Радкевич Олександр Петрович. Цивільно-правова охорона і захист персональної інформації в мережі Інтернет

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; окреслено мету й задачі дослідження, його об’єкт і предмет; визначено методи дослідження; сформовано наукову новизну отриманих результатів, вказано на їх практичне значення, висвітлено апробацію результатів дослідження, подано інформацію про публікації за темою дисертації, її структуру й обсяг.
Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика персональної інформації як об’єкта цивільного права», що складається з трьох підрозділів, присвячено оцінці стану наукових досліджень персональної інформації в теорії цивільного права, теоретичному обґрунтуванні її концептуальної основи, змісту понять «персональна інформація», «суб’єктна персональна інформація», «охорона», «захист»; висвітленню особливостей становлення та розвитку інституту охорони і захисту персональної інформації.
У підрозділі 1.1 «Стан наукових досліджень цивільно-правової охорони і захисту персональної інформації в мережі Інтернет» досліджено наукові праці з проблем цивільного та суміжних галузей права.
Наукові основи інформації як об’єкта цивільно-правових відносин були предметом дослідження: Ч. Н. Азімова, І. Л. Бачило, А. Г. Дідук, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, В. В. Луця, Р. А. Майданика, О. А. Підопригори, Р. Б. Шишки та ін. Специфіку немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві розкрито у працях В. І. Бобрика, Д. В. Горбася, О. А. Дмитренко, Т. В. Лісничої, Д. Д. Луспеника, Р. Ю. Молчанова, Е. Е. Мухамєдової, В. О. Серьогіна, С. І. Шимон, Н. В. Устименко та ін. Зокрема, право на честь, гідність та ділову репутацію досліджено В. А. Бортником, О. С. Жидковою, Р. О. Стефанчуком та ін. Зазначено, що ці права є сукупністю відомостей про особу, завдяки яким можна об’єктивно ідентифікувати особу, що свідчить про належність таких відомостей до персональної інформації.
Розкриттю наукових підходів до розуміння охорони і захисту в цивільному праві України присвячено праці І. О. Дзери, М. В. Лапчинського, Я. М. Шевченко, Л. В. Тихомирова та ін. Акцентується увага на дослідженнях, присвячених розкриттю персональної інформації в теорії цивільного права: Т. В. Бєлової, В. М. Брижка, І. А. Вельдера, А. Г. Дідук, О. А. Дмитренко, О. І. Наливайка, В. В. Нахратова, А. В. Пазюка, К. В. Прокоф’єва, А. А. Шишлова та ін. Зроблено висновок, що зазначені наукові напрацювання досить розрізнені, а положення, наведені в них, лише частково розкривають зазначену проблематику.
У підрозділі 1.2 «Концепція поняття персональної інформації» визначено, що концепція поняття персональної інформації ґрунтується на тому, що до неї належать: прізвище, ім’я, по батькові, стать, сімейний стан, вік, число, місяць, рік і місце народження, серія та номер паспорта, освіта, місце роботи, посада, індивідуальні паролі, персональні фото й відеоматеріали, домашня адреса, телефонні номери тощо. Загалом, під персональною інформацією розуміється надзвичайно широкий спектр ідентифікуючих і знеособлених відомостей про особисте та приватне життя (відносини немайнового і майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо), що повною мірою характеризують життєдіяльність особи в суспільстві.
На основі врахування специфіки змісту персональної інформації обґрунтовано поняття «суб’єктна персональна інформація» як конфіденційні відомості про особу,
які ґенеруються нею в процесі суспільного, особистого та приватного життя, що не відомі й не доступні нікому, окрім суб’єкта персональної інформації.
Персональна інформація може бути інформацією з обмеженим доступом та набувати статусу конфіденційної, таємної чи службової.
У підрозділі 1.3 «Становлення та розвиток інституту охорони і захисту персональної інформації» вивчено становлення та розвиток законодавства у сфері охорони і захисту персональної інформації. На основі наукових досліджень визначено, що перші у світі закони «Про захист персональних даних» було запроваджено в Німеччині, Швеції, Сполучених Штатах Америки, Франції. У країнах, в яких немає спеціалізованих законодавчих актів, що регулюють обіг персональної інформації, діє Загальна декларація прав людини.
Розкрито європейські фундаментальні принципи захисту недоторканності приватного життя: обмеження у зборі інформації; достовірність інформації; використання інформації за призначенням; обмежене використання; ґарантування безпеки; прозорість; особиста участь; підзвітність. Досліджено принципи, що містяться в Конвенції Ради Європи «Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру», Директиви Європейського Союзу (ЄС): 95/46/ЄС, 97/66/ЄС, 2002/58/ЄС, 2006/24/ЄC та ін. Проаналізовано вітчизняне законодавче підґрунтя цивільно-правової охорони і захисту персональної інформації, що охоплює закони: «Про захист персональних даних», «Про телекомунікації», «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» та ін.
На основі переосмислення понятійно-категоріального апарату встановлено, що поняття «захист» превалює над поняттям «охорона», адже зміст першого вміщує більш розгалужену та функціонально-виконавчу систему. Так, «охорона персональної інформації» як право фізичних та юридичних осіб, а також органів державної влади, спрямоване на забезпечення державних норм і приписів законів України в частині особистих немайнових прав шляхом організації правової, технічної та фізичної недоторканності суб’єкта персональної інформації; «захист персональної інформації» як право фізичних та юридичних осіб, держави в особі органів державної влади, інших установ й організацій, що виникає в разі порушення, оспорювання та невизнання права, спрямоване на відновлення порушених прав й обов’язків шляхом реалізації відповідних захисних правових норм.
Розділ 2 «Цивільно-правова характеристика використання персональної інформації в мережі Інтернет», що складається з трьох підрозділів, присвячено висвітленню загальної методики проведення дисертаційного дослідження; аналізу наукових та законодавчих підходів до розуміння мережі Інтернет і правового регулювання персональної інформації; з’ясуванню стану забезпечення конфіденційності персональної інформації в соціальних мережах.
У підрозділі 2.1 «Загальна методика дисертаційного дослідження та його етапи» висвітлено теоретичну основу дослідження проблеми цивільно-правової охорони і захисту персональної інформації в мережі Інтернет, зокрема: результати наукових досліджень у сфері філософсько-теоретичного осмислення права; цивільно-правового регулювання інформаційних відносин; міжнародного та порівняльного права.
Методика дослідження ґрунтується на врахуванні положень загальних, спеціальних і галузевих принципів, закріплених Конституцією й Цивільним кодексом України: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність і толерантність.
Відповідно до специфіки об’єкта і предмета дослідження, здійснено вибір філософських, загальнонаукових та спеціальних правових методів, призначених для отримання об’єктивних і достовірних результатів. Значну увагу приділено розкриттю змісту етапів дослідження: пошуково-аналітичного, проблематико-практичного та реалізаційно-перспективного. Робочою гіпотезою дослідження стало твердження про те, що охорона і захист персональної інформації набуватимуть розвитку за умов створення дієвого законодавчого підґрунтя щодо забезпечення конфіденційності персональної інформації, у тому числі в мережі Інтернет; запровадження ефективних шляхів видалення персональної інформації та посилення цивільно-правової відповідальності за протиправні дії з персональною інформацією.
У підрозділі 2.2 «Наукові та законодавчі підходи до розуміння мережі Інтернет й правового регулювання персональної інформації» висвітлено положення стосовно гарантій держави у наданні людині можливостей задоволення її потреб щодо охорони і захисту особистих немайнових прав через нормативно-правове закріплення, яке обмежуватиме сферу стеження та негласне збирання персональної інформації про людину.
Обґрунтовано, що правове регулювання персональної інформації є системою правових норм, послідовність виконання яких підкріплено державним примусом. У більш вузькому розумінні – це спеціальні диспозитивні норми сфери обігу персональної інформації. Доведено, що правова природа персональної інформації в мережі Інтернет є підґрунтям законодавчого закріплення прав особи на охорону і захист електронної персональної інформації.
Розкрито сутність правового регулювання мережі Інтернет, яке полягає в сукупності інформаційних відносин, що виникають під час передачі та оброблення персональної інформації. Підкреслено, що мережа Інтернет перебуває поза юрисдикцією держави, тому до правопорушень, які виникають унаслідок незаконних дій її користувачів, не можна застосовувати законодавство конкретної країни, адже в мережі Інтернет немає поняття кордонів. Зроблено висновок, що вітчизняне законодавство поступово розвивається в напрямі формування сучасної моделі цивільно-правової охорони і захисту персональної інформації.
У підрозділі 2.3 «Конфіденційність персональної інформації в соціальних мережах» обґрунтовано, що неналежний рівень забезпечення конфіденційності персональної інформації в соціальних мережах призводить до правопорушень, пов’язаних з її використанням, зберіганням та розповсюдженням.
До правомочностей, пов’язаних з дотриманням конфіденційності персональної інформації, належить право використовувати, контролювати, захищати та перешкоджати її протиправному використанню. Доведено, що рівень забезпечення конфіденційності персональної інформації залежить від тематичного характеру соціальних мереж, які поділяються на ділові, спеціалізовані й для приватного спілкування. Політика конфіденційності більшості соціальних мереж спрямована на унеможливлення маніпуляцій з персональною інформацією («Twitter», «Google+», «MySpace»), що підвищує рівень її охорони.
Визначено необхідність заключення договору про конфіденційність інформації в соціальних мережах. Згідно з договором, відбувається регламентування відносин між юридичними особами та суб’єктами персональної інформації щодо права володіння, користування, розпорядження персональною інформацією, розміщеною користувачем у соціальній мережі. З’ясовано, що заключення договору надає особі, якій належить персональна інформація, можливість у судовому порядку відстоювати свої права та відшкодовувати завдані збитки.
Розділ 3 «Правові засади охорони і захисту персональної інформації», що складається з п’яти підрозділів, присвячено проведенню порівняльно-правового аналізу інституту охорони персональної інформації; класифікації цивільних правопорушень з використання персональної інформації; визначенню юрисдикційних та неюрисдикційних способів захисту персональної інформації в мережі Інтернет; з’ясуванню шляхів видалення персональної інформації з мережі Інтернет та цивільно-правової відповідальності за незаконні дії з персональною інформацією.
У підрозділі 3.1 «Порівняльно-правовий аналіз інститутів охорони персональної інформації в Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, Франції, Німеччині та Японії» наведено сучасні моделі охорони персональної інформації:
– модель, що передбачає закріплення на нормативному рівні інституту уповноваженої посадової особи, яка забезпечує виконання положень закону про приватність персональної інформації і відповідає за громадянську освіту й міжнародні відносини у сфері охорони інформації та її передачі. Зазначена модель широко використовується в країнах Європейського Союзу;
– модель, що функціонує на основі переходу від загальних правових принципів захисту інформації до спеціалізованих локальних нормативних актів. Таку модель ефективно використовують у Сполучених Штатах Америки;
– модель, що ґрунтується на використанні загальних положень про охорону і захист персональної інформації та регіонального вузькоспеціалізованого законодавства. Ця модель застосовується в Японії, в якій провідним є загальне законодавство щодо охорони і захисту інформації, однак діє і вузькоспеціалізоване, що забезпечує дієвість правового регулювання та захисту певних категорій персональної інформації.
Зроблено висновок про доцільність використання прогресивних тенденцій наведених моделей для формування вітчизняного законодавства у сфері цивільно-правової охорони персональної інформації в мережі Інтернет.
У підрозділі 3.2 «Класифікація цивільних правопорушень у сфері обігу персональної інформації в мережі Інтернет» розкрито види правопорушень з використання персональної інформації в мережі Інтернет: незаконне, свавільне втручання у сферу особистого й приватного життя та його таємницю (збирання, зберігання й розповсюдження інформації конфіденційного характеру); порушення права на таємницю кореспонденції в мережі Інтернет (отримання незаконного доступу до електронної документації); порушення права особи, яку зображено на фотографіях та в інших художніх творах у мережі Інтернет (використання фото-, відеоматеріалів з протиправною метою). Зазначені правопорушення змінюють соціальну оцінку суб’єкта персональної інформації (від позитивної до негативної). Виявлено, що розміщення суб’єктної персональної інформації в мережі Інтернет здійснюється в межах особистих немайнових прав особи.
У підрозділі 3.3 «Юрисдикційні та неюрисдикційні способи захисту персональної інформації в мережі Інтернет» визначено, що до юрисдикційних способів захисту персональної інформації належать: припинення дії, що порушує право; відновлення становища, яке було до порушення; відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної шкоди; до неюрисдикційних: спростування недостовірної інформації; право на відповідь; видалення інформації.
Розкрито положення щодо визначення місця підсудності особи згідно зі справами з Інтернет-елементом: за місцем вчинення правопорушення, виникнення шкоди. З’ясовано, що місцем виникнення шкоди є територія, на якій було завдано шкоду. Однією з умов такого трактування є наявність деліктних або квазіделіктних відносин між правопорушником та суб’єктом персональної інформації.
У підрозділі 3.4 «Видалення персональної інформації з мережі Інтернет» з’ясовано, що під час користування мережею Інтернет особа залишає в ній електронну персональну інформацію. Правовими підставами видалення персональної інформації з мережі Інтернет є: втручання в особисте і приватне життя, приниження честі, гідності та ділової репутації, використання персональної інформації у протиправних цілях тощо.
До шляхів видалення персональної інформації з мережі Інтернет віднесено: власними силами, за допомогою компетентних органів та за допомогою спеціалізованих компаній. Реалізація зазначених шляхів ґрунтується на законодавстві України, міжнародних договорах про правову допомогу, спеціалізованих договорах щодо видалення персональної інформації з мережі Інтернет. Запропоновані шляхи видалення персональної інформації передбачають необхідність урахування положень інноваційного принципу «право бути забутим», відповідно до якого Інтернет-компанії та інші учасники Інтернет-відносин здійснюють на вимогу користувача мережі Інтернет видалення всієї доступної для них персональної інформації, а також усіх її копій.
Розкрито специфіку функціонування соціальних мереж («Facebook», «Twitter», «Google+») на предмет видалення персональної інформації. Встановлено можливість двох варіантів видалення персональної інформації, які різняться часовим проміжком: перманентне видалення та блокування акаунту до строку видалення. Під час дослідження з’ясовано, що соціальні мережі не повністю здійснюють видалення персональної інформації з наявних електронних ресурсів. Певні соціальні мережі надсилають копії інформації до архіву Інтернету, внаслідок чого вона стає загальнодоступною.
У підрозділі 3.5 «Цивільно-правова відповідальність за незаконні дії з персональною інформацією» визначено, що особливостями цивільно-правової відповідальності за незаконні дії з персональною інформацією в мережі Інтернет є: матеріальна відповідальність, відшкодування моральної шкоди й спростування недостовірної інформації, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію суб’єкта персональної інформації. Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства у сфері персональної інформації належить до порушення особистих немайнових прав.
Доведено, що нерозробленість законодавчих механізмів притягнення осіб до відповідальності призводить до появи значної кількості правопорушень, пов’язаних із незаконним використанням персональної інформації в мережі Інтернет.
Результати аналізу досліджуваної проблеми в юридичній практиці засвідчили, що невід’ємним елементом створення дієвої системи цивільно-правової відповідальності за незаконні дії з персональною інформацією є розроблення механізму відшкодування моральної шкоди, що застосовуватиметься до фізичних осіб, незалежно від їх посади та соціального становища. Для цього доцільно використовувати концептуальний, особистісний і функціональний підходи з урахуванням таких критеріїв: вид завданої шкоди; тривалість наслідків від завданої шкоди, лікування; публічний чи індивідуальний характер правопорушення; ступінь сприйняття особою шкоди; ставлення правопорушника до вчиненого; майновий стан потерпілого; майновий стан правопорушника та ін.