Поняття вини як елемент змісту кримінального права України

brief description

Зміст

ВСТУП.........................................................................................................………4

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ ВИНИ В ОСНОВНИХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ
КОНЦЕПЦІЯХ (ТЕОРІЯХ) КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ПРАВА
ХVІІІ – ХХІ СТОЛІТЬ..............................................................................……..14
Попередні зауваження.................................................................................……..14
1.1. Вина в нормативній та оціночній кримінально-правових теоріях.……....15
1.2. Вина в фінальній та об’єктивній кримінально-правових теоріях....……..26
1.3. Загальна характеристика психологічної теорії вини..........................….....44
Висновки до розділу.....................................................................................….....54

РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ВИНУ В НАУЦІ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА
РАДЯНСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ)...............................................…...57
Попередні зауваження.......................................................................................….57
2.1. Поняття вини в роботах провідних вчених-криміналістів Російської
імперії(друга половина ХІХ – початок ХХ століття)...........................................58
2.2. Основні підходи щодо розуміння вини в період становлення науки радянського кримінального права (1917 р. – початок 30-х років ХХ століття)…………………………………………………………………………..66
2.3. Розвиток вчення про вину в науці радянського кримінального права з
середини 30-х років до кінця 50-х років ХХ століття........................................73
2.4. Дослідження проблем вини в роботах радянських криміналістів з початку
60-х до початку 90-х років ХХ століття...............................................................89
Висновки до розділу............................................................................................121

РОЗДІЛ 3
ПОНЯТТЯ ВИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ...................................................…123
Попередні зауваження...................................................................................…..123
3.1. Поняття вини та деякі суміжні поняття: співвідношення правового змісту.....................................................................................................................124
3.2. Вина і склад злочину в кримінальному праві України: співвідношення понять....................................................................................................................143
3.3. Нормативне визначення поняття вини та перспективи вдосконалення інституту вини в кримінальному праві України...............................................159
Висновки до розділу............................................................................................192
ВИСНОВКИ........................................................................................................198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................204
ДОДАТКИ............................................................................................................232

ВСТУП

Розбудова демократичної, соціальної, правової держави України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов’язані з визначенням правового змісту вини.
Розуміння вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права.
Актуальність теми. Основним джерелом кримінального права України є Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (далі КК України). Однією з його особливостей є те, що в ньому вперше в історії національного кримінального права дається законодавче визначення поняття вини. З однієї сторони передбачена в ст. 23 КК України норма-дефініція є відносно самостійним елементом змісту кримінального права (традиційний підхід щодо цього сформульований С.С. Алексєєвим, Т.В. Кашаніною та іншими представниками загальної теорії права). З іншої сторони така норма-дефініція системно зв’язана з положеннями інших кримінально-правових норм, для багатьох з яких вона має бути своєрідним загальним орієнтиром. Термін ”вина” вживається також в Конституції України (ст. 62), в багатьох нормах Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України). Таким чином, наука кримінального права має сформулювати теоретично обґрунтовані і практично прийнятні рекомендації щодо розуміння змісту ст. 23 КК України, а також визначити наскільки цей зміст узгоджується з розумінням вини в межах інших галузей права. Не виключено, що в процесі вирішення цього завдання можуть бути сформульовані пропозиції щодо вдосконалення норм Конституції України, КК України, КПК України.
В минулі роки питання вини піддавались ґрунтовному дослідженню, що породжувало існування великої кількості цікавих та цінних думок, окремих кримінально-правових теорій. В останні роки (зокрема, після набрання чинності КК України) питання вини в основному розглядаються лише на рівні науково-практичних коментарів до КК України, підручників та навчальних посібників. Однак аналіз відповідних положень КК України та кримінальних кодексів окремих зарубіжних держав свідчить про те, що це питання потребує нових досліджень, в яких могли б бути використані ідеї, сформульовані вченими-криміналістами в ХІХ – ХХІ століттях.
В юридичній літературі питанням вини в кримінальному праві приділялась увага в працях:1) науковців Західної Європи – Е. Белінга, Г. Вельцеля, Р. Маураха, Т. Риттлера, Р. Франка та інших відомих вчених; 2) вчених-криміналістів Російської імперії, радянських вчених та сучасних науковців Російської Федерації – Л.С. Білогриць-Котляревського, С.В. Бородіна, А.А. Герцензона, І.Т. Голякова, П.С. Дагеля, Ю.А. Демидова, М.Д. Дурманова, Г.А. Злобіна, М.М. Ісаєва, К.А. Камкадзе, В.Є. Квашиса, О.Ф. Кістяківського, Д.П. Котова, Г.А. Кригера, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.В. Лунєєва, Н.В. Лясс, В.Г. Макашвілі, А.Г. Мікадзе, Б.С. Маньковського, А.В. Наумова, В.А. Нерсесяна, Б.С. Нікіфорова, І.С. Ноя, А.А. Піонтковського, А.І. Рарога, Ф.М. Решетнікова, Т.Л. Сергеєвої, М.С. Таганцева, К.Ф. Тихонова, А.Н. Трайніна, М.Г. Угрехелідзе, Б.С. Утєвського, І.Г. Філановського, І.Я. Фойницького, Т.В. Церетелі, В.М. Чхіквадзе, М.Д. Шаргородського, О.Ф. Шишова, М.П. Чубинського та інших; 3) українських вчених-криміналістів – М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, Ф.Г. Бурчака, Ю.А. Валової, П.А. Воробея, С.В. Гончаренка, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, С.І. Нежурбіди, А.О. Пінаєва, О.Я. Светлова, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка, Н.Н. Ярмиш, С.С. Яценка та інших відомих вчених. Окремі праці названих вчених стали класичними.
Водночас цілий ряд питань щодо розуміння вини залишаються спірними. Вони вимагають подальшого дослідження, в тому числі із використанням окремих нових підходів з урахуванням новел, закріплених КК України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003 – 2005 роки: “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 13 від 27 березня 2003 р.). Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження змісту ст. 23 КК України як окремого елемента (норми-дефініції) змісту кримінального права України. У зв’язку з цим робота була зорієнтована на постановку і розв’язання наступних задач:
1) дослідити особливості визначення поняття вини в основних кримінально-правових концепціях (теоріях) континентальної системи права ХVІІІ – ХХІ століть;
2) виявити основні тенденції розуміння вини в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права (друга половина ХІХ – початок 90-х років ХХ століття);
3) визначити співвідношення поняття вини як правової категорії з деякими суміжними правовими поняттями, а також узагальнити практику вживання поняття вини та деяких інших суміжних з нею понять в кримінальному судочинстві України;
4) вирішити питання про доцільність нормативного визначення поняття вини, а також розкрити особливості того визначення, яке дається в ст. 23 КК України;
5) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення як ст. 23 КК України, так і інших норм, з якими ця стаття перебуває у певному зв’язку.
Об’єктом дослідження є окремі норми Конституції України, КК України, КПК України та проекту Кримінально-процесуального кодексу України (далі проект КПК України), положення науки кримінального права, що стосуються обраної теми, а також правозастосовча практика судів України.
Предметом дослідження є визначення поняття вини, що дається у ст. 23 КК України.
Методи дослідження. Основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання. Крім цього загального методу пізнання для досягнення поставленої в роботі мети були використані наступні методи:
1) формально-догматичний (юридичний) – при з’ясуванні нормативного змісту окремих положень Конституції України, КК України, КПК України та проекту КПК України;
2) системно-структурний – для поглибленого дослідження і співставлення окремих нормативних положень, які пов’язані з поняттям вини, а також основних підходів щодо розуміння вини в окремих кримінально-правових концепціях (теоріях);
3) історичний – в основному при дослідженні окремих питань розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права;
4) метод порівняльного правознавства був покладений в основу дослідження при співставленні положень кримінального законодавства України з відповідними положеннями кримінального права зарубіжних держав;
5) статистичний – для узагальнення даних, отриманих в результаті вивчення здобувачем трьохсот кримінальних справ. Вивчались питання вживання поняття вини та деяких суміжних понять в мотивувальній та резолютивній частинах вироків судів України;
6) метод анкетування. Опитано 315 респондентів (судді, працівники прокуратури та органів внутрішніх справ, викладачі вищих юридичних навчальних закладів), які визначили своє ставлення до окремих проблемних питань, пов’язаних з розумінням поняття вини.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сформульованими в дисертації положеннями, висновками та пропозиціями. В дисертації вперше, після прийняття КК України, здійснено спробу комплексного дослідження змісту ст. 23 КК України, в якій дається нормативне визначення поняття вини.
Особистий внесок здобувача в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні деяких нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для конституційного права України, кримінального права України та кримінально-процесуального права України. Сформульовані пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.
На захист, зокрема, виносяться наступні положення, висновки і пропозиції:
1. Вперше в науці кримінального права України констатовано, що в межах континентальної сім’ї (системи) права XVIII – XXI століть основні підходи до розуміння вини в кримінальному праві сформульовані в нормативній, оціночній, фінальній, об’єктивній кримінально-правових концепціях (теоріях) та в психологічній теорії вини. При цьому в межах оціночної та фінальної концепцій (теорій) характерне розуміння вини як докору, а в межах нормативної, об’єктивної концепцій (теорій) та психологічної теорії вини поняття вини визначається через поняття “психічне ставлення” до певних обставин, пов’язаних з вчиненням особою злочинного діяння. Визначення поняття вини в ст. 23 чинного КК України ґрунтується на положеннях психологічної теорії вини.
2. В результаті дослідження розвитку вчення про вину в кримінальному праві Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ століття), зроблено висновок про те, що більшість криміналістів в цей період розуміло вину в межах класичної школи кримінального права.
3. Визначено, що розвиток вчення про вину в науці радянського кримінального права характеризується наявністю спірних і неоднозначних підходів. Зроблено висновок про те, що в період становлення науки радянського кримінального права (1917 р. – початок 30-х років ХХ століття) переважало соціологічне розуміння поняття вини. З середини 30-х років ХХ століття домінуючою стала психологічна теорія вини, яка зберігала своє провідне становище до початку 90-х років ХХ століття. Водночас, в кінці 40-х– першій половині 50-х років, а також в 70-х – 80-х роках ХХ століття в роботах деяких радянських криміналістів розуміння вини базувалось на основі оціночної концепції (теорії). Незважаючи на традиційне для того часу ідеологічне забарвлення положень оціночної концепції (теорії) в науці радянського кримінального права, саме по собі це розуміння ґрунтувалось на серйозних наукових дослідженнях і не заслуговувало на ту нищівну критику, яка мала місце з боку більшості радянських криміналістів.
4. Вперше зроблено висновок про те, що термін “вина” в Конституції України та КК України вживається в різних значеннях. Полісемія у вживанні терміну “вина” в межах Конституції України (ч. 1, 3 ст. 62) та КК України (ч. 2 ст. 2, ст. 23) є невиправданою, а її усунення потребує, на думку здобувача, редакційного уточнення відповідних положень Конституції України та КК України. У зв’язку з цим пропонується: 1) ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК України викласти в такій редакції: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили”; 2) ч. 3 ст. 62 Конституції України викласти в такій редакції: “Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь”.
5. Вперше зроблено висновок про те, що за своїм змістом поняття “ступінь вини”, “ставлення в вину”, що вживаються в КПК України, а також поняття “ступінь вини”, “ставлення в вину”, “ступінь винуватості”, “ступінь винності”, що вживаються в проекті КПК України фактично ґрунтуються не на положеннях психологічної теорії вини, а є елементами оціночної концепції (теорії) і суперечать тому визначенню поняття вини, яке дається у ст. 23 КК України. У зв’язку з цим запропоновано відмовитись від цих понять у зазначених нормативно-правових актах. За цим же підходом має бути уточнене формулювання “ставляться в вину”, що вживається в ч. 3 ст. 29 КК України, – пропонується замінити його формулюванням “інкримінуються”.
6. Дістало подальший розвиток дослідження співвідношення поняття вини з такими правовими поняттями, як “винність” та “винуватість”, а також похідними від них поняттями. В результаті такого дослідження сформульовані наступні висновки та пропозиції: 1) слова “винність” і “винуватість” належить розглядати як синоніми, які не мають різного правового значення в нормах КК України, КПК України та проекту КПК України; оскільки в Конституції України вживається поняття “винуватість”, саме це поняття, а також похідні від нього поняття “винуватий”, “невинуватий”, “винувата особа” мають використовуватись в названих нормативно-правових актах; 2) поняття “вина” в КК України, КПК України та проекті КПК України має вживатись лише в його кримінально-правовому розумінні – в межах того змісту, який визначений у ст. 23 КК України; оскільки термін “винне” в ч. 1 ст. 11 КК України є похідним від поняття “вина”, пропонується ч. 1 ст. 11 КК України викласти в такій редакції: “1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину за наявності вини”; 3) поняття “винуватість” (“винність”) пропонується розглядати як кримінально-процесуальне; його основним змістом є висновок про те, що саме ця особа вчинила відповідне діяння, яке містить склад злочину.
7. Обґрунтовано висновок про те, що передбачивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив поняття – “дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом” і термін “наслідки”, які можна розуміти неоднозначно. Для усунення такої неоднозначності пропонується викласти ст. 23 КК України в новій редакції, а також включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 231 “Форми вини”.
8. Наведені додаткові аргументи на користь висновку, що чинна редакція статей 23, 24, 25 КК України не дає можливості визначити конкретний зміст вини в злочинах з формальним складом. На підставі цього пропонується нова редакція статей 24, 25 КК України, що передбачає, зокрема, особливості змісту умислу і необережності в злочинах з формальним складом.
9. Зроблено висновок про те, що особливості змісту відповідних формулювань, що вжиті у статтях 23 – 25 КК України, не дають змоги однозначно визначити форму вини у тих кримінально-правових ситуаціях, в яких має місце поєднання кількох різних за характером ставлень (як умисного, так і необережного) до фактичних обставин, передбачених у межах одного юридичного складу злочину. У зв’язку з цим пропонується включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 251 “Поєднання умислу і необережності при вчиненні злочину (складна вина)”.
10. Отримало подальший розвиток положення про те, що в практичній діяльності правозастосовчих органів інколи допускаються помилки при розмежуванні необережних злочинів і випадку (казусу). Пропонується на законодавчому рівні визначити ознаки випадку (казусу), включивши до розділу V Загальної частини КК України ст. 252 “Випадок”.
11. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що на зміст, а в окремих випадках і на форму вини може впливати помилка. Пропонується включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 253 “Помилка”.
12. З урахуванням запропонованих вище змін і доповнень до розділу V Загальної частини КК України пропонується уточнити назву цього розділу – “Вина” (замість “Вина та її форми”).
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що в результаті проведеного дослідження здобувачем запропоновано:
1) уточнити редакцію окремих норм Конституції України та КК України, які стосуються питань вини;
2) доповнити новими нормами розділ V Загальної частини КК України;
3) змінити редакцію деяких норм КПК України та проекту КПК України, що стосуються питань вини та винуватості.
Положення, які містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів та факультетів при викладанні нормативного курсу „Кримінальне право України”, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Практичні рекомендації, сформульовані здобувачем, сприятимуть підвищенню якості застосування кримінального закону працівниками правозастосовчих органів, дадуть змогу реально забезпечити дотримання при застосуванні норм КК України таких принципів кримінально-правової кваліфікації, як точність, повнота, стабільність. Побудовані на результатах цього дослідження конкретні практичні рекомендації направлені до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Акт впровадження № 06 – 19/15 – 170 від 19 лютого 2004 року).
Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, в інших юридичних науках, чому сприяють широкий спектр використаної літератури, дискусійний характер частини сформульованих здобувачем положень та проаналізована судова практика.
Апробація результатів дисертації. Окремі розділи дисертаційного дослідження та дисертації в цілому доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Крім того основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені на семи науково-практичних конференціях та двох науково-методологічних семінарах, зокрема: "Ломоносов 2003" м. Москва, 14 – 17 квітня 2003 року (тема виступу: “Основні риси розвитку вчення про вину в кримінальному праві Російської імперії та в радянському кримінальному праві (друга половина ХІХ – ХХ століття)”); "Дні науки НаУКМА" м. Київ, 28 січня – 1 лютого 2002 року (тема виступу: "Основні проблеми вини в кримінальному праві України").
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти публікаціях, вісім з яких (сім статей і тези виступу на науково-практичній конференції) опубліковані у наукових фахових виданнях.
Особистий внесок здобувача. Усі роботи по темі дисертації написані здобувачем особисто.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (що включають три попередні зауваження, десять підрозділів та висновки до розділів), загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації – 277 сторінок, у тому числі додатки – 46 сторінок, список використаних джерел (334 найменування) – 28 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 203 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Нормативне визначення поняття вини в КК України 2001 р. поставило цілий ряд проблемних питань, які потрібно вирішити на сучасному етапі розвитку теорії кримінального права України. Розкриття змісту ст. 23 КК України та пов’язаних з нею деяких інших норм Конституції України, КК України, КПК України і проекту КПК України з метою усунення суперечностей та прогалин в зазначених нормативно-правових актах, а також врахування в їх положення досягнень теорії кримінального права України на підставі формально-догматичного, системно-структурного, історичного, статистичного методів, а також з використанням методів порівняльного правознавства та анкетування дозволило сформулювати ряд теоретично обґрунтованих і практично прийнятних рекомендацій щодо розуміння змісту відповідних положень Конституції України, КК України, КПК України і проекту КПК України, а також сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
1. Виділено і систематизовано основні підходи до розуміння поняття вини в основних кримінально-правових концепціях (теоріях) континентальної системи права ХVІІІ – ХХІ століть, якими є нормативна, оціночна, фінальна, об’єктивна кримінально-правові концепції (теорії) [326, 64 – 66; 327, 324 – 329; 328, 144 – 146; 329, 369 – 373] та психологічна теорія вини. Констатовано, що визначення вини, що дається у ст. 23 КК України ґрунтується на психологічній теорії вини.
2. Дослідження основних тенденцій розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та радянського кримінального права (друга половина ХІХ – початок 90-х років ХХ століття) в межах певної періодизації, дозволило визначити основні положення та тенденції розвитку вчення про вину в науці кримінального права Російської імперії та в радянському кримінальному праві зазначеного періоду. [330, 530 – 534; 331, 426 – 429; 332, 510 – 514; 333, 349 – 352]. При цьому відзначено, що залишаються спірними і потребують подальшого вирішення такі питання: 1) про співвідношення вини та винуватості (винності); 2) про співвідношення вини та складу злочину; 3) про нормативне визначення поняття вини. Дослідження та вирішення зазначених питань є актуальними і на сучасному етапі розвитку теорії кримінального права України.
3. Полісемія у вживанні терміну “вина” в межах Конституції України (ч. 1, 3 ст. 62) та КК України (ч. 2 ст. 2, ст. 23) є невиправданою, а її усунення потребує, з точки зору здобувача, редакційного уточнення відповідних положень Конституції України та КК України. Пропонується:
1) Уточнити законодавче визначення презумпції невинуватості, що наводиться в Конституції України та КК України, виклавши ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК України в такій редакції:
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
2) Викласти ч. 3 ст. 62 Конституції України в такій редакції:
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
4. У зв’язку з тим, що в КПК України, на думку здобувача, необгрунтовано вживаються поняття “ступінь вини”, “ставлення в вину”, а в проекті КПК України поняття “ступінь вини”, “ставлення в вину”, “ступінь винуватості”, “ступінь винності”, пропонується:
1) Відмовитись від понять “ступінь вини”, “ставлення в вину”, які вживаються в ч. 2 ст. 93, ч. 2 ст. 132, п. 2 ст. 228 КПК України та від понять “ступінь вини”, “ставлення в вину”, “ступінь винуватості”, “ступінь винності”, які містяться в ч. 3 ст. 116, п. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 427, ч. 3 ст. 458 проекту КПК України.
2) За цим же підходом має бути уточнене формулювання “ставляться в вину”, що вживається в ч. 3 ст. 29 КК України – пропонується замінити його формулюванням “інкримінуються”.
5. На підставі того, що поняття “винен”, “винуватий”, “винна особа” є похідними від поняття “винуватість” (“винність”), а винність та винуватість – це різні слова, що позначають одне і те ж поняття, пропонується:
1) Поняття “винуватість” – “винність”; “винуватий” – “винний” (“винен”) – “винна особа” – розглядати як синоніми, що не мають різного юридичного змісту.
2) Для однотипності вживання термінології використовувати термін “винуватість” в конституційному, кримінально-процесуальному та кримінальному праві України, оскільки саме цей термін вживається в ч.ч. 1, 2 ст. 62 Конституції України.
3) “Винуватість” визначати як поняття, що включає в себе процесуальний момент – висновок про те, що саме ця особа вчинила відповідне діяння, яке містить склад злочину.
6. Поняття „склад злочину”, яке вживається, зокрема, в ст. 324 КПК України і ст. 415 проекту КПК України, має розглядатись саме як кримінально-правова категорія, тому відповідність фактичних обставин складу злочину (“питання права”) має встановлюватись після того, як встановлено винуватість особи (“питання факту”). У зв’язку з цим послідовність вирішення питань у ст. 324 КПК України та ст. 415 проекту КПК України видається некоректною і, на наш погляд, має бути змінена.
7. Поняття “вина” в КК України, КПК України та проекті КПК України має вживатись лише в його кримінально-правовому розумінні – в межах того змісту, який визначений у ст. 23 КК України [334, 91 – 94].
8. Враховуючи те, що термін “винне” в ч. 1 ст. 11 КК України є похідним від поняття “вина”, пропонується ч. 1 ст. 11 КК України викласти в такій редакції:
1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину за наявності вини.
9. Закріпивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які можна розуміти неоднозначно. Для усунення існуючих суперечностей пропонується:
1) Ст. 23 розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції:
Стаття 23. Поняття вини
Виною є психічне ставлення суб’єкта злочину до обставин, які передбачені як ознаки складу вчиненого ним злочину, виражене у формах, визначених ст. 231 цього Кодексу.
2) Включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 231 в такій редакції:
Стаття 231. Форми вини
1. Вина суб’єкта злочину може виражатись у формі умислу або (та) у формі необережності.
2. Поєднання умислу та необережності при вчиненні злочину (складна вина) може мати місце лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
10. На підставі того, що чинна редакція статей 23, 24, 25 КК України не дає можливості визначити конкретний зміст вини в злочинах з формальним складом, оскільки в цих статтях ставлення особи до наслідків передбачається як обов’язковий елемент змісту вини в цілому, а також змісту умисної та необережної вини, пропонується:
1) Ст. 24 “Умисел та його види” розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції:
Стаття 24. Умисел та його види
1. Умисел поділяється на прямий та непрямий.
2. Прямим є умисел, якщо суб’єкт злочину, визнання якого закінченим пов’язується з настанням наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
3. Прямим є умисел, якщо суб’єкт злочину, закінчення якого не пов’язано з настанням певних наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності) і бажав його вчинити.
4. Непрямим є умисел, якщо суб’єкт злочину, визнання якого закінченим пов’язується з настанням наслідків, усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.
2) Ст. 25 “Необережність та її види” розділу V Загальної частини КК України викласти в такій редакції:
Стаття 25. Необережність та її види
1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо суб’єкт злочину, склад якого пов’язаний з настанням певних наслідків, усвідомлюючи передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння, передбачав можливість настання таких наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення.
3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо суб’єкт злочину, склад якого пов’язаний з настанням певних наслідків, не передбачав можливості настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.
4. Необережність є злочинною недбалістю, якщо суб’єкт злочину, склад якого не пов’язаний з настанням певних наслідків, не усвідомлював суспільно небезпечний характер та передбачені цим Кодексом ознаки свого діяння, хоча повинен був і міг це усвідомлювати.
11. Враховуючи те, що особливості змісту відповідних формулювань, що вжиті у статтях 23 – 25 КК України, не дають змоги однозначно визначити форму вини у тих кримінально-правових ситуаціях, в яких має місце поєднання кількох різних за характером ставлень (умисного та необережного) до фактичних обставин, які передбачені в межах одного юридичного складу злочину, пропонується: включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 251:
Стаття 251. Поєднання умислу і необережності при вчиненні злочину
(складна вина)
12. Оскільки в практичній діяльності правозастосовчих органів інколи допускаються помилки при розмежуванні необережних злочинів і випадку (казусу), пропонується: включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 252:
Стаття 252. Випадок
13. У зв’язку з тим, що на форму вини в окремих випадках впливає помилка, пропонується: включити до розділу V Загальної частини КК України ст. 253:
Стаття 253. Помилка
14. Оскільки в розділ V Загальної частини КК України пропонується включити ряд статей, що не охоплюються назвою “Вина та її форми”, пропонується: уточнити назву розділу V Загальної частини КК України, виклавши його в такій редакції:

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 182 с.
2. Маньковский Б.С. Проблемы ответственности в уголовном праве. – М. – Л.: Изд-ва Акад. наук СССР в Мск., 1949. – 124 с.
3. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / Курс советского уголовного права. Общая часть. – М.: Ин-тут гос. и пр. Акад. наук СССР, 1961. – 666 с.
4. Лясс Н.В. Проблема вины и уголовной ответственности в современных буржуазных теориях. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. – 126 с.
5. Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право / Отв. ред. В.А. Власихин – М.: Наука, 1990. – 253, [3] с.
6. Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. Современные буржуазные уголовно-правовые теории. – М.: УДН, 1967. – 100 с;
7. Уголовное право буржуазных стран. Общая часть / Под ред. А.Н. Игнатова, И.Д. Козочкина. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1990. – 308, [2] с.
8. Уголовное право: новые идеи / Отв. ред. Келина С.Г., Наумов А.В. – М.: РАН, Ин-т государства и права, 1994. – 100 с.
9. Лунеев В.В. Субъективное вменение. – М.: Спартак, 2000. – 70 с.
10. Кримінальне право України. Загальна частина / Андрусів Г.В., Андрушко П.П., Бенківський В.В. та ін.; За ред. Матишевського П.С., Андрушка П.П., Шапченка С.Д. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
11. Beling Е. Die Lehre vom Verbrechen. – Tübingen, 1906.
12. Лясс Н.В. Нормативная теория в современном буржуазном уголовном праве. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1963. – 78 с.
13. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
14. Новый энциклопедический словарь / Гл. ред. и директор изд-ва А.П. Горкин. – М.: Рипол Классик, 2001. – 1455 с.
15. Frank R. Über den Aufbau des Sehuldegriffs. Giessen. – 1907.
16. Курс советского уголовного права в 6 Т. Т. 2. Преступление / Ред. кол. А.А. Пионтковский [и др.] – М.: Наука, 1970. – 516 с.
17. Кравчук М.В. Теорія держави і права: Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – 3-тє вид., змінене й допов. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 243, [4] с.
18. Maurach R. Das Deutsche Strafrecht. – Allgem. Teil. Karlsruhl, 1954.
19. Welzel Н. Das Deutsche Strafrecht. – Berlin, 1967.
20. Малиновский А.А. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие. – М.: Новый Юрист, 1998. – 128 с.
21. Нерсесян А.А. Вопросы наказуемости в уголовном праве ФРГ и США. – М.: Наука, 1992. – 244, [2] с.
22. Кузнецова Н.Ф., Вельцель Л. Уголовное право ФРГ. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 213 с.
23. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о праступлении. Учебник для вузов / Под ред. доктора юридических наук, профессора Н.Ф. Кузнецовой и кандидата юридических наук, доцента И.М. Тяжковой. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 624 с.
24. Уголовное право зарубежных государств: Общая часть / Под ред. И.Д. Козочкина; Авт. кол. Н.А. Голованова, В.Н. Еремин и др. – М.: Ин-т международного права и экономики, 2001. – 576 с.
25. Rittler Т. Lhbrbuch des österreichischen Strafrechts. – Wien, 1954.
26. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР. Часть общая. – М.: Государственное изд-во, 1924. – 238 с.
27. Пионтковский А.А. Советское уголовное право. Часть общая. Т.1. – М. – Л.: Госиздат, 1929. – 371 с.
28. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 208 с.
29. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Гос. изд. юрид. лит., 1950. – 319 с.
30. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
31. Психология личности: Хрестоматия в 2 Т. Т. 2. / Ред. Д.Я. Райгородский . – Изд. 2-е, доп. – Самара: Издательский Дом БАХ РАХ, 1999. – 544 с.
32. Психологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / За ред. Трофімова Ю.Л.; Авт. Трофімов Ю.Л., Алексєєва М.І., Гончарук П.А. та ін. – Вид. 3-тє, стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 560 с.
33. Мясищев В.Н.Личность и неврозы. – Л.: Изд-во Ленінград. ун-та, 1960. – 426 с.
34. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
35. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Изд. 2-е. – М.: Полиграфкнига, 1946. – 704 с.
36. Рубинштейн С.Л. Бытиё и сознание. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1957.– 328 с.
37. Механизм преступного поведения / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев; Авт. Ю.М. Антонян, П.С. Дагель, О.Л. Дубовик и др. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
38. Судебная психиатрия. Словарь-справочник / Авт.-сост. Жариков Н.М., Морозов Г.В., Хритинин Д.Ф. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА . М), 2000. – 272 с.
39. Лебединский М.С., Мясыщев В.Н. Введение в медицинскую психологию.– Л.: Медицина, 1966. – 430 с.
40. Психологическая энциклопедия / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 1096 с.
41. Кедров Б.М. История науки и принцыпы ее исследования // Вопросы философии. – 1971. – № 9. – С. 78 – 89.
42. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Т. 1. – Тула: Автограф, 2001. – 800 с.
43. Белогрицъ-Котляревскій Л.С. Учебникъ русскаго уголовнаго права. Общая и особенная части. – Киевъ, Петербургъ, Харьковъ: Южно-Русское книгоиздательство Ф.А. Іогансона, 1903. – 620 с.
44. Кистяковскій А.О. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права съ подробнымъ изложеніемъ началъ русскаго уголовнаго законодательства. Часть общая. – К.: Изданіе книгопродавца-издателя Ф.А. Іогансона, 1891. – 864 с.
45. Познышев С.В. Основныя начала науки уголовнаго права. Общая часть уголовнаго права. – Изд. 2-е исправл. и дополн. – М.: Издание А.А. Кравцова, 1912. – 653 с.
46. Спасовичъ В. Учебникъ Уголовнаго права. Томъ 1. – Санкт Петербургъ: Типографія Іосафата Огризко, 1863. – 432 с.
47. Таганцевъ Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. Т. 1. – Санкт Петербургъ: Государственная типографія, 1902. – 816 с.
48. Фельдштейн Г.С. Учение о формах виновности въ уголовномъ правъ. – М.: Типографія Товарищества Владиміръ Чечеринъ, 1902. – 572 с.
49. Фойницкий И.Я. Надосугъ. Сборникъ юридическихъ статей и исследованій съ 1870 года. – Санкт Петербургъ: Типографія М.М. Стасюлевича, 1898. – 608 с.
50. Чубинский М.П. Общая характеристика новыхъ учений въ уголовнамъ правъ. – К.: Типографія Императорского Университета Св. Владиміра, 1898. – 24 с.
51. Спасович В.Д. Новыя направленія въ наукъ уголовнаго права. – М.: Типографія Высочайшие утвержд. т-ва И.Д. Сытина, 1898. – 140 с.
52. Спасович В.Д. Избранные труды и речи / Сост. И.В. Потапчук. – Тула: Автограф, 2000. – 496 с.
53. Чубинский М.П. Курс уголовной политики. – Изд. 2-е. – СПб: Тип. Обществ. Польза, 1912. – 426 с.
54. Полянский Н.Н. Уголовный кодекс РСФСР и германский проект Уголовного уложения (вина, наказание и меры социальной защиты) // Право и жизнь. – 1922. – Кн. 3. – С. 44 – 51.
55. Уголовное право: История юридической науки / А.А. Пионтковский, С.Г. Келина, О.Ф. Шишов и др.; Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1978. – 309 с.
56. Козловский М.Ю. Пролетарская революція и уголовное право // Пролетарская революция и право. – 1918 – № 1. – С. 21 – 28.
57. История советского уголовного права / Герцензон А.А., Грингауз Ш.С., Дурманов Н.Д. и др.; Науч ред. А.А. Герцензон – М.: Юридическое изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. – 466 с.
58. Шишов О.Ф. Становление и развитие науки уголовного права СССР. Проблемы Общей части (1917 – 1936 гг.) – Вып. 1. – М.: ВНИИМВД СССР, 1981. – 88 с.
59. Булатов С.Я. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР // Правоведение – 1959. – № 4. – С. 131 – 132.
60. Швеков Г.В. Первый советский Уголовный кодекс. – М.: Юриздат., 1970.– 207 с.
61. Исаев М.М. Уголовно-правовые тенденции переходного времени // Право и жизнь. – 1924. – № 1. – С. 23 – 39.
62. Шишов О.Ф. Становление и развитие науки уголовного права СССР: Проблемы Общей части (1917 – 1936): Автореф. дис … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / АН СССР Институт государства и права. – М., 1985. – 32 с.
63. Пионтковский А.А. Меры социальной защиты и Уголовный кодекс РСФСР // Советское право. – 1923. – № 3 (6). – С. 12 – 52.
64. Немировский Э. Опасное состояние личности и репрессия // Право и жизнь.– 1924. – № 1. – С. 4 – 6.
65. Чельцов-Бебутов М.А. Преступление и наказание в истории и в советском праве. – Харьков: Юриздат НКЮ УССР, 1925. – 111 с.
66. Исаев М.М. Уголовный кодекс 1 июня 1922 г. // Советское право. – 1922. – №. 2. – С. 17 – 28.
67. Герцензон А.А. Пути развития советской науки уголовного права за 30 лет// Советское государство и право. – 1947. – № 11. – С. 73 – 86.
68. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1962. – 156 с.
69. Трайнин А.Н. Этюды по уголовному праву. Вина и виновность // Право и жизнь. – 1924. – № 1. – С. 14 – 22.
70. Трайнин А.Н. Уголовное право. Общая часть. – М.: Изд-во 1-го МГУ, 1929. – 511 с.
71. Гродзинский М.М. Новый Уголовный кодекс УССР. Общая часть // Весник советской юстиции. – 1927. – № 17 (99). – С. 583 – 588.
72. Пашуканис Е.Б. Общая теория права и марксизм: Опыт критики юридических понятий. – 2-е изд., испр. и доп., М.: Изд-во Ком. акад., 1926. – 123 с.
73. Стучка П. Постановка нашей работы (Проект тезисов платформы) // Советское государство и революция права. – 1930. – № 11 – 12. – С. 50 – 57.
74. 40 лет советского права. Т.1. 1917 – 1957 / Отв. ред. О.С. Иоффе. – Л.: Изд- во Ленинград. ун-та, 1957. – 694 с.
75. Сергеева Т.Л. Основания уголовной ответственности по советскому уголовному праву // Учёные записки ВНИИСЗ. – 1964. – 1 (18). – С. 3 – 67.
76. Резолюция первого Всесоюзного съезда марксистов-государственников и правовиков по докладам Е. Пашуканиса и Я. Бермана // Советское государство и революція права. – 1931. – № 3. – С. 143 – 153.
77. Дагель П.С. Развитие института вины в советском уголовном праве и учения о вине в советской уголовно-правовой науке (статья первая: 1917 – начало 1930г.г.) // Учёные записки Дальневосточного университета. – 1967. – Вып. 19. – С. 3 – 106.
78. Волков Г.И. Уголовное право и рефлексология. – Харьков: Юриздат НКЮ УССР, 1928. – 134 с.
79. Крыленко Н.В. К критике недавнего прошлого (Проект Уголовного кодекса 1930 г.) // Проблемы социалистического права - 1937. - № 1 – С. 6 – 24.
80. Эстрин А.Я. О вине и уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1935. – № 1 – 2. – С. 108 – 125.
81. Волков Г.И. О проекте нового Уголовного кодекса // Социалистическая законность. – 1937. – № 3. – С. 11 – 23.
82. Волков Г.И. Наказание в советском праве // Проблемы уголовной политики. – 1935. – Вып. 1. – С. 40 – 74.
83. Основные проблемы науки советского социалистического права. Труды Первой научной сессии Всесоюзного института юридических наук / Под ред. И.Т. Голякова. – М.: Юриздат, 1940. – С. 10 – 75.
84. Уголовное право. Общая часть / Авт. А.А. Герцензон, Н.Д. Дурманов, М.М. Исаев. – М.: Юрид. изд-во Тип. Искра революции, 1938. – 408 с.
85. Уголовное право. Общая часть / А.А. Герцензон, Н.Д. Дурманов, М.М. Исаев и др. – Изд. 2-е. – М.: Юриздат, 1939. – 332 с.
86. Уголовное право. Общая часть / Под общ. ред. И.Т. Голякова; Авт. А.А. Герцензон, Н.Д. Дурманов, М.М. Исаев и др. – Изд. 4-е, перер. и доп. – М.: Юрид. изд-во, 1943. – 284 с.
87. Уголовное право. [Учебник для юридических институтов и факультетов] Т. 1 / Авт. А.А. Герцензон, М.М. Исаев, А.А. Пионтковский и др. – Изд. 4-е, переработ. – М.: Юрид. изд., 1948. – 576 с.
88. Советское уголовное право. Общая часть / Отв. ред. В.М. Чхиквадзе. – М.: Гос изд-во юридической литературы, 1952. – 512 с.
89. Советское уголовное право. Общая часть / Под общ. ред. В.М. Чхиквадзе; Авт. глав А.А. Герцензон, А.А. Пионтковский, Б.С. Утевский, М.А. Гельфер. - Изд. 6-е. – М.: Госиздат, 1959. – 464 с.
90. Макашвили В., Церетели Т. О неосторожности по советскому уголовному праву // Проблемы социалистического права. – 1939. – № 4 – 5. – С. 101 – 109. 91. Лаптев А. Понятие вины в советском уголовном праве // Советская юстиція. – 1938. – № 12. – С. 5 – 9.
92. Ошерович Б.С. К вопросу о степенях виновности // Учёные записки ВИЮН. – Вып. 1. – 1940. – С. 58 – 78.
93. Басавин И. Вина и наказание (обмен опытом) // Советская юстиция. – 1940. – № 11. – С. 26 – 27.
94. Вина и уголовная ответственность (в помощь народному судье) // Советская юстиция. – 1940. – № 13. – С. 19 – 23.
95. Марьяхин Я. Вина и УК РСФСР // Советская юстиция. – 1939. – № 10. – С. 15 – 19.
96. Информация о защите диссертации Сергеевой Т.Л. // Известия АН СССР. Сер. экономики и права. – 1947. – № 1. – С. 64 – 66.
97. Сергеева Т.Л. К вопросу об определении преступной небрежности. (К проекту УК СССР) // Советское государство и право. – 1947. – № 4. – С. 18 – 27.
98. Исаев М.М. Вопросы уголовного права и уголовного процесса в судебной практике Верховного Суда СССР. – М.: Тип. Изд-ва Моск. большевик, 1948. – 136 с.
99. Лившиц В.Я. К вопросу о понятии эвентуального умысла // Советское государство и право. – 1947. – № 7. – С. 34 – 45.
100. Владимиров В.А. Преступная небрежность как форма вины по советскому уголовному праву // Советское государство и право. – 1953. – № 5. – C. 3 – 17.
101. Никифоров А.С. Основные вопросы уголовной ответственности за преступление, совершенное по небрежности // Ученые записки ВИЮН. – 1955. – № 1. – С. 3 – 5.
102. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. – М.: Акад. наук СССР, 1952. – 96 с.
103. 40 лет советского права. – 1917 – 1957. Т. 2 / Отв. ред. М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1957. – 707 с.
104. Дурманов Н.Д. Общие основания учения о причинной связи в уголовном праве // Вопросы государства и права. – 1945. – Сб. 1. – С. 51 – 55.
105. Трайнин А.Н. Учение о составе преступления. – М.: Юриздат, 1946. – 185 с.
106. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть общая: Учебное пособие для слушателей ВЮА. – М.: Изд-во РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
107. Шаргородский М.Д. Рецензия на работу А.А. Герцензона: Уголовное право. Часть общая // Советское государство и право. – 1948. – № 12. – С. 58 – 67.
108. Сергеева Т.Л. Вопросы виновности и вины в практике Верховного Суда СССР по уголовным делам. – М. – Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1950. – 184 с.
109. Вопросы вины и ответственности в советском уголовном праве (Дисскусия в Институте права Академии наук СССР) // Советское государство и право. – 1951. – № 1. – С. 70 – 75.
110. Меркушев М.Н. Рецензия на книгу Б.С. Утевского Вина в советском уголовном праве, Госюриздат, 1950, 319 с. // Советское государство и право.– 1951. – № 7. – С. 74 – 78.
111. Маньковский Б.С. Вопросы вины в советском уголовном праве // Советское государство и право . – 1951 – № 10. – С. 45 – 54.
112. Шнейдер М.А. Рецензия на книгу Б.С. Утевского Вина в советском уголовном праве // Социалистическая законность. – 1951. – № 2. – С. 81 – 89.
113. Вышинский А.Я. Некоторые вопросы науки советского права // Советское государство и право. – 1953. – № 4. – С. 10 – 26.
114. Пионтковский А.А. Против извращения понятия вины по социалистическому уголовному праву // Социалистическая законность. – 1952. – № 2. – С. 8 – 22.
115. О состоянии и задачах науки советского уголовного права // Советское государство и право. – 1955. – № 2. – С. 3 – 12.
116. Николаев В. Преодоление неправильных теорий в уголовном праве – важное условие укрепления социалистической законности // Коммунист. – 1956. – № 14. – С. 47 – 60.
117. Рашковская Ш.С. К вопросу о степенях вины // Советское государство и право. – 1955. – № 6. – С. 58 – 65.
118. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления. – М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
119. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 219 с.
120. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
121. Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. – М.: Госюриздат, 1958. – 211 с.
122. Советское уголовное право. Общая часть / Н.Д. Дурманов, В.Д. Меньшагин, П.С. Ромашкин и др.; Под ред. В.Д. Меньшагина и др. – М.: Госюриздат, 1962. – 450 с.
123. Уголовное право. Общая часть / Н.А. Беляев, С.А. Домахин, Н.С. Лейкина и др.; Под ред. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского. – М.: ЮЛ, 1969.– 440 с.
124. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве // Учёные записки ДВГУ. ч.1 – 1968. – Вып. 21. – 187 с.
125. Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению. – Л.: Изд. Ленинград ун-та, 1970. – 173 с.
126. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
127. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
128. Церетели Т.В. К вопросу о понятии вины // Известия АН ГССР. Сер. обществ. наук. – 1960. – № 1. – С. 128 – 144.
129. Курс советского уголовного права. Т. 1. Общая часть. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др.; Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 646 с.
130. Утевский Б.С. Новые методы борьбы с преступностью и некоторые вопросы уголовной ответственности // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1961. – № 2. – С. 63 – 72.
131. Важный этап в развитии советского права (Новое уголовное законодательство в области уголовного права, судоустройства и судопроизводства). – Труды научной сессии ВИЮН. – М., 1960. – 212 с.
132. Алексеев Н.С., Смирнов Г.В., Шаргородский М.Д. Основание уголовной ответственности по советскому праву // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1961. – № 2. – С. 73 – 85.
133. Кузнецова Н.Ф. Уголовное значение вины потерпевшего // Советская юстиция. – 1967. – № 17. – С. 16 – 17.
134. Вопросы уголовного права, уголовного процесса и криминологии / Сборник статей под ред. Р.Н. Хамракулова, Л.Ф. Франка. – Душанбе: Тип. Мин. народного образования Татжикской ССР, 1966. – 218 с.
135. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1969. – 232 с.
136. Авакян Р.З. К вопросу о содержании интеллектуального и волевого моментов умысла // Историко-филологический журнал. – 1967. – № 4 (39). – С. 279 – 283.
137. Горелик А.С. К вопросу о заведомости как о признаке вины // Весник ЛГУ. Сер. экономики, философии и права. – 1964. – № 5. – С. 130 – 132.
138. Гринберг М.С. Понятие преступной самонадеянности // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1962. – № 2. – С. 97 – 105.
139. Квашис В.Е. Правовые и социально-психологические аспекты наказания за неосторожность // Советское государство и право. – 1977. – № 4. – С. 59 – 65.
140. Квашис В.Е., Махмудов Ш.Д. Ответственность за неосторожность. – Душанбе: Ирфон, 1975. – 107 с.
141. Филановский И.Г Преступления, совершаемые по неосторожности // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1969. – № 2. – С. 75 – 82.
142. Угрехелидзе М. Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. – Тбилиси: Мецниереба, 1976. – 131 с.
143. Тихонов К.Ф. Субъективная сторона преступления. Проблема социального содержания вины в советском уголовном праве. – Саратов: Приволжское кн. изд-во, 1967. – 104 с.
144. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 262 с.
145. Дагель П.С., Михеев Р.И. Теоретические основы установления вины. – Владивосток: Боевая вахта, 1975. – 167 с.
146. Проблемы борьбы с преступной неосторожностью в условиях научно- технической революции. Тематический зборник, т. 175. / Под ред. Дагеля П.С. – Владивосток, 1976. – 200 с.
147. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М.: ЮЛ, 1977. – 143 с.
148. Шавгулидзе Т.Г. Аффект и уголовная ответственность. – Тбилиси: Мацниереба, 1973. – 214 с.
149. Дагель П.С. Развитие института вины в советском уголовном праве и учения о вине в советской уголовно-правовой науке (статья вторая: середина 30-х – начало 60-х годов) // Ученые записки Дальневосточного университета.– Вып. 30. – 1969. – С. 3 – 19.
150. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности // Советское государство и право. – 1973. – № 4. – С. 27 – 35.
151. Фурман А.Е. Материалистическая диалектика. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 122 с.
152. Диалектический материализм / Под общ. ред. А.В. Бодакова. – Минск: Вышэйшая школа, 1969. – 344 с.
153. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юридическая литература, 1972. – 352 с.
154. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
155. Анашкин Г.З. Форма вины в автотранспортных преступлениях // Социалистическая законность. – 1971. – № 12. – С. 37 – 39.
156. Кригер Г.А. Ещё раз о смешанной форме вины // Советская юстиция. – 1967. – № 3. – С. 5 – 7.
157. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
158. Шаргородский М.Д. Научный прогресс и уголовное право // Советское государство и право. – 1969. – № 12. – С. 9 – 11.
159. Кригер Г.А. Определение формы вины // Советская юстиция. – 1979. – № 20. – С. 4 – 6.
160. Светлов А.Я. Ответственность неотвратима. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 190, [2] с.
161. Кириченко В. Смешанные формы вины // Советская юстиция. – 1966. – № 19. – С. 13 – 15.
162. Куринов Б.А. Квалификация транспортных преступлений (ст.ст. 85, 86 УК РСФСР). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1965. – 234 с.
163. Дагель П.С. Дискуссия не закончена: [о формах вины] // Советская юстиция. – 1980. – № 22. – С. 29 – 30.
164. Кузнецова Н.Ф. О квалификации вины // Советская юстиция. – 1980. – № 23. – С. 25 – 26.
165. Портнов И. Двойная вина в практике применения уголовного закона // Советская юстиция. – 1980. – № 23. – С. 26 – 28.
166. При определении формы вины нужно исходить из требований закона // Советская юстиция. – 1980. – № 24. – С. 25 – 26.
167. О внесении изменений и дополнений в Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 33. – Ст. 965.
168. О внесении изменений и дополнений в Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 47. – Ст. 1239.
169. Ной И.С. Новое в трактовке основных уголовно-правовых понятий // Советское государство и право. – 1982. – № 7. – С. 91 – 99.
170. Кригер Г.А., Кузнецова Н.Ф. Новое уголовное законодательство и его научно-практическое значение // Советское государство и право. – 1984. – № 1.– С. 72 – 79.
171. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М.: РИО ВЮЗИ, 1980. – 91 с.
172. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве / Науч. ред. Б.В. Здравомыслов. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 186 с.
173. Дагель П.С. Содержание, форма и сущность вины в советском уголовном праве // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1969. – № 1. – С. 78 – 88.
174. Дагель П.С. Понятие вины в советском уголовном праве. – Материалы ХIII научной конференции ДВГУ. Философские и юридические науки. – Часть IV. – Владивосток, 1968. – С. 123 – 129.
175. Дагель П.С. Вина и состав преступления. – Материалы III Дальневосточной межвузовской зональной научной конференции, посвящённой 50-и летию Советской власти. Секция государства и права – Владивосток, 1968. – С. 84 – 95.
176. Злобин А.И. Виновное вменение в историческом аспекте // Уголовное право в борьбе с преступностью: Сб. ст. / ИГПАН – М., 1981. – С. 22 – 34.
177. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. – М.: Юрид. лит., 1974. – 224 с.
178. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Изд-во “Вища школа”, 1977. – 152 с.
179. Ворошилин В.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления (Учебное пособие). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 76 с.
180. Кригер Г.А. Понятие и содержание вины в советском уголовном праве // Весник МГУ. Сер. 11. Право. – 1983. – № 5. – С. 3 – 11.
181. Советское уголовное право. Часть общая / С.П. Бузынова, Н.В. Васильев, М.А. Гельфер и др.; Под ред. К.И. Гришаева, Б.В. Здравомыслова. – М.: ЮЛ, 1982. – 439 с.
182. Советское уголовное право. Общая часть / Г.Н. Борзенков, Н.Д. Дурманов, Ю.А. Красиков и др.; Под ред. Г.А. Кригера и др. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 517 с.
183. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая / Ф.Г. Бурчак, И.П. Лановенко, А.М. Яковлев и др.; Отв. ред. Ф.Г. Бурчак. – К.: Наук. думка, 1985. – 447 с.
184. Актуальные проблеммы уголовного права / Б.С. Никифоров, Н.И. Загородников, А.В. Наумов и др.; Под ред. С.В. Бородина, В.М. Когана, А.С. Никифорова. – М.: Тип. ВНИИТЭМР, 1988. – 168 с.
185. Самощенко И.С. Социальная сущность вины по советскому уголовному праву // Советская юстиция. – 1967. – № 5. – С. 8 – 10.
186. Микадзе А.Г. Социально-политическая сущность вины в советском уголовном праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. уиверситет им. М.В. Ломоносова. Юрид. фак. – М., 1976. – 20 с.
187. Угрехелидзе М.Г. Природа неосторожной вины по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Юрид. фак. – М., 1974. – 39 с.
188. Рарог А.И. Теория вины в советском уголовном праве (Общие и специальные вопросы): Автореф. дис … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1988. – 30 с.
189. Уголовный закон: опыт теоретического моделирования / Г.З. Анашкин, С.В. Бородин, И.М. Гальперин, Н.И. Загородников и др.; Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, С.Г. Келина. – М.: Наука, 1987. – 278 с.
190. Гилязев Ф.Г. Вина и криминологическое поведение личности: (уголовно- правовые, криминологические и социально-психологические черты). – М.: Изд-во ВЗПИ, 1991. – 144 с.
191. Гончаренко С.В. Преступная неосторожность. Уголовно-правовой и криминологический аспекты: Автореф. дис … канд. юрид. наук: 12.00.08 / КВШ им. Ф.Э. Дзержинского. – К., 1990. – 20 с.
192. Камкадзе К.А. Индивидуализация наказания за неосторожные преступления. – Тбилиси: Мецниереба, 1990. – 80 с.
193. Нуртаев Р.Т. Борьба с неосторожными видами преступлений: проблемы эфективности. – Алма-Ата: Наука, 1990. – 205 [2] с.
194. Фельдштейн Г.С. Природа умысла. – М.: Т-во Типографіи А.И. Мамонтова, 1898. – 22 с.
195. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 53 000 слов / Под общ. ред. проф. Л.И. Скворцова. – 24-е изд., испр. – М.: Издательский дом ОНИКС 21 век: ООО Изд. Мир и Образование, 2003. – 896 с.
196. Толковый словарь русского языка. Т. 1 / Под ред. Д.Н. Ушакова – М.: Изд- во Астрель, ООО Изд-во АСТ, 2000. – 848 с.
197. Даль В.И. Толковый словарь русского языка: Современное издание. – М.: Изд-во АСТ: ООО Изд-во Астрель, 2002. – 983 [9] с.
198. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: Современное издание в 4 Т. Т. 1: А – З – М.: ООО Изд-во АСТ: ООО Изд-во Астрель, 2001.– ХХVІ, 1158 с., 1 портр.
199. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ Перун, 2003. – 1440 с.
200. Новий словник української мови в 3 Т. Т. 1: А – К: 42000 слів / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – Вид. 2-е, виправлене. – К.: Вид-во АКОНІТ, 2003. – 928 с.
201. Зубков М.Г. Новітній російсько-український, українсько-російський словник. – Харків: Торсинг, 2002. – 688 с.
202. Новий російсько-український словник, словник-довідник: Близько 100 тис. слів / Уклад. С.Я. Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт.– Вид. 2-е, доп. і випр. – К.: Довіра: УНВЦ Рідна мова, 1999. – 878 с.
203. Івченко А.О. Орфографічний словник української мови: Понад 40 000 слів. – Харків: Фоліо, 2001. – 527 с.
204. Івченко А. Новий орфографічний словник української мови. – Львів: Кальварія, 2002. – 532 с.
205. Українсько-російський і російсько-український словник / Уклад. А. Ю. Петраковський – Донецьк: Вид-во Стагкер, 2003. – 512 с.
206. Петраковський А.Ю. Новий українсько-російський і російсько- український словник / За ред. доктора філологічних наук, проф. Пелепейченка Л.М. – Харків: Світовид, 2002. – 864 с.
207. Татьянченко Н.Ф. Толковый словарь русского языка. – М.: Издательский дом Диалог, 2001. – 544 с.
208. Бородулин В.И., Горкин А.П., Карев В.М., Панов В.Г. и др. Краткая Российская энциклопедия: в 3 Т. Т. 1: А – К / Сост. В.М. Карев. – М.: Большая Российская энциклопедия: ООО Издательский дом ОНИКС 21 век, 2003. – 1135 с. и сл.
209. Новый энциклопедический словарь / Ред. кол. Бородулин В.И., Горкин А.П., Карев В.М., Панов В.Г. и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, РИНОЛ КЛАССИК, 2002. – 1456 с.
210. Новый иллюстрированный энциклопедический словарь / Ред. кол. Бородулин В.И., Горкин А.П., Гусев А.А., Ланда Н.М. и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2001. – 912 с.
211. Брокзауз Ф.А., Ефрон И.А