ГРИШКО Олексій Сергійович ПОРУШЕННЯ ДОГОВІРНОГО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРАВОВІ НАСЛІДКИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються мета і основні завдання, об’єкт та предмет, а також методологічні основи дослідження; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; відомості про їх апробацію та публікації автором концептуальних положень дисертаційного дослідження.
Розділ 1 «Загальна характеристика порушення договірного зобов’язання» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується сутність порушення договірного зобов’язання як цивільно-правової категорії, а також його місце у системі юридичних фактів цивільного права.
У підрозділі 1.1«Правова природа та механізм виконання обов’язку у договірному зобов’язанні»аналізується механізм виконання обов’язку у договірному зобов’язанні та визначається критерій належності поведінки сторін зобов’язання.
Критичний аналіз поглядів, висловлених в наукових дослідженнях радянськими (О. О. Красавчиков, В. С. Толстой), українськими (Т. В. Боднар, І. Утєхін) та зарубіжними (М. І. Брагінський, С. В. Сарбаш, Т. І. Іларіонова) вченими щодо правової природи дій, спрямованих на виконання зобов’язання, дозволив дисертанту приєднатися до позиції про те, що такі дії за своєю природою є односторонніми правочинами, але тільки у разі, якщо такі дії вчиняються належним чином, інакше вони не можуть бути віднесені до правочинів, а є проявом порушення договірного зобов’язання.
Механізм виконання обов’язку у договірному зобов’язанні включає в себе умови виконання, елементи виконання та критерій належності виконання. При цьому умовами виконання договірного зобов’язання є сукупність встановлених правил (стандартів) поведінки – договірних умов, положень законодавства, звичаїв ділового обороту, інших вимог, які звичайно ставляться, а також загальних засад (принципів) цивільного законодавства.
На думку дисертанта, критерієм належності виконання зобов’язання є повне дотримання боржником, кредитором та іншими особами, на яких покладено виконання чи його прийняття, умов виконання зобов’язання за усіма без виключення його елементами. Відхилення від умов виконання за будь-яким з його елементів в свою чергу являється критерієм встановлення неправомірності поведінки сторони і дає підстави говорити про порушення договірного зобов’язання.
Обґрунтовується, що загальні засади цивільного законодавства також є умовою (орієнтиром) належного виконання сторонами договірного зобов’язання поряд із іншими умовами, прямо визначеними законодавцем у ст. 526 ЦК України. У зв’язку з цим, пропонується уточнення положень ст. 526 ЦК України шляхом включення у її текст після слова «ставляться» формулювання «а також відповідно до загальних засад цивільного законодавства».
У підрозділі 1.2 «Порушення договірного зобов’язання як цивільно-правова категорія»досліджуються ознаки порушення договірного зобов’язання та його сутність як самостійної категорії договірного права.
Доводиться, що порушення договірного зобов’язання є категорією, що може розглядатися у декількох значеннях: а) як поведінка особи, якою вона порушує зобов’язання, що виникло на підставі договору; б) як специфічний стан договірного правовідношення, що виник в результаті такої протиправної поведінки; в) як підстадія договірного зобов’язання; г) як визначений у часі момент, з настанням якого зобов’язання є порушеним; ґ) як підстава застосування передбачених договором та/або законом способів правового захисту. На думку автора, будь-яке порушення стороною договірного зобов’язання є, перш за все, невиконанням нею обов’язку, визначеного змістом зобов’язання.
Обґрунтовані наступні ознаки порушення договірного зобов’язання: а) порушення змісту зобов’язання – невиконання обов’язку, що входить до змісту зобов’язання; б) відхилення сторони від умов виконання за будь-яким з його елементів; в) протиправність, що має об’єктивний характер. Аргументується нетотожність ознак порушення договірного зобов’язання як сукупності притаманних йому характеристик і категорії «склад правопорушення» як сукупності умов, наявність яких є необхідною для покладення цивільно-правової відповідальності.
Дисертантом звертається увага на недосконалість законодавчого визначення порушення договірного зобов’язання, оскільки «порушення умов, визначених змістом зобов’язання» є спільним для невиконання і неналежного виконання зобов’язання, не являючись критерієм їх розмежування, та характеризує порушення договірного зобов’язання в цілому. У зв’язку з цим, запропоновано викласти ст. 610 ЦК України у наступній редакції: «Порушенням зобов’язання є його невиконання або неналежне виконання, що виявилося у порушенні умов, визначених змістом зобов’язання».
На думку автора, порушення договірного зобов’язання можна визначити як невиконання або неналежне виконання стороною обов’язку, який входить до змісту договірногозобов’язання, що є відхиленням від умов належного виконання за будь-яким з його елементів та порушує суб’єктивне цивільне право кредитора та/або інших осіб.
У підрозділі 1.3 «Місце порушення зобов’язання у системі юридичних фактів» визначається місце порушення договірного зобов’язання у доктринальній класифікації юридичних фактів, а також серед визначених цивільним законодавством підстав виникнення цивільних прав та обов’язків. Оскільки правомірні дії боржника та інших суб’єктів виконання мають місце лише при належному виконанні договірного зобов’язання, порушення договірного зобов’язання з притаманною йому протиправністю є видом цивільного правопорушення, дією або бездіяльністю, що належить до неправомірних юридичних фактів.
Доводиться, що при визначенні місця порушення договірного зобов’язання серед підстав виникнення цивільних прав і обов’язків, викладених у ст. 11 ЦК України, воно не може бути віднесено до жодної з підстав, передбачених у п. 1–3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, а тому є окремим «іншим юридичним фактом»в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 11 ЦК України.
Дисертантом критично оцінена позиція про те, що зловживання правом є формою порушення договірного зобов’язання поряд із невиконанням і неналежним виконанням. Автором звертається увага на необхідність розмежування порушення договірного зобов’язання і зловживання правом за такими критеріями, як суб’єкт вчинення, сутність та різні правові наслідки.
Розділ 2 «Види порушень договірних зобов’язань» охоплює три підрозділи, в яких аналізується невиконання та неналежне виконання договірного зобов’язання, прострочення боржника як найбільш поширений підвид порушення, а також досліджуються особливості прострочення кредитора.
У підрозділі 2.1 «Сутність і співвідношення невиконання та неналежного виконання договірного зобов’язання»аналізуються основні види порушення зобов’язання – невиконання та неналежне виконання та особливості їх розмежування.
Обґрунтовано висновок, що невиконання зобов’язання є видом порушення договірного зобов’язання, при якому боржник взагалі не вчинив жодних дій, які він зобов’язаний був вчинити за змістом зобов’язання, або вчинив дії, від яких він зобов’язувався утриматися (якщо предметом зобов’язання є утримання від вчинення певних дій). Доводиться, що у разі, коли предметом договірного зобов’язання є утримання від певних дій, диференціація порушення на невиконання і неналежне виконання втрачає своє значення, оскільки зобов’язання такого роду не може бути виконане неналежним чином.
Під неналежним виконанням розуміється такий вид порушення зобов’язання, при якому вчинення боржником дій, спрямованих на виконання договірного зобов’язання, не призвело до його належного виконання у зв’язку з наявною невідповідністю таких дій принаймні в одному з елементів виконання (зокрема, щодо строку, предмету, способу, місця виконання тощо). Неналежність виконання рівною мірою може стосуватися будь-якого з елементів виконання зобов’язання, зокрема і обсягу вчинених боржником дій та інших кількісних його характеристик, тому критерієм розмежування невиконання і неналежного виконання має бути саме вчинення боржником неналежних дій, спрямованих на виконання договірного зобов’язання, незалежно від обсягу таких дій.
При аналізі ч. 5–7 ст. 226 ГК України дисертантом зроблений висновок про те, що на відміну від ст. 622 ЦК України, в ГК України законодавець розрізняє правові наслідки видів порушення зобов’язання – при невиконанні кредитор може вимагати примусового виконання в натурі або відшкодування збитків (ч. 5 ст. 226 ГК),в той час як при неналежному виконанні зобов’язання відшкодування збитків не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі (ч. 7 ст. 226 ГК, що відповідає принципу, закріпленому у ч. 1 ст. 396 ЦК Російської Федерації).
На думку автора, слід враховувати, що ознака істотності порушення договірного зобов’язання має в кожному конкретному випадку визначатися саме на основі оцінки завданої порушенням шкоди та її впливу на майнову сферу кредитора. Інакше практично кожне порушення матиме ознаки істотності, оскільки внаслідок невиконання чи неналежного виконання кредитор позбавлятиметься результату, на який він розраховував при укладенні договору.
У підрозділі 2.2 «Прострочення боржника як підвид порушення договірного зобов’язання»досліджується порушення боржником строку виконання зобов’язання, а також законодавчі та доктринальні підходи щодо його співвідношення з невиконанням та неналежним виконанням.
Обґрунтовується, що прострочення боржника є підвидом порушення договірного зобов’язання в частині строку виконання, що виявилосяу повному невиконанні ним передбаченого договором обов’язку (невиконання зобов’язання) або у його неналежному виконанні, у зв’язку з чим на момент спливу строку (настання терміну) відсутнє належне виконання договірного зобов’язання. За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, критерієм віднесення прострочення боржника до того чи іншого виду порушення зобов’язання (невиконання чи неналежне виконання) є обсяг вчинених ним дій.
Правові наслідки прострочення боржника в цілому збігаються із правовими наслідками, що властиві порушенню зобов’язання як родовій щодо прострочення категорії, з особливостями, визначеними, у ч. 2–4 ст. 612 ЦК України.
У підрозділі 2.3 «Юридична природа прострочення кредитора»аналізується сутність участі кредитора у виконанні договірного зобов’язання та особливості порушення зобов’язання кредитором.
Автором на підставі аналізу положень ст.ст. 545, 613 ЦК України, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 203, ст. 221 ГК України доводиться, що до змісту договірного правовідношення слід відносити, поряд із обов’язками боржника, і кредиторські обов’язки, під якими розуміється міра необхідної поведінки управомоченої сторони у зобов’язанні щодо прийняття виконання боржником його обов’язку, підтвердження виконання зобов’язання, вчинення інших дій, спрямованих на припинення зобов’язання його належним виконанням. Виконання кредиторських обов’язків не завжди є умовою для виконання боржником своїх обов’язків, оскільки, наприклад, вчинення кредитором дій щодо видачі розписки про одержання виконання чи повернення боргового документа не є умовами виконання боржником його обов’язку, так як на момент підтвердження він вже належно виконав свої обов’язки за договором.
Обґрунтовується, що прострочення кредитора як невиконання або неналежне виконання кредитором дій щодо прийняття виконання, підтвердження виконання зобов’язання та/або дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку, є порушенням договірного зобов’язання, що зумовлює специфічні правові наслідки: відстрочення виконання зобов’язання боржником, несплату боржником процентів за час прострочення, відшкодування збитків та інші форми відповідальності, якщо їх застосування передбачено договором.
Дисертантом при аналізі законодавчого визначення прострочення кредитора виявлено колізію між ч. 1 ст. 613 ЦК України та ч. 1 ст. 221 ГК України, оскільки остання охоплює лише неприйняття кредитором належного виконання і невиконання дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання перед кредитором. У зв’язку з цим, положення ч. 1 ст. 221 ГК України необхідно привести у відповідність зі ст. 613 ЦК України, доповнивши її вказівкою на підтвердження виконання кредитором.
Розділ 3 «Правові наслідки порушення договірного зобов’язання» складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню наслідків порушення для динаміки договірного правовідношення і застосування сторонами різних способів захисту, а також аналізу взаємозв’язку порушення договірного зобов’язання та цивільно-правової відповідальності.
У підрозділі 3.1 «Вплив порушення зобов’язання на динаміку договірного правовідношення»досліджуються основні напрямки впливу порушення на договірне зобов’язання, характер такого впливу, а також місце порушення у системі стадій договірного зобов’язання.
Дисертантом обґрунтовується, що порушення зумовлює вплив на динаміку договірного зобов’язання – зміну правовідношення, відсутність належного виконання, порушення суб’єктивного цивільного права, а також спричиняє наслідки, пов’язані з можливістю застосування кредитором встановлених законом та/або договором способів захисту порушеного права. При цьому взаємозв’язок вказаних різнопорядкових наслідків полягає в тому, що застосування будь-якого зі способів захисту (ст. 611 ЦК України) неможливе без наявності кожного з перелічених наслідків першого порядку.
Автором на основі аналізу доктринальних підходів, додатково аргументована позиція, відповідно до якої порушення договірного зобов’язання не тягне за собою виникнення нового правовідношення на місці первісного зобов’язання. Правовим наслідком такого порушення є зміни у структурі зобов’язання, а саме в його змісті, що перебудовується на засадах спрямованості на відновлення майнової сфери кредитора. Зміна у структурі змісту договірного зобов’язання при його порушенні полягає в тому, що потенційно існуючі в його змісті охоронні обов’язки (щодо відшкодування збитків, сплати неустойки тощо) з порушенням договірного зобов’язання починають реалізовуватися, відбувається покладення додаткових обов’язків і у кредитора з’являється право вимагати від боржника їх виконання.
На думку автора, при виділенні стадії у договірному зобов’язанні необхідно брати до уваги її якісну новизну та зміст, підстави виникнення, усталеність у договірних відносинах (постійність виникнення), а також співвідношення з іншими стадіями зобов’язання. Порушення має факультативний характер у зобов’язанні та можливе не раніше моменту, коли термін його виконання вже настав або строк його виконання почав спливати, тобто не раніше початку стадії виконання договірного зобов’язання. Водночас дії по виконанню зобов’язання можуть вчинятися боржником вже і після допущеного порушення зобов’язання, наприклад, передання частини товару з простроченням за договором купівлі-продажу, виконання підрядником та прийняття замовником будівельних робіт за договором підряду після прострочення їх оплати. У зв’язку з цим, дисертантом запропоновано розглядати порушення договірного зобов’язання як аномальну факультативну підстадію динаміки зобов’язання, що може виникнути в межах стадії його виконання.
У підрозділі 3.2 «Поняття та види правових наслідків порушення договірного зобов’язання»досліджується сукупність правових наслідків порушення договірного зобов’язання, що пов’язані з можливістю застосування кредитором встановлених законом та/або договором способів захисту порушеного права.
Дисертантом обґрунтовано поділ правових наслідків порушення договірного зобов’язання, за критерієм покладення на боржника нового чи додаткового майнового обов’язку на дві групи: I) форми цивільно-правової відповідальності: - відшкодування збитків; - сплата неустойки; - проценти річних за прострочення виконання грошового зобов’язання; - відшкодування моральної шкоди; II) наслідки, не пов’язані з покладенням майнового обов’язку: - заходи оперативного впливу; - право кредитора вживати заходи, спрямовані на виконання боржником зобов’язання в натурі; - наслідки порушення, що відображають його вплив на динаміку акцесорних забезпечувальних зобов’язань (за їх наявності); - самозахист цивільних прав; - інші заходи правового захисту.
Враховуючи, що за ст. 549 ЦК України предметом неустойки може бути не лише грошова сума, але і будь-яке інше майно, яке можна лише «передати», але ніяк не «сплатити», запропоновано формулювання п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України після слова «сплата» доповнити словосполученням «або передання» неустойки.
Доводиться, що відшкодування моральної шкоди є наслідком порушення договірного зобов’язання на підставі ч. 1 ст. 23, п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, за умови, що такий спосіб захисту передбачений договором, незалежно від того, чи застережено це окремо в спеціальній нормі цивільного законодавства.
На основі аналізу судової практики зроблений висновок, що притягнення особи до цивільно-правової відповідальності при одночасному застосуванні штрафу та пені здійснюється один раз, але може здійснюватися із одночасним застосуванням різних способів захисту та мір відповідальності, а тому одночасне стягнення з особи штрафу та пені не суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України.
У підрозділі 3.3 «Порушення договірного зобов’язання як підстава цивільно-правової відповідальності»здійснений критичний аналіз існуючих підходів до визначення підстав та умов договірної відповідальності.
Дістала подальшого розвитку точка зору про необхідність визначення загальної підстави договірної відповідальності та виокремлення її умов для застосування окремих мір цивільно-правової відповідальності. Підстава договірної відповідальності розглядається автором в якості такої її необхідної умови, без якої вона взагалі не настає. Обґрунтовується позиція про те, що підставою договірної відповідальності є порушення договірного зобов’язання. На думку дисертанта, вина, негативні наслідки порушення у вигляді збитків і причинно-наслідковий зв’язок є умовами договірної відповідальності та разом з її підставою (необхідною умовою) утворюють достатню підставу покладення цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків.