МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

Краткое содержание

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретичні основи механізму державного регулювання соціальної житлової політики» визначено соціально – економічну сутність житла, запропоновані основні напрями соціальної житлової політики, розроблено концепцію механізму державного регулювання соціальної житлової політики.

В роботі наведено та проаналізовано різноманітні визначення поняття «житло», що відбиває множинність теоретичних підходів до розуміння його економічної сутності. Це дозволило уточнити поняття житла як економічного блага, що захищає людей від впливу зовнішнього середовища, тобто задовольняє його первинні потреби, а також і вторинні, підкреслюючи його соціальний статус і матеріальне положення. Таке визначення дозволяє обґрунтувати специфічність і соціальне значення даного блага, і поряд з тим, необхідність державного регулювання в забезпечені ним.

На основі термінологічного аналізу у дисертації здійснено узагальнення існуючих підходів до тлумачення поняття «соціальна житлова політика». Під нею слід розуміти систему заходів, що проводяться державою для досягнення такого рівня забезпеченості житлом, яке відповідає санітарним та соціальним нормам. Таке визначення дає змогу виявити стратегічні орієнтири державного регулювання житлової політики.

Проведені дослідження дозволили визначити основні напрями соціальної житлової політики: регулювання ринку житла та позаринкове регулювання. В межах ринкового регулювання житла відбувається опосередкований вплив на попит та пропозицію. Інструментами регулювання попиту на житло є надання субсидій на його придбання або винаймання; пільгове кредитування придбання житла; акумулювання коштів (створення фондів) населення  з наданням державних гарантій.  Вплив на пропозицію на ринку житла відбувається за допомогою наступних інструментів: пільгове кредитування будівництва соціального  житла; податкові пільги; часткова участь держави у витратах на будівництво.  Інструментами позаринкового регулювання є безвідплатне надання житла у власність або у користування (оренда).

Аналіз різних моделей житлової політики довів, що в цілому ряді країн високий рівень забезпеченості житлом досягається за рахунок високого ступеня втручання держави, зокрема, великій питомій вазі державної власності на житло (до 75 %).  Визначено, що в період 2000 – 2011 рр. в Україні відбулося нерівномірне зростання житлового фонду за регіонами, і збільшення забезпеченості житлом населення країни, яке теж має регіональні особливості (рис.1).