Суббота Спартак Олександрович Клініко- та нейропсихологічна детермінація реабілітаційного потенціалу особистості

brief description

Суббота Спартак Олександрович, науковий керівник ТОВ «Інститут когнітивного моделювання». Назва дисертації: «Клініко- та нейропсихологічна детермінація реабілітаційного потенціалу особистості». Шифр та назва спеціальності 19.00.04 медична психологія. Спецрада Д 64.609.03 Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису

УДК 159.9:616-036.82/.85; 15.81.61; 615.825

СУББОТА СПАРТАК ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ДИСЕРТАЦІЯ

КЛІНІКО- ТА НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

19.00.04 – медична психологія

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

С.О. Суббота

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент Луньов В.Є.

Харків – 2021

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ 2
ANNOTATTION 7
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 12
ЗМІСТ 13
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 15
ВСТУП 17
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕТЕРМІНАЦІЇ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО
ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ 25
1.1. Феноменологія реабілітаційного потенціалу особистості
в дискурсі медичної психології 25
1.2. Психологічні особливості реабілітаційного потенціалу особистості в контексті її посттравматичного зростання 32
1.3. Проблема повторного переживання в контексті посттравматичних наративів 43
1.4. Концептуальні засади психосоціальної реабілітації осіб з посттравматичними розладами 56
1.5. Актуалізація реабілітаційного потенціалу особистості: від «невідкладних інтервенцій» до інтервенцій, проведених у
перші шість тижнів після травматичної події 68
Висновки до першого розділу 80
Список використаних джерел до першого розділу 85
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТА ДИЗАЙН ЕМПІРИЧНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ 103
2.1. Обґрунтування клініко-психологічних засад дослідження 103
2.2. Обґрунтування програми дослідження нейропсихологічних детермінант реабілітаційного
потенціалу особистості 109
2.3. Експертна оцінка та моделювання діагностико- прогностичної компетентності лікаря-психолога в контексті діагностичних помилок і спотворень діагностичної
інформації 113
Висновки до другого розділу 132
Список використаних джерел до другого розділу 133
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КЛІНІКО- ТА НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ
РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ 135
3.1. Клініко-психологічне дослідження детермінації реабілітаційного потенціалу особистості 135
3.2. Нейропсихологічне дослідження детермінації реабілітаційного потенціалу особистості 175
3.3. Нейромоніторинг реакцій на актуалізацію
психотравмуючої події 204
3.4. Моделі реабілітаційного потенціалу у осіб з невротичними розладами внаслідок сильної
психотравматичної події та осіб із соматогеніями ………… 230
3.5. Перевірка ефективності програми психокорекції реабілітаційного потенціалу 232
Висновки до третього розділу 251
Список використаних джерел до третього розділу 253
АНАЛІЗ І УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ… 255
ВИСНОВКИ 272
ДОДАТКИ 277

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Проведено теоретико-методологічний аналіз функціонування та детермінації реабілітаційного потенціалу особистості як самостійного напрямку медико-психологічних досліджень та клінічних практик. З урахуванням нозоспецифічності реабілітаційний потенціал представляє інтегральний прогностичний показник здатності пацієнта працювати в рамках стандартної програми реабілітації ґрунтуючись на особистісних предиспозиціях, соматичних ускладненнях та соціальній підтримці. В дискурсі медичної психології феноменологія реабілітаційного потенціалу переважно розглядається в предикаціях патологізованих моделей як непозитивістської рецепції ідеології хвороби та згідно «компенсаційної» та
«капіталізаційної» моделей реабілітації.
2. Узагальнено психологічні особливості реабілітаційного потенціалу особистості в контексті її посттравматичного зростання, зокрема суб’єктивного психологічного добробуту та предиспозицій асимілятивного та акомодаційного типів опрацювання інформації, пов’язаної з травмою. Актуалізовано проблему реадаптаційного потенціалу особистості в умовах травматичної кризи та зростання, що об’єктивує позитивні зрушення у фізичному (тілесному), психологічному, соціальному становищі індивіда в контексті життєвих та часових перспектив.
3. Проаналізовано феноменологію повторного переживання в контексті посттравматичних наративів у зв’язку із способами кодування травматичних спогадів, зберігання їх у пам’яті. Уточнено особливості патерналізації вибіркової ідентифікації та генералізації елементів, пов’язаних із травматичною подією шляхом відображення стимулів, які сигналізують про дебютний випадок травми чи травматичні епізоди з найбільшим емоційним внеском. Зазначено, що травматичні спогади переважно формуються у чуттєвій формі без будь-якого семантичного

представлення і переживаються як фрагменти чуттєвої сфери травматичної події.
4. Узагальнено концептуальні засади психосоціальної реабілітації та актуалізації реабілітаційного потенціалу особистості від «невідкладних інтервенцій» до інтервенцій, проведених у перші шість тижнів після травматичної події. Встановлено, що до найбільш поширених стратегій інтервенції відносять зокрема: психоедукацію пацієнтів, підтримку після важкої втрати, різноманітні форми психологічного дебрифінгу, прояснення та моделювання когнітивних викривлень, реструктурування посттравматичного наративу, роботу з факторами-нагадувачами травми, вербалізацію думок та почуттів пацієнта, покращення адаптивного копінгу та безпечних форм поведінки, структуровані та неструктуровані художні та ігрові види діяльності тощо.
5. Визначено зміст та емпіричні кореляти клініко- та нейропсихологічної детермінації реабілітаційного потенціалу особистості, яка зазнала психотравматичного впливу. Реабілітаційний потенціал осіб з невротичними розладами переважно ґрунтується на ресурсності внутрішньої картини хвороби, мотиваційному та комунікативному компонентах. Особи з соматогеніями характеризуються більшою адекватністю самооцінки власного стану.
6.1. Вплив психотравматичного досвіду у осіб з невротичними розладами переважно відбувається за типами: агравації, депресії, симптоматики уникання, дистресу, дезадаптації та тенденції до уникання. Разом з тим, диссимулятивні тенденції, фіксація та травматичній події, схильність до переживання повторюваності травматичної події, гіперактивації внаслідок травматизації, симптоматика переживання вторгнення травматичного досвіду в повсякденне життя характеризують осіб з соматогеніями.
6.2. Визначено, що представленість невротичного, істероподібного, психастенічного, патохарактерологічного, імунно-алергічного синдрому та

вегето-судинної дистонії характеризує осіб з невротичними розладами. В той час як астенічний, ЛОР-синдроми, ШКТ-синдроми, ССС-синдроми та анемічний синдром переважно властиві особам із соматогеніями.
6.3. Щодо усвідомлення психологічних механізмів захворювання, особи з невротичними розладами характеризуються соціально-рольовими та емоційно-мотиваційними акцентами ставлення до хвороби, в той час як особи із соматогеніями в більшій мірі акцентовані на соціальному та функціональному аспектах ставлення.
6.4. Отримані результати засвідчують когнітивно-стильову, саморегулятивну, рефлексивну та деприваційну обумовленість реабілітаційного потенціалу особистості у вимірах невротизації та соматизації.
6.5. Нейропсихологічне дослідження дозволило визначити досліджуваних з невротичними розладами як дефіцитарних, а досліджувані з соматогеніями диференційовано на дефіцитарних та нормотипових. Серед осіб з невротичними розладами внаслідок сильної психотравмівної події, стресово реагують особи з ослабленням дорсорлатеральної та орбіто- фронтальної частин префронтальної кори мозку, а особливо чоловіки. Відсутня стресова реакція у осіб з ослабленням вентромедіальної частини префронтальної кори мозку. Невротичні розлади спричиняють незручність і усвідомлюються як основна життєва проблема всіма нейроперсонологічними типами окрім осіб з ослабленням орбіто- фронтальної частини префронтальної кори мозку. Найбільш неспокою спричиняють і важко переживаються розлади особами з ослабленням дорсолатеральної частини префронтальної кори та передньої цингулярної кори мозку, особливо жінками. Найбільш агресивні прояви характерні особам з ослабленням орбіто-фронтальної та вентромедіальної частин префронтальної кори, особливо підвищена агресивність у жінок.
У осіб з соматогеніями, які мають функціональне підсилення різних ділянок мозку встановлено, що домінує помірна стресова реакція у всіх

підгрупах. Найбільш переймаються травматичною подією особи з функціональним підсиленням вентро-медіальної частини префронтальної кори мозку, особливо жінки. Найбільш конструктивно - особи з підсилення орбіто-фронтальної частини префронтальної кори.
У осіб з соматогеніями, які мають функціональне ослаблення різних ділянок мозку встановлено, що домінує помірна стресова реакція у всіх, проте висока реакція характерна жінкам з ослабленням вентромедіальної частини префронтальної кори мозку. Найбільше своїм станом переймаються особи з ослабленням вентромедіальної частини префронтальної кори мозку. Найвищий рівень страху присутній у осіб з ослабленням дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку. Найвищий рівень смутку виникає у осіб з ослабленням передньої цингулярної кори мозку та дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку. Найвищий рівень зосередженості у осіб з ослабленням орбіто-фронтальної частини префронтальної кори мозку.
7. Розроблено моделі реабілітаційного потенціалу у осіб з невротичними розладами внаслідок сильної психотравмівної події та осіб із соматогеніями. Представлено, що реабілітаційний потенціал осіб з невротичними розладами залежить від тенденцій до негативації власного Я в процесі рефлексії травматичного досвіду, психастенічного синдрому, цереброастенічного синдрому, проекційності та конфлікту між реальними завданнями і можливостями. Посилення реабілітаційного потенціалу у осіб із соматогеніями знижує прояви істероподібних синдромів та посилюють диссимулятивні. Встановлено, що по мірі збільшення реабілітаційного потенціалу знижуються симптоми агравації та виявлено, що ССС-синдроми виступають як чинниками його посилення, виконуючи компенсаторну функцію так і знижують його активність. Встановлено, що посилення когнітивного стилю гнучкості пізнавального контролю збільшує реабілітаційний потенціал осіб із соматегеніями.
За результатами проведеного дослідження розроблено та апробовано програму психологічної корекції реабілітаційного потенціалу особистості,

яка ґрунтувалась на принципах генетичної психології у поєднанні з основними принципами когнітивного моделювання та нейроперсонології.
Перспективи подальших пошуків полягають в провадженні програм нейропсихологічної корекції реабілітаційного потенціалу особистості.