Апалькова Інна Сергіївна ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У Вступі розкривається актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання дисертаційної роботи, визначаються об’єкт, предмет та методологія наукового дослідження, висвітлюються наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, міститься інформація щодо апробації результатів дослідження, а також структура дисертації.
Розділ перший «Загальна характеристика перегляду Верховним Судом України судових рішень в цивільному процесі» складається з трьох підрозділів та присвячений висвітленню проблем перегляду судових рішень у цивільних справах Верховним Судом України як найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
Підрозділ 1.1 «Історичні витоки перегляду судових рішень Верховним Судом України» присвячено розробці виваженого підходу до визначення повноважень Верховного Суду України щодо перегляду рішень судів нижчих інстанцій із врахуванням історичних традицій та сучасних поглядів на місце Верховного Суду в правовій системі держави.
Положення Верховного Суду України в судовій системі нашої держави поступово змінювалося в бік оптимізації повноважень, зменшення способів та форм перегляду судових рішень Верховним Судом України, скасування функції судового нагляду, що сприяло утвердженню принципу правової визначеності та надало стабільності судовим рішенням, що набрали законної сили, а також функції розгляду справи по першій інстанції, що створило передумови для забезпечення права на перегляд кожного судового рішення. Значним кроком на шляху європейської інтеграції та утвердження в Україні міжнародних стандартів захисту прав людини було надання Верховному Суду України повноважень переглядати судові рішення з підстави порушення державою міжнародних зобов’язань. В результаті правовий статус Верховного Суду України та обсяг повноважень щодо перегляду судових рішень в цивільному процесі є більш наближеним до статусу найвищого судового органу демократичної держави, який уособлює єдність судової влади в країні, покликаний забезпечувати єдність судової практики, дотримання принципу верховенства права, забезпечувати належний захист прав та основоположних свобод людини і громадянина.
У підрозділі 1.2 «Правове регулювання перегляду судових рішень у цивільних справах найвищою судовою інстанцією: порівняльно-правовий аналіз законодавства України та країн Європи» досліджено чи дійсно правовий статус, функції та обсяг повноважень Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень в цивільному процесі відповідає загальновизнаним європейським стандартам. Проаналізовано правове положення найвищих судових інституцій провідних європейських країн із сталими демократичними традиціями та здійснено порівняння виконуваних ними функцій з правовим положенням та функціями Верховного Суду України в цивільному процесі.
У більшості країн – членів Ради Європи і Європейського Союзу існує верховний суд. Завдання та функції верховного суду кожної такої країни переважно відрізняються від завдань та функцій судів нижчих інстанцій. При цьому судова система кожної окремо взятої країни має свої особливості.
Єдиного підходу до сутності та процедури перегляду судових рішень у цивільних справах найвищою судовою інстанцією у країнах Європи не існує, а тому адаптація цивільного процесуального законодавства України до існуючих європейських стандартів судочинства не вимагає кардинальних змін правових норм, що визначають порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України в цивільному процесі. Втім це не означає, що вказана судова процедура взагалі не потребує вдосконалення.
У цивільному процесуальному законодавстві України необхідно зосередити основні здобутки європейської правової думки, що стосуються перегляду судових рішень у цивільних справах найвищою судовою інстанцією. Серед них можна виділити наступні положення: 1) Верховний Суд є не лише «черговою судовою інстанцією» на шляху кожної цивільної справи. До Верховного Суду повинні потрапляти лише найбільш складні, з точки зору застосування закону, справи; 2) Верховний Суд не повинен розглядати та вирішувати «питання факту» (правильність встановлення судами нижчих інстанцій обставин справи), а вирішувати лише «питання права» (правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального закону); 3) Верховний Суд повинен мати повноваження вирішувати цивільну справу по суті; 4) Верховний Суд повинен мати реальні важелі впливу на судову практику в цілому.
Також практично у кожній європейській країні Верховний Суд є тим органом, який активно сприяє впровадженню до національної правової системи відповідної держави положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини.
У підрозділі 1.3 «Перегляд судових рішень Верховним Судом України як особливий вид провадження в цивільному процесі» визначається місце перегляду судових рішень Верховним Судом України в структурі цивільного процесу.
Обґрунтовано недоцільність у сьогоднішніх умовах розвитку української судової системи повернення Верховному Суду України функції перегляду судових рішень в касаційному порядку.
Зроблено висновок, що перегляд судових рішень Верховним Судом України – це особливий вид провадження в цивільному процесі, що передбачає перевірку законності судових рішень, що набрали законної сили, Верховним Судом України з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів заявника шляхом забезпечення єдності судової практики та дотримання міжнародних стандартів прав людини.
Перегляд судових рішень Верховним Судом України також є окремим інститутом цивільного процесуального права, який об’єднує норми ЦПК України, а також деякі положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що регулюють підстави та процесуальний порядок здійснення такого перегляду.
Розділ другий «Перегляд судових рішень Верховним Судом України як механізм забезпечення відповідності судових рішень в цивільному процесі принципу верховенства права» містить три підрозділи та присвячений дослідженню основних характеристик, що визначають сутність процесуальної форми перегляду судових рішень Верховним Судом України в порядку цивільного судочинства.
У підрозділі 2.1 «Суб’єкти права на звернення до Верховного Суду України з заявою про перегляд судових рішень» вирішується проблема визначення кола осіб, які можуть бути суб’єктами права на звернення до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення у цивільній справі.
Коло суб’єктів права на звернення з заявою про перегляд судового рішення Верховним Судом України залежить від підстави такого перегляду.
Право на звернення з заявою про перегляд Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку із підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визнавати не лише за особами, переліченими у ст. 26 ЦПК України, а й особами, які не брали участі у справі в суді першої інстанції, коли суд вирішив питання про їх права й обов’язки, і які на цій підставі подавали апеляційну чи касаційну скаргу в цій справі.
Аналогічним чином визначається коло осіб, які можуть бути суб’єктами права на звернення до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення з додаткових підстав перегляду судових рішень Верховним Судом України, визначених у проекті Закону України від 26.12.2014 року
«Про забезпечення права на справедливий суд»: неоднакового застосування
судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права
– при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Заяву про перегляд судового рішення у цивільних справах із підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом може бути подано особою, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, або її представником, а також, за наявності підстав, передбачених Законом України «Про прокуратуру», прокурором (Генеральним прокурором України, його першим заступником та заступниками) незалежно від того, чи здійснював прокурор представництво інтересів даного громадянина на попередніх стадіях цивільного процесу.
У підрозділі 2.2 «Підстави перегляду судових рішень Верховним Судом України» зазначається, що найбільш важливим та дієвим механізмом впливу Верховного Суду України на судову практику в цивільному судочинстві є реалізація ним повноваження з перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом.
Обґрунтовано, що невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права слід розглядати не як самостійну підставу перегляду судового рішення Верховним Судом України, а як свідчення про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Стверджується, що перегляд Верховним Судом України судового рішення у цивільній справі з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом представляє собою: реалізацію права особи на судовий захист в порядку цивільного судочинства її прав та свобод, що закріплені у міжнародно-правових актах; окремий випадок виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань у сфері дотримання прав людини та основоположних свобод; спосіб вжиття додаткових заходів індивідуального характеру щодо виконання рішення міжнародної судової установи (відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); реалізацію Верховним Судом України функції спрямування української судової практики в питаннях застосування норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини при розгляді справ у порядку цивільного судочинства; ефективний засіб приведення практики розгляду українськими судами цивільних справ у відповідність до міжнародних та європейських стандартів відправлення правосуддя.
У підрозділі 2.3 «Значення перегляду судових рішень Верховним Судом України у забезпеченні єдності судової практики та гарантуванні захисту прав людини та основоположних свобод» зазначається, що відносно дослідження напрямів забезпечення Верховним Судом України єдності судової практики вбачається найбільш перспективним підхід до розуміння терміну «судова практика» як практичної діяльності судів щодо здійснення правосуддя та результату такої діяльності, який втілюється у конкретних судових рішеннях. Звичайно, найбільше значення має саме кінцевий результат судового розгляду справи, тобто певний акт правосуддя, яким вирішується по суті правовий спір між сторонами судового процесу та який містить обов’язкові приписи, положення, сформульовані внаслідок правозастосовної діяльності суду. Втім його не можна розглядати у відриві від процесуальної діяльності суду в процесі розгляду і вирішення справи, оскільки саме той «шлях», яким йшов суд до кінцевої мети може показати всі недоліки судової діяльності та допоможе встановити причину неправильного вирішення справи, ухвалення незаконного та/чи необґрунтованого рішення.
Забезпечення єдності та прогнозованості судової практики є необхідною складовою принципу правової визначеності, без дотримання якого неможливо забезпечити верховенство права в країні.
Завданням Верховного Суду України є, зокрема, унеможливлення порушень прав людини при тому, щоб суди нижчого рівня тлумачили національне законодавство відповідно до міжнародно-правових стандартів прав людини. Наслідком цього буде уникнення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Постанови Верховного Суду України, ухвалені за наслідками перегляду Верховним Судом України судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, повинні розглядатися не лише як акти індивідуально-правового регулювання, якими Верховний Суд України відновлює порушене право заявника, а й актами загального впливу на судову практику, якими Верховний Суд вказує, як повинні застосовуватися норми Конвенції до конкретних правовідносин з огляду на відповідне рішення Європейського Суду з прав людини.
Розділ третій «Процесуальні особливості перегляду судових рішень Верховним Судом України» містить три підрозділи та присвячений дослідженню процесуального порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України в порядку цивільного судочинства.
У підрозділі 3.1 «Допуск справи до провадження у Верховному Суді України» досліджено порядок звернення до Верховного Суду України про перегляд судових рішень в цивільному процесі та допуску справи до провадження.
Важливою умовою забезпечення єдності судової практики в Україні є запровадження на законодавчому рівні конкретних механізмів впливу
правових позицій Верховного Суду України на судові рішення. Тому важливо закріпити в процесуальному законі можливість посилання на невідповідність рішення суду касаційної інстанції правовому висновку, що міститься у постанові Верховного Суду України, прийнятому за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, як на підтвердження наявності підстав перегляду такого рішення, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК.
Дотримуючись шляху уніфікації судових процедур, необхідно визнати, що ані в апеляційному, ані в касаційному, ані в будь-якому іншому провадженні в цивільному процесі немає процедури допуску справи до провадження. Завжди перевірка заяви (скарги) на предмет дотримання вимог процесуального закону здійснюється судом в межах стадії відкриття провадження. Вказане свідчить про необхідність скасування положень ЦПК про допуск справи до провадження з перегляду судових рішень Верховним Судом України. Всі процесуальні дії щодо перевірки наявності у заінтересованої особи права на звернення до Верховного Суду України з заявою про перегляд судового рішення та дотримання нею процесуального порядку такого звернення повинні здійснюватися суддею-доповідачем Верховного Суду України в процесі вирішення питання про відкриття провадження з перегляду судового рішення Верховним Судом України.
Як недолік чинного цивільного процесуального законодавства розглядається відсутність у законі підстав відмови у допуску справи до провадження у Верховному Суді України, що позбавляє вчинення даної процесуальної дії властивого їй процесуального змісту та значення.
У підрозділі 3.2 «Процесуальні особливості підготовки до судового розгляду та розгляду справи Верховним Судом України» стверджується, що вирішення проблемних питань правозастосування під час розгляду справ за заявами про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах вимагає від суддів не лише великого досвіду практичної роботи, а й глибоких теоретичних знань. Тому закріплення у процесуальному законі вимоги про звернення при підготовці справи до розгляду до знаних науковців у сфері права, які є членами Науково-консультативної ради при Верховному суді України, є правильним кроком законодавця, що сприяє впровадженню до судової практики найбільш прогресивних доробків правової доктрини.
Висновок Науково-консультативної ради повинен містити виключно науково обґрунтовані рекомендації щодо порядку застосування відповідної норми матеріального права, яка була неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції (її тлумачення), та не повинен мати характер вказівок щодо порядку вирішення по суті справи Верховним Судом України.
Межі розгляду справи Верховним Судом України залежать від підстави перегляду. Так, у випадку перегляду Верховним Судом України судового рішення з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Верховний Суд перевіряє лише правильність застосування судом (судами) касаційної інстанції тих норм матеріального права, на які вказує заявник, та які дійсно були неоднаково застосовані судом (судами) касаційної інстанції, виходячи з аналізу доданих до заяви судових рішень.
На відміну від перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, Верховний Суд не обмежений доводами заяви. Наявність та характер неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права Верховний Суд визначає самостійно на підставі аналізу змісту судового рішення, що переглядається, а також судових рішень, наданих заявником на підтвердження факту неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Межі розгляду справи Верховним Судом України у випадку перегляду судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом визначаються тими правами заявника, що було порушено під час судового розгляду та на які вказується у рішенні міжнародної судової установи.
У підрозділі 3.3 «Повноваження Верховного Суду України за наслідками перегляду судових рішень у цивільних справах» позитивно оцінюється розширення проектом Закону України від 26.12.2014 року
№1656 «Про забезпечення права на справедливий суд» повноважень Верховного Суду України за наслідками розгляду справи при задоволенні заяви.
Відповідно до положень проекту Закону України від 26.12.2014 року
№ 1656 «Про забезпечення права на справедливий суд» підставою для скасування судових рішень Верховним Судом України є лише такі порушення норм процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню у справі або полягають у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. Втім вбачається за доцільне доповнити цей перелік випадками порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як недолік юридичної техніки розглядається відсутність у ЦПК статті, яка б встановлювала вимоги до форми та змісту постанови Верховного Суду України, її частини та обов’язкові реквізити.
Пропонується у діяльності Верховного Суду України застосовувати принцип, відповідно до якого цей суд формально не зобов’язаний
додержуватись свого попереднього рішення, однак в інтересах правової визначеності та передбачуваності судових рішень він не повинен без достатніх на те причин відступати від правових позицій, визначених у попередніх рішеннях.