избранные эссе / Исайя Берлин ; пер. с англ. В.В. Сапова. М. : Канон+, 2002. С. 3-24.
25.Берлин И. Понятие научной истории // Берлин И. Подлинная цель познания. Избранные эссе / Исайя Берлин ; пер. с англ. В.В. Сапова. М. : Канон+, 2002. С. 25-80.
26.Бестужев-Лада И.В. Ретроальтернативистика в философии истории / Бестужев-Лада И.В. // Вопросы философии. 1997. № 8. С. 112-122.
27.Богданов В.В. Логика становления и семантика понятия свободы / Богданов В.В. // Вестник ТГПИ. Таганрог : ТГПИ, 2006. № 2. С. 10-26.
28.Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры / Жан Бодрийяр ; пер. с фр., послесл. и примеч. Е.А. Самарской. М. : Культурная революция; Республика, 2006. 269 с. (Мыслители ХХ века).
29.Бочаров А.В. Проблема альтернативности исторического развития: историографический и методологический аспекты : автореф. дис. На соискание уч. степени канд. ист. наук : спец. 07.00.09 «Историография, источниковедение и методы исторического исследования» / А.В. Бочаров. Томск, 2002. 25с.
30.Бочаров А.В. Проблема альтернативности исторического развития: историографический и методологический аспекты: дис. на соискание уч. степени кандидата историч. наук : 07.00.09 [Електронний ресурс] / Бочаров Алексей Владимирович. Томск, 2002. Режим доступу : http://klio.tsu.ru/conclusion.htm
31.Бубер М. Два образа веры / Мартин Бубер ; пер. с нем. М.И. Левиной, С.В. Лёзова, И.И. Маханькова и др. М. : Изд-во АСТ, 1999. 592 с. (Классическая философская мысль).
32.Будз В. Проблема визначення законів і закономірностей історичного процесу в філософсько-історичній концепції Михайла Грушевського / Володимир Будз // Людина і політика. 2001. № 6. С.114-121.
33.Буллер А. О предмете и методе теории исторического познания / Андрей Буллер // Логос. 2001. № 5-6. С. 112-131.
34.Бьолер Д. Ідея та обов'язковість відповідальності за майбутнє / Дитрих Бьолер ; пер. з нім. О. Вєдрова, О. Шаблій // Філософська думка. 2007. № 1. С. 117-134 ; № 2. С. 77-95 ; № 3. С. 81-99.
35.Бьюкенен П.Дж. Смерть Запада : чем вымирание населения и усиление иммиграции угрожает нашей стране и цивилизации / Патрик Дж. Бьюкенен ; пер. с англ. А. Сергеева. М. : АСТ, 2003. 444 с.
36.Вазюлин В.А. Логика истории. Вопросы теории и методологии / Вазюлин В.А. М. : Изд-во МГУ, 1988. 328 с.
37.Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи: Історія комуністичної утопії / Валіцький А. ; пер. з польськ. Д. Андрусів. К. : Всесвіт, 1999. 510 с.
38.Валла Л. О свободе воли к епископу Илеридскому Гарсии // Валла Л. Об истинном и ложном благе. О свободе воли / Лоренцо Валла ; пер. с лат. В.А. Андрушко, Н.В. Ревякиной, И.Х. Черняка. М. : Наука, 1989. С. 267-290. (Серия «Памятники философской мысли»).
39.Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века / Иммануэль Валлерстайн ; пер. с англ. В.Л. Иноземцева. М. : Логос, 2003. 368 с.
40.Васильев Л.С. Восток и Запад в истории (основные параметры проблематики) / Васильев Л.С. // Альтернативные пути к цивилизации : [Коллект. монография]. М. : Логос, 2000. С. 96-114.
41.Вебер М. «Объективность» социально-научного и социально-политического познания // Избранные произведения / Макс Вебер ; пер. с нем. Ю.Н. Давыдова; предисл. П.П. Гайденко. — М. : Прогресс, 1990. С. 345-415. — (Социологич. мысль Запада).
42.Вико Дж. Основания Новой науки / Вико Дж. ; пер. с итал. М.-К. : REFL-book ИСА, 1994. 656 с.
43.Воленский Я. Детерминизм и логика / Воленский Я. // Вопросы философии. 2003. № 5. С. 71-80.
44.Волобуев П.В. Выбор путей общественного развития: теория, история, современность / Волобуев П.В. М. : Политиздат, 1987. 321 с.
45.Габермас Ю. Єдність розуму в розмаїтті його голосів / Юрген Габермас ; пер. з нім. А.М. Єрмоленка // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія : [підручник]. К. : Лібра, 1999. С. 255-286.
46.Габермас Ю. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Юрген Габермас ; пер. з нім. А. Дахній. Львів : Астролябія, 2006. 416 с.
47.Габермас Ю. Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики? / Юрген Габермас ; пер. з нім. А.М. Єрмоленка // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія : [підручник]. К. : Лібра, 1999. С. 325-345.
48.Габермас Ю. Про суб'єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив / Юрген Габермас ; пер. з нім. А.М. Єрмоленка // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія : [підручник]. К. : Лібра, 1999. С. 346-354.
49.Гвардини Р. Конец философии нового времени / Романо Гвардини // Феномен человека: Антология. М. : Высшая школа, 1993. С. 240-296.
50.Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории / Георг В.Ф. Гегель ; пер. с нем. А.М. Водена. СПб. : Наука, 2000. 480 с.
51.Гегель Г.В.Ф. Философия права / Георг Гегель ; пер. с нем. Б.Г. Столпнера, М.И. Левиной. М. : Мысль, 1990. 524 [2] с. (Серия «Философское наследие»).
52.Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1: Наука логики / Георг Гегель ; пер. с нем. П.П. Гайденко, М.И. Левиной, Ал.В. Михайлова. М. : Мысль, 1974. 452 с. (Серия «Философское наследие»).
53.Гемпель К. Мотивы и «охватывающие» законы в историческом объяснении / Карл Гемпель // Философия и методология истории. Сб. статей ; общ. ред. и вступ. ст. И.С. Кона. М. : Прогресс, 1977. С. 72-93.
54.Гемпель К. Функция общих законов в истории / Карл Гемпель ; пер. с англ. С.С. Введенского // Вопросы философии. 1998. № 10. С. 88-97.
55.Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества / Иоганн Г. Гердер ; пер. с нем. А.В. Михайлова. М. : Наука, 1977. 703 с. (Памятники исторической мысли).
56.Гіденс Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя / Ентоні Гіденс ; пер. з англ. Н.П. Поліщук. К. : Альтерпрес, 2004. 100 с. (Сучасна гуманітарна бібліотека).
57.Гоббс Т. Человеческая природа / Томас Гоббс ; пер. с англ. Н.А. Федорова // Гоббс Т. Сочинения в 2 т. М. : Мысль, 1989. Т.1. С. 507-573. (Философское наследие. Т. 107).
58.Гобозов И.А. Смысл и направленность исторического процесса / Гобозов И.А. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1987. 222с.
59.Головко В. «Археологія кризи історичної науки»: «сам як інший» / Головко В. // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. Вип. 1. К. : Інститут історії України НАН України, 2005. С. 271-279.
60.Головнев А. Конечная Вселенная. Физико-философская концепция : в 2 кн. / Головнев А. К. : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2003. Кн. 2: Физика Конечной Вселенной. 348 с.
61.Гройс Б. Философ после конца истории / Борис Гройс // Ускользающий контекст. Русская философия в постсоветских условиях : материалы конференции, (Бремен, 25-27 июня 1998г.). М. : Ad Marginem, 2002. С. 147-160.
62.Гуревич А.Я. Теория формаций и реальность истории / Арон Яковлевич Гуревич // Вопросы философии. 1990. №11. С. 31-43.
63.Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология / Эдмунд Гуссерль ; пер. с нем. Д.В. Скляднева. СПб. : Владимир Даль ; Университет, 2004. 400 с.
64.Дарендорф Р. У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у ХХІ столітті / Ральф Дарендорф ; пер. з нім. А. Орган. К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. 109 с.
65.Дилигенский Г.Г. «Конец истории» или смена цивилизаций? / Дилигенский Г.Г. // Вопросы философии. 1991. №3. С. 29-42.
66.Достоевский Ф.М. Братья Карамазовы : [роман] / Достоевский Ф.М. Петрозаводск : Карельское книжное издательство, 1970. 840 с.
67.Дрей У. Ещё раз об объяснении действий людей в исторической науке / Уильям Дрей // Философия и методология истории. Сб. статей ; общ. ред. и вступ. ст. И.С. Кона. М. : Прогресс, 1977. С. 37-71.
68.Дука О.Г. Эпистемологический анализ теорий и концепций исторического процесса с позиций вероятностно-смыслового подхода (на примерах современной российской историографии) / Дука О.Г. Омск : Изд-во ОмГАУ, 2001. 219 с.
69.Ерёменко А.М. История как событийность / Александр Михайлович Ерёменко: в 2 т. Луганск : РИО ЛАВД, 2005. Т.1. 544 с.
70.Ерёменко А.М. Многомерность истории / Александр Михайлович Ерёменко // Философская и социологическая мысль. 1991. № 12. С. 42-60.
71.Ефимов В.Т. Социальный детерминизм и мораль : [учеб. пособие] / Ефимов В.Т. М. : Высш. школа, 1974. 192 с.
72.Єрмоленко А. Філософувати дискурсом. Практична філософія Дитриха Бьолера та берлінська етика дискурсу / Анатолій Єрмоленко // Філософська думка. 2007. № 1. С. 107-116.
73.Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія : [підручник] / Анатолій Миколайович Єрмоленко. К. : Лібра, 1999. 488 с.
74.Желенина И.А. Историческая ситуация. Методология анализа / Желенина И.А. М. : Изд-во Моск. ун-та, 1987. 139 с.
75.Жук С.І. Західна історіографія та епістемологічні проблеми історичної науки / Сергій Іванович Жук // Український історичний журнал. 1994. № 1. С. 45-53.
76.Замошкин Ю.А. «Конец истории»: идеологизм и реализм / Замошкин Ю.А. // Вопросы философии. 1990. № 3. С. 148-155.
77.Запорожець Т.В. Утопічна свідомість як атрибутивна характеристика перехідного періоду: дис. кандидата філос. наук: 09.00.03 / Запорожець Тетяна Василівна. Луцьк, 1999. 160 с.
78.Зуєв А.В. Ілюзія духовності в світі інформаційної завершеності / Зуєв А.В. // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. Вип. 8 / відп. ред. Я.В. Шрамко. Кривий Ріг : Видавничий дім, 2007. С. 29-38.
79.Ивин А.А. Введение в философию истории : учеб. пособие / Ивин А.А. М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. 288 с.
80.Ионов И.Н. Основне направлення и методология глобальной истории / Ионов И.Н. // Новая и новейшая история. 2003. № 1. С. 18-29.
81.Іщенко Ю. Класичне і некласичне у філософії Маркса / Юрій Іщенко // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 1-2. С. 47-67.
82.Йосипенко С. Філософія історії в історико-філософському дослідженні / Сергій Йосипенко // Філософська думка. 2007. № 1. С. 3-14.
83.Каган М.С. Глобализация как закономерность процесса развития человечества в ХХІ веке / Моисей Самойлович Каган // Личность. Культура. Общество. 2004. Вып. 4 (24). С. 152-170.
84.Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане / Кант И. ; пер. с нем. // Кант И. Сочинения в 6 т. М. : Мысль, 1963 1966. Т. 6. 1966. С. 5-23. (Философское наследие).
85.Кант И. К вечному миру // Трактаты о вечном мире ; пер. с нем. / [предисл. Ф.В. Константинова]. М. : Соцэкгиз, 1963. С. 150-202.
86.Кант И. Спор факультетов / Иммануил Кант ; пер. с нем. М. Левиной // Кант И. Сочинения в 8 т. М. : Чоро, 1994. Т. 7. С. 57-136.
87.Кант І. Критика практичного розуму / Імануель Кант ; пер. з нім. І. Бурковського. К. : Юніверс, 2004. 240 с.
88.Кант І. Критика чистого розуму / Імануель Кант ; пер. з нім. І. Бурковського. К. : Юніверс, 2000. 502 с. (Філософська думка).
89.Кареев Н. Личное начало и роковые силы в истории / Кареев Н. СПб. : Русское богатство, 1889. 14 с.
90.Кареев Н. Основные вопросы философии истории. Обе части в одном томе / Кареев Н. СПб. : Типография М.М. Стасюлевича, 1897. 456 с.
91.Каримский А.М. Философия истории Гегеля / Каримский А.М. М. : Изд-во МГУ, 1988. 270 с.
92.Карпенко А.С. Логика, детерминизм и феномен прошлого (к публикации статьи Яна Лукасевича «О детерминизме») / Александр Степанович Карпенко // Вопросы философии. 1995. № 5. С. 72-79.
93.Карпенко А.С. Фатализм и случайность будущего : Логический анализ / Александр Степанович Карпенко. М. : Наука, 1990. 214 с.
94.Качоха В. К. Поппер: альтернатива обществу будущего (Дополнение к концепции «открытого общества») / Влодзимеж Качоха ; пер. с польск. М.Н. Архиповой // Вопросы философии. 2002. №6. С. 48-59.
95.Кебуладзе В. Феноменологія : навч. посіб. / Вахтанг Кебуладзе. К. : ППС, 2005. 120 с. (Серія «Майстерклас»).
96.Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования / Игорь Дмитриевич Ковальченко. М. : Наука, 2003. 486 с.
97.Кожев А. Введение в чтение Гегеля. Лекции по Феноменологии духа, читавшиеся с 1933 по 1939г. в Высшей практической школе / Кожев А. ; пер. с фр. А.Г. Погоняйло. СПб. : Наука, 2003. 791 с.
98.Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу / Райнгарт Козеллек ; пер. з нім. В. Шведа. К. : Дух і літера, 2005. 380 с.
99.Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії / Райнгарт Козеллек ; пер. з нім. В. Шведа. К.: Дух і літера, 2006. 436с.
100. Коллингвуд Р.Дж. Идея истории. Автобиография / Робин Джордж Коллингвуд ; пер. с англ. Ю.А. Асеева. М. : Наука, 1980. 486 с. (Серия «Памятники исторической мысли»).
101. Кольев А.Н. Политическая мифология [Електронний ресурс] / Кольев А.Н. М. : Логос, 2003. Режим доступу до монографії : http://www.savelev.ru/books/content/?b=4
102. Конт О. Основные законы социальной динамики или общая теория естественного прогресса человечества / Огюст Конт // Зомбарт В. Социология / Вернер Зомбарт ; пер. с нем. И.Д. Маркусона. [2-е изд.]. &nd