РЕГІОНАЛЬНИЙ ВИМІР МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ТА ПОДОЛАННЯ АСИМЕТРІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретичні засади модернізації економіки та подолання асиметрії розвитку регіонів» обґрунтовано об'єктивну необхідність та визначено проблеми подолання асиметрії розвитку регіонів, досліджено генезис підходів до модернізації регіональної економіки та подолання асиметрії розвитку територій у історичному вимірі, обґрунтовано необхідність модернізації економіки як напряму підвищення соціально-економічної безпеки регіонів, узагальнено закордонний досвід стимулювання та вирівнювання розвитку регіонів.

В результаті дослідження, на основі узагальнення ознак регіональних утворень, дано визначення регіону як системи та як об'єкту управління. Регіон - це цілісна економіко-географічна територія, що являє собою локально-спеціалізовану частину національного господарства країни, що характеризується комплексним соціально-економічним розвитком зі стійким внутрішнім зв'язком між його елементами; можливістю відтворення продукції галузі спеціалізації території для вирішення загальнодержавних завдань.

Нерівномірність розвитку територій визначається як умови функціонування територій, при яких відсутній їх рівний доступ до обмежених ресурсів. Соціально-економічна асиметрія - це стійкі в часі й у просторі розриви (відхилення) в умовах і результатах розвитку об'єктів соціальної сфери в регіонах, відносно законодавчо або нормативно встановленої системи або визначених розрахунковим шляхом науково обґрунтованих соціальних стандартів, і рівня економічного розвитку регіонів, скорочення яких забезпечує вирівнювання умов для більш повної реалізації конституційних прав громадян у задоволенні соціальних потреб, а в довгостроковому плані сприяє розвитку країни в цілому. Визначено, що соціальна й соціально-економічна асиметрії мають конкретну нормативно-правову форму.

В контексті проблем територіального розшарування й вирівнювання визначено три типи регіонального розвитку: асиметричний, гармонічний і нейтральний. Асиметричний (дисгармонійний) - тип (характер) регіонального розвитку за певний період, при якому регіони, що мають відносну перевагу по тому або іншому показнику на початку періоду, надалі його нарощують, а регіони, що мають відносне відставання, його збільшують; гармонічний (симетричний) - тип регіонального розвитку, при якому розрив у рівні регіональних показників скорочується; нейтральний - тип розвитку, при якому співвідношення в рівні регіональних показників протягом періоду залишається незмінним. Інструментом визначення типу регіонального розвитку виступає індикатор, що характеризує близькість всіх регіональних показників друг до друга.

Вивчення теорій просторового розвитку, що пояснюють механізми модернізації простору, дало змогу сформулювати гіпотезу фрактальності (фракталоподібності) просторово-функціональної економіки, на кожному рівні якої можна виділити керуючі елементи, які будучи різними у певному функціональному змісті подібні. У просторово-функціональній економіці важливим стимулом і ресурсом розвитку стає освоєний простір, просторовий розподіл ресурсів і їх ефективне використання. Визначено три основні умови освоєння простору: створення інфраструктури, здатної підтримувати певну щільність населення; виявлення й реалізація потенціалу території; інтенсивне житлове й транспортне будівництво на території.

Економічний потенціал території - це приховані можливості економічного росту й соціально-економічного розвитку цієї території, а також можливості, обумовлені географічним положенням даної території і її місцем у системі національного й міжнародного поділу праці. Основними компонентами потенціалу територій є: майновий, науково-виробничий, демографічний, трудовий, інфраструктурний, інвестиційний, техніко-технологічний, інтеграційний, галузевий, екологічний, туристичний, а також компонент, що відноситься до фінансового й людського капіталу території. До додаткових вимірів слід віднести якість землі, близькість або далекість від ринків збуту, природно-кліматичні умови, внутрітериторіальний й міжтериторіальний поділ праці, основний і оборотний капітал підприємств, зовнішньоекономічні зв'язки й бюджетно-фінансові відносини, платіжний баланс території, розміри трансфертів, субсидій і субвенцій, спеціалізація території, а також якість управлінських рішень, у тому числі стратегії розвитку, що використовує конкурентні переваги території.

Фактори модернізації регіональної економіки розподіляються на фактори першої (багатство природними ресурсами, вигідне географічне положення) та другої природи (агломераційний ефект, людський капітал, інституціональне середовище). Доведено, що в контексті модернізації найважливішими напрямками розвитку є ті, які поліпшують умови для поширення інновацій у просторі: підтримка міст-центрів, що створюють інновації й транслюють їх на периферію; розвиток інфраструктури, що дозволяє скоротити економічну відстань; поліпшення факторів «другої природи» - людського капіталу й інститутів.

На основі аналізу закордонного досвіду модернізації економіки регіонів і діяльності організацій міжрегіонального співробітництва виділено найважливіші напрямки сучасної регіональної політики розвинених країн, націленої на модернізацію. Встановлено, що найважливішим механізмом пом’якшення соціальної нерівності регіонів повинна стати не регіональна, а соціальна політика держави, що забезпечує вирівнювання доходів населення за допомогою соціальних трасфертів. Саме соціальна, а не регіональна політика здатна пом’якшити просторову соціальну нерівність.

Виділено три базові положення політики розвитку регіонів, які застосовні для будь-якої слаборозвиненої території: ставка на вдосконалювання інвестиційного клімату з метою залучення інвестицій, а не на державні ресурси, які використовуються обмежено й тільки для найважливіших напрямків;  виділення й розвиток ключових районів розвитку з більш міцною економічною базою, більш високою щільністю населення, зручним розташуванням щодо транспортних вузлів і коридорів; посилення міграцій із села в місто, розвиток системи соціального захисту, інвестиції в освіту й охорону здоров'я. Це є базисом комплексної політики, що стимулює більш сильні, успішні й ефективні муніципалітети в слаборозвинених регіонах, що дозволяє прискорити ріст цих регіонів у цілому.

У другому розділі «Методологічні засади модернізації економіки та подолання асиметрії розвитку регіонів» визначено фактори й тренди просторової нерівності розвитку економіки, обґрунтовано принципи, форми й методи модернізації економіки й подолання просторової нерівності, досліджено методичні засади вимірювання територіальної нерівності, визначено умови й чинники модернізації економіки та подолання асиметрії розвитку регіонів.

Інститути визначено як форми, способи й інструменти організації громадського життя, що створюють у ньому: стійкі життєві традиції, правила й норми; певну суспільно-політичну, соціокультурну й моральну атмосферу; обмеження, можливості, стимули й «коридор свободи» для різних напрямків життєдіяльності людей. Інститути є багатофункціональною системою фундаментальних факторів функціонування економічних систем у довгостроковій перспективі, включаючи, тим самим, у сферу дослідження проблем соціально-економічного розвитку усе більш широке коло не тільки економічних, але й соціально-політичних, правових, моральних і інших відносин. Виділено формальні й неформальні інституціональні фактори соціально-економічного розвитку, що впливають на його довгостроковітсь і якість.

Встановлено, що нинішня економічна система України включає суперечливий набір інститутів, що визначає наявність інституційних обмежень соціально-економічного розвитку. Розвиток інституціональної структури України характеризується збереженням переважної ролі неформальних інститутів, а також інститутів, властивих попередній інституціональній системі, відтворення дисфункцій інститутів, появи інституціональних пасток. З метою вдосконалювання інституціональної системи в Україні і її регіонах необхідно встановити базові положення по трьох основних компонентах регіональної політики: баланс вирівнюючої й стимулюючої політики; вибір просторових пріоритетів розвитку; узгодження інтересів Центру й регіонів (цілого й частини).

Модернізація соціально-економічного управління в регіоні повинна являти собою планомірний процес проведення структурних і інституціональних змін у економічній і соціальній системах регіону, спрямований на підвищення ефективності соціальної політики, поліпшення якості життя населення й забезпечення стійкого розвитку регіональної системи. Визначено нову систему принципів модернізації соціально-економічного управління, використання яких дозволить виявити й вирішити комплекс завдань соціального розвитку регіону, що відповідає викликам сучасності, підвищити рівень соціально-економічного розвитку регіональної системи (рис. 1). Головним принципом є перехід від принципу здійснення соціального захисту до принципу соціального наступу або випереджального підходу до вирішення соціальних проблем у регіоні.